Основи проективної фізики

Останнім часом, здебільшого через річницю всім відомої події, у мережі різко зросла цікавість до такої складної і неоднозначної теми, як контекстуальне поле і контекстуальні зсуви. Низка відомих блоґерів, в основному знайомих з квантовою фізикою на рівні трохи нижчому за шкільну програму, уже встигла висловити свою «авторитетну» думку з цього приводу. Не забули вони згадати і про всесвітню змову науковців та приховування інформації від простих смертних. Адже що може бути цікавішим за інтриги та розслідування?

Якщо ви очікуєте чогось подібного від цієї статті – можете сміливо закривати браузер, перегортати сторінку, чи виймати з вух навушники. Моя стаття – для тих, хто воліє знати правду, якою б нудною і нецікавою вона не була.

З іншого боку, тут не буде багатоповерхових формул і складних наукових термінів, окрім, звісно, загальновідомих. Тим, кому цікаві подробиці наведених нижче викладок, я надам спеціальну адресу, за якою можна скачати монографію мого наукового керівника, професора Довженка, лауреата Нобелівської премії і творця проективної фізики. Про неї,власне, ми і поговоримо.

21 грудня 2012 року був звичайний зимовий день. Кінець світу, широко розрекламований у пресі, так і не настав, примусивши декого зітхнути з полегшенням, а декого – з розчаруванням. До останніх можна було віднести чи не половину населення нашої держави, у Парламенті якої у той день виставили на голосування цілу низку провокаційних законопроектів.

Постанови мали на меті залатати діри, створені у бюджеті виборами. Соціальні виплати, роздуті восени, зменшувалися ледь не втричі, основні державні фонди практично безоплатно переходили у власність до офшорних фірм, а управління стратегічними воєнними об’єктами вирішено було передати сусідній державі. Від гріха, як то кажуть, подалі.

Депутати, котрі збиралися голосувати ствердно, заздалегідь вивезли свої родини закордон, а під Парламентом зібрали цілий полк міліції спеціального призначення у бронежилетах і куленепробивних касках. Браві хлопці з самого ранку загодилися ламати розставлені напередодні намети протестувальників, заодно вправляючись на молоденьких дівчатках у тактиці бою гумовими кийками. Для особливо жвавих пішов у дію сльозогінний газ.

Інтриги, як такої, не було. Після «оптових закупок» депутатів-мажоритарників, партія влади мала практично необмежені можливості, тому закони повинні були прийматися пакетно і в першому читанні. Усім хотілося пошвидше втекти у комфортні заміські будиночки, поки під будівлею Парламенту не почалося серйозне м’ясо.

Але, як ви уже зрозуміли, жодного з провокаційних законів так і не було прийнято. Натомість суттєво доповнили сімейний та адміністративні кодекси. А самі депутати, не соромлячись камер, продемонстрували, що і вони, незважаючи на вік, на щось таки здатні.

Пояснень даних подій – море. Свого часу кожна освічена людина вважала за необхідне подати своє бачення даної ситуації. Крапку у дискусіях було поставлено лише кілька років тому, з публікацією перших теорем проективної фізики.

Наукова спільнота відзначила відкриття професора Довженка низкою міжнародних нагород, включаючи і Нобелівську премію з фізики. Але, як зазвичай трапляється, визнання наукових кіл зовсім не означає визнання простого народу. По мережі досі гуляють абсурдні пояснення подій «21.12», приправлені вигаданими фактами і антинауковими твердженнями. Під деякими особливо боляче бачити прізвища моїх колег-фізиків.

Дана стаття призначена остаточно покласти край профанським вигадкам і, я сподіваюся, припинити будь-які дискусії з приводу того засідання парламенту. Або, принаймні, перевести їх у більш-менш наукове русло.

Частина 2. Історія.

Почнемо здалеку. Люди почали ділити світ на дві частини, матеріальну і нематеріальну, ще на світанку нашої цивілізації. Через дивні ритуали і медитативні практики шамани намагалися осягнути таємницю людської свідомості і дослідити її вплив на навколишній світ.

Першим поняттям, котре можна якоюсь мірою віднести до проективної фізики, було поняття безсмертної душі. Виникнувши, як ключова відмінність між живим і неживим, термін дещо змінювався протягом віків, залишаючись, проте, у межах філософії та богослов’я.

Серйозні дослідження з цього приводу почалися лише досить недавно, щоправда деякі спроби поєднати науку і релігію проводилися і раніше.

Чого варте лише зважування душі, проведене божевільним лікарем на початку двадцятого століття. Особливих результатів він не отримав, зате пропаганда надовго вкарбувала у людську свідомість думку про те, що «душа важить 21 грам».

Душа досить довгий час залишалася відмінною рисою, що дозволяла людям відчувати себе царями природи і виправдовувати цієї самої природи знищення. Проте не усюди. Східний релігійний канон залишав право на ефірну складову не тільки людям, а й тваринам, рослинам і навіть мінералам, визначаючи їх, як рівні усього живого у світі.

Якщо говорити про європейську традицію, першість у означенні «світу ідей» зазвичай віддають Платону. Проте, як часто траплялося з античними вченими, інтуїтивно розгледівши правильну суть речей, Платон просто переплутав місцями матеріальний світ із світом ідей, віддаючи первинність останньому. Ця прикра помилка, підхоплена ранніми християнами, загальмувала розвиток науки на довгі століття, зосередивши увагу найсильніших філософів і вчених середньовіччя на богословських диспутах.

Прорив у науковому, точніше, поки що філософському, підході до ідеального світу трапився із публікацією роботи «Світ як воля і уявлення» німецького філософа Артура Шопенгауера. Ідеальний світ чи не вперше визначався як вторинний по відношенню до матеріального. Наукову вартість цих ідей зараз важко переоцінити, але на той момент твір сприймали виключно як чергову філософську концепцію, як водиться, зовсім не пов’язану з реальним світом і, що найприкріше, з реальною наукою.

Тому, незважаючи на пізніші зусилля філософів-позитивістів, філософія залишалася відособленою дисципліною, а до кінця двадцятого століття і взагалі зайняла нішу інтелектуальної літератури, розгубивши залишки науковості і формальності. Але це зовсім не означало, що проблеми, котрі турбували філософів раптом втратили актуальність. Просто їх дослідженням почали займатися інші науки.

Естафету вивчення людської свідомості перехопили дві нові дисципліни, з одного боку – психологія, з іншого – нейробіологія. Певний час вони практично не перетиналися, підходячи до проблеми людської свідомості зовсім із різних боків.

Поняття душі поступово перекочувало до релігійних книг, натомість породивши поняття «психіка», котре, правда, більше описувало поведінкові характеристики людини, а не саму свідомість, яка навіть після найточніших досліджень грозила залишитися темною плямою навіки. Але розгадка прийшла звідти, звідки її не чекали.

28 липня 2017 року група вчених з нашого інституту на чолі з професором Довженком публікує першу із семи статей, котрі у майбутньому складуть основу першого підручника проективної фізики. Базуючись на останніх дослідженнях квантової механіки, нейробіології і астрономії, професор Довженко формулює перше означення контекстуального простору, або ж простору проекцій, що згодом переверне усі уявлення про людину та назавжди змінить людську історію. Сам професор Довженко невдовзі отримає Нобелівську премію і низку інших міжнародних нагород.

Що ж такого було у тих дослідженнях, що і досі науковий світ не може оговтатися від шоку? І як це пов’язано з закоханістю Довженка у народні казки та французькими поцілунками у прямому ефірі? Про це – далі.

Частина 3. Нова наука.

Основним об’єктом вивчення проективної фізики, як можна зрозуміти з її назви, є проекції. Справа в тому, що кожен об’єкт, потрапляючи у поле зору людини, відразу формує у її свідомості певний образ. Цей образ часто може відрізнятися за властивостями від самого об’єкта, адже органи чуття людини, на які так моляться емпіристи, часто далекі від досконалості. Але зовсім інша справа, коли за об’єктом спостерігають декілька людей. Узагальнений образ об’єкта, векторно-просторова сума усіх його локальних образів називають контекстуальною проекцією.

Часом точність відтворення прямо пропорційно залежить від кількості спостерігачів, часом навпаки. Але повної відповідності не буває ніколи. Це – ключовий закон проективної фізики, перше правило Довженка: Речі – не такі, як ми їх собі уявляємо. Або англійський варіант: All you know is wrong!

Множина усіх контекстуальних проекцій формує контекстуальний простір. В ідеалі цей простір повинен бути схожим на реальний світ, або, навіть, точно його повторювати. Але, на жаль чи на щастя, все зовсім не так просто. Виявляється, не всі об’єкти матеріального світу мають відображення у світі проекцій. На нашій планеті досі існують місця, куди не ступала нога людини. Не кажучи вже про космос і далекі галактики, доступні нам лише у телескопи і лише у своїй застарілій версії.

Більше того. Простір проекцій, як виявилося, окрім проекцій існуючих об’єктів містить так звані вільні проекції. Для них у реальному світі просто не існує прообразів, не існує об’єктів, які коли-небудь могли б відкинути такі «тіні». Звідки ж вони взялися, ці вільні проекції, запитаєте ви?

На допомогу знову приходить професор Довженко із своїм другим правилом: Проекції можуть змінюватися незалежно від прообразів. Людська фантазія, укупі з неточністю пам’яті і постійним обміном інформацією у соціальних групах, згенерувала цілу купу вільних проекцій, котрі спочатку зайняли релігійну нішу, а потім, після витіснення християнством, нішу фольклору і художньої літератури.

До чого ж я веду, запитає нетерплячий читач? Що ж, не буду тягнути і перейду до ключового твердження усієї роботи Довженка. Виявляється простір проекцій знаходиться не лише у людській уяві, а володіє і реальними фізичними характеристиками! Більше того, взаємодія між просторами не обмежується односторонньою трансляцією через людську свідомість.

Обертаючись навколо сонця разом з нашою планетою, простір проекцій час від часу наближається до Землі на критично малу відстань. Тоді має місце явище зворотної проекції або контекстуального зсуву: проекції об’єктів матеріального світу починають напряму впливати на свої прообрази!

Відразу після публікацій роботи Довженка уся наукова гвардія кинулася шукати помилки у рівняннях квантового стану, наданих останнім. Але їх не було! Циклічна природа контекстуальних зсувів, запозичена з українського фольклору, була неодноразово перевірена експериментально як до публікації роботи, так і роками потому.

Найсильніший вплив протягом доби простір проекцій має від опівночі до світанку, або ж до «третіх півнів». Обертання навколо сонця тягне за собою піврічний цикл, з піками, відповідно, 6 січня і 6 липня: ніч перед Різдвом та ніч на Івана Купала.

Існують також семирічні та сорокарічні цикли, які помітити вже важче. Цикли з періодом більшої довжини, що відповідають по тривалості кільком поколінням гарно проглядаються тільки при аналізі історичних хронік. У піках взаємодії, зазвичай, ми помітимо серії наукових відкриттів і технічні прориви, коли ідеї, здається, витають у повітрі, і відразу кілька науковців одночасно приходять до спільних висновків.

Щоб пояснити, які наслідки можуть мати контекстуальні зсуви і як так сталося, що народні обранці надали перевагу коханню над законотворчим процесом, заглибимося у рівні простору проекцій і вплив контекстуального зсуву на кожен з них.

Перший рівень, або ж рівень спостережень, формується виключно за рахунок інформації, отриманої з органів чуття. Зір, слух, нюх, дотик дозволяють отримати певні дані про об’єкт для подальшого його аналізу. Під час контекстуального зсуву даний рівень залишається практично незмінним, а коли властивості об’єкта таки міняються, ми не маємо жодних можливостей їх помітити – адже новий об’єкт, яким би чином ми його не вивчали, залишається у наших спостереженням таким же, як і був.

За рахунок дослідження контекстуальних зсувів першого роду вдалося вирішити проблему так званих кваліа, індивідуальних особливостей сприйняття. Вирішити кардинальним чином, адже місця для них у офіційній науці просто не залишилося.

Дещо складніші перетворення відбуваються на другому рівні простору проекцій: рівні стереотипів. Справа у тому, що при вивчені нового об’єкта певної групи ми з самого початку наділяємо його властивостями, спільними для цієї групи і отриманими від попередніх її представників, навіть якщо сам об’єкт ними не володіє.

Контекстуальний зсув на цьому рівні зазвичай характеризується усередненням і згладжуванням. Саме тому об’єкт, або істота, хоч раз потрапивши у певну групу, з величезною ймовірністю у межах цієї групи і лишається, оскільки кожен наступний контекстуальний зсув додає якусь частинку групових характеристик, аж поки границя не стає непомітною.

Перші два рівні, в основному, містять ознаки існуючих об’єктів, тоді як два наступних, великою мірою складаються уже з вільних проекцій. Внаслідок цього їх вплив на реальний світ характеризується не лише коригуванням об’єктів, але і створенням абсолютно нових сутностей, що не пройшло непоміченим для історії цивілізації. У якості одного з найяскравіших прикладів такого творення можна згадати одну середньовічну мандрівку.

У кінці XV століття один іспанський моряк успішно закінчив своє плавання, допливши до берегів Індії. Він був не першим, до нього в Індії морським шляхом вже встигли побувати вікінги, котрі запозичили у давніх індусів поклоніння рогатій худобі. Оригінальні вірування, правда, у випадку грізного північного народу дещо модифікувалися і, зрештою, залишилися лише у формі шоломів та воєнних рогів, якими вікінги навіювали жах на своїх ворогів.

Але більше до Індії західним шляхом не судилося доплисти нікому. А все тому, що інший мандрівник, італієць, після подорожі у тому напрямку, видав книгу, у якій назвав східне узбережжя Індії цілим новим континентом. Дивним чином йому вдалося примусити повірити у свої вигадки всю Європу і після чергового контекстуального зсуву, найсильнішого у той період, карта світу серйозно змінилася.

Існує думка, що раніше аналогічним чином Земля отримала свою кулясту форму, а потім і сонце перетворилося з супутника нашої планети на велетенську розпечену кулю, навколо якої вже крутилася сама Земля. Але дана теорія досі залишається непідтвердженою.

Зате достеменно відомо про суттєвий внесок цілої низки контекстуальних зсувів у індустріальні революції ІХ і ХХ століть. Сильна уява дозволила спочатку наділити нафту і порох потрібними властивостями, а потім навіть відкоригувати молекулярну структуру заліза. Варто зазначити, що все це відбувалося чисто інтуїтивно, осмислені спроби модифікації реальності за допомогою контекстуальних зсувів почалися досить недавно і вагомих результатів поки що досягти не вдалося.

Наведені вище приклади вже самі по собі є досить серйозним ударом для реальності. Але це ще, як виявилося, не все.

Проекції третього рівня, так звані міфи, характеризуються вірою у них людей. Проекції четвертого рівня, міфопоетики, ніколи на таке не претендували. Вони включають поняття, з самого початку мислимі, як вигадані. Казки, легенди, оповіді. Згодом художня література і мистецтво загалом. Окремою групою сюди включають твердження у переносному значенні, гумор і метафори усіх видів.

Як же може впливати на реальний світ проекція, яку ніхто не сприймає всерйоз, запитаєте ви? І тут ми звернемося до згаданого вже раніше психоаналізу. Справа в тому, що вирізнення міфопоетик серед інших тверджень відбувається на найвищому рівні людської свідомості. А глибинний рівень, так званий «Id», не здатний відрізнити правду від вигадки, художній твір від реальної ситуації, а переносне значення – від прямого.

І саме цей рівень, як це не сумно, і є основним комунікатором між двома світами. Саме тому контекстуальні зсуви четвертого роду можуть мати абсолютно непередбачувані наслідки.

Таким чином, у давнину, образи драконів породили динозаврів. Пізніше, у середньовіччі, після низки контекстуальних зсувів, віра у відьом перетворила ледь не половину жінок у дивних магічних істот, що викликали дощ і забирали молоко у корів. Невинна шкірна інфекція, стараннями роздмухувачів паніки, перетворилася на смертоносну хворобу, котра викосила ледь не три чверті населення Європи. Пізніше, «молитвами» групи особливо завзятих релігійних фундаменталістів, прихильників «вільного кохання» почне косити ВІЛ/СНІД.

Саме на четвертому рівні з фантастичних творів у реальний світ перекочувала ціла низка винаходів. Деякі з них, я вірю, ще тільки чекають свого часу. Язичницькі вірування і захоплення казками у свій час навіть втілювали у життя казкових істот, з котрими, пізніше, люди намагалися знайти спільну мову. Досить повно, до речі, ця проблема викладена у п’єсі Лесі Українки «Лісова пісня».

Знає історія і реалізацію вільних проекцій метафоричної природи. З античної історії до нас дійшов міф про Мідаса, котрий внаслідок контекстуального зсуву став жертвою однієї з метафор. Аналогічним чином страждали і інші правителі, занадто ласі до власного збагачення.

Тепер, нарешті, перейдемо до пам’ятного засідання Парламенту. Перед тим, правда, треба надати декілька пояснень.

Це на даний момент відсутність у чоловіка широких поглядів у сексуальному плані практично закриває йому дорогу у владні структури. Це тепер всім зрозуміло, що чоловік, котрий тілесно спілкується тільки з жінками, сам стає занадто жіночним і до жорстокої гризні за владу виявляється непридатним. Але тоді, на самому початку двадцять першого століття, стосунки з особою своєї статі, особливо у середовищі чоловіків, залишалися серйозним табу. І признатися у своїх поглядах могли лише одиниці. Часто це коштувало їм репутації.

Разом з тим, у соціумі існувало слово для означення чоловіка, що знаходиться у статевих зносинах з іншим чоловіком. Поступово, під впливом табу, воно отримало додаткове, метафоричне значення: людини, котра своїми діями заважає жити іншим, поводить себе нахабно і егоїстично. Словом – ідеальне означення для політиків того часу.

Особливо сильним зв’язок між метафорою і конкретними представниками владних структур став під час голосування за провокаційні закони. Одна проста думка, котра ототожнювала депутатів і наведену вище категорію чоловіків, крутилася на язику практично у кожного, хто хоч трохи цікавився політикою у нашій державі. Про цей зв’язок складалися пісні і знімалися фільми.

І саме ця думка, потрапивши на контекстуальний зсув небувалої сили, і примусила статечних чоловіків цілуватися, обійматися і переходити до активніших дій прямо перед камерами, у прямому ефірі.

Те засідання поклало початок новому періоду у політичному житті нашої держави. Жодного з провокаційних законів не було прийнято, натомість скопом прийняли низку поправок до сімейного і адміністративного кодексів, легалізувавши одностатеві шлюби і заборонивши будь-яку дискримінацію осіб до того нетрадиційної орієнтації.

Після того, Парламент разом з Кабінетом Міністрів практично втратили працездатність до кінця свого терміну, спричинивши небувалий ріст української економіки і вивівши нашу державу у лідери світових рейтингів, але це вже зовсім інша історія.

Якщо комусь цікаві фізичні викладки, можливо я трохи пізніше спроможуся написати ще одну статтю, уже для спеціалістів, а поки що усі питання, які можуть вас зацікавити, не соромтеся надсилати на мою електронну скриньку, вказану у профілі.

Кохайтеся і не забувайте, що кожна наша думка може дуже легко стати матеріальною, і часто для цього зовсім не потрібно ніяких контекстуальних зсувів.

З вами був професор Копиця. Бувайте, до нових зустрічей.