Останнє протистояння (поза конкурсом, текст значно перевищує обсяг конкурсної роботи)

Солодкий весняний вітерець весело та м'яко гладить юне листя черешень, вони стоять на окраїні хуторка в декілька хат біля розбитої недавніми зливами грунтової дороги купаючись у вже теплих промінях сонця, що заходить,та наче подружки шепочуть про щось шелестя друг дружці листячком. Молода трава густо слалася до самого лісу, могутні велікани - сосни зустрічали її своїми потужними розлогими колючими гілками. Чути приємний гул хрущів, що лише з'явилися , вони пролітаючи додають повний колорит українському вечору на Придніпров'ї. Затишно лежу на пагорбі біля соснового лісу і сумно дивлюся на красу весняного пейзажу, зовсім скоро посеред цієї краси разгориться неприємна картина битви, милуюся природою доки є можливість...

Ми розташувалися на пологій височині трохи нижче її максимуму, перед нами відкритий простір, прострілюється все на 180 градусів, заливні луги плавно переходять у височінь, а її вневдовзі зустрічає густий сосновий ліс. Це одна з найкращих позицій з тих, що ми зустрічали, ідеальна для маскування, наче знала рідна земля, що ми прийшли обороняти неню від лютіх ворогів та підготувала все необхідне, приховала дивися не дивися нікого не знайдеш. Підготувалися до зустрічі “гостей” за повною програмою з новим репертуаром, отримають вони сьогодні в нас...

Нарешті ми, якщо все складеться вдало отримаємо в свої руки те за чим вже два тижні наш найтаємніший загін української армії вперто полює незважаючи на протидії ворога.

Думки перервали бойові машини ранкурів (так називають суспільство преподставівшєє себе схоже вище за інших та оголосило війну всім і вся, ранкур - абревіатура від англійського слова "rancour" в перекладі означає "злість"), вони повільно виповзають з-за обрія та рухаються до хутора їх добре видно бо перед нами малозарослий деревами рельєф. "Ну де ж вони..,-говорив я собі та ще дуще надіявся, що ось побачу те що хочу.

“А їх багатенько, авангард міцненький”, - і якось поміжь фраз в голові само собі прозвучало:

“Невже це вони, ну нарешті”. Але ця приємна мить була доволі гіркою, аж чотири об’єкти рухалися до хуторка, а не один, так це новинка їх озброєння самохідні 38ммові 18ті стовбурні кулемети з розривними динамітними зарядами, у відкритому бою ми з ними ще не зустрічалися, бачили декілька коли громили залізничні платформи в Білозір’ї місяць тому. Бойові супутники дали достовірну інформацію і це точно завдяки значним втратам на космічному фронті, так і на орбіті йдуть запеклі бої бо дуже потрібно кожній зі сторін мати всі дані про ворога. Білозірря захвачене “ранкурами” його відразу зробили своїм опорним пунктом, з нього вони напевно підуть на містечко Смела, тепер це вже зрозуміло тому доказ цей авангард. Голоси бійців зазвучали в навушниках за них. “Бойова готовність, - скомандував загону, - вийдуть за хутір влаштуєм їм м’ясорубку, діємо за планом бажаю всім нам успіху...”, - щось в свідомості мені стукало, інтуіція досвіду торсала мій мозок, якось воно не так. Ранкури зазвичай новітню зброю не тримають в передових частинах особливо в авангардах, а тут є, та й авангард на мою думку дивний йде не на важливі стратегічні цілі - напрямок невеличкі поселення у заболоченій місцевості, та й сили не більш ніж тисяча, для них це мізер. До бою залишалось декілька хвилин і я швидко поринув у красу бо може в останнє. ..М'яка лугова трава приємно торкалась мого обличчя, я правою щокою поводив по неї і теплий жар землі разгоряченной за день травневим щедрим сонцем немов обійняв мене, від задоволення закрив очі і відразу б понісся хмаркою до своїх мрій, але...

“Вогонь, - приголомшений від такого несподіваного сюрпризу ворог зупинився і став простою мішенню для кращих стрільців української армії,- бий нещадно”. Ворожі БМП позупинялись та спробували розсередитися, але наші артспеци з загону не дали й по 10ть метрів проїхати, як вони запалали одна за одною, компактні ракетні переносні комплекси роблять з техніки ворога металобрухт. Ранкури не розуміли звідки ми ведемо вогонь та вони й не можуть, наша унікальна зброя не дасть їм такої можливості: вироблена на Дніпропетровському ПМЗ, штурмові гвинтівки беззвучні, безгільзові, приціл якому ще не має аналогу в світі, патрони здатні пробивати за один постріл до 8ми цілей, їх легкість, все це надає нам незрівняну перевагу тому тисяча ранкурів нас зовсім не хвилює. Мене хвилює лише гігінтські кулемети, ось вони страшна загроза нам, окрім гігантського кулемета вони озброєні ракетними установками малого класу невідомого нового типа здатні випустити всі заряди відразу і кожен з них йде на свою мету незалежно від того де вона знаходиться в повітрі, на землі, і при тому, що цілі знаходяться на значній відстані і лише готуються до атаки, вперше вони з'явилися під час трагічної битви за Черкаси і саме вони тоді завдали вирішального удару по оточеним захисниках міста знищивши останні літаки і танки, всіх, це сталося всього місяць назад, нас терміново викликали з північного фронту, щоб все з'ясувати про це озброєння. Вважаю, що наврядчи наші ракетні засоби зможуть шось з ним вдіяти, щось треба вигадувати інше.

Текст значно перевищує обсяг конкурсної роботи. Крім того вже були публікації в мережі Internet. З повною версією можна ознайомитися за посиланням http://starfort.in.ua/uploads/space/ostanye-protistojannja.doc