Цього року виходить надзвичайно багато збірок фантастичних оповідань, що дуже тішить команду «Зоряної фортеці». Про одну з таких книжок, збірку страшних історій для підлітків «Очі з чорного дзеркала» від видавництва ВЦ «Академія», ми попросили розповісти самих авторок. І вони погодилися, але вирішили зробити це у незвичайний спосіб. Письменниці самі підготували запитання та відповіді на них. Залишається загадкою, хто яке запитання поставив, та для такої незвичної книжки так навіть краще.
Розкажіть про своє оповідання.
![](https://starfort.in.ua/uploads/ukr_news/shavlach.jpg)
Алевтіна Шавлач. Оповідання «Жертви чорного лиходія» (а до редакції - лаконічно «Чорний Лиходій») – це історія, розрахована на заявлений видавництвом вік 14+, з умисним переграванням класичної лякалки про викликання духів. В переддень Геловіну компанія однокласників проводить спіритичний сеанс. Чисто по фану, ніхто до останнього не вірить, що подібні забавки можуть призвести до серйозних наслідків. Це легка розважальна байка, з якої починається знайомство читача зі збіркою.
![](https://starfort.in.ua/uploads/ukr_news/vertola.jpg)
Світлана Вертола.
«Сірі коси незнайомки» - це історія про типового аутсайдера Антона. Він не знає, чого хоче від життя, але все змінює зустріч із таємничою незнайомкою Аріадною. В оповіданні розкрито багато соціальних проблем: булінг, підліткове самогубство, виїзд батьків за кордон. І, як на мене, соціальна складова жахає читача навіть більше, ніж зустріч із потойбічним.![](https://starfort.in.ua/uploads/ukr_news/smetanina.jpg)
Анфіса Сметаніна. Власне, до цієї збірки мене запросила Марта Гулей після того, як дізналася, що я вже була в подібному проекті — збірці «Потайсвіт», в оповіданнях якої фігурували істоти української міфології. Я дуже давно хотіла написати про дівчат-близнючок, і саме в цій збірці змогла це зробити. Взагалі, в усіх моїх містичних творах останнім часом також маю іншу фішку — я пишу туди віршики. Можу переспівувати якусь мелодію і накладати свої слова. Це, як на мене, додає твору особливої атмосфери. Якщо не спойлерити, то моє оповідання про родинні зв’язки. В ньому фігурує близнючок, яка зіштовхнулася з дечим надприродним, але не поспішає розповідати рідним... І на те є свої причини. Сама назва оповідання доволі спойлерна «(Не) відпускаю тебе». Я сподіваюсь, що після прочитання мого твору і підліткам, і дорослим, особливо людям, в яких є діти, буде над чим задуматись.
Це збірка історій в історіях, зовсім не таких, про які людина дізнається в повсякденному житті. Не всім вони приходять навіть у нічних кошмарах. І все-таки не раз доводиться думати, що світ сповнений таємниць. У цих історіях зринають примари, істоти з потойбіччя і потворні прояви людської натури. Вони постають у подобі найріднішої людини, привидом маленької дівчинки, яка стискає в крихітних долоньках єдине, що їй належало за життя, — порцелянову ляльку; демоном, що вселився в коханого, чи розбудженим у геловінську ніч монстром…
Що саме привело до написання страшних історій?
![](https://starfort.in.ua/uploads/ukr_news/shavlach.jpg)
Алевтіна Шавлач. Страшні історії – не зовсім мій напрямок. Як і підліткова література. Але, отримавши запрошення взяти участь у збірці, я вирішила спробувати. Проте я обожнюю гелловінську, готичну та усіляку іншу scary&dark атрибутику
![](https://starfort.in.ua/uploads/ukr_news/vertola.jpg)
Світлана Вертола.
Як не дивно, але я авторка страшних історій, яка при цьому сама не дивиться та не читає жахастики. Ще з дитинства я була дуже емпатичною, тому коли у дитячому таборі розповідали страшні історії — я не могла заснути всю ніч. Мама казала, що мені з такою бурхливою фантазією лише книжки писати. І от, минуло кілька років, і її очікування справдилися. Насправді, жахастики - це свого роду пропрацювання власних переживань та страхів. У мене великий волонтерський досвід (більш ніж п'ять років я працюю з підлітками у Благодійному Фонді «Здоров'я жінки та планування сім'ї»), тому усі ці історії у мене на слуху, і не можуть лишити байдужою. Та й взагалі байдужість — це найгірше, чого можна припуститися у вихованні дітей. Власне, частково про це і моя історія.![](https://starfort.in.ua/uploads/ukr_news/smetanina.jpg)
Анфіса Сметаніна. Насправді, я більше люблю писати романи, ніж коротку прозу, але так вже вийшло, що друком видатись набагато легше саме з оповіданнями... Та й взагалі саме коротка проза — хороший варіант для того, щоб коротко та яскраво розкрити якусь тему і змусити читача задуматись. Якщо романи я зазвичай пишу в жанрах СЛР, інколи з елементами трилеру, то з оповіданнями вийшло так, що більшість з них, принаймні, з друкованих — на містичну тематику. Мені подобається писати на таку тематику, бо завдяки містиці можна гарно відтінити те, що для мене насправді важливо в будь-якому творі, а саме — ідею.
Чи траплялися містичні випадки у реальному житті?
![](https://starfort.in.ua/uploads/ukr_news/shavlach.jpg)
Алевтіна Шавлач. Не пригадую. Але оскільки я походжу з родини ревних католиків, то до певного віку будь-які жахастики та згадки про потойбічне сприймала за цілком реальні речі. Найбільше вражали історії на кшталт «Шість демонів Емілі Роуз» (через релігійну тематику).
Літературу в жанрі горор майже не читаю. Кіно дивлюся, але всерйоз не сприймаю, хоча мені завжди лячно Вважаю, що по-справжньому страшні речі – це про людські вчинки, хвороби та неволю, а не про привидів, духів та чаклунів.
![](https://starfort.in.ua/uploads/ukr_news/vertola.jpg)
Світлана Вертола.
Це, насправді, дуже дивна історія. Родом я з міста Іловайськ, Донецької області. Як зараз пам'ятаю - травень, 2014 рік. Мені шістнадцять, і одного дня я бачу дивний сон. Пам'ятник мого дідуся на кладовищі потрощений, всюди валяються уламки. Прокинулася я різко, і одразу відчула якесь непереборне бажання поїдати на кладовище, перевірити, чи все добре. Бабуся тоді зупинила мене, бо ж ввечері відвідувати такі місця не варто. Я лишилася вдома. Вже наступного дня нарвала з домашньої клумби піонів для всіх родичів, які поховані там. Повидирала траву, посиділа трохи біля могилок. Того ж вечора у Донецьку вперше підірвали залізну дорогу, і батьки терміново сказали мені виїжджати у Київ. Я поїхала. З того часу в Іловайську я так і не була. Коли згадую цю ситуацію, то мурахи йдуть шкірою. Мабуть, дідусь хотів «побачитися» востаннє перед довгою розлукою. А пам'ятник його, до речі, вцілив, навіть після численних обстрілів.![](https://starfort.in.ua/uploads/ukr_news/smetanina.jpg)
Анфіса Сметаніна. Пам’ятаю, якось багато років тому мені стало зле, я ледь не зомліла на вулиці. Тоді я сказала «води» і пішов дощ. Це при тому, що було дуже сонячно буквально за хвилину до цього.
Чим корисні страшні історії для підлітків?
![](https://starfort.in.ua/uploads/ukr_news/shavlach.jpg)
Алевтіна Шавлач. З точки зору психології, страшні історії (а особливо історії про смерть, поховання тощо) – це гарний спосіб пропрацювати теми, які важко обговорювати.
Крім того, підлітковий період – це доволі складний перехід від дитячої моделі поведінки до дорослої, саме тому підлітки починають бунтувати, ексцентрично поводитися, переглядати авторитети тощо. Жахастики – це безпечний (а головне - соціально прийнятний) спосіб отримати дозу адреналіну, а також чудова заміна ризикованим пригодам, до яких часто вдаються підлітки.
![](https://starfort.in.ua/uploads/ukr_news/vertola.jpg)
Світлана Вертола.
На мою думку, страшні історії - це якраз таки у першу чергу не про страх, а про подолання певних внутрішніх бар'єрів. У збірки дуже вдала структура, коли читач рухається певними «сходинками», поступово наближаючись до найстрашнішої історії. Це допомагає не лише відчути себе у різних ситуаціях, а й побачити варіанти їх вирішення. Фактично, підліток переживає стрес, але при цьому знаходиться у безпечних умовах. У майбутньому це може допомогти, якщо попереду буде реальна небезпека.![](https://starfort.in.ua/uploads/ukr_news/smetanina.jpg)
Анфіса Сметаніна. В своєму творі я підняла тему самогубства і замкненості в собі. Сподіваюсь, що коли підлітки познайомляться з моїми героями, вони будуть більш уважними до близьких і до самих себе. Також я сподіваюсь, що вони не будуть зациклюватись на своїх невдачах і зрозуміють, що життя — постійне чергування чорного і білого, і що біла полоса обов’язково настане, не треба здаватися. Поки ми живемо — можливо все.