Нічна гостя

День видався важким. На роботі знов довелося затриматися - не скажу, що це подобалося мені, та людина портроху звикає до всього. Проте щоденна втома потрохи накопичувалася, то ж я, прямуючи додому, вже знав, що сьогодні ніякого телевізора - прийму душ, вип’ю м'ятного чаю з медом і спати.

В під'їзді знову було темно - перегоріла лампочка, а міняти ніхто не поспішав, - вкотре збирався сам придбати її та вкрутити, але завжди щось заважало.

О, а це що?! На підвіконні між першим та другим поверхами хтось сидів. Силует наче дівочий - мабуть, чекає хлопця, або плаче, після того, як посварилася з ним.

Е-хе-хе! Де мої сімнадцять років? Диви, відвернулася до вікна й немов завмерла.

От, дідько! Доведеться все-таки поцікавитися, що з нею.

- Вам допомогти?

Дівчина, яка сиділа спиною до мене, обхопивши коліна руками й дивилась кудись в ніч, розвернулася, і в світлі повного місяця я побачив сумне симпатичне личко, з кирпатим носиком, тонкими, майже непомітними, вустами та очима дев'яносторічної - привидиться ж таке! - бабці, хоча зовні більше, ніж тридцять років, їй годі було й дати.

- Дякую, не треба.

Голос незнайомки відповідав зовнішності - оксамитовий, в міру тихий,- такий змушує без всіляких питань зняти капці, сісти поряд на підлогу й дивитися на його власника з готовністю негайно виконати будь-який наказ, чи побажання. Але на мене ніякий гіпноз не діє, тому я взявся було вже за поручень, збираючись продовжити підйом, та в останній момент щось змусило мене перепитати:

- Вам дійсно нічого не треба? Ви до кого приходили?

- Все добре, не переймайтеся - я зараз піду.

- Яке ж добре? Ви себе чуєте? Гарна дівчина, одна, пізно вночі, на підвіконні - це по-вашому нормально? Моя квартира поверхом вище - запрошую,- гарячий чай, чи кава вам не зашкодить.Трохи відпочинете; якщо побажаєте, то розповісте про себе й потім вже підете собі. Не бійтеся - не чіплятимусь.

- Я й не боюся - у вас на обличчі написано, що ви порядна людина, - дівчина посміхнулася.

- При нагоді обов'язково роздивлюся, що там написано, а зараз ходімо до мене. Заздалегідь перепрошую за безлад в оселі - додому повертаюся затемна, бажання прибиратися немає, то ж...

- Я звикла до всякого - не вибачайтеся.

- От і добре. Давайте руку...

***

- Що ж ви робили так пізно в нашому під'їзді? Своїх практично всіх знаю - ви ж не місцева, еге ж?- поки я наповнював чайника водою, дівчина вмостилася на стільчику біля стола.

- У мене виклик був на адресу вашого будинку, але потрібної квартири тут не знайшлося. Ось я і присіла на підвіконня - чекала дзвінка.

- А ким працюєте, якщо не секрет?

- Моя професія може здатися вам дивною. Я - фея.

- Тобто? Нічний метелик, чи що? Жриця кохання? Не думав, що в нашому будинку знайдуться клієнти для вашої братії - не ображайтеся!

- Навіть не намагалась. Я ж попередила, що це вас здивує. Але я не нічний метелик, я - фея. Фея, на ім'я Подушка.

- Як, як? Припустімо, в існування фей я ще можу повірити - хоча це також спірне питання,- але ім'я? Це що - такий жарт? Чи нас знімають прихованою камерою?

- Ви сумніваєтесь - що не дивно, - вже подумуєте, мабуть, про виклик швидкої, еге ж? - дівчина посміхнулася і подивилася на мене так, що я не знав, куди подіти свої руки. Добре, що засвистів чайник і мені довелося відволіктися на нього.

- Звичайно сумніваюся. А хіба ви інакше б зреагували на подібну заяву? Вам чаю, кави? Кава, вибачте, тільки розчинна - іншої немає, - не подобається, знаєте, вовтузитися з натуральною.

- Кави. Все одно спати не доведеться, - вона взяла кухлика двома долонями, немов збиралася гріти його.- Якщо хочете вислухати - не перебивайте, потім все зрозумієте.

- Спробую. Аж надто ваші слова маячню нагадують.- Потім, зустрівшись поглядом з дівчиною, додав, - Все, мовчу.

- Ви, мабуть, чули, що окрім звичного, земного, світу, є ще світ, який ви, люди, називаєте потойбічним. І заселений він деміургами, янголами та душами померлих людей...

Я сидів за столом навпроти - не скажу, що красуні, - але по-своєму привабливої дівчини, чи жінки; розмішував мед в склянці з м'ятним чаєм; дивився на її носика, слухав та іронічно посміхався.

- ...Можете не вірити, - продовжувала незнайомка, - але давним-давно, коли розподіляли янголів на службу, особливо праведним дісталось місце в Раю, а тих, що грішили надміру, відправляли в Пекло. - Моя співрозмовниця тримала кухлика двома руками, сама дивилася у вікно й неначе розповідала перед сном дитині казку. - Але була ще категорія, що не підпадала ні під одну, ні під іншу класифікацію - праведними не були, але й згрішили мало для того, щоб бути скинутими в Тартар. От їх умовно й називають феями. І бовтатися б феям довічно в чистилищі, якби одному з деміургів не спало на думку дати їм можливість показати себе, заслужити право поселитися в Едемі, чи дістатися все ж таки Геєни Вогняної.

- Вибачте, що перебиваю, але янголи, до яких ви себе зараховуєте, істоти безтілесні, наскільки мені відомо. Вас же я тримав за руку й дуже добре відчував її твердість, тепло...

- Все вірно, безтілесні. Але на Землі ми набуваємо звичних для людей форм. Рай та Пекло, між іншим, теж назви умовні - просто я намагаюся оперувати якомога зрозумілішими для вас категоріями. До речі, ФЕЯ - це також і абревіатура, що розшифровується як - фрактально-емоційне явище. Маю надію, що це внесло деяку ясність до ваших сумнівів?

- Краще б ви цього не робили - мої мізки о цій порі вже налаштовані до відпочинку, а не до переварювання подібної інформації. То ж їм тепер не позаздриш - вони ось-ось вибухнуть.- Я підозріло глянув на дівчину.- Якщо ви янгол, то де ваші крила? Чи скажете, що вони вам не потрібні?

- Крила - застарілий стереотип. Те, що бачили деякі очевидці, насправді ними назвати важко - це скоріше капсула, за допомогою якої ми переміщаємося. Хтось розгледів її як крила, інші - як ореол, сяйво. Останнє ближче до істини, хоча теж не повністю відповідає дійсності.

- Шкода! Хотілося б на згадку від вас що-небудь одержати - пір'їну, наприклад.

По мені, мабуть, було видно, що я насміхаюся; втім, дівчина дивилася на свої руки й здавалося не помітила мого сарказму.

- Дарма іронізуєте, - сказала раптом вона.- Якщо вам вже так кортить, то пір'їну дістати не важко.

Не встиг я відповісти, що пожартував, як дівчина провела рукою собі по плечу й подала мені на розкритій долоні сіре перо, схоже на пташине - можливо навіть гусяче, - я в них не розбираюся. От тільки де вона його взяла? В її руках раніше нічого не було - філіжанка кави не рахується; й спина теж була чиста - я дивився на неї, коли ми підіймалися по східцях.

Мій спантеличений вигляд змусив дівчину розсміятися.

"Якщо так сміються янголи, - подумалося мені,- то я готовий цілодобово слухати їхній сміх."

- То що, будете брати? - вона все ще тримала переді мною простягнуту долоню.

- Як ви це зробили? - я взяв пір'їну, покрутив її, роздивляючись. - І чому сіра?

- А якою вона має бути?

- Білою, чи кольоровою - не знаю.

- Ну, от бачите, ви, все-таки щось чули про нас. Так, білі крила для тих янголів, що працюють в Раю; чорні - для Пекла; а щодо кольорових, то я про них нічого не скажу, бо не чула про такі. Може ви сплутали з Жар-птахом? Але ж про нього - це казка! - в очах дівчини стрибали бісики. Втім, мабуть, мені знов привиділося - втома дається взнаки, подумалося ще...

- Ви про все це серйозно розповідаєте? - я поклав перо на стіл.

Незнайомка просто знизала плечима, бо саме пила каву, при тому очі її продовжували усміхатися...

- Дивно якось! - в своєму голосі я розчув нотки невизначеності та розгубленості. Щоб якось виправити ситуацію, вирішив підіграти гості. - То що ж вам, янголам, чи феям - навіть не знаю, як вірніше,- потрібно від нас?

- Навпаки, це ви потребуєте нашої допомоги. Хоча...- дівчина задумалась, - ваші слова також мають право на існування. Але давайте по черзі. Так ось: нас відправляють на Землю виконувати різну роботу, за яку інші янголи братися не бажають. Мене, наприклад, прикріпили до так званого департаменту психологічного розвантаження. По очах бачу, що хочете запитати, в чому полягає моя робота? Якщо спрощено, то мені доводиться вислуховувати скарги людей...

- Навіщо? А різні там виконкоми, жеки, поліція - хіба це не їхня парафія?

- Звісно, що так, але ж вони не будуть марнувати час на те, як ви жалієтесь на своє здоров'я, на сусідів, на погоду - та мало на що, - на все практично. Після відвідання вищезгаданих контор - навіть якщо там і вдаватимуть, що приділяють максимум уваги, - людина почувається не зовсім задоволеною, через деякий час знову тягне виговоритися, але її ігнорують, що загрожує здоров'ю не тільки самої людини, але й оточення. Ви ж чули, мабуть, що почуття невдоволення провокує різні психічні, та й не тільки, хвороби, й відповідно скорочує тривалість життя?

Я не зовсім зрозумів, про що мене запитують, але щоб не показувати свого невігластва, кивнув головою.

- Рання смерть не позбавляє від звички скаржитися - продовжувала дівчина,- душа продовжує жалітися і в Раю, чи в Пеклі,- в залежності від того, куди вона попаде. Звичайно, що це не подобається янголам, які там працюють, тому службовцям нашого департаменту ставиться в обов'язки якнайбільше скоротити кількість душ з порушеною психікою, що поповнюють верхній, чи нижній світи.

- Невже й до Раю оці, психовані, потрапляють?

- На жаль - з критеріями відбору я не знайома,- але потрапляють.

- А вам відомо, що у нас, у людей, є такі спеціалісти - психологами називаються, чи психотерапевтами,- вони теж вислуховують своїх пацієнтів? То ж навіщо, скажіть, експлуатувати ще й вас, янголів, в цій царині - невже у вашій канцелярії не знають, що на Землі працюють схожі "феї"?

- Але ж ви не договорили, що більшість психологів потребують плати за свої сеанси - погодьтеся, що не всі спроможні заплатити за те, щоб тебе вислухали, - а ми це робимо безкоштовно, по ваших мірках.

- Припустімо. А як саме проходить подібний... сеанс? У вас є свої приймальні, графік роботи?

- Не зовсім так - ми з'являємося туди, куди нас направить координатор.

- А звідки він знає, хто потребує вашої допомоги?

- Людина - у своїх щирих молитвах, чи проханнях,- підсвідомо видає те, чого вона хоче насправді. Департамент мнемочитання при верховному деміургові сортує бажання людей й потім пересилає деякі в наше відомство. Звідти координатор кожному особисто повідомляє до кого, куди та коли треба з'явитися. У кожної феї є своя ділянка, іноді одна на двох. Чекаємо дзвінка й уперед...

- Дзвінка на мобільний?

- Так.

- Дивно - янголи, чи майже, - а користуєтеся засобами зв'язку смертних. Одруківочка, як кажуть літератори!

- Немає ніякої одруківочки - потрапивши на Землю, ми не здатні приймати, чи передавати інформацію телепатично. Ось тому небесний технічний відділ і адаптував ваші досягнення в сфері комунікації для підтримання зв'язку з нами. Схематично це виглядає як такий собі ланцюжок: прохання з землі - обробка в департаменті - дзвінок нам.

- Ой-йо! Як воно все у вас продумано, - я посміхнувся. - А в нашому під'їзді що робила - ти так і не відповіла?

- Я ж казала - був виклик, але, мабуть, щось переплутали - квартири такої в цьому будинку немає. Намагалася повідомити своєму координаторові, але нічого не вийшло - зв'язок відсутній був. Тому я сиділа, відпочивала - чекала, поки "згори" самі на мене вийдуть. А тут ти з'явився. Ой, вибач - якось непомітно ми на "ти" перейшли.

- То нічого - мабуть, так краще. І як давно ти вислуховуєш простих смертних?

- Давно - відколи з'явилися люди. Змінювалися епохи, довкілля, але вам, людям, завжди щось заважало почуватися щасливими. Деміурги розуміють, що створили вас недосконалими, можливо навіть вважають себе в деякій мірі винуватими, тому намагаються за допомогою янголів-фей хоч якось компенсувати вплив своєї недоробки. В більшості випадків це вдається, але трапляється і так, що фея виконує свої обов'язки аби-як, халтурить...

- Халтурить?! Тобто?

- Розумієш, деякі феї, щоб не пропускати через себе весь той негатив, що люди вивільняють під час бесід, просто вимикають свою свідомість. Людина вивертає душу, нехай і повну лайна, а фея в астралі медитує; потім у людини рецидив, на фею скарги й термін її служби в чистилищі подовжується. Тому нам з клієнтами бажано розкриватися повністю, приймати на себе все, що вивільняють при сповіді. Буває так, що після сеансу наш одяг в прямому сенсі мокрий, і сморід такий специфічний від нього. Брр! В особливо серйозних випадках доводиться переривати словесне виверження клієнта, та проситися до туалету, де потім цілуватися з унітазом.

- Не зрозумів?

- У тебе що, ніколи не було харчового отруєння?

- А-а, ось ти про що! Чому ж, бувало.

- Ось так і у нас - вся всотана жовч, бруд зливається в каналізацію; одяг теж, хоч викручуй - тому майже після кожного сеансу обов'язково процедура очищення, короткий відпочинок і знову готуй вуха та чистий одяг.

- А що ти там про ім'я казала - Подушка якась? Я правильно розчув?

- Все вірно, - дівчина посміхнулася. - Справжнє моє ім'я тобі не вимовити, земне брати не захотіла - навіщо пацієнтові знати ім'я лікаря, який, можливо, ніколи більше з ним не зустрінеться? Клієнт поплакався, очистив душу й вимкнувся; на ранок майже нічого не пам'ятає - так, лише відлуння сну, - але самопочуття покращилося. Тому я себе й називаю - фея Подушка. До речі, а ти не хочеш поплакатися? Якщо вже нам довелося пересіктися, то гріх змарнувати цей шанс?

- Мені плакатися? - зізнаюся, після запитання дівчини така думка промайнула - розповісти про біль в коліні, про натовпи людей в метро, про ціни на ринку, - але я її

відразу відкинув.

- З чого це мені скаржитися? Все навколо збалансовано - як ти дивишся на світ, так і він дивиться на тебе. Від моєї плаканини він не покращиться, а навпаки. То ж навіщо посилювати недолугість світобудови?

- Гм! Скажи, а ти не знаєш, як буде подушка чоловічого роду?

- Що? Яка подушка?

- Будь-яка. Тут ось подумала: зазвичай мені розповідають, а я слухаю. Але сьогодні слухачем більше був ти. Може це спеціально мене сюди направили, зв'язок зіпсували, щоб я тобі виговорилась, реабілітувалась хоч трохи? Ти був моєю подушкою, тому й питаю: подушка - це вона, а він як? До речі, тебе не тягне до унітазу, одяг не мокрий?

- Та начебто ні, - я помацав сорочку, непомітно понюхав її.- Ха-ха! Ну, ти й наговорила! - Усмішка розповзлася по моєму обличчю.- А я вуха розвісив, ледве не повірив в твої слова. Гарна з тебе казкарка. Кави ще долити?

- Трішечки.

- Ти пий, я піду перевдягну сорочку - за день свою свіжість вона все-таки розгубила...

Коли через хвилину я повернувся до кухні, то мене зустрів лише напівпорожній кухлик з кавою, що вичахав на столі. Я швидко зазирнув до ванної кімнати, вибіг на сходи - нікого. Закрив спантеличено вхідні двері; постояв трохи, прислухаючись до тиші на східцях; потім просидів деякий час на кухні, витріщившись на сіру пір'їну, що невідомо як з'явилася та чомусь не зникла разом з незнайомкою.

- Чортівня якась, - сказав я сам собі, зайшов до кімнати й, не роздягаючись, завалився на канапу.

Останньою моєю думкою, перед тим як забутися вві сні, було: "І все-таки, як буде подушка чоловічого роду?"