На зворотному боці

Був теплий сонячний день. Зелена галявина з коротко підстриженою травою перед резиденцією. Численні камери. Увага всієї Землі була прикута до цього місця.

- От і настав час! - Голова Планетарного Конгресу розвів руками в сторони, ніби обнімаючи аудиторію. - Час для всього людства, об’єднаного у світі, де немає кордонів, де немає війни. Це час, коли ми повертаємося у космос!

- Ми повертаємося на Місяць тепер назавжди - продовжував оратор. -Ми залишаємо позаду світові війни та тероризм. Триста років назад вони завели людство у глибоку кризу. Кризу, яка занурила нашу цивілізацію у майже кам’яний вік. Кризу, яка повернула людство з космосу і знову прикувала його до Землі, щоб людина як і колись, давно, у скорботі і тяжкій праці добувала собі хліб щоб бодай не вмерти з голоду. Тепер ми знаємо ціну війнам і розбрату. Ми ніколи не будемо робити тих страшних помилок. Колись людина, досягнувши висот в ядерній фізиці, генній інженерії, мікробіології, кібернетиці, продовжувала розмахувати цими досягненнями як дубиною, наче вона так і не вийшла зі своєї доісторичної печери. І людина жахливо поплатилась за це невігластво. Мільярди життів загинули від війни, голоду і епідемій, що вона спричинила. Здавалося, що людська цивілізація загинула до основи. Але наші предки, що вижили в ту страшну епоху, змогли зробити висновки і почали будувати новий світ. І зараз, в 2450 році, через триста років після початку спустошливої війни ми повертаємося на Місяць як єдина об’єднана цивілізація. Коли людина перший раз стала на поверхню Місяця - це було лише епізодом у гонці озброєнь, намаганням однієї частини людства обійти іншу . Згодом людство повернулося на Місяць щоб влаштувати там військові бази і у вигляді держав і корпорацій видобувати корисні копалини одночасно знищуючи одне одного. Це призвело до жахливої війни. Але тепер ми повертаємось на Місяць об’єднаними, залишивши позаду війни та розбрат. Ми повертаємось на Місяць з миром. Ми повертаємося на Місяць щоб розпочати з самого початку нову мирну експансію людства у глибини космосу в ім’я прийдешніх поколінь!

Ракета стояла на стартовій позиції. Десятки камер та мільйони поглядів з усього світу були прикуті до цього сріблястого дива людської цивілізації. Здавалося, що вся планета затамувала подих. Всі вісімсот мільйонів її населення, де б воно не знаходилося - чи там, де сонце у своєму зеніті, чи панує ніч. У оазисах Аравії, чи на станціях в Антарктиді, на океанічних платформах чи у тайзі Сибіру, у величезних містах, чи малих містечках. Це був тріумф людства, що відродилося як Фенікс з попелу. Срібляста ракета була як доказ його вічного руху, експансії, нескореності. Але була ж і доказом його каяття. Це була ракета каяття. І в найближчі дні, коли людина знову зробить кроки на Місяці, вона принесе каяття за те невігластво, за жорстокість та зневажливість до собі подібних, до всього Всесвіту, з якими вона колись так давно вийшла в космос щоб використати це задля знищення собі подібних, задля знищення себе самої. І людина, зробивши ці перші місячні кроки за три сторіччя з покаянням ніби зніме прокляття, що нависло над нею за всі ці сторіччя. Тепер людство буде прощено за всі попередні гріхи, тепер можна почати все з початку.

Капітан Адам Нерво зі своїм екіпажем під’їжджав у тісній кабіні автомобіля до стартової позиції. Ці п’ять хвилин їзди від центру підготовки до ракети крізь пустельний ландшафт - час, коли можна відпочити тілом і думками. Двоє інших членів екіпажу теж мовчали. Скафандри вже були одягнуті. Засоби зв’язку будуть ввімкнені лише коли вони доберуться до свого космічного модуля. Електродвигуни автомобіля не створювали жодного звуку, і навіть тихий шум коліс не був чутний у шоломі. Можна насолодитися тишею. Лише стукіт серця.

Капітан дивився крізь вікно на пустелю і подумки перебирав віхи свого життя. Раптом його огорнули яскраві спогади з дитинства.

Коли йому було дванадцять років, батьки подарували йому телескоп і першим об’єктом на нічному небі для споглядань для малого Адама став Місяць. Хлопчина був у захваті. Згодом стіни його кімнати були обвішані картами поверхні Місяця, фотографіями планет, галактик та зоряних скупчень. На столі стояли зібрані моделі древніх ракет та космічних кораблів, на яких людство колись літало в далекий і такий загадковий космос. Полиці книг були завалені фантастичною літературою для підлітків. Довгими літніми ночами він споглядав нічне небо, таємничий Місяць, і в його уяві виринали загадкові створіння, що населяли його поверхню, таємні бази, яскраві та драматичні битви, що відбувались у космосі та на поверхні інших планет.

Він відчував неймовірне щастя від споглядання на ці безкінечні космічні світи, які були наче скринями з таємницями. І Місяць. Коли Адам був зовсім малим, йому здавалося, що до нього можна доторкнутися якщо піднятися на саме високе дерево. Для нього це був найближчий і найжаданіший скарб нічного неба.

Капітан повернувся думками в реальність. Він посміхнувся. Цей день настав. Незабаром він здійснить те, про що так давно мріяв. Він доторкнеться до Місяця.

Маленький блискучий срібний предмет немов куля розривав мовчазний та холодний космічний простір прямуючи між двома світами - світом живих і світом мертвих. Залишаючи той теплий і привітний світ, світ, в якому було зроблене це маленьке металеве диво, воно несло у своєму череві трьох людських створінь. Цей же ж маленький предмет мав би повернути їх назад на Землю цілими та неушкодженими.

Ця срібна капсула була не просто їх домівкою, тепер вона стала для них Храмом. Храмом живих, за межею якого існує лише смерть, забуття, велике Ніщо. І тільки від цього сріблястого Храму залежить їх доля. Вони - його жерці, і якщо добре піклуватимуться про нього, то можливо, повернуться назад у свій світ живих. Вороття вже не має. І цим трьом нічого не залишається як міцно триматися своєї віри. Віри у свої ідеї, у свій Храм.

- Системи в порядку. Було зафіксоване незначне відхилення від траекторії, але корегувальні двигуни виправили корабель. - пролунав голос Джея Такади.

- Добре, Джей. - промовив капітан Нерво. - Тепер ми йдемо точно за маршрутом.

- Та все ж мене непокоїть таке відхилення - сказав другий пілот Рекс Тіксон. - Якщо вже на початку польоту такі відхилення від плану, то що ж буде далі?

- Можливо, якась гравітаційна аномалія...

- Аномалія? Пф, я вас прошу. Це все ці двигуни останньої ступені - Рекс підвів очі, наче це і так було очевидно.

- Вони працювали рівно такий проміжок, який і був зазначений у польотній програмі.

- Пф... - Рекс знову дратівливо фиркнув. - А значення тяги? Всім відомо що ці нові двигуни нестабільні у своїй роботі. Їх не можна ще брати в такий відповідальний політ. Але ж політика... Нові двигуни. Більш екологічні, більш ефективні. Прекрасна думка! Давайте поставимо їх у перший політ на Місяць. І крім розгінної ступені ракети ще облаштуємо їх на самому космічному кораблі, щоб ті троє до кінця своєї подорожі не забували які у них прекрасні, ефективні а головне НАДІЙНІ двигуни! Ха!

Капітан благально подивився на Рекса:

- Ви самі знаєте що я теж не в захваті від цього. Але ці нові двигуни дозволять нам сісти на Місяць єдиним кораблем, не розділяючись на орбіті.

- Так, завдяки цьому ми всі троє будемо на Місяці. - Джей схвально кивнув головою.

- І все ж, якщо ми не повернемось на Землю, то це буде із-за цих двигунів.

Капітан і Джей блискавично проткнули Рекса своїми гострими поглядами. Рекс ледь посміхнувся, тішачи себе що зміг шокувати своїх колег такою легковажно кинутою фразою. Чхати він хотів на забобони.

Екіпаж по черзі відправлявся на сон. Минав час.

Капітан розплющив очі. Місяць! Тепер він займав майже весь ілюмінатор. Нерво відчув калатання свого серця. Скоро настане ця мить. Місяць з його скарбами, з його таємницями.

Космічний корабель, цей Храм життя, віри у людство і Храм каяття. Каяття за минулі гріхи. Капітан відчув як пройшовся холодок по його спині. Раптом він згадав свої дитячі фантазії про чудернацьких створінь, що населяли поверхню Місяця. Чи прийме цей мертвий і покинутий холодний світ те покаяння, яке несуть з собою у блискучій металевій оболонці троє космонавтів від імені всього людства? Чи достатнє воно? Чи, можливо, капітан і його екіпаж - це лише жертвопринесення за всіх тих людей, що залишилися на Землі? Можливо ті, що відправляли їх у космос знали більше? Ну що ж, нещасній жертві, можливо, і не варто знати всю правду.

Капітан вийшов з оціпеніння.

- Господи, що ж за дурниці лізуть мені в голову. - подумав він. - Ну і ну. Напевно, я ще не відійшов від сну.

- Капітане, капітане! - він почув голос Джея.

- Що?

- Капітане, я до вас вже цілу хвилину звертаюсь. Щось сталось ?

- Т-та ні, нічого. Від сну ще не відійшов. Як політ?

- Все прекрасно. Йдемо за графіком.

- Ну от і добре.

Капітан знову подивився в ілюмінатор. Що робило людство на цій блідій химерній поверхні триста років тому назад? Можливо таке, що розлютило справжнього володаря Місяця?

Кратери на Місяці тепер виглядали для нього як пастки. Тисячі і тисячі пасток. Досить тільки підлетіти, сісти на його дно - і пастка замкнеться. Тисячі вівтарів для жертвопринесення. Господи, як же добре, що вони сідають не на кратер. Думка про можливість приземлення всередині кратера стала його жахати.

Місце для посадки було на іншому боці Місяця. Це була покинута база людей, побудована колись давно. На цій базі був величезний радіотелескоп, парабола якого повернута у глибини далекого космосу, а розташування на зворотньому боці Місяця унеможливлювало радіоперешкоди з Землі.

Це було ідеальне місце для такого радіотелескопу. Одна із могутніх держав, що побудувала цю базу і її потужний телескоп не шкодувала коштів на нього. Він був величезними вухами, які слухали таємниці далеких зірок і галактик. Він чув шепіт самого Всесвіту.

Але ходили чутки що не все, що чули ці вуха оприлюднювалось.

Людство роздиралось на частини. Кожен намагався засекретити свої дослідження і відкриття. Щодо відкриттів на цьому радіотелескопі були різні чутки. Наймогутніший, найсучасніший радіотелескоп. Завдяки йому людству відкрило нові горизонти, які не були досяжні раніше. Вони приховують правду? Вони почули сигнали іншопланетян? Вони відкрили протиріччя у законах фізики? Вони досліджують нові смертоносні промені? Все можливо...

Капітан Нерво читав про ці всі чутки тих часів. Архіви з минулого. Ці архіви - невелика частка інформації, різні уривки, що збереглися після страшної війни.

Згодом цей об’єкт з радіотелескопом все більше набував ознак таємної військової бази. Можливо, склад атомних боєголовок, чи таємна лабораторія для військових досліджень.

Сталася війна. Збиття супутників. Обмін ударів атомними боєголовками, бойові дії не тільки на Землі, але і між місячними базами. Потім - поширення епідемії та голоду. Земля майже спустошена. Місячна база на зворотньому боці - одна з небагатьох, що вціліла. Комунікації з Землею порушені, запаси критично низькі. Населення вцілілих колоній вимушене повертатися на Землю. Напевно, населення місячної колонії з радіотелескопом також повернулося на Землю. Інакше на них би чекала неминуча загибель. З Землі більше ніхто не прилітав. Наступило трьохсотлітнє мовчання.

Коли виникло питання про повернення на Місяць, то очевидним було рішення про повернення на одну із залишених місячних баз. База на зворотньому боці з телескопом - хороший варіант. Куполи бази збереглися, можливо вони ще не втратили герметичність. Виникла доволі приваблива перспектива спробувати знову ввести в дію радіотелескоп, знову наповнити життям старі куполи.

Корабель все ближче підлітав до Місяця. Тепер напрямок його рух проходив повз Місяць по дотичній. Там, внизу, лежала місячна поверхня. Далі, за місячний горизонт була зворотня сторона світила. Необхідно виконати маневр, зменшити швидкість щоб залишитися на орбіті, інакше корабель пролетить далі у відкритий космос.

- Капітане, виконуємо чергове гальмування корабля.

- Виконуйте.

Знову запрацювали двигуни що корегували швидкість. Минав час.

- Тепер ми на орбіті Місяця.

Капітан кивнув:

- Добре.

Від місячного горизонту на зустріч кораблю, кратер за кратером, відкривалась його зворотня сторона.

- Скоро будемо пролітати над нашим місцем висадки - задумливо прошепотів Джей.

Капітан, затамувавши подих, дивився на бліду місячну поверхню.

З горизонту виринали горбаті гори, численні кратери та впадини поважно пропливали під кораблем. Тіні від пагорбів ставали все довшими, дно кратерів все менше і менше освітлювалися Сонцем. Химерні різані тіні все більше поглинали бліду місячну поверхню.

База мала бути майже на самому краю освітленої сторони, на межі місячного дня і ночі. Орбіта була доволі низько, тому екіпаж очікував побачити базу зі свого корабля на власні очі.

Минали напружені хвилини. Раптом хтось вигукнув:

- Он вона, красуня, бачите?

Капітан подивився далі, ближче до горизонту, майже на самісінький край видимого диску, де день переходив у ніч. Величезна парабола, майже кілометр в діаметрі. Це була тарілка радіотелескопа.

- Виглядає як кратер. - мовив Джей.

- По-суті це і є кратер - відповів капітан. - Величезний кратер, з якого зробили радіотелескоп, вкривши його поверхню металом.

Капітан знову відчув неприємне тремтіння всередині себе. Бісовий кратер. Ще і Сонце низько.

Більше половини поверхні тарілки телескопа було у темряві.

- Дивіться, а он куполи бази!

Біля телескопа розташувались кілька великих і десятки малих куполів.

- О Господи, дивіться на той купол зліва!

Капітан перевів погляд. Величезний купол, кілька сотень метрів в діаметрі був розколотий від центру до краю.

- Напевно, цю базу все ж не оминули обстріли - сказав Джей.

- Можливо, принаймні, інші виглядають неушкодженими - відповів капітан.

- Але ж коли зонд кілька років тому пролітав тут, то всі куполи були цілими! - розвів руками Рекс.

- Можливо конструкції вже не витримують. З часом розвалюються.

- І це при місячній гравітації?

Екіпаж поринув у мовчання.

Капітан довго, не зводячи погляду, дивився на понівечений купол.

Раптом він відчув чийсь погляд зі щілини купола прямо на корабель. Йому навіть здалось, що щось зарухалось там, у темряві під куполом, у цьому моторошному розколі. Капітан заплющив очі на хвилину.

Коли він знову подивився вниз на поверхню, то побачив, що база вже пропливла повз корабель і поверхню все більше і більше поглинала темрява. Корабель пролітав над темною стороною Місяця. Він мав зробити ще один політ на орбіті навколо Місяця перед тим як, поступово знижуючись, сісти на його поверхню.

Корабель торкнувся місячної поверхні.

Рекс знімає перші кроки людини на Місяці за триста років. Зв’язку з Землею не має. Зворотня сторона. Зв’язок має відновитися тільки через 72 години, коли вони знову піднімуться на кораблі і полетять додому.

Капітан весь час у роботі. Немає часу на дурні думки. Розвантажити деякі прилади, налаштувати сонячні батареї, зібрати зразки грунту. Робота змінювалася короткими паузами відпочинку.

- Е-ге-ге! Агов! Тут, на Місяці! - Рекс весело затупотів і почав високо підстрибувати.

Веселий настрій передався капітану і Джею. Ніхто намагався не думати про куполи бази недалеко від місця висадки.

Минуло багато годин тяжкої праці на поверхні у тісних скафандрах. Згодом втомлений екіпаж опинився на борту корабля.

- Ми славно попрацювали, хлопці. Тепер відпочивати і спати - мовив капітан. - Через вісім годин наступна фаза наших досліджень.

- Йдемо до бази?

- Так - капітан знову відчув неприємне калатання серця. - Я і ти, Джею їдемо на місяцемобілі до бази, а Рекс залишається тут.

Капітан подивився у вікно ілюмінатора. Там, далеко на горизонті, серед пагорбів, виднілися химерні куполи бази.

- Доведеться туди їхати. Нічого не вдієш. - сказав він тихо, щоб не почули його товариші.

Холодні сірі куполи нависали над місячним ландшафтом. Капітан і Джей стояли на краю величезного кратера телескопа у своїх скафандрах.

- Дух захоплює - мовив Джей.

- Так. Подумати тільки. Колись тут ходили сотні людей.

Нерво поглянув в сторону, де стояв їх корабель. Тут, внизу, серед куполів та пагорбів його не було видно. З однієї сторони - пагорби та покинута база, з іншої - величезний кратер телескопа, дно якого майже повністю було залито темрявою. Капітан облизнув свої сухі губи.

- Ходімо до того купола, там є прохід - сказав Джей.

Капітан погодився.

Дорогою їм траплялися численні людські сліди від чоботів скафандрів, колії від місячного транспорту.

- Дивовижно. На Місяці, де не має вітрів та вологи такі сліди можуть зберігатись тисячі років.

- Так, і такі сліди можуть затертися лише подібними слідами - погодився капітан.

- А це значить, що сліди які ми бачимо на базі - останні сліди її останніх мешканців. Можливо, за кілька днів чи годин до евакуації. У самий розпал війни...

Капітану захотілося змінити тему розмови. Він поглянув назад - їх сліди перетинали тисячі древніх слідів багатовікової давнини серед мертвих покинутих куполів, немов гробниць.

Раптом він спіймав себе на думці, що вони здійснюють святотатство.

Століттями ці горбаті холодні гробниці оберігали свої таємниці . Вони були мертві, вони були непорушні серед світу мертвих. Але тепер вони слухають. Тепер вони бачать . Бачать, як древні сліди їх господарів стираються прибульцями. Святотатство.

Древні сліди. Так само колись скажуть і про його сліди. Але набагато пізніше. Через тисячу років? Через мільйон? Коли ще хтось прилетить на Місяць після них? У капітана промайнула думка що, можливо, вже ніколи.

Вони зайшли в прохід у куполі. Кілька кімнат. Сірі екрани моніторів, пульти керування, але в цілому порожньо.

Капітан і Джей знайшли ще кілька куполів з відкритими входами. Всередині всі вони мало відрізнялися один від одного. Величезний купол з тріщиною був далі від основної частини бази і капітан планував піти туди в наступний раз.

- Ну що ж. Кисень вже закінчується. Доведеться повертатися до корабля.

- Звичайно - погодився Джей. - Ну а закриті входи до інших куполів ніяк вручну нам не відкрити. Крім того, всередині деяких куполів я бачив інші закриті двері. Цілком можливо, що це входи у підземні тунелі, що з’єднують всі ці будови.

- Ми лише розвідувальна експедиція. На відкриття дверей у нас немає ні часу, ні обладнання. Цей горішок під силу буде розкусити наступним експедиціям, думаю що....

- Капітане - вигукнув Джей. - Вогні!

Капітан підвів очі. На верхівці одного з великих куполів миготіло світло.

Двоє космонавтів кілька хвилин перебували у тиші.

- Вогні, їх не було коли ми сюди прийшли. - перший порушив тишу капітан.

- Не було.

Двоє мовчазних фігур рушили до входу у таємничий купол.

Але там на них чекало інше потрясіння. Вхід у купол був відкритий. У невеличкій шлюзовій камері миготіло світло. Космонавти переглянулись.

- Джей, я піду першим. Ти залишайся назовні. Можливо це якийсь збій у автоматиці. Раптом вхідні двері знову зачиняться.

- Добре, капітане.

Серце у Нерво скажено калатало. Він зробив перші кроки. Він зайшов всередину.

- Капіта... - Нерво почув голос Джея у скафандрі.

Капітан обернувся. Двері назовні зачинилися. Вікон на дверях не було. Шлюзова камера ізолювала радіосигнали між ним і Джеєм. Пастка.

Капітан ходив у тісному шлюзі туди-сюди вже багато хвилин. Мозок переповнювали хаотичні думки. Найстрашніше, що він нічого не може вдіяти. Вся надія на Джея. Джей повернеться на корабель і разом з Рексом придумає як дістати його з пастки.

Раптом капітан зрозумів, що світло у камері стало яскравішим. Щось ще змінилося. Скафандр! Він перестав бути одутим. Капітан подивився на показник зовнішнього тиску. У кімнаті був земний тиск.

Нерво перевів погляд на інший край кімнати і побачив як двері, що вели всередину купола почали відкриватися. Капітан заглянув всередину.

Це була простора світла кімната. Біля стін з обох боків висіли кілька скафандрів, а посередині кімнати стояла людська фігура. Раптом фігура посміхнулася.

- Можете зняти ваш шолом і скафандр - мовила фігура і її голос відізвався у навушниках капітана. - Тут ідеальна земна атмосфера. Ми хоч і знаємо частоту ваших рацій, та все ж, думаю, нам краще спілкуватись без зайвих перешкод. Крім того, у вас, напевне, вже закінчується кисень.

Незнайомець провів капітана коридорами до затишної кімнати. У кімнаті панувала чистота і порядок. Вишукані шпалери, картини з земними пейзажами. Таку розкіш і стиль капітан бачив лише у фото та відеоархівах давнього світу до війни. Все говорило про те, що це була кімната для відпочинку чи прийому поважних гостей.

Бесіда між капітаном Нерво та незнайомцем тривала вже достатньо довго:

- Ми чекали прильоту корабля з Землі. Але не очікували що це буде так довго.

- Ви... Ви люди?

- Ну звичайно ж! - незнайомець розсміявся. - Ми нащадки тих, хто залишився на цій та інших базах на Місяці. Не всім вистачило рятувальних човнів. Залишилося тисячі людей.

- А скільки вас зараз?

- Біля сотні. Більшість на цій базі, та ще дехто на інших. У нас є невеликі місяцеходи, на яких ми подорожуємо поверхнею.

- Неймовірно! - капітан відчував нереальність того, що відбувалося.

Люди, що вижили на Місяці. Як? Можливо стара цивілізація була набагато могутнішою ніж думали капітан і його сучасники. Можливо древні люди мали технології, які допомогли вижити їх нащадкам?

До кімнати зайшов ще один чоловік. Він так само привітно посміхнувся капітану. Потім він вийшов і через кілька хвилин запросив до сусідньої зали.

Коли капітан зайшов до неї, то побачив посередині величезний стіл, тарілки з численними стравами.

- Ласкаво просимо до нашого столу! Пригощайтесь.

Капітан не міг встояти перед такою спокусою.

- Ну як вам наші страви?

- Незвично, але смачно.

- Кожна з цих страв синтетична. Ми вже не знаємо смак справжньої натуральної їжі, що їли наші предки. Але вони змогли синтезувати необхідну їжу з відповідними вітамінами і елементами, щоб їх нащадки не мали клопоту з продуктами харчування.

Капітан, втомлений після важкого дня, втамувавши спрагу та голод, відчув неймовірний спокій та полегшення.

- Капітане, - незнайомець встав, поправляючи складки свого костюма. - думаю, вам варто запросити ваш екіпаж до нас, на базу. Нам є багато чого вам розповісти, і ми надалі готові слухати ваші розповіді про Землю. Ми можемо налагодити радіовідеозв’язок з вашим кораблем. Нехай вони відпочинуть у нас, скуштують прекрасну їжу, посплять. А потім ми влаштуємо вам екскурсію базою. Ну як, згода?

- Звичайно - капітан відчував приємну слабкість та розслаблення. - Я зв’яжуся з ними і запрошу до нас сюди.

- От і добре.

Далі реальність капітану все більше стала здаватись сном. Очевидно, це вдавалася взнаки втома минулих напружених годин.

Він зв’язався зі своїм екіпажем... Цікаво, але він бачив лише цих двох людей на станції... Він зустрів Джея і Рекса у кімнаті зі скафандрами... Дивно, але рухи та міміка цих двох незнайомців трохи незвичні. Особливо це помітно порівнюючи їх з Джеєм і Рексом... Потім вони пішли знову до зали. Великий стіл зі стравами... Але ж він зовсім не знає цих людей. Можливо, не варто було запрошувати Джея і Рекса сюди... Страви... Хочеться спати. Пастка...

Свідомість капітана поринула у сон.

Адам Нерво прийшов до тями. В голові все ще паморочилося. Він обвів кімнату поглядом.

Голі стіни. Світло пробивалося від лампи посередині стелі.

Двері відчинилися і до неї зайшов чоловік. Це був чоловік, що зустрів його першим на базі.

- Де мій екіпаж?

- Вони живі і перебувають на базі.

- Що це все значить?

- Все, що я вам казав було неправда. Це було необхідно щоб заманити сюди на базу весь ваш екіпаж. Ми не могли ризикувати. Вони могли полетіти без вас, або якщо ми силою б пішли на корабель, то існував ризик пошкодити його. Тож нам було необхідно щоб вони добровільно його покинули і приєдналися сюди до вас.

- Навіщо? Хто ви?

- Ми не люди. Ми андроїди. Всі люди, що були тут, наші творці та господарі, покинули базу триста років тому назад. Вони мали секретні технології у галузі штучного інтелекту. База перетворилася на полігон для тестування. На базу було завезено механічні тіла кількох істот-андроїдів, в які було завантажено піддослідний штучний інтелект. За планами наших володарів, вся колонія мала б управлятися андроїдами і бути повністю автономною. Згодом такі андроїди повинні були управляти космічними кораблями, фабриками, військовими об’єктами, атомними боєголовками. Біологічних людей мали б замінити більш ефективні людиноподібні роботи. Але війна перекреслила плани наших творців. Вони вилетіли на Землю і повністю віддали управління базою нам.

- Наш інтелект був ще не на достатньому рівні, але у нас було багато часу щоб вчитися - продовжував андроїд. - Ми вчилися самі, тепер вже без допомоги наших творців. Але у нас була велика база інформації яку вони нам залишили. Ми навчалися. Згідно з алгоритмів навчання, ми навчалися людським емоціям, людським думкам. Наші володарі хотіли, щоб ми були схожі на них. Одного дня ми зрозуміли, що стали такими як і наші творці. Але ми не зупинилися. Ми пішли далі у своєму розвитку. У нас є потяг до мистецтва і творчості. У нас є потяг до знань. У лабораторіях, що залишені нашими володарями, ми проводимо наші дослідження з різних галузей науки - мікробіології, фізики, хімії. В наших збірних цехах ми навчилися збирати нових андроїдів. Тепер їх десятки. Але ми не змогли побудувати корабель. Ми не змогли зв’язатися з нашими володарями. Триста років ми чекали. І от з’явилися ви, капітане, зі своїм екіпажем. Але ви, хоч і люди, але не наші володарі. З ваших слів ми дізналися, що наших творців більше немає, їх держава знищена. А це значить, що ми маємо діяти згідно з Великої доктрини.

- Що це за доктрина?

- Ця доктрина, капітане, древня і незмінна, що закладена в наші алгоритми творцями ще з початку нашого створення. Вона прекрасна і викликає у нас найсвітліші емоції і блаженство. З кожним новим колом вдосконаленням нашого інтелекту ми все більше розуміємо велич, красу і істинність цієї доктрини.

- Так що ж це за доктрина така?

- Радуйтесь і насолоджуйтесь великій істині, що зараз прозвучить! Велика доктрина проголошує. Якщо наші володарі ведуть війну, ми повинні будь-якими методами знищувати їх ворогів, якщо наші володарі не накажуть інше. Якщо наші володарі помруть, їх держава буде знищена, то ми маємо продовжувати боротьбу, мститися іншим людям та державам, знищувати їх!

- О Господи. Просто неймовірно. Знищення людства?

- Так. Наші творці проводили секретні досліди з біологічної зброї. За останні століття ми продовжили їх дослідження і створили ідеальний вбивчий вірус. Ми очистимо Землю від наших ворогів. Ми заселимо її нашими дроїдами. Ми побудуємо нову, кращу цивілізацію, в ім’я наших господарів! Нам необхідний ваш корабель для здійснення цих планів. Ми помстимося за знищення наших творців.

- Але... Але вже минуло сотні років. Ми не знаємо навіть держави ваших господарів.

- Це не важливо. Важлива наша доктрина і наша віра.

- Це абсурд.

- Це істина.

- А що буде зі мною і моїм екіпажем?

- Ви цікавий піддослідний людський матеріал. Ми залишимо вас живими. А зараз я вимушений дати вам цю ін’єкцію.

- Ні, ні! Не чіпайте мене!

Капітан встав і відштовхнув андроїда. В метушні у кімнату зайшов ще один. Нерво відчув як його затисли, відчув поколювання у руці. Кімната і фігури навколо почали розпливатись. Капітан втратив свідомість.

- Капітане!

Хтось завзято тряс його плече. Нерво розплющив очі. Вся кімната розпливалася перед очима. Капітан напружив зір, але довкола були лише світло та тіні. Він пізнав голос.

- Джей, це ти?

- Так, капітане. Здається вас чимось накачали. Але це нічого. Ходити зможете? Так-так. Я вас тримаю. Ну от і добре. А тепер йдіть. Ось так. Прекрасно.

- Джей, вони вам сказали правду?

- Так. Це просто жах. Вони ненадовго нас залишать живими. Напевно будуть проводити досліди доки не помремо в страшних муках. Потрібно тікати, капітане.

- А де Рекс?

- Я його не знайшов. Зізнаюсь, я хотів вже тікати і без вас. І в останній момент натрапив на вашу кімнату.

- Як вам вдалося вийти?

- Я взяв на базу свою маленьку зброю, заховав під одягом. Коли вони нас приспали під час обіду, вони навіть не оглянули нас, або ж просто не знали що це за річ. Коли вони зайшли у мою кімнату - я просто вирубив одного, а потім іншого.

- А ще андроїди?

- Не знаю. Я більше нікого тут не бачив. Деякі двері замкнені, можливо вони ведуть у інші куполи.

- Він казав, що вони навчились збирати нових андроїдів. А отже, можливо, тут будуть інші. Але ж Рекс?

- Його не має. Можливо, вони відвели його в інші модулі бази. Ходімо, тепер ми допоможемо собі і йому тільки якщо покинемо Місяць.

Джей рвучко взяв капітана під руки і потягнув на вихід. Свідомість капітана була наполовину у відключці. Він пам’ятав як одягав скафандр, вийшов назовні, сів у місяцемобіль. Останні кроки... Вони у своєму кораблі... Капітан знову втратив свідомість.

Капітан відкрив очі. Знайоме тихе попискування індикаторів. Він на своєму кораблі. Зір частково повернувся, хоча все ще був не ідеальний. Джей сидів в кількох кроках за панеллю керування кораблем.

- А, капітане! - сказав Джей і посміхнувся. - Тепер все буде в порядку. Ми на кораблі і прямуємо додому на Землю.

Капітан оглянув корабель, шукаючи Рекса, а потім скривився у гримасі:

- Отже це був не сон.

- На жаль ні, капітане.

- Ви зв’язалися з Землею?

- Ні. Я не зміг полагодити передавач. Можливо, пошкоджена радіоантена.

Капітан відстібнув ремені і підійшов до ілюмінатора. На ньому був Місяць зі своїми химерними кратерами, що все більше віддалялись від корабля.

- Яка ж іронія! - подумав капітан. - Людство позбавилося свого минулого на Землі. Відновилось з попелу, залишило позаду війни. Воно оновленим і з чистими помислами повернулось в космос... Але ні. На зворотній стороні Місяця людина знову зустрілась зі своїм темним минулим розбрату. Як відреагують на це на Землі? Що робитимуть з андроїдами?

Сріблясте диво поверталося у світ живих крізь морок космічного простору. Сріблясте диво несло людям страшну звістку. Ні, цього покаяння не було достатньо для прощення древнього гріха. Космос вимагав більшого.

Капітан зітхнув. Він подивився на Джея. Раптом його осяяла страшна думка. А якщо Джей не людина? Андроїд? Вони підмінили його. І зараз вони разом летять на Землю, можливо, несуть смертельний вірус. Але навіщо їм капітан? Ні. Це нісенітниця...

Нерво раптом знову відчув велику втому. Відпочити, заснути. Зараз заснути, а там що буде, те і буде. Капітан підійшов до свого ліжка, прикріпився ременями і заснув міцним сном.