В кінці жовтня пощастило потрапити до складу групи CulTour.Ua - літературної подорожі до Кракова на фестиваль імені Джозефа Конрада.
Одразу скажу, що формат туризм + відвідування культурного заходу + навчання й обмін досвідом виявився надзвичайно вдалим і збалансованим. Минув тиждень, а за внутрішнім годинником насиченість враженнями немов би на місяць.
Фестиваль Конрада виявився несхожим на жоден з фестивалів, на яких мені доводилося бувати. Якщо порівнювати з українськими літературними фестивалями, то він більше схожий на Форум у Львові, але з кількома дуже і дуже важливими нюансами.
Краківський фестиваль триває тиждень, має свою генеральну тему - цього року це була «Інтенсивність» - і теми спілкувань на кожен день. Програма фестивалю йде у один потік з дуже незначними розгалуженнями. Ключова подія зазвичай припадає на 20-ту годину, і у цій ключовій події найчастіше беруть участь гості з-за меж Польщі: з Великої Британії, Канади, Австралії, України, Сирії, Угорщини, Ізраїлю. Таким чином відвідувачі мають змогу доторкнутися до світової літератури, яка твориться тут і зараз. Немає звичних для України презентацій книг, кожен захід - це діалог на тему, яка хвилює світове суспільство і має відображення у суспільстві польському. Книги представляють крізь призму спілкування, кіно представляють крізь неї ж, а модератори заходів пропонують аудиторії розмірковувати і знаходити питання, аніж транслюють відповіді.
Серед ключових заходів знайшлося місце і для розмови про Україну та українську літературу. Розмова під гаслом «Вже не час для старої прози», яку модерувала Ірина Вікирчак, зібрала на сцені Софію Андрухович, Галину Шиян і Наталку Сняданко. Приємно було, що письменниці були готові до гострої розмови, і вдвічі приємно, що аудиторія розуміла український контекст і ставила питання, відповіді на які неможливо було дати одним-двома реченнями.
Співорганізаторами фестивалю є власне місто Краків і Краківське Бюро Фестивалів, тому навколо і в дні фестивалю відбувається дуже багато дотичних заходів, які готують інші команди, а не організатори фестивалю Конрада. Сам фестиваль проходив у палаці Чечотки безпосередньо на площі Ринок, кінопокази відбувалися у кінотеатрі «Під баранами» у сусідній будівлі. Але також проходив Краківський книжковий ярмарок, який проводиться практично поза містом, і який має власну програму зустрічей і спілкувань, дитяча програма у найрізноманітніших закладах, вистави і виставки. Друковану програму фестивалю можна було знайти не лише у фестивальних приміщеннях, а й у туристичних інформаційних центрах, книгарнях, кав'ярнях-книгарнях, на стійках реєстрації готелів і хостелів, у щомісячнику з календарем найцікавіших подій Кракова. А саме місто ненав'язливо, але впевнено вбралося у афіші й прапорці синього кольору - кольору фестивалю. Краків – місто літератури ЮНЕСКО. І це, знаєте, відчувається, бо у центрі міста простіше натрапити на книгарню, аніж на споживчий магазин.
Дуже цікавою видалася програма власне CulTour.ua для української групи. П’ятнадцять осіб, серед яких були менеджери культури, організатори фестивалів, перекладачі, творці літератури й кіно мали чудову можливість поспілкуватися один з одним увесь час та з польськими й українськими колегами на низці особистих зустрічей. Так, ми відвідали редакцію краківського відділення одного з найбільших друкованих видань Польщі – «Газети Виборчої» і поспілкувалися з редакторами різних відділів. До нас завітала перекладачка Юстина Чеховська, яка розповіла про літературну мапу Польщі. Особисто мене найбільше вразив той факт, що влада багатьох міст і містечок популяризує туризм до себе саме завдяки проведенню фестивалів і премій літераторам, поетам і перекладачам.
Ми поспілкувалися з Іреною Федорковою, яка займається програмами Східноєвропейського партнерства у Інституті Адама Міцкевича, який підтримував програму нашої подорожі; з Галиною Шиян про письменництво і з Танею Родіоновою про переклади поезії і не тільки. В гості завітала Софія Челяк, яка цього року відповідала за програму Львівського Форуму та розповіла чимало цікавого про особливості цьогорічної підготовки, а також величезна і приємна несподіванка – зустріч із програмним директором фестивалю Конрада Ґжеґожем Янковичем, який попри величезну зайнятість на фестивалі знайшов півтори години, аби розповісти про шлях, що розпочався вісім років тому.
«Ми починали з читань у школах, - згадує пан Ґжеґож, - а вже зараз до нас на заходи приходять колишні школярі».
І, звісно, Краків. Краків – це страшне місто. Страшне своєю розкішною туристичною привабливістю, яка немов би каже тобі: «Хлопче, а що там за рогом? Костьол, ще один, ще? А тут бачиш які будинки, яке оздоблення? А тут величезний парк. А тут чи знайдеш усі скульптурки? А ось дивися: Королівський замок і набережна? А що там у замку? А що ти бачиш з оглядового майданчика? Єврейський квартал? Площу Ринок? Чи музеї-музеї-музеї-музеї? А ти все це бачив вдень, а диви як воно, коли настає вечір? О так, хлопче, ти ще нічого не бачив…»
Й справді, попри тиждень у Кракові є відчуття, що я побачив дуже багато, але нічого ще не бачив, а те, що побачив – недовідчув.
Ще трохи додам про фантастику, адже цим я займаюся найбільше. Абсолютно фантастичною видалася коротка мандрівка до Вроцлава до музею пана Тадеуша. Цей музей потребує окремої розповіді, адже варто бачити і відчути як за допомогою сучасних технологій з історії рукопису Адама Міцкевича розкривається історія Польщі тих часів, як борець за незалежність минулого стає провідником до історії борців за незалежність ХХ століття, і як художники переосмислюють образ пана Тадеуша у візії майбутнього.
А на фестивалі Конрада відбулася зустріч зі Щепаном Твардохом, який зараз представляє польський мейнстрим, проте починав як фантаст і досі використовує нереалістичні елементи у своїх романах, а також з Мішелем Фабером, автором роману «Під шкірою», за яким був знятий однойменний фільм зі Скарлетт Йоханссон у головній ролі. Показу фільму передувала зустріч з автором і спілкування на головну тему дня – «Вірю – не вірю».
Завершити варто тим, що фестиваль Конрада – то не лише дискусійний майданчик, а й премія для дебютантів. Цього року її здобула Жанна Слоньовська за роман «Дім з вітражем», що тісно пов’язаний із іншим містом літератури – Львовом. Вірю, що літературний зв’язок між Краковом і Львовом, між Польщею і Україною триватиме й надалі.
Щиро вдячний Ірині Вікирчак, Тані Родіоновій, проекту CulTour.Ua, «Креативній Європі» й Інституту Адама Міцкевича за надзвичайний тиждень!