Крила синього птаха

1.

Того дня жителі Міста спостерігали в небі над Ринком дивовижне явище: хмари-крила огорнули собою вежу найвищого Костелу і забарвились у волошкові тони. Це був знак, що Він скоро прилетить, і всі житимуть щасливо. Тоді волошковий колір неба змінився на бузковий, а потім стемнів і розвіявся.      

Найбільше із цього тішилась Селена – вона дитинно плескала у долоні й обіймала свого Ретро, бо той стояв найближче. Та й він, врешті, пішов. Правду кажучи – майже свого Ретро, і тільки одному Меркурію відомо, як вирішити цю дилему…

Велика і красива Повня із циганським кульчиком у вусі випливла із-за небесних крил і притулилась до правої вежі Костелу. Хіба ж не зачаруєшся таким видовищем?!

Жителі Міста умиротворено розійшлися потемнілими вуличками, а на Ринку все ще стояла Селена і Незнайомець. 

Його і справді тут ніхто не знав, та й він сам не поспішав уливатися у ритмочас цього невеликого Міста. Втім Незнайомця дивувало одне – ось уже місяць часу, як він тут, а Повня над Містом не убуває, не міниться. 

Незнайомець боязко позирнув на Селену і почав знайомство із третього запитання:

– А що це з вашим Місяцем? Він завжди повний!

– О! Так це ж прекрасно! Усі нічні волоцюги повертаються безпечно додому і не мусять користуватися ліхтариками чи боятися… – захоплено тарабанила Селена.

– Дивно… А як же припливи та відпливи, жіноча вагітність, гм… таке інше?

– Ах, навіщо все це?! Завжди Повний Місяць – це так прекрасно! Відтоді, коли Він прилетів вперше, Повня так і висить над усіма нами!

– Парсек! – несподівано простягнув руку Незнайомець.

– Оу! (пауза)… Селена! – втішилась дівчина і чарівно усміхнулась.

Так вони пройшли разом до Барбакану і там, омиті пінистими хвилями Повні, розпрощалися.

Місто тільки ззовні здавалося мирним і чепурним, космічно-казковим і тихим, зате у квартирах і на горищах… о-о-о!      

2.

Парсек приїхав до Міста досліджувати дифракцію хмар і спостерігати за змінами настрою тутешніх обивателів залежно від розташування небесних світил. А ще він сподівався зафіксувати аномалії під час сонячного вітру і вловити зміну кольору крил, і таке інше… Про аномалію  Повні його ніхто не попередив… і про дивні властивості речей, і ще багато про що… втім, Парсек  підписав серйозний контракт на півроку, тому…

3.

Як тільки Парсек зник за Барбаканом, Селена глибоко вдихнула і увімкнула внутрішнє свічення – тепер коло неї літали нетлі, а сама вона радше нагадувала гасову лямпу, аніж молоду спокусливу жінку з мінливим  і непростим характером.

4.

Ретро був одружений із Ялицею. В них підростало двійко здорових й щасливих немовлят, але якогось дня він зустрів Селену і  зрозумів, що це вона його єдине кохання, а Ялиця – просто мати його дітей. За інших обставин уже б не оминути сімейної драми, але у Місті все вирішилось легко і приємно.

О, ні-ні, Ретро ніхто не клонував. Ну, що за дурниці? Він скористався простим і безболісним рецептом книги «Космічна порадниця» – настояв меркуріальний рис на сузір’ї Близнюків і випив його по пляшці з кінця травня до кінця червня. (Заможніші бізнесмени, супер-творчі митці, лінюхи, скептики, астронавти і астрологи купували рис у супермаркетах).

Ялиця навіть поглядом йому не дорікнула, куди вже там ревнощі? Як тільки сузір’я Близнюків почало переходити у фазу Рака, Ретро народив сам себе у великому дзеркалі. Наступного ранку він оселився у Селени. Ще дивніше те, що він ніколи не перетинався зі собою – із тим, другим Ретро, чоловіком Ялиці. Бо як інакше усіх зробити щасливими?

5.

Наступного дня була неділя. Всі поспішали на Месу, а Парсек чимчикував під гору – там світилася стара обсерваторія. Він знав, що під час Меси із життям Міста діються справжні дивовижі, їх найлегше дослідити саме недільного ранку.

Отже…  Ялиця сиділа на лаві у боковій ніші. Коло неї стояли два кошики з немовлятами – Метеликом і Вишнею. Поруч  побожно молився Ретро, з  кожним словом молитви із нього виринали протуберанці, які під склепінням Костелу ставали жовтогарячими…

6.

Парсек вловив дивовижну залежність між тим, як відбувається Меса  і кольором хмар. Позаяк до обсерваторії допускали тільки учених, простим жителям Міста ці знання були недоступними. І періодична з’ява крил небесного синього птаха також була наслідком що недільних Мес. А точніше – інтенсивності думок і слів. Але пересічні жителі все ще вірили у дива, і було би прикро вражати їх знаннями… та й не хотілося парсекові розголошувати своїх свіжих досліджень, певна річ. 

Парсек навів промінь на праву вежу Костелу і вловив малинове світло – воно впевнено ішло від слів Селени і Ретро… «Дивно, Ретро – там і одночасно – тут», – подумалося Парсекові. Усе міг пояснити вчений, а цього вперто тямив…

Раптом у журналі метричних замірів стався крутий збій, всі цифри застрибали враз, як олія на сковорідці – налетів сонячний вітер… Благо, що Меса ще не дійшла й досередини, і обивателів Міста щасливо оминула ця неймовірна картина. Тільки коли вони, умиротворені й натхненні, вийшли з Костелу, то помітили, що за півгодини над містом пролетіти одразу три пори року… Парсек закурив файку, набивши  її марсіанським тютюном. Той тютюн  мав дуже гарний червоно-рожевий димок. І якщо хтось і озирнувся у бік старої обсерваторії, то міг побачити, що з найвищої вежі струмує у небо казковий димок… Тут усі смакували тютюном з Венери, а про марсіанський тільки  чули – червоний тютюн був і дорогий, і міцний.

7.

Парсек упіймав себе на тому, що при з’яві Селени його думки стають оливково-лимонними, і контролювати їх він не може. Це дуже перешкоджає його роботі, але окрім всепланетарної логіки навіть тут ще залишилась  СП (сила почуттів), і  опиратися їй – те саме, що добровільно голодувати. (У вік електронних засобів зв’язку, а тим більше інтернету хіба би якась ветха бабця згадувала про силу живих емоцій, задушевних розмов тощо).   

Парсек ще не знав, що себе можна подвоїти і потроїти, щоб усі були щасливі. Тому закохатися в Селену, на його думку, було справою ризикованою і навіть невдячною. Через півроку він повернеться в Гори – і навіщо це все, коли воно не має продовження?! Тим більше, у мережі є до кольору до вибору те, чого йому зараз не вистарчає…

8.

Селена була щаслива із Ретро – у їхній кімнатці під дахом до пізньої ночі світилося… ні-ні, не світло… Електрикою в Місті уже більше як рік ніхто не користувався. Світилося їхнє взаємне бажання. І всі знали, що у найбільше освітлених вікнах живуть найзакоханіші. А ще ж є Повня!

9.

Проминуло майже пів року. Якоїсь п’ятниці пізно ввечері, Парсек навів  промені на осяяне світлом віконце Селени, (щоправда, перешкоджала Повня, бо було занадто романтично надворі)… і помітив… дивне заломлення променів, ніби хтось ворушив фольгою і не міг заспокоїтись… Парсек здався – він покинув роботу і пішов пішки через усе Місто до Селени. Він знав, що напевно впіймає облизня, але твердо постукав у її волошкові двері. Тричі.

Селена прочинила двері, ні  крихітки не здивувалась Парсекові та грайливо закликала досередини. Стіни, стеля і навіть меблі були оббиті сріблистою фольгою.

– Навіщо це так? – озирався парсек.

– А-а-а! То я готую себе до особливої місії, – пошепки витлумачила Селена.    

– Місії? Якої місії? – Парсек вдихнув повітря і завмер: на столі і під столом він зауважив десятки пляшечок з-під меркуріального рису і згадав, що Місто живе зараз у сузір’ї Діви… Отже…

– Отже! – урочисто проголосила Селена, – я стану космічною жрицею, як тільки Він знову з’явиться над усіма нами.

– Тобто, Ви… помрете?

– Фі-і-і, ну що за дешеві  сюжети?! Я стану зіркою! От бачите: ще дві пляшечки рису, і все! – Можна летіти на небесний подіум! – і Селена закружляла у танці, засвітилася, як енергозберігаюча жарівка, вхопила Парсека за руки і закрудляла… Чи не вперше в житті вченому шалено завертівся світ… то от воно яке, кохання…

10.

Парсек повертався в обсерваторію зачудований і розгублений. Вчора ввечері йому вдалося вивести остаточну формулу змін настрою тутешніх обивателів, а ще, що значно важливіше: укласти шкалу закономірностей у змінах дифракції хмар. Судячи із цього, наступна поява крил синього птаха відбудеться пізно ввечері, 21 вересня над лівою вежею Костелу.  

Повня висіла над Барбаканом і штовхала Парсека у спину. Це й не дивно, адже 21 вересня – завтра.     

11.

Парсек зайняв бойову позицію в обсерваторії. Небо мінилося волошковими барвами. Селена стояла на виступі лівої вежі із піднятими руками. Галасливий натовп там, унизу, чаркувався меркуріальним рисом і карнавалив. Нині з нагоди свята усіх пригощав супермаркет «Меркурій». Ретро-2, (бо як його ще назвати?!) готувався до метаморфоз: по закінченні дійства він стане квантом і щасливо заживе по той бік Чумацького Шляху.

Ось Селена освітила собою частину вежі. Їй грайливо підморгнула Повня, і фізична оболонка дівчини буквально всмокталась у крило синього птаха… Небо випило її, а тоді ледь-ледь поворушило крильми і занурилось у безмір… Там, унизу, всі товклися, як на зірковому концерті. Тепер вони матимуть небесну покровительку, власну зірку, обраницю Синього птаха – Діву Селену! Запитайте у кожного, хто був того вечора на Ринку, і всі неодмінно посвідчать, що чарівна, романтична, молода і зваблива Селена здійснила свою заповітну мрію! А втім…

12.     

Парсек написав висновки і спакував усе своє добро. Про те, що він ні завтра, ні за тиждень не поїде звідси, вчений ще не знав. Він зійшов у Місто, аби влаштувати собі прощальний променад. Трохи постояв під Барбаканом, почитав космічні оголошення, подивувався із пустопорожніх ефектів реклами, начеркав крейдою якусь формулу – нехай діти дивуються, недалеко ж дитячий майданчик… Пройшов ще кілька вулиць, підійшов під будинок, де жила його кохана. Кого подівався там зустріти? Нову зірку? Але ж усі зірки – на небосхилі! І коли йому стало зовсім-зовсім фіолетово у думках… коли не втішила навіть марсіанська файка із дивовижним червоним димком, назустріч йому вийшла сяюча… Селена! Вона взяла обидві його руки і радісно промовила:

– Це було би занадто просто: отак щезнути, коли знаєш, що хтось кохає тебе по-справжньому.