«ЗВРК» – це не абревіатура, а окреме слово. Так, воно без голосних (такі вже особливості правопису болотяних чортів). Але це слово можна легко вимовити, для чого є два лайфхаки на вибір: або вимовляйте «в» як «у», або після «в» вставте ледь помітне «и».
Ця історія відбувається у Змієві. Але зовсім не в тому, що на Харківщині. А ось в якому:
«Давним-давно, коли ще світ був молодим та усміхненим, побились якось лицар Кий та дракон Змій. Лицар переміг, а дракон образився. На честь своєї перемоги Кий заснував славне місто Київ. А Змій на честь того, що образився, заклав моторошне місто Зміїв. На тому самому місці, що цікаво». Власне, цими словами і починається книжка.
Її герої, як і все населення Змієва, поділяються на три групи: узбережники, степовики та болотяні чорти. Напевно, най-найголовніші тут – троє семикласників. Ворона і Свищ – узбережники, до того ж, як бачите, обоє народжені того року, коли модними іменами були назви птахів. Їхня вічно загадкова подруга Єва – степовичка. А це означає, що у неї вдома немає і не може бути струму та водогону. Натомість узбережникам заборонено жити родинами понад дві особи. У Змієві загалом існує чимало заборон. Але і дивних подій не бракує. Крізь сірі мури міста, у якому «завжди щось виходить з ладу, руйнується, самознищується чи зникає» проникає щось дивне та малозбагненне.
«Безцінний мотлох» – назва першого розділу і одночасно назва букіністичної крамниці болотяного чорта Бориса Борисовича, який працює на книжковому ринку Петрівка. Як і всі болотяні чорти, він вміє читати думки. Та це не завжди його тішить, а часто навіть дратує. Саме із книжки, купленої в його крамничці, починаються проблеми (закреслено) зненацькі пригоди Ворони, Свища та Єви.
Цей світ я писала, ґрунтуючись на спогадах про свої підліткові роки – кінець дев’яностих і початок двохтисячних. У них була своя специфічна краса, своя гіркота і свої чари. І ця унікальна абсурдність, котра із відстані часу має тепер для мене глибокий сенс.
«Минуло чимало століть — і давня легенда забулася. У Києві ніхто вже й не пам’ятав про Зміїв, і навпаки. Але була в цій забутості своя перевага: мешканці обох міст припинили туди-сюди лазити. Нарешті вспокоїлися і стали жити кожен у себе. Проте раз на кілька сотень років суто випадково все ж таки хтось із киян потрапляє у Зміїв. Або навпаки. Як відомо, у кожного своя доля. Однак цим людям точно не позаздриш».
Ворона згорнула потріпаний підручник «Давня література» й сунула його в наплічник. Трамвай зі скреготом долав останні метри перед зупинкою «Бентежний Закут». Саме тут стояла Воронина школа.«ЗВРК» Галина Ткачук
Галина Ткачук — сучасна українська дитяча письменниця, літературознавиця, викладачка творчого письма для дітей та підлітків. Галина народилася 1985 року в Хмельницьку, вивчала філологію та теорію літератури у НаУКМА. Авторка працювала редакторкою літературного додатка журналу для підлітків «Однокласник», працювала івент-менеджеркою у Просторі української дитячої книги БараБука. Співпрацювала з видавництвом «Ранок» — була головною редакторкою першої в Україні методично обґрунтованої сучасної серії дитячих книг для читачів-початківців «Читальня». Починаючи з лютого 2022 року з Центральною бібліотекою ім. Т. Г. Шевченка для дітей Києва Галина організовує дитячий письменницький клуб «П’ятниця. Вечір».
Подорож, яку попри все захочеться продовжувати.
