Копії Іншаї

Велике чорне авто зупинилося біля входу в напівзруйнований будинок. Спочатку вийшов молодий 25-річний водій, обійшов машину і відкрив дверцята до переднього сидіння. Він подав руку невеликій Пані, що там сиділа і вона теж, хоч не без труднощів, вилізла назовні. Жінка здавалася немічною та хворою, хоч на вигляд їй було не більше 50 років.

- Я вам допоможу іти, - сказав водій, - або можу попросити візок.

- Я дійду на своїх, - відповіла пані, схопившись за руку хлопця і хтиво зазирнувши в його очі, - з твоєю допомогою, Артуре.

Хлопець лукаво до неї усміхнувся, зловив пальцями її долоню і вони попрямували до будинку.

Будинок в середині був такий самий, як і ззовні – старий і закинутий. Вони стали в центрі кімнати, що колись була передпокоєм. Водій витягнув з кишені ключ від автомобіля.

- Тримайтеся за мене, моя люба Пані, - сказав він і натиснув на кнопку-брелок.

Почувся різкий звук. З-під землі з’явилися 4 стіни, що оточили людей, утворюючи кабіну ліфта. Жінка міцно вчепилася в руку чоловіка. На одній із стін була панель управління. Артур натиснув на кнопку і ліфт поїхав вниз.

На виході із ліфту їх вже чекала жінка похилого віку в білому халаті. На її беджі було написано "Доктор Іншая Крижанівська".

- Доброго дня, Пані Вікторіє – усміхнулася жінка, - як доїхали?

- Паршиво, - відповіла Пані намагаючись не зомліти.

Її провели у великий зал і посадили у м’яке крісло біля журнального столика.

- Може вам чаю? - спитала Доктор.

- Можна, зелений з лимоном без цукру. І давай одразу до суті. В мене не так багато часу.

- Розумію, - мовила Доктор, - Артуре, будь ласкавий.

Іншая кивнула водієві і той пішов робити чай.

- Запевняю, що все іде по плану, - сказала Іншая, - Тобі немає чого хвилюватися. Нове тіло буде готове рівно за 20 днів.

- По плану? Добре! – іронічно мовила Пані, -А як щодо маленької проблеми, яка повторюється з кожним новим тілом вже п’ятий раз поспіль?

- На жаль, нічого нового я не повідомлю. Причина не в тілі

- Гаразд. Але я сюди прийшла не просто так - нове тіло потрібне мені вже сьогодні.

Очі Доктора округлилися.

- Але ж… пройшло всього двадцять чотири дні. Ми ж домовлялися - завжди мінімум сорок

- Ну й добре, що двадцять чотири! Можливо чим молодше тіло, тим довше воно протримається. Твоє ж он, вже шістдесят років живе.

Доктор Крижанівська опустила очі.

В цей момент Артур приніс чай у великій керамічній чашці, подав Пані Вікторії та сів на сусіднє крісло. Жінка відсьорбнула чаю і скривилася.

- Гидота.

Вона відставила чай на столик і відкинулася на кріслі.

- Отже, - твердо сказала Пані, - звідси я вже планую вийти здоровою. Тому підготуй все якнайшвидше.

Доктор Крижанівська сумно поглянула на Артура. Їй було зрозуміло, що ідея вселитися в молоде тіло належала йому.

- Воля ваша, Пані. Але дозволю вам ще раз нагадати, що наша діяльність є протизаконною і якщо ваші друзі щось запід…

- Прикриття – не твоя проблема, - суворо гиркнула Пані, - Твої обов’язки – забезпечити мені благополучне переселення в нове тіло. І бажано зробити це так, щоб воно прожило довше, ніж два роки.

Доктор знову кинула погляд на Артура. Той лише легенько знизив плечима і лукаво усміхнувся. У тілі цього молодого юнака сиділа душа 66-річного чоловіка.

- Гаразд, - мовила вона, - як скажете.

- Не переживай. У мене є план, - твердо сказала Пані і встала, - через кілька днів усі новини говоритимуть, що Пані Вікторія Крижанівська померла, а компанію успадкувала її донька.

Іншая шоковано втупилася в Пані. Вікторія це помітила.

- В Артура вийшло. І в мене вийде.

- Але ж… Репутація… - Іншая не змогла виговорити вголос всього ланцюжка думок, що пройшов в її голові. Іншая розуміла одне - Артур веде свою гру. Чи розуміє це сама Вікторія? Іншая не вірила, що Вікторія здатна була на такі сильні почуття та пристрасть, які б затьмарили здоровий глузд. Вони з Артуром були акулами бізнесу. Але ж хто з них сильніший?

Артур Закревський мав контрольний пакет акцій великої енергетичної компанії. Кілька місяців назад він підмінив своє старе тіло новим і успадкував все як власний син. От тільки нове клоноване тіло належало не Артуру, а його справжньому сину, який не раз з’являвся разом з ним на публіці, мав посаду в компанії та навіть сам встановлював нові зв’язки. Справжній Артур – молодший загинув в ДТП півроку назад. Його тіло привезли до Іншаї через 15 годин після аварії. Вона ще встигла витягти з нього душу, адже та може триматися за труп до трьох днів в разі наглої смерті. Вона змогла навіть скопіювати пам’ять з пошкодженого в аварії мозку. Але коли нове тіло для хлопця було вже майже готове, його батько вирішив, що сам хоче побути молодим. Душа Артура - молодшого так і залишилася скніти в холодній колбі, серед десятків інших, що стояли в сейфі Іншаї.

Головне тут було одне – син Артура мав репутацію. А донька Вікторії - ні.

- А в мене ж і справді є донька, - пронизуючи жорстким поглядом Доктора, раптом сказала Вікторія,- І це прописано в моїй біографії. Але вона занадто стара, щоб бути нею насправді і занадто горда, щоб отримати нове тіло.

Іншая відвела погляд. В середині все похололо. Отже Вікторія розказала Артуру їхню таємницю.

- Артуре, - попросила Вікторія, - зроби ще чаю.

- Але ж, - Артур глянув на чашку на столі, та зрозумівши, що чай приносити зовсім необов’язково, вийшов з кімнати.

- Ми тебе покличемо, коли захочемо його пити, - додала йому услід Вікторія.

- Ти могла б і прямо сказати "вийди з кімнати", - сказала Іншая, - зрештою він вже так багато знає, що можна говорити і при ньому.

Вікторія сіла поруч з Іншаєю і зазирнула їй в очі.

- Доню, - Іншая здригнулася, почувши слово, яке її Пані не говорила вже багато років, - Ти повинна знову очолити компанію. Приведемо в дію наш стандартний алгоритм з деякими змінами. Ти занадто довго ухилялася від своєї ролі у ньому. Пам’ятаєш? Ми заснували цю компанію разом і керувати нею повинні разом.

Іншая лише здивовано слухала. А Вікторія продовжувала:

- Я прийшла не тільки, щоб забрати своє тіло. Сьогодні ми запустимо процес клонування тебе. Мої агенти розпускають плітки, про мою доньку Соломію, яка волонтерить в країнах третього світу і про те, що Вікторія Крижанівська невиліковно хвора. Через сорок днів вона помре. Соломія очолить "Вікіншаю".

- Що? - Іншая обурилася і встала, - і ти навіть не спитала моєї згоди.

Вона нервово пройшлася по кімнаті і сіла в крісло навпроти.

- Для чого тобі я? – спитала Іншая, - Ти ж станеш знову молодою. Нехай онука Вікторії і керує компанією, а її донька і далі допомагає бідним в старій Європі.

Вікторія тяжко зітхнула. Іншая і сама знала відповідь на своє запитання.

- Артур, - відповіла Вікторія, - коли я отримаю нове тіло – ми одружимося. Два величезних капітали об’єднаються. Це вигідно усім. Але якщо я помру – мій спадок повинен належати її доньці, а не чоловіку онуки.

- А він знає?

- Ні, - Вікторія усміхнулася, - він думає, що Соломією буду я.

Пані все врахувала. Гроші, бізнес, сфери впливу – за сотні років, вона навчилася жонглювати вдалими моментами і фінансовими операціями як досвідчений фокусник. Артур програє. У нього було лише одне життя, а у Вікторії їх цілих 28.

28 нових тіл.

28 перезавантажень.

У діда в хлопчачому тілі не було шансів.

Але в Іншаї були інші плани щодо свого тіла, свого життя і своєї душі. І той момент, який вона так довго відкладала, прийшов швидше, ніж вона сподівалася.

***

Відтоді, як людина змогла клонувати овечку Доллі етичне питання щодо цієї процедури піднімалося не раз. Вчені пророкували, що клонованих будуть вирощувати на органи. Релігійні фанатики переживали за душі ненароджених дітей, ДНК яких викидали із біологічного матеріалу перед клонуванням. Фантасти – що таким чином багатії зможуть жити вічно, як тільки знайдуть спосіб переносити в нове тіло особистість людини.

Так і вийшло.

Менше, ніж століття знадобилося людству, щоб навчитися зберігати пам’ять людини. Спочатку на цифрові носії, а потім і на клонований мозок. От тільки...

Клон міг знати дні народження усіх дітей оригіналу, але уникати обіймів з ними.

Клон міг бачити картини чи слухати музику, які подобалися оригіналу, але відчувати до них відразу.

Це не була та сама людина. Це був лиш клон, який знав все, що знав оригінал. От і все. І зазвичай клон ставав не просто іншою людиною, а кардинально іншою. Копія художника ставала фізиком, копія бізнесмена продавала все і вирушала в навколосвітню подорож, а клон доброго сім’янина кидав родину і відправлявся в монастир.

В певний момент навіть підпільні лабораторії здалися і припинили спроби. Не було сенсу незаконно створювати подобу себе, яка замість того, щоб продовжити твою справу кидалася в круговерть життя.

Усі здалися окрім Пані Вікторії – тоді амбітної співробітниці дослідницького медичного університету, а тепер - власниці однієї з найбільших у світі фармацевтичних компаній "Вікіншая".

Іншая не вимагала, щоб її ім’я звучало в назві компанії, але Вікторія наполягла. Адже саме Іншая знайшла спосіб повного переселення особистості. Вона знайшла душу.

Пані Вікторія та Іншая залишили вітальню і пройшли довгим коридором в одну з лабораторій.

У цьому приміщенні їх було всього три. Одну вони використовували суто для Пані Вікторії. Інші дві – для тих обраних, кого вона хотіла зберегти. Доктор сама обслуговувала ці лабораторії.

Майже сама.

Окрім лабораторій сховище мало ще близько десятка кімнат: кухню, столову, вбиральню, складські та житлові приміщення. Вікторія в них майже ніколи не заходила. Тож в них жило та працювало ще кілька людей, яких Пані ніколи не бачила.

В кожній лабораторії було три однакові клонувальні капсули. В одній з них ріс клон, в другій копіювалася пам'ять оригінала та забиралася душа, що одразу поміщалася в нове тіло. Третя капсула за словами Іншаї, була запасною.

- Не знаю як ти, а я щаслива, – сказала Пані Вікторія, особисто запускаючи процес клонування Іншаї, – нарешті ми знову будемо разом на вершині успіху. Ми ж про це мріяли, пам’ятаєш?

- Пам’ятаю. Але ти мріяла про це з Соломією, - заперечила Іншая, - я - інша.

- Ти не кинула її працю, а продовжила і змогла здійснити те, що не змогла вона. Тож ти на неї схожа більше, ніж думаєш. Поглянь, - Пані торкнулася до скла капсули, в якій знаходилася штучна матка і в якій вже почав формуватися ембріон нової Іншаї, - створити копію свого тіла стало простіше, ніж спекти печиво.

- Але тільки для обраних і тільки в цій лабораторії, - додала Іншая.

- Так і має бути, - вічність повинна належати найкращим.

Пані Вікторія була права. Процес клонування дійсно автоматизували та спростили на стільки, що достатньо було внести в апарат своє ДНК, донорську яйцеклітину, щоб вже через 5 годин отримати немовля - копію себе. Якщо ж потрібна старша версія – просто залишаєш клона в апараті на довше. 1 день приблизно дорівнював 1 року життя.

Розробка безпечного пришвидшення процесу росту клонів належала ще Соломії Крижанівській – справжній доньці Вікторії. Соломія померла у 28 років від пухлини мозку. Тоді склонувати окремо мозок ще було неможливо, можливим це зробила Іншая. Щоб якось втішити свою матір, Соломія залишила їй свого клона.

- Вона майже як я, - говорила вона Вікторії, - Інша я.

Вікторія так її і назвала.

- Ну що ж, - мовила Вікторія, коли процес запустився остаточно, - а тепер давай позвемо Артура і почнемо моє перенесення. Він дуже хотів побачити сам процес.

- Я його позву, - відповіла Іншая і пішла шукати юнака, - а ти готуйся, - Іншая завагалася, але таки додала, - Мамо.

Пані Вікторія задоволено усміхнулася.

***

Іншая знайшла Артура в коридорі, коли він щосили намагався відкрити зачинені двері до одного із складських приміщень.

- Загубився, Артуре? – спитала у нього Іншая, - Там звичайна кімната, а не лабораторія.

- Я… - Артур зашарівся.

- Ми вже починаємо, - Іншая не дала йому шансу вигадати виправдання. У неї не було бажання грати в ігри, - Пані Вікторія хоче, щоб ти був поруч.

- Звісно! Я з задоволенням поспостерігаю за процесом.

Артур нещиро усміхнувся Іншаї і попрямував за нею.

- Тут стільки кімнат, - обережно почав Артур, - Невже ви, Іншає, тут сама?

- Наразі я тут з тобою, - відповіла Іншая.

- Та годі вам, ми з вами практично родичі. Ваша мати не говорила вам, що ми одружуємося? Могли б поділитися зі мною своїми невеличкими таємницями.

Вікторія зупинилася, розвернулася до нього і поглянула в очі.

- Ви одружуєтеся з Пані Вікторією, а не зі мною. Тут, - вона розвела руками, - підпільна лабораторія, яка цілком і повністю належить мені.

"Принаймні доти, поки ми з Вікторією не поміняємося ролями", - додала вона подумки.

- Але "Вікіншая" фінансує те, що тут відбувається, - заперечив Артур. Невже лише для того, щоб раз на кілька років Вікторія оновлювала своє тіло?

- Люди витрачали і більше, щоб жити довше.

- Так, - погодився Артур, - розумію. Та все ж цікаво, які ще експерименти ви тут проводите? Вікторія казала, що багато ваших розробок в терапевтичному клонуванні пішло у масове виробництво. "Вікіншая" живе за рахунок вас. Тому сумніваюся, що вирощування клонів і завантаження в них душ – єдине чим тут займаються.

- А ти доволі відвертий, Артуре. І які твої варіанти?

Артур усміхнувся.

- Коли я отримав це тіло, то в першу чергу прийшов у квартиру свого сина і увімкнув його мобільний, щоб увійти в образ. Я почав отримувати повідомлення від різних людей, які називали себе його друзями, але я уявлення не мав хто вони. От я й подумав, а якщо скопіювати пам’ять мого сина мені у мозок? Чи це можливо?

- Ні, - на автоматі відповіла стандартну відповідь Іншая, - інформація з чужого мозку може записатися на особисті спогади. Ти дізнаєшся паролі від його кредитних карт, але забудеш ім’я. Вікторії.

"Для того, щоб цього уникнути, потрібно на зовнішньому ресурсі сформувати нову матрицю запису мозку, скомбінувавши потрібні набори пам’яті", - не сказала вголос Іншая.

- Шкода, шкода, - засмутився Артур, - а як щодо душі? Які маніпуляції можна провести з нею? Ви казали, що це свого роду програма. Можливо її можна, ну, наприклад, скопіювати, а не завантажувати з тіла у тіло повністю.

- Душа значно складніша, ніж людські уявлення про комп’ютер. Це фізичний прояв інформації. Поле, яке існує навколо всього живого. Мені вдалося його лише відтягти від одного тіла і помістити навколо іншого, - збрехала Іншая.

- Але ж над цим ви працюєте? Правда ж? – єхидно запитав Артур.

Іншаї все більше і більше не подобалася ця розмова. Артур був з біса розумний і хитрий як на свої 66 років. Тож коли вони проходили біля кухні, вона сказала:

- Гадаю нам варто зробити чаю. Процедура досить тривала.

***

В лабораторії повним ходом ішла підготовка до перенесення Вікторії з одного тіла в інше.

Алгоритм цього процесу доволі простий. Оригінал поміщається в одну з клонувальних капсул і підключається до системи. Спочатку копіюється вся інформація з мозку оригіналу на спеціальний цифровий аналізатор з якого, після перевірки на цілісність, пам'ять записується на мозок клону. Потім енергетична колба витягує з клону його чисту душу. І лише після цього душа оригіналу переселяється в нове тіло.

Але цього разу Іншая змінила алгоритм.

- Моя люба Пані, - муркотів Артур, коли та збиралася залазити в капсулу, - не можу дочекатися, коли обніму вас знову.

Вікторія усміхнулася.

- Пора, - сказала Іншая, - Ви прокинетеся вже в новому тлі.

І підключила свою матір до системи.

- Іншає, - мовив Артур, коли вони залишилися вдвох, - Вікторія якось мені сказала, що хоче від мене дитину, коли ми одружимося. Тож можливо скоро у вас з’явиться братик або сестричка.

Артур єхидно поглянув на Іншаю.

- Зажди хотіла братика, - відрізала вона йому.

- А я сумніваюся, - продовжив Артур, - мені здається людство розмножувалося виключно для того, щоб передати естафету далі. Але діти не завжди біжать туди, куди хотіли бігти батьки. Якщо ж є можливість просто перезавантажити себе і знати стовідсотково, куди попрямує твоє продовження, для чого мучитися і народжувати дітей в яких навіть твоїх генів лише половина?

- Давай вип’ємо чаю. Процедура триватиме 2 години, - Іншая вирішила не відповідати на це дивне запитання..

Вона сіла за стіл навпроти трьох капсул, в двох з яких тіла обмінювалися інформацією, і налила з заварника коричневу рідину у дві невеличкі чашки. Артур присів поруч.

- Отже спочатку колбу забирається чиста душа клона? А що з нею буде далі? І зі старим тілом Вікторії?

Артур сьорбав чай і задавав все нові і нові запитання. Розумні запитання, запитання, які ніколи не задавала Іншаї Вікторія.

- Тіла можуть функціонувати без душі лише кілька годин, - відповідала йому Іншая, - Коли вони помирають, я їх утилізовую. Ти виглядаєш стомленим, Артуре. Раджу поспати. Коли почнеться перенос душі оригіналу, я тебе розбуджу.

- Ні, - відповів Артур, - я занадто зацікавлений, щоб зараз спати.

Він кілька разів широко позіхнув і вже за кілька хвилин вмостився у кріслі та заснув.

Снодійне було слабким, але це дало їй близько години на всі додаткові маніпуляції. Цього було більш, ніж достатньо.

Іншая відкрила третю капсула, залізла в неї і підключила себе до системи.

***

Стара-стара Вікторія лежала на ліжку і плакала.

- Та годі тобі, - мовила дещо молодша жінка дуже схожа на Пані, - ми всі через це пройшли.

Всього в кімнаті було 12 жінок різного віку і всі були схожі між собою так, наче належали одній людині в різних часових моментах. Вони оточили найстаршу.

- Іншая… - шепотіла та, - Вона казала, що всі тіла утилізуються.

- Не зовсім так. Вона казала, що утилізуються тіла після смерті. А ми ще живі, - сказала наймолодша з жінок, тіло якої ще кілька годин назад належало найстаршій.

- У нас всіх твоя пам’ять, але ми різні. – додала інша жінка, - Іншая віддавала твої старі тіла душам твоїх клонів.

- Мої тіла були немічні. Вони помирали фізично, - найстарша спробувала піднятися з ліжка, але не змогла.

- Так, - усміхнулася наймолодша, - але чиста душа інколи може вилікувати тіло. Оболонка, в якій ти знаходишся зараз, належала твоєму тринадцятому клону. Її тіло живе вже майже 100 років.

- Чому Іншая зрадила мене? – схлипнула найстарша.

- Спитай у неї сама.

В кутку кімнати Стара Вікторія помітила Іншаю, що мовчки спостерігала за жінками.

- Чому? – повторила Пані, - і де Артур?

- Артур разом онукою Вікторії Крижанівської відсвяткували весілля і поїхали в медовий місяць, - відповіла Іншая.

- А хто в моєму тілі? – спитала Вікторія.

- Я, - відповіла Іншая, - точніше інша Я.

- Ти залишила компанію на душу копії? - стара Вікторія схлипнула, - вона ж занапастить її...

- Я ж не занапастила, коли була при владі. Скільки вже раз не занапастила? Ти рахувала, мамо?

- Ти була прекрасним винятком, - сльози покотилися по обличчю Вікторії, - так схожа на Соломію.

- Ні, мамо, - Соломія була хорошою жінкою, яка мріяла покращити світ, - Іншая підійшла до ліжка впритул, - а я більше схожа на тебе, ніж на свій оригінал.

Жінки оточили ліжко. Вони усміхалися до Вікторії. Одна з них взяла стару за руку.

- Але в твоєму новому тілі не чиста душа. Там моя копія.

- Копія душі? – Вікторія здивувалася, - хіба таке можливо?

- Так, все можливо. До того ж у неї знання трьох особистостей. Нова Вікторія – це ти, я і Артур в одному флаконі. Я скопіювала його пам’ять поки він спав.

- І що тепер буде з усіма нами, Іншає? Для чого ти все це зробила?

- Нічого. Ми передали естафету. Клон має достатньо знань і досвіду, щоб утримати компанію. Але більше не буде копій, мамо. Жодних копій і жодного переселення. Поглянь на цих жінок, мамо. Ти століттями крала їхні тіла. Ми крали! Я теж винна…

- Але чому вони живі

- Душі теж старіють, мамо. Тому твої тіла так швидко зношувалися. З моєю душею нова ти протримається трохи довше, але теж скоро відійде. І Артур… у нього був рак крові. Програма обов’язково знову повториться.

- Ні, - Вікторія заплакала ще дужче.

- Можливо нова Вікторія встигне народити дитину і передасть життя далі. Але ми з тобою повинні звільнитися і померти нарешті насправді.

- Яяя.. – Заскиглила Вікторія, - хочу жити.

Іншая взяла руку Вікторії з долоні іншої жінки, що досі тримала її.

- Я не хотіла цього робити зараз, але Артур… Це мала б бути тільки наша таємниця, мамо.

- Він здавався таким достойним суперником, - мовила Вікторія, - таким красивим в своєму молодому тілі. А що буде з твоїм новим клоном? – раптом згадала вона.

Іншая про це думала і багато. Переселятися вона більше не збиралася, але процес запустився. Клон перебував у клонувальні вже другий місяць. Ще при запуску Іншая відключила пришвидшений розвиток ембріона, тож немовля з’явиться лише через кілька місяців.

- Передамо естафету, - відповіла вона Вікторії.

Вікторія ще раз кілька раз схлипнула і її душа нарешті покинула тіло.