Кохання у невагомості

Виправлена версія доступна за адресою http://sunny-lioness.livejournal.com/560105.html

«Кохайтесь у невагомості! Дайте волю своїй уяві! Спробуйте…»

– Це що? – здивувалась наречена. Тобто вже дружина.

– Три-чотири, – зашепотіли тесть із тещею і зарепетували в один голос: – Сюрпрайз!!

Віталік перегорнув аркуші, що випали із конверту. Подвійна путівка, на три дні, до орбітального готелю «П. Буль».

– Сюрприз, – підтвердив батько і змовницькі підморгнув.  Підморгувати він ніколи не вмів – виходило недоладно.   

– Навіщо? – пробурмотіла молода дружина. – Я ж бажала просту романтичну…

– Доню, треба бути більш сучасною! – відрубав тесть. – А ну, швидко збиратися! Літак до Москви за дві години! Тож руш.

– І що я встигну зібрати за…

– А навіщо тобі щось збирати? – захихотіла теща. – Ви ж туди не гуляти їдете.

Віталік зітхнув. Жанку він кохав, доводилося терпіти і весілля, і «сюрпрайзи» навіжених родичів.

Орбітальний готель виявився великим кубом, до якого «згори» і «знизу» приліпили дві невеликі півкулі. «Низом» Віталік назвав грань, що була повернена до Землі. Його дратувала відсутність Інтернету на борту лайнера, що доставляв туристів до готелю. Неможна було залізти до «Гугла» та дізнатися точні розміри куба – доводилося користуватися визначеннями кам’яної доби: «величезний», або «завбільшки із футбольне поле». Дратувало відчуття невпинного падіння. Крісло не допомагало: лайнер йшов без прискорення, і ані спина, ані інші частини тіла не відчували приємної підтримки, яка б підтверджувала, що падіння - лише ілюзія.  

Позеленіла Жанка взагалі відмовилася дивитися на  готель. Вона намагалася заховатися на плечі у чоловіка, здригалася і все сильніше дряпала  йому спину.

– Ммм? – здивувався Віталік. Потім усвідомив: сам заплющив очі. Відчуття падіння набагато посилилося, виникло бажання  і собі схопитися за щось. – Очі розплющ.

Дружина злякано похитала головою та промурмотіла щось нерозбірливе.

Лайнер пригальмував перед стикуванням – ремені міцно обхопили тіло.  Жанка здригнулася, нарешті розплющила очі, подивилася вгору, – і заверещала. Понад ними летів, тобто планував, якийсь довговолосий хлопець, що всіляко звивався у польоті, намагаючись спіймати загублену флягу. Фляга велично дрейфувала поряд, залишаючи за собою шлейф червоних бульбашок.

Стюард шулікою шпурнув під стелею лайнеру, схопив хлопця, міцно  притис до борту, акуратно, під лікоть потяг на місце, чемно розповідаючи, який штраф покладено за порушення правил безпеки. По коридору пропливла стюардеса, маленьким пилососом зібрала розхлюпану рідину, повернула флягу переляканому власнику.

Пасажирів по одному пускали у вузький коридор шлюзу. Насправді, це більше нагадувало шахту, схожість доповнювала драбина зі скоб, «піднімаючись» якою, пасажири потрапляли до широкого холу. Віталік пропустив Жанку вперед – і замилувався видовищем дружини у міні-спідниці та  чорній  мережаній білизні. Відразу згадався рекламний слоган готелю.

На виході – або, точніше, на вильоті, - зі шлюзу Віталіка підхопив «коридорний», обережно відтяг в сторону, де вже висіла Жанка, судомно вхопившись за скобу. Інші «коридорні» «розвішували» по стінах своїх підопічних.

– Вітаємо в готелі «П’єр Буль»! Віталій і Жанна Налийпиво, медовий місяць? – уточнив «коридорний».

Жанка втомлено кивнула та трохи почервоніла.

- П’єр Буль… П’єр Буль… - промимрив Віталік, пригадуючи. – Це той, що про мавп писав?

– О, великий П’єр писав не тільки про мавп. В своєму номері ви знайдете відповідні брошури. Чи плануєте продовжити відпочинок після трьох днів?

– Ні!

– Не плануємо, – знизав плечима Віталік.

– Перепрошую, але якщо відпочивати у готелі більше ніж три доби, необхідно щоденно відвідувати спортзал. Тренер допоможе вам підібрати індивідуальну програму занять. Але, якщо ви не будете напружувати м’язи, ми, нажаль, не зможемо продовжити…

– А чи є десь тут у вас Інтернет? – перервав потік слів Віталік.

– Звісно ж. Вай-фай, двісті мегабіт, анлім. Прошу вас, панове, слідуйте за мною.

Жанка заперечливо похитала головою.

– А можна, ви мене тут залишите? – заблагала дівчина. – А на зворотному шляху заберете…

– Пані, це зовсім не складно, – посміхнувся «коридорний». – Ось так, перебираючи скоби, наче рухаєтесь по драбині на руках.  Прошу вас. Не поспішайте.

– Я спіймаю, – пообіцяв Віталік. – Лети уперед.

Жанка тричі намагалась схопитись за наступну скобу – і тричі судомно хапалася за «свою». На четвертий спромоглася таки ухопитися за «чужу». Перехопилася іншою рукою.   Обережно підтягнулась до наступної. Віталік рушив за нею – і чітко усвідомив, що висить  на одній руці і при цьому падає бозна куди. З другої спроби вдалося легше – треба було лише змусити себе не думати.

– Будь ласка, не відпускайте попередню скобу доки ви не схопились за наступну. Якщо вас віднесе від стіни, буде важко повернутися. А  якщо хтось, хто поспішає на терміновий виклик, зіштовхнеться із вами, то доведеться платити штраф. Ви ж цього насправді не бажаєте, так? 

До каюти добиралися відносно довго, Віталік встиг досхочу намилуватися, і палав бажанням перейти до більш активних дій.  «Коридорний» відчинив двері, що плавно в’їхали у стіну, і молоді зайшли до маленької каюти – три на три метри та  санвузол за окремими дверцятами, до них і полетів «коридорний».  

– Коли будете приймати душ, будь ласка, герметично зачиняйте кабіну, доки цей вогник не стане зеленим. Коли скінчите, дочекайтесь, доки всю воду не затягне у стік, вогник стане червоним.  Коли будете користуватись унітазом, щільно притискайте розтруб, так системі буде легше, а вам зручніше. Здається тут все. Ходімо до кімнати. Коли будете лягати, відкриєте ось ці шухляди, там зберігаються спальні мішки…

– Розберемося, – пообіцяв Віталік.

– Але, я не закінчив інструктаж - заперечив «коридорний». Хлопець м’яко повернув його до дверей, сунувши у долоню приготовану купюру.

- Розберемося.

– Якщо що – питайтесь, – посміхнувся «коридорний». – Ось тут кнопка комутатору. Приємного вам відпочинку!

Жанка припинила боятись секунд через п’ять після того, як «коридорний» зачинив за собою двері.

– А романтична вечеря? – прошепотіла вона, коли чоловік знімав з неї блузку. Дівчина вертілася у невагомості, закручувала хлопця, вони стукалися об стіни, що були оббиті чимось м’яким і приємним на доторк.  

– Потім…

* * *

– Холера!

* * *

– Холера холерська!

– Спробуй повільніше?

* * *

– Холера! Холера! Тричі холера!

– Схопись за ці скоби, я за ці…

– І?

– А ноги просунемо під ті…

* * *

– Холе-е-е-ра!

– Може, все ж таки романтична вечеря?

– Угу…

Із вечерею також виникли проблеми. Свічки не бажали горіти – згасали. Віталік сяк-так відшукав, де система вентиляції нагнітала свіже повітря до каюти, але потік вітру здував романтичні серденька, а коли їх тримали – просто гасив полум’я.  

– Я додому хочу, – поскаржилася Жанка.

– Батьки ж образяться. Твої вирішать, що я все зіпсував, мої – що ти вередуєш.

– Ну то й пес із ними!

– У них тут, напевне, мають бути спеціальні свічки у магазинах. Зараз нагуглимо карту – і підемо шукати. 

Жанка зависла в куті біля  вентилятора, ображено дивлячись на непотрібні свічки та одяг, що повільно дрейфував посеред каюти. Дівчина притискала до себе червоне сердечко, намагаючись змусити маленький вогник горіти.  Віталік відшукав ноутбук у рюкзаку, запустив браузер – і помітив «прапорець» отриманої пошти. Швиденько забіг подивитися, що надійшло. Видалив спам-розсилки, проігнорував  повідомлення із соціальних мереж, відкрив лишень лист від колеги. Колега намагався нашвидкуруч владнати проблему, яку можна було вирішити швидше ніж за дві хвилини… На щастя, «аська» колеги горіла зеленим, і Віталік  почав хутко набирати. Ноутбук вислизав і летів кудись – довелося притиснути його колінами, водночас намагаючись втримати рівновагу.

– Віталю, ти ще довго? – незадоволено спитала Жанка.

– Хвилиночку…

В ході пояснення згадувалися деталі, без яких колега міг все зіпсувати.    Деталей виявилося досить багато, а поясняти було набагато швидше ніж зробити все самому…

– Віталю, чи ти йдеш?

– Ще трошечки…

Мабуть, Жанка бажала грюкнути дверима – але не вдалося: панель із мяким шурхотом  від’їхала у стіну і знову зачинила вихід. Здивований раптовою тишею, Віталік підвів очі, вилаявся, жбурнув ноутбук, та полетів навздогін.

- От же ж холера… - він спіймав літаючі джинси, натягнув майку – на задньому фоні ображено «ой-ойкала» аська – и заспішив за дружиною. Він рухався великими ривками, відразу через декілька скоб, і вже майже наздогнав, коли прямо перед носом Жанки з-за рогу коридору велично виплив двохметровий негр із сумними очима.

– Are you free tonight? – запитав негр, обережно перехоплюючи дівчину.

Віталік від несподіванки рвонувся  надто сильно – і вбік. Спробував схопитися за скобу – але ті були вже надто далеко, и хлопець просто поплив коридором.

– I have husband! – виплюнула Жанка.

– Ok, – посміхнувся негр. – But are you free?

– No! – образилася дружина і демонстративно відвернувшись, швидко полетіла вперед, перебираючи руками.

Негр помітив Віталіка, що дрейував посеред коридору, підібрався ближче, ухопився однією рукою за скобу – а іншу протягнув потерпілому. Віталік хотів було гордо відмовитись від допомоги, але пригадав про штраф і схопився за міцну долоню.

– And are you free tonight? – сумно поцікавився негр, підтягаючи його до себе.

– Ні! – жахнувся Віталік.

Негр знизав плечима, зітхнув и потягнувся далі, шукати партнера на ніч.

Віталік  спіймав Жанку за «квартал» – здається, дружина спеціально «йшла» повільно, даючи себе наздогнати.

– Вибач, – сказав чоловік. – Там…

– Карту знайшов? – ображено перервала його Жанка.

– Ні. Розберемося.

Віталік покрутив головою, пролетів уперед и радісно відшукав показники на наступному перехресті. На стрілці назад були написані номери кают – в тому числі їхньої каюти. «Магазини» були розташовані праворуч, у двадцяти метрах. Першим виявився секс-шоп із прозорими стінами, що демонстрували багатий асортимент… Віталік поперхнувся і вирішив називати для себе все це  «іграшками». Другим також був секс-шоп. І третім, і четвертим…

– А чи є тут якісь інші магазини? – поцікавилася Жанка, чомусь облизуючи губи. – І взагалі це знущання!

– Поцікавимося у них про свічки? – спитався Віталік. – Здається, це близько до їх напрямку…

– Ти що?! – зашарілася Жанка. – Я туди ні ногою!

– То почекай тут, – погодився Віталік.

– Тут?! Сама?! Зовсім здурів?!

– Ну, як хочеш…

Продавщиця, одягнута лише у вузький яскраво-червоний купальник, випливла назустріч.

– Пане, пані, чим можу допомогти? – з невеличким акцентом промуркотіла продавщиця.

Жанка чомусь схопила Віталіка за руку і притисла до себе. «Злякалась, – вирішив муж. – Не чекала, що українською розмовлятимуть».

– Чи є у вас свічки?

– Сві-чики?!

– Ну… такі… які горять?

– Ах, candles… Звісно! Ось, дивиться.

Жанка чомусь більше косилася на купальник дівчини, аніж на свічки – чи вона його вподобала, чи що? Легковажно погодилася на те, що обрав Віталік. І тут йому спала на думку цікава ідея.

– А ремінь у вас якийсь є?

– Так, - чомусь зраділа дівчина. – Вам… як це… широкий чи вузький?

Червона, як купальник дівчини, Жанка пробурмотіла щось нерозбірливе, відштовхнулась від чоловіка і змахнувши руками, відлетіла кудись в куток, відсахнулася від стенду. Схопила якусь книжку та почала нервово її гортати.

– Мабуть, що поширше.

– Hard or soft?

Віталік замислився.

– Та мабуть, soft.

– Ось, пане, дивиться… Може, ще стек чи батіг?

Ремні висіли в ряд, якісь замаленькі, щоб зафіксувати двох партнерів.  

– А щоб зв’язуватися?

– О! Для зв’язуватися у нас є мотузка.  Товста, тонка…

– Віталю! Диви! – радісно гукнула Жанка, простягаючи чоловікові книжку.

– Так, пані! Чудовий вибір! Кама-Сутра на орбіті! Нажаль залишилася лише English.

Віталік посунувся до дружини, не розуміючи що саме могло викликати у неї таке захоплення. Жанка показувала на перші сторінки – там було зображено  смутно знайомий з каюти знак. Пара у книжці натискала на цей знак і діставала забавного вигляду широчезні «шорти», в які вони і забиралися вдвох. Всі подальші пози вони демонстрували в них.

– Свічки, будь ласка, – вирішив Віталік.

– А ремінь? Мотузка?

– Дякую, не треба.

– А може, спробуєте? Пані?

– Дякуємо! Ще цю книжку, на згадку.

Віталік вилетів в коридор, і ледь втримався, щоб пропустити вперед Жанку.

– І заради цього людство летіло в космос? – несподівано позіхнула дружина, розглядаючи ряди секс-шопів і стрілки за написом: «Men», «Women», «Other».   

– А навіщо? На зірки дивитись?