Карма

7894 рік. Система зірки Юнлань. Планета Таоріс.

На посадковий майданчик, з єдиним вільним місцем для приземлення поміж дев’ятьох чорних шатлів армійського космодесанту та двох десятків сіро-зелених «човників» муніципальних інженерних служб колонії, опустився сріблястий шатл з емблемою Академії Ксеноархеології. З нього вийшов молодий ксеноархеолог Йоган і, проминувши на виході браму зі сканером, рушив прямісінько в зону розкопок.

На півдні від посадкового майданчика, посеред кам’янистої пустелі, розташовувалася база з чотирма куполами, баштою з нейтринними антенами та гаражем з прочиненою гермобрамою. На паркінгу біля бази стояло кілька легких пасажирських всюдиходів, з десяток вантажівок та понад три десятки чорних армійських всюдиходів з емблемами колоніальних збройних сил, сама ж база нагадувала велетенський бурливий мурашник. Повсюди метушилися роботи-вантажники, йшли кудись у своїх справах військовики, перегукувалися цивільні робітники у легких екзоскелетних костюмах.

За допомогою комунікатора Йоган викликав наземний службовий транспорт, спинився на краю кар’єра і почав роздивлятися довколишні краєвиди. Куди не кинь оком, аж до обрію, протяглася камениста пустеля. Кар’єр був велетенський, глибиною кілометри зо два, і понад півтора десятка кілометрів завширшки. Спіральна дорога, якою рухалися автоматизовані всюдиходи, вела на дно кар’єра, де з ревінням і крехтінням копошилися десятки роботизованих екскаваторів.

За спиною Йогана теж почувся шум – до краю кар'єру під’їхав сріблястий всюдихід; машина пригальмувала, бокові двері відчинилися, з салону висунувся і розклався аж до землі трап. Йоган піднявся до восьмимісного салону, сів і всюдихід рушив на дно каменярні.

Поряд з ним сиділа голограма професора Лао; сам професор, перебуваючи зараз у кабінеті хмарочосу Академії на планеті Бергар в іншій зоряній системі, в режимі онлайн контролював кожен крок свого молодшого наукового співробітника.

- Отже, - сказав імпозантний сивочолий професор, в сріблястому костюмі точно під колір своєї плеканої сивини, - що вам відомо про історію цієї планети?

Це було риторичне питання, і Йоган промовчав, а професор правив далі:

- П’ятсот мільйонів років тому літосфера Таоріс почала охолоджуватися. Зі зміною температури, атмосфери і клімату тут почався Серганський період. Упродовж кількох мільйонів років на вулканічних островах і в теплих морях з’явилися ксеноморфи Серганського періоду, як дрібні, так і гігантські.

Гігантські морські і земноводні ксеноморфи були здебільшого м'ясоїдними. Незначна їх частка живилася також мінералами, приміром, золотою сіллю, розчиняючи їх і поглинаючи. Потім на планеті виникла рослинність, і насичена киснем атмосфера змінила екосистему. Гігантські примітивні ксеноморфи, що були облігатними анаеробами, вимерли від токсичного для них кисню. Почався Фітозойський період. На поверхні планети з’явилися тропічні і субтропічні ліси, виникли нові, домінантні нині види фауни. А за двісті мільйонів років на цю планету прибула перша науково-дослідна експедиція на кораблі Новогарвадської Федерації, трохи згодом розпочалася перша хвиля колонізації. Але ось питання – що ж тут було до Серганського періоду?

- Згідно з науковими дослідженнями, зокрема, геологічними та археологічними, п’ятсот мільйонів років тому, ще до Серганського періоду, на планеті Таоріс палало безкрайнє загазоване вулканічне пекло. Тоді планета ще не почала охолоджуватись, нестабільна літосфера була безмежним океаном лави, а атмосфера складалася з вуглекислого газу та азоту і нагадувала атмосферу Венери, – констатував Йоган.

- А якщо я скажу, що п’ятсот п’ятдесят мільйонів років тому, коли на поверхні Таоріс виникли перші вулканічні материки з твердою поверхнею, до цього пекельного світу прибули представники невідомої нам древньої високорозвиненої раси та побудували на екваторі свою базу?

- Невже?

Всюдихід спинився. Голограма зникла. Йоган вийшов з машини на майданчик, зусібіч освітлений десятками найпотужніших прожекторів. Надворі смеркалося, але на самому майданчику було видно, хоч голки збирай. Повсюди їздили автоматизовані бульдозери і вантажівки з кузовами, набитими ґрунтом. Роботи з підйому землі на поверхню не припинялися ані на мить. Всюди стояли десятки чорних броньованих всюдиходів з емблемами армії, оточені до зубів озброєними військовиками. У повітрі аж роїлися дрони, без упину скануючи поверхню і людей. В самому центрі кар’єру Йоган побачив якийсь велетенський чорний металевий купол. Навколо купола, в метрі над землею, зависли чотири сірі гравітаційні танки з важкими рельсотронними гарматами.

Йоган дивився на купол, і в нього аж в очах млоїло від зачудування. Звісно, людство не вперше знаходило на різних планетах техногенні споруди, артефакти вимерлих цивілізацій та руїни стародавніх колоній, заснованих і покинутих в далекі часи невідомими чужинськими расами. Але не кожному ксеноархеологу з часів появи ксеноархеології як науки випадало щастя побачити споруду, зведену за допомогою технологій, до яких людству рухатися ще тисячі, а, можливо, навіть мільйони років.

- І цей купол з’явився тут, коли поверхня планети лише почала охолоджуватися? – через комунікатор спитав академіка Йоган. – Який масштаб!

Біля Йогана знову виникла голограма професора.

- Насправді це не купол, а сфера. Ви бачите верхівку айсберга, - мовив Лао. – Радіус сфери приблизно кілометр. Навколо основної будівлі сканери виявили ще шість споруд. Чотири сферичних, але менших, одна ще менша у формі башти і одна, майже такого самого розміру, як основна, у формі прямокутника з пірамідами та сферами на даху. До них бригади технічних роботів ще не дісталися. Поки що розкопали тільки об'єкт, який ми вважаємо центральною спорудою комплексу.

Йоган наближався до будівлі й з кожним його кроком сірий купол ніби збільшувався, заповнюючи собою весь простір. Військові роботи, що оточили периметр, розступилися, пропускаючи вченого. На постійні сканування Йоган уже не зважав – вони тут проводилися на кожнім кроці, і заледве не щохвилини.

Схилами котловану тягнулися зигзаги розкачаних вантажівками доріг, якими машини вивозили на поверхню тонни ґрунту. Однією з них спускалася група вчених, прямуючи, як і Йоган, у зону розкопок. У центрі зони молодий ксеноархеолог побачив освітлену прожекторами металеву прибудову зі шлюзом, встановлену впритул до купола. На ній сяяла емблема колоніальних збройних сил. Навпроти прибудови стояло кілька чорних армійських панцерників та вісім білих наукових всюдиходів Академії. Йоган знав цю модель – це були мобільні лабораторні комплекси з надсучасним обладнанням. Корпорація, що організувала розкопки, непогано фінансувала Академію планетології і ксеноархеології.

Біля шлюзу стояли на посту чотири андроїди-охоронці у важких броньованих костюмах зі штурмовими плазмометами класу «Протуберанець». А навпроти найближчого наукового всюдихода на колегу чекав одягнутий у білий захисний скафандр науковий співробітник. Голограма Лао промовила:

- Вітаю вас, колего. Це Йоган – той самий спеціаліст з ксеноархеології, про якого я згадував на вчорашній онлайн-нараді. Він найкращий фахівець у галузі ксенобіології, зокрема, з дослідження вимерлих розумних біологічних видів, і вже готовий стати до роботи.

- Вітаю, юначе, - мовив вчений у скафандрі. - Прошу вас пройти у мобільну лабораторію, до санаційного відсіку.

Хвилин за двадцять науковці вийшли зі всюдихода у захисних екзоскелетних скафандрах. Шлюз прочинився і вчені увійшли в модуль контрольної санації. Пройшовши коридором, освітленим ультрафіолетовими лампами, у тумані очисного газу, випущеного з настінних сопел, дослідники дісталися шлюзової камери останнього контрольно-пропускного модуля. Шлюз за ними зачинився. Ще одне сканування, авторизація – і нарешті перед ними з шипінням прочинився останній герметичний шлюз.

Науковці по черзі переступили поріг шлюзу – металева підлога під їхніми ногами скидалася на дзеркальну поверхню. У металеві стіни коридору, на відстані десяти метрів один від одного, були вмонтовані прожектори з автономними генераторами, біля кожного стояв військовий андроїд. На стінах Йоган побачив нескінченні стрічки символів – різноманітні комбінації геометричних фігур і гексаграм. У коридорі на них чекав чоловік у чорному армійському бронескафандрі. Офіцер зробив крок назустріч вченим і промовив:

- Ми давно вас чекаємо. Генерал наказав негайно провести вас на сорок восьмий рівень комплексу!

- То роботи вже розчистили й перевірили тунелі від сорокового до сорок першого рівня? – здивувався професор Лао. – Ще й відкрили шляхи аж до сорок восьмого рівня? Швидко працюєте, панове офіцери... Ще вчора вранці про дослідження таких глибин навіть мови не було!

- Ми запросили до Форту Маладах резервні бригади багатоцільових спецроботів для прискорення робіт. Це допомогло, - пояснив офіцер, крокуючи зі вченими по коридору.

- Ви навіть не уявляєте, що ми там знайшли, - озвався вчений, судячи з емблеми на скафандрі, чи то ксеномікробіолог, чи ксенопаталогоанатом. – Чертоги сорок восьмого рівня ще цікавіші. Що ближче ми до надр цього ядра, то захопливіше… і моторошніше стає.

- Тож я й думаю, чого наші вояки нагнали сюди купу андроїдів і бойової техніки, - задумливо мовив Лао.

- Генерал сьогодні провів брифінг з генеральним штабом, після чого наказав прислати в зону розкопок дві нанотанкові бригади з машинами класу «УльтраФенікс», та п'ять бригад андроїдів-спецпризначенців класу «Геракл» із Форту Тарлад та Форту Бювей. Вони оточать зону розкопок ще до кінця доби. Не пролетить і мошка.

- Дідько, - лайнувся Йоган. – Та що ж тут коїться? В цих руїнах знайшли якусь надпотужну зброю? Є побоювання, що вона активується, як це було на планеті Ка Хорра?

Професор Лао, його колега-вчений та офіцер промовчали. Цієї ж миті всі вони вийшли з коридору у чертог площею понад сто квадратних метрів, з височенною стелею, вкритою довжелезними сталевими шипами, що, здавалося, нависали над шоломами людей – хоча насправді відстань від голів до них була декілька метрів. Підлога чертогу виявилася прозорою, і дозволяла добре розгледіти якісь спіральні і хвилясті механізми з темного металу, подекуди вкриті прошарками пилу, а подекуди – цілими шарами ґрунту. Стіни також були оснащені незрозумілими механізмами, втім, схоже, деактивованими. Люди, не зупиняючись, перетнули залу і попрямували до вхідного порталу, що вів у наступне приміщення.

- То ви – той обдарований молодий експерт з ксеноархеології і ксеноеволюції, якого порекомендував пан Лао? – навіщось спитав офіцер – сумнівів у тім, що він все це знав і так, не було жодних. – Що ж, рекомендації такого шанованого вченого високо цінуються нашим генералітетом та дирекцією корпорації. Військові криптологи та дешифрувальники пів року билися над програмним захистом нанітного корпусу цієї сфери, а професор Лао розшифрував гексаграми чужинців за місяць, завдяки чому ми й підібрали коди деактивації захисних нанітів. Без пана професора ми ще довго билися б об глуху стіну.

- Комплекс покинутий так давно, а нанітна оболонка досі активна? Як це можливо? – спитав Йоган.

- Від розвідувальних дронів ми отримали дані, які свідчать, що у ядрі комплексу розташований надпотужний автономний реактор. Це вісімдесятий рівень і ми ще не скоро туди доберемось. Реактор функціонує сотні мільйонів років і живить енергією нанітні акумулятори, з яких переважно і складається оболонка сфери. Всі інші приміщення комплексу, включно з обладнанням невідомого призначення, знеструмлені і вимкнені. Наші техніки зараз працюють над тим, щоб глушити ці наніти, підтримувати їх у режимі сну, – коротко пояснив офіцер. – Ми використовуємо ЕМІ-комплекси для зламу програмного забезпечення та деактивації електроніки.

Проминувши тунель, що вів униз під крутим нахилом, вчені разом з офіцером опинилися в черговій залі, велетенській, як майже всі приміщення тут, з блискучими металевими стінами та стелею заввишки метрів десять, з якої звисали чудернацькі сферичні, овальні та трикутні агрегати, що здалеку нагадували люстри, хоч, безумовно, жодного стосунку до освітлення не мали. На платформі, оточеній прожекторами, чиє сяйво, заливаючи темну дзеркальну підлогу, робило її схожою на нафту, стояв генерал та п’ятеро старших офіцерів у чорних бронескафандрах. Йоган зупинився і зацікавлено озирнувся. Окрім химерних «люстр», зі стелі також звисали сотні пристроїв з неактивними терміналами та панелями управління; їхні товсті дроти, мов виноградна лоза, обплітали грона невеличких дзеркальних сфер. Йоган помітив, як зосереджено і водночас тривожно роздивляється ці дивовижні «грона» генерал; час від часу він щось казав своїм офіцерам, і вичікувально поглядав на військових інженерів, що метушилися біля дзеркальних сфер з портативними сканерами в руках, вочевидь, намагаючись зчитати якісь дані. Вчені піднялися на платформу до військовиків, і генерал звернувся до них, перервавши розмову зі своїми розвідниками.

- Нарешті я дочекався вашого спеца з ксеноеволюції, пане Лао, - мовив генерал. – Він прибув достобіса вчасно! Наші роботи розчистили ще кілька тунелів, і розвідгрупи дісталися нових рівнів комплексу. Виявлено і вивчається шістнадцять приміщень невідомого призначення.

Йогану раптом закортіло спитати, чи є тут приміщення, чиє призначення відоме, але він вчасно припнув язика. Лізти поперед батька в пекло – завжди погана ідея.

- Що далі ми заглиблюємося, - розповідав генерал, - то більше виявляємо приміщень, схожих на склади, лабораторії та моніторингові й комунікаційні центри. Я надаю вам усім доступ до всіх рівнів комплексу, куди наразі можна потрапити. Ходімо. Я проведу вас до зали, яка особливо цікавить нашу розвідку. Насамперед ви маєте долучитися до дослідження того приміщення, яке експерти вважають лабораторним комплексом.

Генерал, офіцери та вчені увійшли до велетенського чертогу, наче всуціль вилитого з дзеркального металу. Металевими були стіни, стеля, долівка – і чудернацьке обладнання, що стояло на підлозі, звисало зі стелі, ховалося в заглибинах стін. Групи військових інженерів та науковців, розгорнувши польове спецобладнання, працювали в різних закутках чертогу.

Йоган наблизився до стіни з десятками камер, схожих на алькови з металізованого прозорого скла. Він простягнув руку – і відчув невидимий бар’єр, що не давав проникнути всередину. У кожній камері, площею десять квадратних метрів – Йоган нарахував їх пів сотні – на підлозі лежали скам’янілі кістяки та муміфіковані останки інопланетних істот. Роздивляючись їх, Йоган помітив, що у перших п’ятьох камерах були анатомічно схожі між собою рештки – схожі, але не тотожні. У першій камері лежали кістки тварини - амфібії, що не мала ознак прямоходіння. У другій, ймовірно, також була амфібія, але, судячи з кісток, могла ходити і на двох, і на чотирьох кінцівках. Відмінності від решток у першій камері проглядалися у структурі верхніх кінцівок, щелепи і в розмірі черепа. Останки у кожній наступній камері щораз більше відрізнялися від попередніх – структура черепа, щелеп, суглоби рук і ніг, хребет – кістки ніби належали істотам одного виду на різних стадіях еволюції. А у п'ятій камері взагалі лежав скелет прямоходячої амфібії, закованої у сегментну броню. Також Йоган побачив чимало камер, де лежали скелети гуманоїдів, мушлі гігантських молюсків, хорди інсектоїдів і арахнідів – і всюди була системність. П’ять камер з рештками тварин одного виду, але з висхідним еволюційним розвитком.

Генерал гукнув Йогана і дав знак наблизитися до камер, перед якими стояла голограма професора Лао та ще декілька цивільних і військових вчених, присутніх наживо. Молодий ксеноархеолог підкорився, і, зупинившись біля генерала, не втримався – здивовано зойкнув і удав, що закашлявся. В першій камері лежав скам'янілий скелет мавпи, в другій – також мавпи, але явно здатної до прямоходіння, в третій і четвертій були рештки людиноподібних мавп, а у п’ятій Йоган побачив скам'янілий скелет людини. В усіх камерах на стелях висіли неактивні маніпулятори і прилади з прозорого металу.

Генерал впритул підійшов до камери з людськими останками і мовив:

- Ми розчистили шлях до двох таких самих лабораторій. Шахти і тунелі між рівнями комплексу були зруйновані якимось вибухами. Роботам доводиться розгрібати тонни токсичного і радіоактивного брухту, щоб звільнити нашим розвідгрупам шлях до недосліджених рівнів комплексу. Ми знайшли лабораторію з тисячами неактивних кріокамер, де лежали рештки інопланетних істот. Також ми виявили лабораторію з частково збереженим живленням, а в ній – заморожені ембріони сотень тисяч істот з різних світів. Ми ще не все дослідили. Того відсіку, де має бути сервер з базою даних всього комплексу, ми так і не дісталися. Але деякі висновки наші вчені зробили. Вивчивши рештки мавп, прямоходячих приматів і людей з кріокамер, а також людські ембріони і скелети в камерах для дослідів, вони визначили, що замерзлим у кріокамерах трупам мавп і людей понад двісті мільйонів років. Ембріонам стільки ж.

- А скам’янілим скелетам?

- По-різному. Є ті, яким також двісті мільйонів років. Є й такі, яким сто, і навіть сімдесят п’ять. На чотирьох рівнях – з тридцять третього по тридцять шостий – розвідувальні групи виявили величезний кластер з десятками камер, кожна – площею до п’ятисот квадратів. І в цих камерах – цілі цвинтарі скам'янілих кісток і хітинових хорд. В камерах є басейни, що свого часу наповнювались питною рідиною і гелями. Там збереглося устаткування гідропонічних мереж, що нависають над садами скам'янілих дерев. У кожній камері ми нарахували десь до сотні скелетів одного біологічного виду. Наші інженери й біологи дослідили кілька камер і зробили приголомшливе відкриття – встановлене в них обладнання генерує хроноприскорення.

- Що це?

Генерал глянув на професора Лао, той хитнув головою – мовляв, слово за вами. Військовик помовчав.

- Це прискорення плину часу у замкненому просторі, - нарешті сказав він. – Нам вдалося зчитати дані з комп’ютера такої камери – ми називаємо їх «хронокамерами» - і дізнатися, як вона працювала. У цих камерах були встановлені роботизовані модулі, що в автономному режимі контролювали цикл життя піддослідних. В басейнах підтримувався належний мікроклімат, з водоростями і навіть рибами, вода замінювалася регулярно, деколи – щодоби. А щоб ті істоти чулися як на волі, дослідники використовували псионний випромінювач. Він створював для піддослідних віртуальну реальність, з безкраїми лісами, озерами і ставками. Приблизно двісті мільйонів років тому в камері номер сто сім чужинці поселили десятьох мавп, самців і самиць – і запустили хроноприскорення. Коли популяція мавп перевищувала заданий ліміт, роботизований маніпулятор знищував зайвих особин. Коротко кажучи, прибульці передбачили і прорахували все. Цикл еволюції мавп, що тривав сотні мільйонів років, пройшов перед очима тих учених за лічені дні – якщо не за години. А в хронокамері номер сто дванадцять проходила прискорена еволюція людини. Наші інженери виявили там високотехнологічний захист від екстрасенсорного впливу мозку на стан і структуру матерії. Скам'янілий скелет людини у камері чомусь один. За даними наших експертів ця людина померла у віці двох з половиною тисяч років і мала надзвичайно розвинений мозок з потужними смертоносними екстрасенсорними здібностями.

Вражений почутим, Йоган спитав:

- А що ж ви хочете від мене, пане генерале? Ваші фахівці з’ясували і дослідили все дуже ґрунтовно...

- О, далеко не все. Роботи тут ще безліч. Ви працюватимете у складі науково-дослідної групи професора Лао як експерт-ксеноархеолог. У цій будівлі повно нерозгаданих таємниць. На одному рівні ми знайшли склад термозахисних скафандрів і десяток складів зброї. На іншому – зали віртуальної симуляції виживання, зокрема, під час бойових операцій, за участі піддослідних істот. Тому ми переконані – це не цивільний науково-дослідний центр. Це була якась військова база, вочевидь – розвідницька. Нам відомо, що чужинці вивчали еволюційний та бойовий потенціал людей. У знайдених нами приміщеннях бойової симуляції, крім останків людей, є примітивна зброя і високотехнологічна вогнепальна. Прибульців цікавила фізична і психологічна витривалість людини. Вони вивчали нашу расу, досліджували всі наші сильні і слабкі місця. Тож генштаб бажає якнайшвидше отримати відповідь на низку запитань. Яку стратегічну мету мали ці чужинці? Вони вивчали інші раси для майбутньої експансії? Чи планували оборону, базуючись на інформації про всі відомі форми галактичного життя? Мусимо розгадати ще чимало таємниць. Що сталося з цією базою? Якщо був напад, чому її не зруйнували? Навіть зовнішнє нанітне покриття цілісіньке, захисний корпус активний… Якщо треба було закрити базу назавжди, чому б її просто не знести? Навіщо лишати стільки обладнання? Чи вони збиралися повертатися? Тоді навіщо підривали шахти і тунелі? Щось тут купи не тримається…

- Чи знайшли ви останки прибульців? – спитав Йоган.

- Творців бази? – уточнив професор Лао. – Схоже, що ні. Загалом виявлено майже чотири десятки видів гуманоїдних, комахоподібних та молюскоподібних істот. Всі вони були без скафандрів, без імплантів, не мали при собі жодних приладів, а озброєні були лише власними пазурами, щелепами, клешнями та жалами.

- Ми обстежили скафандри, знайдені на тутешньому складі, - додав генерал. – Судячи з їхньої форми, тіла чужинців нагадували гібриди гуманоїдів, комах і молюсків. Скафандри ми просканували і створили віртуальну модель прибульця, але жодного скелета зі схожою структурою не знайшли.

- Можливо, спочатку на базі працювали вчені і військовики невідомої нам раси, а потім, напередодні інциденту, персонал евакуювали і замінили роботами? – припустив Йоган.

- Логічно, і ми про це думали, - відповів генерал. – Проте мобільних роботизованих платформ тут також не знайдено. Зате по всій базі лежать тисячі скам'янілих скелетів кількадесяти біологічних видів з різних планет.

- А може, тут спалахнув бунт? Персонал встиг евакуюватися, не залишивши ані мертвих, ані поранених. Це пояснило б усе. Або майже все, - сказав Йоган.

- Цю версію ми теж розглядали, - кивнув генерал. – Але версія без доказів – це припущення. Сподіваюся, що ви, пане Йогане і ви, професоре Лао, разом із нашими науковцями знайдете відповідь. Це важливо. Як я вже казав, вам надано доступ до всіх рівнів бази. Всі наші військові вчені та інженери у вашому повному розпорядженні. Працюйте. Зичу успіху, панове. Перші звіти чекаю наприкінці дня.

Минув місяць.

Йоган, в армійському броньованому екзоскелетному скафандрі, з плазмовою рушницею за спиною стояв посеред зали, ніби вилитої з темного дзеркального металосплаву. Зі стелі звисали міріади дзеркальних шипів, а з підлоги здіймалися сферичні і пірамідальні агрегати, схожі на чудернацькі блискучі сталагміти. Скрізь лежали скелети істот, схожих на ксеноморфів Серганського періоду. Тільки Серганські хижаки були велетенськими, і науковці називали їх «динозаврами Таоріс», а кістки, що вкривали всю долівку зали, належали істотам щонайбільше зо три метри зростом. Обійшовши залу, Йоган нарахував понад сотню скелетів створінь, схожих на гібриди гуманоїдів, червів та восьминогів. Десь половина була закута у скафандри, біля них вчений побачив рушниці, схожі на обм’яклих медуз. Біля решток, що не мали на собі скафандрів, зброї також не було.

- Що ж тут сталося? – голограма професора Лао опинилася біля Йогана. Залою літав невеличкий дрон, фіксуючи всі знахідки на відео. – Роботи розчистили всі будівлі інопланетян. Нових відкриттів не буде. І схоже, саме тут, в цій залі, ми знайшли те – тих, кого шукали весь цей час. Це ж вони, так? Прибульці, творці цієї бази… Гадаю, це вони.

- Чому вони такі схожі на примітивних велетів Серганського періоду? І яке призначення мала ця будівля? – міркував Йоган вголос. Генерал, що, закутий в армійський скафандр, стояв перед великим чорним трикутним агрегатом, роздивляючись його темні глянсові грані, відповів:

- Я також довго про це думав. Наші кібернетики досі не розшифрували захисні коди ядра реактора і серверів цієї бази. Тож ми ще не скоро взнаємо всю історію раси прибульців. Утім, дещо нам все ж таки відомо. Бригади військових інженерів просканували всі чужинські споруди зовні та зсередини, і скинули дані на сервери наукових центрів провідних Академій галактики. Науковці сотень держав вивчили камери хроноконтролю та всі інші знайдені нами техногенні об'єкти. Колегії низки Академій дійшли висновку, що будівля, в якій ми нині перебуваємо, слугувала захисним бункером із внутрішньою системою захисту від часових аномалій. На позаземних наукових базах вчені відтворили копію камери хроноконтролю чужинців і з'ясували, що хронокамери мали генератори прискорення і уповільнення часу. Ці генератори були вельми недосконалими, прибульці не змогли їх покращити, а наші дослідники не можуть й поготів. Це надто небезпечна технологія, її досліджуватимуть, але не факт, що ми взагалі зважимося на її використання. Один із тутешніх хроногенераторів якось вийшов з ладу. Через цей збій всю базу накрили хвилі часових зсувів та аномалій. Наші військові аналітики змоделювали картину подій, які, ймовірно, відбувалися на цій базі мільйони років тому. В одних приміщеннях бази час спинився, в інших – мчав із такою шаленою швидкістю, що все живе там, разом із персоналом, перетворилося на порох за частку секунди. А деякі з чужинських вчених зазнали впливу хроноаномалії, яка змінила їхній генетичний код і буквально скасувала еволюційний розвиток. Ці нещасні перетворилися на диких канібалів, на базі почалась бійня. Сотня вчених і військовиків укрилася у бункері, під полем, що захищало від часових аномалій, але кілька десятків з них уже мали змінений генетичний код, хоч ще не знали цього. Регрес був миттєвим. Вони накинулися на своїх притомних колег, як звірі. Не вижив ніхто. І ми зараз стоїмо на тім самім місці, де все закінчилося. Цілком можливо, що саме через цю катастрофу зоряна держава прибульців так і не змогла вдертися на нашу планету ще сто чи двісті мільйонів років тому.

- Але ж у галактиці мали бути – та й зараз, либонь, існують! – цілі мережі військово-розвідницьких баз цієї раси! – мовив Йоган.

- Наша розвідка над цим працює, - запевнив генерал.

- За вашими словами, генератори часового контролю вийшли з ладу і по всій базі почався хаос через хроноаномалії? І деякі з цих аномалій змінили геном чужинців, призвівши до деградації? – Йоган говорив повільно, міркуючи вголос. – А якщо це сталося не через технічні негаразди? Може, хтось з піддослідних еволюціонував настільки, що отримав здатність впливати на час, простір і матерію?

- Гадаєте, інцидент, що призвів до загибелі персоналу бази, стався через диверсію, вчинену піддослідним, який еволюціонував в одній з камер хроноконтролю і використав проти своїх мучителів телекінез чи пірокінез? – генерал замислився. – Цікава гіпотеза. Шкода, що фактів на її підтвердження немає.

- Мене, як еволюціоніста, – вів далі Йоган, – у цій історії найбільше дивує висока точність, з якою прибульці відбирали піддослідних з біосфер тисяч планет. Звідки вони аж так достеменно знали, яка саме істота на конкретній планеті з часом еволюціонує у розумну домінантну? Решток тварин з біосфери давньої Землі ми так і не виявили… Тож чужинцям наперед було відомо, що на Землі домінуватимуть примати, як і те, від якого саме їх виду виникне людина. Може, прибульці володіли даром бачити майбутнє? Чи, користуючись технологією хронокотролю, відправляли розвідувальні експедиції у минуле молодих планет – і нашої Землі теж? А може, існували бази, де розводили й вивчали усю інопланетну фауну з перспективами еволюції, а саме на цю базу прибували екземпляри, що пройшли відбір у часових камерах і були визначені як майбутні домінантні форми життя?

Професор Лао на якусь мить замислився, а потім озвучив гіпотезу, що вразила всіх:

- Ці скам’янілі чужинці зовні надзвичайно схожі на велетенських ксеноморфів Серганського періоду. Різниця лише в розмірах – персонал бази за життя мав зріст до трьох метрів, а серганські велети могли сягати й двадцяти, щоправда, й рівень розвитку мали як ті плазуни.

- Ви припускаєте, що серганські ксеноморфи – це нащадки персоналу цієї бази? Тих чужинців, що регресували і почали розмножуватися, як звичайні тварини? – промовив, дивлячись на скелети прибульців, Йоган.

- Порівняльний аналіз ДНК незабаром відповість на це цікаве питання, - сказав Лао.

І цієї ж самої миті, ще не встигло згаснути відлуння його слів, в усіх приміщеннях бази пролунали сигнали тривоги. Генералу доповідали щось через радіозв’язок в шоломі. Він відповідав, коротко і уривчасто – що саме, за виттям сирен розчути не вдалося.

- Що сталося? – Йоган зблід.

Генерал повернувся і чітко, холодно промовив:

- У сферичному комплексі бази комп’ютер прибульців запустив генератори контролю плину часу. По всій базі і в радіусі зони розкопок зафіксовано часові аномалії. Ми починаємо евакуацію. Бойові андроїди прикриють нас і забезпечать охоронний супровід.

Йоган озирнувся і побачив, як кістки чужинців почали зникати, розчиняючись у просторі. А десь за межами бази пролунали перші постріли з плазмових рушниць; лунали також постріли з дивним відлунням грому – Йоган не знав, що це була за зброя. Потім почулися вибухи. Земля задрижала від поштовхів землетрусу. Йоган озирнувся. Генерал лежав на підлозі мертвим, в оточенні п’ятьох іржавих андроїдів, чиї сталеві тіла зяяли чорними дірами там, де метал розсипався на порохню. Йоган схилився над генералом – його скафандр так само майже вщент роз’їла іржа. Крізь розбите скло шолому на вченого дивився порожніми очницями висохлий і вкритий пилом череп.

Охоплений жахом, близьким до паніки, Йоган зробив кілька кроків назад. І за лічені секунди простір перед ним викривився і потемнішав, а ще за якусь мить знову стабілізувався.

Перед Йоганом виник живий генерал, що крокував з рушницею до брами. Він рвучко озирнувся і роздратовано прокричав:

- Йдіть за мною! Не відставайте! Шатл в зоні розкопок вже чекає на нас!

В унісон його наказу брама розчахнулася і до зали увійшло п’ятеро бойових андроїдів з плазмовими рушницями – тих, що мали забезпечити генерала і науковця охоронним супроводом під час евакуації.