Це інтерв'ю мало вийти ще наприкінці зими, коли планувалося оголошення передзамовлення книжки Марини Пономарьової, а записували його ми ще раніше. Зараз це здається дивним та химерним - така затримка. Можливо, тепер запитання були б іншими, і Марина відповідала на них інакше. Але дещо є незмінним: ми все ще прагнемо розповідати про нові імена в українській фантастиці, а книжки та коротка проза залишаються нашою любов'ю на все життя (сподіваємося, що і вашою також, якщо ви це читаєте). Тож ми повертаємося до розмов із письменниками та письменницями, які працюють із фантастичним, і представляємо перший із давно анонсованих матеріалів.
На початку 2022 року видавництво Creative Women Publishing мало здивувати всіх та запустити нові літературну серію #проявляйся - книжки від письменниць-дебютанток. Нашу увагу у цій серії привернула книжка Марини Пономарьової "У скляному лісі".
Ми вирішили трохи поспілкуватися з Мариною та розпитати її про фантастику, ставлення до конкурсів та любов до короткої прози.
Ви любите фантастику? 
Так. Для мене фантастика це водночас чудовий спосіб проговорення важливої теми через фантастичні декорації, а також про занурення у чудові нові світи. Мої улюблені письменники фантасти Террі Пратчетт, Джо Гілл, Урсула Ле Гуїн, Кен Лю, Тед Чан. Але також я люблю і не-фантастику .
Дебют зі збіркою оповідань все ще не дуже поширений в останні роки. Навіть ті письменники(ці), які до того мали не одну публікацію у збірках, антологіях чи періодичних виданнях, часто прагнуть, щоб першою сольною книжкою був саме роман. Для вас має значення, що дебютом буде саме збірка?
Ні, не має. Якби я написала першим роман, то видавала б роман. Але ідея цієї збірки вже давно зі мною, і я прагнула її реалізувати першою. У мене багато хаотичних інтересів, і, як наслідок, багато хаотичних письменницьких ідей. Часто це сюжети, які можна обмежити оповіданням. До того ж так склалось, що я навчалась на письменницьких курсах, де ми розбирали з чого створюється успішна збірка оповідань, і це стало своєрідною мапою, яка привела до упорядкування моїх хаотичних сюжетів у цілісну структуру, до їхнього об’єднання під однією ідеєю. Я вважаю, дебютувати збіркою як раз чудово, адже можна одразу побачити різноплановість автора.
Новина, що ваша книжка вийде у видавництві Creative Women Publishing, яке не планувало взагалі видавати фентезі, стала для любителів фантастичної літератури повною несподіванкою. Ви прагнули видати книжку саме у цьому видавництві через головну тему своїх оповідань, чи, як часто буває, так склалися зорі?
Після закінчення роботи над збіркою я склала список із 20 потенційних видавництв, які могли б бути зацікавлені у моїй книжці, написала короткий синопсис, та розіслала листи. Більшість не відповіло зовсім. Багато хто одразу ж відповів, що не зацікавлений у фантастиці. Creative Women Publishing справді були першими в моєму списку, бо я знала, що ми на одній хвилі – це видавництво точно зрозуміє теми моїх оповідань. Мені подобаються їх книжки, і я вірю в це видавництво, і вірила б, навіть якби вони відмовились від моєї книги. Так що, коли вони згодом прочитали рукопис, та вирішили попри все видати мою книгу, я була неймовірно щаслива. Я дуже вдячна їм за довіру. Можна сказати, ми знайшли одне одного.
Феміністична тематика в українській фантастиці – це те, чого нам дуже не вистачає, але разом і з тим, те, що зустрічає шалений спротив у цілого покоління «любителів жанру». А ще фантастику досі дуже часто класифікують як підліткову та дитячу літературу. Скажіть, вам рекомендували використати інше визначення своїм оповіданням, не називати їх фантастикою чи наголошувати, що фантастика – це лише зручний метод, який ви використали, щоб книжка була краще сприйнята читачами та критикою?
Мої оповідання фантастичні за своєю суттю. Казати, що це щось інше - оманливо. У збірці є історії про зубних фей, вовкулак, големів, драконів, космічних китів, гарпій. Звісно, можливо, це не класичне-канонічне фентезі, а дещо неконвенційне, але я не вважаю, що це потрібно приховувати, щоб задовільняти «любителів жанру». Світ змінюється, більше людей прагнуть розповідати про свій досвід, і я вважаю, кожен має право робити це так, як вважає за потрібне. Фемінізм зараз особливо на часі, я прагну жити у світі де кожен і кожна матиме право вибору, як їм жити, як виглядати, кого кохати, що вдягати, чим займатися, і що писати, навіть якщо це стане викликом канону.
Яким ви бачите свого читача?
Я б хотіла, щоб мене читали дівчата і жінки, які люблять мріяти, люблять відкривати щось нове і цікаве. Можливо, вони зможуть побачити себе у моїх історіях, вони ним відгукнуться. Звісно, я не обмежуюсь лише цим колом, адже письменники пишуть для всіх. Але коли я пишу то думаю саме про цих дівчат. Можливо, вибір видавництва в чомусь обмежить кількість читачів, які звернуть увагу на книжку, але для мене важливо дати голос жінкам. В ідеальному світі вже не буде потреби в таких видавництвах, але зараз це чудовий майданчик для початку 
Як ви вчилися писати оповідання? Кого можете назвати для себе взірцем, майстром короткої прози?
Вважаю, найкращий спосіб навчитися писати – це багато читати. Я люблю оповідання Роальда Дала, Діно Буццаті, Джо Гілла, Дафни Дю Мор’є, О. Генрі, Марка Твена, Макса Фрая, Акутагави Рюноске, із сучасних українських авторок – Катерини Калитко. Я б не сказала, що хтось з них є «взірцем», але вони всі впливають на моє світобачення, і на письмо. Писати почала давно, але усвідомлено прийшла до бажання писати і видаватися після курсів Літосвіти. Там я познайомилась з Олександром Михедом, який став моїм вчителем. Згодом я пішла на його авторський курс з написання оповідань «Короче Пиши». Ми розбирали теми, збірки, персонажів, нараторів, та все, що потрібно, щоб створити класну збірку оповідань. Ці 10 тижнів стали справжнім поштовхом до письма і подарували багато радості та знань. Там народилась ідея моєї збірки, і декілька оповідань, але більшість я писала сама вже згодом, натхненна безцінними уроками цього курсу.
Як довго ви працювали над книжкою?
Близько двох років.
Ми вже не перший рік проводимо конкурси фантастичних оповідань, тому завжди цікавимося в авторів про їхнє ставлення до різноманітних конкурсів, чи брали вони у таких конкурсах участь, і якщо так, то що це їм дало у професійному чи іншому плані. Розкажіть про свою «конкурсну історію».
Я подавалась на два конкурси, і першою стала як раз Зоряна Фортеця. Пам’ятаю, що потрібно було читати та оцінювати твори інших авторів конкурсу, це здавалось трохи незвичним. Мене здивувало, що мій твір високо оцінили, бо знову ж таки, це було не класичне фентезі, а замальовка з простим сюжетом і локальним чарівним світом, що більше чіпляв детальками. Тоді я виграла зустріч з Володимиром Аренєвим, він розбирав наші оповідання. Це був цікавий досвід, і склалося приємне враження, що до моєї творчості поставились серйозно. Другий конкурс фантастичних оповідань був Брама. Моє оповідання посіло призове місце, і його надрукували в антології. Я вдячна організаторам. Було максимально дивно тримати в руках книгу, бачити ілюстрацію та власне надруковане оповідання, а згодом проводити першу презентацію пліч-о-пліч з кількома іншими переможцями. Цей досвід також подарував радість та натхнення.
Конкурси - це класний поштовх до письма, особливо, якщо не знаєш з чого почати, бо там є чіткі критерії та дедлайни. Вдалі спроби дарують мотивацію та натхнення. Невдалі – шанс отримати критику та покращитись. Раджу не розстроюватися, якщо ваш твір не оцінять так, як хотілось би. Завжди треба пам’ятати про цілковиту суб’єктивність в оцінюванні літератури. Але коли вже «наконкурсувались», раджу переходити до будування власних світів, з власними критеріями, темами, і гнучкими дедлайнами.
На вашу думку, відсутність популярних періодичних видань короткої прози сильно впливає на розвиток фантастичного оповідання в Україні? Чи врятує ситуацію поява умовного «Locus», чи справа у чомусь іншому?
У нас є чудові автори, лишень встигай видавати та читати. Але так, вважаю, потрібна популяризація літератури в будь-який спосіб, періодичні видання, блогери, конкурси, фестивалі. У сучасному світі дуже легко заблукати, і періодичне видання було б чудовим компасом, але водночас вірю, що щиро зацікавлені люди зможуть знайти своїх авторів.
Ви працюєте копірайтеркою. Чи важко «перемикатися» між творчістю та роботою, коли ваша робота також пов’язана з роботою з текстами? Є щось, що допомагає з цим, можливо, якісь письменницькі ритуали чи медитація?
Я максимально розрізняю ці дві стихії. Робоче письмо – це конкретні задачі, які я виконую з думкою про мету тексту, лаконічність, зрозумілість, переконливість. Художнє письмо – це творчий процес, абсолютно стихійний та безбашений. Перед тим як писати художню прозу я часто малюю схеми, прописую меседжі, продумую сюжет/персонажів. Тоді я знаходжу цей священий час, коли ніхто і ніщо мене не відволікатиме (насправді, найскладніша частина процесу), та виливаю з себе історію, яка може і не збігатися з напланованим. Це може тривати 6-8 годин підряд, я забуваю їсти, спати, а просто пишу поки не буду задоволена історією. Тоді відкладаю рукопис і повертаюсь редагувати його зі свіжою головою у кілька етапів.
Також рекомендуємо:Ви певний час жили в Азії. У вашій книжці є оповідання, які написані під впливом цього досвіду?
Так, два оповідання натхненні саме досвідом життя в Китаї та в Японії. Вважаю, що весь досвід так чи інакше проявляється у письмі, хочеш цього чи ні. Одне оповідання написано під враженням технологічності Китаю, інше – про невидимих жінок, на яких тримається японське суспільство.
Що ви можете порадити молодим авторам, які прагнуть писати оповідання?
На жаль, щоб писати оповідання, нічого не лишається як сісти і писати оповідання. Зрозуміло, що існують багато фізичних і психологічних блокерів у формі нестачі часу, відсутності натхнення, сорому, невпевненості, і потрібно для себе з’ясувати та розв’язати ці питання. Пам’ятайте, що ніхто не прочитає, поки ви самі не будете готові показати ваш рукопис світу, тому його можна переписувати стільки разів, скільки захочете. Важливо знайти людей, які будуть читати ваші оповідання та давати чесний фідбек, до якого можна прислухатися або ні. Важливо посилати оповідання на конкурси, бо це і своєрідний виклик, і велике натхнення, і спосіб отримати неупереджену оцінку. Важливо перестати порівнювати себе з іншими, бо кожен досвід унікальний, і кожна історія має право на існування, а оригінальних сюжетів не існує – існує тільки ваш безцінний та унікальний досвід, який дивовижним чином стає спільним для багатьох. Десь знайдеться людина, для якої буде важливим ваш досвід. Врешті, треба просто почати кайфувати від творчого процесу, і тоді ви самі помітите, що вас не відірвати від письмового стола. Бажаю успіхів!
