Гра тіней...

Небо на Марсі жовтувато-бурого кольору, кольору води, що витікає із іржавого крану, або калюж біля занедбаних заводів. На заході сонце стає блакитним, а небо навколо може набувати рожевого відтінку. Але це якщо дуже пощастить. Зазвичай небо затягнуто імлою, й бліде сонце ледве видно через пилову завісу. Іржа у повітрі, іржа на ґрунті. Коли виходиш з корабля до терміналу у кисневій масці, одразу відчуваєш металевий смак повітря, і він залишається з тобою надовго...

Інспектор Дмитро Скрипник затримався в космопорті Марса на два тижні через пилову бурю. Нельотна погода, треба почекати, сказали йому. Два тижні очікування у готелі космопорту Марса здавалися довгими та нудними. Казино та голографічний кінотеатр мало його цікавили. Він відвідав хіба що екзотичний спорткомплекс, де гравітація, утричі нижча, ніж земна, дозволяла робити дивовижні речі. Але значно більше часу він проводив у себе в номері або у барі, де спілкувався із такими же, як він сам, заручниками ситуації. Він намагався дізнатися про місце свого відрядження якомога більше, але не дуже досяг успіху. Все що він зміг дізнатися у відкритих джерелах - станція Оросеї, побудована біля південного полюсу Марса три роки тому, вважається поганим місцем. Там сталося кілька вбивств. Рік тому зі станції евакуювали всіх жінок. Всі інциденти відбувалися раптово, з різним інтервалом, без жодної закономірності. Раціонального пояснення цьому не знайшли. Саме йому доручили провести розслідування на місці подій та знайти це пояснення...

Першу станцію будували у вигляді кількох куполів із броньованого скла. Але така споруда не могла надати повноцінний захист ні від метеоритів, ні від радіації. Тому вже друга хвиля поселенців почала будувати тунелі у скелях, заглиблюючись у надра планети. У печерах були цілі поклади льоду та навіть рідка вода. Також у печерах можна було знайти поклади мінералів, з яких можна було вивільнити кисень. Після років активного будівництва, на Марсі виросло цілих чотири повноцінних містечка та близько тридцяти науково-дослідницьких станцій. Станція Оросеї була захована глибоко у скелі на глибині десяти метрів від поверхні планети…

Станція нагадувала токійське метро: три кільцевих лінії, навколо яких розташовувалися зали. Стіни в залах гладкі, відполіровані до блиску і покриті склом, на які нанесені малюнки, мозаїки або барельєфи, і кожен з яких - витвір мистецтва. Частина тунелів і залів були природного походження, а деякі довелося вирізати в товщі скелі. Наскільки було відомо, інші станції на Марсі були влаштовані приблизно так само.... Андроїд-провідник зустрів Дмитра на місці посадки та провів його до шлюзу. Одразу за шлюзом знаходилася приймальня. Там на нього вже чекали. За бюро сидів андроїд - секретар з обличчям молодої жінки.

- Ласкаво просимо до станції! Прошу показати мені ваше посвідчення про відрядження та надати ваш чіп із картою здоров'я, щоб я переконалася, що ви здорові та не несете епідемічну загрозу персоналу станції, - сказала секретарка-андроїд.

Дмитро, не кваплячись, відкрив свій планшет, витягнув звідти посвідчення на пластиковій карті та другу картку із чипом і протягнув все це секретарю.

- Все в нормі, - сказала секретарка -андроїд. Прошу відвідати кабінет лікаря, щоб ваші дані внесли до бази даних станції!

Дроїд проводив Дмитра довгими коридорами до кабінету з табличкою "Медичний департамент". За бюро сидів смаглявий чоловік середніх років, дуже схожий на керівника. Дмитро підійшов до бюро та представився:

- Мене звати Дмитро Скрипник, я інспектор ІСА.

- Чандра Секхар, лікар на цій станції. Ви до нас надовго? – спитав лікар, та уважно подивився на Дмитра.

- Все залежить від швидкості мого розслідування, - відповів Дмитро. - І які будуть його результати...

Лікар взяв в нього обидві картки, одну продивився лише мимоходом, а другу вставив до рідера, та швидко прочитав резюме на екрані комп’ютеру.

- Тут все добре, - сказав лікар. - Проте, ви маєте витримати триденний карантин. Такий порядок. Тоді зможете зустрітися з керівником станції. Не думаю що це буде швидко! - Доктор посміхнувся. - Та взагалі, в мене є сумніви, що ви можете тут відкопати бодай щось для вашого розслідування. Звісно, якщо ви звикли дивитися на світ суто з наукової точки зору. Психіка людини - це сутінки. Все, що відбувається у душі людини - це темна кімната. А все, що ми бачимо назовні - це гра тіней на білій стіні...

- Дуже цікаве порівняння, - зазначив Дмитро.

- Я маю досвід моїх предків, які лікували людське тіло, а іноді й душу, - сказав лікар, та почухав свою чорну борідку. – Але, навіть я в розгубленості від всього, що тут відбувається.... Я не маю цьому наукового пояснення!

- Але я маю... його знайти, - зазначив Дмитро. - Інакше станцію доведеться закрити, а заплановану колонізацію всього цього району планети - відкласти на невизначений термін. Якщо тут люди з незрозумілої причини втрачають здоровий глузд…

- Не просто втрачають глузд... - Доктор розвів руками. - Дивиться самі: людина пройшла повну перевірку на Землі - тести, тренування, діагностику, обслідування. Тобто, психічно здорова та стресостійка людина прибуває на станцію. Проходить місяць. Нібито все йде добре. Раптом, ця людина починає поводитися так, ніби... Якщо читали Стивенсона "Історія Доктора Джекіла та Містера Хайда", ви зрозумієте, про що йде мова…

- Так, я розумію! Я читав це оповідання ще у дитинстві.

- Це добре! Тоді я збережу наш час. У людини пробуджується Темне Альтер Его - темний бік натури. Те, що ми ховаємо десь на глибині нашої психіки, як воду під тонким шаром льоду - виховання, культура, освіта - все це зноситься бурхливим потоком із підсвідомості. Людина перетворюється на мавпу. Вона живе примітивними інстинктами. Це все триває приблизно три доби. А потім все приходить у норму. Але наслідки цього явища можуть бути руйнівні. Під загрозою - безпека та життєдіяльність станції!

- А як же ви та керівник станції зберігаєте здоровий глузд?

- Я та пан Сакамото - ми більш треновані та витривалі. Коли ми відчуваємо щось подібне, ми ховаємося у ці темні дні у барокамерах. Й тоді ми перебуваємо у безпеці та у затишку. У ізоляції - так набагато легше впоратися із нападами цього божевілля... Особливо, якщо знаєте медитацію. Ви теж можете несподівано зіткнутися з деякими труднощами… психічного характеру… Навіть підготовлені та треновані люди починають вести себе дивно. А деякі втрачають розум. Деякі - тимчасово. А деякі - назавжди…

- Сподіваюся, я зможу уникнути подібного сценарію, - відповів Дмитро із посмішкою. - Завдяки вашим порадам.

Він підвівся, та ввічливо попрощався із доктором…

Дмитро мав витримати триденний карантин та пройти адаптацію до умов станції. Лише після того, як андроїд-психоаналітик проведе тести та визначить, що він є нормальною людиною, можна буде зустрітися з керівництвом станції…

Дмитро вирішив використати ці три дні з користю. Він вивчив інформацію про те, що відбувалося на станції за останній рік. Статистика була вражаючою: вісім вбивств, тридцять бійок, п'ять зґвалтувань та шість самогубств. Для станції з персоналом не більше тридцяти людей це було катастрофою. Дмитро хотів прочитати більше про ці випадки, але кожного разу отримував повідомлення "доступ обмежено".

"Якщо так, то доведеться питати у керівника станції. Він має знати все", подумав Дмитро. Замість діла довелося відпочивати. Він налаштував штучний інтелект своєї кімнати під свої уподобання, обравши голографічний образ домовика - маленького діда з довгою бородою. В останнє десятиліття увійшло в моду налаштовувати візуальний образ домашнього помічника, щоб господар міг бачити, кому він віддає команди. Помічник з'являвся і зникав, коли господарю заманеться. Це допомагало пережити ізоляцію. Система запропонувала кілька варіантів звукового фону, який був би звичним для господаря. Після довгих коливань Дмитро обрав звуки сільської місцевості…

***

Так минуло три дні. Нарешті зранку прийшло повідомлення, що керівник станції чекає Дмитра у себе. Він привів себе в порядок, щоб зустрітися з керівником у доброму гуморі. До кімнати зайшов андроїд. На космічних станціях усі прості роботи виконувалися андроїдами. Вони були прислугою й офіціантами, і тепер кожен мешканець станції міг собі дозволити дворецького чи покоївку. Андроїд, що супроводжував Дмитра до керівника станції, був схожий на самурая: на поясі бутафорська катана, і одягнений у кімоно. Андроїд приклав руку до сенсора, і двері відчинилися.

- Моє вітання, Йоширо-сана, - андроїд зробив сім ввічливих поклонів.

Дмитро повторив за андроїдом, але зробив лише три поклони.

- Мене дуже тішить, що ви поважаєте наші традиції, - сказав керівник.

Хазяїн кабінету мав вигляд втомлений та змучений. Старий японець маленького росту був одягнений у сріблястий костюм. Його обличчя - усе у зморшках, було схоже на обличчя казкового гнома.

- Мене звати Йоширо Сакамото, я керівник цієї станції. Вже третій керівник за кілька років її існування, і сподіваюся, що останній.

- Мене звати Дмитро Скрипник. Я інспектор від ІСА.

- Мені повідомили про ваше прибуття. Сідайте, куди зручно, у нас буде довга розмова, - сказав Сакамото, сідаючи в крісло.

Дмитро сів навпроти.

- Я би хотів дізнатися детальніше про інциденти, що сталися на цій станції, - почав Дмитро.

Керівник промовчав, та подивився Дмитру у вічі. Дмитро ледве витримав цей пронизливий погляд.

- По-перше, жодна жива душа на цій станції не має знати, з якою метою ви сюди прибули! Тому, придумайте легенду. Яка ваша друга спеціальність?

- На початкових курсах академії я вивчав біологію....

- Тоді будете фахівцем з пошуку позаземного життя. Та будете спілкуватися з персоналом у цьому амплуа. Дозовано, щоб не викликати підозри. Вам доведеться робити вилазки у печери, щоб брати там зразки. У нас є два андроїди, які допоможуть. Матеріали та приміщення для роботи ми надамо. Після загибелі попередника воно стоїть пусте та занедбане. Приберіться там, наведіть лад. Це буде ваше робоче місце.

- А що сталося з моїм попередником?- спитав Дмитро.

- Те ж саме, що з першим керівником станції. - пан Сакамото відвів погляд. - Він наклав на себе руки...

- А що сталося з другим керівником?

- Побився зі своїм заступником за увагу жінки...

- Ось чому на станції немає жодної жінки? Але, це порушує усі принципи гендерної рівності! - зауважив Дмитро.

- Як би це вам м'якше сказати… - пан Сакамото посміхнувся. - Після кількох зґвалтувань про гендерну рівність на цій станції довелося забути...

- У вас тут колонія для злочинців, чи що? Чому на інших станціях подібні випадки - рідкість?

- В мене немає на це відповіді. Здається, саме для цього вас сюди й прислали, хіба ні? - Сакамото подивився Дмитру у вічі, хитро примруживши очі.

- Але ж у вас можуть бути якісь припущення?

- Так, в мене можуть бути припущення. Мої особисті. Але вони не наукові, інакше вам доведеться повірити у існування злих духів…

- Я не вірю в духів, тим більше на іншій планеті, тим більше на мертвій планеті!

- Обережно з цим твердженням, бо планета уже не мертва! Деякі мікроби досить добре адаптувалися до місцевих умов на поверхні. А під поверхнею, можливо, ще існують певні форми примітивного життя, дуже наближені до земних. У вас величезне поле для дослідження: бактерії, пліснява, паразити – все це може викликати стан тимчасової безтями. Принаймні, щось подібне відоме на Землі...

- Тобто, ви самі вважаєте, що тимчасове божевілля, яке охоплює персонал станції, може мати біологічну природу?

- Так, бо як фізик, я не маю жодної гіпотези щодо витоків цього феномену. Може, якщо зайти з іншого боку, ви знайдете відповідь! Судоку!

Перед столом керівника виникла прозора фігура японської дівчини у кімоно.

- Слухаю, та чекаю ваших наказів, Йоширо-сана! - промовила дівчина на англійській мові з сильним японським акцентом.

- Надрукуй, будь ласка, наказ про призначення пана Дмитра Скрипника біологом станції! Та щодо надання йому у повне користування нашої біологічної лабораторії! Надайте йому права повного доступу до бази даних! Також і до секретної бази! Бувайте здорові, пане Дмитре, бажаю вам успіху. Приходьте, коли щось розкопаєте…

***

Вранці прийшло повідомлення від доктора Чандри Секхара, що Дмитра викликають до лікаря.

- Ви викликали мене, докторе Секхар? - спитав Дмитро, заходячи до кабінету.

- Так, справа трохи делікатна. Прошу не ображатися! Я задам особисте питання. Чому ви обрали віртуальним помічником старого діда? Це не вкладається у середні вподобання персоналу. Мені поступив сигнал… Про дещо за межами звичної норми. Це пов'язано з сексуальними вподобаннями?

Дмитро спочатку не повірив тому, що почув. Потім збагнув, та зігнувся від сміху. Сміявся він хвилини дві.

- Вибачте, Дмитре, - розгублено вимовив доктор. - Мені повідомляють про всі незвичайні вчинки, а я вже маю давати поради андроїдам-психологам.

- Тобто, андроїд-психолог вирішив що я геронтофіл та ліліпутофіл?

- Я буду радий, якщо ви надасте мені логічне пояснення. Останній раз, коли ми не звернули увагу на дивацтво, інженер зробив собі помічника з мультфільму - Міккі Мауса. А через кілька тижнів він намагався вломитися до кімнати пана Сакамото так кричав, що хоче його вбити і закінчити справу свого діда, який воював сто років тому у Тихому океані. Один сисадмін зробив помічницею оголену русалку. А потім він спіймав жінку-медичного працівника, прикував її наручниками у технічному приміщенні, куди люди заходили дуже рідко, та ґвалтував її там, поки його не спіймали. Він остаточно з'їхав з глузду. А потім, одна жінка обрала віртуальною помічницею Мулан - героїню китайського епосу. Закінчилось тим, що вона вбила техніка, та бігала по станції з його відрізаною головою і кричала, що треба вбити всіх чоловіків, щоб у світі настало щастя. Як бачите, будь-які дрібниці важливі...

Дмитро розгублено та винувато подивився у вічі лікарю, й похитав головою, намагаючись зібрати думки докупи.

- Я обрав домовика, тобто брауні, - сказав Дмитро. - Якщо я облаштовую свій дім, за нашими традиціями, в нас має жити домовик. Спочатку, я хотів надати помічнику вигляд лісової мавки - це така лісова дівчина, яка охороняє дерева. Але, в мене були побоювання, що мене вважатимуть ненормальним...

- Ненормальним? - доктор розсміявся. - Друже, майже всі роблять своєму віртуальному помічнику образ протилежної статі! Нікого це не дивує. Я можу сказати, що я вважаю не нормальним. Я не вважаю нормальним що на Марс допускають лише самотніх чоловіків та жінок, та не пускають сюди одружені пари. Лише окремо та ненадовго, на кілька місяців. Тут заборонено народжувати дітей, бо поки що невідомо, як вплив природних факторів відобразиться на майбутніх поколіннях. Ті, хто залишається на Марсі до кінця життя проходять обов'язкову стерилізацію. Всі позаштатні неробочі стосунки заборонені. Люди приймають пігулки, які гальмують статевий потяг. Може в цьому є сенс, бо романи на робочому місці псують стосунки у колективі...

- Людям потрібен відпочинок, - зауважив Дмитро. - Та зміна вражень. Звісно, тут життя аж занадто суворо регламентовано… Ви зрозуміли, чому я обрав такий образ для віртуального помічника?

- Так, питань немає. Я дам рекомендацію андроїду не лізти до вас із дурними питаннями про особисте життя. Я раджу змінити образ помічника на вродливу лісову дівчину… як ви там її назвали? Мавку. Тоді до вас не буде питань…

***

Після розмови із лікарем Дмитро пішов до їдальні. Час ізоляції закінчився. Треба було познайомитися ближче із колективом станції. За штатним розкладом, на станції мало працювати тридцять людей та двадцять андроїдів. Після кількох загадкових інцидентів, на станції залишилося лише вісімнадцять людей. Поповнення персоналу відбувалося раз на рік. Дмитро сів за вільний стіл. Андроїд-офіціант швидко приніс замовлену їжу. Коли Дмитро закінчив вечерю, до нього за стіл сів чоловік у синьому комбінезоні. Судячи із його втомленого і неохайного вигляду, та розсіяного погляду, цей чоловік був фанатиком науки.

- Мене звуть Отто Райнер, я астроном і радіофізик. Працюю тут із самого початку. А ви, напевно, наш новий біолог?

- Так, Дмитро Скрипник, прибув на станцію три дні тому. - відповів Дмитро.

- Приємно познайомитися. - Райнер потиснув йому руку. - Я добре знав вашого попередника. Хайнеман був диваком, але хорошим фахівцем. Шкода, що з ним трапилося таке...

- Мені дуже шкода, - сказав Дмитро. - А що саме він вчинив?

- Це розмова надто делікатна. Принаймні, я не можу цього сказати тут, - тихо відповів Райнер. - А з якою метою прибули сюди ви?

- Я приїхав шукати тут залишки життя, - відповів Дмитро. - Я прагну зробити тут у печерах якесь відкриття. Якщо життя могло десь залишитися, то десь під грунтом, у таких печерах, де є вода та кисень. Хоча, якщо Комісія дозволить віталізацію поверхні Марса земними мікробами, то пошуки життя будуть згорнуті…

- Все це вірно, - перервав його Райнер. - Зрозуміло, що життя на поверхні було - бо від нього залишилося багато слідів. Але ось куди воно потім поділося?

- Цього поки що ніхто не знає, - відповів Дмитро. - Адже багато видів бактерій, водоростей і грибів чудово себе почуває в долинах, де є хоч трохи води. Це гарне питання: чому марсіанська життя виявилася настільки ніжним, що не пережило серію катастроф, що позбавили Марс атмосфери та води?

- Гадаю, ми про це ще дізнаємося, якщо зробимо вилазку у печери. В мене величезні плани...

***

Наступного ранку, Дмитро Скрипник і Отто Райнер, супроводжувані чотирма андроїдами, спускалися по тунелях у печери під станцією.

На стінах, подібно моху, висіли грона водоростей, з яких капали частки слизу. Мохи та лишайники покривали каміння густим килимом. Густим туманом піднімалися випари. Життя вирувало...

- Бактерії, найпростіші, водорості, грибки - всі вони прижилися і створюють тут колонії, сказав Райнер. - Умови тут для них, можна сказати, тепличні. Є кисень, вуглекислий газ, азот, вода і морські солі. Плюс магнітне поле.

- А як же вони обходяться без світла? -спитав Дмитро

- А їм не потрібне світло. Вони обходяться радіацією. Гамма випромінювання дає їм достатньо енергії для росту.

- Так що саме зробив Хайнеман? - спитав Дмитро. - Тут вже нема свідків. Можете мені сказати все.

Райнер зупинився, та схопив Дмитра за руку.

- Тоді слухайте. Спочатку він в нападі божевілля випустив піддослідних мікроорганізмів з пробірок в печери під станцією... А потім, коли дізнався, що саме він зробив, наступного дня вчинив самогубство... Таким чином, він перекреслив всі зусилля для пошуку позаземного життя. Якщо врахувати, з якою швидкістю мікроби здатні мутувати і пристосовуватися до нових умов, то всі подальші пошуки в районі станції втрачають будь-який сенс...

Дмитро аж відкрив рота, почувши таке зізнання.

- Чому? І як керівництво станції могло таке допустити? І чому ніхто не повідомив про це Землю?

- Цього я не знаю, - розгублено відповів Райнер. - Я згадав одну річ: Хайнеман раніше працював на іншій станції. Там магнітне поле дуже слабке. Там колонії мікробів або розмножувалися дуже повільно, або не розмножувалися взагалі...

- Виходить, що там де немає магнітних полів - там немає життя? - спитав Дмитро.

- Мабуть так. - Райнер знизав плечима. - Вчені недооцінювали вплив цього фактора на зростання і розвиток живих організмів. Давайте зберемо зразки колоній мікробів. І в лабораторії проведете секвенування їх геному на предмет мутації. Закінчите ту роботу, яку почав Хайнеман...

***

Вранці Доктор Чандра Секхар чекав його в своєму кабінеті.

- Андроїд повідомив мені, що ви вчора просили заспокійливе і снодійне, сказав доктор.

- Це так, - відповів Дмитро. - Інакше би у мене просто поїхав дах...

- Я радий що ви впоралися з цим самі, - сказав лікар. - У вас хороша сила волі і самоконтроль на рівні. Опишіть мені будь ласка ваші відчуття дуже коротко.

- Спочатку просто боліла голова. Потім задзвенів у вухах і трохи зарябило в очах. Почастішав пульс. Я зрозумів що зі мною відбувається щось незрозуміле і я викликав андроїдів медсестру. Поки чекав їх приходу, почалися галюцинації. Я чув голоси. А потім побачив свою колишню дівчину. Вона сиділа на моєму ліжку в одній нічній сорочці. І говорила мені, що я винен у всьому. І кликала слідувати за нею …

- Слідувати за нею куди? - здивовано спитав лікар.

- Накласти на себе руки. І знову бути з нею...

- Ласкаво просимо на Солярис, - сказав лікар. - У вас знижений рівень агресії. Тому ви займаєтеся самоїдством. Агресія знаходить вихід в двох випадках: проекція, коли пацієнт знаходить ворога. Звертає на нього весь негатив, всю накопичену образу, біль і ненависть. Часто закінчується каліцтвами і вбивствами. Або - аутоагресія. Тоді пацієнт звинувачує у всьому себе. Якщо не в змозі пережити цей тягар, може збожеволіти або накласти на себе руки. Саме це і відбувається з людьми на станції...

- Тоді чому Райнер просто скаржився на сильний головний біль і запаморочення? - спитав Дмитро.

- Райнер - це особливий випадок. Він - аутист. Аутисти можуть відключатися від травмуючого зовнішнього впливу. Не те, що ми з вами. А що сталося з тією дівчиною?

- Вона поставила мене перед вибором - або космос, або вона. Я вибрав космос. Це була мрія всього мого життя. Через три дні вона наклала на себе руки. Я вважав себе винним…

- Дарма! - перервав його доктор Секхар. - Люди схильні до суїциду. Рано чи пізно, вони його здійснюють. Їм просто потрібен для цього привід. Тут немає вашої провини. Дівчина забрала би у вас мрію, і все одно зробила би суїцид, але вже з іншого приводу...

***

Отто Райнер водив пальцем по календарю. Деякі дати були виділені червоним.

- Ви хочете знайти в тих інцидентах якусь закономірність? - запитав астроном.

- Саме так. І ви допоможете мені... - Дмитро витягнув лист пластику з надрукованим календарем. На ньому чорною рамкою були виділені дати, коли на станції сталися надзвичайні події.

- Ви казали, що саме в ці дні відчували дискомфорт та дикі головні болі, - сказав Дмитро

- Не тільки, - відповів Райнер. - Мені ще заважали працювати полярні сяйва. Бо сонячний вітер після спалахів створює великі перешкоди. Як тоді працювати?

- Але магнітні поля Марса настільки слабкі що ... - почав Дмитро.

- А наша станція знаходиться в зоні магнітної аномалії! - перервав його Райнер. - У нас над головою і під ногами - тонни намагніченої залізної руди! Думаєте це не вплине на прилади?

- А також на людей, - задумливо промовив Дмитро. - Ось вона-розгадка цього феномену!

***

Наступного дня Дмитро зайшов до робочого кабiнету керiвника. Сакамото був дуже здивований його візитом.

- Пане Сакамото, я зробив висновки, і готовий відправити доповідь в Центр! - сказав Дмитро.

- Отже, у чому причина всіх цих інцидентів? - спитав Сакамото

- Я порівняв хроніку подій на станції. Вони все збіглися в часі зі спалахами на Сонці.

- Чому саме спалахи на Сонцi? - спитав Сакамото

- Бо саме ці спалахи впливають на магнітне поле планети. Сонячному вітру потрібно три - п'ять днів щоб досягти атмосфери Марса...

- Але ж магнітне поле Марса настільки слабке, що їм можна знехтувати в розрахунках ...- заперечив Сакамото.

- Ви, мабуть, забули, що саме ваша станція знаходиться в зоні магнітної аномалії! - вигукнув Дмитро. - Напруженість поля тут не менша ніж на Землі. Крім того, ця скеля складається з магнетитової руди - це підсилює вплив на людей!

Деякий час пан Сакамото мовчав. Нарешті він вимовив, опустивши очі.

- Тоді мені соромно, що я будучи фізиком, не зміг зіставити два фактора. Я думав, що причини біологічні або психічні. Але я не думав, що справа в магнітних бурях.

- Це не ваша провина, - Дмитро похитав головою - Ви як начальник станції сильно загрузли в повсякденній рутині. І потрібен був погляд з боку.

- Все одно, я виявився некомпетентним! Старію. Мені пора на пенсію. - Сакамото опустив голову.

- У некомпетентності я вас звинуватити не можу, - сказав Дмитро. - Але я повинен буду повідомити, що ви промовчали про злочин, скоєний одним з ваших співробітників. Пан Хайнеман випустив в печери під станцією земні форми життя зі своєї лабораторії. Мав місце факт навмисного біологічного забруднення планети. Поки рішення про заселення поверхні Марса земними мікроорганізмами не прийнято, це діяння вважається злочином. І ви будете відповідати перед Комісією!

- Я не вважаю це злочином! - вигукнув Сакамото. - Я буддист. Для мене будь яке життя - священне! Якщо життя тут є, то воно сильніше земного життя, бо краще пристосовано. Якщо немає - Марс все одно буде рано чи пізно заселений живими організмами з Землі. Я не хотів, щоб станцію закрили і провели повну стерилізацію згідно з інструкцією! Якщо життя змогло тут закріпитися - йому просто потрібно дати шанс розвинутися і пристосуватися. Без втручання людини.

- Я не можу не повідомити про це ... - сказав Дмитро

- Можете! - вигукнув Сакамото. - Це ваш вибір. Крім мене і Райнера ніхто про це не знав. Я вас прошу - дайте життю шанс! І вона все зробить сама! На Марсі знову будуть текти ріки і зеленіти долини. Нехай через двісті або триста років.

- Я подумаю над цим - сказав Дмитро та вийшов з кабiнету керiвника.

***

Вранці зум розбудив Дмитра, не давши йому додивитися приємний сон.

- Дмитре Скрипник, вас викликає керівник! - почув він синтетичний голос електронного секретаря. - Прохання негайно з'явитися у кабінеті керівника!

У кабінеті керівника станції сидів доктор Чандра Секхар. Перед ним стояла голограма секретарки - але цього разу це була красива індійська дівчина у традиційному сарі.

- Вітаю вас знову, пане Дмитре! - сказав лікар.

- А чому ви… тут? - здивовано спитав Дмитро.

- Бо я тимчасово виконую обов'язки керівника станції. Пан Сакамото вчора вночі зробив собі сепукку… Тобто, вкоротив собі віку за традицією свого народу.

Дмитро зблід і відчув, що в нього паморочиться голова. Він повільно опустився на сидіння крісла.

- Як це сталося? - спитав він. - Він же був у доброму гуморі, коли я з ним розмовляв!

- Одразу після вашої з ним розмови, - відповів лікар. - Він залишив передсмертну записку. Там він написав що зробив страшну помилку, що не помітив зв'язок між сонячним вітром та збуренням магнітної аномалії, та не пов'язав це із випадками божевілля і безтяма свідомості персоналу станції, як це зробили ви. Він вважав себе винним в усьому що сталося. Що він не зміг запобігти…

- Що за маячня? Чому він вирішив, що він винний?

- Бо це така людина. Він був людиною із сумлінням. Як фізик, він не зміг собі пробачити те, що не помітив чогось із сфери його компетенції. Хоча він не працював науковцем останні років двадцять. Проте, він не зміг цього пережити...

Хвилину Дмитро просто мовчав. Нарештi, вiн вимовив:

- У всьому що тут відбулося.... Мене здивувало тільки одне - як всі ці люди потрапляють на станції на Марсі? Незважаючи все відбори. Незважаючи на тестування і перевірку психічної стійкості?

- Все через цей закон про "думкозлочин". - доктор Секхар посміхнувся. - Людям заборонено говорити про свої погляди, якщо вони суперечать загальноприйнятим. Вони бояться сказати, що вони когось не люблять або ненавидять. Щоб бути успішними, в нашому суспільстві потрібно бути конформістом. Або прикидатися, що ти такий. Інакше станете ізгоєм і не побудуєте кар'єру. А в закритому колективі всі забобони, фобії і антипатії вилазять назовні. Кожен знаходить тут собі ворога, і може направити на нього свою лють...

- А ви не знайшли собі ворогів? - спитав Дмитро.

- Я їх не шукав, - доктор Секхар засміявся. - У мене немає ворогів. Якщо хтось мене не любить - це його проблема, а не моя. Я пацифіст. Люди, у кого сенс життя в пошуку ворогів - хворі люди. Їх можна тільки пожаліти. А когось треба лiкувати...

- Ви в курсi, що я встановив причину розладiв, що призвели до подiй надзвичайного характеру?

- Так, я чув про це, - Чандра кивнув. - Я давно це підозрював, але мене нiхто не слухав. Я помітив, що випромінювання діє на мозок схоже з тим, як дискотечна музика впливає на кору мозку. Воно розгальмовує тваринні інстинкти людини. В тому числі - агресію та статеві потяги. З глибин свідомості випливають всі страхи та ненависть, які людина була змушена приховувати. Один раз мене хотіли вбити за те що я недостатньо білий. Іншим разом - за те що я недостатньо чорний. Мені шкода, що був прийнятий закон про "думкозлочин" і люди навчилися приховувати свої погляди настільки ретельно, що навіть призвичаїлися обманювати тести…

- Виходить, у всьому винне полярне сяйво? - зауважив Дмитро.

- Якщо ти вважаєш, що я не знаю що таке Полярне сяйво, та чому воно виникає - ти помиляєшся.

- Коли сонячний вітер взаємодіє з магнітним полем…

- Я навіть знаю про феномен, відкритий у Арктиці. Одні люди просто впадають в транс, співають щось монотонне і танцюють. Шнші впадають в буйство...

- Але ж, як такого, полярного сяйва на Марсі немає! Оскільки тут немає повноцінного магнітного поля. Зрідка можна спостерігати ультрафіолетові, протонні та електронні сяйва в місцях залишкової намагніченості кори Марса…

- Так, станція розташована саме в такому місці - у зоні магнітної аномалії. Для його вивчення! Але, як виявилося, це те ж саме, що помістити спостерігача у повітряній кулі у серце смерчу, щоб вивчити його природу!

***

Дмитро включив новини. Говорили про освоєння Місяця. Про плани з будівництва баз на супутниках Ганімед і Каллісто, підготовку експедиції на Титан. Дмитро хотів вже вимкнути радіо, але почув про засідання Комісії.

"Голоси членів Комісії розділилися приблизно порівну," - сказав диктор. - "Для прийняття остаточного рішення не вистачило голосів. Докази існування живих форм на Марсі не визнані переконливими. Вирішено продовжити подальші дослідження. Питання про заселення Марса адаптованими формами життя з Землі вирішено відкласти до наступного засідання комісії, яке повинно. відбутися через п'ять років ".

Дмитро сердито тупнув ногою і вимкнув приймач.

"Прокляті бюрократи! Ще п'ять років чекати в підвішеному стані! Коли адаптовані форми життя вже давно готові до заселення! Двоє людей пішли з життя тільки тому, що якісь бюрократи на Землі не можуть прийняти рішення!"

Тепер він знав, що робити. Дмитро дістав ноутбук і відкрив файл з написаним рапортом. Швидко знайшов абзац, в якому було написано "Казус Хайнемана" і натиснув кнопку "clear".

Він повторив вголос останні слова Сакамото:

- Потрібно тільки дати життю шанс. Далі життя все зробить саме!