Голоси сирен

"Вище гір можуть бути ті гори, на яких ти іще не бував". Ці слова зі старої пісні альпіністів пригадалися Юркові, щойно шатл наблизився до червоно-бурих, гострих, як зуби дракона, гірських вершин Калісто - найвіддаленішого з супутників Юпітера. Вид, який відкрився з ілюмінатора, спонукав затамувати подих: гори здавалися вищими, а каньйони - ще глибшими, ніж на Марсі. Гірський хребет, на якому розташувалася космічна станція Міжнародного космічного союзу, нагадував величезного дракона, який приліг відпочити. Станція заховалася глибоко в печері гори, яка за формою нагадувала людську голову. Гору назвали Антей, а гірський хребет - Гесперидами. Вчені дуже полюбляють античну міфологію, тому більшість назв дали на честь міфічних героїв…

Шатл взяв останній віраж та почав зниження. Юрко застібнув скафандр та знову подивився в ілюмінатор. Для пересічної людини всі ці яскраві й гострі, як зуби дракона, скелі були просто камінцями. Для геолога це був скарб, захований під міцною шкаралупою подібно до ядра горіха. Ці скелі містили руди цінних і дуже рідкісних на землі мінералів. Тут під дією радіації від Юпітера утворюється багато різних ізотопів. Під багатометровою кіркою льоду існують цілі моря важкої води - невичерпного палива для ядерних реакторів…

Шатл здригнувся, і весь салон почало трясти, як при землетрусі.

Юрко надягнув на плечі ранець та попрямував до шлюзу. Крім нього, з місць встали лише чотири пасажири. Решта залишилися сидіти.

- "Антей" зараз не найпопулярніше місце, - сказав йому у мікрофон смаглявий чоловік з довгими вусами. - Мене звати Пратап Ананд, доктор медицини. Я з Індії.

- Дуже приємно. Я Юрко Балух, геолог, я з України!

Вони потиснули один одному руки…

Маленький глайдер на антигравітації, схожий на дельфіна, вже чекав біля трапу. Пілот-андроїд показав жестом, щоб пасажири швидше сідали. Кожна зайва хвилина на відкритому повітрі - зайва доза радіації. Пасажири побігли до глайдера, піднімаючи хмари пилу. Завдяки низькій силі тяжіння, вони підскакували, наче зайці, і стрибали у двері.

- Прохання скласти багаж до багажного відділення та зайняти місця, - сказав андроїд. - Ми вирушаємо!

Глайдер злетів на висоту людського зросту та рушив над лавовим полем, прямуючи до ущелини серед червоних скель. Він залетів у відкриті ворота. Політ тунелем виявився недовгим - глайдер м'яко опустився на поверхню води у невеликому басейні. Далі апарат проплив до шлюзу, і пілот-андроїд допоміг пасажирам вийти з глайдеру і зібрати багаж. Далі пасажири попрямували до шлюзу. Новоприбулих вийшов зустрічати сам начальник станції.

- Карл Бартос, начальник станції Антей, - представився він. - Ласкаво просимо на Калісто!

Начальник станції провів новоприбулих до конференц-зали. Він коротко розповів про станцію, режимі її роботи і внутрішній розпорядок.

- Ця станція має все, що необхідно для роботи і активного відпочинку. Але ви повинні дотримуватися правил проживання. Після роботи ви можете відпочити в барі, відвідати спортзали, басейн, спа-комплекс, інтерактивну бібліотеку або кінозал. Головне не виходити за рамки поведінки в суспільстві. Будь-яке порушення дисципліни буде розглянуто і покарано. Спочатку догана, а потім - карцер. Рейси на Землю звідси - раз на рік. Отже, ми всі - в одному човні. Я - капітан корабля, і моє слово - закон! Якщо хочете звернутися до мене, зв'яжіться з моїм секретарем. Секретар або зв'єднає вас зі мною через голосовий зв'язок, або призначить зустріч. Вам усе зрозуміло? Є питання? У вас є чотири дні на адаптацію. Потім ви можете приступати до своїх обов'язків. Доктор виходить на роботу через два дні. Кожен з вас отримає андроїда-слугу і дроїда-провідника, щоб вони допомогли вам краще обжитися тут. А поки відпочивайте, освоюйтеся, познайомтеся зі станцією і її мешканцями!. Ввечері в нас буде урочистий захід на честь вашого прибуття - не пропустіть! Всього вам доброго і хорошого дня! - сказав керівник, і вийшов із залу…

***

З нагоди прибуття новачків в конференц-залі влаштували урочистий прийом, фуршет, і концерт самодіяльності. Новачки познайомилися з персоналом станції, хтось навіть завів корисні знайомства. Були й чарівні жінки. Але статут забороняв будь-які позастатутні відносини… Юрко хотів тільки тиші і усамітнення… Тому, коли дроїд відвів Юрка до його кімнати, він налаштував віртуального помічника, світло, сигнал зумера, та обрав собі "комфортне звукове середовище", та одразу завалився спати…

Перші три доби Юрко спав дуже погано: сни були уривчастими, тривожними. Він просинався щогодини. Здавалося, що він чує звуки, яких не мало би бути. Докучав шум: спочатку як свист, писк і виття, потім до тих звуків приєдналося монотонне гудіння, легкий скрегіт і човгання. Беруші не рятували. У відчаї, Юрко пішов за порадою до лікаря.

Лікар зустрів його у своєму кабінеті як старого друга, показуючи що лужде радий його бачити.

- Вітаю, пане Балух! На що скаржимося? – спитав Ананд.

- Я чую шум, який не мав би чути. Це мене дратує та не дає нормально спати! Я не можу зосередитися на роботі…

- Опишить, що саме в чуєте?

Юрко описав. Доктор Ананд зітхнув, похитав головою, та спитав:

- А яку музику ви звикли слухати? Тільки чесно. Ви не слухали ембіент?

- Я слухав рок, сінт-вейв або техно-індастріал. Але ніколи ембіент. Він мені здався занадто нудним.

- Доведеться це виправляти. Тут немає тиші. Судячи із досьє, ви два роки працювали на Марсі…

- Але там був якийсь фон. Там шумів вітер, там було чути шум від піска під час піщаної хуртовини. Зранку та ввечері піски співали…

Доктор Ананд зітхнув.

- Вам доведеться звикнути, друже. Або у вас поїде дах. У тиші вухо починає чути звуки, зазвичай нечутні людському вуху. Космос насправді наповнений звуками. Юпітер співає свої власні "пісні". І вони завжди різні…

- А ще мене непокоять сни. Вони дуже нав'язливі. Вони часто повторюються. Мені сниться, що я лежу зв'язаний у печері до якої має зайти циклоп. Або як я пливу на кораблі морем. Я чую дивовижний багатоголосий жіночій спів, і я бачу сирен. Вони з довгим мокрим волоссям, мокрі та оголені, та ваблять. Я не можу опиратися їх поклику, і пливу до них. А потім… Мене несе на гостре каміння, і я прокидаюся...

- Це ваша підсвідомість так інтерпретує те, чого ваш мозок не може зрозуміти. Можливо, шум, який ви чуєте весь час, знаходить такий відклик у вашій уяві. Моя порада: слухайте музику частіше. Вмикайте у себе вдень щось мелодійне, те що бадьорить. А вночі вмикайте те, що вас заспокоїть та перебиватиме фоновий шум: космічну музику, ембієнт, нью-ейдж, классику. Тут є величезна фонотека...

***

Порада лікаря допомогла: фоновий шум вже не так дратував, бо музика витісняла його із сприйняття. Але сни його не відпускали. Проте, знаючи у чому справа, Юрко просто змінив до цього ставлення. Він відчув достатньо сил, щоб піти поспілкуватися з іншими людьми...

У барі було мало людей. Грала тиха розслаблююча музика. В одному із залів троє грали в більярд. Двоє грали в шахи. Решта просто сиділи в затишних закутках і пили коктейлі, читаючи щось на планшетах. Лише двоє чоловіків про щось захоплено сперечалися, відчайдушно жестикулюючи. Один чоловік із кремезною статурою та русявим волоссям, інший - худорлявий та смуглявий, із чорним волоссям. Юрко підійшов ближче до них.

- Цей бюрократ нічого нам не дозволяє! - вигукнув русявий. - Марно його просити! Він скаже що є порядок, є інструкції. Крок вправо чи вліво - догана!

- А що тут вдієш? - відповів чорнявий. - Вони там нагорі знали, кого призначити. - Але ми втрачаємо таку можливість!

- Бастіан, ти впевнений, що цей сигнал штучного походження?

- Я же казав, тут не може бути помилки! Сигнал потужний. Дуже схожий на сигнал SOS.

- Але до спорудження станції тут не було пілотованих місій! Жодна країна не направляла сюди корабель! - заперечив чорнявий.

- Тоді, цей корабель - інопланетний. Ми можемо зустрітися з неземною цивілізацією! - вигукнув Бастіан.

- А чому ти думаєш, що вони будуть готові вступити в контакт? - спитав чорнявий. - А якщо вони налаштовані агресивно до чужинців, а сигнал посилають для своїх?

- Потрібно ризикнути, Андреас! Хто не ризикує, той не перемагає!

Юрко підійшов впритул до їхнього столику.

- Вибачте, що втручаюсь в розмову, але про що мова? - запитав Юрко. Хлопці перезирнулися.

- Я Юрій Балух, новий геолог, - представився Юрко. - Прибув вчора.

- Бастіан Шнайдер, радіофізик, - сказав русявий, потискаючи руку.

- Я Андреас Ксантопулос, біофізик. - сказав чорнявий, і теж потиснув руку.

- Гадаю, можна йому сказати. - сказав Бастіан. Андреас кивнув.

- Дивись, - сказав Андреас. - З темної сторони планети ми зловили сигнал. Він повторюється регулярно, і не схожий на природній. Ми вважаємо, що там знаходиться або станція, або корабель інопланетян. Або аборигенів…

- Ми хочемо зробити туди вилазку, - додав Бастіан. - Але начальник заборонив. Ви зможете нам якось допомогти?

- Наскільки мені відомо, мій колега Ласло Затмар збирався завтра вилітати на геологічну розвідку. Спитайте в нього, може він погодиться вас підкинути на темну сторону. Але майте на увазі - там радіація в три рази вище, ніж на світлій стороні. Тому потрібні жорсткі скафандри з повним захистом. І кисень потрібно брати з запасом приблизно на добу ...

- Ми все це знаємо, - перервав його Андреас .- А де нам знайти цього Ласло?

- Він там сидить і дивиться футбол, - сказав Юрко, та вказав на брюнета у червоно-біло-зеленому светрі.

- А ти не хочеш відправитися з нами? - запитав Бастіан.

Юрко рішуче похитав головою.

- Я би з радістю. Але в мене ще не закінчився термін адаптації, тому я ще не готовий псувати свій послужний список навіть не приступивши до роботи…

***

Юрко встиг забути про цю розмову у барі. Наступного дня він приступив до роботи. Він вивчав дані, зібрані дронами-розвідниками, сортував зразки ґрунту, та провів кілька експериментів із зразками у лабораторії. Звичайна, звична, нудна рутина як для геолога двадцять першого століття... Але він не переймався, бо очікував дозволу на виліт "у поля" для збору та аналізу порід із перспективних родовищ...

Через три дні вранці на станції пролунав сигнал тривоги, та голос секретаря-андроїда повідомив, що всіх співробітників станції збирають у конференц-залі у зв'язку із надзвичайними обставинами. Коли Юрко дістався зали, уже всі мешканці станції були у зборі. Замість сорока шести співробітників, він порахував лише сорок два. Не було його знайомих: Бастіана, Андреаса, Ласла та ще одного - нігерійця на Джей Кей Окочі.

Карл Бартос, керівник станції, піднявся на трибуну. Він був блідий та сердито зиркав поглядом по залі. Промова керівника не залишила жодних сумнівів: Бастіан та Андреас здійснили свій зухвалий задум. Коли чергова експедиція відправилася досліджувати родовища у "зону сутінків", спочатку транспортний шатл із захистом від жорсткої радіації відхилився від курсу у "темний бік", а згодом взагалі зник з радарів. Останній сигнал надходив з того району, звідки Бастіан "спіймав" штучний сигнал...

- Це зухвале порушення дисципліни, положень Статуту станції, субординації та всіх наявних інструкцій! - вигукнув керівник. Він був злий, та ледве тримав себе у руках. - Викрадено шатл, який має величезну цінність! В нас було лише три шатли, які були здатні підійматися на орбіту та літати на темному боці! В нас було лише вісім костюмів повного радіаційного захисту! І чотири з них ці порушники вже забрали! Це катастрофа для всієї станції! Ми зможемо отримати наступний вантаж лише через вісімнадцять місяців! Хіба що ми позичимо пару таких скафандрів на сусідній станції… Але це не точно, що їх дадуть...

Описавши ситуацію, Карл Бартос спитав, чи є добровольці на рятувальну місію. Лише вісім людей підняли руки. Юрко підскочив і теж підняв руку, розмахуючи долоню, щоб його бодай помітили.

- Бажано мати досвід і відповідний фах! - сказав керівник.

- Я геолог. Я працював на Марсі! - прокричав Юрко. Двадцять успішних виходів на поверхню на кілька діб. Тут навряд буде гірше…

- Тут набагато гірше. - перервав його керівник. - Холодніше, темніше. та страшніше. Це темний бік - а отже ніхто не знає що вас там може чекати. Вибачайте, дами, але жінок на цю ризиковану справу я не відправлю. Не цього разу. Хіба що, якщо доведеться рятувати цих чотирьох бовдурів, якщо вони теж зникнуть… Лише чотири добровольця, і не більше! В нас лише чотири скафандри повного захисту!

- Дайте два. Нехай двоє вийдуть назовні, а двоє залишаться у кабіні. Якщо знадобиться друга рятівна місія, у вас буде ще ресурс!

Керівник кивнув.

- Гарна порада, хлопче, але ти тут - новачок. У цей бій ідуть одні старики...

Юрко аж заричав від розпачу, але вдіяти нічого не міг. Йому дозволили відкласти свою роботу, та піти у центр керування, де він слідкував разом з іншими небайдужими за ходом рятівної місії…

***

Спочатку політ був нормальний, шатл взяв курс на ціль. Летіти треба було дванадцять годин, бо штучний сигнал надходив з межі між "зоною сутінків" - де Сонце та Юпітер з'явилися у небі почергово лише на сході та заході, та "зоною темряви", де Сонце не з'явилося на небі взагалі. І тут почалися дивні речі: зв'язок із екіпажем став непевним, іноді взагалі пропадав через фоновий шум…

Шатл, нарешті, прибув на місце та здійснив посадку. Були випущені дрони - розвідники, які швидко знайшли тіла всіх чотирьох втікачів. Що би там з ними не трапилося, вони уже добу були мертві - бо запасів кисню в них вже не могло залишитися. Трохи згодом, дрони знайшли і шатл - він був сильно пошкоджений. Кабіна та вся передня частина була розплавлена, наче свічка. Двоє рятівників у важких скафандрах повного захисту у супроводі двох андроїдів вийшли з шатлу… Юрко мигцем помітив в скелі, що нависала над місцем посадки, дивну споруду. Він зауважив, як тьмяніє блиск металу в блідому "місячному" світлі Юпітера. Саме звідти з'явилися дві кулі, які світилися жовтим світлом. А потім з'явилися дві статури висотою у два людських росту. Раптом, з рук гігантів вирвалися чорні блискавки. Вони вдарили по людях у скафандрах. Люди впали. Скафандри, стійкі до високих температур та радіації, були розплавлені вщент. Бризки крові вилетіли з задимлених отворів в скафандрах разом з парою - це виходив кисень. Обидва рятівники впали поряд із тілами загиблих...

- Тривога! На нас напали! - кричав крізь перешкоди пілот шатлу.

- Припини паніку, ми все бачимо! - прокричав йому Карл Бартос.

На хвилину Юрко мало не оглух: крики відчаю, обурення та жіночий вереск перекрили усі інші звуки. А потім все стихло. Жінки плакали. Чоловіки стояли та мовчки стискали кулаки.

- Вони всі загинули. Дайте сигнал пілотам шатлу - нехай повертають назад! - прокричав Карл Бартос. Оператор миттєво виконав наказ. Шатл різко розвернувся та злетів з місця, одразу взявши крутий віраж, та різко піднявся у висоту. У його сторону полетіли чорні блискавки, зачепивши фюзеляж лише по дотичній. Але, навіть там залишилися шматки оплавленого металу, наче латки на старому пальто...

Через дванадцять годин шатл повернувся на базу. На станції панував скорботний настрій. Ніхто не хотів розважатися та відпочивати у звичному режимі.

Цього разу було скликано нараду у кабінеті керівника станції. Юрко дуже просив і благав його пустити на нараду. У відчаї він встав перед керівником на коліна. Карл Бартос зглянувся і дав дозвіл…

- Я знав про цей сигнал, знав що він може бути штучним, - говорив керівник вбитим голосом. Його обличчя змарніло, під очима з'явилися синці, він відразу постарів років на десять. - Але я хотів все ретельно приготувати ат спланувати. Бо я очікував на небезпеку, Але ці йолопи поперлися самі, навіть не виславши вперед дронів чи андроїдів… Бач, контакт вони хотіли встановити…

- Але, чужинці напали не на дронів, а на людей. На дронів вони не зреагували, - зауважив один із інженерів з Центру Керування.

- Можливо вони змогли просканувати наявність зброї, - сказав Ванвейлен, заступник керівника із питань безпеки. - У дронів не було жодної зброї. А у людей були бластери. Боюся, що бластерів проти такого ворога буде недостатньо. Тут треба буде використати пару міні-бомб з антиматерією.

- Я більше не буду посилати туди людей! - різко відповів йому Карл Бартос.

- Але треба забрати звідти тіла! - заперечив Ванвейлен. - А для цього треба знищити ворога!

- Для цього треба зібрати сумісну експедицію із всіх трьох станцій. Всю наявну потужну зброю. Близької та далекої дії. Хоча би шість шатлів та десять-дванадцять бійців у повному скафандрі. Хто тут служив у війську?

Четверо підняли руки, Юрко теж підняв.

- Дозвольте мені! Я служив у десантних військах за призовом. Потім ще чотирі роки за контрактом. Був у миротворчому контингенті... Лише потім пішов до Академії… Я знаю як стріляти з бластера, та як кидати гранати…

- Я займуся переговорами з начальниками інших станцій і запрошу їх допомогу. А ви займіться своїми справами. Операцію треба приготувати ретельно, а не так як це було з попередніми вильотами. Я не знаю, що це за зброя в чужинців. Але ми маємо якось нейтралізувати їхній захист та їхню зброю…

- Я бачив там, звідти вилізли ці істоти, щось металеве… - сказав Юрко. - Це або станція, або корабель. Я не вірю що ці істоти - аборигени.

- Якщо це аборигени, то наші справи кепські, - відповів Карл Бартос. Нам доведеться закрити всі станції та забиратися з цієї планети. І не тільки! Вся система Юпітеру та всі супутники зовнішніх планет за поясом астероїдів будуть для нас закриті! Людство буде зачинено у бульбашці. Ви хоч розумієте, що поставлено на карту? Розумієте, яку свиню підклали ті два ідіоти всьому людству?

***

Нарада керівників станцій пройшла за участю керівників, без присутності персоналу. Але вже пізно вночі всіх, хто зголосився бути добровольцями та приєднався пізніше, покликали до кабінету керівника. Дванадцять людей. Різного віку, походження та статі. Всі вони були готові ризикувати життям, щоб витягнути тіла своїх товаришів.

- Сусіди зголосилися допомогти. Вони нам виділять по одному шатлу із командою. Там по два пілоти та по чотири бійці на кожному шатлі. Я повинен відібрати учасників… - промовив Карл Бартос втомленим голосом. По ньому було видно, що він не спав вже другу добу підряд. - У кабіні шатлу поміститься лише чотири людини… Керувати операцією буде пан Ванвейлен. На другому шатлі буде мій другий заступник - пан Ямамото. Я не можу залишити станцію. Я не військовий - я фізик. Назад ми повеземо трупи наших товаришів. Якщо четверо вас не злякаються летіти назад поряд з мерцями - то полетять всі. Кожна людина важлива. Ще… Візьміть з собою по чотири андроїди на шатл. Вони легкі та компактні. Якщо когось використати як гарматне м'ясо, то краще їх. До вильоту - десять годин. У вас буде шість-вісім годин на відпочинок. Виспіться, відпочиньте. Зніміть напругу, щоб були у повній готовності. За вісім годин - всім зібратися біля шлюзу та бути у повній готовності. Там ви вислухаєте інструктаж. Зброю та амуніцію вам видадуть за годину до вильоту. В мене все! Хай щастить! - керівник вийшов з кабінету...

Юрко був у стані нервового виснаження. Він прийняв заспокійливе та пішов спати, наказавши віртуальному помічникові розбудити себе за вісім годин…

Юркові снився тривожний сон. Він йшов по залитій блідим сяйвом Юпітеру рівнині біла криваво-червоних скель. Він знав. що там притаїлося зло. Він був одним. Раптом він побачив, що кам'яні "рослини" заворушилися. Він побачив щось схоже на гриби, корали, анемони, морські зірки і морських їжаків. Начебто він йшов по дну океану.

"Будь обережний!" - прозвучало у нього в голові. "Є тільки мить між тим що було і тим що буде. Використай це!"

Юрко прокинувся. На здивування, він почував себе відпочилим та повним сил… До часу пробудження було ще дві години. Він прийняв душ, зробив кілька вправ, поїв те що залишилося від вечері, та у намічений час зборів вже був на місці…

***

Коли два глайдери вилетіли через ворота станції, на лавовому полі на них вже чекали чотирі броньованих шатли. На корпусах двох шатлів, пофарбованих у блакитні кольори, була зображена голова людини із давньогрецьким профілем та написано грецькими буквами "Антеос".

"Це мій першій виліт із станції", - подумав Юрко. - "Не думав що це буде так… І в цьому частково моя провина. Це я познайомив Бастіана та Андреаса із Ласлом. Тоді все і сталося..."

Команди із станції піднялися на свої шатли, і один за одним вони злетіли у сіро-блакитне небо, на якому навіть при світлі Сонця було видно всі зорі…

Дванадцять годин довгого перельоту всі, крім, пілотів лежали у своїх герметичних кріслах, та просто дрімали. Не можна було витрачати зайвих сил…

На десяту годину Сонце зникло з горизонту, шатли увійшли у зону сутінків, і затріщали лічильники Гейзера. Голос бортового комп’ютера повідомив про різке зростання радіаційного фону поза бортом. Але всім було байдуже…

Висадка пройшла чітко, як по нотах. Шатли сіли на відстані біля двох метрів від місця призначення. Випустили дрони. Ванвейлен запропонував пустити вперед двох андроїдів.

"Будемо ловити цих монстрів на живця. Поки вони будуть вбивати андроїдів, вистрелимо по ним бомбами з антиматерією.

- А ми влучимо? - спитав Юрко. - І чим по ним стріляти? Катапультою?

- В нас для цього є магнітна гармата, - відповів Ванвейлен. - План такий: з шатлів виходять по два андроїди із зброєю. Підкрадаються до місця, де вбили наших товаришів. Через дві хвилини тихо виходимо ми. Чотири людини із магнітною гарматою. Колеги прикриватимуть захисним полем. Якщо все пройде вдало - ми переможемо. Якщо ні - молиться всім богам, яких знаєте. Все. пішли!

Тихо з шатлу вилізли андроїди. Юрко чекав що вони скажуть "morituri te salutant!". Ванвейлен так і називав їх - "камікадзе". Андроїди все розуміли і все одно йшли на смерть, виконуючи наказ…

Довго все було спокійно. Андроїди наблизилися до тіл вбитих землян. Нічого на сталося. Ванвейлен наказав їм йти далі - аж до скелі. Штурмова команда йшла слідом. Кульки вилетіли, раптово з’явившись серед людей. Вони проігнорували андроїдів.

- Це зонди, стріляйте! - закричав Ямамото у мікрофон.

Кілька людей дали залп - кульки спалахнули синім, і лазерні проміні просто оминули їх. "Захисне поле" - подумав Юрко. Тут він згадав про свій сон.

- Розділиться! - гукнув він у мікрофон. - Нехай половина стріляє, а потім за мить друга половина влучить! Спробуйте!

Повторювати не довелося. Другий залп був більш успішний. Силове поле зондів не встигло спрацювати у лакуну за кілька сотих секунди. Кульки спалахнули та впали на грунт, розвалившись на кілька частин. Але успіх відсвяткувати не встигли - бо із-за скель вилізли два гіганти. Вони миттєво розправилися із андроїдами. Як і тоді, з їх рук вилетіли чорні блискавки - і чотирі андроїди перетворилися на оплавлений металобрухт…

- Бийте! Швидко! Зараз або ніколи! - гукнув Юрко. - Їх захисне поле не може відновитися миттєво! Робить постріли бластером, а потім кидайте бомби! Одразу!

- Хто тут командир? Я чи ти? - розізлився Ванвейлен, але швидко второпав, що хлопець має рацію. - Робить, як він каже! Потім вже будемо розбиратися! Плі! - закричав він щосили.

- Стріляйте, мавпи, стріляйте по черзі, не дайте їм оговтатися! - закричав Ямамото.

Земляни почали поливати ворогів променями з бластерів. Навкруги двох велетнів засяяло блакитним силове поле, але було видно що воно слабне та прогинається.

- Ще, чорти! Ще стріляйте! Не зупиняйтеся, поки заряд не сів! - кричав Ямамото.

І це спрацювало. Велетні не могли застосувати свою зброю, поки по ним стріляли. Але захисне поле тануло, аж поки не зникло блакитне сяйво, і от тоді…

- Бомби! Зараз! Плі! - гукнув щосили Ванвейлен.

Магнітні гармати, які дві пари вояків ледве тягли удвох, вистрелили майже одночасно. Мить - і простір біля велетнів спалахнув всіма кольорами райдуги. Велетнів хитнуло, і вони почали танути на очах, перетворюючись у темні силуети, і розсипалися, мов зграя світлячків, розлетілася в усі сторони дрібними іскрами. Ще мить - іскри згасли. Повисла тиша.

- Ми перемогли! - заволав Ванвейлен у мікрофон.

Це була мить тріумфу.

- Стривайте, пане командуючий! - гукнув Юрко. - А як корабель чужинців? Його треба ще дослідити.

- Надішліть андроїдів на розвідку! Я більше не ризикуватиму людьми!

Але більше ніхто не нападав. Корабель стояв, виблискуючи у сутінках блакитним сяйвом…

- В нас скоро закінчиться повітря! - почувся голос Ямамото. - Повертаємося на базу! Тут тепер безпечно. Нехай дослідники досліджують цей артефакт!

Юрко озирнувся. Пейзаж був такий же самий як у тому сні. Він бачив ті самі кам'яні форми. І він відчув, як щось торкається його голови. Марення? Чи сон був справжнім. Чим? Сеансом телепатії? Ці кам’яні тварини були дивовижно схожі на живих істот. Він озирнувся. Деякі з фігур трохи посунулися та змінили місце з того часу, як вони з'явилися люди...

- Ми розберемося із цим потім... Ще буде час... А зараз - додому! - сказав собі Юрко уголос, та попрямував до шатлу...

Потім було повернення на станцію. Тріумфальна зустріч - їх зустріли як героїв. Але Юркові на все це було байдуже. Він захворів. Температура тіла підскочила до тридцяти восьми градусів, його трясло та тіпало, він відчував холод. Він відчув запаморочення та впав у своїй ванній кімнаті…

***

Юрко отямився уже в лазареті. Біля його ліжка сидів доктор Ананд.

- Що зі мною? - спитав Юрко.

- Нічого страшного, - відповів Лікар. - Лихоманка від нервового виснаження. Так іноді організм реагує на стрес. Ви були непритомні три доби. Але все вже позаду… Лежить та відпочивайте. Завтра зайдете до мене...

Наступного дня Юрко зайшов у кабінет до лікаря. В нього вже нічого не боліло, бо андроїд-фельдшер подбала про все. Але йому хотілося з кимось поговорити.

- Ймовірно, ви, як лікар, в курсі всього, що відбувається? - спитав він доктора Ананда після короткої розмови про власне здоров'я.

- Так, мені розповідають майже про все що відбувається, - відповів доктор Ананд. - Людям треба вилити душу. І вони дуже не охоче розмовляють про це з андроїдом-психологом.

- Що стало відомо про той корабель інопланетян? - спитав Юрко.

- Вісім тіл інопланетян доправили до лабораторії. Але обстеження провели поки що тільки з одним. Я робив розтин тіла...

- Щось вдалося з'ясувати? - спитав Юрко,

- Дуже небагато, - відповів Ананд. - Ці істоти дуже схожі на нас. Тільки у них в основі крові не гемоглобін, а гемоціанін. Тому у них блакитна кров і шкіра синюватого відтінку. Зброя була знайдена тільки у роботів. На самому кораблі і в екіпажу зброї не знайшли. Схоже, це був дослідницький корабель, який прилетів до нас з іншої зоряної системи…

- Що вони збираються робити з тим кораблем? - поцікавився Дмитро.

- Напевно, перевезуть, - відповів Ананд. - Транспортування корабля на нашу сторону - це лише питання часу. Можливо, він дасть нам ключ до розуміння того, як подолати міжзоряний простір ...

- Отже, це був корабель-дослідник? Але чому вони сіли саме тут? Чому не на Марсі або на Землі?

- Відповіді немає ні в кого. А ми можемо тільки припускати... Можливо, їх привабили незвичайні радіосигнали з поверхні Калісто. Але, коли вони сіли, то їх корабель отримав серйозні пошкодження і полетіти вже не зміг…

- Дуже схоже на тих сирен з поеми Гомера про Одіссея! - вигукнув Юрко. - Вони притягують моряків своїм співом, корабель розбивається об скелі, а моряки гинуть...

- Так, я дивився старий фільм "Одіссея" і розумію, про що ви! - сказав Ананд. Порівняння тут напрошується само собою. І сам корабель став такими же сиренами, але вже для наших людей. Їх сигнал лиха заманив їх у пастку…

- А тут я трохи з вами не погоджуюсь, - перервав його Юрко. - Може, вони послали сигнал на випадок, якщо їх будуть шукати інші. І дали завдання роботам охороняти і захищати себе. Вони просто не передбачили варіант контакту з іншим розумом. А потім всі вони померли… Причину смерті встановити змогли?

- Так, це перше що ми зробили, - відповів Ананд. - Один помер від старості, але інші мають ознаки променевої хвороби…

- Тобто, вони померли від радіації? - здивувався Юрко.

- Так, саме від неї. Радіація на темній стороні приблизно така сама, як всередині реактора атомної станції. Жодна жива істота, яка складається з білків, не зможе тут вижити.

- Але кремнієві організми тут живуть і процвітають! - заперечив Юрко.

- Бо їх організм побудований за іншим принципом. Їм радіація, особливо гамма промені, замінила сонячне світло. А якщо є світло, є вода, є органіка, є солі - чому би їм не рости і не розвиватися? Тільки розумності від них чекати не варто…

- Якщо судити за їхніми сигналами, то вони нічим не поступається земним китам і дельфінам. А ті дуже розумні. Їх здатність до мислення наближається до людської. Так що, можливо, коли-небудь ми навчимося з ними спілкуватися…Шкода Шнайдера і Ксантопулоса, бо вони вже не дізнаються, що саме вони відкрили. Вони так хотіли знайти інопланетян і вступити з ними в контакт. Так прагнули знайти інопланетне життя! Вони не здогадувалися, що це життя буквально у них під ногами!

- Так, я згоден вами, - сказав Ананд. - Взагалі, слід пов'язати це відкриття з їх іменами. Бо це вони добули перші зразки тканин і виявили органічні передавачі радіосигналів. Ці істоти спілкуються між собою за допомогою радіохвиль. У кожної популяції - свої частоти…

- Тепер розумію, чому цих інопланетян ніхто не врятував. - сказав Юрко. Радіосигнали з планети створювали білий шум, забиваючи сигнал лиха. Тому за ними ніхто не прилетів. Відомо, скільки корабель провів затиснутий в льоду?

- Так. Вже встановлено, коли він вмерзнув в лід. Майже сім тисяч років тому. На Землі в цей час скінчився Льодовиковий період і з'явилися перші землеробські громади. Приблизно збігається з тим, що говорять наші легенди ... А вони кажуть що з неба спустилися боги і навчили людей. В тому числі - землеробству і металургії. Так що, виходить що прилітали інші кораблі. Але цих нещасних вони не змогли знайти. І вони загинули, марно чекаючи допомогу.

- Одне не розумію. Як роботи змогли протриматися тисячі років? - спитав Юрко

- Може вони вміли ремонтувати себе, - відповів Ананд. - Вони виконували свою програму. У нас ще є чому у них повчитися…

- Мені важко сказати, чи зможуть люди коли-небудь колонізувати цей світ і пристосувати його під себе. Але нам належить навчитися співіснувати з іншими формами життя, які так не схожі на нас!