Ми починаємо нову рубрику: короткі читацькі відгуки, які не претендують на повноту аналізу книжки, але підсвічують, наче ліхтарик, те, чим вона сподобалася, запам'яталася, засмутила чи навіть відвернула від читання. Якщо ви хочете поділитися своїми враженнями від фантастичних книжок українських авторів, пишіть нам на пошту: [email protected]
Останнім часом купую переважно книжки дебютантів. Тішить поява нових імен, і перехід кількості в якість. Це не принципова позиція, просто нова творча людина — пошук свого стилю, новий погляд на стале і надія, почути та побачити щось нове, бо якщо текст цікавий, ми БАЧИМО і відчуваємо події та емоції героїв.
Перше «wow» розпочалося з оформлення книжки, обкладинка й мапи. Я не фанат темного фентезі, але цей елемент візуалізації історії налаштовує на щось багатообіцяюче.
І нехай не вводить в оману анотація про вампірів, привидів, перевертнів та некромантів. В цій історії навіть цвинтарі, занепалі замки та підземелля, сприймаються не шаблонно, бо є частиною магічного світу, а не просто статичними декораціями.
Я не був готовий до декадансу, але швидко перелаштувався, тому такий стиль історії варто сприймати як невіднятну частину літературної гри, що гармонійно супроводжує нас світом Вежі, просоченої естетикою магічного середньовіччя.
Сподобалось, що за стандартним, на перший погляд, набором сутностей нежиті, або Живих серед Мертвих, чи Мертвих серед Живих, криється цікава світобудова, що має свою історію, розвиток, занепад. Вона поступово розкривається авторкою, від події до події, і поверхневі — на перший погляд — факти виявляють чіткі обриси, розшифровуючи історичний контекст.
Як сучасник, зіпсований технологіями маркетингу — стислим донесенням інформації через слогани та логлайни, — не одразу сприйняв правила книги. Тому буквально на перших сторінках відчув опір тексту, але прийнявши ритм оповіді, немов поринув у темний оксамит, прислухаючись до нашіптування історії.
Тому, звертаюсь до вас, діти Сонця, що борсаються і без упину літають — не біжіть! У повний місяць треба пересуватися неспішно, насолоджуючись кожним кроком, який колись стане останнім. Хоча, герої роману доводять, що завершення, це лише одна сходинка, до сходження до чогось більшого і неосяжного. А приймати їхню філософію чи заперечувати — право кожного читача.
Чи має текст недоліки? А хто їх не має! Наприклад пафос, що місцями видається надлишковим, та з часом і він перероджується і приймається. Здебільшого, такі елементи стилю плетуть плетиво оповіді, її орнамент, насичують її атмосферою, яка є сутністю переходу від життя до смерті, своєрідним простором балансування і тому виправдані.
Особливо це «мастхев» для тих, хто насолоджується самим процесом, не шаленою динамікою, а естетикою і послідовним розкриттям таємниць та причинно-наслідкових зв’язків.
Завжди важливі деталі, а особливо помітні, якщо немає перевантаження ними. У «Вежі» зберігається баланс між потрібними деталями та недомовками, що поступово розкриються.
В мене з’явився улюблений персонаж. Він другорядний, і, на мій погляд, саме цікаві другорядні це теж маркер проробленої історії. А ще є демонічне створіння, поки що архітектурна родзинка одного з міст і, наскільки розумію, воно оживе і дасть копоті в наступних частинах трилогії.
Взагалі, демонологію книжки можна виділити. Вона цікаво обіграна в канві історії, і Mari залишила натяк, на її подальше розкриття.
Якщо оцінювати текст під кутом сьогодення, то для мене особисто є паралель з жахом в наслідках війни. В романі є армія фанатиків, які під дією зілля, що робить їх нечуттєвими до магії, втрачають особистість і стають провідниками чужої волі, тому безжально знищують представників іншого світу, залишаючи по собі руїни та хаос. І тільки міцні альянси можуть зупинити цю навалу. Та чи будуть вони укладені? Перша книга трилогії дає на це надію.
Наші читацькі погляди й літературні смаки різняться і це чудово, але ми маємо право на суб’єктивну думку. Для мене книжка залишила післясмак цікавого погляду на темну сторону світу і готичну естетику. Як вона зайде Вам — запитання до індивідуального сприйняття.
Головне, відчувається, що авторка цікавиться і розуміється на даній темі. Вона ділиться всіма емоційними барвами, і це буває через край, але кожен з нас сам встановлює міру.
А ще не люблю когось з кимось порівнювати, бо ціную індивідуальність.
І у Mari Mort вона є.
Авторські пунктуація та стилістика збережені.
Автори відгуку: Фонруд Ірина і Тарас.
