Фатум

2124 рік, Причорноморія.

Ернест сидів за сенсорним кермом броньованого джипа і через мозковий імплант силою думки керував автомобілем. ШІ джипа зчитував команди водія, і авто плавно рухалося автомагістраллю у складі охоронного ескорту з десяти чорних позашляховиків, що супроводжували білий лімузин голови правління корпорації. Попереду колони кортежу їхало шість броньованих джипів, з озброєними андроїдами за кермом. Джипи, що замикали кортеж, теж керувалися андроїдами-охоронцями.

Кортеж рухався звичним щоденним маршрутом – з маєтку олігарха, розташованому за мегаполісом в елітній житловій екологічній зоні, через підземний тунель під кварталами фавел, до центру міста. Щоранку упродовж робочого тижня кортеж, виїхавши з тунелю, прямував на шосе центральних кварталів мегаполіса, до хмарочосів, де містилися офіси корпорацій, компаній, холдингів та невеличких фірм.

Тунелі, що пролягали під фавелами і гетто, на в’їзді та виїзді цілодобово охоронялися озброєними роботами муніципальної поліції. Центральні квартали мегаполіса теж мали надійну охорону. Над дахами хмарочосів і старих будинків по периметру між нетрями, кварталами «середняків» та центральними кварталами, зграями літали охоронні дрони, пильнуючи вулиці, що примикали до депресивних районів міста.

Ернест проїжджав вулицями фавели лише увечері, коли повертався з роботи додому, у квартал «середняків», що з одного боку межував з фавелами, а з іншого – з багатими центральними кварталами. Утім, доступного і недорогого житла, з доглянутими будинками і чистими вулицями в місті ставало дедалі менше з кожним десятиліттям. А чергова економічна криза перетворювала пристойні райони на фавели; нетрі наступали, оточуючи вже навіть елітні центральні квартали кільцем будівель з криміналізованим і бідним безробітним населенням.

Щоразу, рухаючись вулицями фавели в сутінках, повз старі будинки з розмальованими графіті стінами, повз тусовки безробітних біля під’їздів та на занедбаних спортивних майданчиках, повз повій, наркоманів та алкашів, яких тут аж кишіло, Ернест дякував долі за те, що зміг вирватися звідти і пробитися в середній клас. І тієї ж миті його охоплювала дивна туга за тими роками, а слідом за нею виникало бажання негайно випити склянку віскі чи горілки.

ШІ, ввімкнувши режим автопілоту, зупинив джип. Ернест, виринувши з роздумів, прослухав звіт штучного інтелекту. Кортеж зупинився в паркінговій зоні біля хмарочоса корпорації. За інструкцією, Ернест мав лишатися в машині і чекати аж до закінчення робочого дня шефа. Від лімузина до гіперліфта олігарха завжди супроводжували віп-охоронці - андроїди кібернетичних і генних модифікацій армійського зразка. З білого лімузина, слідом за старшим чоловіком у сріблястому піджаку із золотими ґудзиками вийшов молодик у чорному піджаку, з нанітним комунікатором на скроні під модною зачіскою. Олігарх в оточенні охорони рушив до ліфта, а секретар, поправивши комунікатор, попрямував до джипів ескорту і спинився перед автівкою Ернеста. Той, легко торкнувшись вікна, опустив сенсорне скло і повністю зосередився на секретареві. Молодик поклав руку на край даху автівки, і, трохи схилившись, зміряв водія важким невдоволеним поглядом.

- Шеф цікавиться, коли ти залагодиш усе з тим активістом-блогером, що заливає в мережу відосики з профспілкових зібрань і мітингів протесту у фавелах? Він та його друзі-правозахиснички добряче нам муляють. У кварталі з ремонтно-діагностичними центрами охоронних і робочих роботів все має бути тихо. І під нашим контролем, звісно. Шеф не хоче нічого чути про проблеми фавели, а тим часом цього тижня знову проходять мітинги скорочених через роботизацію працівників… Ти сказав, що підтягнув надійних хлопців з гетто. Коли чекати на результат?

- Все в процесі. На цьому тижні все зробимо, чітко і без жодних слідів, що привели б копів чи журналістів до нашого пана... Мої хлопці і не таке робили, ще й за менші гроші…

- Не підведи. Бо повернешся до фавели жити на виплати по безробіттю, занюхуватимеш самогон з тирси брудним засаленим рукавом, та жертимеш дешевий низькоякісний хліб, бо на іншу їжу бабок не вистачить.

Ернест зайшов до просторої п’ятикімнатної квартири, з вікон якої відкривався приголомшливий краєвид на сталеві бані і багатогранні башти роботобудівного заводу, та на мости шосейної автомагістралі. ШІ ввімкнув світло і потрібну побутову техніку. В залі засвітився величезний, на всю стіну, голографічний екран комп’ютера з розгорнутою стрічкою відеоблогу – пішли спортивні новини. Запрацював кондиціонер з клімат-контролем та фільтрацією повітря. На кухні заметушилися двоє павукоподібних роботів-кухарів, озброєних десятками маніпуляторів, сканерів та аналізаторів запаху, смаку і якості продуктів з контролем корисного і шкідливого біовмісту на молекулярному рівні. Мобільний сервісний багатоцільовий робот з чотирма маніпуляторами, левітуючи на антигравітаційній платформі, зняв з господаря одяг, упакував усе в шафу у передпокої, і рушив на кухню, щоб подати холодне пиво та пакетики з різноманітними солоними закусками.

Ернест сів на диван із нанітним покриттям та системою автомасажу, і розслабився, переглядаючи онлайн-трансляцію чемпіонату світу з боксу, де кіборги билися на рингу проти генномодифікованих боксерів.

О 22-10 вечора по комунікатору надійшло повідомлення про дзвінок з-за кордону. Ернест вимкнув спортивний канал і розгорнув вікно відеозв’язку. Телефонував йому брат. На голографічному екрані виник молодий чоловік, що сидів за робочим столом, судячи з кімнатних меблів, десь у себе вдома – у квартирі, що містилася в якомусь екологічному і високотехнологічному хмарочосі, що, своєю чергою, розташовувався в одному з розумних міст, з парковими зонами та лісонасадженнями. Рухома стрічка інтерфейсу внизу екрана повідомляла, що абонент телефонує з Фінляндії

- Ти вкотре про мене згадав – яке, блядь, щастя! – єхидно мовив Ернест.

- Як у тебе з роботою? Як рахунок у банку? – брат, як завжди, брав бика за роги.

- На комірне, бухло і повій поки вистачає. А що?

- Сьогодні по обіді я дивився новини, а потім переглянув звіт інформаційно-аналітичного медіаканалу щодо економічної і соціальної ситуації в країнах східної Європи. Прогнози невтішні. У Причорноморії передбачають нові масштабні скорочення працівників на промислових підприємствах.

- І що? Мені по***. Мене це не торкнеться.

- Ти впевнений?

- Скільки ти заробляєш рядовим IT-шником-прогнозистом у своєму дрібному рекламному центрі?

- У Фінляндії середня зарплата у дві з половиною тисячі разів вища за середню зарплату у Причорноморії. Моя зарплата на рівні середньої, зате вона стабільна, і такою й лишиться, за всіма прогнозами. У нас не скорочують фахівців через роботизацію і заміну на нейромережі ШІ – люди перекваліфіковуються на працівників нових, часто революційних галузей промисловості. На виплати по безробіттю в нас живе лише чверть населення, а може, навіть менше… І всі ці безробітні щомісяця отримують дуже пристойні суми. Можна відпочити, де заманеться, і купити що завгодно. Я за тебе хвилююся. І я пропоную тобі – вже не вперше! – поміркувати про еміграцію. Я допоможу тобі влаштуватися і соціалізуватися тут, у нас. Подумай про це. Не чекай, доки хмари зберуться над твоєю головою. Я не хочу, щоб ти повернувся до фавели через чергове скорочення штатів там… ну в тій конторі, де ти працюєш. Коли я звалив з нетрів, там була жесть. Навіть не уявляю, який там пиздець зараз...

- У мене все під контролем. Я не такий лузер, як ти. Я всюди дам собі раду і ніколи не впаду писком в багно, як це часто траплялося з тобою. Ти ж тому й утік у свою далеку тиху зону комфорту, брате? Це не мій шлях. Я тут заробляю вдесятеро більше, ніж ти. Я маю справи з серйозними людьми, які вирішують долі мільярдів душ, і володіють мільярдами неодоларів. Я тут не сіра миша, як ти у своїй Фінляндії. Я тут серйозна і корисна, всім потрібна, шанована людина з достойною людською зарплатою. Я, на відміну від тебе, залишився вдома, і взяв на себе відповідальність за власну долю. Моє майбутнє – в моїх руках, я живу і житиму гідно, і так, як сам захочу. І живу я тут краще, аніж ти закордоном.

- Ким ти працюєш?

- Я залагоджую проблеми сильних світу цього...

Брат зітхнув.

- Сподіваюся, не тих, через кого наша родина жила в нетрях, не маючи вдосталь хліба на обід? Ти ж не забув, що саме олігархи і їхні корумповані посіпаки-політики винні в тому, що в нас не було дитинства? В тому, що наші батьки гарували з ранку до ночі майже задарма? І в тому, що ми з одинадцяти років мусили працювати чорноробами скрізь, де ще не використовували роботів! Через цих «сильних нашого світу» у Причорноморії немає майбутнього. Скажи, будь ласка, що ти працюєш не на них!

- А тобі яка в біса різниця?

- Є різниця. І ти працюєш саме на них, так? – Ернест промовчав, і це стало для брата найкращою відповіддю. – Авжеж. Ну куди ти міг влаштуватися, щоб розв’язувати проблеми олігархів і мафіозних босів? В поліцію? В приватну охорону? До синдикату найманців чи кілерів? Я бачив на сайтах трансконтинентальних корпорацій глобальні статистичні дані щодо процесу роботизації і заміщення людського ресурсу роботами в Європі на найближчі десять років. Тебе теж замінять, рано чи пізно. А в цій корумпованій країні, де друзям – все, а ворогам – закон, тобі не відстояти свої права. Навіть найманців і кілерів дуже скоро замінять неліцензійними військовими андроїдами, а жандармів поміняють на роботів ще раніше. Повстанці в Африці і наркобарони в Латинській Америці давно використовують роботів у бойових діях. У наркокартелів Америки й Азії є цілі ескадрони смерті, їхні роботи мають ПЗ спецпризначенців, а кіборги здатні вистежити будь-якого боса мафії, шейха, генерала чи прокурора. Роботи-камікадзе давно вже використовуються в терактах на Близькому Сході, в Індії та Пакистані, та навіть в Узбекистані. Повна заміна найманців андроїдами – просто питання часу.

- Мене це лайно ніколи не торкнеться. Дякую, що не забуваєш... - мовив Ернест, вимкнув вікно відеодзвінка і розгорнув відеоблог новин.

2129 рік

Ернест, затягуючись дешевою цигаркою, йшов вулицею з бетонними будівлями, розмальованими протестними графіті. Перші поверхи були обвішані рекламними вивісками, назвами закладів над дверима кабаків, салонів, аптек, бійцівських клубів, стрип-клубів, казино і мінімаркетів. Білий заношений плащ Ернеста, рваний, з протертими рукавами і засмальцьованим подолом, розвівався від вітру, що приносив з найближчої автомагістралі нестерпний сморід вихлопних газів. Чоловік спинився перед автотрасою, якою мчав нескінченний потік електрокарів – вантажівок і легковиків, чекаючи на зелене світло світлофору зі сканерами й проєкторами соціальної голографічної реклами. Над багатогранним стовпом світлофору в повітрі між багатоповерховими будинками спалахували, розгорталися і згасали різноманітні голограми з соціальною рекламою. Сяяли заклики не ухилятися від сплати податків, не користуватися пластиковими упаковками та поліетиленовими пакетами, не брати участі в несанкціонованих акціях та масових заворушеннях. Чергова пропагандистська голограма закликала громадян не вступати до організацій, опозиційних корпораціям, бо корпорації – це фундамент, на якім тримається державна і муніципальна економіка, запорука злагоди та добробуту.

Ернест опустив голову і кинув недопалок у калюжу. В калюжі він побачив своє довге брудне волосся, давно неголене обличчя, брезкле і потемніле від зловживання спиртним.

Нарешті світлофор спалахнув зеленим. Ернест пішов по «зебрі», під променями сканерів ідентифікаторів і дронів, що літали над натовпом пішоходів та колонами автомобілів, які спинилися, чекаючи дозволу на рух.

Ернест пройшов вулицею з неоновими вивісками на сірих бетонних спорудах, перетнув автотрасу, що вела до підземки, вийшов на вулицю з монолітними темними і білими багатоповерхівками, видрукованими на будівельних 3D-принтерах. Вулиця закінчувалася поворотом – прямо за тютюновою крамничкою, а далі, за дорогою, розкинулася площа з півколом білих багатоповерхових адміністративних будівель, також зведених із надрукованих на 3D-принтерах монолітів. Вздовж автотраси, що пролягала зовсім поруч, стояли довгою вервечкою темні броньовані БМП з емблемами муніципальної поліції. Площа була переповнена протестувальниками, з плакатами та портативними проєкторами голограм, вбудованими в мобільні телефони і здатними розгорнути в повітрі голографічні екрани площею від одного до п’яти квадратних метрів. Протестувальники різного віку і статі, сотні чоловіків і жінок, хлопців і дівчат, в одязі з секонд-хенду, не замовкали ані на мить. Під дощем, що спершу ледь накрапував, але тепер посилювався щохвилини, вони гомоніли, кричали, вигукували якісь гасла, скандували вимоги. Ернест перейшов дорогу і спинився на краю площі перед вишикуваними в лави триметровими поліційними роботами-гуманоїдами, забраними в масивну броню і озброєними рушницями з транквілізаторами та сканерним прицілом. Роботи стояли за два метри один від одного, Ернест вільно пройшов між ними і вийшов на площу, де став галасувати і рухатися в ритмі натовпу. Так само як і Ернест, поміж роботами, на площу щохвилини заходили люди, долучаючись до санкціонованої протестної акції. Натовпом прокатувалися хвилі закликів і лозунгів, скандувань і посвистувань. Ернест, стоячи в юрбі, оглянув площу, наскільки зміг. Над протестувальниками світилися сотні голографічних екранів, на деяких можна було помітити трансляцію події з різних кінців площі. Перед сходами і алеями, за якими виднілися фасади адміністративних будівель, стояли поліційні роботи у п’ять щільних лав. Над ними кружляли зграї охоронних дронів, і крізь цей заслон не зміг би пройти жоден сторонній. З дахів адмінустанов час від часу злітали і рухалися в напрямку елітних кварталів шатли віп-персон.

Вхід на площу з трьох її околиць – двох вулиць і узбіччя великої автомагістралі – був оточений по периметру шеренгою поліційних роботів, із головами, зануреними в тулуб, з підсвіченими червоним оптичними камерами і проєкторами сканерів. Зусібіч, а найбільше – з боку вулиць Республіканської та Федеративної, на площу стікалися групи людей в дощовиках і під парасолями. Дощ посилювався. Ернест стояв у натовпі, слухаючи гасла і скандування безробітних і бідних робітників. Краплі дощу падали на темний кевларовий корпус робота-поліціянта, схожого на невеличку ходячу БМП з важкими сталевими ногами і руками. Роботи перебували в режимі очікування, скануючи всіх, хто проходив на площу крізь стрій поліційної бригади автономних бойових платформ.

Ернест підняв голову, не зважаючи на краплі дощу що падали прямо на лоба, на вії, заливали очі, змушуючи примружуватися. На одній з голограм він побачив відео з муніципальної блогосфери – на ньому молодий політик в білосніжній сорочці з чорною краваткою, на тлі великого скляного вікна пентхауса з краєвидом на хмарочоси комерційного кварталу, палко підтримував всіх учасників акції протесту, висловлював обурення позицією муніципальної влади і корпорацій та концернів, які ігнорують справедливі вимоги громадян щодо фінансових і соціальних компенсацій за втрату робочих місць через тотальну роботизацію всіх галузей промисловості.

Ернест місяць тому просадив останні бабки, зароблені важкою і небезпечною працею, а нараховані з фонду фінансової компенсації безробітним гроші скінчилися ще позавчора. І тепер він тинявся вулицями фавел і гетто, шукаючи друзяк, у яких можна б було позичити грошей, або вивідати, де можна трохи заробити. І от, прямуючи з одного північного кварталу фавели на захід, він пішов навпростець через муніципальний квартал мегаполіса, і опинився в місці проведення акції громадської непокори. Спинився він виключно з цікавості, але якоїсь миті йому стало нестерпно гірко від того, як самопливом, ніби без його участі, склалася його доля, і як все тепер полетіло шкереберть. Ернест знову глянув на голограму. Знайоме обличчя молодого популіста викликало відразу і презирство.

- Пиз***! - прошипів Ернест. Його тихий голос заглушило ревіння натовпу.

З даху будівлі муніципальної адміністрації в повітря піднявся сріблястий елітний шатл, і полетів над площею, над автомагістраллю і над осяяними вогнями дахами нескінченних хмарочосів.

В салоні службового шатла сидів сорокарічний блондин у темному піджаку і чорному плащі, з нанітним комунікатором на правій скроні. Він, перервавши на мить занурення у віртуальну інформаційну сферу корпоративної нейромережі, схилив голову набік і глянув крізь бокове скло салону вниз, на юрбу протестувальників.

- Це вже чотирнадцята акція протесту за місяць, - зауважив заступник голови корпорації.

- І що? Всі вони санкціоновані. Зате ми не маємо вуличних бунтів і страйків на промзонах. Всі наші офіси і адмінустанови, всі адмінкорпуси промислових об’єктів цілодобово охороняються роботизованими поліційними бригадами, - мовив начальник юридичного відділу корпорації, що перебував на зв’язку через комунікатор. - Вас не має турбувати те, що коїться внизу.

- В неділю в столиці відбудеться великий бізнес-форум, до нас завітають сотні закордонних інвесторів. І західні інвестори знову висловлюватимуть занепокоєння глибокою соціальною кризою в депресивних регіонах нашої країни. Всі ці мітинги і пікети безробітних і анархістів негативно впливають на імідж держави. Цього року низка країн Європи ввела ембарго проти вісімдесятьох країн, чиї уряди і працедавці, роботизувавши всі сфери виробництва і сервісу, водночас відмовляються від соціальних виплат незаможним і не бажають вживати заходів для боротьби з безробіттям. Це проблема, - стояв на своєму блондин.

- Я знаю чимало бізнесменів з Німеччини і Швейцарії, Британії і Фінляндії, які вважають що держава має утримувати безробітних громадян коштом податків з прибутків корпорацій, концернів і компаній, що використовують виключно робочу силу роботів, - відповів співрозмовник. – До Західної Європи знову повернулася мода на високу культуру та християнську мораль. Одні мільярдери готові годувати безробітних через свої прогресивні гуманістичні філософські погляди, інші – настільки релігійні, що фінансують фонди соціальних виплат для безробітних, бо сприймають це як своєрідну десятину церкві. Я навіть чув від декого, що пожертва церкві марна, якщо ти того ж дня не пожертвував на хліб щоденний власним громадянам. Бувши у відрядженні в Гельсінкі, я пару разів пролітав над мегаполісами, де повно кварталів для безробітних і бідних. Будівлі там надруковані на будівельних 3D принтерах, і є навіть цілі міста з будинків, що мають статус соціального житла. Тож ваша правда. Західноєвропейські інвестори та банкіри за нагоди не раз дорікатимуть вам і вашим діловим партнерам, що у наших регіонах Європи технологічний прогрес слугує інструментом тиранії і є чинником соціальної несправедливості.

Заступник голови корпорації зітхнув.

- Яка ж тут тиранія? Хіба ми позбавляємо когось свободи чи права голосу? Де тут експлуатація? Всі ці люди вільні, як ніколи. Народ вічно всім незадоволений. Коли влада і працедавці їх експлуатують, вони називають це соціальною несправедливістю. Роботизувавши всі галузі промисловості та інфраструктуру, ми вже не експлуатуємо людей, бо вони нам більше непотрібні. Вони вільні, і про таку свободу їхні пращури-робітники могли тільки мріяти. Маховик державної машини тепер не примушує їх жити в кабалі. Вони вільні жити, або виживати, як можуть і хочуть.

- Але ж ми забудували техносферою 80% суходолу на планеті, - нагадав начальник юрвідділу. - Всі зелені зони приватизовані і є власністю держави або корпорацій. А автоматизовані оранжереї вертикальних ферм, сонячні панелі для самодостатнього забезпечення енергією та опріснювачі для очищення брудної води надто дорого коштують. Безробітні, що свого часу потрапили під скорочення, їх не куплять. І через це в депресивних районах люди голодують, там погіршується криміногенна обстановка, спалахують епідемії.

- Всі входи та виходи, в'їзди й виїзди з депресивних міст і депресивних кварталів контролюють патрулі і блок-пости роботизованих поліційних бригад. Нам немає чого боятися на планеті, яку ми очолюватимемо до кінця часів. Єдине, що мене непокоїть – це вже згадане мною ембарго, особливо – ембарго на постачання нових моделей роботів та компонентів до них.

- За потреби чорний ринок забезпечить нашу промисловість будь-якими дефіцитними імпортними товарами, - запевнив начальник юрвідділу.

- Це розв’яже проблеми внутрішніх ринків планети. А якщо на нас накладуть санкції, що завадять експорту до інших колоній? – заступник голови корпорації похитав головою. – Це банани й апельсини з вертикальних ферм, чи якийсь фабричний ширвжиток, роздрукований цеховими 3D принтерами, можна експортувати через чорний ринок. А як бути з нашими брендовими товарами? Ні. Треба припинити ці нескінченні мітинги і пікети всіх цих безробітних, раз і назавжди. Щоб вони не заважали нам жити.

2129 рік

Андроїди-конвоїри охоронної служби корпорації в сірих бронекостюмах з гермошоломами, озброєні рельсотронними та плазмовими автоматами, вели Ернеста сталево-скляним коридором, поглядаючи на цеха роботобудівного заводу, що розкинулися внизу, і тягнулися до сусіднього корпусу промислового кластера корпорації. Поперед арештанта крокувала голографічна проєкція нейромережі, молода і вродлива панна Емма, вбрана згідно з суворим офісним дрес-кодом у сріблястий офісний жакет та мідіспідницю.

- Виявлений нашою охоронною нейромережею подвійний агент, завербований корпорацією-конкурентом, вже в кімнаті для допитів. Ми стежили за нашим корпоративним агентом, ми прослуховували вашу з ним розмову у його службовій машині. Якби ми не спрацювали на випередження, він завдав би нашій корпорації відчутних збитків. Нам довелось довго шукати по «малинниках» фавел всіх найманців, що мали встановити в офісі нашого філіалу хакерський девайс, використовуючи надані зрадником тимчасові перепустки ремонтників. Ви переховувались від нас найдовше, – мовила Емма. - Вам пощастило. Років десять тому ми просто прострелили б вам череп і кинули у сміттєвий молекулярний розщеплювач. Але, на ваше щастя, у корпорації є один таємний і дуже перспективний проєкт. Нам якраз потрібні добровольці, або смертники... байдуже...

Коридор скінчився сталевими дверима. Стельовий сканер на автотурелях просканував Ернеста і двері відчинилися. Емма і Ернест з ескортом андроїдів зайшли до величезного чертогу, освітленого міріадами ліхтарів, що сяяли на високій стелі, мов зорі.

Ернест чув від багатьох представників ділового та кримінального світу про підземні кластери промислових комплексів, що лежали під вулицями і наземними зонами промислового кварталу мегаполіса, але сам був тут вперше. Від краю до краю спалахували вогниками нескінченні ряди сталевих платформ, поміж них тягнулися доріжки для пересування обслуги кластера. Здебільшого ними рухалися роботи сервісної служби, що ремонтували, діагностували і контролювали всі системи кластера. На кожній платформі була капсула, де лежала людина в шоломі з дротами та масці зі шлангами, через які подавалися кисень, вода та харчова біохімічна емульсія.

- Ми в серці кластера оперативно-тактичного призначення, - промовила Емма, на мить спинившись перед платформою. – Тут є мільйон капсул із системою життєзабезпечення та системою віртуального управління роботами-аватарами всіх класів і типів. - Емма піднялася на платформу сталевими сходами і спинилася перед пустою капсулою.

Двоє андроїдів-охоронців націлили на Ернеста зброю. Інші два андроїди, ставши позаду нього, схопили його мертвою хваткою. Ернест виматюкався і спробував вирватися, хоч і розумів, що це нічого не дасть. Сталеві синтетичні руки тримали його міцніше за кайдани чи лещата. Офіцер-андроїд, ставши ліворуч від Ернеста, дістав з поясної кишені броньованого костюма ін’єктор, вочевидь, з якимсь транквілізатором.

- П’ять років тому ви були агентом нашої корпорації. Потім не раз змінювали працедавця. Ви були корисним і нам та нашим партнерам, і нашим конкурентам, - монотонно говорила Емма. – Корпорації нашої країни замінили на роботів 97% робітників заводів, фабрик та мереж транспортної і сервісної інфраструктури. Наш корумпований уряд це підтримав. Мільйони людей з робітничого прошарку суспільства втратили роботу. Їх замінили машинами. Уряд створив державний фонд, що утримує зараз мільйони безробітних, виплачуючи їм мінімальну фінансову допомогу. Такі фонди існують нині в усіх розвинених країнах. Роботи працюють, а люди живуть на виплати з фондів для безробітних. В країнах першого і другого світу фонди фінансової компенсації щомісяця виплачують безробітним суми, яких вистачає на повноцінне безбідне життя. В країнах третього світу уряд і корпорації або викидають людей у фавели та гетто, а це все одно, що на вулицю, або виплачують з фондів рівно стільки, щоб ті не померли з голоду і спраги.

В нашій країні через дірки у бюджеті і незліченні зовнішні борги уряд не може наповнювати державний фонд соціальної допомоги безробітним належними сумами. Робітники відреагували на це голодними бунтами. Міжнародні закони забороняють застосовувати роботів для придушення мирних акцій протестів і голодних бунтів, навіть якщо вони не мирні. Міжнародні організації із захисту прав людини та Асамблея Ради Безпеки Об’єднаних Націй вводять ембарго на постачання комп’ютерів із бойовим і охоронним ШІ для роботів проти країн, що порушують права безробітних людей.

Емма помовчала, ніби даючи змогу Ернесту осягнути все сказане.

- Наших промислових і технологічних потужностей вистачить для виробництва власних роботів будь-якого класу. Інша річ – комп’ютерні компоненти з ШІ для електронних мізків роботів. Такі складники здатні виготовляти лише корпорації країн першого світу. Ми не можемо організувати імпортозаміщення комп’ютерів з ШІ. По всій планеті прокотилися хвилі голодних бунтів безробітних. Нам треба було їх придушити. Ми не могли використати поліційних та військових роботів. І тоді корпорації набрали найманців з-поміж безробітних та амністованих злочинців. Дали їм військові екзоскелетні бронескафандри, озброїли травматичною зброєю та зброєю з транквілізаторами і вивели на вулиці розганяти протестувальників. Ви, пане Ернесте, особливий випадок. Ви і ваша бригада колишніх морпіхів і робітників фабрик, замінених свого часу роботами, працювали на корпорацію як агенти служби зовнішньої безпеки. За п’ять років ваша бригада вистежила, знайшла і нейтралізувала понад триста лідерів робітничих гільдій та профспілок, та понад чотири тисячі особливо дошкульних громадських активістів. Когось ви замордували, хтось просто злякався і зник… Та коли найманці придушили робітничі бунти, а корпорації інфільтрували в усі профспілки своїх проплачених маріонеткових агентів впливу і рєшал, уряд зітхнув з полегшенням і ухилився від вимог безробітних підняти щомісячні соцвиплати до пристойного рівня. І тоді ви, пане Ернесте, і такі, як ви, стали нам нецікаві. І вас усіх теж звільнили і посадили на мінімалку. Однак ви, пане Ернесте, не здалися. Ви живете на неоподатковані прибутки, ба більше, ви постійно порушуєте закон, працюючи то на рєшал, то на колекторів, або на сутенерів… чи драг-ділерів… ви неперебірливий. Ви маєте справи з контрабандистами, допомагаєте хакерам, аферистам і грабіжникам, коли їм треба встановити черговий девайс для якоїсь мутної справи, і самі не гребуєте тим, щоб обібрати когось у підворітті.

Емма втупилася в Ернеста холодним поглядом.

- Ваша неприйнятна антисоціальна поведінка погіршує криміногенну ситуацію в країні та шкодить престижу наших корпорацій в очах іноземних інвесторів. От ми й розробили таємну програму, яка розв’яже цілу низку наших проблем. Ми придумали як водночас обійти ембарго на постачання ШІ для охоронних, поліційних та військових роботів, і нарешті очистити вулиці міст від мітингарів та банд рецидивістів.

Андроїди затягнули Ернеста на платформу і почали засовувати його в капсулу. Емма схилилася над ним і промовила.

- Рік тому вісімсот корпорацій нашої країни звели таємну мережу роботобудівних заводів, де налагодили виробництво охоронних і поліційних роботів-аватарів. А це – перший кластер із нашими довічними штатними операторами аватарів. Віртуальний шолом з системою контролю мозку зламає вас, як особистість, і перетворить на зомбі-раба, який, згідно з директивами і наказами нейромережі, керуватиме роботом-аватаром муніципальної структури. Вас під єднають до поліційного роботу класу Омега-Каїн. По суті, ви й надалі виконуватимете свою улюблену роботу. І житимете, як і жили. Катуватимете активістів, революціонерів, та й просто учасників голодних бунтів на вулицях, площах, у під’їздах та в їхніх квартирах, у цехах і підвалах, в парках та метрополітенах. А система життєзабезпечення закачуватиме у вас воду, харчові емульсії та збалансовані коктейлі з алкоголю та легких і важких наркотичних речовин. Ви тільки уявіть, вся ця нірвана – виключно коштом нашої корпорації!

Офіцер зробив Ернесту ін’єкцію транквілізатора. Андроїди зафіксували руки і ноги людини сталевими браслетами. На Ернеста наділи маску зі шлангами та шолом із забралом та дротами.

- Вітаю вас у системі, - промовив голос нейромережі кластера. - Починаю зчитувати дані з мозку для подальшої ініціалізації в системі та синхронізації з поліційним роботом-аватаром, ідентифікаційний номер SNI 58900340.