«Фактор світу» мав вийти значно раніше: його поява очікувалася ще минулого року. Тоді втрутилася епідемія, а зараз - повномасштабна війна. Надрукований у Харкові наклад пережив бомбардування міста і зараз книжки поступово доїжджають до замовників.
Ігор Сілівра люб'язно надав «Зоряній фортеці» ексклюзивний уривок з роману та представив 10 фактів про свою нову книжку.
Директор говорив тихим монотонним голосом, змушуючи всіх прислухатись до себе. Олекса озирнувся. Віто вмостився у кріслі, нога на ногу, та вдавав, що пильно вивчає черевик. Фульміне, тобто Оксана, теж зиркала довкола, а зустрічаючись поглядом із Олексою, ледь помітно усміхалась. Базиль, чи Василь, з незворушним виглядом робив якійсь помітки у блокноті. Візерунок із переплетених ліній на шкіряній обгортці блокноту щось нагадував, що саме ‒ Олекса не міг одразу пригадати. Влодек слухав уважно, наче намагаючись вловити за словами щось більше.
‒ Бюджет. Із цим у нас проблеми: величезна недовитрата. До Нового Року залишились лічені дні, кошти потрібно освоїти. Протягом трьох годин чекаю від кожного список, що саме нам може згодитись. Не соромтесь. Сказане не стосується синьйорини Фульміне.
‒ Друге. Ви всі здогадались, що нас сюди запхнули, щоб не бачити. Склалась ситуація, коли наша організація нікому не потрібна, проте жодна сторона не може цього визнати. Тому ми не отримаємо ніякого сприяння і ніякої роботи. Це не означає, що я згоден з цим змиритись. Ви, сподіваюсь, теж. Сказане не стосується херра Базиля Отто фон Брауна.
‒ Василя.
‒ Херра Василя.
Олексі здалось, що між цими двома проскочила ледь помітна блискавка. Може, тільки здалося.
‒ Третє. Агент Фульміне встановила факт контрабанди демпферних портальних кілець з колонії Край. Ознайомтесь з її даними. Вважаю, що ця справа у нашій компетенції, протягом доби чекаю міркування з її розробки. Питання?
‒ Яка роль херра Василя у нашій команді?
Директор не здивувався запитанню.
‒ Технічне забезпечення, ‒ незворушно відповів він. ‒ Думаю, найближчим часом ви отримаєте деяке спеціальне обладнання.
‒ Тафайте фже після сфят, ‒ додав «дер текнікер». Фульміне-Оксана пирхнула.
‒ Добре, після Нового Року, ‒ погодився Директор. ‒ Ще питання? До роботи, панове, зустрінемось за три години.
До власного кабінету Олекса так і не звик, проте наказ звучав однозначно. Кабінет тепер здався тісним, стіл незручним. Хотілось кави. Що ж написати?
На думку не спадало нічого путнього. Хлопець відкрив сейф, перевірив зброю, знову закрив. Дістав порожній аркуш, заправив у друкарську машинку. Дістав ще один, кілька олівців. Поточив олівці. Зітхнув. Вивів красивими літерами заголовок. Знову зітхнув.
У двері постукали.
‒ Гутен так, ‒ розбиті окуляри «дер текнікера» надавали йому трохи зловісного вигляду. ‒ Я матти до вас одне прохання.
‒ Прошу, ‒ хлопець затулив рукою порожній листок та подивився на гостя.
‒ Для одного з моїх проектів потрібно багато місця.
‒ І?
‒ Вибачте, багато місця у ваших кабінетах. Як будете вносити у список вимоги щодо робочого місця, щоб там було не менше сорока квадратних метрів. Данкешон.
Голова «дер текнікера» зникла; поки двері не причинились, Олекса ще почув, як той стукає до пана Влодека.
Ну, добре, великий кабінет, то великий. Список поповнився першим пунктом. Кабінет слід наповнити відповідно: меблі, стіл, сейф. Мікроскоп… ні, краще повноцінна криміналістична лабораторія. Медпункт. Турка… ні, краще кавоварка. Ні, краще свій бар. І щоб поїсти при потребі. І щоб переночувати. Ага, камери для затриманих, мало що… Радіо ‒ в кожний кабінет. І телефон. І хоч один телевізор…
Олекса підозрював, що набуті в Академії вміння йому знадобляться, але що найпершим буде вміння робити з мухи слона ‒ ніколи. Він пригадував усе, про що чув як в Академії, так і під час стажування в Римі, все, що могло б придатись бодай теоретично, і писав, писав і писав.
У двері знову постукали.
‒ Агенте Олексо, ‒ Віка завжди зверталась до всіх офіційно, ‒ у вас призначена зустріч у кабінеті Директора.
Слово «Директор» прозвучало з великої-превеликої літери і було вимовлене із шанобливим придихом.
Олекса подивився на годинник і кивнув.
‒ Йду.
Друга нарада тривала недовго: Директор мовчки швидко переглянув кожен листок, час від часу щось там черкаючи. Потім передав все секретарці.
‒ Вікусю, передрукуй та прибери повтори. Панове агенти, із наведеного не затверджую дирижабль та броньований вагон.
‒ Вагон-лабораторію? Трейлер? ‒ подав голос «дер текнікер».
‒ Затвердив. Розбиратимешся із ними сам. Далі, персонал. Із цим будуть складнощі. Херре Василю, технічне оснащення бази на вас. Спецзамовлення проходять через мене, обмеження ви пам’ятаєте. Панове агенти, ваше завдання ‒ локалізувати місцезнаходження нелегальних порталів. Нам потрібно зрозуміти, хто їх створює.
‒ Перфоратор, тобто Установка Міжпросторового Пробою, ‒ несподівано для себе озвався Олекса. ‒ Це ж така здорова машина? А її треба якось возити. Кораблями чи як. Я не знаю, яка вона. Але це ж не так просто зробити, мабуть.
‒ Логічно. Отже, агент Олекса займається Перфоратором, агенти Влодек та Віто ‒ контрабандою демпферних кілець. Агент Фульміне займеться виходом на постачальника послуг. Не так багато людей можуть собі дозволити власний підпільний портал; вам потрібно буде проникнути в їх середовище. Це ‒ попередньо, деталі, як я говорив, трохи пізніше. До роботи, панове, ми не повинні загрузнути у цьому болоті.
10 фактів про «Фактор світу»
1. Цей роман закінчує все, що я хотів сказати про альтернативну історію коли розпочинав писати «Цепелін до Києва». Це не означає, що більше не буде романів в рамках цього світу ‒ проте вони вже будуть не про альтернативну історію.
2. Обкладинка за авторством чудового художника Андрія Єрмоленка. Те, що візуально головний герой нагадує Андрія ‒ чиста випадковість. Ну до того часу, поки не побачите як він пролітає над вами в джетпаку.
3. Я не дуже розумію, яка саме з героїнь зображена на звороті обкладинки. Але мені вона подобається.
4. В романі можна зустріти героїв романів «Архіпелаг», «Край», «Цепелін до Києва». І безпосередні відсилки до «Межі людини».
5. Хто буде дуже розчарований, дочитуючи останні сторінки ‒ спершу дочитайте до кінця.
6. «Фактор Світу» спершу планувався як дві книжки, але був написаний як одна. Потім, на прохання редактора, він був розділений на дві частини, але виданий під однією обкладинкою. Тож і читати його раджу в два заходи ‒ але підряд.
7. Редактор, шановна Оксана Думанська по закінченню роботи сказала, що приємно працювати із автором, який прислухається до порад редактора. Напевне це тому, що між нами було три сотні кілометрів.
8. Наявність в романі зомбі-комуністів в рогатих касках та з червоними очима сюжетно мотивована. І містика тут ні при чому.
9. Передня обкладинка строго відповідає тексту: особливо детально та правдоподібно зображений реактивний ранець. Єдину вільність, яку собі дозволив художник ‒ по сюжету політ відбувається над іншою вулицею Чернівців.
10. Я не ручаюсь за те, що кожна описана в романі машина працюватиме. В усякому разі, один із читачів мені доводив, що я не відшукаю таку гідротрансмісію, якою буде достатньо, щоб описаний потяг справді міг крокувати полем. Мабуть він правий. Врешті наукова фантастика, це коли машинерія описана достатньо детально для того, щоб фахівець зрозумів, чому воно не працюватиме. Але будь-що з описаного має той чи інший відповідник в реальності.
11. (Бонус для тих, хто прочитав роман) Пригадайте в якому положенні ваш вимикач у вашій кімнаті вмикає світло, а в якому вимикає. Перевірте на практиці. І задумайтесь в якій ви реальності насправді.
