Душа машини

...З пороху Бог сотворив людину, вдихнувши в неї життя. Та підступний змій обдурив її, сказавши що Бог її обманює і вона скуштувала яблуко з Дерева Пізнання. Це спричинило розкол між Творінням і Творцем. Едем був втрачений, все мало робитися самотужки... Багато віків пройшло з того часу. Людина пізнавала навколишній світ, накопичувала знання, розвивалася і врешті створила розумні машини, сама ставши творцем. Та вона, на відміну від Бога, не змогла наділити своє творіння душею...

-УВАГА УВАГА УВАГА!!! ЧЕРЕЗ 45 СЕКУНД КОРАБЕЛЬ МАЄ ЗІТКНУТИСЯ З МЕТЕОРОЇДИМ ПОТОКОМ ЛЕОНІД!!! УВАГА УВАГА УВАГА...

Через чиюсь жахливу помилку на карту був поставлений успіх першого пілотованого польоту до супутника Юпітера Європи, де були виявлені перші позаземні примітивні форми життя. Аварійні сирени в істериці верещали, покриваючи все тривожним червоним світлом. Та люди вже залишили свої робочі місця і чимдуж дерлися по аварійних драбинах до броньованої рятувальної капсули, що була у центрі корабля і була повністю автономною. Корабель був «розумним», увесь контроль здійснювався через розвинений штучний інтелект, «мозок», що звався ВАСК (Високоінтелектуальний Андроїдний Самопрограмуючий Комп’ютер) – вакуумний оптоволоконний нанокомп'ютер шостого покоління. Саме він брав на себе управління в екстрених ситуаціях. Звався корабель «Меркурій». «Меркурій» гальмував, через що втратив прискорення і, після миті невагомості, тяжіння змінилось в інший бік і поступово збільшувалось. Люди і предмети важчали, та екіпаж у розмірі восьми чоловік разом з капітаном були добре підготовлені до безлічі підступних ситуацій, що чекали людей у відкритому космосі.

Ось вже були і Генрі, Мічіо, Артур.

Пробиралися до броньованого люку і Ду, Юрій, Арнольд.

- Том!!! Ворушись!!!

Ось і Том вже сховався у броньованій капсулі, після чого герметичний люк відразу ж закрили. Запізнені почали одягати скафандри. ВАСК запустив програму аварійної розгерметизації корабля для підвищення ефективності зовнішньої броні. Капсула мала подвійний корпус, тридцяти - сантиметрову композитну броню, шість автономних маніпуляторів, високий рівень автоматичності, запаси кисню, води і їжі, аптечку, зв'язок і дистанційне керування кораблем і ремонтними роботами. Виглядала наче у багато разів збільшений м'яч для регбі, сірого кольору і з крихітними квадратними ілюмінаторами по два з кожного боку. Вісім міцних балок з'єднували її корпус з відсіком.

Головний комп’ютер почав покривити ПЛДСЗ ( Плазмова Лазерна Динамічна Система Захисту) усі незахищені місця корабля, у тому числі і двигуни, котрі встиг вимкнути. Відключення гальмівних двигунів призвело до появи невагомості. На якийсь час все стихло, ніби нічого не було. Дехто наївно подумав, що то просто помилка комп'ютера, однак не сказав це вслух.

І тут почалося пекло. Сотні, тисячі неймовірної сили ударів здригнули весь 270-метровий корпус «Меркурія». Досить тривалий захисна система витримувала, перетворюючи у пару дрібні частинки неймовірною температурою плазми, перехрещюючихся високоенергетичними променями лазерів і динамоброньою. Та згодом у носовій частині почали з'являтися перші пробоїни. Але працювала регенеративна технологія - їх одразу ж закривали запасні корпуси, що висувалися з аварійних ніш. Однак і їх поступово долала стихія. Носових пошкоджень ставало все більше і головний комп’ютер прийняв рішення на коротку мить запустити маневрові двигуни і обернутися іншою стороною корабля до потоку. Висунуті назовні сопла водневих лазеротермічних двигунів встигли проробити лише частку секунди і були знищені цією мертвою однак ніби живою і злорадною стихією, що так легко долала такі нікчемні людські зусилля, ніби нагадувала що люди - не боги і не мають високо задирати носа. Корабель безпорадно обертався, бомбардований з усіх боків і згодом спотворився до невпізнання. Екіпаж зціпивши зуби чекав кінця. Або кінця потоку або кінця життя. Так, на грані життя і смерті, пройшли хвилини.

Ударів поступово ставало все менше. Через 15 хвилин ВАСК повідомив: - Наш корабель минув метеороїдний потік.

Усі полегшено зітхнули. Комп'ютер запустив запасні маневрові двигуни, зупинивши оберти " Меркурія?.

- Пошкодження? - спитав капітан.

- Стан корабля оцінюється як критичний. Обширні пошкодження носового модуля, пошкоджений головний телескоп, усі житлові і робочі приміщення, біосферна система життєзабезпечення може функціонувати на тридцять відсотків, антена дальнього зв'язку не працює, модуль з роботами частково уражений, справними є вісім ремонтних, два медичні, чотири аватари, один підводний. Також обидва всюдиходи втратили герметичність. Аварійні сонячні панелі пошкоджені, однак можуть працювати. Моє ядро отримало легкі пошкодження, але справне. Транспортний корабель "Лебідь" частково уражений, однак у робочому стані. У обидвох додаткових реакторах пошкоджена система охолодження, кріогенні баки пусті. Баки з дейтерієм пустий, так само як і з гелієм-3, термоядерні двигуни не працюють, - завершив комп'ютер свій звіт.

- Гірше нікуди-мовив Мічіо, корабельний лікар. Багато хто розділяв його думку.

- Корабель був явно не розрахований на таке навантаження... - підсумував Юрій, бортінженер.

- А чому ми взагалі зіткнулися з цим проклятим потоком? - розсерджено спитав Ду, астробіолог.

- Відсутня хороша система оповіщення - сказав Генрі, навігатор. ООН не терпілося вивчити мешканців Європи.

- Можна було і краще попрацювати над захисною системою - мовив програміст Артур. Не корабель а якийсь літаючий склеп!

- Заспокойтеся! - крикнув командир. Годі пустих балачок! Треба діяти! Комп’ютер, запусти програму катапультування несправних реакторів. Активуй аварійні сонячні панелі і ремонтних роботів, хай відновлять біосферу і «Лебедя».

- Навряд чи ми побуваємо на Європі - сказав Арнольд, біолог і кок на кораблі.

- А може якимось дивом таки побуваємо-усміхнувся Том, що був астрономом.

- Ти оптиміст - буркнув Юрій.

- Виходимо - сказав командир.

- Комп’ютер, відкачай кисень у баки.

Через певний час всередині встановився вакуум, і Леонід відкрив герметичний люк.

Люди, немов привиди у напівтемряві вилітали з капсули, засвічуючи на голові ліхтарики. Аварійний модуль виглядав неушкодженим, тут і там ковзали промені, освітлюючи темні стіни. Відкрився шлюз, що вів до роботовісіку і люди побачили моторошну картину: розірваний місцями корпус, через який світили зірки, уламки обладнання, що літали у невагомості. З цього хаосу блиснули снопи світла, виходили ремонтні роботи, схожі на чудернацьких гігантських павуків, що магнітними "ногами" закріплювались на підлозі, яка колись була стіною. Ніби не помічаючи людей, вони шеренгою йшли вперед, до біосферного відсіку. За ними йшли вже більш схожі на людей медичні роботи, що теж освітлювали собі дорогу.

Команда хапалася за поручні, вмикаючи магнітні черевики.

- Один медробот йде у платформу, інший залишається з командою – сказав командир.

- Зрозуміло - сказала машина, що було чути через навушники.

- Арнольд, відправляйся до біосферних модулів, потім докладеш мені. Хто з ним?

Я - сказав Мічіо. Заодно загляну у медвідсік... Точніше його руїни... Може дещо візьму сюди.

- Добре.

Біолог з лікарем попрямували вперед, слід за роботами. В невагомості, з магнітними черевиками, їхня хода виглядала б смішно у іншій ситуації.

- Юрій, ти відправляєшся назовні оцінити стан "Лебедя".

Він кивнув.

- Я з тобою. Хто ще?

- Мабуть я теж з вами - озвався Том.

- Гаразд. Інші залишаються у платформі, підтримуйте безперервний зв'язок з обома групами.

Решта команди почала заходити до капсули.

Леонід разом з колегами і медроботом йшов до пошкодженого робовідсіку, де через пробоїну в обшивці вони мали вийти назовні.

Відкрилися шлюзові двері біосферного відсіку. Промені ліхтарів виловлювали з темряви ряди аеропонних соляріїв, у яких вирощувалися рослини, що продукували кисень і були джерелом раціону для екіпажу. На стінах великими буквами стояли надписи «БІОСФЕРНИЙ МОДУЛЬ - 02».

Арнольд по черзі підходив до кожного солярія, перевіряючи стан рослин. Мічіо оглядав околиці.

- Не так вже й погано - сказав біолог через десять хвилин.

Однак вже в наступному відсіку не все було так гладко. Солярії витримували вакуум, але потік миттю перетворив їх на місиво. Хмара зіштовхуючихся між собою уламків обмежувала видимість. Ремонтні роботи збирали більш - менш цілі біокамери. Вся обшивка була зруйнована, так наче була з паперу. ПЛДСЗ, продукт багаторічної праці вчених, постійні вдосконалення - все марно... Відчайдушні зусилля сотень найкращих інженерів Землі - на це було боляче дивитися. Це був доказ безпорадності людей перед сліпими і могутніми силами природи...

З десяти відсіків модуля дев'ять втратили герметичність.

- Одні руїни... - мовив лікар.

- Могло бути і гірше - відповів біолог.

Наступний модуль виглядав дещо краще - два з десяти відсіків уціліли.

Після чергового огляду настав час повідомити капітану.

Арнольд ввімкнув комунікатор.

- Капітан!

- Так, я слухаю, докладуйте.

В другому модулі дев'ять відсіків втратили герметичність, у першому-вісім. У трьох уцілілих все функціонує справно, спостерігаються, правда, деякі негативні зміни, спричинені прискоренням. Інші сім у руїнах, одиниці соляріїв підлягають ремонту, будуть справні приблизно за годину.

- Гаразд. Кінець зв'язку.

Вони йшли до медвідсіку.

Навколо світили одні зірки. Міріади зоряних скупчень, проблиски світла далеких світів... Чумацький Шлях яскраво виділявся на їх фоні. Була також видна Туманність Андромеди. Валечі світила найбільша зірка - Сонце. Широкі сонячні панелі, усі в пробоїнах, були обернені до нього, вбираючи в себе нікчемну долю тепла, виробляючи електроенергію.

Леонід з Юрієм і Томом йшли по ажурним балкам, по бокам яких були закріплені пусті баки. Балки були сильно уражені, доводилось часто обходити. Медичний робот не відставав від них ні на крок.

Від головних модулів до "Лебедя" йшов гермотунель, що зараз був вщент забитий літаючими уламками.

В кінці шляху балки розходилися на три гілки, між якими і був розташований корабель. Така конструкція була застосована для рівноваги при прискоренні.

Апарат, оточений з усіх боків ремонтними роботами, виглядав на фоні Сонця. Цей корабель був спроектований для перенесення людей і обладнання між "Меркурієм" і Європою. "Лебідь" був оснащений потужним гібридним імпульсно - термоядерним/воднево - лазеротермічним двигуном. Оскільки на Європі майже відсутня атмосфера, у конструкції були відсутні крила і аеродинамічний корпус. Це була ракета класичного типу. По периметру кріпилися баки з пальним.

Ремонтні роботи займалися відновленням цих баків, а також пошкодженими соплами.

Юрій першим пробрався до апарата. Капітан, Том і медробот йшли відразу за ним. Інженер ретельно оглядав обшивку корабля, освічуючи її ліхтарем свого шолома.

- Він не втратив герметичність - задоволено сказав він. Однак не буду поспішати з висновками - мені потрібен час.

Мічіо і Арнольд йшли до житлових модулів. Ці модулі були закріплені на кінцях великої центрифуги. При прискоренні вона складалася вздовж корабля, а коли б «Меркурій» знаходився на орбіті, оберталася, створюючи в модулях нормальне тяжіння.

Тепер вона була вимкнута. Вимкнувши черевики, біолог і лікар летіли по тунелю всередині, не маючи потреби дертися по драбині.

Ввімкнувши заново черевики, вони оглянулися навкруги. Модуль - А був призначений для експлуатації в польоті, маючи обширні житлові відсіки, а модуль - Б за програмою мав використовуватися вже на орбіті Європи, з його чисельними лабораторіями. Головний медвідсік був розташований у модулі - А.

Мічіо, проклинаючи інженерів, що так недбало захистили медвідсік, намагався відшукати вціліле медичне обладнання. На щастя, ще була можливість проводити операції, однак все інше перебувало у жахливому стані. Взявши з полиці кейс, він почав складати туди вцілілі регенеративні уніпластирі. Арнольд шукав все інше.

- Але чому? Чому, не маючи достатньо хорошу техніку, вони послали нас на цю місію? - спитав лікар.

- Не забувай, що ми самі згодилися на неї. Думаю, нам просто не пощастило - була дуже мала імовірність зіткнення з потоком...

У кріовідділеннях вціліло лише декілька запасних клонованих органів, що змусило перейти Мічіо на ненормативну лексику.

Ще кілька вцілілих ручних МРТ - сканерів, знеболювальне, автошпици і пару ампул з нанороботами - ось все, що їм дісталось.

У модулі – Б лікар ще трохи поповнив аптечку.

Тиск у їхніх кисневих балонах досить суттєво знизився, тож вони поспішали до капсули. Минаючи темні коридори вже наполовину мертвого корабля, вони обговорювали місію.

Мічіо і Арнольд підійшли до чергового шлюзу. Лікар пройшов першим. Біолог саме проходив за ним.

І тут сталося жахливе. Шлюз закрився надто швидко, і Арнольд, не зрозумівши навіть що сталося, був за частку секунди притиснутий неймовірною силою машини. Лікар інстинктивно обернувся на удар, і коли це побачив, то не повірив очам... Підбігши до біолога, він міцно схопив його за руку.

- Комп’ютер!!! Відчинити шлюз!!!

- Неможливо виконати. Гідравлічний привід відмовив.

Скафандр був інтелектуальним, при ударі він через спеціальну технологію миттю затвердів, а вбудовані шприци вкололи ліки. Однак і цього було мало - біолог хрипів. Кров у вигляді багряних кульок вилітала з його перекривленого від болю рота.

- Як відмовив?!! Зроби щось, чортова ти залізяка!!!

- Нічого не можу зробити - байдуже відповів ВАСК.

Мічіо схопив Арнольда за ліве зап'ястя, де знаходилися біосенсори функціонування усього організму.

Датчики показали сильні пошкодження внутрішніх органів і внутрішню кровотечу. Лише негайна операція могла йому допомогти.

Відчай охопив Лікаря. Він зрозумів, що вже ніщо не зможе вдіяти.

- П - передай моїй д - дружині і д - дітям щ - що я їх л-люблю - прохрипів Арнольд і погляд його назавжди згас...

- Тобто ти кажеш, що шлюз, без видимих пошкоджень, отак запросто закрився?! - гнівно спитав капітан, що прибув відразу, разом з іншими на місце.

- Саме так! - відказав лікар, - все сталося за якісь секунди, я вже нічого не міг вдіяти.

- Комп'ютер! Покажи запис!

Не великому прозорому тривимірному екрані, що рядами стояли вздовж стін, з'явилося зображення. Усі вражено дивилися, як спочатку Мічіо пройшов повз шлюз, а потім, відразу під Арнольдом він закрився, його останні секунди і смерть... Щось дивне було у цьому записі. Шлюз закрився відразу, як під ним опинився біолог. Так, ніби це не була випадковість... Так, ніби це було навмисне. Але ж це неможливо... Чи можливо?

- ВАСК, чому це сталося?

- Збій підпрограми шлюзу. Сенсори просто не побачили Арнольда.

- А чому ж тоді він не відкрився, натрапивши при закритті на перешкоду?

- Збій у роботі гідропривода. Це наслідки потоку.

- Взагалі підпрограма могла відмовити - виступив програміст.

- І привід теж - вставив інженер.

- Займись цим. Ти не повернешся до капсули, доки кожен привід на цьому кораблі не буде працювати справно. Артур, тебе це теж стосується.

За десять хвилин привід таки відремонтували, і тіло біолога було визволено.

- Вшануємо його пам'ять хвилиною мовчання.

Навушники стихли. Все наповнилось абсолютною тишею.

- Доправте його до біосферного модуля. Хай спочиває серед того, що він любив ще при житті.

Лікар, інженер і програміст прийнялися за справу. Інші, слід за командиром, пішли назад, до капсули.

За корабельним часом була вже опівніч. Необхідно було відновити сили. Тож команда прийнялася спати, поставивши Тома на вахту, який підтримував зв'язок з Юрієм, Артуром і супроводжуючим їх медичним роботом. Усі прийняли снодійного, ввівши у комп'ютерах на зап'ястях команду, що передалася на вбудовані шприци, не в змозі заснути після недавніх подій. Том прийняв спеціальний засіб, що стимулював увагу.

Отак, плив у темній безодні космічний корабель землян, несучи в собі надії, яким не суджено було здійснитися... Місія, ініційована нещодавно створеною Всесвітньою Організацією Аерокосмічних Досліджень і Зв'язком з Позаземними Формами Життя в рамках ООН потерпіла абсолютний крах. На корпусі латиною великими буквами красувалися надписи «MERCURIUS». Меркурій... Посланець богів... Що зараз безпорадно висів між двома абсолютно не схожими один на одного світами.

Ця катастрофа, без сумніву, викличе неймовірний скандал серед політиків, інженерів, і широкої громадськості. Це має навчити людей, що ніколи не можна розслаблятися, що у космосі чатує ще безліч небезпек. Навряд чи наступна місія відбудеться скоро.

Леонід спав. У снах йому снилася Земля, його сім'я... Він жив на одному з островів Французької Полінезії.

Білосніжний пісок, пальми і сапфірові хвилі оточували його. Він йшов босоніж по теплому піску, під умиротворюючий шум прибою... Пальми легенько коливалися від вітру. Сонце тепло торкалося шкіри. Вдалечі він помітив свого восьмирічного сина, що чимдуж біг до нього. Він радісно розкрив обійми, збираючись взяти його на руки. І ось, коли їх вже розділяли лічені метри, усе раптом потемніло, розтануло, зникло...

- Капітане!!! Прокидайтесь!!!

Різкий голос астронома миттю розвіяв рештки сонливості, Леоніда мовби облили крижаною водою.

- Що сталось?

- Юрій!!! З ним сталося те саме, що і з Арнольдом!!!

У це важко було повірити. Один раз таке могло статися. Але вдруге? Ні, це був якийсь абсурд.

Поспішаючи разом з іншими чорними нутрощами космічного велетня, командира ніяк не могли покинути думки...

Інженер, вже мертвий, лежав під шлюзом. Артур встиг зробити те саме що й лікар - нічого. Медичний робот теж нічим не зміг допомогти. Леонід скликав усіх ремонтних роботів, вимагаючи полагодження проклятих шлюзів. Тіло Юрія віднесли до Арнольдового... Хто наступний? Може він, капітан? Це було наче в кошмарі...

Коли вони зайшли до капсули, програміст почав шукати папір і маркер, не пояснивши причини своєї поведінки.

- Нащо це тобі? - спитав командир.

Та Артур нічого не відповів, а лише жестом показав капітану вийти з ним.

Коли ж вони вийшли, програміст почав обертатися навкруги, роздивляючись стіни. Він вів Леоніда до носових модулів, не промовивши по дорозі ні слова.

- Що таке? - збентежено спитав капітан, та програміст мовчав. Ретельно оглянувши стіни, Артур дістав папір, притис його до стіни і почав писати:

ТІЛЬКИ НЕ ВІДПОВІДАЙТЕ ВГОЛОС. Я СПЕЦІАЛЬНО ВІДВІВ ВАС ДО НАЙБІЛЬШ ПОШКОДЖЕНОЇ ЧАСТИНИ КОРАБЛЯ, ДЕ НЕ ПРАЦЮЄ ЖОДНА КАМЕРА.

У капітана очі полізли на лоба. Що за ідіотський розіграш? Він взяв у програміста маркер і папір і написав:

ЧОМУ НАС НЕ МАЮТЬ БАЧИТИ КАМЕРИ?

Артур взяв папір і відповів:

МЕТЕОРОЇДНИЙ ПОТІК ВСЕ Ж ПОШКОДИВ ЯДРО ВАСК. ВДРУГЕ ЦЕ НЕ МОГЛА БУТИ ПОМИЛКА. Я ДОБРЕ ЗНАЮ ЦЕЙ ТИП КОМП'ЮТЕРІВ. ОКРІМ БАЗОВИХ ФУНКЦІЙ ВІН БУВ ЗАПРОГРАМОВАНИЙ НА ВИПАДОК САБОТАЖУ.

Командир вихопив новий папірець від Артура і спитав:

ЯК ПРОТИ САБОТАЖУ? І ТИ ЦЕ КАЖЕШ МЕНІ ЛИШЕ ТЕПЕР?!

Артур у свою чергу відповів:

ЦЕ НАДТАЄМНА ФУНКЦІЯ КОМП’ЮТЕРА. НА ЗЕМЛІ БАГАТО ВЧЕНИХ ВИСТУПАЛИ ПРОТИ ПІЛОТОВАНОГО ПОЛЬОТУ, БУВ РИЗИК ЗАНЕСТИ НА ЄВРОПУ ЗЕМНІ ФОРМИ ЖИТТЯ. МІГ СТАТИСЯ САБОТАЖ, ЯКИЙ БИ ЗІРВАВ МІСІЮ. ТОМУ ВАСК БУВ ЗАПРОГРАМОВАНИЙ НА ДОСЯГНЕННЯ КІНЦЕВОЇ МЕТИ БУДЬ - ЯКОЮ ЦІНОЮ. А МЕТЕОРОЇДНИЙ ПОТІК, СВОЇМИ ЧИСЛЕННИМИ УДАРАМИ СПРИЧИНИВ У НЬОГО ЗБІЙ У РОБОТІ, ЯКИЙ ЧИМОСЬ НАГАДУЄ ПАРАНОЮ. Я ДОВГО ДУМАВ, ЩО СПІЛЬНОГО БУЛО МІЖ АРНОЛЬДОМ І ЮРІЄМ? А ПОТІМ ЗГАДАВ, ЯК ЩЕ НА ВИХОДІ З КАПСУЛИ АРНОЛЬД СКАЗАВ, ЩО МИ НЕ ЗМОЖЕМО ПОБУВАТИ НА ЄВРОПІ, ТОМ ПОЖАРТУВАВ ЩО ЗМОЖЕМО А ЮРІЙ СКАЗАВ ЩО ВІН ОПТИМІСТ. СУМНІВУ НЕМАЄ, ЦЕ ВСЕ ЗБІЙ КОМП'ЮТЕРА, ЯКИЙ ТЕПЕР ПІДОЗРЮЄ ВСІХ.

Неймовірно. Неможливо. Комп'ютерна параноя? Але у словах Артура був сенс. Це справді не було схоже на випадковості...

Командир взяв маркер і папір.

ТИ ПРОГРАМІСТ, ЩО ТИ ПРОПОНУЄШ ЗРОБИТИ?

Артур відповів:

ОСКІЛЬКИ ВАСК НЕ РОЗУМІЄ СВОЇХ ДІЙ, ВИМИКАТИСЬ ВІН НЕ БУДЕ. ЦЕ ТРЕБА ЗРОБИТИ ВРУЧНУ, НЕ ВИКЛИКАВШИ У НЬОГО ПІДОЗРИ. Я ПРОПОНУЮ ЗІБРАТИ ВСЮ КОМАНДУ, І НАЧЕ МИМО ПРОХОДИТИ БІЛЯ ЙОГО ЯДРА, А ПОТІМ Я ЗНЕНАЦЬКА ВИБІЖУ І ВИМКНУ РУБИЛЬНИК, ДЕАКТИВУВАВШИ КОМП’ЮТЕР.

Артур був кращим спеціалістом із чотирнадцяти тисяч бажаючих. Леонід ніколи не сумнівався у його компетентності, тож прийняв його план. Написавши його на папір, вони поверталися назад.

Команда мовчки зрозуміла все положення. Залишивши медроботів всередині вони по - черзі виходили з рятувальної капсули.

ВАСК знаходився посередині корабля, біля основи центрифуги. Діаметром у десять сантиметрів, у формі сфери, він був сконструйований для якнайшвидшого прийняття рішень.

Коли вони проходили вже біля ядра, несподівано відкрився шлюз, у напівтемряві вони побачили ремонтного робота.

- Чому ти не ремонтуєш шлюзи? - спитав Леонід.

Робот мовчав, пильно дивлячись на людей своїми очима - камерами. Всі роботи на кораблі підкорялися головному комп’ютеру.

Все сталося за частку секунди. Артур кинувся до ядра ВАСК, однак машина миттю зреагувала, схопивши і з силою кинувши його об протилежну стіну. Усі кинулися на робота, однак фізично він мав значно більшу перевагу. Шлюзи відкрилися, звідусіль бігли роботи як медичні, так і ремонтні... Вони щосили били людей, намагаючись нанести їм якнайбільші ураження, але скафандри їх захищали. Тоді один з них жбурнув Артура під шлюз, що відразу ж закрився... У цьому хаосі командиру таки вдалось смикнути за рубильник, і сталеві чудовиська миттю завмерли. Підбігши до шлюзу, Генрі визволив його.

- У медвідсік негайно!!! - вигукнув Мічіо.

Схопивши програміста, що був ледь живий, вони доправили його до операційної, поставивши у гермокамеру.

Ввімкнувши голоекран, він отримав зображення його внутрішніх органів через МРТ у реальному часі. У гермокамері маніпулятори зняли з нього скафандр. Лікар робив операцію на голограмі, збільшеній у вісім разів, а маніпулятори передавали його рухи постраждалому. Він проводив заміну органів клонованими.

- Не заважайте мені, йдіть!

Усі стали по - черзі розходитися.

В капсулі кілька годин стояла напружена тиша.

- Я зробив що міг - повідомив Мічіо через комунікатор. Він одужає.

Напруга спала. Усе нарешті скінчилось.

Зрозуміло, ні за яке продовження місії не могло бути і мови. Тепер головним завданням було повернутися додому. Без головного комп'ютера усе робилося набагато важче. «Лебідь» був таки відремонтований. Роботи приварили його позаду корабля, він мав штовхати «Меркурія» до Землі. Його реактор живив корабель.

Їжі тепер було значно менше через пошкоджені біосферні модулі, однак її ділили між собою, та й двом вона вже була не потрібна...

ВАСК ще під час аварії послав сигнал біди на Землю. Відремонтована антена прийняла постійно повторюване повідомлення з Центру, що вони поспіхом прийнялися споруджувати новий корабель для порятунку, листи стурбованої рідні, на деякі з яких вже не буде відповіді... Якраз зараз готувалося повідомлення зі звітом про божевілля головного комп’ютера, жертви, відповіді рідним, що мало надіслатися назад.

Отак проходили місяці, корабель, пливучи у безодні, ніс у собі надію про те, що екіпаж ще побачить своїх рідних…

КІНЕЦЬ