Вітання всім читачам нашого проєкту. Ми у «42 фантастах про Неймовірне, Літературу і Все Інше» прагнемо показати наскільки різноманітним є наш фантастичний літературний світ. І сьогоднішній герой чудово демонструє це твердження. Автор кінороману у стімпанк світі та водночас автор книжки про світ радянських речей, письменник, що звертається у своїй творчості до життя людей з усіх куточків України та постійно експериментує із жанрами та формами тексту. Наш гість цього тижня - Петро Яценко.
Петро Яценко
- письменник, журналіст, викладач креативного письма. Народився у Львові, отримав технічну освіту. Лауреат всеукраїнських літературних конкурсів «Нові автори», «Смолоскип». Стипендіат програм Gaude Polonia (куратор — Ольга Токарчук), Bank Austria Literaris (2012). У грудні 2018 р. отримав у Львові Премію міста літератури ЮНЕСКО за роман «Нечуй. Немов. Небач».Коли вийшов ваш роман «Магнетизм», у багатьох відгуках читачів були розповіді про те, що вони почали читати його як реалістичний роман і розчаровані несподіваними для себе фантастичними елементами. Це дуже дивно, бо це вже не перший ваш роман із використанням фантастики. На вашу думку, чому так сталося, і як ви самі ставитесь до цього роману: як до фантастичного твору, як до «химерної прози» чи, може, як до магічного реалізму?
У видавництві «Піраміда», де я видав більшість своїх книжок, у мене була досить камерна аудиторія. Разом з «Видавництвом Старого Лева» на мою книгу звернули увагу нові читачі. Для них «Магнетизм» був першою моєю книгою. Звісно, у анотації написано, що це магічна історія, і початкові розділи так само очевидно свідчать про те, що це не документалістика і не «соціальна проза», як хтось помилково думає. Але, певно, частина цієї аудиторії чекала на зовсім іншу книгу, тож обманулася в очікуваннях.
У кожній художній книзі є певне припущення, угода з читачем, коли він погоджується прийняти запропоновані автором правила гри. Ти або приймаєш їх, або ні. Це як користувацька угода на сайті — далі не можна користуватися текстом, якщо ти не приймаєш його умовності та вибудованого світу. До цього слід бути готовим.
Я був здивований, коли зрозумів, що відгуки про «Магнетизм» поділяються на різко негативні або захоплено позитивні. Але потім збагнув, що так і має бути: роман, наче справжній магніт, або сильно притягує, або відштовхує.
Класифікую цей текст як «фантастичний реалізм» на відміну від «магічного реалізму». Його ознака — пояснення цілком реальних історичних подій у фантастичний спосіб.
Головна героїня шукає свого співмешканця, який зник у Донецьку, за допомогою своєї надздібності «читати метал». Магія та містика стирчать тут чи не з кожного абзацу. Звісно, вони накладені на події, що відбувалися на окупованих територіях у 2014-му, але це зовсім інше бачення.
Місто, у якому автор живе, впливає на його літературну творчість? Чи вся справа лише в особистому оточенні, яке може наштовхувати на певні теми?
На мене дуже сильно впливає саме місто. Ця сукупність архітектури, місця, людських вібрацій. Я народився у Львові, жив у Вроцлаві, був на стипендії у Відні, працював у Лондоні, мене вабить Київ. І мені видається, що кожне місто має свою силу тяжіння і свою мову. Міста потребують, щоби ми їх розуміли. Навіть не так: ми маємо потребу зрозуміти своє місто. Без цього неможливо досягнути успіху, на мою думку. Місто і людина мають резонувати. Мешканець міста повинен глибоко знати його історію як мінімум.
Хотів показати в «Магнетизмі» самотність людини, яка відірвана від свого дому. І її відповідальність за цей дім, за своє місто. Я ставлю в оповіді міста вищими в розвитку від людей. Бо вони об’єднують людські спільноти і є їхнім віддзеркаленням: суспільного ладу, політичної системи. Це такі вищі форми життя, утворені з неживої матерії. Зрештою, як і люди. Цегла, бетон, камінь і деревина є лише складовими цих великих організмів — будинків. Вони так само, як люди, народжуються, живуть, умирають.
Чи є у вас хобі, не пов’язане з літературою?
Займаюся дуже різними видами діяльності поза літературою. Приміром, за карантинний рік згадав, як грати на акордеоні. Музичну школу з цього інструменту я закінчив дуже багато років тому. Обклав сосновою вагонкою мансарду. Багато чого вмію робити руками. Але все ж ніколи не відмовляюся від подорожей. Це моє найкраще хобі.
