Сьогоднішня розмова із людиною, якій доводиться весь час балансувати та обирати хто він: видавець чи автор. Зустрічайте стриманого та небагатослівного Олексія Жупанського.
премії міжнародного літературного конкурсу «Гранослов». З 2007 року - директор видавництва «Видавництво Жупанського». У 2018 році отримав відзнаку Європейської спільноти наукової фантастики в номінації «Найкращий видавець», того ж року його роман «Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек» претендував на нагороду за досягнення в номінації «Найкращій художній твір».
Власне, ці та багато інших книжок, які ми видаємо, складають не лише літературний, а й загальнокультурний базис, без знання якого буде важкувато орієнтуватися у стрімких інформаційних потоках сьогодення. Якщо вже брати до прикладу той самий хрестоматійний «1984» Орвелла, то на сьогодні цей роман не лише не втратив актуальності, а навпаки, його знову починають всі активно цитувати – від політологів, до журналістів, від студентів, до блогерів у соцмережах. Такі поняття, як Старший Брат, постправда, новомова, скасована історія та переписане минуле зараз знову широко використовуються в сучасному інфорпросторі, і нашому суспільству просто необхідно мати першоджерело цих понять – цей безсмертний роман Орвелла про принципи тоталітаризму. Бо, наприклад, без знання конотацій, розуміння звідкіля взявся той Старший Брат і що таке новомова, нам буде важкувато розбиратися сучасному світовому соціокультурному процесі, я вже не кажу про можливість повноцінного діалогу культур тощо.
Ваша остання книжка написана у жанрі фантастики. Чи є для вас фантастика інструментом, що дозволяє вибудовувати абсолютно неймовірні ситуації, чи дає вона творчу свободу, якої важче досягти у реалістичній прозі?
Ну, сам я не відношу цей свій роман до суто фантастичного жанру – радше цей текст перебуває на перетині багатьох жанрів. Там багато реалізму (а хтось скаже, що навіть натуралізму), постмодерну, сюрреалізму, забавлянь із текстом тощо. Звичайно ж, є і фантастичні елементи, що, як не парадоксально, виступають тут інструментом аби ще краще підкреслити абсурдність і негативізм низки цілком реалістичних явищ, про які йдеться у романі. Тобто елемент фантастичного тут виконує роль увиразнювача брутальної прози життя. Але це так – авторський погляд на ці речі, який, звичайно ж, подекуди не збігається із поглядом читача або критика.
А взагалі-то, ми всі живемо у такі часи і серед таких декорацій, що будь-яка навіть найреалістичніша проза просто приречена нести в собі елемент фантастичного чи неймовірного, яке нас оточує у реальному житті – тут лише питання в оптиці, якою послуговується письменник. Коли я опиняюся, наприклад, в районі Академмістечка у Києві, то там стабільно спостерігаю таку фантастику, що хоч стій, хоч падай – такого спеціально навіть не придумаєш. Так що наша химерна реальність диктує химерну фантастичну рефлексію на неї, і для письменника це надзвичайно поживні масні ґрунти, на яких дуже спокусливо ростити свій літературний врожай.
Що впливає на вас як на письменника, що спонукає до писання?
Впливає життя, як воно є – щоденні враження, якісь випадково побачені побутові сцени, прочитані книжки, музика, стреси, гарні люди навколо, погані люди навколо, зміни пір року і пов'язані з ними соціальні та особисті ритуали. Джерела для натхнення розлиті скрізь, важливо лише навчитися їх бачити і усвідомлювати.
