Сьогоднішнім матеріалом ми розпочинаємо спецпроект «42 фантасти про Неймовірне, Літературу і Все Інше». Відповіді на одвічні питання про життя та всесвіт, звісно, нам у цьому проекті не знайти. Але наблизитися до розуміння самого питання можна спробувати, адже всім відомо, що у правильно сформульованому питанні міститься половина відповіді.
В цей непростий час, коли кожного дня здається, що гірше вже бути не може, життя нас дивує знову і знову. Власне, а що ми про те життя знаємо. А про українську фантастику і тих, хто її творить? Не так багато, щоб скласти повну енциклопедію, тому ми і не намагатимемося цього зробити та не будемо друкувати довгі зарозумілі тексти. А от зібрати трохи інформації для наступних видань можливого путівника, подарувати кілька приємних хвилин тим, хто буде читати ці розмови, цілком можемо. Тому і будемо говорити з нашими героями. A почнемо з Ярини Каторож.
штампами, ельфами і нелогічними завитками сюжету – але то таки було фентезі. Але ж і писати потрібно вчитись, чи не так? Опісля пробувала створювати оповідання, деякі з них були реалістичними, та такі речі в голові в мене виникають вкрай рідко. І коли почала зароджуватись справді вартісна історія, що полонила думки і творчий час – я навіть не вагалась, в якому жанрі писатиму. Тому «Алхімія свободи» - фентезійна.
То фантастика приваблює тебе несхожістю на реальний світ?
Якщо говорити про візуальну, естетичну складову, то мене, звісно ж, приваблюють атрибути, притаманні фентезі – магія, красиві краєвиди та споруди; можливість бути будівничим міст, які не могли б існувати насправді, та вигадником мов, звичаїв, обрядів, того ж таки побуту, відмінного від справжнього. Фентезі – це цілковита свобода для автора. В цьому – його головна перевага. А ще – велика відповідальність, адже доводиться якісно описувати все, що навигадувала, щоб воно не виглядало по-дурному, захоплювало.
Фантастика насправді дуже прив’язана до того, що відбувається з автором в його цілком прозаїчному житті. Ну, принаймні в мене це так. І тому вважаю, що задум вдався, коли вийшло поєднати якісь вигадані обставини з відчуттями, які можна пізнати насправді. Тут вважаю головною перевагою змістовності жанру те, що можна вигадати свій світ і переконати читача в тому, що він реальний.
Що було поштовхом до написання нової книжки? Можеш пригадати як з’явився задум твору?
Спершу в мене була ідея створити військову школу і помістити в неї персонажа – дівчину-підлітка. Це була суто ідея, не більше, але вона не мала якогось розгорнутого вигляду і чекала свого часу з пори створення «Алхімії свободи». Та й, чесно кажучи, сама по собі виглядала сухо і тому просто собі була. Напевне, для «Стожара» мені треба було достатньо подорослішати та посміливішати. Після того, як вийшла перша книга, кілька місяців я не могла прийти до тями. Ті часи були сповнені невимовної радості, презентацій та поїздок, а ще – навчання, яке Дамокловим мечем висіло в мене над головою, бо з новим заняттям я важко витягувала сесії та взагалі, здається, вкрай мало спала. То був час контрастів в житті – і чудових, і не надто. І просто не писалось. А тоді раптом настав момент наприкінці листопада, коли сам собою вирішився ряд проблем, що затягнулись, я добряче виспалась, і – полилось. Я просто писала, сп’яніла від натхнення, що збурилась в свідомості.
Коментарів: 1 RSS
1Алхімік02-07-2020 18:53
Повністю згоден )