Космічні подорожі завжди вабили письменників-фантастів. Здається, немає такої теми чи фантастичного припущення, пов'язаного із Космосом, про яке б ще не написали книжку. Але не всі книжки стають відомими широкому загалу читачів, а деякі з певних причин просто забуваються. У цій колонці Арсен Гребенюк розповість про призабуті нині книжки, написані українськими авторами та присвячені космічним пригодам.
У кожної ідеї був час, коли вона з’явилася вперше. «Ковчег Всесвіту» (1995) Миколи Руденка – можливо перший твір в україномовній фантастиці про корабель поколінь і одна з ранніх спроб «переварити» в ній тему України під тоталітарною владою.
Дія розгортається всередині астероїда, де облаштовано ціле місто. Завдання цієї споруди – доставити людей з перенаселеної Землі на іншу планету біля сусідньої зорі. Політ триває сотні років і до початку подій роману суспільство розділилося на безсмертну еліту та просте населення, призначення котрого – працювати і зберігати генофонд. Астероїд для них – це весь світ, а президент Академії – могутнє й примхливе божество, що зрідка з'являється на заклик жерців. З такого середовища «низів» походить механік Прокіп, якого манить житло еліти, маленька імітація Землі. Проте манить не розкішними житлами та безсмертям, а тим, що там збереглася частка давно втраченого дому предків. Його зрештою помічає астроном Лі Чунь і робить своїм учнем.
Отримавши таке працевлаштування, Прокіп отримує нагоду поглянути на закулісcя свого світу зблизька. Алюзії на комуністичні режими тут дуже явні. На астероїді і місцеве КДБ, і партійна еліта, і обіцянки «світлого майбутнього» для народу, коріння котрого наполегливо культивується в «правильному» напрямку. Окремий інтерес складає опис останніх повідомлень з Землі, що супроводжується коментарями про стан планети перед тим, як відбувся відліт. В цих описах чимало того, що ми бачимо зараз, від експансії китайців у Сибір до стану термоядерної енергетики. Тенденції розвитку Руденко розумів, навіть пишучи свою книгу в США, куди мусив переїхати, коли його переслідували в СРСР і позбавили громадянства. Це тільки нагадування читачам, що сучасні події настали внаслідок рішень, прийнятих десятки років тому.
Книга стверджує, що вона для дітей середнього та старшого шкільного віку. І тут... спірне рішення давати середнім класам описи вибитих під час тортур зубів, секс із представниками еліти заради отримання безсмертя та ілюстрації голих людей, викинутих у вакуум. Утім, перша частина роману справді захоплює. Прокіп постає в справжньому детективі з розслідуванням таємниці куди зникає понаднормове населення астероїда (тим паче, в понаднормове згодом потрапляють його рідні). І цю частину однозначно можна рекомендувати. В ній є похмурість, але без «чорнухи» і показано спосіб мислення обох шарів суспільства. Це хороший приклад антиутопії з претензією на реалістичність.
Однак другу я б не радив читати аби не зіпсувати хороше враження. Коли Прокіп здавалося помер, викинутий у космос – покиньте цю книгу. Він запустив процес, що призведе до змін на краще. Цей маленький фінал цілком міг би бути завершенням «Ковчега Всесвіту».
Далі читача зносить фонтаном ідей, які автор хотів утиснути в книгу. Тут з'являються інопланетяни, телепатія, видіння майбутнього, розумні зорі (?), роздуми про долю всесвіту та місце там людини в стилі Бердника. Але автор не Бердник і робить це лубочно-наївно, приходячи до суперечливих висновків. Слухайся вищого розуму – і ти зміниш світ на краще; але окрема людина нічого не вирішує. Безсмертя для меншості – це погано; але для іншої меншості – добре. Україна вціліє попри все, бо її населяє наполегливий народ, що пам’ятає своє коріння; але їй просто пощастило з розташуванням. А ще десь там повз пролягає любовна лінія, котру ви можете загубити, якщо пропустите кілька речень.
Зрештою книга перетворюється на езотеричне повчання і для годиться завершується порівняно хорошим фіналом. Ми майже не дізнаємося про подальшу долю героїв, одне відомо достеменно – «Ковчег Всесвіту» врешті виконає свою місію, прилетівши до мети ковчегом, а не в’язницею. Дякуємо й на тому.
Світ «Ковчега Всесвіту» неординарний, і до половини досить реалістичний. Але книга могла бути куди кращою, будь вона вся такою, як на початку. А так це лише спроба.
Руденко М. Д. : Футурол. роман. для серед. шк. віку. — К.: Веселка, 1995. — 206 с.
Повість «Подорож буде небезпечною» (1989) Ернста Пашицького та Олександра Рожена спіткала дещо невтішна доля. Автор цього огляду стикався з кількома людьми, що читали повість, пам’ятали її сюжет та ілюстрації, але геть забули назву. А книжка, можливо, найкраще, що сталося з україномовною науково-популярною літературою часів Перебудови. Я уникаю поки терміну «науково-фантастичною», і ось чому...
Сюжет нагадує серіал «Космічна Одіссея. Подорожі до планет». Це не стільки історія про героїв, як радше науково-популярний екскурс в астрономію та фізику. Це історія експедиції, що прямує в глибокий космос дослідити зорю, котра надиво швидко наближається до Сонця і за кілька десятиліть може стати загрозою нашій планеті. В польоті команда відправленого на дослідження зорельота «Посланець Сонця» відвідує спершу планети Сонячної системи, а потім і позасонячні і врешті свою мету – аномальну зорю. Глава за главою, як епізоди серіалу, відбувається те саме: на черговому небесному тілі чи й у відкритому космосі стається зустріч з певною загадкою, котру персонажам належить розгадати аби вирушити далі. Кожна така історія безперечно цікава, але фактично не має стосунку до досягнення мети «Посланцем Сонця». Це не більше, ніж зупинки по дорозі.
Чудова риса книжки – опора на науковий матеріал і реальні проєкти. Екскурсам до історії вивчення того чи іншого явища, з яким стикаються герої, відведено чи не більше місця, ніж пригодам. І вони виглядають доречними, доповнюючи незвичайні (і цілком справжні) феномени. Ви знали, наприклад, що кристали можуть рости швидше за будь-яку рослину? Або що в природі теж бувають лазери? А епізод, коли доводиться висадитись на планету, покриту надпровідною кригою, тягне на окремий твір з елементами жахів. Помітно, що один з авторів (Пашицький) – доктор фізико-математичних наук, а другий – сценарист «Київнаукфільму». Біля чи не кожного абзацу можна підписати хто з них який написав, але не будь ці двоє співавторами, твір багато що втратив би. Сплав їхньої праці вийшов доволі плідним.
Оригінальні кілька місць, де герої потрапляють в пастку популярних науково-фантастичних стереотипів, сприймаючи за інопланетян або антисвіт дещо зовсім інше.
Щодо фіналу, він можливо здасться надто «Голлівудським». Він дещо зайвий в тому вигляді, в якому наданий: зі стіною вогню, вибухом, і зорельотом, що здавалося марно тікає від нього. Якщо ви грали в Mass Effect 2, то можете уявити як це виглядає. А потім... а давайте почитаємо про модель всесвіту Фрідмана. Читач, звісно, не проти, але історія майже закінчена, а замість «жили-поживали та добра наживали» отримуємо лекцію з космогонії.
Примітно, що в повісті немає того накипу радянської ідеології, з яким безліч творів мусили виходити раніше. Радянський союз згадується побіжно, здебільшого як місце, де такий-то вчений зробив припущення чи відкриття, котре пояснює те, що відбувається в польоті. В книзі жодної згадки комунізму та не ріжуть око штампи радянської фантастики.
Повість, однак, багато в чому програє як науково-фантастична. Замало в ній часу приділено людям, і забагато поясненням «за кадром». Однак вона дуже хороша, якщо сприймати її як науково-популярну книгу, обрамлену в фантастичну історію. І свою мету – давати цікавий вступ до науки, вона чудово виконує.
Пашицький Е. А., Рожен О. П. Подорож буде небезпечною: Науково-художня книга. - К.: Веселка, 1989. - 156 с.
Чи знали ви, що ще в 1980 українською виходив свій «Інтерстеллар»? Це «Космічний Гольфстрім» Василя Бережного. Хоча він перейняв ідею з «Космічної Ніагари» того ж автора, цей твір більший та багатший на події.
Передусім це історія не так про відкриття, котрі робить екіпаж зорельота «Вікінг», як про виживання в замкнутому просторі. В просторі, де немає іншого виходу крім як чекати на зміни ззовні, замикаючись у собі, або наважитись прийняти довколишніх з усіма їх рисами. Початок і середина повісті – це черги розмов, описів шахової партії та між тим рапорти про стан польоту.
За бортом же після наближення до чорної дірі відбувається щось дивне, чого непомітно всередині. Час плине на різній відстані від діри з різною швидкістю, і це вносить навіть дрібку жахів. Наприклад, коли капітан Гордій прокидається постарішалим (погляньте епізод «World Enough and Time» «Доктора Хто», ситуація подібна). Видимий всесвіт згортається в цятку на небі, і годі сказати скільки часу минуло вдома. Можливо, вся місія уже марна, а історія всесвіту скінчилась. Тим більше дорога тільки вперед – куди ще ніхто не дістався.
Сучасний читач може іронічно посміхнутись. Тутешні герої користуються перфокартами, а одного з персонажів звуть Алк. Однак, не будемо дорікати Бережному, пишучи про майбутнє, ніхто не застрахований від подібного.
Повість не назвати нудною, але вона точно неквапна. Та відгук на неї не був би тут, якби не друга половина твору й закінчення. На них твір виїжджає сповна і лишає бажання «ще!» Бо по той бік сингулярності чекає інший всесвіт, якому за словами одного з персонажів «саме не вистачало людей». І шанс заснувати в ньому нове людство, виросле на всьому найкращому знанні, взятому в подорож. Хіба не достойна мета для польоту? Цілий всесвіт – дивний і дещо кумедний. Скажімо, планета Гантеля, що стає екіпажеві новим домом, була названа не просто так.
Утім, остання глава приголомшує більше. При тому що кілька головних персонажів зустріли свій кінець, складно уявити більш оптимістичний і надихаючий фінал для цієї історії. Він Величний.
Для порівняння раджу почитати «Функцію Шоріна» (1962) російського письменника Георгія Гуревича як свого роду полеміку з твором Бережного. Герої Гуревича відмовилися від багаторічного польоту задля безпеки, проте спосіб досягнути мети знайшли. Питання в обох авторів ті самі, та відповіді, схоже, різні. Хіба не тоді розкривається героїзм, коли ти знаєш, що твого подвигу напевне ніхто не побачить і не оцінить, але все-одно робиш його? Бо знаєш, що так правильно.
Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. К.: Рад. письменник, 1980. 223 с., іл.
Коментарів: 1 RSS
1Беркут25-01-2023 08:06
Дякую! Нарешті знайшов твір уривок якого читав в дитинстві в якомусь радянському журналі (пам'ятав лише проходження через Чорну діру та планету Гантеля).