Вимушена зупинка

Вимушена зупинка

Субота, 15 лютого 2014 г.
Проглядів: 2209
Підписатися на комментарі по RSS

- Реперна точка 126бт36а. Сектор 734. Локація 97 відсотка, - беземоційний голос корабельного комп’ютера пролунав в тиші ходової рубки.

- С кожним разом, локація все краща, - мовив навігатор.

- Пального вистачить лише на ще одну спробу, - нагадав технік.

Ліда та Оксана промовчали, тільки Ліда важко зітхнула. Сергій прикрив очі, він розумів всі - чекали його слів. А їх і не було. Їхній новенький контейнеровоз, багато кілометрова ажурна конструкція із зовнішніми пілонами для кріплення вантажних контейнерів. Перший із нової серії, застряв в цій реперній точці. Взагалі цей рейс, з якого боку не поглянь, все в перший раз: перший комерційний рейс корабля нової серії, перший рейс нового екіпажу. Сергій поважав професіоналізм психологів компанії, що формували екіпажі, але факт залишався фактом. Вони зустрілись і познайомились коли корпорація отримувала «Чайку 01» на верфі.

З екіпажу тільки у нього та техніка Богдана був стаж в вантажних перевезень. Технік - Богдан ходив на старенькому, ще фотонному, рудовозі і отримав нове призначення коли їхнього «ТРФ179» списали і зняли з рейсу. Флегматичний  Богдан був найстаршим в екіпажі, мав спокійну вдачу і здатність все робити швидко, ніколи при цьому не поспішаючи. Навігатор - Тимофій, який перейшов з системних диспетчерів, веселун та жартівник. Сідаючи в крісло навігатора, враз перетворювався на скупого в емоціях професіонала. Оксана, що прийшла з планетарної розвідки, на посаду експедитора, спокійна дівчина с сумним поглядом. Постійно проводила час за монітором контролю вантажу. Наймолодша з екіпажу Ліда – медик, вічно червоніюча від відвертих залицянь Тимофія, потрапила в екіпаж після закінчення навчання. Взагалі була новачком в космосі. Сергій - капітан корабля, останні три роки відлітав помічником капітана на пасажирському лайнері, отримав так-би мовити підвищення. І ось така халепа – застрягли в цій системі.

Вони винирнули з підпростору в реперній точці. Провівши всі необхідні технічні процедури, у відповідності до регламенту, зробили наступний стрибок до слідкуючої реперної точки. І винирнули знову в тому ж місці, з якого стрибали. Їхньому подиву не було меж Перевіривши все, що можливо, тричі пере-провіривши розрахунки, «Чайка» знову стрибнула. І знову опинилася в цій, тричі неладній, системі. Більше вони не спішили. Корабель пройшов повну технічну діагностику, прилеглий космос був просканований всіма можливими способами, по всіх можливих параметрах, і ніяких відхилень від норми. Богдан пожертвував одним з ремонтним ботів, який підійшов на відстань прямої видимості до картографічного буя, де пересвідчився, що він справжній. Повернутися бот, що розрахований на обслуговування конструкцій корабля, а не на подорожі у відкритому космосі, не зміг. На маневрових двигунах вони відійшли на максимально можливу відстань, від місця перших двох спроб. Майже критична відстань від буя. І стрибнули втрете. З тим же результатом. І тепер мовчазний екіпаж чекав на рішення капітана.

- Потрібні ідеї, всі, самі фантастичні і неймовірні, - промовив капітан.

- Так вже все спробували, - мовив Богдан.

- А я знаю, наша Ліда приглянулася місцевому принцу, от нас і не відпускають, - спробував пожартувати навігатор. Ніхто, навіть Ліда, не звернули уваги, всі були надто стомлені і засмучені, останні п’ять днів виявились дуже важкими.

- Можливо, технічний дефект або недоліки програми,- слова Ліди, Тимофій та Богдан зустріли тихим стогоном. Це дійсно було найвірогідніше, але саме це вони перевіряли багато разів, при кожній спробі, і не знаходили ніяких відхилень від норми. І обладнання і програма не були унікальні, вони використовувались на різних моделях кораблів, впродовж тривалого часу, і таких випадків відомо не було, як і зникнень кораблів.

- Можливо, тут залишається наша копія, а оригінал, нічого не підозрюючи, продовжує подорож,- несміливо промовив Богдан.

- Так що, там на Кураті вже три «Чайки» і три Тимофія? - Здивувався навігатор.

- Ні, - Оксана промовила не відриваючи погляду від свого монітора. - Вже після другої «Чайки» тут від дослідників було б не проштовхнутись.

- Просторова яма, і нам не вистачає потужності з неї вистрибнути, - запропонував іншу версію Богдан. – Ні, генератори відчули б додатковий опір, там зворотній зв'язок, - заперечив сам собі. – І картографи ніколи б не повісили буй в ямі.

- Картографи якось звідси полетіли, - промовив капітан. – Цей маршрут відомий, не ми перші ним йдемо. Те що тут є, немає постійної дії, і раніше не проявлялось.

- Космос на відстань десяти світових секунд - порожній. Я перевіряю. Постійно. Ознак присутності інших кораблів в системі нема, - промовив Тимофій.

- Потрібно шукати відповідь на планетах, - мовила Оксана. – Картографи були, свій буй повісили, ні геологічних, ні корпоративних буїв - немає, ці планети ніхто не досліджував.

- Оксано, у нас контейнеровоз, а не планетарний розвідник, як ти це собі уявляєш? – Запитав Богдан.

- Що пропонуєш? - Не такий категоричний був Сергій.

- Контейнер 743; партія роботів «Астероїд 97». Замовлення гірничодобувної корпорації з Курата, призначення, проводити геологічну розвідку в автоматичному режиму як на астероїдах, так і на малих планетах. Оснащені просторовими двигунами короткого стрибка, для перельотів в середині системи. Контейнер 189-190, універсально-побутові роботи «Комфорт 7», замовленні адміністрацією колоніальних поселень, - відповіла вона.

- Хм. «Астероїди» потрапити на поверхню великих планети зможуть - живучі. Повернутися назад – ні, потужності невистачить,. Геологічну розвідку проведуть - для цього і проектувались. «Комфорти» для чого? – Запитав технік.

- Основна задача цих роботів - гарантування безпеки життю людини, а вже потім створення комфорту. Функції біологічного контролю в них не гірші ніж у роботів-дослідників з планетарної розвідки. Вони здатні реагувати на всі відомі небезпеки, також мають здатність виявляти присутність неземного типу життя, - замість Оксани відповіла Ліда.

- Шість планет. Дві газові, там «Астероїди» нічого не зможуть зробити. Потрібно чотири комплекти. Для початку по одному на планету. Потім добавимо туди, де щось знайдеться, - промовив Сергій.

- А в контейнерах немає нічого такого, що можна на орбіти повісити? – Запитав Тимофій.

- Немає.

- Що скаже транспортна служба? – озвався технік.

- Мій клопіт, і найменший, - відповів Сергій. - Ліда визначайся з кількістю «Комфортів» на одного «Астероїда», і підключай їх до бортової системи біологічного контролю. Оксана на тобі вибір місця висадки. Тимофій - програми керування роботами. Богдане ми на розконсервацію, почнемо з «Комфортів», - він впевнено віддав розпорядження.

 

Роботи виявилося більше ніж вони очікували. Найбільша, технічна палуба, виявилася замалою для прийому контейнера. Довелося розкривати контейнери прямо на транспортних пілонах, переправляти роботів у шлюзовий відсік і там проводити регламент розконсервації. Нові «Айстероїди» мали великий трюм для зразків породи, і могли взяти на борт по сімнадцять «комфортів». Також їхня програма керування виявилась досить гнучкою і вдалося прописати нетипове завдання через її власний інтерфейс. Зате програма «комфортів» викликала затримку. Вона мала декілька варіантів використання робота, звісно, ні один з них не підходив, для такого неординарного завдання, як дослідження невідомої планети. Проморочившись півдня, вирішили поставити їх на пряме керування бортовим комп’ютером «Чайки», що правда це привело до зменшення роботів - по дванадцять в комплекті.

Нарешті все закінчилося, роботи відправилися в політ кожен до своєї планети. На наступний день, перший «Айстероїд» висадився на п’яту планету. Передав зображення замерзлої планети, товщину криги, хімічний склад. «Комфорти» виявили невідповідність всіх параметрів для можливого життя, означивши планету як «небезпечна для життя». Слідів форм неземного життя теж не знайшли. Четверта, як і шоста. була газовою планетою тому роботи її проминули. Третя, всупереч сподівань екіпажу, виявилася повністю вкрита піском, дані передані роботами, теж нічого незвичного не містили, планета також отримала ознаку «небезпечна для життя».

Зате, картинка передана з другої планети визвала шок у екіпажу, що не відривав погляд від моніторів. Велетенські, скам’янілі дерева, обтесані вітром, наче морська галька, спричиняли гнітюче враження. Роботи вгрузали в товстий шар пилу, але їх прилади фіксували на поверхні планети таку ж скам’янілу траву.

- Що ж могло таке, спричинити? – пролунало питання Оксани, в тиші рубки.

- Нічого собі, - не втримався Тимофій, коли відеокамера робота зупинилось на глибі напівзруйнованого вітром, величезного, кам’яного звіра.

- Як красиво, наче скульптор все витесав, а потім кинув на потіху вітру, - зачаровано вдивляючись в монітор, мовила Ліда.

- Планета «Медузи Горгони», - промовив Богдан.

- Кого? - Перепитав Тимофій.

- Міфічна істота, що поглядом перетворювала живих, на кам’яні скульптури, - відповів той.

- Це не можливо, - промовила раптом Ліда, роздивляючись кам’яні краєвиди.

- Так міфічна ж, ніхто і не сперечається.

- Те, що ми бачимо неможливе, - Ліда схвильовано продовжила. – З мертвими рослинами та тваринами відбуваються певні процеси: тління, гниття, поїдання іншими, ще живими. Навіть якби одночасно загинуло все живе, від бактерій до тварин, процеси окислення не дозволили б залишитись останкам в такому стані. Просто - закам’яніти, потрібні певні умови і століття. Це неможливо.

- Це не земна природа, тут можливі інші, невідомі нам процеси, - промовив Сергій.

- Це цікаво, але яке відношення, може мати, цей кам’яний сад до польотів в підпросторі? - запитала Оксана.

 

І тут, це почалося. Спочатку ніхто не збагнув чому пропала одна з картинок на моніторі.

- Зник зв'язок з одним «Комфортом», - доповіла Ліда.

- Дайте команду знімати один одного, - зреагував командир. Картинка змінилась, на моніторах з’явилися роботи. Одинадцять. Вони завмерли, виконуючи нову команду бортового комп’ютера. Минав час нічого не відбувалося.

- Хай продовжують дослідження, тільки не втрачаючи з поля огляду камер один одного, - продовжив він.

- Зараз внесу корективи, - відізвався Тимофій.

Раптом один з «комфортів» піднявся над поверхнею планети, хаотично рухаючи маніпуляторами. Завмер. Його кінцівки випрямилися, а потім він розійшовся деталями в різні боки, зберігаючи приблизне їхнє розташування, таке, як у зібраному вигляді. І осипалися в пилюку. Залишилася висіти в повітрі тільки енергетична батарея.

- Хтось невидимий вивчає будову наших роботів, - промовив Богдан. - Мені потрібний час, хочу проаналізувати це.

- Ніяких загроз не виявлено, планета стерильна. Слідів неземного життя, роботи не встановили. «Малопридатна до життя»! - Здивовано прочитала висновок роботів, Ліда.

- А дерева? – Тимофій був вражений.

- Це рідкість, - задумливо проговорила Оксана. – Як правило, планети - «небезпечна для життя», в кращому випадку – непридатна. Працюючи в планетарній розвідці я не пам’ятаю щоб знаходили - малопридатну.

- Я б і цю, безпечною не назвав, - промовив Тимофій. – Особливо для роботів.

- Вони зовсім не прореагували на знищення собрата, наче нічого не сталося, - промовив Богдан. - Мені потрібний запис всіх даних, що надходили від знищеного робота.

- Я вивчаю, зараз надам копію, - відповів навігатор.

- Батарею вивчили, - прокоментував Сергій, спостерігаючи як позбавлена невидимої опори, та впала на поверхню таємничої планети.

- Через годину планета вийде з зони зв’язку, - повідомив навігатор.

- На скільки пропаде, зв'язок?

- Десять годин сімнадцять хвилин.

Тим часом на моніторі було видно як невідомий розібрав наступного робота. Цього разу його зацікавила механіка. Декілька разів розібравши і склавши кінцівку робота, невидимий механік підключив батарею, і напевне був собою дуже задоволений, спостерігаючи, як згинається і випрямляється в суглобі кінцівка робота. Спостерігати зі сторони було моторошно і неприємно, «комфорти» були роботами-гуманоїдами.  Сергій огледів екіпаж: Ліда вивчала хімічно-біологічні дані отримані з планети, Богдан з Тимофієм вже вдвох за одним пультом аналізували процес розбирання «комфорта», Вони підвили  робота до останків розібраного собрата, і тепер тихо про щось сперечались, роздивляючись на моніторі наслідки діяльності невидимки. Оксана вивчала реєстр вантажу. Сергій активував аварійні капсули та буї, перевів їх в режим готовності і включив на буях режим протоколювання. Копії бортового журналу і реєстрація всього, що відбувається в ходовій рубці та запис отриманих сигналів кораблем, тепер буде фіксуватись в усіх тридцяти аварійних буях.

- Важко відчувати безсилля? - раптом почув він тихий голос Оксани.

- Ми в космосі, - відповів він.

- Він так скоро нам і корабель розбере, - промовив навігатор, як виявилося, не перестаючи стежити за моніторами.

На планеті, тим часом, кінцівка була забута, і тепер у господаря кам’яного лісу, була нова іграшка, в повітрі над останками чергового робота, висів кібернетичний блок робота.

- Якими базами даних, комплектують «комфортів», - запитала Оксана.

- Загальні, академічні, перший рівень,- не замислюючись відповів Тимофій.

- Все рівно, вже нічого не зміниш, - промовив Богдан.

- А, що з першою планетою? – спитав Сергій.

- «Небезпечна для життя», сліди невиявлені, - відповіла Ліда.

- Друга планета вийшла з зони можливого зв’язку, - повідомив бортовий комп’ютер.

- Всім відпочивати. Вахта п’ять годин, перша вахта моя, друга - Богдана. Збираємося через десять годин, - віддав наказ капітан.

 

Коли через п’ять годин, Сергій здав вахту, і зайшов до своєї каюти, там його чекала Оксана. Рвучко піднялася з крісла і підійшла до нього. Закрила долонею йому рота, не даючи нічого сказати, а потім обняла за шию і припала до його губ у відчайдушному поцілунку. Вони кохалися: не здержуючи бажань, не слухаючи те, що шепотіли один одному, палко, нестямно, наче останній раз в житті. А після, Сергій довго лежав, закривши очі, і прислухався, як час від часу, здригалася у вісні Оксана. Та і незчувся як заснув. Прокинувся Сергій вже сам.

В ходовій рубці все залишилось без змін. Оксана вже сиділа за своїм пультом контролю вантажу, привіталась не піднімаючи погляду. Богдан, на пропозицію відпочити, відповів, що він встиг відпочити до вахти, і просто пересів на своє місце. Тимофій прийшов з заспаними очима, кинув погляд на монітор навігатора, і пішов до Богдана сперечатись. Відпочинок пішов на користь тільки Ліді. Привітавшись, вона посміхнулася всім, пройшла до свого місця, і знову засіла за даними, що надходили від роботів.

- За дві хвилини відновиться зв'язок з другою планетою, - порушив мовчання Сергій. - Напевно, вже пора їй назву вигадати, - запропонувала Ліда.

- Ми в місцевих запитаємо, - відповів Тимофій.

- Що, не в гуморі? – відізвався Богдан..

- Ми тут вже шостий день. П’ять дні мріяв виспатись, а випала нагода, не зміг заснути, - поскаржився той.

- Сьомий, - поправив його Богдан.

- Планета в зоні сигналу, - повідомив бортовий комп’ютер.

Всі одночасно подивились на монітор, на планеті нічого не змінилось. Все так же висів в повітрі кібернетичний блок. Роботи, прив’язані умовою знімати один одного, вештались неподалік.

- Залиш одного контролювати нашого невидимку, а інші нехай збільшать територію досліджень, - попросив Сергій.

День пройшов без змін. Всі займались своїми справами: Оксана перебирала реєстр вантажу в пошуках речей, що могли б знадобитись, Богдан і Тимофій ніяк не могли дійти спільної думки про природу невидимки, Ліда - звітами з планет. Сергій перебрав на себе все, що відносилось до поточних корабельних справ. Та керував пошуками невідомого, що вели роботи на другій планеті. «Комфорти» пройшли вже значну відстань, але нічого крім кам’яного лісу не знайшли. Після обіду він відправив Тимофія відпочивати, встановивши тому ранкову вахту, вечірню знову залишив собі. День добіг кінця, не принісши ніяких змін. Залишилась невизначеність, тривога, і неясне відчуття - відчуття, що вони не враховують щось важливе. Передавши вахту Тимофію, Сергій повернувся до своєї каюти, і засмутився, Оксани не було. Тільки тепер дивлячись на пусту каюту, він зрозумів, що весь день сподівався, що вона знову його чекатиме.

Восьмий день приніс зміни. Після встановлення зв’язку на моніторі відобразилось всі три кібернетичні модулі розібраних роботів. Утворивши правильний трикутник, вони нерухомо висіли в повітрі над останками розібраного «комфорта».

- Здається наше очікування, скоро скінчиться, - прокоментував Тимофій.

- Швидше б, - відгукнулась Ліда.

- Поки є час, пропоную, обговорити, що кому вдалося встановити, - запропонував Сергій.

- Фактично нічого, крім того, що ми бачили на моніторах. Ніяких слідів його дій не вдалося зафіксувати. Зміни в електричних та магнітних полях, тільки від переміщень деталей роботів. Гравітаційне поле без змін, За параметри просторового поля нічого не скажу, на роботах немає відповідних датчиків. Перший робот був фактично розрізаний невідомим способом на частини. Другого намагались розібрати по деталям, але розрізаних частин ще багато. Дайте мені розрізані деталі, я по зрізу скажу більше, а так, уявлення не маю чим різали. Третього розібрали повністю, розрізали тільки сварні шви. Це все, - Богдан явно був засмучений.

- Я й кажу, він якось впливає на простір, - втрутився Тимофій.

- Лідо? – не дав розгорітися суперечці Сергій.

- Десь три, чотири тисячі років тому, - Ліда перехопила здивовані погляди і уточнила. – Я проаналізувала швидкість і величини вивітрювання кам’яних дерев. Точніше встановити не вдалося, - чомусь вибачилась вона. – Так ось. Тоді на планетах, так на всіх планетах, щось сталося, Дерева і звірі закам’яніли, і в породах мінералів, в цей же час, пройшли зміни, вони всі зараз фактично композитні, наче один мінерал всередині іншого. Я не геолог щось сказати більше не можу, в тих базах, що є на борту, інформації про подібні випадки нема.

- Цікаво, - промовив Богдан про щось замислившись.

- Виклик зв’язку «Астероїд 97», з другої планети, - пролунав голос бортового комп’ютера.

- Почалось, - прошепотів Тимофій.

- Зв'язок дозволяю, - промовив Сергій.

На моніторі з’явилося обличчя сивого чоловіка, худе, покрите зморшками. По ходовій рубці пронеслась хвиля здивованого видиху. Щось випало з рук у Ліди, але на це ніхто не звернув уваги.

- Ми помічники. Зміни. Всі змінилися. Ми ні. Ми хранителі. Ми втратили знання. Завдання. Відновити життя. Ми знайшли знання. Потрібне життя. Відновити життя. Ми помічники. Зміни. Всі змінилися. Ми ні. Ми хранителі. Ми втратили знання. Завдання. Відновити життя. Ми знайшли знання. Потрібне життя. Відновити життя. …

- Запис циклічно повторюється, - повідомив бортовий комп’ютер.

- І що це може значити? – запитала Ліда.

- Комп’ютер, ідентифікувати зображення на моніторі, - наказав Сергій.

- Дон Сікар, генеральний конструктор фірми «Сікаркорпорейшен», виробник роботів «Комфорт 7», - пролунала відповідь комп’ютера.

- Їм потрібний зразок життя, щоб відновити життя на планеті, - відповів Богдан.

- Схоже, що ти правий, - промовив Тимофій. – Оксана підбери їм зразок з контейнерів. Я думаю після цього вони нас відпустять?

Сергій, як і всі, подивився на Оксану, і зустрівся з її переляканим поглядом. І не розуміючи ще нічого, він вже знав, прийшла біда.

- Після випадку «генетичної ерозії Бурата», була створена служба біологічного контролю, - голос Ліди лунав напрочуд спокійно. – Ця служба має найбільші повноваження, що колись у когось були. Також нею встановлені правила перевезення біологічних вантажів. Такі вантажі перевозяться тільки спецрейсами, по відповідним ліцензіям, спеціалізованими кораблями. На нашому кораблі, є тільки п’ять зразків життя. Це ми.

Повисла гнітюча тиша в рубці. Сергій не міг відвести погляду від зляканої Оксани, та дивилася на нього, а в її погляді, жах поступово змінювався на відчай. Богдан опустив голову і накрив її долонями. Ліда навпаки, мала вигляд зібраної, готової до всього людини.

- Це ж, тільки припущення, можливо…, - Тимофій, напевне, вперше в житті не міг знайти слів.

- Капітане, пропоную жереб, - пролунав хриплий голос Богдана.

- Не смішно, - рішуче промовила Ліда. – «Чайкі», ще дві реперні точки до Курата. Ні капітан, ні навігатор, ні технік приймати участі в жеребі не мають змоги, інакше це самогубство для всіх. Я думаю ніхто не буде заперечувати, що на даний момент на борту медична допомога нікому не потрібна.

- Залишусь я. Я космодесантник, хоча і в минулому. Мене вчили і тренували виживати на планетах, - тихо промовила Оксана, відводячи погляд від Сергія.

- Облиш. Ти краще інших знаєш, що в даному випадку в мене найбільше шансів залишитись там живою. Я медик. Я можу професійно визначити, що для мене допустимо, а що ні. Тим більше я біолог, а цінність біолога вища ніж у іншого зразка життя. І вони це знають. Будь ласка, давайте не будемо сперечатися, - раптом попрохала вона.

- Потрібно обміркувати інші можливості, - промовив капітан. – Ми не можемо зациклюватись на одному припущенні.

- Капітане, ти ж знаєш, що я залишусь, і це оптимальний варіант, - промовила Ліда.

- Ми нічого не знаємо про них: ні про їх цілі, методи, можливості, ні про їхню логіку, ні навіть про те, що в їхньому розумінні безпечно,  - відповів той.

- Ліда я, - почав Тимофій і замовк.

- Тімо, поговоримо коли я повернусь. Люди, перестаньте. «Чайці» залишилось сім днів дороги. Три дні щоб підняти фрегат БСК, сім днів йому на дорогу. Через сімнадцять днів я буду не сама. Аварійна капсула забезпечує виживання людини на протязі півроку. Це десятиразовий запас, - вже розсердилась Ліда. – І капітане дочекайтесь мене, не спішіть приймати іншого медика в команду.

 

В ходовій рубці всі стояли перед великим оглядовим монітором. Всі продовжували вдивлятися в те місце, де зникла аварійна капсула. Сергій підійшов до Оксани, обняв її за плечі, повернувшись вона сховала лице в нього на грудях. Погладжуючи її за плечі, він відчував як поволі розслабляються її напружені м’язи.

- Все-таки принц, - промовив Богдан. – Матимемо надію, що не чудище.

Тимофій промовчав, тільки плечі в нього опустились ще нижче, а Оксана щільніше притулилася до Сергія.

- Починаємо процедуру підготовки до стрибка, - хриплим голосом наказав капітан.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>