У пошуках Фенікса з Вогняної планети

У пошуках Фенікса з Вогняної планети

Середа, 5 грудня 2018 г.
Проглядів: 58
Підписатися на комментарі по RSS

Арсеній вже з півгодини непорушно стояв біля ілюмінатора, вдивляючись в безмежну далечінь Всесвіту. Десь там дуже-дуже далеко його дім. З одного боку рідний, а з іншого вже такий чужий і незнайомий.

Майбутній піратський барон-капітан Арес народився і виріс на хуторі. Чисте гірське повітря, привітні люди та надзвичайна природа – все це з дитинства оточувало хлопця, що мріяв продовжити справу діда-прадіда. Випасати худобу на полонинах було найромантичнішим, що могла собі уявити семирічна дитина. Та вона виросла, закінчила школу, вступила до університету, і мрії забулися. Велике місто їх зламало, підмінило новими ніби-то потрібними ідеалами.

Коли ж Земля приєдналася до Міжгалактичної конфедерації, і відкрилися перші космічні академії, де земляни могли дізнатися набагато більше про Всесвіт, дитячий романтизм Арсенія прокинувся від довгого сну, розгорівся із новою силою. Хлопець буквально заразив усіх друзів ідеєю підкорення незвіданого (поки що) космосу. Тому вступ до однієї з академій був лише питанням часу.

Довгих сімнадцять місяців навчання, нудні години теоретичних занять, набагато цікавіша практика, й Арсеній стає одним із десяти щасливих випускників, хто найпершими відправилися у далеку пригоду.

– Про що замислився? – перший помічник капітана та його найкращий друг Дмитро став поруч, так само вдивляючись кудись вглиб безмежних просторів.

– Нічого важливого. Як там наші справи? За моїми підрахунками, ми вже повинні бути поруч з туманністю Привидів.

– За три години за земним часом пройдемо по дотичній із нею.

– Конфедерати?

– Усе чисто.

Та ледь Дмитро промовив ці слова, на капітанський місток вийшов зв'язковий – невисокий чоловічок з металевою ногою, трьома пальцями на кожній руці та кирпатим носом. Він виглядав занадто стурбованим.

– Мій капітане, ми перехопили сигнал тривоги від одного із піратських кораблів. Капітан Юі просить про допомогу.

– Що сталося? – статус барон-капітана зобов’язував Арсенія слідкувати за безпекою інших піратів.

– Потрапили у засідку конфедератів, сер. Що ми будемо робити? Відповісти на виклик чи проігнорувати?

– Як далеко вони від нас? – запитав Дмитро. Незважаючи на піратський кодекс та обов’язки барона, він знав, наскільки їх власна мандрівка була важливою для друга. І будь-яка затримка коштуватиме йому мрії. Знову.

– Майже парсек в бік галактики Андромеди.

– Досить далеко. Думаєш, нам вистачить палива, якщо ми відхилимося від курсу? – перший помічник повернувся до капітана, та того вже не було поруч. Уся команда дивувалася такому таланту — часом рухатися нечутно.

***

Іноді Арсеній ненавидів себе самого за надмірну відповідальність. Власне це і стало ключовим фактором у виборі саме його кандидатури на роль шостого і останнього барон-капітана. Але зараз ця риса тільки заважала. Чоловік знав, що часу в нього не так вже й багато, бо не він один бажає здобути славнозвісного (а може й триклятого) Фенікса з Вогняної планети. Проте й залишити товаришів по духу в біді він не міг. Тому, не чекаючи більш детальних пояснень зв’язкового, пішов одразу до механіків та навігатора. Йому треба було знати, чи вистачить ресурсів та наскільки сильно відстануть у часі, за умови, що вони прийдуть на допомогу команді Юі.

Коли корабель різко зупинився, а потім так само різко виконав правий поворот, команда сильно здивувалася. Деякі особливо «чутливі» та «вразливі» не втрималися на своїх позиціях і полетіли на підлогу. Та гучний голос капітана по внутрішній мережі змусив усіх швидко прийти до тями і розставив усі крапки над «і».

– Шановне товариство, знаю, що у нас із вами є одна дуже важлива місія. Але ми щойно отримали сигнал, що наші побратими опинилися в халепі. Конфедератській халепі. Ну і які ж ми будемо пірати, коли покинемо своїх напризволяще?! Можливо, комусь і подобається нинішній стан речей, та не варто забувати, що ми з вами, панове, шляхетні волоцюги. А вони, як відомо, від бійки не тікають, як щури з корабля. Тому всім приготуватися. Йдемо на підмогу команді капітана Юі.

Піратське прізвисько «Арес» Арсеній отримав не тільки за співзвучність із іменем. Зазвичай спокійний і розсудливий під час абордажу він перетворювався на невблаганного та жорстокого різника, якого не цікавили причини та наслідки. Важливими були тільки перемога, ріки крові «ворогів» та адреналін у власній. Арес бився заради битви, отримуючи від цього чисте задоволення. Так само, як давньогрецький бог. Цей дисонанс нерідко лякав нових членів команди, яким здавалося, ніби їх капітана підмінив безжальний містер Хайд. А потім усі звикають і навіть вважають за честь борознити простори під керівництвом такого безстрашного пірата.

Коли Ель Дуенде – невеликий у порівнянні з іншими, зате маневрений апарат Арсенія-Ареса за чотири земних години повним ходом дістався команди капітана Юі, останні буди дійсно у великій халепі. Солдати конфедератів майже повністю захопили досить великий піратський корабель, витіснивши їх до нижнього відсіку. Непомітно зістикувавшись зі Сліпою Фортуною, команда барон-капітана одразу і без остраху кинулася в бій (бо з ким поведешся...). Солдати Міжгалактичної конфедерації одразу навіть розгубилися. Вони не могли зрозуміти, звідки взялася ще ціла купа піратів. Але ж недаремно корабель Арсенія називався примарою або духом. Сам же капітан бився в перших рядах, влучно стріляючи та розкидаючи по різні боки вочевидь ще молодих солдат. А колись він і сам був таким.

– Капітана взяти живим! Це наказ керівництва! – знайомий голос звучить зовсім поруч, і Арес просто не може його проігнорувати.

Лише на мить обернувшись в бік голосу, пірат зміг розгледіти знайому фігуру, русяве волосся і волошково-сині очі. Дев’ять років тому окрім Дмитра разом з Арсенієм до десятки щасливців потрапила ще одна подруга – Іванка. Молодь знала один одного з дитинства, і майже завжди разом. Куди один, туди й інші. Разом покинули рідну планету, разом захотіли стати солдатами конфедерації. Знову навчання, непередаваний захват, бо кожного дня нове відкриття, і здається, так буде вічно. Але після перших місяців справжньої служби світ Арсенія змінився. Юнак кинув службу та приєднався до числа розбійників, починаючи з рядового штурмана. Дмитро пішов майже одразу після Арсенія, а от Іванка залишилася.

– Ті ба! Кого я бачу! – так само голосно вигукує Арес, привертаючи увагу до себе. – Спейс-лейтенант Ів. І чим же ми, звичайні волоцюги, заслужили вашої уваги?

– Взагалі-то вже спейс-капітан, – виправила Іванка. – І не повіриш, але я теж дуже рада бачити старого друга. Хоч він і став злочинцем.

«Шкода, що він так і не зміг кимось більшим, ніж просто друг», – блискавкою пронеслось в думках обох.

– А ти швидко просуваєшся кар’єрною драбиною. Так, гляди, й спейс-полковником скоро станеш.

– А ти заздриш?

Це вже не перша зустріч Ареса та Ів з тих пір, як вони опинилися по різні сторони. І кожного разу все розпочинається за одним і тим же сценарієм. Обмін саркастичними ремарками, спроби вжалити як найболючіше, а потім поєдинок, у якому поки що не визначився переможець. Колишні друзі не поступалися один одному в спритності та уміннях, а невирішені проблеми та незабуті образи тільки сильніше розпалювали бажання взяти пальму першості. Вони застилали очі обом, не дозволяючи переключатися та відволікатися на когось іншого. Цього разу так само. Арес вже й забув, що він тут лише для допомоги капітану Юі. Так само як Ів не пам’ятала, що вона на кораблі також через зовсім іншого пірата. А навколишній світ просто перестає існувати.

Однаково відточені рухи, ніби віддзеркалення з тією лише різницею, що дівчина рухається занадто правильно, ніби за підручником, а чоловік – більш вільно, розкуто. Кроки супротивника прораховуються занадто легко – довгі роки дружби та спільне навчання даються взнаки. Один хоче зробити випад, другий одразу його блокує, а потім намагається відповісти. Але теж марно. Битва виглядає ніби танок – вічний та смертоносний. Тим паче, що зійшлися Іванка з Арсенієм у звичайнісінькому рукопашному бою, забуваючи про будь-яку зброю. Чи може вони це навмисне?

Сутичка закінчується, коли пальці чоловіка змикаються на дівочій шиї. Вже будучи виснаженою, вона пропустила банальну підніжку. Як результат – Іванка лежить на підлозі, а Арсеній нарешті отримав шанс довести власну правоту. Але його зупинив голос друга.

– Досить. Облиш її. Поквитаєшся наступного разу. У нас обмаль часу. Юі відбито, ми можемо повертатися до нашої місії. Конфедерати в меншості, вони згодні лишити нас у спокої. А коли з нашою знайомою щось станеться, ці пси не відчепляться від нас зараз. Вони тільки заважатимуть. Чи ти вирішів припинити пошуки?

Нагадування про Фенікса привело пірата до тями. Він відпустив колишню кохану, дозволяючи їй та вцілілим солдатам повернутися на свій корабель і відчалити. Сам же Арес повернувся на Ель Дуенде. Капітан Юі був дуже вдячний на допомогу. Настільки вдячний, що напросився на буксирі довезти його до найближчої перевалочної станції, аби там спокійно повернути Фортуні її розкішний вигляд. І якби самому барону не треба було до тої ж станції, щоб поновити ресурси, витрачені на цей політ, він би ні за що не погодився.

***

По прибутті на станцію Неатон, Арес дав своїй команді три дні відпочинку. За цей час корабель як раз приведуть до ладу, та й ресурси встигнуть поповнити, поповнити запаси. Та й відпочити трохи б не завадило, відвідати декілька таверній, випити чого-небудь поміцніше, можливо, навіть утнути одну-дві бійки. Який же пірат та без хорошого мордобою?

Арсеній теж наважився на кілька годин покинути Ель Дуенде. Капітану потрібно було почути останні новини та плітки космічних мандрівників. Саме з них він колись дізнався про Феніксів, що живуть на Вогняній планеті, та про їх надзвичайні можливості.

Арес влаштувався у найбільшій тавернії на станції. Клієнтів всередині було багато, гомін стояв сильний – майже не можливо було почути розмови, що велися за сусіднім столиком. Але піратові цього і треба було. В подібних місцях збиралися не лише подібні самому чоловікові. Авантюристи, шукачі втрачених скарбів, прості туристи – теж зупинялися для перепочинку в таверніях перевалочних станцій. І після чарки другої сапфірового елю чи контрабандного рому у таких любителів пригод розв’язувалися язики, підстьобуючи їх вихвалятися власними здобутками.

– І що остання мандрівка? – два езіеданця сиділи зовсім поруч від Арсенія.

– Та нічого, – махнув один із них рукою, припадаючи до кухля. – Нічого там не було. Або дівча втекло, або її забрав уже хтось інший, або її взагалі там ніколи не було.

– А сюди які чорти тебе занесли?

– Кажуть, неподалік звідси в туманності Русалок бачили ще одного Фенікса. А, можливо, й того самого.

– Туманність Русалок, – пробубонів собі під носа Арсеній, аби не забути.

– Пробачте? – дзвінкий голос пролунав майже над вухом барон-капітана. – Біля Вас можна присісти?

– А якщо я скажу «ні»? – взагалі-то компанія, тим паче стороння, була зайвою.

– Я відповім, що місць все одно немає. А запитання було лише для ввічливості, – не чекаючи зворотної репліки, дівчина підсіла до Ареса. – Ві ж славнозвісний барон-капітан Арес? Я права, так? Ваше обличчя транслюють на гологранах у всіх великих перевалочних станціях та портових містах.

– Припустимо, це дійсно я. То що тобі треба? – пірат ніяк не міг зрозуміти, як таке молоде дівча опинилося у подібному місці. На перший погляд вона нічим не відрізнялася від жителів Землі – підліток років шістнадцяти. Але трохи загострені вуха та дві зіниці у кожному оці видавали походження цієї незнайомки. Таку зовнішність мають тільки уродженці планет галактики Алхіміків. А з цими істотами треба бути обережним – вони завше виглядають молодше свого справжнього віку.

– Ви й справді зараз летите в бік Вогняної планети у пошуках Феніксів?

Не сказати, що подорож Арсенія були великою таємницею, але капітанові не подобалося, що ця дівчина знає так багато про його плани.

– І що далі?

– А візьміть мене з собою? Моя рідна планета знаходиться зовсім поруч з Вогняною. Вам як раз по дорозі. На жаль, в мене викрали гроші, документи та усі речі. А по прибутті до мого дому я Вам віддячу, – було навіть дивно чути вмовляння у до цього зухвалому та насмішкуватому голосі.

– Послухай...

– Еш.

– Послухай, Еш. По-перше, я не займаюся благодійністю. І по-друге, я пірат, у мене піратський корабель, – Арсений навмисне виділив передостаннє слово, – а не туристичний. І будь-хто на моєму кораблі має свої певні обов’язки. Ніхто не катається за «просто так». Тому тобі краще пошукати когось іншого на роль доброго самаритянина.

– Кого? – не зовсім зрозуміла дівчина, про кого зараз йшла мова.

– Нікого. Я не візьму тебе до себе.

– Але я й не претендую на простий і комфортабельний переліт. Я згодна виконувати доручення так само, як інші. Я багато чого вмію і знаю.

– Мене це все одно не цікавить, – залишивши на столі кілька перлин в оплату за напій, Арес підвівся. Час повертатися на корабель. Та й нічого цікавого він більше не зможе дізнатися тут.

– Навіть те, що я знаю, як треба правильно поводитися з Феніксами. Ті ж ніколи не зможеш втримати їх силою, – прилетіло пірату в спину.

«Я знаю», – подумки відповів, виходячи за двері тавернії.

Три дні на станції пролетіли дуже швидко. І ось уже вся команда зібралася на Ель Дуенде, останні перевірки завершено, заміри виконано, капітан власноруч увімкнув двигуни. Всі уважно слідкують, аби відстикування пройшло гладко. І саме в цей момент невисока фігура, загорнута у темну накидку встигла проскочити на корабель.

***

З того моменту, як корабель Арсенія покинув Неатон, мандрівка проходила надзвичайно спокійно. Ніяких тобі чорних дір або народжень наднових, ніяких зустрічей з конфедератами. При чому не лише у самого Ареса, але й на піратів у радіусі десяти парсек навколо. Та це лише вершина айсбергу. На одній з планет Смарагдової туманності Ель Дуенде абсолютно випадково натрапив на скарб, а потім ще й досить вигідно обміняв його на зброю та перлини у мародерів на чорному ринку.

Спочатку капітан не звертав на це уваги, але на другий тиждень мандрівки почав непокоїтися. Це занадто дивно. Занадто. Такого просто не може бути. Якщо тільки не втрутився хтось сторонній. Але хто? Якщо конфедератів ще можна списати на Іванку (хоча таке можливо лише уві сні), то як бути з космічними явищами?

– Капітане, – один із механіків постукався у кімнату до Арсенія. Той як раз переглядав записи колишніх капітанів та старі легенди, аби зрозуміти, дійсно це просте співпадіння чи щось більше?

– Так, Таю?

– Сер, погляньте кого ми знайшли в одному із багажних відсіків під час обшуку, – пірат відійшов від дверей, пропускаючи до кімнати дівчини. Ту саму дівчину, з якою Арес розмовляв у тавернії.

– Знову ти? – капітан майже не здивувався. – Як ти потрапила на корабель?

– Заскочила в самий останній момент.

– Вирішила покататися зайцем?

– Ким? – знову не зрозуміла Еш.

– Забудь. То ж як мені вчинити з тобою? Можливо, висадити де-небудь на безлюдній планеті? Чи продати у раби? А, може, витребувати викуп у твоєї родини?

– А, може, залишиш у себе в команді? Я можу стати тобі у пригоді.

– Навіть так? І чим же ти можеш бути корисною? – Арес. навіть, підійшов ближче. Поведінка дівчини його веселила.

– Я можу допомогти тобі з пошуками Фенікса. Мені відомо майже все про них.

– Ти думаєш, я за ці роки не встиг дізнатися усе про Феніксів? Тай, забери її у нижній відсік. Тільки-но ми прибудемо до найближчого порту, здамо дівча солдатам. Нехай вони з нею далі розбираються, – наказав Арсеній, повертаючись до записів.

– Я знаю одного Фенікса і можу допомогти тобі його отримати! – це був останній шанс Еш залишитися на кораблі.

– А як ти можеш мені допомогти? – пірат ніби зацікавився.

– Що ти знаєш про цей народ? Що Фенікси – істоти наділені особливою вдачею, здібностями та здатні наділити нею людей поруч? А чи хоч хтось розповідав тобі, що Фенікса не можна приручити силоміць? Як тільки ти вкрадеш або примусиш Фенікса бути поруч, він перетвориться на попіл і зникне. Цю істоту можна зашити поруч лише добровільно. Тільки якщо він сам захоче залишитися. Ти це знав?

Арсеній похитав головою. Яким би розумним піратом він не був, цього дійсно не знав.

– А ще я знаю, як саме можна задобрити Фенікса, щоб він залишився. То як? Все ще хочеш здати мене?

Арес на пару секунд прикрив очі, замислившись. Дійсно йому потрібна допомога цієї дівчини?

– Добре, – все ж погодився капітан. – На кораблі роботи багато. Таю, відведи Еш до Дмитра. Він підшукає для неї завдання.

– Правильний вибір, – дівчина виглядала задоволеною.

– Але ти мені зараз же скажеш, де твій знайомий Фенікс і як його знайти. Але якщо ти мені збрешеш, одразу опинишся в лапах солдат. То ж куди нам летіти?

– А нікуди летіти не треба. Усе набагато простіше. Тобі не здалося дивним, що останнім часом твій політ проходить занадто спокійно. А той скарб?

– Це була ти? Ну звісно... Вуха, подвійні зіниці, галактика Алхіміків.

***

Кажуть, жінка на кораблі приносить нещастя. Принаймні на рідній планеті Арсенія вважали так. Проте сам юнак жодного разу не погодився з цією думкою. Він особисто знав кількох жінок-капітанів, що нічим не гірші за чоловіків. Такі ж само вправні, розумні та безстрашні. Навіть той факт, що серед шести барон-капітанів було дві жінки, підтверджував, що давнє повір’я просто забобони. Та й до команди Арсенія – барон-капітана Ареса – свого часу приєдналося немало дівчат, ласих до космічних пригод.

– Про що ти знову замислився, капітане Арсенію? – у команді було лише дві людини, яким дозволялося називати його справжнім ім’ям. І дехто цим явно зловживав.

– Та нічого такого, – відмахнувся той, не відводячи погляд від ілюмінатора, де відкривалися безмежні космічні простори.

Еш вже майже півроку була членом команди Ареса, і за цей час вони не втрапили в жодну серйозну халепу, а з будь-якої бійки виходили переможцями. І все ніби то добре, але було все ж щось таке... Щось не зовсім правильне? В тому, що останніми тижнями відбувалося (і відчувалося теж) між капітаном та Феніксом.

– Усе буде добре, – завірила Арсенія Еш.

– Звідки ти... А так, ти ж Фенікс. Ніяк не звикну, що ти навчилася бачити майбутнє.

– Мені навіть не потрібні мої вміння аби зрозуміти, що тебе щось турбує. За тебе багато говорить вираз обличчя та насуплені брови, – дівчина спробувала розгладити складку між брів, але чоловік відійшов від неї, не дозволяючи доторкатися. – Еш, не варто...

– Чому?

– Ти Фенікс, сама казала, що ви вільні, вас не можна втримати силою. І я не хочу прив'язуватися. Потім буде складно відпустити. Хоча мені все ж цікаво, яка умова? Що потрібно зробити, аби Фенікс залишився поруч добровільно?

– Нічого особливого. Достатньо всього лиш відкрити для нього своє серце. По-справжньому відкрити.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>