Теорія Контрасту

Теорія Контрасту

Вівторок, 3 листопада 2020 г.
Проглядів: 161
Підписатися на комментарі по RSS

1.

Багряне сонце повільно упливало за горизонт. Від останніх променів каміння здавалось червоним, немов рани на тілі планети, яка нещодавно була зеленим оазисом галактики.

На уступі скелі, що височила над долиною, примостилася Анирам. Її очі втомлено дивилися в далечінь. По обвітреній щоці, залишаючи брудні розводи, збігла сльоза. Охайне личко з маленьким носиком та довгими чорними віями дисонувало з загрубілими руками. На обдертих кісточках пальців виступила кров. Вона судомно то стискала розжимала кулаки, від чого здувалися блідо-фіолетові смуги вен. Розірвана від зап'ястя до ліктя сорочка відкривала м’язисте передпліччя. Жилаве худе тіло більше підійшло б вуличному бійцеві, ніж жінці.

Титанові вставки на носках військових чобіт більше не блищали заляпані брудом. Штани зелено-плямистого кольору, пошиті для маскування на ландшафті планети "Н2О", нагадували лахміття. На лівій штанині засохли плями крові. Замість правої — брудна ганчірка відірвана від сорочки та замотана нашвидкуруч навколо стегна.

Автомат поклала поруч. Набої давно скінчилися, але зброю за звичкою не кидала. Напис на обдертому прикладі повідомляв: “Кращому стрільцеві школи”.

Сил бігти більше не було. «Скоро кінець», — промайнуло в свідомості. Гонитва тривала п'яту добу. «Все одно наздоженуть і знищать мене. Це їхня планета. Ніхто не кликав нас сюди. Ми прийшли на чужу землю, осквернили її й за це повинні померти».

Аборигени вбили всіх товаришів Анирам. Вона — остання з живих. Згадувала Батьківщину. Її там нічого не тримало, тому легко погодилась відправитись на Н2О. Дитинство провела в інтернаті, де основне завдання було вижити. Там постійно мусила доводити, що краща за інших й гідна жити.

По закінченню вступила до Вищого військового училища. Роки постійної муштри розуму й тіла. Їх ростили солдатами, армією, що не знатиме поразки. Тоді суспільство не розуміло, навіщо потрібна така сила. З війнами покінчили ще у минулому столітті. Після десятка ядерних вибухів потреба в солдатах, як і у війні, відпала. Ще одне натискання на кнопку і планета зовсім зникне.

Проте уряд готував їх для іншого. З відкриттям Контрасту було розроблено глобальний план експансії придатних для життя дублів планети.

Ідея Контрасту базувалася на тому, що кожне космічне тіло має двійника. Тому в їхньої планети існував як мінімум один дубль. Коли його зафіксували, назвали Н2О.

Колонізація Н2О здавалася громаді чудовою ідеєю. Екологія планети перебувала у критичному становищі. У цю п'ятирічку планували переміститися на дубль та перетворити свою планету на ядерний смітник і в’язницю для небезпечних громадян.

Проте реалізація проєкту викликала деякі труднощі. Згідно з теорією вчених на дублі існували «двійники людей». Тому, щоб захопити Н2О, необхідно в першу чергу зачистити її від мешканців.

Анирам очолила третю висадку десанту. Попередні загони зуміли винищити кілька міст та завдати відчутних ударів мешканцям Н2О, але були нейтралізовані місцевими жителями.

Загін Анирам висадившись знайшов зруйновану базу попередників. Аборигени швидко вчилися і вміли протистояти нападникам. Вони поступово винищували всіх прибульців.

Тепер Вона не солдат, а маленька дівчинка приречена на загибель на ворожій їй планеті. З очей Анирам побігли нестримні сльози. Стримувати свої почуття більше не було потреби. Натомість приходив спокій та полегшення.

2.

— Ти поглянь, спить, немов кошеня, — високий, засмаглий чоловік з рушницею через плече завмер над сплячою Анирам.

— Це не кішка, а тигриця. Не купуйся на невинний вигляд. Вона — ворог, Владе, і прийшла, щоб знищити нас, — суворо оглядаючи дівчину, процідив крізь зуби його товариш.

— Стасе, мені здається ти перебільшуєш. Вона ще дитина. Ми не можемо вбити її сплячою, — не здавався високий.

— Тоді розбуди й вбий, коли такий гуманний. Ми достатньо гналися за “цією кішкою” по горах, щоб озлобитися, тобі не здається?

Стас штовхнув рушницею Анирам. Вона відкрила очі й перелякано кліпнула, але за мить вже стояла в бойовій позиції, зціпивши зуби та стиснувши кулаки. Стас скинув рушницю, прицілився, проте стріляти не поспішав. Високий відвів долонею дуло вбік.

— Зачекай, буде більше користі, якщо ми приведемо її до наших і допитаємо.

Стас важко зітхнув, але прибрав зброю. Підійшов до дівчини та зв’язав її руки товстою мотузкою. Вона зціпила зуби й не ворушилася. Тікати не мало сенсу.

3.

Двоє чоловіків та дівчина відпочивали після довгого переходу по заболоченій місцевості.

— Здається, вона хоче їсти.

— А мені що до того? — Стас відкривав мисливським ножом банку консервів й всеціло поринув у цю справу

— Стасе, ми ж не звіри. Дамо їй щось. – Вадим хлопнув себе по лобі вбивши жирного комара. На болотах їх роїлися цілі хмари.

— Тут самому нема чого жерти, — Стас нехотя відламав та кинув кусень зачерствілого хліба. Анирам миттєво його проковтнула, не встигнув відчути смак.

Мисливським ножом Влад відрізав та простягнув шмат солонини. Анирам впилася в нього зубами й почала швидко розшматовувати. У цей момент для неї не існувало нічого, крім їжі. Солонина здалася надзвичайною. Вона вперше вживала не синтетичний продукт.

Після солоного почала мучити спрага. Гордість не дозволяла просити, але вона зрозуміла, що ніхто про неї не дбатиме. Наважившись видавила з себе звук, що трохи нагадував мову аборигенів. Вже два дні поспіль прислухалась до її звучання. Немовби щось знайоме, проте давно забуте, лунало в тих звуках, але розібратись зі своїми відчуттями не було часу.

Почувши микання полонянки, Влад здогадався, що вона хоче пити, його теж почала мучити спрага. Відкрив й простягнув фляжку. Вона жадібно ковтала. Вода стікала струмочком по її підборіддю. В училищі їх тренували обходитись без води по кілька днів, але строк, який можливо витримати, давно минув.

- Поглянь. Поводиться немов тварина. Звідки вони прибувають такі дикі? – Стас дивився з осудом, але товариш його не чув.

Він був зайнятий дівчиною. Показав їй на пляшку:

- Вода.

- Вв..—да, — видохнула Анриам

- Дуже добре, — Влад посміхнувся.

Дівчина повторила слово ще раз і посміхнулась у відповідь. Стас витер свій ніж об штанину, похитав головою і буркнув:

- Краще б папугу завів, і говорить, і клопоту менше, — але Влад його не чув. Показав на себе і промовив ім’я, дівчина зрозуміла і назвала своє.

4.

В дорозі минув тиждень. Влад вчив Анирам мови. Йому подобалося спостерігати як вона поступово освоює різні поняття. Здібна учениця швидко запам’ятовувала слова, але з вимовою було складніше. Анирам ніколи не відрізнялась гарним музичним слухом і відтворювати звуки чужого мовлення їй було складно.

Стас бісився, помічаючи, що між полонянкою та товаришем панує згода. Кидав несхвальні погляди з—під насуплених брів, коли бачив як вони сміються. Стас втратив кращого друга, коли перший загін чужинців висадився неподалік від їхнього села. Він пам’ятав відчуття бруду під нігтями, після того як голими руками копав йому могилу на узліссі й дзвінку пустоту всередині, яку ніщо не могло заповнити.

Анирам крокувала ґрунтовими дорогами чужої планети з подивом озираючись навкруги і щось нове та незнайоме народжувалось в душі. Одного разу подорожні вклалися спати в печері, яку знайшли біля льодовикового озера. Анирам за час поневірянь використала майже всі ресурси свого організму і їй не вистачало тепла. Дівчина дрібно калатала зубами, скрутившись на кам'яній підлозі. Вона обережно підсунулась ближче до Владової спини, від якої пашіло теплом.

Він відчув, що Анирам наблизилась до нього, зняв куртку і накривши дівчину притягнув до себе. Вона вмостилась на його плечі й лежала незворушно, поступово вбираючи тепло. Їй здавалося що всередині неї поступово тане шмат криги.

5.

З ранку Стас виглядав ще більш похмурим, ніж зазвичай.

— Владе, послухай, ми маємо її вбити. Ця дівка зовсім задурила тобі голову. Окрутить та втече. Коли ти не можеш, сам її пристрелю.

— Ти що. Вона ж довіряє мені. Я навчу її говорити й Анирам повідомить нам корисну інформацію.

— Тому ти вчора вночі тулився до неї? Думаєш слідом за нею не прийдуть інші?

— Не вигадуй, вона вся тремтіла від холоду, ти бачив її вбрання?

— Теж мені лицар драного чобота. Вона мусить померти.

***

Стас дочекався поки товариш піде по воду. Щойно його широка спина зникла між деревами, підхопив рушницю.

— Вставай, — направив дуло на Анирам. Вона повільно підвелася. Виставила вперед руки, ніби це могло захистити. Стас штовхнув в плече, — Йди до того пагорба.

Відійшли на півкілометра. Стас розвернув Анирам лицем до великої кам’яної брили. Позадкував на кілька кроків та прицілився. Серце калатало. Він вбивав до цього, але лишень у відкритому бою. Стріляти в потилицю худому дівчиську в подертому одязі було інакше.

Анирам не боялася, Це була гідна смерть для бійця. Закрила очі. Перед мисленнєвим поглядом постало усміхнене обличчя Влада й вона здивувалася, що в останні секунди думає не про Батьківщину, а про цього чужинця.

Стас завмер тримаючи палець на курку. Так тривало понад хвилину. Зрештою він опустив рушниць, вилаявся і сплюнув собі під ноги.

— Ходімо. Може Влад правий і ти знаєш щось цікаве для нас.

6.

Коли на горизонті з’явилися обриси села, Анирам спинилася та впритул поглянула на Стаса:

— Зни-ю, що не подоппаюс-я-я тобі, але я не лихо. На вій-й-нні як на вій-й-нні.

Стас не на секунду розгубився.

— Це ти її навчив? — звернувся до товариша.

— Ні, вона дуже здібна, ще трохи часу і зможе говорити без напруження, - Влад задоволено посміхався.

— Ага, якщо доживе, — буркнув Стас і прискорив крок.

***

Селяни зібралися на галявині подивитись на інопланетянку. Якийсь малюк вигукнув: «Так вона ж людина!», — за що отримав дзвінкого ляпаса від матері.

Анирам почувалася експонатом музею. На неї тицяли пальцями, намагались смикнути за одяг, плювали в слід…

З полегшенням зітхнула лишень в кімнаті, куди її упхнули чиїсь грубі руки. Було страшно, але принаймні її не розглядали з усіх боків. За стіною лунали чоловічі голоси. Вона вже непогано розуміла мову, тож напружила слух. Дізналася, що її допитуватимуть і з полегшенням зітхнула від думки, що не володіє жодною секретною інформацією, тому не може зрадити.

Через пів години її повели на допит. Вона розповідала про свою планету, її політику, державний устрій, економіку, але це не було таємницею. Вся інформація була доступною в довіднику по галактиці.

7.

Допит тривав понад десять годин. По закінченню її зачинили в камері й дали їжу. Змучена Анирам відразу заснула, вмостившись на дерев’яних нарах.

Кілька днів аборигени розпитували про людей, що живуть на її планеті та їхні цілі. Їм складно давалося розуміння теорії Контрасту та чому їх хочуть знищити. Вони сповідували мир. Минуло триста років, як відмовились від атомної зброї. Шляхом важкої праці та обмеження споживання ресурсів вдалося відновити екологічний стан довкілля. Жили простіше за пращурів. Мінімальне споживання стало девізом кількох епох. Планета очистилася. Вони відмовилися від бензинових та дизельних двигунів. Використовували лишень чисту електрику та природний транспорт.

В них викликало обурення, що «люди на зворотному боці» (так вони називали дубль своєї планети), замість того, щоб навести лад у своєму домі, хочуть захопити їхній, і Анирам їх розуміла.

***

Коли Анирам розповіла все, що знала, стало лячно. «Тепер від мене позбавляться», — серце тривожно калатало в грудях. В ній прокидалась прагнення жити.

Одного дня прийшов Влад. Вона зраділа побачивши його постать у дверях камери. Був непоголений, від чого виглядав старшим. Худе обличчя осунулось і під очима пролягли темні півкола. Посміхнулась й простягнула руки назустріч. Він неквапливо дістав мисливського ножа та розрізав мотузки.

Анирам зрозуміла, що відтепер вільна. Вона не мала куди йти. Повертатися на місце висадки немало сенсу, там все згоріло. Вийшла на вулицю і повільно побрела вздовж будинків. Її ніхто не затримував.

8.

Проблукавши цілесенький день поряд із селом, Анирам заглибилася в ліс. Вже під вечір натрапила на землянку. Обережно підійшла та прислухалася. Тихо шепотіли дерева, які погладжував легкий вітерець.. Жодних інших звуків. Штовхнула грубі дерев'яні двері. Рипнули й піддалися. Зайшла всередину. Темно. Пересушене повітря пахне пилом. Анирам наосліп заповзла у куток та звалилася без сил.

Зранку сонце крізь шпарину в дверях зазирнуло у приміщення та вихопило шмат стіни. Анирам помітила вимикач. Натиснула. Яскраве жовте світло наповнило землянку. Приміщення мало форму півсфери. Біля глиняної заплетеної павутиною стіни стояло ліжко. Поверх стрий струхлий матрац. На протилежній стіні полиці на яких колись зберігали запаси.

У кутку вкритий товстим шаром пилу комп’ютер. Анирам підтягнула дерев’яний ящик, всілася зверху та натиснула на велику кнопку. Пролунало клацання, старий процесор загудів і за півхвилини монітор засвітився блакитним.

Анирам дочекалася завантаження та відкрила меню. Письмова мова аборигенів навдивовижу нагадувала їхню. Тож вона поступово освоювала читання.

***

Анирам прожила близько тижня в закинутій землянці. Вона не відриваючись вивчала історію та культуру цієї планети, перериваючись лишень на сон та їжу. Їй пощастило. В лісі було багато ягід та сироїжок.

Одного разу трапилася стаття, що примусила замислитись. У ній розповідалося, що двадцять років тому зникли три тисячі дітей у віці від народження до року. Про їхню долю ніхто нічого не знав.

Анирам відчула нудоту. Шлунок закам'янів і стало важко дихати. Саме така кількість дітей була в їхньому інтернаті. Перед свідомістю постала вся картина тонкого і жорстокого розрахунку. Дітей викрали, щоб зробити з них військову силу, яка захопить власну Батьківщину.

Теоретики Контрасту прорахували, що коли людина опиняється на одній планеті з власним двійником, вони разом вибухнуть. Анирам дивувалася, чому жоден з членів її загону не вибухнув. Не могли ж двійники всіх її людей вже бути мертвими на момент їхнього прибуття.

Образа та злість стиснули горло. Вона усвідомлювала, що їх дурили. Використовували проти її ж народу. І раптом осяяння: три тисячі дітей попередньо умертвили, щоб виростити її та інших викрадених дітлахів. Анирам вийшла на двір і в безсилій злобі почала місити кулаками по стовбуру клена, що ріс поряд із землянкою. На збитих кісточках пальців виступила кров.

9.

Анирам сиділа на березі тихої ріки. Кидала камінчики й спостерігала розводи, що утворювались на свинцевого кольору поверхні. Вона нарешті мала час озирнутися довкола. Раділа свіжій зелені листя, чистій від смогу блакиті неба, співу пташок та шарудінню комах в густій траві.

Вона щойно покупалась і почувалася посвіжілою. На її планеті плавати можна було лишень в спеціальних басейнах. Вода природних водойм за хвилину розчіплювала собаку, яку діти задля забави могли туди вкинути. Злочинці не мали проблем з трупами. Кислота, що містилася у воді, нищила їх миттєво.

Анирам вміла плавати лишень тому, що спеціальні війська, готували для захоплення інших планет, з чистим середовищем, але про це вона тоді не знала.

***

Влад відразу не впізнав Анирам. Він пам’ятав, що її коротко обстрижене волосся було темним, майже чорним. Коси дівчини, що сиділа на березі нагадували стигле зерно. Сьогодні він сказав матері, що пішов на полювання. Навіть собі не наважився зізнатися, що насправді шукав її.

Коли Анирам пішла, він не знаходив собі місця. Не міг їсти, дивитися футбол, проводити час з іншими чоловіками за розмовами та кавою. Годинами тинявся біля селища, поки не наважився піти до лісу.

— Привіт! Що з твоїм волоссям? — спитав зніяковіло.

— Не знаю, — Анирам вперше в житті почервоніла, — мабуть, справа в воді, в якій я скупалася. У нас голову миють спеціальним розчином. У всіх в училищі було однакове темне волосся. Я й не знала, що моє таке, — вона відтягнула прядку й скосила на неї очі. «Навіть волосся в мене вкрали», — майнула думка.

Владу хотілося сказати дуже багато, але він лишень промовив:

- Ходімо, — та простягнув руку. Аринам вклала свою долоню в його легко підвелась. Їм ще потрібно було відстояти зелену планету Земля, яку на дублі назвали: «Н2О».

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>