Страхи, що живуть у твоїй голові

Страхи, що живуть у твоїй голові

Вівторок, 10 листопада 2020 г.
Проглядів: 105
Підписатися на комментарі по RSS

Було темно, хоч око виколи, але це не мішало їй бігти зі всіх ніг. З двох боків зарості, дорога протоптана і засипана камінням. Дівчина боялася озирнутися. Вона відчувала, що воно біжить за нею, і судячи з холоду, що діставав аж до кісток це вже близько.

Дівчина перечепилася через щось на землі і впала. Коліна пронизав пекучий біль. В голові паморочилось, ноги не слухались, але вона попробувала піднятися.

В одну мить страх паралізував кожну клітинку її тіла. Вона не могла вдихнути, не могла поворухнутися. Здавалося всі процеси в її організму вповільнилися.

Він торкнувся її ноги. Льодяний холод пройняв все тіло. Дівчина хотіла кричати, бігти, хоч щось зробити, але нічого не вдавалося. Вона відчула, як стискається серце, як не вистачає повітря. А потім темрява накрила її.

 

За день до цього.

 

- Максе, ти бачив вчора вночі зорепад? Було так гарно, правда? – запитала світловолоса дівчина з веселими голубими очима.

- Ага, - відповів задумано хлопець.

- Ей, ти де літаєш?

Хлопець – з темним волосся і карими очима - подивися на дівчину і винувато посміхнувся.

- Вибач, Лі. Мені сьогодні снився дуже дивний сон. Проснувся, обливаючись холодним потом.

Лі несвідомо підсунулася до Макса.

- Ну?

Хлопець підняв темні брови.

- Що ну?

Лі закотила очі.

- Розказуй.

І Макс розказав.

- Я опинився в темному приміщенні. Стіни облущені, підлога стара. Мені було дуже страшно і я хотів вийти. Я знайшов сходи, але вони вели тільки наверх. Тож я почав підійматися. І зовсім різко мені забило дух. Я відчув, що за мною хтось біжить. Мої ноги ослабли і я не міг ні кроку ступити. Піді мною провалюються сходи і я падаю.

Хлопець зупинився. Голосно ковтнув і сказав:

- Перед тим, як впасти, я побачив обличчя чоловіка. Його погляд був таким страшним. Ніби все, що він хотів, це вбивати. А його усмішка… Від неї віяло божевіллям.

- І що далі? – прошепотіла Лі.

Макс відвів погляд від дерев, на які дивився всю свою розповідь і подивився на Лі.

- А потім я різко проснувся. Серце гупало, руки тряслися. Нікому такого не побажаєш.

- Дивно. Чому тобі таке приснилося?

- А тобі нічого сьогодні не снилося?

- Хм, - дівчина задумалася. – Не пам’ятаю.

Макс встав зі сходів, на яких вони сиділи і потягнувся. На вулиці було тепло. Подув ледь відчутний вітерець.

- Забудь. Вже потемніло. Йдемо по домах?

- Йдемо, - відповіла Лі і піднялася, обтрушуючи чорні штани.

Дівчина з хлопцем пішли дорогою, що з двох боків заросла деревами і кущами.

- Може, зайдеш до мене подивимось фільм? – запитала Лі.

Різко здійнявся вітер. Він зі силою трусив деревами. Листя голосно зашелестіло. Волосся дівчини розвіялося у всі сторони.

Підлітки перезирнулися. Лі забрала волосся з лиця і накинула капюшон.

- Страшно якось стало, - сказав Макс і усміхнувся, але усмішка вийшла силувана.

Дівчина притулилася до хлопця. По шкірі, ніби пробігли мурахи. Вона відчула, як у Макса шкіра теж вкрилася сиротами.

- Холодно, - одночасно сказали Лі і Макс.

І хоч в такі моменти, вони завжди сміялися, то цього разу ніхто навіть не усміхнувся.

- Підемо швидше? – голосно сказала дівчина, бо листя сильно шуміло.

Макс кивнув.

Вони швидко крокували по дорозі, що була вкрита камінням. Лі відчула чийсь погляд. Вона озирнулася і заціпеніла.

- Ма… - голос охрип, дівчина ще раз попробувала. – Макс. Макс, озирнися.

Хлопець озирнувся і в нього миттєво пересохло в роті.

- Це хто, бляха, такий? – тихо сказав Макс.

За ними, метрів 10 від них, хтось стояв. Не було видно ні обличчя, ні в чому ця особа була одягнена. Просто чорний силует. Він стояв не рухаючись. Хоч вітер чуть не збивав з ніг, чорний силует навіть не ворухнувся.

Хлопець взяв дівчину за плечі і повернув до себе.

- Лі, подивись на мене. Ти чуєш мене? Лі.

Дівчина повернула голову і подивилася прямо в очі Максу.

- Я візьму тебе за руку і ми побіжемо. Побіжемо так швидко, як тільки можемо. Добре?

Лі кивнула. Макс взяв її за руку, але тільки вони повернулися, то зразу зупинилися. Перед ними, трошки ближче, стояв такий самий силует.

Вони різко озирнулися. Темна особа була ближче на декілька метрів. Ще раз подивилися вперед і ідентична постать була майже перед ними. Вона скидалась на тінь. Без плоті, одягу, просто темна пляма.

Серце билося в грудях так, ніби готове будь-якої миті вистрибнути з грудей. Дихання стало швидшим.

Хлопець з дівчиною подивилися один на одного. В кожного з них в очах стояв несказаний жах.

- Що нам робити? – прошепотіла на вухо Лі. Її голос тремтів від страху.

Макс був розгублений. В голові не було жодної ідеї. Страх заволодів ним повністю. Він обійняв Лі. Капюшон впав з її голови і хлопець зарився лицем у волосся дівчини. Макс нахилився до вуха і сказав:

- Я не знаю.

Ноги у Лі підкосилися, але Макс її притримав і вони разом сіли на землю. Їм стало холодно. Холодно настільки, що вони почали труситися. І коли холод майже дібрався до серця. Чийсь голос крикнув:

- Гей, діти, з вами все добре?

Макс і Лі підняли голови і побачили стару жінку, що була одіта в довге квітчасте плаття з кремовим кардиганом. Її сіре волосся було заплетене в довгу косу. Вона схвильовано на них дивилася. Раптом вони замітили, що вітер вщух, а холод, що сковував зник. Хлопець з дівчиною подивилися вперед і назад, але нікого крім баби не було.

Дівчина перша голосно видихнула, встала і озвалася.

- Бабусю, дякуємо вам.

Жінка непевно всміхнулася.

- Точно все добре? Ви білі, як стіна.

Хлопець також оговтався і відповів:

- Так, бабо, все добре. Вибачте, що злякали вас.

До підлітків повертався природній колір шкіри і жінка полегшено видихнула.

- Добре, ідіть до дому, а то вже пізно.

- Так, до побачення. Спокійної вам дороги, - промовила Лі.

- І вам діти, спокійної дороги.

Жінка усміхнулася і пішла своєю дорогою.

- Ти як? – запитав Макс.

- Не те, щоб нормально, але могло бути гірше. Думаєш нам це привиділось?

Макс і Лі швидко пішли до дому.

- Не знаю, виглядало все дуже правдоподібно, але надіюсь, що це був якийсь глюк.

- Я також.

Через декілька хвилин хлопець з дівчиною стояли біля дому Лі.

- На фільм зайдеш?

Макс декілька секунд подумав і згодився.

- Ну а що робити?

- Клас, тато сьогодні на роботі. Ніхто не буде мішати.

- Тоді пішли.

Через десять хвилин Макс і Лі лежали на ліжку і дивилися якийсь трилер. Між ними лежав рижий пухнастий кіт Лукас.

Пройшла половина фільму, коли Лукас раптово засичав. Його шерсть стала дибки, а він сам невідривно дивився на двері кімнати.

- Лукасе, що сталося? – Лі попробувала погладити кота, але він засичав сильніше. – Та що таке?

- Здається, він щось відчув за дверима.

- Що там може бути? Миш?

Лі піднялася з ліжка і протягнула руку, щоб включити світло, але лампочка тихо скреготнула.

- Дідько, лампочка перегоріла.

Дівчина взяла телефон і включила ліхтарик.

Лукас не переставав злісно сичати. Від цього звуку волосся ставало дибки.

Лі акуратно відчинила двері. Посвітила на землю. Кіт замовк.

- Та ніби ніч… - не встигла вона доказати, як до кімнати влетіла ворона.

Її крик розітнув тишину, яка була в кімнаті. Дівчина закричала, кіт зіскочив на підлогу і почав пронизливо нявкати.

- Максе, відкрий вікно! Швидко! – закричала дівчина.

Хлопець вийшов зі ступору, одним махом відсунув темно вишневі штори і відкрив вікно. Ворона один раз крикнула і вилетіла через вікно. Кіт затих і здавалося, що нічого не сталося, але відкрите вікно і пульс вище 130 ударів за хвилину доказував інше.

Хлопець закрив вікно і підійшов до дівчини.

- Лі, з тобою все нормально?

Дівчина підняла погляд на хлопця і він побачив, в її очах божевілля, але це тільки здалось, бо наступної миті, вона чітко дивилася йому у вічі.

- Максе, я не розумію. Як до хати могла влетіти ворона? Ти таке хоч десь бачив?

- Не бачив, але всяке буває.

- Забагато збігів на один день.

- Я згоден. Ходи, додивимось фільм.

Вони лягли на ліжко, Лукас стрибнув за ними. Пройшла хвилина фільму і вимкнувся ноутбук.

- Ем, це що? Світла нема?

- Походу.

Лі взяла зарядку і підключила до телефону. Нічого не сталося.

- Супер, не день, а жах якийсь. Максе, піди до кухні і візьми сірники, запалимо декілька свічок. Не хочу сидіти в темряві.

- Окей.

Хлопець включив ліхтарик на своєму телефоні і пішов до кухні. Лі вийняла із шухляди маленькі ароматизовані свічки.

- Я вже. Тримай.

Дівчина швидко підпалила три свічки. Кімната погрузилася в м’який жовтий колір.

- О, так набагато краще, - сказала Лі і полегшено видихнула.

Макс ліг на ліжко і Лі сіла біля нього.

- Макс.

- Гм.

- Переночуєш сьогодні в мене. Я постелю тобі на дивані.

- Добре.

- Дякую, а то мені якось страшно, якщо чесно.

- Я тебе розумію.

Вони трошки помовчали. Лі лягла біля Макса. Вони дивилися у стелю.

- Що сталося сьогодні ввечері? – запитала тихо дівчина.

- Не знаю, Лі, але щось точно недобре.

- Але чому з нами?

Макс повернувся до Лі.

- Ніхто не знає, чи сталося це тільки з нами, чи ще з кимось.

Лі мовчала.

- Мені страшно.

- Мені також.

Макс взяв Лі за руку. Вона була холодною.

Повіяло холодним повітрям і всі свічки миттєво погасли. Хлопець і дівчина різко сіли. Шерсть в Лукаса миттєво стала дибки.

- Що сталося? – переляканим голосом, запитала Лі.

- Протяг?

Але вони обоє знали, що вікно закрите. Макс потягнувся до телефону, але він впав за ліжко.

- Чорт, Лі, візьми свій телефон. Мій впав.

Лі тремтячими руками взяла свій телефон. Екран чорний.

- Максе, він виключився і не включається.

- Лі, тільки не бійся, дай мені свою руку.

Вони міцно взялися за руки. Очі привикли до темряви. Макс встав з ліжка і розсунув штори, щоб освітити кімнату місячним світлом. Сьогодні місяць був повний. Хлопець швидко сів біля дівчини.

Раптом вони відчули такий самий крижаний холод, як недавно.

Підлітки подивилися на двері і з під них почала виповзати тінь. Вона виповзала повільно і серце завмирало з кожним її рухом. Дихати ставало все важче.

- Лі.

Лі дивилася на тінь і в очах її стояв жах.

- Лі, подивись на мене.

Макс ніжно повернув її голову до нього.

- Це все в твоїй голові. Чуєш.

Він поклав долоні їй на лице і повторив.

- Це все не насправді. Це все тільки в твоїй голові. Повтори.

- Це все в моїй голові.

- Так. Впевненіше.

- Це все в моїй голові.

Вони притулилися один до одного головами, закрили очі і прошепотіли: «Це все в моїй голові». Тихо нявкнув кіт.

Повіяло повітрям. Таким льодяним, що забивало дух, але вони повторювали фразу раз у раз. І воно відступило. Щоб це не було, воно відступило.

 

Той самий день.

 

Темрява. Лі важко дихати, але вона жива. Поки що жива.

Що робити? Я не встигла, Максе. Пробач мені, я не встигла. Вона відчувала, що думки вислизають з голови.

«Ні, Лі, не здавайся. Це ще не кінець. Ти пам’ятаєш, що я тобі казав?» - голос Макса твердо звучав у неї в голові.

Максе.

«Лі, зосередься, що я тобі казав вчора вночі?».

Я не можу. Мені холодно. Дуже холодно.

«Будь ласка, Лі. Згадай!»

Я витрачу останню силу, але згадаю.

Це… Давай, зберися. Ну.

І вона згадала.

Це все в твоїй голові. Ось що він сказав. А що це означає?

Сил вже майже не лишилося.

Точно.

Це все не насправді. Це все в моїй голові.

Вона зібрала весь свій біль в останню фразу і крикнула, зриваючи голос:

ЦЕ ВСЕ В МОЇЙ ГОЛОВІ!

І тоді, темрява розвіялась.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>