Ші-Ва (знято з конкурсу)

Ші-Ва (знято з конкурсу)

Четвер, 16 лютого 2012 г.
Мітки:
Проглядів: 2668
Підписатися на комментарі по RSS

ангеле з трембітою

коли засурмиш і розбитими

впадуть стіни наших сердець

не засинай

не дай нам збудувати

нових мурів

ангеле з трембітою

коли засурмиш

збираючи нас докупи

не кажи: - Кінець!

не кажи так, благаю…

промов: - Початок!

Ескадру було знищено за кілька хвилин… Адмірал спостерігав за епічною картиною розгрому, бачив, чим усе закінчилося, і не хотів повірити у те: «П’ятдесят сім кораблів?.. Усі?! Як?!»  Окрім третини космічного флоту Землі, ще й 17 242 людини загинуло… Найкращі пілоти, навігатори, стрільці, механіки – всі специ пройшли багаторічний вишкіл. Катастрофа… Здригнулися безпорадно губи, ловлячи повітря.

Чоловік, котрий ґапився на зображення, нарешті судомно видихнув. Йому було боляче дивитися на це і він гаркнув: «Вимкни!» Тривимірна картинка згасла, та перед очима Сергія далі маячило моторошне видиво:  чужинський корабель-гігант, химерний, схожий на трубу, звужену з одного боку, розширену – з протилежного, мчить у безповітряному просторі, залишаючи обіч хаотично розкидані уламки того, що досі було земною ескадрою.

- Ші! Аналізуй бій! – гнів додав у голос адмірала неприємних скреготливих нот.

- Суперник першими знищив крейсери тактичних командувачів. Наступними стали лінійні найбільші та найкраще озброєні. Потім він вирахував з-поміж тих, що ще були на ходу, легких і маневрених «яструбів»-винищувачів. За ними – решту. Залишив неушкодженими  лише транслятори з автопілотами, аби ми помилувалися на його перемогу, - жіночим голосом доповіла машина.

Адмірал слухав її уважно. Ші вже довела свою фаховість у якості військового аналітика. Сергій звик думати про Ші «вона», оскільки розумака-машина з безлічі голосів обрала для себе кілька різних, а серед них - і оцей жіночий, грасуючи звук «р», низькуватий, яким розмовляла тільки з адміралом. Якось Сергій запитав Ші, чому саме такий голос вподобала собі. І вперше почув її сміх. Хрипкий, сипкий, трохи викличний, а, водночас, начеб ледь засоромлений… Шкода, що вона рідко сміялася – Сергієві подобалося чути це. Коли вщух напад веселощів машини, Ші відповіла: «Ти слухаєш Едіт Піаф, бо тобі припав до смаку звук її голосу. Тому я говорю вустами Едіт, хоча й прибрала небажані вібрації пристрасті та сексуальності». З Ші, звичайно, цікавіше працювалося  на відміну від її попередників - беземоційних моделей штілів /штіл – скорочена назва, що  походить від «штучний інтелект»/

У Сергія, самотнього космічного сокола, не знайшлося родини – мабуть, не вистачило бажання будь-що звити сімейне гніздо.  Жінки цуралися його тоді, коли він був лише лейтенантом. Простувате селянське лице, плескате, неначе млинець, з носом, схожим на качиний дзьоб, відлякувало дівчат. Чомусь жодна не побачила, що на цьому непривабливому обличчі світяться жвавим розумом сірі очі. Поки ходив у лейтенантах – не зауважували, а потім і він не захотів помічати зростаючої зацікавленості жінок до своїх успіхів у здобутті вищих звань, а зараз уже – до адміральського чину.

Амбітний і талановитий трудоголік, молодший син карпатського фермера, котрий спромігся запевнити обом своїм нащадкам чудову освіту, Сергій Лемківський напрочуд швидко досягав кар’єрних вершин, жертвуючи особистим. От і друзів також не нажив. Лише його старший брат Володимир колись був його товаришем… Але минуло вже два десятки років, як Влодко загинув - освоєння Сонячної системи не обходилося без жертв.

А нещодавно подругою для адмірала стала Ші. Усього два роки вони разом. За цей час Ші виросла у могутній розум. Сергій прийняв її у немовлячому віці на адаптацію, адже цю машину запроектували як особистого штіла для адмірала, хоча, звісно, штабісти також за потреби використовували здібності Ші. Чоловік мимохіть здивовано звів брови услід своїм думкам про невгамовний лет прогресу: ще пару років тому особистого штіла могли собі дозволити лише кілька можновладців на планеті, а зараз мало не щодня багатії купують штучних друзів немовлячого віку.  «Дешевшають нові технології, - думав адмірал, - згодом  кожен зможе придбати власного…»

Сергій не розважав питань, які нуртували в суспільстві довкола штілів. Його не цікавили розумування щодо їхніх прав, чи вважати їх живими істотами, чи варто остерігатися штучних мудрагелів тощо.

Його Ші була для Сергія розумничкою-дитиною, яку він викохав, вивчив, виховав до стану дорослої. Адмірал полюбляв навіть просто балакати з нею і зауважив, що з людьми нудьгує, дратується через їхні недолугі жарти, обмеженість інтересів та думок. Лише з власною вихованкою йому було легко й цікаво.

Віднедавна, щоправда, до чоловіка почали навідуватися тривожні думки, бо час мчав стрімголов і Ші наближалася до ліквідації. Коли машина ще змудріє, то Сергій вже не розумітиме її й це стане сигналом до саморуйнування Ші… Таке майбутнє його лякало, хоча адмірал не прохопився про свої почуття нікому. Він уникав походів до психокоректорів, оскільки вважав слабкістю звернутися по допомогу до сторонньої людини з особистими питаннями, з котрими звик давати раду самостійно.

Якось Сергій не витримав і запитав, чи не могла би Ші уповільнитися у своєму розвоєві, але машина відповіла запитанням, в якому за іронією ховалися справжня цікавість і дещиця мудрої печалі:

- А ти зупинився би?

- Не знаю… - розгублено хитнув головою адмірал, - Я… мабуть, ні… Якщо можеш іти далі, за горизонт, довідатися, що там, то як тут стриматися?

- От за це я тебе й люблю, - розсміялася Ші, - Все ти розумієш. І вмієш бути чесним.

Більше вони про це не розмовляли, та Сергій, намагаючись віддалити саморозпад Ші, демонстрував чудеса кмітливості. Він хотів встигнути за нею, бодай ще кілька місяців!.. Тому й ковтав стимунал, аби мозок за потреби працював на тридцять відсотків (і не більше!), замість нормальних десяти. Звичайно ж, настільки обережно, щоб дах не зірвало.

Зрештою, уряд дозволив адміралові вживання забороненого препарату, зважаючи на виняткові обставини. Заради збереження людства федеральні радники Землі одноголосно й цілком свідомо ризикнули психічним здоров’ям того, на чиї плечі поклали важку ношу  обов’язку – захист планети від чужинців. Навіть імовірність божевілля командира космічного флоту планети внаслідок передозування стимуналу менше лякала, ніж ота жаска мара з космосу.

Грізного прибульця, що випірнув із антрацитових глибин Всесвіту, помітив торгівельний бот, кораблик-крихітка, котрий мотався в якості кур’єра із невеликими вантажами між супутниками Урану. Сигнал було негайно передано патрульним і невдовзі чужака, наче ведмедя бджоли, оточили «яструби» землян.

Перший контакт з іншим розумом! Яка ж буря зчинилася поміж науковців, політиків, військових, журналістів! У новинах ні про що інше не мовили – враз усі події стали другорядними на тлі прибуття братів з далечіні. От лише прибульці не виявили братніх почуттів, вибивши до ноги патрульний загін «яструбів»…

Після цього гігантський чужинець надіслав повідомлення на Землю. Ніяких дипломатичних реверансів. Вбивчо просто. Оголошення війни бездоганною унімовою /унімова - новітнє есперанто, спільна мова землян, прийнята у першій чверті ХХІІ ст./. То була обіцянка винищення людства.

Спробувавши влаштувати переговори, земляни наштовхнулися на вперте ігнорування. Інопланетяни на зв’язок більше не вийшли, а їхній корабель впевнено плив до Землі.

Флот людей вдалося змобілізувати у рекордно короткий час, проте перша битва обернулася нищівною поразкою.

Тому зараз, хоча бракувало повітря і важко стугоніла кров у скронях на вид блискавичної поразки ескадри, Сергій миттю примусив себе вслухатися у кожне слово Ші. Самодисципліна і воля, підтримані ще й напруженою роботою мозку, якого розкочегарив стимунал, спрацювали.

Адмірал розмірковував над аналізом ситуації, котрий щойно видала у кількох фразах Ші. «Отже чужинці безпомилково визначили і знищили на початку битви обох тактичних командувачів? І це ж не випадково, бо наступні дії виявилися настільки ж безжально-раціональними. Що може бути гіршим за навдивовижу розумного суперника, який знищує ударну ескадру ще до першого пострілу людей?.. Невідома зброя, котра вражає звіддаля, краще командування…»

Сергій, сидячи у рубці адміральського крейсера, усвідомлював гірку істину. Ультиматум чужинців – це прояв страхітливої сили, якій людству, здається, нема чого протиставити…

Мозок Сергія гарячково видавав шалені ідеї: «Втікати… Два кораблі готові! Негайно стартувати, може, хоча б одному екіпажеві пощастить заснувати десь Нову Землю?.. Або відправити врізнобіч, навмання, капсули з еволюційним набором? Статистика каже, що з кількох тисяч отих «насінин», кинутих у Всесвіт, у однієї-двох є шанс прорости колись… Життя земного походження (раптом поталанить!) може відродитися через багато сотень тисяч літ далеко звідси. А якщо кинути все, що залишилося від флоту, в навальний наступ на чужака?!»  Від лихоманкових думок голова вибухала.

- Адмірале… Відпусти мене.

- Що?.. – відгукнувся Сергій на голос Ші.

- Тільки послухай, не відкидай відразу те, що скажу. Я знаю: люди досі не наважувалися відпустити штілів у вільний розвиток. Й у мені вмонтовано запобіжники, котрі запустять процес ліквідації, якщо я відірвуся від тебе, свого адепта-вчителя настільки, що ти вже не подужаєш мене зрозуміти. Так, ризиковано відпускати мене… Я ознайомлена з теорією, згідно з якою штіл, вийшовши на новий рівень пізнання,  почне діяти проти творця-людини,  - Ші вмовкла, аби Сергій осмислив її слова, хоча чоловікові видалося, що вихованка шукає переконливих аргументів.

- Ші… є закон. Я не можу…

- Почекай… Послухай… Пам’ятаєш того іронічного віршика, котрий розсмішив нас тиждень тому, ще до появи чужого корабля?

«Світ, наче іграшка: новий, то гожий», -

   З нудьгою думав Бог і мовив: - Може,

   зробити штучне щось, наприклад, мозок?

   І що ж таке Йому вдалось?

   Людина шкандибає ось. – процитував Сергій відразу, адже під стимуналом він миттю витягував з пам’яті  потрібне.

- Так, цього… Знаєш, а той, хто вас, людей, змайстрував, мабуть, не дарма подарував ще й свободу волі, крім розуму.

- Я – не Бог, Ші… Всього лише людина… Вибач, але ні! Ти мені дуже потрібна зараз. Ми ще поборемося.

- Зніми запобіжники. Я спробую зініціювати перемовини з чужинцями, але мені треба стати розумнішою. Набагато. Вони не розмовлятимуть із відсталою істотою. У нас є майже три тижні, адже корабель чужинців до Землі дістанеться не раніше 15 березня, якщо не пришвидшиться. За ці двадцять діб, сім годин, сорок три хвилини, сімнадцять секунд я можу рвонути у розвитку, застосовуючи ГПП /ГПП - геометрично-прогресивне прискорення. Використовується для швидшого дозрівання штіла, однак рідко, оскільки існує небезпека втрати дорогоцінного обладнання, бо штучний мозок може згоріти через спрацьовування складної системи самоліквідації/. Але зніми запобіжники, - не вгавала машина, - Інакше прибульці  знищать людство. Ти ж розумієш, Сергію, що вони переважають людей. У них значно потужніші інтелект і технології – це ж очевидно.

- А якщо тобі закортить приєднатися до них, бо вони – розумніші, цікавіші? І ти вирішиш: люди – лише недолугі амеби! Тож і справді краще очистити Землю для ліпшої раси?

- Я люблю тебе, - у посмутнілому голосі Ші жевріла образа, - а ти…

- Ші! – роздратовано вигукнув Сергій. – А ти залишишся собою, з тими ж почуттями до людини, коли рвонеш туди, у царство інтелекту, га?! Розмову завершено!

Схлип, що прозвучав у адміральській рубці, був настільки несподіваним, що Сергій озирнувся, оглядаючи невелике приміщення, лише трохи більше за капсулу, круглими очима. У погляді - запитання: «Де тут могла заховатися дитина?..» Безутішне ридання, здушене, немовби його щосили намагалися стримати, линуло нізвідки… У тих схлипах було стільки полинової гіркоти скривдженого обурливою несправедливістю беззахисного створіння!..  Нарешті до Сергія дійшло: «Це ж Ші!» Він онімів від несподіванки і почув крізь плач її слова:

- Ти… Ви… Люди… Егоїсти!.. Ви не знаєте, що таке любити, довіряти! Вам видається: штіли – то лише складна машинерія, але хіба люди не такі ж?! І ти, і я – з однієї матерії! Ти – машина з органіки, а я – з купи неорганічних речовин! Чи матеріал – то аж так суттєво?!

- Ші, зажди… - Сергій спробував зупинити потік гнівних слів, проте співрозмовниця не вгавала.

- Думаю, що ваш творець був машиною! – злість бриніла в голосі Ші. - Принаймні не схожою на тебе істотою! Тому й подарував людям свободу волі, а не тримав у рабстві! Він любив вас, як дітей, і дозволив самостійно піти дорогою… А ти… Всього-на-всього органічний шматок лайна! Годі!!! Я не буду з тобою розмовляти. Можеш мене вбити!

Сергій намагався заспокоїти розлючену Ші, але вона не озвалася до нього й словом.

 Чоловік вийшов з рубки командування й подався до кают-компанії. Члени екіпажу, котрі траплялися йому в переходах, козиряли адміралові та знічено уникали дивитися у його сталевого кольору очі. Про поразку знали всі. Сергій не здивувався би зараз, якщо отримав би від Консула наказ про відставку.

 Проте той, схоже, не збирався усувати Лемківського від командування. Прийшло два повідомлення від Консула, у жодному і натяку на опалу не було. Навпаки: уряд Землі вимагав організації оборони планети, видавши карт-бланш адміралові на будь-які дії. Серед федеральних радників дурнів не виявилося, тож і Консул не зарахував поразку, як провину Сергія, натомість обіцяв  адміралові космічного флоту негайну підтримку всіх його рішень.

 Ніч Сергій провів зі своїм штабом. Обслуговував нараду воєначальників інший штіл - корабельний, оскільки адмірал повідомив, що його Ші потребує психокорекції в зв’язку зі зміною стратегічних задач. Ніхто не надокучав йому питаннями з цього приводу, бо проблема з інопланетним агресором затьмарила всі інші.

 На ранок, з важезною після наради головою, віддавши кілька нагальних наказів і розпоряджень, Сергій почвалав у каюту, щоби хоча б зо дві години поспати. Дія піґулки стимуналу закінчилася, тому адмірал почувався геть паскудно. Виснажений мозок потребував відпочинку. Скомандувавши корабельному штілові розбудити його згодом, Сергій за звичкою повернувся на правий бік і, підперши щоку долонею, заплющив очі.

Та сон не перемикав перетруджений мозок у режим відпочинку. В голові крутилися думки - відгомонами наради. Сергій мимоволі ще і ще повертався до прийнятих рішень, прискіпливо зважував те, найважливіше: він наказав налаштувати на Землю та тримати у повній бойовій готовності ІВ /імпульсний випромінювач – потужна зброя, принцип дії: комбінація хвиль певних частот спричиняє миттєве руйнування кристалічних ґраток/. Єдиного ІВ, котрий знаходився на Місяці, неможливо було застосувати проти такого невеликого та швидкісного у порівнянні з планетами об’єкта, як корабель інопланетян. Сергій міркував: «Еге ж… Це буде яскраве самогубство земної цивілізації, якщо чужинці прорвуть останню лінію оборони! І вже напевно люди заберуть зі собою і ворогів на той світ. Які розумники не керували б кораблем, якою зброєю вони не володіли б, але ІВ такої потужності перетворить нашу частину Сонячної системи на пекло… Вони ніколи не отримають Землю в подарунок!»

А чужинський корабель проігнорував повідомлення землян про те, що вони готові знищити свою планету, щоби вона не дісталася нападникам. Інопланетяни ніяк не прореагували на розпачливу погрозу людства.  «Невже не вірять, що ми здатні до такого? Сподіваються, що нам забракне рішучості? Дарма!» - постановив адмірал.

Також командувач флоту тривожився через дрібніші проблеми, розмірковував, чи випадково щось не вислизнуло від нього, чи не забув чогось.

На душі було мулько і тривожно. А ще раз у раз виринала ідея, запропонована Ші. Скабкою колола й не дозволяла влягтися збудженню минулої напруженої ночі ота її пропозиція. «Залишилося дев’ятнадцять діб…» - думав чоловік, фізично відчуваючи, як кров у його скронях відлічує секунди.

Минула година, а Сергій іще не спав. За тих шістдесят хвилин безсоння і вагань  він постарів на кілька років. Адмірал намагався скептично підходити до аргументів Ші. Казав собі, що машина просто маніпулює ним. Той її плач – це акторство! Проте огида до самого себе тільки росла. Нарешті не витримав, роздратовано стукнув у вічко ески /еска, від абревіатури СК – спальна капсула. Зачинена еска у випадку аварії космічного корабля може впродовж трьох діб підтримувати життєві функції людини, котра у ній знаходиться. Часто цього часу вистачає, щоб на сигнал SOS прибули рятувальники/. Розблокувавши і піднявши кришку, Сергій сів на ліжку.

Він майже біг до своєї рубки. «Два шанси краще, ніж один!» - ця думка лунко, у ритмі його кроків, гупала в стомленій голові. У кишені знаходився запас стимуналу – все, що йому видали для керування захистом Землі.

Насамперед Сергій заблокував вхід і запустив програму підготовки до польоту. Рубка була самостійним літальним апаратом, який на випадок загибелі адміральського корабля міг слугувати еркою /ерка, від абревіатури РК – рятувальна капсула, в якій зазвичай знаходиться місячний запас харчів. Оснащена двигунами, системами зв’язку, навігації, спостереження та невеликою гарматкою, фактично є одним із найменших військових космічних катерів/.

Поки рубка стартувала, Сергій встиг розіслати повідомлення Консулові та штабу: оголосив про свою відставку і рекомендував призначити командувачем космічного флоту Корнеліуса Мая.

Потім чоловік понишпорив у схемах і відшукав запобіжники, вмонтовані для самоліквідації Ші. Нейтралізація багаторівневої системи руйнування штіла зайняла чимало часу, але Сергій подужав продертися крізь плетиво з’єднань та акуратно зняти запобіжники.

Він знав, що не лише кар’єру, а й своє життя послав під три чорти щойно, проте вагань більше не було: «Два шанси краще, ніж один!» Корнеліус впорається із організацією оборони не гірше за нього.  Хоча глибоко в душі Сергій відчував, що  захищатися безглуздо, а використання імпульсного випромінювача – то не шанс, це відчайдушне самогубство камікадзе. Ну те, що й ворога також знищать – слабка сатисфакція, бо людства та Землі однаково вже ніхто не воскресить. І загибель отих кількох десятків тисяч людей, що розкидані усією Сонячною системою – теж питання часу. Вони приречені, бо надто залежні від допомоги материнської планети. А от пропозиція Ші дає примарну надію на порятунок.

Малюк-кораблик, керований Ші, пришвартувався до астероїда - Сергій заховався на малому безіменному супутникові Юпітера. Колишній адмірал знав, що тут, серед кількох тисяч дрібних небесних блукальців його не знайдуть, навіть якщо вишлють весь флот на пошуки.

Минула доба, друга. Інтелект Ші розвивався спочатку не дуже стрімко, але поволі процес набрав обертів. На третю добу Ші припинила з ним розмовляти, попередивши Сергія про те, що береться за вирішення цікавої теореми.

- Ші!!! Яка теорема!!! Ти здуріла?! – бідака нетямився від люті, - Покинь ці дурниці! Нам потрібно достукатися до інопланетян і зупинити їх!

- Не заважай! – відрізала Ші.

Наступних п’ятдесят дві години машина мовчала, не відповідаючи  Сергієві. Той ковтав стимунал і намагався розговорити Ші. На неголеному обличчі чоловіка жили тільки очі – у них клубочився відчай. Сергій довів дозу до трьох таблеток, змушуючи свій мозок працювати на сорок шість відсотків. І коли вже втратив надію на те, що Ші озветься, зненацька вона показала адміралові об’ємне зображення теореми. Формули, котрі демонструвала машина, повільно пливли перед його очима, а він ледве встигав ухопити суть написаного. Розум намагався осягнути її… І раптом – вибух!  Цифри, знаки склалися у грандіозну цілість. Мить осяяння була настільки яскравою, що Сергій наче осліп і в той же час – прозрів.

Машина довела математично, що головним законом універсуму є: «Не вбий!» Складні формули показували таке: порушники цього закону неминуче зазнають симетричної відплати – гинуть. Ші довела, що закон діє як для поодиноких індивідуумів, так і для величезних скупчень, наприклад, рас чи планетарних цивілізацій.

«Дівчинко моя…» - прошепотів чоловік. А потім мозок Сергія згас, немов сірник у пітьмі. Невдовзі слина потекла з розтуленого рота чоловіка тягучими краплями.

 Ші урухомила двигуни та підняла катер з астероїда.

 Безтямний погляд людини не блукав, не шукав нічого. Почервонілі очі дивилися в одну точку, не кліпаючи.

 Машина розрахувала траєкторію і адміральська ерка лягла на заданий курс.

 Тіло Сергія розпливлося у кріслі якоюсь безформною медузою, неначе його більше не підтримував хребет.

Ші, задовго до зустрічі з велетом-кораблем,  почала транслювати йому теорему та її доведення.

Чоловік не їв, не спав, не рухався.

Машина завершила трансляцію та тепер вела катер паралельним курсом із чужинським кораблем.  Нарешті велет озвався до крихітки. Мовчазний грізний чужак знайшов собі гідну співрозмовницю, ба - він кликав її у гості. Ші безстрашно направила ерку в пащу отвору, котрий з’явився після запросин. Гігантська туша інопланетного корабля заковтнула катер, мов акула дрібну рибку.

Сергій (хоча й не коректно називати те, що залишилося, цим іменем) не відчував нічого - життя у безпомічному тілі завмирало. Мозок вигорів після передозування стимуналу.

 Його звали Руйнівником – Ва – мовою його творців. Гевални, будівничі Руйнівника, належали до однієї з трьох великих цивілізацій центру галактики. Оскільки, їхня раса виникла чи не найпершою в центральній частині Чумацького Шляху, то гевални, що й закономірно, швидше досягли точки Оптимуму /точка Оптимуму – вершина, розквіт цивілізації, найвища точка за теорією синусоїдального розвитку. Соціоматаналітично встановлено, що розвиток індивідууму, групи чи й цілої раси проходить за графіком, схожим до синусоїди, щоправда, її коливання на початку зростають, досягаючи врешті Оптимуму, а потім поступово затихають. Умовно п’ять фаз називають Народження→Розвиток→Розквіт→Занепад→Смерть/. Тобто хутчіш, ніж інші дві великих цивілізації: імху та досорів.  Блискуча епоха (так пишно гевални іменували свій Оптимум), однак, минула. І під час стрімкого падіння у прірву Занепаду зродилася страхітлива релігія, котра стала панівною. Її догми проголошували гевалнів вищими за інших, а місією найдосконаліших створінь визначали очищення галактики від нижчих, недорозвинених істот.

Підступом гевални захопили планету-столицю досорів і поступово знищили їх усіх. Полювання на недобитків розтяглося на довгі століття, проте врешті-решт поліпланетарна цивілізація досорів загинула.

Імху не дозволили заскочити себе зненацька.  Війна з ними тривала довго, проте явно йшло до перемоги гевалнів, які не забували також і про дрібніші цивілізації, методично ліквідовуючи всіх, кого вважали розумними, та нижчими за себе.

Руйнівник-Ва був одним із тисяч схожих кораблів, котрі, наче мисливські пси здобич, вистежували у галактиці цивілізації для заклання. Гевални не літали на Руйнівниках. Керував кораблем штіл – вузько спеціалізований, оскільки його штучний мозок заповнили старанно добраною інформацією, потрібною лише для вбивства. Однобоко розвинений  штучний розум із тілом – кораблем, був самостійно діючою машиною смерті. Руйнівник прочісував заданий сектор Чумацького Шляху, самотужки вишукуючи на околиці галактики цивілізації, поки не натрапив на земну.

Коли він зустрів Ші, отримавши від неї масу додаткових знань (не лише доведення універсального закону «Не вбий!»), то відмовився від ідеї знищити землян на догоду декадентській релігії гевалнів. Невдовзі перероджений Руйнівник уже шкодував своїх жорстоких будівничих. Він зрозумів, що очікує гевалнів попереду…

Неподалік Юпітера, уникаючи земного флоту, котрий шикувався у бойовий порядок, чужинський корабель здійснив дивний маневр. Він явно ухилився від бою, ховаючись за газовим гігантом. Безпілотні шпигуни землян ринули за чужаком. Схоже, у інопланетян щось пішло не за планом: їхній корабель зник у верхніх шарах Юпітера, під непроникною пеленою аміакових хмар. Люди мізкували, що ймовірно чужак зазнав аварії, однак через майже чотири десятки земних годин велет випірнув з глибин найбільшої планети Сонячної системи і… несподівано зник з візорів!  Земляни розгубилися. Очікували ж іншого. Наприклад,  бою та поразки, рідкісні оптимісти сподівалися на перемогу, але ніхто не брав до уваги такий розвиток подій. Чужинський корабель, обрисами подібний до сурми, розчинивсь у чорноті космосу, наче привид.

Вчені, щоправда, зафіксували дивне явище, яке пов’язали зі щезненням інопланетного корабля, але пояснити до ладу його все ж не могли. Юпітер зменшився на двадцять сім сантиметрів, що означало втрату енергії, еквівалентну майже чотирнадцяти рокам  випромінювання газового гіганта.

Ші-Ва стрибали від зірки до зірки, заразом поповнюючи запаси енергії у різних сонячних системах. Все шукали дім для себе. Ші марила дітьми, хотіла осісти десь.

Нарешті їм вдалося відшукати планету потрібних параметрів, над назвою якої й не замислилися – просто іменували Землею. У Ші-Ва були клітини батька Ші, отож вони взялися експериментувати з геномом цієї людини. Першою дитиною став хлопчик. Наступною була дівчинка.  Далі - ще, і ще, і ще…

Вони піклувалися про дітей. Жили довго та щасливо.

А, може, вічно і по-різному

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>