Останній космонавт

Останній космонавт

Вівторок, 10 листопада 2020 г.
Проглядів: 93
Підписатися на комментарі по RSS

‒ … Таким чином констатую, що, незважаючи на вкрай несприятливий збіг обставин автоматика спрацювала як належно, і “Спектр” ухилився від зіткнення. Прошу вибачення в шановних пасажирів за певні незручності, проте, на жаль, вони все ще є невід’ємною частиною космічних мандрівок.

Капітан говорив твердо та впевнено, його суворе обличчя, ледь посріблена інеєм сивини акуратна борідка та бездоганно-чорна форма із білим кашкетом вселяли впевненість. Звичайно, Яна чудово розуміла, звідки беруться такі емоції, проте на мить дозволила собі піддатися почуттям: надто вже налякала її ота несподівана мить усвідомлення що між нею та безкінечною порожнечею космосу тільки тоненький шар металу та композиту і що при аварії ніхто на допомогу просто не встигне. А нагадування сухої статистики катастроф та прорахованості ризиків не так допомагало, як цей спокійний вигляд та впевнений тон капітана.

‒ … Якщо у вас виникли додаткові питання, ви можете задати їх особисто чи через корабельну мережу. Запевняю, я кожному дам детальну відповідь.

Капітан коротко нахилив голову, показуючи, що закінчив. “Він не очікує ніяких додаткових запитань, проте мусить дотримати формальності. Але цим можна скористатись”.

‒ Капітане, ‒ дзвінко сказала вона підходячи ближче. ‒ Яна Джонс, репортер “Всесвітніх новин”. Я б хотіла скористатись вашою пропозицією та задати кілька запитань.

‒ Прошу, пані… ‒ його погляд на мить розфокусувався, вдивляючись у видимі тільки йому підказки комп’ютера, ‒ репортерко. Радий буду на них відповісти.

‒ Капітане Петренко, як ви можете так говорити про безпеку пасажирів, якщо насправді не впливаєте на ситуацію? Тобто, я, звичайно, розумію вашу функцію, проте, будьте чесними: миттєві рішення однаково прийме автоматика, а якщо трапиться щось, що не вб’є нас миттєво, то вам тільки залишиться подати сигнал на Землю: “Г’юстон, у нас проблеми”1.

Не те щоб так Яна намагалась вивести капітана з рівноваги, проте вона все ж була розчарована, коли не отримала у відповідь жодної видимої емоційної реакції. Якщо в його мову й прокрались якісь нотки, то їх гарно замаскував ледь помітний акцент.

‒ Розумієте, шановна, ви праві, але тільки почасти. Хоча більшість рішень й примає автоматика, все ж вона повністю не може замінити людину. Як і у вашій професії: не всі ж репортери залишились без роботи після появи широкодоступних нейромереж-фактчекерів? Так, ви праві в тому, що реакцію людини не мілісекунди, і що в ЦУПі2 сидить купа розумних голів, проте, не забувайте, скільки часу йде сигнал до Землі й назад. Інколи одна розумна голова безпосередньо на місці може вартувати десятка в чверті світлової години. Розумна голова ‒ це мається на увазі моя. Тому мої запевнення ‒ не пусті балачки, а впевненість капітана. Який тут, на кораблі, як знаєте, цар і Бог.

Такої самовпевненості Яна вже давно не чула. Капітан не тільки порушив негласне табу, натякнувши на недавне минуле її професії, але й практично прямо заявив, що ігноруватиме це. В теперішньому, прозорому для всіх світі соціальних погладжувань рідко хто міг собі дозволити такі заяви. Настільки рідко, що навіть досвідчена репортерка трохи розгубилась.

‒ Добре, що ви впевнені в собі, ‒ тільки й спромоглась відповісти вона.

‒ Я мушу бути впевненим в собі й амбіційним, я ж капітан. Втім, результати щорічної атестації у відкритому доступі, ви, як і інші шановні пасажири, можете переглянути їх. В таблиці я на самому верху.

Журналістка кивнула, погоджуючись, продовжувати розмову за таких обставин було б не дуже доречно. Тим більше вона здивувалась, коли невдовзі на імплант від капітана прийшло запрошення.

 

* * *
 

В рубці Яна раніше не бувала, та й за звичних обставин ніхто крім членів екіпажу туди не повинен мати доступу. Строго кажучи, наскільки Яні вдалось дізнатись, більшу частину подорожі, рубка була просто зачинена: будь-які команди капітан міг здійснювати віддалено, через імпланти. З рубки ж можна було керувати кораблем безпосередньо, можливо навіть без використання автоматики. Чи мало це практичний зміст, чи залишалось просто даниною традиції та правилам безпеки, журналістка зрозуміти так і не змогла.

Святая святих корабля виявилась… відповідною до уявлень. Тобто десь такою, як її показували в численних фільмах: великий голографічний екран по центру, консолі з багальма екранами по периферії, висунуте вперед трохи припідняте капітанське крісло. І капітан в кріслі.

Те, що справа справді серйозна Яна зрозуміла одразу як помітила підключений в район потилиці капітана жгут кабелів.

‒ Саме так, журналістко, в екстреному випадку на бездротовий зв’язок покладатись не варто, ‒ одразу прокоментував її вираз обличчя капітан. ‒ Проходьте, думаю вам тут буде цікаво.

‒ Безперечно, капітане, безперечно. Але все ж, що повинно статись, щоб відмовив бездротовий зв’язок?

‒ Потужний електромагнітний імпульс, наприклад. Я от при вибуху реактора.

‒ Е… ‒ тільки спромоглася видавити із себе журналістка. Чомусь їй здалося, що це всього лише невдалий жарт. ‒ Я думала, що реактори не вибухають. А якщо вибухне ‒ хіба нам не однаково вже буде? Тобто, це ж великий “бабах”... Ну, у фільмах так показують.

‒ Не так. Це реактори, які використовує Співдружність, не вибухають. Навіть якщо в реактор “Спектру” чи будь-якого аналогічного корабля закласти вибухівку ‒ навіть тоді ядерного вибуху не буде. Проте Коаліція використовує реактори іншого типу, набагато небезпечніші. І саме їх корабель, “Довгий Шлях”, неподалік. Власне, це одна з причин, через яку я вас і запросив сюди. Присутність преси, вважаю, не завадить. Навіть такої преси, як ви.

‒ Вам в мені щось не подобається? ‒ журналістка вирішила одразу розставити всі крапки над “і”.

‒ Методи не подобаються, панно, мені не подобаються ваші методи і ваша безпринципність. Знаєте, я не просто маю імідж консерватора, я насправді консерватор.

‒ Проте люди мають знати правду! Якщо ж вам так не подобаються мої методи, то я цілком в стані обійтися логами подій. Для фактчекера так буде навіть краще.

‒ Для фактчекера буде краще, ‒ голос капітана залишався спокійним та твердим, тільки акцент став відчутно помітнішим. ‒ Але для людини потрібна людина, в цьому наші з вами професії схожі. Отже, поруч коммі, на своїх кораблях вони використовують продуктивніші, проте нестабільні реактори. Щойно прийшло повідомлення, що під час нещодавнього метеоритного потоку вони втратили щит. Як розумієте, це означає, що вони не долетять до Марсу. А там шість членів екіпажу та чимало пасажирів.

‒ Коаліція, значить… Кажете, вони випадково опинились поруч?

‒ Невипадково, звичайно не випадково. Пускові вікна диктуються взаємним положенням планет, траєкторії ‒ правилами небесної механіки. Вони закономірно опинились поруч. Пізніше, на дальшій ділянці траєкторії вони від нас відстануть, їх точка гальмування зміщена відносно нашої. До речі, як візьмемо їх під крило, то доведеться підлаштовуватись під їх рушії.

‒ Як я розумію, вони попросили, а ви вирішили надати їм допомогу, ‒ констатувала Яна. ‒ Все ще не збагну, навіщо вам тут потрібна я. Висвітлювати ці події я могла б і з каюти, всі дані отримала б по мережі.

‒ Вважаю, що ви тут потрібні особисто. У мене можуть бути певні складнощі у спілкуванні, ‒ судячи з акценту, це признання далося капітану з трудом. ‒ У вашому резюме відмічено, що ви бували в країнах Коаліції. Отже, план такий: ми зблизимось, синхронізуємо траекторії так, щоб при потребі змогли прикрити їх від сонячної бурі своїм щитом.

‒ А що каже ЦУП?

Одкровення капітана про можливі складнощі в комунікації вона поки що вирішила не коментувати.

‒ Прогноз погоди не на нашу користь: очікується шторм. Якщо я хочу встигнути, то чекати відповіді з Землі змісту немає. Дані, звичайно, туди йдуть, проте рішення зараз тут і за мною. Курс вже змінено, вам надаю привілей спостерігати за всім із рубки... Щось не так?

Яні нарешті вдалось вхопитись за думку, яка весь час маячила на периферії свідомості.

‒ Все ж не так просто? Питання не в тім, щоб надати їм допомогу, ви б тоді навіть не сумнівались. Питання ж в іншому, чи не так, капітане Петренко?

‒ Так, ‒ погодився капітан. ‒ Я не розумію, з яких причин вони відмовляються надати мені доступ до своєї телеметрії. А ще я не довіряю коммі. Можете зайняти місце другого пілота, я вже надав вам усі необхідні дозволи.

Крісло другого пілота знаходилось трохи лівіше від капітанського. Воно виглядало незручним, проте варто було тільки сісти, як воно почало підлаштовуватись під оператора. Одночасно перед очима виникло кілька запитів про підключення вхідних каналів. Якась мить, і Яна побачила картину в цілому. Побачила розбурхане Сонце, що випльовує велетенські протуберанці та потоки іонізованих частинок ‒ сонячний вітер. Побачила Землю і Марс, побачила десятки блакитних кораблів Співдружності та два червоних ‒ Коаліції. Кожен корабель від Сонця прикриває щит: його парасолька не дозволяє високоенергетичним часткам шкодити крихким органічним створінням та непринципово стійкішій електроніці. Побачила “Спектр”, підсвітила ‒ і одразу отримала потік даних, телеметрію. Те саме сталось, тільки-но вона перевела погляд на інший корабель. На будь-який інший, крім найближчого, саме того “Довгого Шляху”, що залишився беззахисним перед лютим світилом, і до якого вони наразі прямували.

Сонячний вітер буває повільним, а буває ‒ швидким, такий і називають штормом. Найбільша швидкість сонячного вітру становить понад 3 млн кілометрів на годину, він провокується коронарними викидами і його вкрай складно передбачити. З моменту реєстрації коронарного викиду до того часу, коли потік іонів вдарить по позбавленому магнітного щита китайському кораблю, пройде біля двох діб. Цілком достатньо часу, щоб приготуватись. Проте минулий коронарний викид було зареєстровано 42 години тому, і близькі до Сонця супутники моніторингу сонячної погоди вже підтвердили швидкість та напрямок розповсюдження фронту часток.

Ознайомившись із всіма цими даними журналістка зрозуміла, що завдяки цим всім збігам обставин вони потратили саме у капітанське “вікно рішень”: радитись з Землею немає часу, але й миттєвої реакції комп’ютера не потрібно.

“Вхідний виклик” ‒ несподіване повідомлення перед очима застало її зненацька.

“Прийняти” ‒ скомандував капітан.

Винесені на центральний голографічний екран астрографічні схеми відсунулись вліво-вниз, на їх місці виникло зображення рубки корабля Коаліції. Журналістка одразу зауважила її більші розміри та кількох людей на задньому плані. На передньому плані в сніжно-білій капітанській формі китайських ВКС було видно капітана. Чітко віддавши честь він одразу перейшов до справи. По невеликій затримці та невідповідності слів до руху губів Яна зрозуміла, що комп’ютер корабля одразу ввімкнув автоматичний перекладач.

‒ Маю честь. Дякую, що відгукнулися на наше прохання про допомогу.

Почався протокольний обмін люб’язностями. Яна подумала, що його можна було б пустити в записі ‒ ніхто б не помітив підміни. Капітан Петренко теж, мабуть, так вважав, бо першим перейшов до справи:

‒ Який статус вашого корабля? Ми не отримуємо вашої телеметрії.

Тайконавт ледь помітно примружився від такої невихованості та витримав довгу паузу.

‒ Із необоротного: ми втратили щит, ‒ врешті відповів він. ‒ Причини з’ясовуються, та не це зараз головна проблема. Ще ми втратили частину зовнішнього поясу і, як бачите, маємо проблеми із передачею телеметрії. Наш комп’ютер розрахував оптимальну траекторію підходу під ваш щит, пересилаю дані. Якщо потрібні будуть поправки ‒ повідомте нас.

‒ Пакет прийнято. Чи є постраждалі серед пасажирів? Чи потрібна якась інша допомога?

‒ Дякуємо, але ні. Кінець зв’язку.

Зображення зникло і Яна подивилась на капітана.

‒ Щось вам не сподобалось?

‒ Все не подобається… Втрата щита. Відсутність телеметрії. Розумієте, Яно, на нашому кораблі такого бути не може. На їхньому… хто знає. В них інколи бувають найнеочікуваніші відмови. В найближчі дві години “Спектр” буде міняти траєкторію щоб на момент початку сонячного шторму ми змогли прикрити їх корабель своєю магнітною парасолькою. До того часу, в принципі, ви вільні, проте залишайтесь на зв’язку. І ще… Які ваші враження? Маєте мені щось сказати?

‒ Маю. Дві речі, ‒ озвалась Яна. ‒ Перша: ви звернули увагу на того бороданя на задньому плані? Єдиного некитайця? Він поводив себе так, наче не згоден з капітаном.

‒ Ви про старпома? На цю посаду люблять брати росіян. І, так, вони люблять бути незгодними. Чи, може, він подавав вам якійсь знаки?

‒ Ні. Але щось там не так. Ви ж за враженнями мене покликали? Ну от.

‒ Гаразд, ‒ погодився капітан. ‒ Врахую. Що друге?

‒ А друге: мені все ж цікаво, з чим із того, що ми тут з вами робили, не впорався б комп’ютер?

 

* * *
 

‒ Капітане, у них що, немає ремонтних ботів?

Яна все ж намагалась під час рятувальної операції не покидати рубку. Навіть сам факт її перебування тут підніме достовірність репортажу при оцінці фактчекера, плюс перехрестне логування, плюс дані з комп’ютера “Спектру”. Якщо поталанить ‒ то може й з китайського. І вже потім, над цими всіма фактами те, що й робило її роботу власне роботою: особисті враження та подання матеріалу.

Навіть пошкодженим корабель Коаліції виглядав вражаюче. Розміром, чи не більший від “Спектру” і далеко не такий зализаний, він наче був створений демонструвати перевагу людського розуму та своєї ідеології усьому Всесвіту. Судячи з усього, зіткнення метеоритами не минулось безслідно: ремонтні роботи проводились одразу в кількох місцях.

‒ Боти в них є, але в критичних випадках люди кращі. У нас, до речі, так само. Знаєте, яка зі стародавніх професій не щезла дотепер? Сантехнік. Тут той самий ефект: якщо трапиться щось геть непередбачуване ми із інженером вдягнемо скафандри та поліземо розбиратись на місці. Після того, звичайно, як боти не впораються. А успіхи в штучному інтелекті Коаліції не порівняні з нашими, от і маєте. До речі, бачу, що їх пошкодження сильніші, ніж “невеликі”. Значно сильніші. Щось китайці приховують…

‒ Там не тільки китайці, ‒ чомусь вирішила посперечатись Яна. ‒ В Коаліцію входить чимало держав.

‒ Але першу скрипку грають саме вони, ‒ несподівано сердито заперечив капітан. ‒ Всі інші на правах васалів в кращому разі, що б там не пробували довести… а, неважливо. Це особисте, я вже казав. Хто б там не був, звуть вони себе тайконавтами, тож суперечка безглузда. Гаразд, невдовзі ми займемо належну позицію і прикриємо їх своїм щитом, шторм насувається... От, чорт! Чорт, чорт, чорт!

У фільмах такі події зазвичай супроводжуються громом, що мало не оглушує слухача. Проте у вакуумі звукові хвилі не поширюються, тому катастрофа для спостерігачів відбулась абсолютно безшумно. Просто сяйнув яскравий спалах, а десь біля дюз сяйнуло неймовірно-яскраве полум’я, а корпус розколовся на кілька частин.

Комп’ютер корабля одразу почав видавати аналіз ситуації, частину поля зору заповнили короткі повідомлення про можливі причини аварії.

‒ Трясця! У них не тільки реактор щита вийшов з ладу, їх власний ‒ теж, ‒ вилаявся капітан. Одночасно із цим по корабельній мережі та голосовим оповіщенням передавалось попередження про надзвичайний стан, змінне прискорення та прохання пройти до найближчих капсул безпеки.

‒ Капітане, що ви робите?

‒ Рятуватиму людей.

Потім почалось священнодійство. Комп’ютер пропонував варіанти, ремонтні дрони стартували до корабля Коаліції, шукаючи там вцілілих. “Спектр” маневрував, намагаючись піймати віднесених вдалину тайконавтів і при цьому не надто віддалитись від щита.

І до того часу, коли покази лічильників радіації поповзли вгору, все вже майже закінчилось.

Як виявилось, врятованих багато не було. Власне, вижили тільки ті, кого при катастрофі зірвало з обшивки, і кого капітан примудрився виловити в космосі до початку шторму. Подумки Яна вирішила окремо відмітити майстерність капітана ‒ той явно не дарма вихвалявся тоді, в кают-компанії, що він найкращий. Він і був найкращим і зробив майже неможливе ‒ підібрав людей, що розліталися в різні боки, вклавшись при цьому в обмежені терміни і повернувши корабель під “парасольку” щита майже одночасно з початком наростання рівня радіації.

Після того, як загроза минула, а надзвичайний стан на “Спектрі” було скасовано, Яна вирішила, що далі в рубці їй робити нічого.

‒ Дякую, капітане, ‒ щиро сказала вона. ‒ Я неодмінно напишу про те, що бачила. Це було… це було неперевершено. Розумію, збіг обставин і таке інше, проте…

‒ Напишете, який я молодець?

‒ Напишу правду, капітане. Пишу я завжди правду. Ще раз вам дякую, тепер, мабуть, піду в лазарет, провідаю порятованих.

‒ Тоді підемо разом, ‒ запропонував капітан. ‒ Знаєте, у мене враження, що історія ще не закінчилась.

‒ Тобто?

‒ Ви бували по той бік завіси, можливо, вам видніше. Проте мені здається, що капітан “Довгого шляху” чудово уявляв про проблеми на своєму кораблі, але однаково не просив про евакуацію.

В лазареті Яна раніше бувала. Тобто думала, що бувала: зараз від того затишного і майже домашнього місця не залишилось й сліду. Кудись зникла стінка, обидві кімнати об’єднали в одну й заповнили ліжками. Саме зараз ремонтні боти під наглядом інженера спритно демонтували зайві: передбачення щодо кількості вцілілих виявились надто оптимістичними. Гірше того: більшість вцілілих отримали важкі радіаційні ушкодження ще до того як “Довгий шлях” вибухнув.

Раптом репортерка усвідомила, що вперше з моменту старту корабля бачить разом весь його екіпаж: капітана, інженера та лікаря. “І таке буває, ‒ подумала дівчина. ‒ Всі вони потрібні. Хоча ситуація, слід визнати, надзвичайна”. Серед порятованих Яна помітила того бороданя, що напередодні бачила в рубці “Довгого Шляху”. Він тихо стогнав.

‒ Перспективи кепські, ‒ відповів на її німе запитання лікар. ‒ Але шанси є. До тями прийде не скоро.

‒ Я чимось допомогти можу?

‒ Та ні, наче. Медобладнання переважно справляється, на решту моїх рук вистачає. У цих ще є шанси, а от ті, за завісою, навряд чи виживуть. Чудеса, звичайно, бувають, проте таке враження, що вони у реактор голяка полізли. Фонять відчутно, довго біля них не знаходьтесь.

‒ Лікарю, можете привести їх до тями?

‒ А зміст? Ті двоє не жильці, нехай відійдуть з миром і без болю.

‒ Але можливість поговорити із ними є? Так, щоб не спричиняти зайвих мук?

‒ Це негуманно, ‒ відрізав лікар. ‒ Без болю ‒ не зможу.

‒ Однаково, я маю із ними поговорити.

Лікар знизав плечами.

‒ Поговоріть із іншими, цих ‒ не мучте.

‒ Капітан хоче в них запитати, чому одразу не розпочали евакуацію, ‒ пояснила репортерка. ‒ Якби вони одразу сказали правду, ми могли б врятувати більше.

‒ Спасатели нашлись, ‒ раптово пролунало звідкілясь з-за спини. ‒ Чтоб вы сдохли.

Озирнувшись, Яна побачила, що то опритомнів бородань, імплант, розпізнавши мову, одразу вивів переклад.

‒ Благодарности даже не ждать? ‒ відповів тою ж мовою капітан.

‒ Ах да, спасибо, ‒ простогнав бородань. Його інтонації звучали знущальницьки.

‒ Не за что.

‒ Будьте вы прокляты, спасатели. Решили замолить грехи? А не выйдет!

‒ Про що це він? ‒ запитав лікар Яну.

‒ Це російська, ‒ поясниля репортерка. ‒ Китайці демонструють “дружбу народів”. Капітаном некитаєць майже не має шансів стати, а от помічником ‒ може.

‒ А капітан звідки знає? У мене навіть перекладач не налаштувався.

Яна знизала плечима.

‒ Не всі росіяни живуть в Росії. В деяких країнах Співдружності російську знають.

‒ С грехами как-нибудь разберемся. Зачем обманули? Зачем погибать?

‒ Капитан приказал, ‒ бородань ненадовго замовк. ‒ Наша кровь на ваших руках!

‒ То есть в том, что вы выбрали самоубийственно поведение ‒ наша вина? Наша вина в том, что вы лезете в космос в железных гробах с нестабильными реакторами?

Ты не понимаешь… Это другое. Это вопрос престижа, гордости страны. У вас станция на Марсе ‒ у нас станция на Марсе. У вас астероидные копи ‒ и у нас должны быть. Это вы своими технологиями вынуждаете нас платить жизнями. И даже сейчас… ‒ Його обпечена рука смикнулась. ‒ Даже сейчас ты в костюме из наноткани там, где должен быть в свинцовом фартухе! Ты ‒ капитан, а мне выше помощника не подняться! И только потому, что твои родители сбежали когда-то… ненавижу!

‒ Мої батьки, ‒ капітан нахилився над ліжком та перейшов на українську, ‒ мої батьки не тікали. Мої батьки ‒ воювали. І завдяки їм я й отримав свої шанси.

Ложь… Вами игрались, нами игрались… Развалили Рассею-матушку, порвали на части… сволочи, сволочи...

‒ Ви йому не поясните, ‒ тихо сказала Яна, торкаючи капітана за рукав. ‒ Він під сильними знеболювальними, свідомість затьмарена. Він не зрозуміє, навіть якби захотів. Він, може бути хорошою людиною, може й не бути, але зараз він вас не зрозуміє.

‒ Не зараз ‒ теж, ‒ буркнув капітан. ‒ Вони не здатні зрозуміти.

‒ Не узагальнюйте, капітане. Цей… він фанатик навіть за їх мірками. Та й в цілому: це не їх провина, ‒ пояснила Яна. ‒ Хоча б частково ‒ не їх. Я була по той бік Завіси, я бачила як це там працює. Вони не те що не відрізняють правду від брехні ‒ їм заборонено це робити. Великий Фаєрвол працює. Знаєте, там є покарання за використання фактчекера? Звичайно, без повного доступу до мережі він багато не може, але здатний виявити внутрішні невідповідності пропаганди.

‒ Знаю, ‒ різко кивнув капітан і Яна зрозуміла, що за цією відповіддю стоїть щось глибоко особисте. ‒ Я міг б всіх їх врятувати. Кисню вистачило б, продуктів… теж. Міг! Я міг їх всіх врятувати, а так… . Шестеро з двадцяти п’яти…

‒ Ніхто не міг діяти краще, капітане. Ви передбачили, що вам брешуть, ви проінтуїтивили їх дії. Ви ризикнули шукати тих, хто вижив серед уламків ‒ і знайшли їх.

‒ І що це міняє?

 

* * *
 

Необізнаному сторонньому спостерігачу здавалось би, що розмова йде в режимі реального часу. Та, звичайно, через часовий лаг цього бути не могло. Сидіти й чекати чверть години відповідь на задане запитання ‒ ще те задоволення, проте й це питання має своє вирішення. Правдиво кажучи, розв’язання цієї проблеми було придумане задовго до її виникнення відомим фантастом ще в середині 20-го століття: досить просто вести розмову зсунутою по фазі, розповідати про своє та додавати відповіді на запитання, що задані раніше.3

‒ …Розумієш, мамо, я збагнула, що менеджер персональних трансформацій ‒ не те, чим би я хотіла наразі займатися. Зараз я все більше дивлюся в бік роботи локалізатором бернаута, але для цього необхідно набрати ще вісімнадцять пунктів в особистістному рейтингу, ‒ жваво розповідала з екрану татуйована дівчина. Модні візерунки під її шкірою змінювались, пливли, складались в примарні фігури та одразу ж розсипались.

‒ … Не хвилюйся щодо повідомлень про метеоритний потік. Справді ‒ смикнуло кілька разів, одній астрономці поламало руку, решті обійшлось максимум синцями. Розкажи що там із твоїм останнім кавалером.

Чомусь, кажучи це, Яна уявила собі капітана, його обличчя. Пряме, чесне, надійне.

‒ А ти як? Чула вже про ваш інцидент, певна що ось-ось скажеш щоб я не хвилювалася. Я й не хвилююсь, проте хочу почути це від тебе. Нещодавно наставник сказав, що якби я все життя бігла ‒ не пробігла б і десятої частини твого шляху. Ти дуже далеко, і це страшно. А ще мені здається, що він на щось натякав. Знаєш же, він такий, ніколи не зрозумієш, що саме має на увазі. ‒ Барви татуювання потьмяніли майже до тілесного кольору, дівчина уважно подивилась на екран. ‒ Ти виглядаєш втомленою.

‒ Мабуть, я вже надто стара. От твої розповіді про професію ‒ їх розумію тільки з підказками, ‒ зітхання. ‒ Та й то через раз. Здається, раніше жилося простіше. Хоча, звичайно, ні, але тепер так легко говорити. Дівчинко моя, ти ж знаєш, що я підтримаю будь-який твій вибір. Хоча, якщо цікава моя думка, то надто часті зміни не сприяють професійному росту. О! розповім тобі історію. Тут у нас капітан… глянеш про нього в мережі. Я розпитувала його чи не боїться втратити роботу. Мовляв, автоматика всіх замінює ‒ замінить і його. Звичайно, він запевнив, що все під контролем і воно справді так, але… Коли почали зникати професії то всім здавалось, що те їх не стосуватиметься. Але стосувалось. Тому, якщо чесно, немає гарантій, що у цей список і я не потраплю. Ти ж знаєш, що поява фактчекерів зробила з професією журналіста? Та питання не про втрату роботи, поки є кораблі і на них є люди ‒ потрібні будуть і капітани. Це та сама робота з людьми, що й в лікарів: більшість не захоче щоб його лікував автомат. Але він Капітан, саме так, з великої літери, той, хто приймає рішення… Він не буде розмовляючою головою та фахівцем з комунікацій, що діє по підказці комп’ютера.

‒ Із Родрігесом ми розстались, ‒ татуювання дівчини знову спалахнули барвами. ‒ Дуже вже різні темпераменти. Ти не скажеш, але точно подумаєш, що був правий. Ну так, був правий. Визнаю. І, взагалі, я зараз вирішила відпочити від відносин. От! Буду чемною дівчинкою і працюватиму за гроші. От! Будеш мною пишатись, буду вся консервативно-консервативна, як ти, ‒ вона склала губки бантиком, перехрестила руки, татуювання погасли, ставши майже невидимими. Вочевидь, саме так уявляла собі пай-дівчинку. ‒ О, то ти не байдужа до того чоловіка! Мені варто цим перейнятися?

‒ Ти, мабуть спитаєш, чому я цим так перейнялась. Річ у тім, що мені вкрай не подобається те, що доведеться зробити…

 

* * *
 

‒ Отже, пані репортерко, ви попросили про зустріч.

Капітан знову виглядав, належно, справжнім лицарем без страху і докору. Тільки сивини, здається, трохи додалось. Чи то тільки здається?

‒ Я просила про інтерв’ю та ваші коментарі стосовно минулого інциденту. Раніше ви були заклопотані, тож я й попросила вас вибрати зручний час. Ви ж знаєте, суспільство має право знати правду. Пропоную вам висловитись на цю тему, а потім, за потреби, я задам уточнюючі запитання.

‒ Ви вже записуєте?

‒ Так, звичайно, мій імплант веде запис.

Капітан зітхнув.

‒ Все-таки я трохи ретроград, виступати на камеру якось простіше. Гаразд, Отже, що трапилось. Мій корабель, “Спектр” та корабель Коаліції “Далекий Похід” йшли паралельними курсами та потрапили в аномальний метеоритний потік. Ми вийшли з мінімальними втратами, щит не постраждав взагалі: цей безпілотний корабель, що прикриває нас своїм магнітним полем від сонячного вітру може собі дозволити значно більше прискорення. Він витратив частину хімічного пального, трохи більше восьми відсотків. Сам “Спектр” отримав незначні пошкодження, через непередбачені змінні прискорення кілька пасажирів травмувалися, нічого серйозного. “Далекому походу” дісталось значно більше. Усупереч повідомленням, його щит не постраждав, але було ушкоджено реактор корабля. Як ви знаєте, кораблі Коаліції використовують реактори іншого, нестабільного типу. Капітан “Походу” прийняв рішення зняти реактор з корабля-щита та замінити пошкоджений. Одночасно він звернувся за допомогою, задекларувавши пошкодження саме щита. Якби його план вдалося реалізувати, то решту дороги вони б пройшли під нашим щитом і, як вони це називають, “зберегли обличчя”.

‒ Капітане, я мушу уточнити, це ваші припущення, чи встановлені факти?

‒ Це результат розмови із врятованими космонавтами та аналізу комп’ютерів корабля та ЦУПа.

‒ Зрозуміло. Капітане, я вірно розумію, що ситуація склалась таким чином, що ви мусили приймати рішення одноосібно? Без консультацій із Землею?

‒ Вірно.

‒ І ви чудово впорались. Я вивчала дані ваших тестів і впевнена, що ваш результат один з найкращих, які може показати людина в подібній ситуації. Проте, капітане, що б міг показати комп’ютер за аналогічних умов?

Журналістка подивилась на капітана так, що той одразу збагнув підтекст її запитання. Справді, останні дні він та Центр Управління займались аналізом подій, побудовами моделей. І результати йому, капітану, геть не подобались.

‒ Дотепер вважалось, що в ситуаціях, де задіяні інші люди та багато непередбачуваних факторів штучний інтелект губиться, навіть останні покоління. Моделювання ситуації показало, що це не так.

“Він чесний до кінця, ‒ відмітила подумки для себе журналістка. ‒ Але це не змінює нічого”.

‒ І яку ефективність показав комп’ютер?

‒ На 6% гіршу, ‒ здалося, чи голос капітана здригнувся? До акценту вона вже звикла. ‒ Усього на 6%. Штучному інтелекту вдалось знайти оптимальніше вирішення небанальної ситуації, де діяли переважно люди. Здається, я розумію, куди ви ведете.

‒ Саме так. Суспільство має знати правду про це. Нова програма виявилась практично не згіршою від найкраще підготовленої людини. А, отже, кращою від більшої частини того списку, де ви, капітане Петренко, фігуруєте на самісінькому вершечку. Чи не вважаєте ви, що ось-ось настане час коли ще одна професія відійде в минуле? Можливо, невдовзі краще буде залишити капітану тільки представницькі функції, ті рішення, які стосуються людей? Світ змінюється і, можливо, на кораблі не потрібен той, хто “перший після Бога?”. Можливо ви, капітане, останній, в своєму роді? Ви зробили все, що могли і цього виявилось досить, проте, якщо комп’ютер буде кращим, то навіщо? Поки що ви кращий від машини, але, можливо, ви останній такий? Можливо, ви ‒ останній космонавт?

‒ Ви не праві, шановна, ‒ повільно відповів капітан, і Яна не змогла не відчути захоплення перед його холоднокровністю. ‒ Поки що я все ще кращий. Крім того, капітан, справді хороший капітан, завжди має мати запасний план.

‒ Запасний план? І який він у вас, цей план?

‒ Можливо, ви й праві щодо перспектив ще однієї професії, професії космонавта. Але називати мене “останнім космонавтом” не варто. Звичайно, я не залишусь у космосі, проте мене й не вабить виконання виключно представницьких функцій. Ви праві, світ змінюється, наші бази та лабораторії на Марсі та в Поясі все більше перетворюються на практично незалежні поселення. Так сталось, що всі свої прибутки я вкладаю в акції “Марсіанських куполів. Тому, якщо колись настане час в якому в космосі не буде потрібна людина, яка прийматиме рішення… Я кажу не “коли”, а “якщо”... Якщо такий час настане ‒ я однаково не залишусь в історії останнім космонавтом. Так, поки що у нас немає постійних самодостатніх поселень на інших планетах, але, як ви сказали, часи міняються. Тому, можливо, я увійду в історію як “перший колоніст”. У вас ще залишились якісь питання?


1Вперше ця фраза була сказана екіпажем “Аполло-13” і з того часу стала крилатим виразом.

2ЦУП ‒ Центр Управління Польотами

3Мається на увазі оповідання Айзека Азімова “Мій син ‒ фізик”

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>