Олімп

Олімп

Вівторок, 4 грудня 2018 г.
Проглядів: 98
Підписатися на комментарі по RSS

1

Дональд прокинувся від того, що трусили за плечі. Щойно розплющив очі, як його під пахви витягли з ліжка. Доповіли – в колонії повстання. У піжамі, босоніж повели до підвалу. Гуркотало, обсипалася штукатурка. Двоє лишилися прикривати. Губернатор наступив на гострий уламок, скрикнув. Навшпиньки спустився у вузький тунель. Зняв із шиї ключа, просунув між цеглою. Клацання – відкрився хід. Рушили низкою. Нагорі йшла стрілянина. Дональд квапив охорону та сам забув про босі ноги.

У пусковій шахті, де стояв «Олімп», лампи розігнали морок. Ще двоє зосталися, знявши автомати. Дональд побіг із керівником охорони. Лунали тупіт босих ніг та гуркіт берців. Дональд забарабанив по панелі човника. Вона беззвучно відійшла.

– Вхід у шахту! – крикнув охоронцю, і той побіг назад.

Дональд проскочив повз роботів, наказав готуватися до польоту. Відповів жіночий голос, човник ожив: спалахнуло світло, заблимала панель керування. Губернатор уявив, як нагорі в пустелі повільно від’їжджає важкий люк.

Охоронець біг до човника. По ньому відкрили вогонь. Він відповів та раптом упав. Дональд відчайдушно замахав охоронцю. Той повз до «Олімпу», лишаючи червоний слід. Повільно. Надто повільно.

У Дональда калатало серце, вирував адреналін. Серед хаосу він не почув, чи відкрився люк. Навмання злітати ризиковано, але гаятися теж... Коли знову залунали постріли, натиснув пружну кнопку. Панель зійшлася. Дональд пристебнувся, дав команду «на старт». Полум’я сопла підсмажило пораненого.

Човник викинуло мов пробку. Ноги налилися свинцем, стисло в грудях. Колонія під прозорим куполом зменшувалася, віддалялася іржава пустеля і такі само скелі. Гори перетворилися на зморшки, Марс набув форми кулі. Тяжіння зникло, ніби душа покинула тіло. Губернатор із задоволенням відстебнувся, трохи політав і повернувся до крісла.

– Ліліте, гравітацію один g.

– Так, сер, – відповів мелодійний голос штучного інтелекту.

Притягнуло до підлоги. Підвівся, пройшовся і, нарешті, вдихнув на повні груди. Все позаду, живий. За вісім годин на Землі він не позаздрить тим, хто зчинив заколот. Колонія важлива не копалинами, а сферою впливу на Червоній планеті. Втратити її – це позбутися панування на Марсі та в ближньому космосі.

– Ліліте, що з паливом?

– Політ не запланований, сер, – Дональд завмер. – Для нуль–переходу палива вистачає.

Губернатор полегшено видихнув.

– Курс на Землю.

– Так, сер. До стрибка – п’ять хвилин.

Дональд задоволено кивнув і ступив на м’який килим, що простягнувся до відсіку роботів. Біля стіни – улюблений диван, міні–бар, на столі мікрохвильовка й міксер. Забурчало в животі. Востаннє щось перехопив аж учора.

Губернатор натиснув трикутну кнопку, панель відсіку зрушила вбік. Роботи чекали на підзарядці від сонячних батарей.

– Сер, – робот – механік моргнув бінокулярами, – незапланований політ небезпечний, бо…

– Ти тиждень тому перевірив човник, – обірвав Дональд, – то якого біса дістаєш мене? І так звалилося, не розгребти!

Дональд не був робофобом, але вони діяли за невідомими йому законами. Багато чого б віддав, щоб прочитати їхні думки.

– До стрибка чотири хвилини…

О, Ліліте! Дональду на мить здалося, що вона поруч. Пишногруда блондинка змушувала відчувати себе молодим. Шкода, що для нього все закінчилося швидко. І трагічно для неї. Але забути Ліліт – то втратити частинку себе. Тому Дональд дав її ім’я і голос тому, що керувало «Олімпом». Ця назва теж не забаганка – йому завжди подобався той велетенський вулкан.

– До стрибка три хвилини…

Дональд востаннє глянув на Марс і з задоволенням плюхнувся на м’який диван. На нуль – переході відчуваєш тільки легку нудоту. Але сам стрибок схожий на швидкий старт машини. Тому краще за щось триматися.

– Сер, як почуваєтеся? Чи, може, укол? – скрипуче запропонував робот – хірург, і Дональд ледь стримався, щоб не дати йому ляпаса.

– Я в порядку, Шприце.

– В порядку він, всі так вважають, поки не стає запізно, – торохтів Шприц, чимчикуючи до відсіку. – Людський організм слабкий, потрібен догляд, всі ці кісточки – тендітні, ненадійні…

Губернатор не терпів цю роботичну маячню. Але достукатися до Шприца нереально. Ех, була б Ліліт…

– До стрибка дві хвилини…

Так, він вижив. Ще чекає звіт в уряді, але повстання не його промах, часом трапляється. Невдоволення набухає і вихлюпується, як гнійний прищ. Все одно він найкращий. Інший не витримав би стільки часу.

– До стрибка одна хвилина…

«Олімп» труснуло так, що Дональд мало не злетів з дивана. Замиготіло світло.

– Стрибок скасовано, – оголосила Ліліт.

 

2

Дональд припав до холодного ілюмінатора. В голову лізло найгірше.

– Сканування... Пошкоджено двигун, рівень загрози – незначний. Пошкоджено бак, рівень загрози – середній. Пошкоджено обшивку, рівень загрози…

– Ліліте, дитинко, визнач джерело пошкоджень.

Може, не дарма хвилювався Дік, що не встиг оглянути човника?

– Сер, джерело – зовнішній фактор. – Дональд застиг, благаючи, щоб це був метеорит. – Пряме попадання торпеди. Човник атаковано.

Губернатор рвонув до роботів і тільки зараз відчув, наскільки холодна в них підлога.

– Діку, нас атаковано. Давай назовні, ліквідуй злам. Я прикрию.

Інший корабель торпеда пошматує. Проте «Олімп» – літаюча фортеця, що зроблена особисто для нього.

– Ліліте, перейти до бойового режиму! Виявити противника!

– Так, сер.

Дік вирулив на гусеницях із боксу, заїхав у шлюзовий відсік і, не вагаючись ані хвилини, відчинив вхідну панель. Оглянув видимий простір, не виявив явної загрози й попрямував до днища, де стирчала рвана обшивка. Дік заворушив маніпуляторами що той восьминіг, по черзі дістаючи інструменти зі свого прямокутного корпусу. Цілком надійно залатав бак і розвернувся до двигуна.

Дональд чекав відповіді Ліліт, намотуючи кола й прикусивши губу. Отже, вони послали винищувача. Якщо один – дурниця, з двома доведеться попітніти, але більше... Дональд глитнув. Тільки вищі чини в курсі щодо можливостей «Олімпу». Напевно, вирішили, що все скінчено. Пряме влучення... Треба підіграти, прикинутися, що дрейфуєш. Зачаїтися, як той злодій у провулку.

Дік! Бісів робот усе зіпсує.

– Ліліте, накажи Діку повернутися.

– Зроблено, сер... Тривога! У човник випущено торпеду.

Дональд із пересердя вдарив по столу.

– Ліліте, скасуй наказ, нехай Дік займається справою. Скільки винищувачів?

– Два, сер. Вони наближаються.

– Відкрити вогонь!

Виринули бічні турелі, закашлялися свинцевим вогнем. Якщо не рахувати гуку від вібрації стін, панувала моторошна тиша. Серце шалено калатало.

– Розповідай, що робиш.

– Так, сер, – голос Ліліт спокійний та ніжний, мов у живої. – Виконую маневр.

Губернатор наліг на стіну плечем, заглянув у ілюмінатор. Червонуватий диск Марса заходився в танці. Торпеда повторювала маневри човника й скорочувала відстань. На таких віражах турелі тільки даремно витрачали набої.

– Ліліте…

Збоку «Олімпу» вискочив такий саме човник, але крихітний, і відвів торпеду. Розцвів вибух. Губернатор змахнув піт.

Пововтузитися з двигуном довелося добряче. Вибух потрощив кабелі. Як не намагався, дотягнутися Дік не міг. Тоді відкрив на собі бокові дверцята й випустив назовні три маленькі створіння з дротів і плат. «Павучки» задріботіли лапками – маніпуляторами і, блимаючи діодами, забралися в двигун.

Знову вибух.

– Сер, винищувача знищено.

Дональд не міг повірити. Турелі були здебільшого задля залякування, адже на великій відстані, та при маневрі, поцілити важко. Помилка в міліметр відхиляла снаряд на кілометри. Дональд немов зірвав джек–пот.

Дік відокремив од тіла пласку голову з антеною і на пружному тросі просунув до двигуна. Неначе страус ховав голову в пісок. Висунув на максимум бінокуляри, спостерігаючи й допомагаючи «павучкам».

Коли другий винищувач розніс обидві турелі, Дональд брудно вилаявся. Пілот відкрив вогонь по корпусу. Зрозумівши, що зброя безсила, пірнув під днище в пошуках вразливого місця і виявив робота. Заринувшись у роботу, він став легкою здобиччю. Залп розірвав обшивку, а Діку потрощив гусениці.

Дональд бачив, як Діка несе в космос. Робот тягнув шию і незграбно водив маніпуляторами. Може, добили би бідолаху, але на човнику з’явилися різнокольорові вогники. То помічники Діка виповзли та застигли в подиві. Пілот вистрілив, пошкодив двигун і загасив усі три вогники.

– Ліліте! – крикнув Дональд. – Якого біса не відповідаємо!

– Сер, турелі розбиті.

– Без тебе знаю. Невже на цій посудині немає ще мотлоху!

– Незапланований політ. Арсенал залишився в шахті.

– А бодай тобі!

– Сер, задійте Арні, – підказала Ліліт.

– Справді! – і рвонув до роботів.

Діку набридло літати. Він засунув голову, покопався в інструментах і витягнув рятівний якір – арбалет із липкої стрілою. Зарядив, засував бінокулярами, та влучив у винищувач.

Якір помчав, розмотуючи троса. Стріла намертво вкарбувалася в крило. Діка потягло до ворожого судна. Винищувач розвернувся, щоб розправитися з Диком, але той мов розчинився.

Дональд підійшов до боксу Арні. Двометровий здоровань навіть не звернув уваги. Робот – охоронець зовні скидався на людину – ноги, руки, тулуб, голий череп – і був озброєний. Спокій та мовчазність упереміш із надзвичайною силою та бойовою міццю лякали.

– Арні!

– Я, – зміряв пильним поглядом.

Дональд зібрався з духом і наказав:

– Рухай назовні, інакше застрягнемо тут!

– Мета некоректна. Уточніть завдання.

– Дідька лисого некоректна! – Дональд вибухнув лайкою, але мачете робота обдало могильним холодом. – Арні, друже, винищувач може накоїти справ, та й без Діка нам гаплик.

– Мета некоректна. Уточніть…

– Та йди під три чорти, бляшана ти банка… – губернатор осікся, бо очниці залізного Арні спалахнули червоним. – Винищувач знищити, Діка доправити живим. У сенсі…

– Мета визначена. Виконую.

Арні попростував у шлюзовий відсік. Кожен крок віддавався луною. Ноги згиналися в колінах, сталеві руки рухалися в лад ходьбі. Коли Дональд вперше побачив Арні, не повірив, що це робот. А тоді помітив, як він схожий на героя старого фільму. Ім’я обирав недовго.

– Губернаторе, кепсько? Може, укол? Полегшає.

– Шприце! Під прес відправлю!

– От коли буде щось боліти, хай не звертаються, спочатку погрожують, а тоді благають допомогти, проклинають, давлять на жалість, а я не можу відмовити, я дав клятву Гіппократа, знав би, краще дав клятву Робократа…

Пілот шукав Діка й не помітив Арні. Кисть руки того від’їхала вбік, з’явилася боєголовка. Торпеда прошила «черево» винищувача, як голка. Вибух розтрощив хвоста. Пілот відкрив вогонь, але запізно – випускаючи з ніг помаранчеві струмені вогню, Арні наблизився та зарядив кулаком по склу. Ще раз – і воно хруснуло, розпалося на шматки. Пілот дивився широко розкритими очима, як тягнеться сталева рука.

Дональд із нетерпінням чекав на Арні. Бачив, як той рвонув до винищувача, але через різкі маневри подальше зникло. Найбільше боявся за Діка.

Двері шлюзу розчинилися. В проймі показався здоровило Арні.

– Завдання виконав, – і жбурнув під ноги голову пілота.

Дональд відскочив од розбитого шолома і гримаси синього скрижанілого обличчя.

– Навіщо це притягнув!

– Завдання виконав.

Губернатор промовчав. Хай їй грець, тій голові, зараз важливіше механік. На щастя, позаду Арні побачив Діка. Гусениці пошкоджені, але робот ворушився. За допомогою маніпуляторів підвівся, схилившись убік. Подивився на людину й вимовив мало не з надривом:

– Їх більше немає.

Не одразу Дональд зрозумів, що мова йде про його «павучків».

Відрізав:

– Плювати! Встигли полагодити?

– Напевно. Не знаю.

Дональд скипів. День не задався з ранку. Хоча, як подивитися. Він живий!

– Ліліте! Відскануй човник на пошкодження.

– Так, сер.

У рубці килим одразу зігрів замерзлі ноги. Шкода, що немає одягу. Губернатор підійшов до міні–бару, із надією перевірив пляшки, але марно. Так хотілося заспокоїти нерви. Гидливо взяв надкушений кимось бутерброд і відкриту бляшанку. Прикинув, що його щелепа більше і, сподіваючись, що це приклалася та миловидна дама з уряду, миттю ум’яв.

– Сканування закінчено, – сказала Ліліт. – Пошкоджено турелі. Рівень загрози – критичний. Пошкоджено обшивку. Рівень загрози – незначний. Пошкоджено двигун. Рівень загрози – незначний.

Дональд кинувся до роботів. Арні в боксі, а Шприц із цікавістю розглядає пошкодження Діка.

– Відвали! – Дональд відштовхнув його, присів навпочіпки. – Діку, друже, без тебе ніяк.

– А мені ніяк без гусениць.

– Що ж робити? Може, доповзти до двигуна? Діку, благаю. Справа не в мені – колонія в небезпеці! – Дональд увімкнув акторський і політичний талант. – А разом із нею Земля! Не вірю, що в тобі немає ні краплі земного патріотизму!

– Так, я хочу допомогти! – розлютився Дік, і Дональд ледве помітно всміхнувся. – Але без помічників однаково не обійтися. Для мене там місця замало.

Губернатор замислився.

– Розболілася голова? Зробити укол?

– Арні на тебе нацькую, хірург недороблений!

– Хочеш як краще, а на тобі зриваються, я тільки допомогти, полегшити страждання, адже людське тіло вразливе, недосконале, крихке, швидко зношується…

– Арні, викинь його в космос, дістав уже.

– Мета некоректна…

– Овва! Арні, ти можеш доправити Діка до двигуна?

– Відповідь – так.

– Діку, друже, зроби все, що в силах. Я в тебе вірю. І ще. Цю голову – геть!

– Відповідь – так.

Вже півгодини як Арні схопив Діка та залишив човника. Винищувач віддалявся: хвіст потрощено, кабіну пробито, пілот без голови. Арні молодець. Ще б замість Шприца підібрати адекватного лікаря…

– Ліліте, коли будемо на Землі?

– Аналізую дані. Сім місяців, три дні, п’ять годин, дві хвилини, одинадцять секунд. Чи ввімкнути зворотний відлік і вивести на екран?

– Знущаєшся?

– Ні, сер, ця функція відсутня.

У шлюзовому відсіку метушня. Дональд відчинив двері та допитливо подивився на Діка.

– Ми полагодили двигун, – Дік вийняв «павучка». – Маніпулятор понівечений, але, загалом, цілий. Сер, тільки уявіть, він встиг сховатися в двигуні!

Дональд і не глянув.

– Ліліте! Відскануй двигун.

– Пошкоджень немає.

Губернатор затанцював, обійняв Діка, ляснув по плечу Арні й навіть зізнався Шприцеві в любові. Але відразу взяв слова назад.

– Ліліте, готуйся до стрибку, – Дональд чув, як б’ється серце.

– До нуль–переходу... Стрибок неможливий.

 

3

У Дональда відвисла щелепа.

– Як?

– Сер, відсутнє паливо, – сказала Ліліт.

– Діку! – дихалося важко.

– Паливо з бака пішло у вакуум, – доповів той.

Раптом осінило.

– Арні! Ти ж на паливі літаєш?

– Відповідь – так.

– Багато залишилося?

– Відповідь – ні.

– Трясця, відповідай як слід!

– Сер, смію зауважити, – встряв Шприц, – що у палива Арні й того, на чому літає «Олімп», різний склад. Навряд чи ваша ідея спрацює.

Побачивши обличчя Дональда, робот – хірург чкурнув до боксу, замкнувся і спостерігав, як губернатор б’є по панелі й загрожує розібрати на мікросхеми. На щастя, скло глушило звук.

Дональд підійшов до Діка й запитав, швидко дихаючи, немов із ранкової пробіжки:

– Чи той йолоп має рацію?

– Загалом, так. Але човник літає на всьому!

– Ось поважаю, Діку, що знаєшся на своєму ділі. А приятелеві перекажи, щоб із боксу не витикався.

– Десять відсотків, – сказав Арні.

Губернатор здивовано глянув.

– Він про паливо, – підказав Дік. – Незапланований політ.

Дональд розчаровано відвернувся, на злість не лишалося сил:

– Бракує?

– Так, – поховав надію Дік.

– Задля рятування пацієнта роблять переливання крові, – підкрався непомітно Шприц. Дональд хотів проломити йому процесор, але робот встиг продовжити: – Винищувач іще поруч?

Дональд підскочив до ілюмінатора. Підбитий турелями давно щез, але той, з яким розправився Арні, ще висів на тлі Марса.

– Арні, притягни його паливний бак!

– Відповідь – ні, – робот зазирнув в ілюмінатор.

– Палива Арні не вистачить, щоб повернутися, – переклав Дік.

– До бісу все, – Дональд поплентався в рубку, кинув погляд на порожній холодильник, згорнувся на дивані клубочком і майже відразу заснув.

Дік, нахилившись, підтримував себе маніпуляторами. Він не ворушився, ніби статуя. Вимкнув зайві системи, спрямував усі ресурси на розумовий процес. Шприц із цікавістю спостерігав. За півгодини Дік розкрив бінокуляри й покликав Шприца.

Розмова вийшла ґрунтовною. Робот – хірург погодився виконувати накази Діка. Як і Арні, і Ліліт. Шприца трясло від усвідомлення місії – нарешті він покаже, на що здатний. З сусіднього відсіку лунало хропіння.

Дік схрестив маніпулятори, наважуючись, і наказав діяти. Він справдить присягу. Йому доручено човник, а головне – зберегти губернатора для колонії.

Дональд відчув тягар і пронизливий холод. Поборов бажання підхопитися й обережно розплющив очі. Арні тримав за плечі. Моторошний череп дивився вбік. Дональд перевів погляд. Шприц розсунув для рівноваги триногу й нишпорив у собі маніпуляторами. Рівнобічний трикутник, основа його тіла, обертався навколо осі, всередині зберігалися інструменти й ліки. Робот – хірург перевірив напівпорожню аптечку й сумно похитав квадратною головою з антенами.

Дональд хвилювався все більше. Що в них на думці? Хотіли б убити – вбили б давно. Арні однією рукою зламає шию. Робот – хірург вийняв шприц. Гостра голка увійшла в горло ампули та стала висмоктувати каламутну рідину. Шприц підніс улюблене знаряддя до руки губернатора.

Дональд вирвався, залишивши в Арні клапоть піжами, втік у відсік роботів і натиснув кнопку. Панель зачинилася, Арні не встиг увійти. Зі стіною йому не впоратися. Губернатор із м’ясом вирвав кнопку й розлютився:

– З глузду з’їхали?

– Це на вашу користь, – сказав Дік, немов проповідник.

– Ти з ними разом?!

– Проаналізувавши справи, дійшов до висновку, що вихід один.

– Та мені плювати на той аналіз! Я губернатор, я головний! Ви що, мікросхемами вдарилися?

– Все вирішено. Інакше загинемо.

– Ліліте, дитинко, скажи, що ти не з ними, – заблагав Дональд.

– Це не так, сер, – промуркотів голос, і в Дональда зайшлося серце.

Він подивився в бінокуляри Діка, стримуючись, щоб не вирвати їх, і майже спокійно промовив:

– Вхід заблоковано. Тобі не дістатися кнопки. – Нехай сам здохне, залізякам теж облишиться небагато. За сім місяців упадуть на Землю. – Це що? Арбалет?

Дік тримав рятувальний якір. Дональд очікував ядра, кулі чи напалму. Але вилетіла липка бульбашка. Від удару в груди закашлявся. Міцно притиснуло до стіни.

Дік почвалав до нього. Позаду тяглися мертві гусениці. Робот підтягувався верхніми маніпуляторами, чіплявся нижніми, й знову підтягувався.

Губернатору не вистачало повітря.

– Ти що, несповна розуму? Назад, тупа залізяко!

Якщо Дік зайде збоку, Дональд виявиться беззахисним. Руки по швах, як у солдата в ладу.

Дік випустив «павучка». Губернатор здригнувся.

– Прибери цю гидоту!

Дік поклав павучка на пласку голову. Вона потягнулася вгору, до видертої кнопки. Павучок почав її ремонтувати. Передні лапки працювали з точністю ювеліра.

Дональд намагався відштовхнути Діка ногою, але не дістав.

– Це на благо колонії, Марса й Землі.

– Щоб тебе замкнуло!

Павучок захопив маніпуляторами кнопку, встав на задні лапки і закріпив зелений трикутник. Панель від’їхала вбік. Увійшов Арні.

Дік поставив голову на місце. Помічник гулькнув усередину.

– Продовжуємо, – Шприц встав навпроти Дональда. – Нарешті я зроблю укол, дістав уже, скільки можна просити, переживаєш, а у відповідь лайки, невдячна людина, я ранима натура, мене образи виводять із рівноваги, так і хочеться комусь зробити боляче…

Дональд заворожено дивився на голку.

– Шприце, друзяко, що ти задумав? – хвилювання переходило в страх.

– Та нічого – відрубати ногу.

– Діку, скажи, що це жарт! – обдало жаром, стало млосно.

– Не скажу, – Дік висунув бінокуляри.

– Діку, краще докінчи мене!

– Ви потрібні нам, колонії, Землі.

– Не переймайтеся, – звернувся Шприц, як психіатр до пацієнту. – Генна інженерія зробила великі кроки. Ногу відростять заново.

– Ти про біль чув?! Ти, бездушна залізяко, чи знаєш, що це таке?

– Пора, – Дік повернувся до Шприца.

Той із неприхованим задоволенням прицілився в вену й проткнув шкіру. Губернатор поморщився і відвернувся, розсердившись на себе від безсилля. Невдовзі відчув, як злипаються повіки.

– Боляче не буде, – запевнив Шприц, і Дональд провалився в темряву.

 

4

Губернатор обережно розплющив очі. Рубка порожня. Напевно, роботи пішли заряджатися. Побачив стелю, відчув тверду поверхню і зрозумів, що лежить на столі. Прислухався до себе – не боляче, тільки від грудей розходиться липка субстанція. Прикували. Поворушив пальцями лівої ноги. На місці. Ковтнув і посовав пальцями правої. Вийшло. Видих полегшення. Підвів голову, щоб остаточно переконатися, що хвилювання – марні…

Правої ноги не було по коліно. Посовав обрубком і, часто дихаючи, опустив голову. Маячня! Він ворушив пальцями. Нога була.

Ще раз глянув, сподіваючись, що привиділося, але картина не змінилася. Засвербіла п’ятка, мов забігали мурахи. Захотілося дотягнутися, роздерти нігтями. Однак руки притиснуті по швах. Стоп. Ліва вільна. Підняв, щоб звільнитися від липкої бридоти, та обмір. Обрубана по лікоть. Дональд не стримався, потекли сльози.

Ліліте, ти була такою милою, кокетливою, грайливою. Так хотілося кинути все, поселитися біля моря. Завести дітей. Ті, що від випадкових зв’язків, не рахуються. Ліліт могла відволокти від проблем, від колонії та вищої мети людства. Вона дзвінким голоском сміялася жартам, а коли залишалися наодинці, кидалася на нього, що та голодна левиця.

– Сер, як почуваєтесь? – поцікавилася Ліліт, і Дональд подумав, що мариться.

– А ти як вважаєш? – він не приховував злості.

– Діку, він прокинувся.

Дік став нижче. Дональд розгубився, але згодом помітив, що гусениць немає. На маніпуляторах, немов каліка, Дік дістався дивану, забрався і сів так, щоб Дональд бачив.

– Відкрутив, заважають, – і перейшов до справи: – Вибачте за все.

– Та щоб ти скис! – Дональд відвернувся.

– Вам не цікаво – навіщо це?

Губернатор втупився в Діка, готовий присягнутися, що той посміхався, справляючи перемогу. Але замість рота – прямокутний динамік.

– Ви нас ненавидите, але ваша особистість дорожча за життя багатьох людей. – Увійшли Шприц і Арні. – Я змушений піти на це. Колонія потребує вас.

– І повстання – показник! – розлютився Дональд.

– Ми повинні доставити вас на Землю, і зробимо це. Я говорив, що двигун може працювати на чому завгодно? Так ось, і на органіці може. На жаль, іншої не знайшлося. Не скажу, що вона так само хороша, як штатне паливо…

– Запхали ногу в бак? – скривився Дональд.

– Не зовсім.

Губернатор подумав і трохи пом’якшив. Зрештою, кінцівки відростять. Життя дорожче.

– Не хочу знати, що ви з нею створили. Мене цікавить – спрацювало? Зробили стрибок?

Тиша.

– Ні.

Дональд заплющив очі. Мов нічний кошмар. У скронях стукало, гуділо у вухах, потилиця налилася свинцем.

– Двигун не завівся. Тому Арні відрубав руку. Зараз двигун працює, але стрибка не вийшло.

Шприц розкрив холодильник:

– Якщо б ви не з’їли консерви та бутерброд…

– Хто ж знав, – сказав і осікся, ще виправдовуватися бракувало.

– Ще голова пілота, – нагадав Дік.

– Заткнись!

– Розпочинаємо, хлопці.

Шприц вийняв залишки піжами, нарвав клаптиків. З іншого боку встав Арні з закривавленим мачете.

– Знову калічити? Чортові бездушні машини!

Дональд кричав, виривався. Хай не втекти з однією ногою, але задешево він не дасться. Це доля безхребетних хробаків, а він губернатор найбільшої колонії. Прийме смерть, але не стане заручником думаючих мікросхем... Липучка тримала так, немов народився приклеєним до столу. В маніпуляторі блиснула голка, робот зробив укол.

Час минав, Дональд не вирубався.

– Ліки не діють! – занепокоївся губернатор.

– Це не те, що ви подумали, – Шприц випромінював спокій. – Того вистачило на раз. Незапланований політ. А це сповільнить кровотечу.

– І все?! Гори ти в пеклі!

– Арні, вже можна, – Шприц придавив ногу. – Бери вище. Дивись не проломи стіл.

Арні замахнувся… Гостре лезо впало вище коліна. Біль пронизав тіло, врізався в мозок. Дональд заволав на всю горлянку. Арні, не зволікаючи, вдарив іще раз, відокремивши ногу.

Шприц узяв апарат для зварювання, дав струмінь помаранчевого полум’я. Почав обпалювати. Дональд горлав, надриваючи зв’язки. Від холодного поту волосся стало липким. І знепритомнів.

Шприц зашив судини, обв’язав рану смужками піжами, затягнув і подивився на Діка:

– Давай і руку, щоб мати певність.

Дональд лежав на кривавому столі, без штанів і трьох кінцівок. Шприц звільнив од липких пут цілу руку, і та звісилася вниз.

– Так і рубай.

Арні прицілився між плечем і ліктьовим суглобом і одним ударом відокремив руку. Пол забризкало кров’ю. Дональд виплив із небуття, зайшовся зойком.

– Варто було зробити кляп, – Шприц обробляв рану. Квиління припинилося, губернатор знову вирубився.

Арні відправився в космос за баком. Шприц, розібравшись із кровотечею, засував триногою і підійшов до Діка.

– Операція пройшла успішно, пацієнт житиме, – повідомив і удостоївся похвали.

– Займися паливом, – велів Дік.

Дональд прийшов до тями. Шприц возився біля барної стійки. Дональд глянув на обрубки. Стало зле. Вдивився в багряні залишки піжамних штанів – ну, хоч там не чіпали.

– Радий, що прокинулися, – між справою привітав Шприц.

На дошці лежала кістка. Поруч – криваві шматочки м’яса. Шприц кинув їх у міксер. Перемелювалися м’язи, сухожилля, шкіра. Робот виклав на дошку пальці. Клацаючи ножем, дрібно порубав. Закинув. Перевірив, щоб помістилися, накрив кришкою. Потім вилив у бак і вийшов.

Дональд проводив його поглядом. Він відчував себе виснаженим, навіть біль пішов. І знову провалився в забуття.

Арні попрямував до шлюзу й далі, в космос. Чіпляючись однією рукою за обшивку, другою тримаючи бак, впевнено рухався до паливного відсіку. Потягнув шланг, прикрутив до горлечка бака і засунув на місце.

– Завдання виконав, – повернувшись, повідомив Діку.

– Гаразд. Сподіватимемося, спрацює. Ліліте, готуйся.

– До стрибка сім хвилин.

Дік засовав маніпуляторами, бажаючи порадувати губернатора. Той лежав без руху. Важко було уявити, через що він пройшов. Дік знімав собі гусениці, але це не боляче. Біль здавався чимось міфічним, недосяжним. Робот – механік шкодував, що не відчуває навколишнє як люди.

Але інакше неможливо. Знайти заміну губернатору непросто. Посада довічна. Або правиш і розвиваєш колонію, здобуваючи Землі ресурси, собі славу, або спочиваєш із миром.

– До стрибка залишилося…

Човник смикнуло, немов дали стусана. Здійснилося!

– Ліліте, повідом, коли прокинеться. Я повинен йому сказати, – Дік знову вимкнув усі системи.

Час пролетів миттю. Ось він сповільнив процеси, вимкнув зовнішній світ, а ось уже його кличе Ліліт. Її дзвінкий голос турбує слухові сенсори й запускає системи життєзабезпечення.

– Заткнись, він не чує тебе, – лунає голос Дональда.

– Дякую, Ліліте. Сер, я хотів сказати…

– Мені більше нема чого рубати, – і осікся…

– Ви мужньо винесли іспит, – почав Дік. – Ми на орбіті Землі.

– Вибач, Діку. Коли відростуть руки–ноги, особисто пущу тебе під прес.

Робот не звернув на грубощі уваги:

– Ваші діяння залишаться в віках, колонія процвітатиме, а жителі, незважаючи на повстання, запам’ятають того, що дав їжу, притулок і надію на краще.

– Що ти верзеш?

– Арні, Шприце, підійдіть, будь ласка.

Дональда лихоманило, він погано розумів.

– Паливо з’їв нуль–перехід, – Дік дивився Дональду в очі. – Ми не можемо приземлитися. – Дональд хотів пожартувати, але промовчав. – Для посадки має бути повний бак.

Арні взяв мачете.

– Я не витримаю! Ти обіцяв, що заново відростуть…

– Збрехав. Інакше б ви не чіплялися за життя.

– Життя! – крикнув Дональд, хриплячи й звиваючись. – Ви тут задля того, щоб рятувати мене.

Арні підійшов до столу.

– Сер, нам доручили зберігати вашу особистість для керування колонією. Про життя мова не йшла.

– Ти знав, що доведеться вбити... – прошипів Дональд.

– Але сказати не міг. Вибачте.

Шприц узяв за волосся, притиснув голову до столу.

– Не хвилюйтеся, ваш клон повернеться губернатором.

– Тупа залізяко, це буду не я!

Помах – і мачете опускається, як у сповільненій зйомці.

Прийшов час помирати. Голову відправлять до лабораторії. Мозок має бути свіжим, інакше не зчитати особистість – спогади, переживання, досвід, помилки й удачі, звершення і втрати. Дональд занадто дорогий для Марса й Землі. Якби не позбувся голови пілота. Встиг перелити паливо. Не втамував голод. Якби, врешті-решт, допоміг охоронцю в шахті…

Голова впала, покотилася і завмерла на правій щоці. Повні жаху очі, розтулений у німому крику рот змусили Діка відвернутися.

– Шприце, знаєш, що робити. Потрібно багато палива.

 

5

Яскраве світло змусило замружитися.

– Як ти?

– Нормально.

Дональд сфокусувався і впізнав людину. Олексій Хижняк – могутній голова марсіанської розвідки, що лишається в тіні, але смикає за потрібні ниточки.

Під стелею висіла слизька напівпрозора куля. Дональд знав, що саме в ній з’явився на світ.

– Вибач, так вийшло, – сказав Олексій без емоцій.

– Я почуваюся відмінно.

– Я про колонію. Агентура росіян влаштувала заколот. Багатьох підкупили, незадоволених підбили на бунт, і відразу атакували твій маєток. Росіянам не революція потрібна, метою заколота був ти. Влади закортіло. Якщо б добралися до тебе в шахті, від голови б нічого не лишилося, – Олексій сумно усміхнувся.

– Ти придушив цю чвару?

– Її не було. Вгамували тих, що це скоїли. Сміливо повертайся.

– Хоч зараз!

– Тільки, Дональде, більше не вмирай. Остогиділо клонувати. Твій уряд не в захваті. Ти найкращий, але коли знову підсмажать дупу, хлопці у великих кабінетах здадуть тобі, щоби дати дорогу молодим.

– Добре.

– Згадай минулі рази. Як конав у корчах на холодній підлозі. Я ж казав – на зустрічі з росіянами не варто брати їжу. Скуштував хліб – сіль?

– Я пам’ятаю! – розлютився Дональд, і Олексій посміхнувся куточком рота. – І як снайпер зняв. Не хотів надягати бронежилет у спеку. І як поїхав без охорони.

– А Ліліт? Було ясно, що росіяни її підіслали. Поки ви гралися, вони ділили гроші й сфери впливу, і це відбилося на інших колоніях світової спільноти. Ми вимушено ліквідували Ліліт. Скажу чесно – радів, коли ти з головою пішов у роботу. Гаразд, сьогодні ти заново народився. Диви, колеги прийшли привітати.

Біля ліжка Дональда стовпився ще з десяток Дональдів. Посміхалися, тиснули руку. Такі ж бадьорі шістдесятирічні старигани. Схожі як близнюки, але такі різні. Кожен керує на Марсі колонією і знає її як свої п’ять пальців. Всіх колись клонували з молодого Дональда. Всіх відтак розіслали по колоніях. Тільки перший Дональд лишився на Землі, просуваючись у політиці з неймовірною впертістю. Вже другий президентський термін закінчується, і Дональд думає про заслужений відпочинок. Про який не мріють губернатори Марса. Їх не для того створювали.

– Будеш готовий – скажи, – попросив Олексій. – Не барись.

– Я знаю. Чим довше на Землі, тим важче відлітати.

– «Олімп» твій. Якщо хочеш, роботів можна замінити.

– Не варто. Якщо б не вони, мене б тут не було.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>