Крапля кохання

Крапля кохання

Четвер, 5 лютого 2015 г.
Проглядів: 1375
Підписатися на комментарі по RSS

Сильний вітер тріпав стару вивіску бар-готелю, на якій крізь товстий шар бруду виднівся напис «Кроляча лапка». Це була ще та діра. Саме тут збиралися всі помиї навколишніх містечок. Щоночі тут з’являлися Вартові на своїх броньованих пегасах задля утихомирення надто бурхливого натовпу.

Блискавка все частіше розтинала нічне небо. Легке накрапання різко переросло у сильну зливу. До готелю під’їхав Харлей з двома промоклими до нитки вершниками. Водій мав за спиною довге мачете, кінець якого виглядав з шкіряних піхов, а у пасажирки з-під наплічника виднілися вістрі пари коротких мечів.

- Всерівно що діра. Там хоч на голову не капатиме,- зняла шолом чорноволоса пасажирка.

- Не впевнений,- відповів водій, піднявши скло шолома.

Вони залишили байк під навісом, і швиденько зайшли до задимленого приміщення. Водій зняв шолом. Це був високий худорлявий блондин на ім’я Буревіст, проте широкому загалу він був краще відомий як Бур. З його джинс на і без того промоклі кросівки стікали краплі дощової води. Одяг його дівчини Силати (чорні легенси та біла майка з глибоким вирізом, котра виглядала з-під короткої шкіряної куртки) теж виглядав не краще. Промокли під дощем – це мало сказано, скоріше скупалися.

Своєю появою озброєна парочка змусила ненадовго відірватися п’яненьких відвідувачів від своїх келихів.

- Ходімо,- взяв Силу за руку Бур. Вони підійшли до барної стійки, яка була одним із найкраще освітлених місць.

- Доброго вечора. Бар-готель «Кроляча лапка» вітає вас, а разом з ним і я, ваш скромний слуга Горун. – привітався прокуреним голосом бородатий товстун з цигаркою в зубах.

Його охайно зібране у хвостик сиве волосся виблискувало у світлі звисаючих над барною стійкою ламп.

- Бажаєте переночувати? – у відповідь Бур кивнув, діставши з кишені пачку цигарок. – Для такої парочки як ви в мене знайдеться файненький номер. – Горун дістав з шухляди ключ з біркою, і протягнув його хлопцеві. – Десять золотих і дві доби ви в шоколаді. – вишкірив свої чорні зуби товстун.

- Дякую, але однієї нам цілком вистачить. – солодким голосом заперечила Силата.

- Тоді зійдемося на п’ятьох… і не монетою менше.

- Є вогонь? – басистим голосом спитав блондин, викинувши в урну відсирілі сірники.

Горун підніс запальничку. Бур підкурив і кинув на стійку п’ять блискучих монет:

- Дякую. – випустив клубу диму хлопець.

- Приємної нічки. – побажав товстун, вказуючи на сходи ліворуч від нього, а потім докинув услід:

- Спускайтеся до бару за безкоштовним келихом бирла.

Пройшовши в край коридору, вони увійшли до вбогого номеру.

- Дідько, - невдоволено промовила в кімнаті. – Не дуже схоже, що тут ми будемо в шоколаді.

- Сто відсотків, люба. – оглянув кімнату Бур: одне велике  ліжко, позад якого красувалося вікно з пошарпаною часом фіранкою, шафа для одягу та два стільці. – Номер-люкс. – іронічно додав хлопець.

- Може тут ще є додаткові кімнати? – в надії спитала Силата.

- Не думаю. – посміхнувся хлопець, запаливши смолоскип, що висів праворуч ліжка.

Кімнату залило мерехтливе сяйво вогню.

- Як думаєш, безпечно на ньому спати? – з пересторогою показала на ліжко дівчина.

- Навряд. – лаконічно відповів Бур, знімаючи з неї наплічник, щоб дістати з нього сухий одяг.

Сила міцно обійняла хлопця за шию і пристрасно поцілувала:

- Люблю твої солодкі вуста. – сказала вона.

- А я тебе. – посміхнувся Бур, провівши долонею по її щоці.

Перевдягнувшись у сухий одяг, вони спустилися до бару за безкоштовним келихом бирла. Зайнявши найвіддаленіше від усіх місце, вони прийнялися неспішно попивати прохолодне пиво з дерев’яних кухлів.

- Сарай сараєм, але пиво що треба. – зазначив хлопець, зацікавлено заглядаючи до кухля.

Силата лише кивнула. Дівчина не раз ловила погляд смуглявого чоловіка з довгою косою, який нахабно на неї задивлявся. В решті решт він підвівся з-за столика, полишивши купку друзів, і статним кроком підійшов до їхнього столика.

- Привіт. – в його голосі було стільки мелодійної ніжності, що навіть скрипка Паганіні позаздрила б йому. – Чому сумуємо? – поправив він комір свого кашемірового піджака.

- Вибач, але моя дівчина не сумує. – поставив на стіл кухоль Бур.

- Раджу не заважати нашій розмові. – з награною ввічливістю посміхнувся чоловік показуючи білосніжні ікла.

- Вампір? Вибач, але в тебе нічого не вийде. – Бур поглянув на Силату, подарувавши їй посмішку сповнену любові.

- Так, він правий. Я не западаю на вампірів. – згодилася дівчина, взявши свого блондина за руку.

Дана ситуація роззброїла витонченого вампіра, але він продовжував, покладаючи надії на свою вампірську «переконливість».

- Дозвольте відрекомендуватися, Вітан. – ввічливо вклонився той.

- Ти що не второпав? Я на твої вампірські штучки не ведусь! У мене імунітет! Вали краще, доки цілий, - грубо відшила залицяльника Силата.

- Прийміть мої щирі вибачення, але такий розвиток подій не входив до моїх планів, - вампір не на жарт розізлився, адже завжди звик отримувати все чого хоче. – Я не волів би цього робити, та протистояти своїм бажанням я теж не звик. – Вітан схопив дівчину за руку, і потягнув танцювати.

Без краплі роздумів Силата з усією завзятістю зацідила йому в щелепу гострим каблуком.

- Дикунка. – тихо промовив Вітан, стерши кров з розбитої губи, і у відповідь ударив її кулаком в обличчя.

Буревіст миттєво підірвався з місця, кинувшись на знахабнілого вампіра, чия галантність розвіялась за вітром. Провівши серію руйнівних ударів руками по обличчю Вітана, Бур тріумфально дивився на зваленого супротивника.

- Пішов геть, покидьку, доки я не зрівняв тебе з цією брудною підлогою! – зірвався на крик хлопець.

Вітан, не підіймаючись, тихо клацнув пальцями. З натовпу вийшло п’ятеро дужих вампірів. В очах Буревіста читалося «Ой-йой-йой. Це не добре». Блондин потягнувся до мачете, проте удар ноги в груди звалив його на підлогу, не давши хлопцеві жодних надій на супротив. Вампіри чимдуж гамселили його ногами та всім, що траплялося під руку. В результаті розбили об його спину кілька столів та майже половину стільців бару. Ловлячи останні секунди свідомості, Бур помітив, що вампіри відволіклись на когось іншого, і почали один за одним падати на підлогу наче кеглі. Поряд мелькнули потерті туфлі, і зрадлива свідомість покинула хлопця.

Очунявся Буревіст аж на ранок у своєму номері від того, що дуже змерз. Причиною цього стала відсутність на ньому одягу, який лежав кривавою купкою біля ліжка. Перед його очима одразу ж промайнули події вчорашнього вечора. Нашвидку вдягнувшись, він спустився на перший поверх.

- Які люди!!! – ледь не впав за барну стійку Горун. – Здається мені, що ти вчора добряче відхватив? То де ж твої каліцтва, ти ж наче звичайний чаклун?

- Чаклун, а ким же мені ще бути. – кивнув хлопець. – Якби ж то я знав де вони поділися, а заодно хотілося б взнати як мене занесло до номеру.

- Занесли, якщо точніше. – виправив його Горун, наливши кухоль прохолодного бирла. – Один дивак у костюмчику так браво провчив тих вампірів, а потім взяв тебе під пахву, немов ти м’яка іграшка, і поніс нагору... Може твоє дивовижне зцілення теж його заслуга?

- Може… А що сталося з моєю дівчиною? – схвильовано спитав Бур, відсунувши кухля в сторону.

- Ой, хлопче, про неї раджу забути. – товстун сховав кухоль під барну стійку.

- Що ти верзеш?! – скипів Бур, вхопивши чоловіка за комір потертої сорочки. – Швидко кажи, що сталося, доки голова на плечах!!!. – хлопець миттєво вихопив мачете і приставив його до горла Горуна.

- Та тихше ти. – важко ковтнув той, косячись на блискуче лезо. – Цей мерзотник усіх вподобаних дівиць забирає у свій «сімейний бізнес». Вони стають його рабинями у борделі «Крапля кохання».

- Де знаходиться цей бордель? – стояв на своєму хлопець.

- В Містечці Байкерів, у районі Вихлопна Труба… Там всім заправляє «Ікло Життя».

- Секта чи що? – Бур сховав мачете, але комір сорочки не відпускав.

- Гірше, банда Вітана, зграя вічно голодних кровососів.

- Дякую. – блондин відпустив Горуна, і рушив до виходу.

Осідлавши вірного Харлея, Бур мчав, проігнорувавши усі застереження товстуна Горуна. Надвечір він перетнув кордон Містечка Байкерів та Вихлопної Труби. Це були воістину нетрі. «Кроляча лапка» у порівнянні з цією місциною здавалася Едемом. Хлопець потихеньку вів свій байк єдиною вулицею району. По обидві сторони його очі вловлювали ледь придатні для життя, напіврозвалені дво- та триповерхівки. Деякі з них не мали ні вікон, ні дверей та світилися вогниками від багать знедолених істот.

Місцеві мешканці одразу звернули увагу на заїжджого гостя. Це були одягнені в лахміття пияки. Вони кричали Бурові вслід якісь незрозумілі слова на своїй п’яній мові. Судячи з їх непривітного оскалу та гарчання, це були погрози.

І ось, на окраїні міста, Буревіст спіймав поглядом криваво-червону будівлю. Будинок був просто шикарним, за мірками району. Його огороджував готичний металевий паркан, а перед дверима стояло двоє вампірів-дворецьких у білих сорочках та рукавичках.

«Як завжди сповнені елегантності тварюки». – зупинився на паркові «лише для клієнтів» Бур.

- Привіт вам. – безцеремонно підійшов до них блондин.

- Вітаю. – виступив уперед вампір, що стояв праворуч дверей. – Чим можу допомогти?

- Чув про вашу «Краплю» тільки хороші відгуки, тож вирішив по дорозі заскочити, щоб приємно час провести… Самі розумієте, як воно місяцями в дорозі. – втирався в довіру Буревіст. – А ще хотілося б висловити особисту вдячність містеру Вітану за організацію такого важливого об’єкта.

-Я вас розчарую, та містер Вітан зараз у справах і буде аж надвечір… Проте ви можете і без нього розслабитися. – вампір з пересторогою поглянув на мачете за спиною хлопця.

- От і добре. – потер долоні Буревіст, рушивши вслід за дворецьким.

Перетнувши поріг, він опинився у великій кімнаті з тьмяним освітленням. Серед меблів тут було лише шкіряне крісло у правому кутку кімнати. Навпроти нього розташовувалися великі залізні двері. Все інше – голі стіни.

- Присядьте, будь ласка. – запропонував вампір.

Бур пристав на його пропозицію, з розмаху гепнувшись у м’яке крісло.

- Маєте якісь побажання щодо дівчаток?

- Звісно. – з захопленням вигукнув хлопець. – Хотілося б дику та неприборкану…

- Можете не продовжувати, а просто готуйте монетки. Для вас є як раз такий екземпляр. – перебив дворецький блондина.

 «Немов про речі говорить.» - нервував Буревіст.

Вампір зник за дверима, а через хвилину з’явився під супровід жіночих криків з ланцюгом у руках. Він брутально виволік до кімнати заплакану Силату на якій крім білизни більше не було ніякого одягу.

- Вам пощастило, дівчинка зовсім свіжа. – посміхнувся дворецький.

Буревіст крізь гнів видавив нещиру посмішку, встав з крісла і наблизився до коханої. Він обережно взяв її за підборіддя і поглянув у очі:

- Привіт, моя люба. – ці слова змусили дівчину посміхнутися.

- Я бачу ви вподобали одне одного. Вітаю, це рідкість у нашому закладі. – поплескав у долоні вампір. – Тож прошу п’ятдесят золотих, і вона у вашому розпорядженні на всю ніч. – він простягнув руку.

Замість того, щоб залізти до кишені, Бур вихопив мачете і відтяв вампірові руку. Не довго думаючи, він вдруге заніс мачете, і безголове тіло впало на підлогу, стікаючи кров’ю.

- Забув попередити, що за коханою прийшов. – плюнув хлопець. – Нам пора додому. – він розрубав ланцюги, і рвонув з дівчиною до виходу.

Та не так сталося-обламалося. У стелі, прямо над виходом, несподівано з’явився отвір, а звідти почали вистрибувати, мов ті чортики з табакерки, вампіри у червоних сорочках. Це була елітна охорона борделю.

- Що знову? – невдоволено пробурчав Буревіст. – Що ж. – він затис мачете між ніг, і дістав цигарку. – Ви ж не проти? – хлопець підкурив. – А тепер почнемо. – Бур ліниво підняв мачете, випустивши клубу густого диму.

Прямо як по команді «фас!», кровососи кинулися на хлопця. Він ледь встигав відбиватися, загородивши собою Силату. Четвертувавши трійко холоднокровних, Бур пропустив сильний удар в голову і втратив рівновагу. За вампірами не заржавіло, і другий удар в груди відкинув блондина аж до стіни, залишивши Силату без захисту.

Несподіваний шум за дверима змусив усіх принишкнути… Двері вилетіли з одвірками, а за ними слідом до кімнати залетіло безголове тіло другого дворецького. В проході стояв низькорослий чоловік у костюмі та чорних окулярах.

- То он ти який. – важко підвівся Буревіст.

Чоловік поправив круглі окуляри, і повільно скинув піджак. За наступними його діями Бур спостерігав з відкритим ротом. Незнайомець розправлявся з вампірами без вагомих зусиль. Ударом руки він наскрізь пробивав грудну клітку, ногами ламав ребра та трощив ноги. Складалося враження, що чоловік був просто сталевим. Не минуло й п’яти хвилин, як усі вампіри валялися на підлозі без ознак життя.

- І навіть не захекався. – ледь не впустив мачете з рук блондин. – Ти хто? – Бур змовк, бо незнайомець приклав пальця до губ:

-Тссс. – прошипів чоловік, і рушив до виходу, прихопивши піджак.

- Вшиваємося. – схопив Силату Бур.

Харлей кипів, але зупинятися не можна було. Виїхавши з Вихлопної Труби Буревіст помітив старенького Доджа, котрий не мав наміру відставати. Скинувши швидкість, він придивився і впізнав у особі водія того самого Незнайомця.

«В особисті охоронці записався, чи що?» - подумав блондин, і накрутив ручку газу.

Переднє колесо байка відірвалося від землі, і мотоцикл почав стрімко набирати швидкість. Згодом вони заїхали до лісосмуги. З-за одного з дерев на вершників кинувся чоловік. Він ногами збив Бура з мотоцикла. Силата встигла зіскочити, а бідолашний Харлей тісно познайомився з деревом, розлетівшись на друзки.

- На тобі. – підірвався Бур, скидаючи шолом.

Хлопець поглянув на непритомну Силату, голова якої була залита кров’ю, і одразу ж кинувся на нападника. – Ти що витворяєш? – правий прямий в щелепу поставив кривдника на коліна. – Що ти за людина?..

- А хто сказав, що він людина. – почувся знайомий голос за спиною.

- Ну звісно ж, а кому іще крім тебе влаштовувати засідки? – тихо промовив Буревіст.

Позаду хлопця стояв Вітан на чолі збіговиська своїх кровососів у червоних сорочках.

«Їх приблизно двадцятеро. Хоч як не впораюся.» – одразу ж проаналізував Бур.

На узбіччі тихенько зупинився той самий Додж. Всі мовчки дивилися, як з авто вийшов чоловік в круглих окулярах і костюмчику.

- Оце тобі… Знов ти. – прошепотів блондин. – Дивуєш.

Незнайомець скинув з себе піджак та краватку, пожбурив їх всередину авто і став поруч з Буревістом.

- А я чогось не второпаю. – вдавано задумався Вітан, не впізнавши старого знайомого. – Ви обидва такі телепні і думаєте, що зможете протистояти моїм Червоним Сорочкам?

Незнайомець виставив великого пальця.

- Я так вважаю, що йому сподобалося твоє припущення. – блондин стиснув кулаки, нахабно посміхаючись.

- Ну що ж. – ватажок вампірів зібрав довгу косу у гульку. – Тоді не будемо зволікати, і перевіримо це прямо цієї миті.

Вампіри кинулися в бій. Буревіст хвацько розмахував мачете. Тим кому пощастило, він одразу рубав голови. Менш фартові позбувалися спочатку кінцівок, а от невдахи спочатку потерпали від харакірі, а вже потім лишалися без серця.

А от незнайомець уже втретє підтверджував свою майстерність. Він голіруч відривав вампірам голови, кінцівки та виривав серця. Його рухи були такими швидкими, що ставали майже непомітними.

Вже з півгодини вони протистояли вампірам. Буревіст розправлявся з останнім представником Червоних Сорочок. Хлопець притис громилу до дерева, приставивши до горла гостре лезо своєї вірної зброї. Краєм ока він встиг побачити, як Незнайомець всіма зусиллями намагається гідно протистояти Вітанові, але результат був невтішний. Вампір добряче розмалював обличчя Незнайомця, від чого воно було залите кров’ю. він підняв чоловіка за шию, і замахнувся для останнього удару.

Буревіст без вагань натиснув на мачете, і голова громили впала поруч з тілом.

«Я вже йду.» – майнуло в голові хлопця.

Перший змах мачете залишив Вітана без руки, якою той тримав Незнайомця, другий – розітнув грудну клітку, а вирішальний, третій – змусив відділитися голову вампіра від його тіла.

Бур схилився над скаліченим тілом Незнайомця:

- Господи… Зараз ми поїдемо. – Незнайомець лише кивнув, і взяв хлопця за руку.

Сильна судома пройшла тілом Бура. Перед очима виникло чорно-біле видіння – свідчення смерті Незнайомця.

У першому видінні Буревіст побачив підстаркуватого чоловіка з довгою бородою. Той неспішно говорив хрипким голосом до молодого Незнайомця, потягуючи запашний кальян:

- Амосе, тепер всі мої знання передані тобі. Тепер я маю право відпустити тебе у вільний політ. – чоловік передав трубку молодому Амосові…

З затяжкою Амоса перше видіння зникло, а на зміну йому прийшло друге. Воно супроводжувалося пронизливим передсмертним криком жінки. Тепер Бур спостерігав за тим, як Вітан крутить у обіймах рудоволосу красуню. Він обережно кладе її на землю, заглядаючи до мертвих очей:

- Спи, лялечко, ніхто тебе не врятує. Всі хто міг це зробити уже на моїй стороні. – Вітан підняв закривавлене тіло Амоса, що лежало поряд…

У третьому видінні Бур сам був Амосом. Він розплющив очі, і роззирнувся. Там де він лежав було холодно, вогко і темно. Хоча темрява і не заважала бачити все навкруги так само чітко як і вдень. Амос приклав руку до серця:

- Стоїть. – хотів було сказати він, але лише безшумно поворушив губами.

Зробивши декілька марних спроб закричати, Амос зрозумів, що вампірське єство, оселившись в ньому, забрало собі голос на вічно.

Судоми припинилися. Буревіст поглянув на Амоса, що нерухомо лежав у калюжі крові.

- То ось чому ти мені допомагав… Він забрав у тебе чари, кохання та голос… Проте це не зупинило тебе…

… Бур підійшов до високої мармурової плити. Він присів, щоб покласти чорні круглі окуляри:

- Шкода що ти мені цього не розповів. – видавив з себе хлопець, дивлячись на сріблястий напис «Амос».

- Поїхали. – тихенько підійшла до хлопця Силата. – Вже час. – Бур кивнув у відповідь, і рушив слідом за дружиною до старенького Доджа.

- Бувай, Амосе. – востаннє поглянув він на могилу свого таємничого супутника.

Двигун заревів, і автівка зникла за стовпом пилюки.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>