Як нас «били» (Наталка Ліщинська)

Як нас «били» (Наталка Ліщинська)

Понеділок, 15 квітня 2013 г.
Рубрика: Колонка -> Літпроцес -> Майстер-клас
Мітки:
Проглядів: 1939
Підписатися на комментарі по RSS

Мені пощастило відчути й залізні чобітки Ніни Цюрупи та Юрія Іванова, і «каток» Олді. Ще жива, як бачите, і навіть в доброму гуморі.

Отже, почну з семінару синопсисів. Виявилося, що синопсиси (зрештою, тексти також) українським видавництвам здебільшого не потрібні. Якщо ж хтось із тих, хто читає цей відгук, збирається «продаватися» на російському ринку, тоді все ж без вміння писати короткий переказ роману не обійтися. Важить оформлення синопсису. До семінару я думала, що головні відомості: ім’я автора, його електронна адреса, телефон, обсяг, тип тексту вказуються в супровідному листі. Та краще цю інфу, як я зрозуміла, продублювати ще й у синопсисі. Назва файлу повинна виглядати приблизно так: Ліщинська Чотири світи.doc  Тобто в назві не буде крапок, тире, але обов’язково вказати прізвище автора і назву твору.

В ідеалі синопсис - це переказ тексту, який не повинен перевищувати 5 тис.зн. Одні з авторів ллють воду, описуючи зайве, інші – пишуть анотацію на два-три речення (а нижня межа близько 2 тис.зн.), що теж неприпустимо. Синопсис – це головні герої у важливих ключових подіях. Майстри семінару запропонували потренуватися в написанні синопсисів на творах класиків, відомих нам ще зі школи.

Крім того, не варто виконувати за редактора його інтелектуальну роботу і пояснювати професіоналові, якими є мета, тема чи ідея Вашого тексту. Автор швидше помилиться в цьому, ніж людина, котра перечитала тьму текстів, щодня займаючись їх відбором.  Помилкою є також намагання заінтригувати чи здивувати редактора. Його вже нічим не здивуєш. smile Навіть зайві красоти, радше, шкодять, ніж покращують синопсис. Краще вже його написати публіцистичним стилем, не застосовуючи п’яти синонімів одного слова, скорочуючи означення, випарюючи «воду».

Редакторів дратують і помилки. Якщо автор в синопсисі обсягом у дві тисячі знаків (а ще страшніше – в назві) примудрився зробити купу помилок, то майже напевно редакторський мозок автоматично натисне кнопку «Відхилити!»

Ніні Цюрупі та Юрію Іванову за науку велике спасибі! В голові проясніло і тепер візьмуся за написання справжнього синопсису «Чотирьох світів». Для себе, звісно ж, бо, як зазначала вище, українські видавництва від авторів поки що не вимагають синопсисів. Та й текстів не очікують із нетерпінням.

Майстер-клас за підсумками Х конкурсу «Зоряної фортеці» був також дуже корисним для авторів. Олді вразили глибиною критичного аналізу. На жаль, на тлі думок майстрів критика на конкурсах виглядає примітивною…

Оповіданню «І тисячі років – війна» дісталося, але геть не за те, за що кусали нас на «Іншому житті». Олді сварили за діалоги, незнання предмету, мовляв, справжні спецназівці в житті й ті мерзотники, що описані в оповіданні, зовсім не дотичні фігури. Назва тексту майстрам теж не сподобалася. Натомість для майстрів оригінально зазвучала реінкарнаційна ідея покарання за зло.

«Зоряному феніксові» не вистачило конфлікту. Герої зустрілися з чужинським розумом, погомоніли й розлетілися, а наприкінці виникає питання: «Ну, і?..»

Відзначено, як дуже вдале, гумористичне оповідання «Якось в Кощієвому царстві», єдиним зауваженням Олді було: невідповідність до загальної гумористичної атмосфери героїчного настрою епізоду про матінку-землю.

Із «Павликом-Равликом» інша історія. Кілька дрібніших зауважень і одне суттєве щодо супер-вміння головного героя. Саме воно принижує перемогу, бо головний герой – людина, котра, витягнувши такий собі рояль з кущів – «металевий» талант, яким інші не наділені, використала супергеройську здібність. 

«Вагому причину» відзначено дипломом переможця майстер-класу (Вітаю співавторів!). Майстри хвалили оповідання, зазначивши головним недоліком, що це надто характерна для української літератури сльозочавильна історія про бідну Оленку (Марусю, Катрусю), довкола якої лише злі бездушні людиська, котрі погіршують і так безпросвітне становище ГГ.

Відчувалося, що з «Крилами Емілі» Олді було найважче. Історія про кохання? Чи історія про пошук самореалізації? Невиразність головного в оповіданні змусила їх сперечатися. Як недолік, Олді різке «посіріння» оповіді після яскравого початку, в результаті чого читачі, зацікавлені віртуальною реальністю, «на розгоні», неминуче втрачають інтерес і нудьгують.

Доречними, тонкими були підказки Олді щодо виправлення мінусів на плюси, хоча прямих порад майже не зустрічалося. Взагалі, їх критика інтелігентна, гостра, викликає повагу і бажання працювати, а не скласти лапки і тихо відповзти убік. smile

Я невимовно вдячна! По-перше, організаторам Сергієві Торенку та Олегу Сіліну! По-друге, Олегові Ладиженському і Дмитрію Громову! По-третє, Ніні Цюрупі й Юрію Іванову!

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>