Коментарів: 6

1. 2009-10-19 в 20:17:26 | miss K
   

   дуже сподобалася назва.

   загалом, "пацієнт скарєє жиф, чем мьортф". Але з купою "АЛЕ"

   питаннячко: а скільки було років хлопцеві?

   перше і найбільш безневинне АЛЕ: хоррор? дітям?!!! смерть, страти... Маць-маць-маць! Куди дивилися вчителі та громадськість!

   громадянський пафос у кінці - фє. Три рази ФЄ. Нє, разів з десять.

   щодо початку. тут доволі складна ситуація. загалом, читач читає декалька абзаців, а потім вирішує: читати чи не читати. Ви ж даєте читачеві лише 1 абзац на роздуми. а потім... потім... або пан, або пропав: "Хочеш знати, як усе було?" Або читач Ваш, або піде і не повернеться. 50-50. так-ні.

   у Вас перший абзац має, начебто, грати на душевних струнах цікавості? Але ж інтриги там немає. Лише в кінці (до якого - я упевнена - багато хто не доживе) стає зрозуміло, НАВІЩО нам усе це розповідають. Може, його якось у початок перемістити? Дати натяк, що все це не просто так...

   по мові. загалом - непогана. шарм присутній. Але ж... Правдоподібно передавати події дитинства - важко, взагалі-то. Тут або поринаєш у "ріал-тайм" (стаєш дитиною, МИСЛИШ, СПРИЙМАЄШ, РОЗМОВЛЯЄШ як дитина), або з висоти прожитих років, розважно переповідаєш спогади (притрушуючи ретроспективною раціоналізацією, і - ! - додаючи присмак емоцій "сухого залишку"!). У Вашому випадку герой просто НЕ МОЖЕ не переломлювати оповідь через свою гіркоту! (адже, як я бачу, тут скоріше напрошується другий варіант - ретроспектива). У людини все життя перетворилося на г-но після того готелю. Його оповідь з самого початку має мати (ги-ги, от сказала) присмак гіркоти! Чи то мудрої змиреної гіркоти, чи то бунтуючої, чи то все життя ображеної... Або не гіркоти, а ще там чогось

   а Ви - десь посередині. Ні там, ні там.

   о, я тут у директивній манері вчу Вас писати ваше ж власне оповідання Даруйте ясний пане (ясна пані). От бачте, оповідання таки чіпляє

2. 2009-10-19 в 21:16:27 | Пухнастик-Шалапут
   

   Емммсььь...

   Де-то під купою старих конспектів і колекцією бляшанок з-під пива тойво... валявся колись томик Едгара По. Пухнастик, канєшна же,читав і плакав у деяких місцях. Спеціально чи ні, автор прибрав стилістичної манери цього великого метра. Навіть не знаю - комліман се чи ні... Сюжет, на жаль, до рівня піонера детективно-хорорських сторі не дотягує. Наїв.

   І хорору - 2 міс К. - тута нуль-нульовий))

   Оповідка штибу - а ми якось з хлопцями...

3. 2009-10-21 в 12:54:33 | miss K
   

   ох, діти - то такі таємничі істоти ніколи не вгадаєш, що для них є хоррор, і як він вплине на подальше життя та розвиток.

   Поки їх свідомість не увійшла в колію соц. стереотипів (тою чи іншою мірою), діти взагалі здаються інопланетянами з "хворою" логікою, яку не зрозумієш. Дорослому навіть уявити важко, ЩО відбувається в голові дитини. І неможливо навіть здогадатися, який "тріггер" спрацює на виникнення фобій, чи якихось ще психічних та психологічних явищ. Тут згадується мені Фройд зі своїм "Аналізом фобії п"ятирічного хлопчика". Малий побачив на вулиці коняку, яка впала та почала смикати ногами. Наскіліки я пам"ятаю, вона навіть не здохла, просто впала, нічого особливого. Але це послугувало тріггером до дуже неприємних переживань та навіть фізиологічних змін...

   отут думка закралась. якщо прибрати з оповідання не даже вдалу (тут я резоную з Вами, Пухнастик) спробу увіпхнути містико-фантастику, доробити, дошліфувати, розширити - то може вийти непоганий твір про дитячий психоз. Хлопчик так був уражений, що потім з психологічних причин не міг відчиняти двері (тут ще можна ввести раціоналізацію, що її хгенерувала як захист його дитяча свідомість - чи що там відповідає за уяву...), і як він з цим жив потім, і як це вплинуло на плин основного сюжету - бо має ж бути ще й сюжет, адже на одному описі психозу не виїдеш.

   ой, маць-маць-маць. Пане (пані, панно) автор! Ваш твір збуджує у мені нездорові дидактичні схильності!

4. 2009-10-21 в 13:53:22 | Пухнастик-Шалапут
   

   Міс К., а може - ну його? Бог з тими психологічно-дидактичними епосами

   Не будемо тирити післясмертну славу у доброго дідуся Зигмунда - загальноулюбленого, поза сумнівом...

   (гарячково відкопує під тими ж бляшанками томик "Основ психоаналізу")

   Думаю, прибирати містичну складову не варто. Тільки б трохи її підремонтувати, підправити... додати оригінальних сюжетних поворотів... І - звичайно ж - кілька трупів - як же без них

5. 2009-10-21 в 18:48:12 | Сибіряк
   

   Цікаве й по-своєму атмосферне оповідання, але сюжетик якийсь дійсно простуватий. Ну і стиль "якось ми з хлопцями" теж не ідеальний, хоч і не найгірший, звичайно.

6. 2009-10-22 в 09:59:55 | Kum
   

   Зауваження авторові - крадіжки та грабунки це зовсім різні речі. Не слід їх плутати.