Депресія

Депресія

Середа, 5 грудня 2018 г.
Проглядів: 89
Підписатися на комментарі по RSS

I can not stand who I am, I'm this man

With this blood on my hands, in this blood I am damned…

(Я ненавиджу того, ким являюсь, я – людина

З кров’ю на руках, я проклятий в цій крові…)

Hollywood Undead, «Paradise Lost»

***

Всі імена, події, та установи вигадані.

Всі збіги – випадкові.

***

Восьмеро озброєних автоматами чоловіків безшумно просувалися заростями. Худі́, з великими синіми кругами під очима, із блідими виснаженими обличчями та з безнадією у погляді, вони здолали не один десяток кілометрів, щоб дістатись до мети. Однак зараз, здавалось, весь їх пройдений шлях виглядав марною спробою потопаючого схопитись за соломинку. Тривога все ясніше охоплювала їх, обіймаючи своїми крижаними пальцями, та все частіше заставляла думати про даремність їхньої подорожі.

– Привал. – Скомандував ватажок. Четверо з них присіли на землю, вкриту опалим листям, утворивши круг. Четверо інших розійшлись у протилежних напрямках, приблизно на п’ятдесят кроків від місця привалу.

Якби котрийсь сторонній спостерігач глянув на них в той момент, то зрозумів би, що ця команда давно спрацьована і діє, як єдиний злагоджений механізм. Ще б пак, стільки рейдових вилазок впродовж останніх років, стали чудовим тренуванням для умовних рефлексів. До того ж, рейд група Гриба́ – колишнього військового, була найдосвідченішою в громаді.

Основа групи розклала свої не хитрі пожитки в центрі утвореного круга, а вартові зайняли позиції спостереження. Але, якби умовний спостерігач уважніше придивився, то йому б стало очевидним те, що один із компанії – новачок і тримається трохи осторонь гурту.

– То, скільки за твоїми підрахунками нам ще «пиляти»? – жуючи холодний сухпайок запитав ватажок новачка. Всі інші також втупили погляди в чоловіка.

– Важко сказати. Все так змінилось. – Той опустив очі до низу. – Але думаю, ми вже не далеко. Останній раз я був тут перед тим, як… – він затнувся, підбираючи слова. А потім прислухався. І в цей момент прозвучав крик дозорного, який був попереду:

– Скажені! Дюжина, за двісті кроків на захід.

Чоловіки різко піднялись, приводячи зброю до бойової готовності. Гриб віддавав короткі команди. «Дозорні – до основної групи. Тримати стрій. Вогонь – по готовності. Захищаємо професора».

Саме той, кого мали захищати, був новачком у групі. Хоча за планами професора, в найближчому майбутньому, їм самим буде потрібен захист. Бо саме завдяки його подачі цей загін вирушив у ризикований та небезпечний рейд до Києва.

Важко повірити, та десять років тому, зарослі, де зараз рейд група відбивалась від скажених, були не чим іншим, як одним зі столичних парків. Колись тут пролягали доріжки, вимощені бруківкою та диким каменем, по яких прогулювались закохані пари, молоді матері із галасливим чадом, та дідусі з онуками. Самі ж доріжки змійками пробігали між деревами та акуратно підрізаними кущами, де-не-де гублячи дерев’яні лавки. Колись так було. Однак, після того, як добра третина людства, в стані неконтрольованого гніву знищила іншу третину людства, та перетворилась на божевільне стадо, а ті, хто вижив і залишився при своєму глузді, назвали їх «скаженими», доглядати за доріжками та кущами в парках стало просто нікому.

Відтоді не тільки парки заросли бур’янами. Весь світ змінився до невпізнання.

***

Все почалось із хлопця в Парижі, який напав на свою дружину прямо біля Ейфелевої вежі. Він молотив її кулаками, гамселив по голові, а коли та впала без можливості чинити опір – продовжував бити ногами. Коли бідолашна спустила дух, той чолов’яга накинувся на випадкового перехожого і продовжив свою екзекуцію. За кілька хвилин спалахи невмотивованого насилля були зафіксовані по всій Європі, ще через півгодини – в Азії, та Південній Америці, а за сто хвилин – у Північній Америці та Австралії. Поліціянти, котрі виїжджали на численні виклики, влаштовували смертельні перестрілки між собою, в офісах голови працівників ламались об меблі та одвірки, школи та садочки перетворились на місця кривавих побоїщ. Здавалось, що людство за кілька хвилин геть втратило здоровий глузд, і перетворилось на механічну істоту, програмною метою якої було лише одне – вбити якнайбільше собі подібних.

У шаленій м’ясорубці перших годин складалось враження, ніби та напасть полонила розум кожної людини, не вибираючи – старий ти, чи молодий, дитина, чи в розквіті сил. Також не важливим був і соціальний статус: перукарка гамселила політика, пожежник бив учительку, а офіціант дубасив машиніста. В хід йшли будь які інструменти, котрі потрапляли під руки. Були випадки, коли оскаженілі діти із кривавими бездушними очима голими руками рвали горло матері. Не залишилось місця на планеті, якого б не оминула хвиля масових убивств.

Так всього за кілька днів після спалаху, населення людства зменшилось на третину. Але десь за тиждень стало зрозуміло, що нападу невмотивованого гніву піддались не всі. Якимось чином декотрі людські особини залишились при ясному розумі, так званому «стабільному» стані. Серед стабільних також були люди різного віку, статі, чи соціального статусу, тому зрозуміти умови появи та розповсюдження «сказу» ніхто не зміг. Виникали різні теорії, як абсурдні, так і насправді близькі до істини, але перевірити, або спростувати їх не було жодної можливості. Єдине, що стало очевидним для всіх стабільних, це те, що життєві підвалини докорінно змінились.

Дрібні жменьки людей, які дивом змогли вціліти під час перших днів нападу, стали гуртуватись у поселеннях за межами великих населених пунктів, бо кількість скажених там різко скорочувала шанси на виживання до нуля. Облаштовувались укріплювальні позиції в невеликих селищах, чи просто в якихось віддалених місцинах. Хтось шукав зброю та генератори, хтось займався мародерством у продуктових супермаркетах, підсвідомо розуміючи, що ситуація не виправиться найближчим часом, або й не зміниться взагалі. Що цікаво, ніхто зі стабільних так і не став скаженим, і навпаки – скажені так і не повернулись до стабільного стану. Тому в одній із груп, що згуртувалась десь на межі Житомирської та Вінницької області, хтось припустив, що причиною сказу став якийсь одноразовий імпульс, переданий за допомогою супутників зв’язку. Теракт, одним словом. Відверто кажучи, чимало народу по всьому світі дійшло аналогічних висновків, однак зараз нам важлива саме ця громада.

Частково вони мали рацію – це і правда був теракт, який вийшов із під контролю. Також, правдивим було й те, що для його виконання використовувались супутники. Але ніхто навіть не здогадувався, що розробниками зброї, яка повернула світ на десятки років назад у розвитку, були українські вчені. І інструмент, що різко прорідив населення планети, створювався зовсім не в якості зброї.

Втім, як і ядерна бомба колись.

***

Він пам’ятав той день, як вчорашній. П’ятниця, 22-ге листопада, 2019-го року. День, коли його НДІ нейрології та проблем мозку при Київському інституті нейрохірургії прославився на весь світ. Вірніше, слава прийшла трохи згодом, оскільки авторитетне наукове видання – Європейський Науковий Журнал (ESJ) – проводило рецензування для публікації. З рештою, ознайомившись із їхніми дослідженнями, редакція ESJ дозволила розміщення інформації на своєму сайті, а згодом – і друк у паперовому варіанті журналу. Стаття називалась «Штучний вплив та маніпуляції мозковими хвилями». Це був результат багаторічної праці команди нейрологів, очолюваної ними обома – Михайлом Орестовичем Стражко́м, та його колегою – Катериною Ярославівною Мороз, в яку чоловік закохався ще на початку співпраці.

Ейфорія у світі була такою ж, як і після повноцінного запуску глобальної мережі «Старслайн» Івона Масса, що відбувся наступного літа.

Понад шість років вони досліджували хвилі людського мозку при різних обставинах. Було проведено понад тисячу експериментів. Зараз він міг би зізнатись, що не всі вони були повністю законними і не санкціоновані інститутом, одначе тоді вони тримали все у таємниці. Їхньою метою було навчитись маніпулювати п’ятьма основними типами мозкових хвиль: дельта, тета, гамма, бета і альфа-ритмами. Кожен тип відповідав за певний стан мозкової діяльності, наприклад: бета-хвилі виникали під час свідомої розумової діяльності, тета-хвилі реєструвались під час гіпнотичного трансу, або короткої фази сну. Водночас, брак певного типу хвиль, – так звана депресія ритмів, могла викликати у людини почуття занепокоєння, страху, чи навіть гніву, а в результаті – апатію, неврози, та інші захворювання центральної нервової системи. Все, що науковці змогли до цього – просто відстежувати, розподіляти та фіксувати типи хвиль. А вони, із Катериною Ярославівною, навчились впливати на мозок таким чином, що той міг виділяти певний тип хвиль безкінечно довго. Вірніше, стільки, скільки дозволяв ресурс мозку, адже людина не може все життя спати, або все життя бути активною. Організмові потребувалось чергування різних станів.

На фінальних етапах їхніх досліджень, пацієнти із порушеннями ЦНС та психологічними розладами, демонстрували стовідсоткове позбавлення захворювань. Це був прорив! Світ повинен був забути про такі явища, як неврози, вегето-судинну дистонію, менінгіт, інсульти та навіть епілепсію. Варто було лише прийти до лікаря зі скаргою і він, за допомогою їхньої методики, повернув би ясний розум, бадьорий стан та активність. Така процедура була не регулярною – всього раз на півроку. Але вершиною їхнього дослідження стала поява апарату, який дозволяв генерувати хвилі, аналогічні до мозкових. Надскладний модулятор мозкових ритмів (ММР) був здатен сам створювати хвилі кожного типу. Тепер, щоб ввести організм у стан анестезії не потрібно було вираховувати кількість хімічних препаратів, щоб збадьоритись – не було потреби вживати енергетики чи кофеїн, а щоб заспокоїтись – відпала потреба рахувати до десяти. Крім того, ММР дозволяв довше зосереджуватись на потрібних завданнях, та швидше вирішувати їх, а також, без шкідливих седативних препаратів допомагав подолати безсоння.

Звичайно, що створення ММР дало надію багатьом хворим, а також породило бажання наживи різним комерсантам. Скільки пропозицій вони отримали після публікації, зараз не можливо згадати. І прохання, і погрози – здавалось, що половина населення землі прагне отримати той пристрій за будь яку ціну. Тому, керівництво НДІ прийняло рішення зберегти поки прототип апарату і його схему у секреті.

Таким чином, основна лабораторія була перенесена із Києва до Харкова, де команда могла продовжувати свої дослідження та вдосконалювати модулятор, не відволікаючи себе на різні повідомлення.

Трохи згодом, десь під кінець червня, Стражко довідався, що Катерина таємно продала схему ММР якомусь американцеві, за шалену суму. Мовляв, той представився довіреною особою самого Івона Масса. З його слів виходило, що сам засновник «СпейсЕкс» зацікавився у їхній розробці, адже під час довгих космічних подорожей астронавти часто потрапляють у стресові ситуації, а модулятор мозкових ритмів став би чудовим розв’язанням цих проблем. І звісно ж вона, – Катерина, – не змогла відмовити у такій серйозній справі. Страшкові не хотілось думати, чому ж його колега не прийшла до такого висновку раніше, і не продала схему модулятора тоді, коли після публікації стали поступати численні пропозиції. Адже тих, хто дійсно потребував їхньої розробки було набагато більше на Землі ніж у космосі. Астронавти до цього якось же обходились і без ММР. Одначе, засліплений коханням до Катерини, він не насмілився її викрити. Тож, коли керівництво НДІ, за три місяці, викликало жінку до Києва, він не думаючи ані секунди, вирушив туди разом із нею. Якраз після прибуття до столиці все і почалось.

Михайло Орестович не раз бачив вплив модулятора на нервовий стан людини. Адже вони були змушені вивчити і позитивні, і негативні наслідки використання апарату. Ще під час експериментів у лабораторії, коли вони вивчали можливості ММР, Стражко чудово запам’ятав ефект депресії альфа-хвиль. Момент, коли втомлений мозок прагне розслабитись, однак фізичних умов для цього немає. Поступове підвищення рівня активації ЦНС врешті-решт завжди призводило до спалаху гніву. Пацієнти поводили себе, наче біснуваті: їхні очі наливалися кров’ю, вони трощили все, що потрапляло під руку і вигукували такі прокльони, що навіть відверті атеїсти потайки хрестились. Допомагало тільки оперативне втручання у вигляді зміни типу мозкових хвиль на модуляторі.

Тому коли у холі головного корпусу НДІ люди почали звіріти, Стражко одразу упізнав дію свого пристрою. Хтось модифікував ММР для масштабного впливу. Він швидко вхопив Катерину за руку і штовхнув її у найближчі незачинені двері. Це була приймальня котрогось із заступників. І Стражку неймовірно пощастило, що в цей момент вона була порожньою. Ледь чоловік встиг повернути замок, як колега зі сліпою люттю кинулась на нього. «І ти теж?» – майнула думка. Маневруючи від дверей до столу і назад, та відхиляючись від активного наступу Катерини, Михайло шукав вихід із ситуації. Найголовніше зараз – якось її втихомирити. Але як? Єдиний прототип ММР залишився у Харкові. Раптом божевільна ідея пронеслась у голові і чоловік кинувся до столу, на якому стояв лептоп секретарки. Не роздумуючи більше ані секунди, Стражко вхопив його і з усього маху врізав Катерині по голові. Корпус апарату тріснув і чоловік, відкинувши його в сторону, стрибнув на буйну колегу. Та від удару лептопом хитнулась і трохи збавила свій пил. Цього було достатньо, щоб Михайло вхопив жінку за горло і стис сонну артерію. Після хвилини пручань її тіло обм’якле опустилось на паркет.

Михайло Орестович, важко дихаючи, повільно опустився поруч. Істеричні крики за дверима не дозволяли думкам зібратися до купи і якоїсь миті чоловік впав у безпам’ятство. А коли прийшов до тями, за дверима вже було тихо. Поруч хрипло закашлялась Катерина і чоловік, не гаючи часу, зняв пояс зі своїх штанів, та зв’язав їй руки за спиною. Потім знявши свою куртку, і накинувши на жінку задом на перед, на кшталт гамівної сорочки, застібнув на спині блискавку. Потім зірвав халат, що висів на вішаку поряд і з його допомогою змайстрував такий собі кляп, а то мало чого. Можливо, по корпусі ще блукають скажені, а крики Катерини могли привернути їхню увагу.

Залишивши знерухомлену жінку на підлозі, Стражко перевірив двері до кабінету. Вони були зачинені. Це добре, ніхто не проникне до приймальні з тилу. Постоявши якусь мить перед виходом до коридору, та прислуховуючись, чоловік відімкнув замок та рушив у невідоме.

***

Стражко не обманював: тут і правда все змінилось. Тільки ці зміни він споглядав на власні очі протягом десяти років і чудово знав місце розташування лабораторії. Жодні зарослі не могли збити його з пантелику, адже після того, як чоловік вперше вийшов з приймальні, де залишив Катерину, він сотні разів повертався сюди.

Ні, Михайло Орестович не вважав себе божевільним, мешкаючи у мегаполісі, де кожен скажений прагнув знищити його. Одначе, після того кривавого видовища, яке постало перед очима вченого у коридорі НДІ, а згодом і по всьому Києву, у голові чоловіка наче щось перемкнулось. О, ні, його досліди не повинні закінчуватись. Тим паче, хтось створив чудові умови для глобальних спостережень і гріх було цим нехтувати. Крім того, він мусив потурбуватись за Катерину, доглядати й годувати її.

Тому, в першу чергу, треба було якось облаштувати лабораторію і комфортні умови для життя.

Обчистивши їдальню інституту, та озброївшись кухонними ножами, чоловік став складати план. Тут, серед понівечених тіл, він дійшов висновку, що не у всіх є вразливість до депресії альфа ритмів, тому варто було шукати адекватних.

Пізніше, прочісуючи столицю вулиця за вулицею, вчений роздобув вогнепальну зброю і ножі з радістю викинув. Також він обібрав продуктовий та меблевий супермаркети, і облаштував собі житло у багатоповерхівці не далеко від Інституту. Звичайно, все це він робив не привертаючи уваги скажених, та потайки за ними слідкуючи.

На перших порах ті поводили себе доволі активно, бились між собою, та навіть кусались. Однак спостерігаючи за ними, та Катериною, вчений дійшов висновку, що тривала депресія альфа хвиль призводить до незворотних змін у мозку людини. Коли настає цей момент, самосвідомість просто розчиняється, а на зміну їй приходить інстинкт убивати. Скажений вже не може ідентифікувати себе, чи впізнати когось зі знайомих. Також знижується рівень інтелекту та здатність відтворювати мову. З часом організм виснажується настільки, що скажений стає абсолютно не дієздатним. Потім настає смерть.

Якось, блукаючи містом, вчений мимоволі побачив сцену, від якої його одразу ж знудило. Кілька скажених зубами шматували пса. Схоже, здичавіла тварина довго переховувалась, і, мабуть, втратила багато сил, бо заховалась під якоюсь вантажівкою. Та зрештою це їй не допомогло. Скажені оточили вантажівку тісним колом, викрикуючи якісь нечленороздільні звуки. Почулось голосне скавчання і Стражко побачив, як бідолашного собаку душать, а потім пускають на харч. В той момент чоловікові не було шкода друга людини ані стілечки, бо він вперше побачив стадну поведінку скажених і зрозумів, чому Катерина не вживала їжі, котру він для неї готував.

Вона хотіла живого м‘яса.

***

Табір знаходився на невеликому острові, на річці Південний Буг десь на межі колишніх Житомирської та Вінницької областей. За десять років після спалаху, тут збирались стабільні з усієї західної та центральної України, і, навіть з Білорусії. На початках підходили групам по десять-двадцять чоловік, але останнім часом новеньких прибувало все менше. Тай коли майор Гриб – колишній військовий, що відповідав за охорону табору та постачання, зі своєю групою виходив у рейд, завжди залишав вказівки для тих, хто може натрапити на їхні сліди. У вказівках завжди вказувалось місце розташування табору та карта, як до нього потрапити. Вже зараз їх спільнота налічувала понад дві тисячі мешканців і майор хотів поговорити з іншим військовим, – начальником табору, – полковником Іваненком, про можливе розширення території проживання.

От тільки-но вони повернуться з рейду, Гриб одразу ж подасть пропозицію полковникові.

– Бачу рух на північ від позиції. – Крик рації вивів майора із задуми. Боєць на одному із пунктів засік якесь переміщення.

Рейдовий загін тимчасово базувався в одному невеликому селищі за три кілометри від табору. В той момент вони саме повертались із чергової вилазки, а в тому селищі був організований такий собі форт-пост. Там стояв гараж із вантажівками, частина запасів палива та зброї. А також пункти спостереження за прилеглою територією.

– Схоже, це – чоловік. – Продовжив боєць. – Не скажений, тримає в руках якийсь прапор.

– Зрозумів, відправлю трьох на зустріч. Продовжуй спостереження. – Відповів майор по рації. – Кінець зв’язку. З динаміка почулось коротке: «Зрозумів».

Те, що до них крокує стабільний, для Гриба було очевидним. Усіх скажених в радіусі тридцяти кілометрів вони з хлопцями давно винищили. Ще зі служби майор пам’ятав місця деяких сховищ стратегічних запасів, тому, коли почалась ота катавасія, чоловік одразу ж «розконсервував» одне таке недалеко від Вінниці. Там він познайомився з полковником Іваненком, після чого вони й заснували табір стабільних.

Тим часом бійці привели знайду.

– Ну, розповідай, хто ти, звідки прийшов? – Майор суворо глянув на новоприбулого. Чоловік виглядав худим та виснаженим, однак Гриб почув його відповідь:

– Говоритиму тільки зі старшим. – З цими словами бродяга простяг майорові клаптик паперу.

– А, ти знайшов одну з наших вказівок. Тобі пощастило, ми якраз повертаємось до табору.

Майор Гриб, здавалось, втратив будь яку цікавість до чоловіка, командуючи завантаженням автомобілів. Однак потайки спостерігав за новачком. Якась деталь, щось нечітке, але суттєве у зовнішності того, не давало майорові спокою. Втім, приблуда зайняв місце в кабіні однієї з вантажівок і дорогою до табору не проронив ні слова.

***

З початку Страшко приманював здичавілих кішок та собак. На його радість, у місці цих тварин було безліч, а Катерині подобалось таке харчування. Згодом, коли полювання на домашніх улюбленців стало менш результативним, він перекинувся на білок та гризунів, але з часом і їх поменшало. Катерина вже не проявляла зацікавленості до дрібної здобичі, тому чоловік наважився на відчайдушний крок.

Якось, в одному із передмісних районів, він натрапив на сліди людей. Це було неймовірно! В одному будинку тліли головешки від вогнища та валялись порожні консервні банки. Хтось зовсім недавно тут побував. Для Страшка це був шанс.

Пізніше, спостерігаючи, з яким ентузіазмом Катерина розправилась із тією наївною парочкою, вчений хвалив себе за винахідливість. Як хитро він їх заманив! Обіцяючи прихисток, гарячу їжу та воду, він замилив очі безтурботним рейдерам та завів їх прямісінько до пастки. Це був новий етап у їхніх з Катериною стосунках. Тепер він знав, як її задовольнити. А для цього потрібні ще люди. Стабільні. І Михайло Орестович зважився на відчайдушні кроки. Він уважніше став досліджувати місто-привид, а згодом і його околиці. Все частіше він зникав на кілька днів, але завжди, після повернення Катерина була задоволена – вона отримувала чудові гостинці.

Так, рік за роком, Стражко згодовував всіх, кого зміг захопити, або обдурити заманюючи, своїй скаженій коханій. Зрештою, так само, як було з кішками, собаками та білками, здобич стало все важче знаходити. Вчений зникав на тиждень-два і, не рідко, повертався з порожніми руками. До тих пір, поки в Житомирі не натрапив на записку від Гриба. Ох, від такої здобичі Катерина буде в шаленому захваті!

***

Майора розбудив один із бійців.

– Полковник хоче вас бачити. Буде новий рейд.

– Звідки інформація? – протираючи очі, запитав Гриб.

– Вчорашній знайда виявився якимось професором із Києва. Говорить, наче там з’явились ліки проти сказу. Про це вже весь табір гудить.

Сонливість майора наче вітром здуло. Це ж треба, ліки проти сказу! Темнить наш професор, ох темнить.

– Темнить, – погодився Іваненко, коли Гриб поділився підозрами. Але по таборі вже поповзли слухи, тай глянь на цього професора: нігті підстрижені, гладко вибритий, зачесаний…

Майор тихо вилаявся. От що йому вчора не давало спокою. Надто гарно виглядав професор, на відміну від тих, що приходили до табору раніше.

…– Може там, звідки він прибув дійсно є якась установа, що змогла продовжити функціонування після спалаху. – Продовжив полковник, не звернувши уваги на матюки Гриба.

– Ти ж сам знаєш, що Київ – суцільний бункер. Там багато чого могло залишитись. Одним словом – треба! Вибереш собі з десяток бійців та завтра відправитесь.

І ось вони в Києві, відстрілюються від скажених. Вони діставались сюди кілька днів, оминаючи великі міста. А після того, як одна з вантажівок застрягла в багнюці, а в іншій чомусь вийшов з ладу паливний насос, рейд група понад сорок кілометрів пересувалась пішки. Гриб втратив двох бійців. А тепер ще цей професор розповідає, що не пам’ятає цих місць.

«Ох ти ж дідько!» – Раптовий здогад промайнув блискавкою в голові майора. Останній зі скажених впав підкошений кулею, а Гриб одразу ж повернув зброю на професора. Той стояв прямо за спиною військового і їхні погляди зустрілись. Стражко єхидно усміхнувся і показав стиснуту долоню. В ній був порожній шприц.

***

– Отже, Катерино Ярославівно, дозвольте вам представити нашого гостя, який люб’язно погодився бути присутнім на вашій вечері́.

Майор прийшов до тями, та відкрив очі. Світло віддало болем десь у верхній частині черепа. Голова боліла, наче після грандіозної п’янки, а в ніс вдарив їдкий сморід на котрий шлунок миттєво зреагував рвотними спазмами. Гриб лежав прив’язаний посеред якогось приміщення. Стіни та підлога були вкриті засохлою кров’ю.

– Отямився? От і добре, Катерина полюбляє активну їжу.

Стражко повернувши голову до чогось, що майор спочатку сприйняв як купу брудних тряпок, сказав:

– Це – майор Гриб, чудова людина. Він привів сюди шість смачненьких хлопчиків і показав мені, де можна дістати ще. Смачного!

Після цих слів, вчений пішов до тієї купи і військовий зрозумів, що там – був скажений. Вірніше – скажена. Облізле волосся клаптями звисало із напівлисого черепа, брудний і порваний одяг не покривав навіть третини неприродньо худого тіла. Тварюка заскалилась, наближаючись і Гриб побачив рідкі жовті зуби. Стражко стояв збоку, гидко сміючись.

– Ах ти ж, курва! – Майор не втримався від міцного слівця. – Я ж вас обох зараз…

Він що є сили став пручатись, щоб звільнити пута. Як колись навчали в армії, періодично напружуючи та розслабляючи тіло, поступово простягав руку до правого чобота, в якому був захований мисливський ніж. Одночасно Гриб став згинати ноги, щоб легше було дотягтись.

– Так, пручайся, Катерина любить це. – Стражко був задоволений. Він вже потирав руки в передчутті видовища, бо його кохана підійшла майже в притул до майора. І тоді сталось неймовірне: майор, одним різким рухом скрутився на своєму ложі, а потім впав із протилежного від Катерини, боку. Та розчаровано загарчала. Професор зіщулився, відступаючи до стіни.

Гриб швидко піднявся, і не розмахуючи, увігнав щось в око скаженій. Блиснула кров на лезі великого ножа, Катерина похитнулась, ступила крок назад і впала на підлогу. Все відбулось за якихось кілька секунд, тому Михайло Орестович навіть не встиг зрозуміти, що відбувається. А коли зрозумів, було надто пізно: метал, який тільки що пробив Катерині череп, вже торкнувся його шиї.

Страшко відчув, як легені наповнюються кров’ю, йому стає важко дихати. «Зате померли в один день» – було останнє, що пронеслось у голові вченого.

***

Що ж насправді стало причиною божевілля планетарного масштабу? Страшко мав рацію, коли думав, наче хтось використав їх розробку. Тільки всі деталі йому були не відомі. Правда розкрилась лише за півстоліття, коли на території колишніх США, групою стабільних було знайдено неопублікований відеозапис. В ньому говорилось, що ультра радикальна організація «Страж», учасниками котрої були вихідці із Близького Сходу, використали модифіковану розробку ММР для маніпулювання урядами провідних держав. «Страж» вимагала повного знищення ядерної зброї та зупинки всіх збройних конфліктів. Тому аналоги модулятора мозкових ритмів були інтегровані у кожен супутник глобальної системи Івона Масса. Чи знав про це сам Масс, у відео не йшлося, однак, як стало зрозуміло, радикали зі «СТРАЖу» недооцінили потужність ММР, що й призвело до відповідного результату.

Не можливо описати трагедію кожного, хто залишився стабільним. Але в глобальному плані світ очистився і це дало ще один шанс людству не повторювати помилок минулого.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>