Повернутися на сторінку

Коментарів: 10

  1. А як все добре починалося. І сюжет захопливий. Тільки-от до кінця зійшло на пси.

    Перше, звідки хлопчик узяв, що замок, де був Валько, - це той, що йому потрібен?

    Друге, як так сталося, що мисливці нагодилися САМЕ ТОДІ, коли Валька мало не з*їли? Причому, вони й приблизно не знали, що темрява там.

    Третє, і головне - що це за батько такий, який свого сина змушує думати, ніби той - сирота, а потім ще й використовує як наживку. При цьому хлопчик сприймає розповідь як належне. Не вірю.

  2. 2015-09-27 в 18:11:06 | Зіркохід

    Незле. Початок млявенький, його б оживити трохи, але далі стає динамічніше. Щодо Темряви... Гм, вигадати щось оригінальніше явно не завадило б, а то якийсь глибинний архетип вийшов grin. Та загалом оповідання досить симпатичне. Успіху!

  3. 2015-09-28 в 09:41:08 | Аноним

    smile Джоан Роулінг хай остерігається. Сподобалось.

  4. Сподобався дух оповідання і - дуже - хорорно-нуарно-вікторіанська складова у фіналі. Аж пробрало від атмосферності!

    Однак для себе залишила нерозкритим образ "темного" подружжя. Чи ніякого подружжя й не було, а була лише пастка у фотографії?

    Також здалося нелогічним таке ставлення до дитини. Якщо він з сім’ї магів, то логічніше було б його виховувати у магічному дусі, а не позбавляти сім’ї на довгі 13 років. Хоча це, певно, у дусі поттеріади. Але мені більше нагадало Урсулу ле Гуїн "Чарівник Земномор’я".

    Успіху!

  5. Цікаво і інтригуюче написано. Але кілька моментів руйнують задоволення - 1) якийсь занадто швидкий фінал; 2) батько-покидьок, що використовує сина як наживку;

  6. graphomaniac

    Перше, звідки хлопчик узяв, що замок, де був Валько, - це той, що йому потрібен?

    Він просто перевірив, і виявилось, що той самий - на воротах переплетені літери АВ.

    Але ще в закромах у автора був опік на руці Валька від підвіски з переплетених літер, але автор, караюсь, мучусь, але не каюсь, так не встигав на конкурс, що на його превеликий сором, ця деталь залишилася поза увагою. - Виправим. Дякую.

    Друге, як так сталося, що мисливці нагодилися САМЕ ТОДІ, коли Валька мало не з*їли? Причому, вони й приблизно не знали, що темрява там.

    Автор переконаний, що виною непорозуміння, є все ж авторська неорганізованість і "вірус останньої хвилини", який автор таки підхопив на цьому і подібному конкурсах. (Хто в курсі чим це лічиться?)

    Ще за старого директора почали пропадати діти. Причому вони пропадали частіше, про що автор, поспішаючи - замовчав. Тому вони і нагодилися вчасно. Перед цим, думається мені, вони добряче облазили все довкола, але Темінь така хитра штука, що виявити і знищити її можна у момент, коли вона найбільш вразлива - тобто зголодніла і вилізла перекусити.

    Причому сил мисливців не вистачило, щоб її повністю знищити, і вони влаштували пожежу, хоча Темінь все одно встигла сховатися. Однак їй добре дісталося і вона кілька років відсиджувалася і відновлювалася, аж поки не вилізла знову.

    Третє, і головне - що це за батько такий, який свого сина змушує думати, ніби той - сирота, а потім ще й використовує як наживку. При цьому хлопчик сприймає розповідь як належне. Не вірю.

    Ну дуже хотілося хлопчику батьків повернути, чесно. У вихідному варіанті батьки не передбачалися. Мабуть не завжди треба йти за душевними поривами.

    Зіркохід

    Незле. Початок млявенький, його б оживити трохи, але далі стає динамічніше.

    Дякую. Ваша думка дуже важлива для мене.

    Щодо Темряви... Гм, вигадати щось оригінальніше явно не завадило б, а то якийсь глибинний архетип вийшов grin. Та загалом оповідання досить симпатичне. Успіху!

    Автор писав і сам боявся.

    І чомусь мені здається, що описи іклів-кігтів-щупалець одразу роблять чудисько не таким страшним, а навіть смішним. Втім, я можу помилятися. точніше помиляюсь - справжньому майстру це вдасться дуже добре.

    Аноним а ви точно анонім?

    Джоан Роулінг хай остерігається. Сподобалось.

    Ой, шо ви таке кажете...

    Дякую! wink.

    Ловчиня птахів

    Сподобався дух оповідання і - дуже - хорорно-нуарно-вікторіанська складова у фіналі. Аж пробрало від атмосферності!

    Дякую, приємно, що вам сподобалось.

    Однак для себе залишила нерозкритим образ "темного" подружжя. Чи ніякого подружжя й не було, а була лише пастка у фотографії?

    тут теж усьому виною поспіх автора, який забув чи встиг знайти куди впихнути історію про дім і подружжя.

    То звісно пастка. Але фото справжнє.

    пра-пра-прадід Адль-Вишенського уклав договір із нечистою силою, але не розплатився так, як вони домовлялися. Натомість, рід прокляли і у сімейному будинку поселилася Темінь. Спершу вона була маленькою і непомітною: просто тягла життєву енергію із домочадців, а коли їй стало не вистачати, у Адль-Вишенських почастішали незрозумілі смерті. Останній Адль-Вишенський, псевдобатько Ярка покинув батьківський дім і поїхав, а коли повернувся з дружиною, то скоріше за все Темінь теж ними перекусила.

    Також здалося нелогічним таке ставлення до дитини. Якщо він з сім’ї магів, то логічніше було б його виховувати у магічному дусі, а не позбавляти сім’ї на довгі 13 років.

    Караюсь, мучусь... (як там далі?)

    Але мені більше нагадало Урсулу ле Гуїн "Чарівник Земномор’я".

    ой!

    Павло

    Цікаво і інтригуюче написано.

    Дякую!

    Але кілька моментів руйнують задоволення - 1) якийсь занадто швидкий фінал;

    Знали б ви коли він писався...

    2) батько-покидьок, що використовує сина як наживку;

    Мені теж дуже і дуже прикро.

    Якщо чесно, не знаю навіть як його краще повернути...

    Дякую всім, що читали.

  7. Оповідання в ТОПі, тому шкодувати не буду.

    Так от, після прочитання читач на вас буде злий. Уявіть собі кухаря, який готує вишуканий цибулевий суп і потім зверху, по самі вінця заливає його малиновим сиропом.

    Ну які в біса батьки?

    Дайте йому фігуральну "сім’ю" мисливців за нежиттю, кревне братство, все таке. Тоді абсолютно впишеться в канву і жорстокість директора - білих магів, мовляв, називають білими не тому, що вони хороші, а виключно тому, що воюють проти чорних.

    Дар можна було б теж "виявити" раптово. Це трохи чітерство, але терпимо. Інакше, виховувати дитину з даром, примушуючи "чистити конюшні" це повний ідіотизм.

    Якщо ж ви і справді хотіли дати сироті сім’ю, треба було або з самого початку показувати особливе ставлення з боку директора (особливо строге теж працює), або додати якийсь невнятний діалог, словом повісити рушницю, як ви зробили з брязкальцем.

    До останнього абзацу оповідання взагалі "грає", а після нього хочеться плюватися. Давайте, я зроблю вигляд, що його тут просто нема, а ви щось з цим зробите.

    Домовились?

  8. Дякую Але!

    Домовились!

  9. Дякую авторові за гуманізм. Що повернув дитині батьків. Може це й не хардкорно, але людяно. Можна було б завернути щось на кшталт, що хлопчикові на місяць стерли пам'ять, а після перемоги повернули, а не 13 років він вважав себе сиротою.

  10. 2015-10-10 в 16:03:25 | Авторка

    Дякую всім, що читали і голосували. Буду старатися порадувати вас іще. Ви мене дуже порадували

Повернутися на сторінку