Злотворення

« у людях зло, вони темрява світу, ви повинні…»

Саме так починаються слова золотої книги. Вони вигравіювані на скрижалі, що подарили самі Боги наші. Сумніви були синонімом єресі. Вони каралися з усією жорстокістю на яку були здатні служителі золотої книги.

Учення золотої книги розповідали нашу історію. Як боги створювали нас із диких істот та наділили нас силою стихій. Перед кимось вода розступалася. Хтось вогонь заклинав і вітри підкоряв. Це далеко не усі дива, якими ми володіли. Природа корилася нашій волі. Ми народ магі.

Ми були будівниками див. першим з цих див став летючий корабель. Завдяки ньому ми змогли розвідати увесь материк та найближчі острови. Пізніше ми змогли підняти в небо замок, а вітряні ворота дозволяли нам подорожувати в будь який куточок нашого континенту. Гідромани створили свої підводні міста та приручали морських чудовиськ.

Проте час минав. Те, що було дивом колись перетворювалося на буденність. Все рідше корабель плавав морями і все частіше літаючі садиби закривали собою небо. Дива стали цікавістю. Із цікавинок вони перетворилися в буденність.

Магія була нашим життям. І ми в ній були талановиті. але поступово ця талановитість нас погубила. Ми надто залежали від одне одного. Аде це ми зрозуміли надто пізно.

Почався розкол. На початку це було особливе ставлення до однієї магії та нехтування іншою. Небесні міста почали вводити побори для представників «слабкої магії». Потім маги вогню задирали ціни на метал, а маги життя лікували тільки тих хто виказував почесті. Важко сказати чому це так. І таких прикладів було багато.

Неприязнь переросла у відкриту ненависть. Поступово міста континенту накривають масові заворушення. Сусіди грабували, ґвалтували та вбивали одне одного через магічну приналежність. Континент поринув у хаос.

Через те, що жодна магічна належність не мала конкретної територіальної належності, а просто були розкиданими по всьому континенту з відносною рівномірності, різалися всюди.

Міста падали, горіли, тонули і чого тільки ще не робили. То стало початком нашого краху. Ми стрімко занепадали.

Вижило тільки одне небесне місто. Воно стало бастіоном усіх тих хто не хотів приймати участь у цьому божевіллі. Туди стікалися усі вчені, ремісники, та просто ті хто хотів жити у спокої без страху того, що сусід підпалить його у ліжку. Усі ті маги, що підтримували водні міста сухими, небесні кораблі та міста у небі, та багато інших творців див. усі вони були в одному місті. Разом з ними пішли і знання див.

Решта континенту скочувалося у дикість. Більшість магі, які не могли використати свої сили для бою були знищені на території континенту. Їхні представники залишалися тільки в останньому небесному місті. Воно мало того, що зберегло ті знання, що були, примудрялися робити нові магічні відкриття. І досягли вони таких успіхів, що нога жодного небесного жителя не ступала по землі з того часу.

А магі на землі нарешті припини ворожнечу. І жахнулися. Магічна війна, розгорталася на теренах континенту не просто спустошило континент. Його природа почала помирати. Важко було знайти хоча б шмат чистої. Про дива золотої доби і мови не було. Усі просто хотіли вижити. До винищування «слабкої магії» магі життя вирощували їжу за дні без лишніх зусиль, а маги святості очищали землю від магічного забруднення. Зараз же їм довилося придумувати інструменти для обробки землі, іригацію та нові способи очистки землі. Можливо вперше за увесь час існування магічного народу йому довилося працювати руками та створювати інструменти для роботи. Якими ж цінними стали магі життя, святості коли їх не стало. А це далеко не всі труднощі. Будівництво, медицина, письмо, це далеко не повний список наук, які довилося перевинайти через смерті магів, які за низ відповідали. Магічному народу необхідно було знову об’єднатися для виживання своєї цивілізації.

Тут і з’явилися служителі золотої книги. Вони збирали по всьому континенту слова богів вигравіюваних на обелісках. Ці слова вони записали у свою золоту книгу. Була потрібна надія, і вони її дали. Поступово вони об’єднали континент навколо шанування своїх богів. звичайно ми знали про своє походження і ставилися до своїх богів з повагою. Але від того часу ми почали їм поклонятися. Ми увірували бо без неї єдине що в нас лишається це майже мертвий континент.

Поступово життя налагоджувалося. Деякі землі змогли очистити та якось заселитися. Але більша частина континенту залишилася непридатною для життя. Тому почали заселятися острови та архіпелаги. На щастя моря та океани не сильно постраждали.

Кораблі з колоністами відпливали все далі і далі, заселяючи нові острови. Поки не натрапили на материк та його місцевих жителів та… людей.

Люди не мали магії. Але при цьому їхня архітектура та наука були неймовірними. Їхні інструменти були досконалішими, а їхня так звана селекція, дозволяла пристосовувати рослини до будь яких умов та надавати рослинам будь яких властивостей. Вежі вони будували майже такі за висотою, що й наші предки в кращі часи. Вони вірили, що розумом можна осягнути усі явища світу та скорити його собі. Дивлячись на їхні височенні вежі, блискучу таль та родючі поля можна було увірувати у це. Немаючі магії вони мали більше ніж ми. Їхні землі були чистими та родючими.

Перші колоністи встановили контакт з людськими королівствами. Вони доволі дружно прийняли нас. Користувалися нашими послугами у війнах одне з одним, торгувалися та обмінювалися знаннями. Усе було непогано. Поки про це існування людей не дізналися служителі золотої книги.

Вони почали проповідувати думку про те, що людей необхідно винищити а їхні землі забрати. Вони дістали ті самі слова. « у людях зло, вони темрява світу, ви повинні…». А далі слова різнилися від проповідника до проповідника.

Хтось казав, що якщо люди не мають магії, то вони нічим не відрізняються від тварин. « люди, подібно рибі у воді та вовку у лісі, не творить див і не здатна творити» говорили вони. Проповідники відкидали будь яке твердження, що буцімто люди можуть творити дива без магії. Поступово такі проповіді перестали у те, як треба поводитися з людьми коли ми їх за женемо у стійла. Най радикальніші з них казали, що людей можна вирощувати, як худобу на забій. Мореплавцям було одразу зрозуміло, що вони брешуть. Але більшість магів ніколи не бачили людей. Тому вони вірили кожному слову служителям книги. Скоріше за все вони брехали або просто не знали, якими є люди. Ніхто не хотів слухати колоністів та мандрівників, що поверталися із тих земель. Після таких проповідей до тих хто повернувся з людських земель ставилися, як до брехунів та казкарів.

Були й ті проповідники, що трактували слова про темряву, як загрозу. Казали, що люди це загроза яка себе ще не показала. Вони казали, що колоністи були обдурені та завербованими людьми. Після цього починалися спекуляції про те, як на їхню думку насправді люди досягли цих див про, які говорили колоністи. Образ людей у таких проповідях викривлювався. Їм приписували, якісь непізнавані магічні сили, які затуманюють розум. Слова про темряву в людях трактувалися, як незвичний вид магії яка затуманює розум. А колоністи та мандрівники подаються у проповідях, як задурманенні дурники та слабкодухі нікчеми.

Такі проповіді поступово вносили смуту між континентом та колоніями в людських землях. Почала наростати недовіра до мандрівників.

Досить багато колоністів поверталися назад із неймовірними тканинами, коштовностями, спеціями та багато чим ще. деякі речі останній раз бачили ще за золотих часів. А було й таке, що вони ніколи навіть не чули. Наприклад феєрверки. Кольорові небесні вогні, які розмальовували нічні небеса усіма барвами. І це вже не кажучи про їжу, інструменти та знання із обробки землі. Мандрівники почали сприйматися деякими, як спасителі, а людство як новий ідеал суспільства.

Але більшість були одурманені проповідями книжників. Вони не могли об’єктивно дивитися на речі, оскільки проповіді їм надто глибоко в’їлися у голови та душі. Вони почали заздрити колоніям, які не помирали з голоду, жили в достатку та навіть сміли припливати до них та хвалитися цим.

Та невеличка меншість, що захопилися людьми та їхніми дивами відплили при першій же можливості. Усі інші заздрили, топталися на місці та тамували злість. Найбільш заздрісними були служителі. Дари та товари з якими припливали колоністи їх бентежили, лякали та викликали заздрість, бо були вони розкішнішими за усі їхні храми та пам’ятки богів.

Самі ж колонії бачили це вороже ставлення і припливали все рідше і рідше. Поки вони остаточно не розірвали зв’язки із материком та не стали частиною людських королівств. Там вони стали найманцями і приймали активну участь у воєнних конфліктах та політичних іграх.

Після цього служителі золотої книги почали нові страшніші проповіді. У них говорилося про те, в усіх нещастях їхнього народу винні люди. Усі ці проповіді починалися із перших слів золотої книги. Після цього казали, що люди своїми потаємними темними силами впливали на наших предків аби ті почали вбивати на одне одного. Як доказ наведення, вони наводили приклад колоній, які розірвали зв’язки із своїм народом. Після цього вони говорили про те, що боги- предки чекають на активні дії. Промовлялися дивні пророцтва. У них говорилося про те, що як тільки загине остання людина та стратиться останній відступник, боги зійдуть та відродять втрачену магію.

Кожна наступна проповідь була радикальнішою за попередню. Люди все більше в уяви звичайного магі нагадували злих чудовиськ із потойбіччя або наглих тварин, які тільки й хочуть аби їм зашкодити. Уся брехня яку вони проповідували до цього одночасно і заперечувала і доповнювала картину колективної ненависті.

Вони почали готуватися до війни на винищення. Але жреці книги називали це «звільненням світу» від людського впливу. Почали відновлюватися знань про найдревніші та смертоносні види бойових чарів та заклинань здатних стирати міста.

Деякі магі королівств людей чекали на вторгнення колишніх співвітчизників. Але більшість із них були надто поринути у конфлікти між королівствами та намагалися просто привикнути но нових умов.

Магі континенту довго тамувати свій гнів перш ніж напасти на колишні колонії та королівства людей. Але в день коли вони розпочали вторгнення, почалося друге падіння магі.

Спочатку потужними заклинаннями було знищено міста та поселення магі людей. Жреці аргументували це тим, що зрадники мусять загинути. Але насправді вони це зробили для того аби позбутися найбільшої на їхню думку загрози.

Після знищення «зрадників» вони прийнялися за людей. Спочатку вони знелюднювали міста жорстокою магією. Після цього магі заходили у міста та починали їх плюндрування. Люди звичайно вели спротив. Партизанили, травили їжу та колодязі. Але лиш провокувало магі на ще більшу жорстокість. Крім цього магі остаточно збожеволіли. Захмарна жорстокість вбила у них рештки доброго, а багатства людей пробудили в них безмежну жадібність. А жреці тільки й заохочували усі ці мерзенні якості.

Поступово людські землі ставали усе більше схожими на континент магі. Магія знову вбиває землю, але тепер чужу.

Але почалися нові дивні зміни. Небо поступово ставало темнішим. Дні ставали коротшими та холоднішими. Ночі довгими та крижаними. Сонце поступово зникало за хмарами. Це в свою чергу спричинило хвилювання серед народу магі. Жреці не знали, що робити з цим. Золото та коштовності не могли зігріти ночами. Вони продовжували вбивати людей, але вже без божевільного азарту. Навпаки їх почало лякати те, що твориться навколо них.

З часом день перетворився на згадку, а сонце маренням. Була тільки безперервна ніч страхітливі крики, що роздирали тишину. Страх ріс. А жреці казали, що треба продовжувати. І вони продовжували. Але темрява не давала їм більше змоги знаходити людей.

А потім почувся голос:

«Я є темрява. Я той хто створив людей із плоті і крові своєї. Я той хто створив і той хто був створений людьми. Я є предок-нащадок тієї жменьки людей, що ви ще не знищи. І я явився вам, щоб сказати що йде розплата за знищення моїх дітей-батьків. Ви, ваші жреці та ваші нікчемні покровителі, що не слідкували за вами, поплатять за безмежну жорстокість, дурість та порушення заповітів моїх . Ось правда що замовчувалася жрецями. у людях зло, вони темрява світу, ви повинні берегти їх, щоб зло знову не зібралося, не відродилося. Щоб я не відродився. Я розділив себе і із себе самого створив людей та вдихнув життя у цей світ. Я ув’язнив себе у свої творіннях бо я є отрутою та злом цього світу. А ви і ваші творці приблуди, що погубили усі мої начинання та жертви. І ви за це поплатитися. Ви будете поступово занепадати, в’яну, подібно цьому світу та рослинам що ви знищили. Ваші боги будуть знищені а ваші співвітчизники із небесного міста будуть проклятими до поки вони не відновлять та не очистять ці землі. Гніву уникнуть тільки ті рештки так званих магі, що розділили муки та жахи із моїми творіннями. Така моя воля. На це ви себе прирекли»

Було чутно крики наших богів. їх передсмертний крик. Він був повний гніву, розпачу та відчаю. Вони поплатилися за наші гріхи.

Поступово нас накрило божевілля. Кошмари наших діянь. Вони навідували нас під час сну. Ніхто більше не міх спати. Першими не витримали жреці. Вони не витримали ваги своєї провини. Вони спробували накласти на себе руки, але у них не вийшло. Ні в кого не вийшло. ми не могли перервати свої муки. Глузд нас почав покидати остаточно.

Поступово тіла все ж не витримували і хтось таки помирав. Але це було надто довго, надто повільно, надто нестерпно.

Я видовбав ці слова на камені аби ви змогли уникнути наших помилок. Не дозволяйте вашим силам робити вас власними та жорстокими. Не дозволяйте ораторам вирішувати за вас. Не будьте такими жорстокими, як ми. Будьте, як люди. Войовничими, але стриманими. Будьте, як люди та їхній бог Зло.