Зелений ворог

Пан Кривозуб прокинувся пізно. Солодко потягся, позіхнув та вальяжно розвалився на ліжку.

Вихідний видавався чудовим, поспішати не було куди. А жадана ділянка майже в центрі міста, яку він придбав кілька тижнів тому, вже нікуди від нього не втече. Можна було б спокійно дома відпочити, але йому кортіло помилуватись свіжим котлованом.

Довгенька дорога промайнула легко й приємно. Аж не вірилось, що лишень того тижня йому дошкуляли якісь горлопани. Мовляв, будівництво знищить сквер. Дерев, що стовбичили на його землі, він і справді терпіти не збирався. Але ні про який сквер мови не було, що б не волали місцеві ідіоти. В документі написано: самосів! За законом йому там не місце. І відучора це питання було закрите, остаточно й безповоротно.

Запаркувавши автомобіля, пан Кривозуб поважно виплив назовні та озирнувся. Зелений паркан, що огородив його (так, - ще раз посмакував він, його) землю, милував око. Старі барвисті розвалюхи, які маячіли поруч півтораста років, пан Кривозуб подумки вже зрівняв із землею.

- Доброго ранку вам, пане, - мило усміхнулася йому бабця, що недалечко на ослінчику годувала зграю голубів.

"Птахи, - гидливо скривився пан Кривозуб. - Ще пальто мені засеруть". На стареньку він навіть не глянув.

Пискнувши сигналізацією, він бадьоро рушив уперед. Та піднесений настрій його миттєво зіпсувала бригада копачів, що дружно диміла під загорожею. Палаючи праведним гнівом, пан Кривозуб стрімко покрокував до них.

- Так, я не пойняв, - гаркнув він. - Чого куримо?

- Роботи немає, то й куримо, - відрізав прораб.

- Що значить "немає"? - визвірився пан Кривозуб. - Котлован хто ритиме?

- Нема де рити, - пробуркотів іще один. - Приберіться там, тоді й поговоримо.

- Яке ще приберіться? Вчора ж усе розчистили!

- Гляньте самі, - Прораб похмуро затягся.

Пан Кривозуб, голосно проклинаючи ледарів, пройшов крізь хвіртку в паркані. І закляк.

Посеред золотої ділянки стирчало товстенне дерево.

За півгодини він вже був у офісі недолугих "чистильників".

- Ви що накоїли, бракоділи?! - увірвався він до дубового директорського кабінету.

- Про що ви, Олексіє Михайловичу? - щиро здивувався директор. - Все за вищим класом зроблено!

- Злодюги! Шахраї! Дерево посеред ділянки "вищим класом" обзивають! - гримав пан Кривозуб.

- Яке дерево? - схопився директор шарудіти паперами. Знайшовши якесь фото, він простягнув його клієнтові: - Ви тільки подивіться!

Пан Кривозуб глянув на фото й замислився. І справді - чистенький майданчик, ніяким деревом і не пахне. "Дурять", -  вирішив він та розлютився.

- Знати нічого не хочу! - грюкнув він по столу. - Де ті криворукі, що вчора там копирсались? Хай виправляють все, негайно!

"Криворукі" були на місці за годину. З першим кроком за паркан їхні надуті пики здивовано витяглись і позеленіли від страху. Старший навіть тричі обійшов навколо рослини, аж поки не переконався, що вона не зникне.

- Не було ж його вчора, - безпорадно промовив той.

- Мене це не хвилює, - недбало відмахнувся пан Кривозуб. - Пиляйте його до бісової матері. Негайно!

- Може, не варто? - боязко відгукнувся старший.

- Це - дерево! - рикнув пан Кривозуб. - Що воно вам зробить?

Чистильники перезирнулись та взялися до праці. Лише коли рослина перетворилась на невеличкий пеньок з самотньою гілкою, що стирчала набік, пан Кривозуб задоволено хитнув головою та відпустив партачів на всі чотири.

Наранок він прибув на місце разом з копачами.

- Доброго здоров'ячка вам, панове, - привіталась місцева бабця. Пан Кривозуб на те мовчки відмахнувся.

- То що, ледарі? Вже не відкосите, - підбадьорив він бригаду, урочисто прочиняючи хвіртку. Старший копач глянув туди й показово схрестив лапищі на грудях. Не розуміючи, що коїться, пан Кривозуб зазирнув за паркан і завмер.

Вчорашня гілочка обернулася новим жирним стовбуром. Збоку знущально стирчав присохлий пеньок. "Здається, навпростець тут не пролізеш", - думав він, спостерігаючи за від'їздом копальників.

Наступного дня він прибув не сам. Слідом за ним з машини виліз довготілий, схожий на перерослу жабу, агроном, що волочив здоровенний бутель якоїсь гидоти. "Чарівник, - розхвалював його давній партнер. - Що хочеш зведе, комар носа не підточить".

- Здоров'я вам, хлопчики, - усміхнено привіталась голубина бабця. Пан Кривозуб щось буркнув у відповідь: уся його увага належала дереву. 

Агроном обійшов навколо ворожої рослини та невідомо нащо її помацав.

- Ви точно хочете його прибрати? - спитав він.

- Це дерево! Що воно тобі зробить? - прогарчав пан Кривозуб у відповідь.

- Взагалі-то, - пробурмотів жабур упівголоса, - це незаконно.

Пан Кривозуб мовчки протяг йому сотку. Буравлячий погляд вилуплених очей витяг з нього ще одну. Довгов'язий звично промацав обидві купюри та діловито сховав їх у кишені.

- Ну? - вичікувально подав голос пан Кривозуб.

Замість відповіді, агроном проколупав між кори дірку, запхнув туди якусь ганчірку і вилив усю свою гидоту під дерево.

- Ось і все, - промовив він. - За пару днів почне всихати, головне - не видаляти таблетку.

- Дивись мені, - пригрозив жабурові пан Кривозуб на прощання, застібаючи на хвіртці новесенький замок.

Два дні він спав спокійно. Під ранок йому ввижались скляні хмарочоси з білими кабінетами, що кожним своїм вікном точили рівненькі зелені струмені прямісінько йому в кишені. Із безтурботною посмішкою немовляти він прокинувся. Неквапливо поснідавши, пан Кривозуб знову вирушив на місце.

- Гарного дня, добродію, - привітала його незмінна бабця.

- Драсті, - недбало кинув пан Кривозуб. У відповідь один з її голубів шаркнув лапою. "Примарилось", - вирішив пан Кривозуб та поспішив до трупу лютого ворога.

Ледве хвіртка відкрилась, його ноги підкосились. Ніякого трупу не було: клята рослина тільки дужче роздалась. Пожмакана ганчірка валялась на землі. Кора, з якої виплюнулась дурнувата таблетка, наче скривилась у гидливій мармизі. В пана Кривозуба вперше за кілька місяців піскочив тиск.

Наступної ночі дерево постукало йому у вікно. Незграбно переминаючись на товстенних коренях, воно шкрябало вітами у скло, наче кличучи господаря, який забився в дальній куток та затулився столом. Врешті зневажене дерево голосно зітхнуло листям і, вимахуючи товстенними вітами, взялось лупасити броньовані шиби. Шпінгалет не витримав та гулко вивалився. Вікно прочинилось, впускаючи зелену кудлату лапищу. Гілляка поволі, листок за листком просувалась все глибше...

Від власного вереску Пан Кривозуб прокинувся. Дружина щось незадоволено пробурмотіла та перекотилась на інший бік.

Пан Кривозуб помацав грудну клітину - серце відчутно кололо.

- Доб'є мене кляте дерево, - пробуркотів він.

Під ніч наступного дня, коли вже й сонце зайшло, пан Кривозуб крадькома (ганьба яка!) пробрався на власну ділянку. Навколо не було ні душі, навіть вічна бабця вшилась. От і добре, подумки зазначив він. Міцно затуливши хвіртку, він витяг зі свого кейсу дриль та, пововтузивши його хвилин з десять, вджуготів свирло в стовбур. На всі боки порснули дрібні ошурки. Пан Кривозуб задоволено вищирився й з подвоєнною силою продовжив. Та за декілька хвилин ревіння та впрівання дриль блимнув блакитними іскрами й замовк. На згадку залишилась лише виїмка у стовбурі. Пан Кривозуб тричі чортихнувся, але, пересвідчившись, що вона достатньо глибока, подобрішав. Відкинувши зіпсутий інструмент, він витяг зі свого кейсу гумові рукавички та невеличку пластикову пляшку з акуратно віддертою етикеткою. Ретельно видувши з дірки щепи, він натягнув рукавиці та, обережно розкрутивши пляшку, залив туди прозору жовтувату рідину. Дірка приємно почорніла.

"Ось і все, - думав він, вирулюючи додому. - Тепер тобі, скотиняко, точно гаплик".

Кілька днів пан Кривозуб вичікував. Час від часу його руки самі рвались зарулити до майданчика, та він стримувався. Але врешті не втерпів та якось під вечір під'їхав до своєї ділянки. Він хотів побачити саме всохлий стовбур, що на всі боки розкинув чорні лапи мертвих гілок. Чи, принаймні, помилуватись приречено в'янучим жовклим гіллям. Та жорстока дійсність підготувала для нього черговий удар.

Клятий велетень так само благосно зеленів. Лише похмура нора в метровому стовбурі нагадувала про нещодавні негаразди. Не вірячи очам, пан Кривозуб підібрався до дерева впритул та сунув в це дупло носа. З темряви на нього здивовано витріщилась хвостата білка. Праве око пана відчутно засмикалось.

За три дні пан Кривозуб нервово походжав під своїм парканом. Підключивши свої зв'язки, він розкопав якогось вченого, доктора-стипендіата всяких там біологічних наук, знавця ботаніки та головного спеціаліста з гербіцидів. За символічну (довелось поторгуватись) винагороду той погодився вивести екзотичний аномально стійкий бур'ян, що так вперто заважає суспільно корисному будівництву. Якщо й цей не зарадить, розмишляв пан Кривозуб, залишається хіба що напалм.

Обіцяний професор прибув аж за півгодини. Слідом за собою він притяг якогось обірваного аспіранта з бородою на півобличчя. Панові Кривозубу закортіло відіслати нечупару поголитись, та, повагавшись, він вирішив його залишити: раптом знадобиться в бруді борсатись?

- Доброго вам здоров'я, панове, - промовила остогидла бабця.

- Доброго ранку, - зняв капелюха професор.

- Драстуйте, - відізвався аспірант.

- Здоров'я, - механічно пробурмотів пан Кривозуб . Кілька голубів йому дружно вклонились. Він навіть не здивувався. А старий, здається, й взагалі нічого не помітив.

- То де ж цей ваш бур'ян? - діловито поцікавився він, стоячи під парканом.

- Ось він, - промовив пан Кривозу, прочиняючи перед ним хвіртку. Гидотне дерево розпухло ще вполовину. Старий ботанік, як зачарований, підійшов до нього та помацав кору.

- Нічого собі! - промовив професор, чухаючи потилицю. - І як такий дідуган тут зберігся? Так де бур'ян?

- Оце він і є! - постукав пан Кривозуб по стовбурові, аби до цього маразматика дійшло.

- То ви саме його хочете прибрати? Це ж неприпустимо.

- Ще й як припустимо! В мене всі документи є, все законно! - Пан Кривозуб втрачав терпець. - Невже ви не можете йому щось вколоти, встромити? Прищепити чимось? Поприскати врешті решт?

- Поприскати? Шановний, невже ви не розумієте? - поправив окуляри клятий розумник. - Цього дерева торкатись зайвий раз неможна, аби не заразити раптом!

- Яке ще "заразити"? Йому кислота ні до чого!

- То ви його кислотою труїли? - театрально жахнувся професор. - Ви розумієте, що це злочин? Це ж жива пам'ятка віків!

- Яка, в біса, пам'ятка? Його ще місяць тому тут не було!

Клятий ботанік нагородив його поблажливим поглядом:

- Шановний, він стояв тут ще до народження вашої бабусі.

- Мені начхати, коли він тут стояв! - зірвався пан Кривозуб. - Головне, що зараз його не має тут бути!

- Зараз все владнаю, - раптом промовив аспірант, витягаючи несподівано дорогий мобільник та набираючи номер. - Ало, Макс? Слухай, виїжджай сюди негайно. На Вишневу. Разом з хлопцями.

"Ну нарешті", - подумав пан Кривозуб.

- Тобто: "Як"? З камерами, не на екскурсію. Тут один Кривозуб хоче трьохсотлітнього дуба спиляти.

- Що? - стрепенувся пан Кривозуб. - Що цей ідіот верзе?

"З камерами? Писаки? Які всюди пхаються? Тільки не це!"

- О, то ви його знаєте? І багато цікавого за ним? Ого, нормально так! - аж присвиснув бородань.

- Ану, затули його, негайно! - гаркнув пан Кривозуб ботанікові, тицнувши пальцем у нахабу.

- Ні, Максе, не розуміє, - проговорив той у слухавку. -  До нього не доходить, на що він нарвався.

- Ти, хробак архівний! - вхопив Кривозуб старого за барки. - Знаєш, що тобі буде, якщо цей дебіл не замовкне?!

- Максе, він Проценку погрожує, тому самому! Пиши трансляцію. - Аспірант навів на нього камеру телефона. Зрадливі руки автоматично заслабли. Пан Кривозуб розгублено втупився в гаджет 

- Ви тут показились усі? - заволав він. - Просто приберіть це гадське дерево звідси! Чуєте? Просто візьміть та приберіть його! Раз і назавжди! Що воно вам зробить? Га? Що воно вам зробить?

І, затисши кулаки, рішуче попрямував до дерева. Вслід йому почулось:

- Ого! Максе, тули сюди негайно, тут недільний сюжет назріває.

...

До пустиря галасливо зарулювала "швидка".

...

Ніжно-багряне сонце хилилось до обрію. Лаферія з насолодою простягнула свої старі ноги під ласкаве проміння та наказала голубам розходитись. "Рано! - навперейми зарепетували вони. - Їжа. Більше". "Завтра", - курликнула Лаферія. Розчаровані птахи притихли та один за одним розлетілись. Запанувала блажена тиша. Як і після того, як пухкого молодика, що молотив по дубові кулаками на радість журналістам, забрали лікарі.

Лаферія обережно підвелась, розправила зморшкуваті руки та вкотре помилувалась розлогим дубом. Хай і не секвойні ліси, але на щось її сил ще вистачає.  

- Що воно вам зробить? - впівголоса ласкаво проговорила вона. - І ви йому нічого не робіть. Правда же, моє дубенятко?

Дуб велично схилив до неї свою найтовщу гілку. Бабуся ніжно її приголубила та памахом руки підростила йому кілька коренів. Про всяк випадок.