Засватана

- Пощастило ж тобі, подруга! - з заздрістю Проня подивилася у вікно на працюючих у дворі чоловіків. Жінка перехилила чарку горілки, наморщила довгий гострий ніс і смачно захрумтіла солоним огірком.

 Явдоха здивовано вирічилася на сусідку: - Згорів сарай - оце так щастя привалило! - жінка слідом за Пріською осушила свій стакан і сумно визирнула у двір. Там повним ходом йшло будівництво нового хліва. Євдоха важко зітхнула, згадала, як кілька днів тому горів яскравим полум'ям злощасний сарай. Вогонь за лічені хвилини охопив хистку будову і знищив до тла, тільки головешки лишилися. Добре хоч скотина вціліла. Козачка ще раз зітхнула. Вона сумно підперла кулаком важке підборіддя і потягнулася пухкою рукою до домашньої ковбаси.

- Ох і дурна ж ти, Євдоха, щастя свого не розумієш, - зі знанням справи заявила Проня. Прочитавши в очах подруги подив жінка вирішила пояснити:

- Це не хлів у тебе згорів, це Бог тобі шанс посилає!

- Який ще шанс? - Євдокія дивилася на сусідку немиготливим поглядом, марно намагаючись зрозуміти, в чому везіння.

- шанс влаштувати своє особисте життя, заміж вийти! - Приська взяла великий пузатий бутель і наповнила осушені чарки. - Ти тільки поглянь, сусідко, - вона вказала пальцем на високих міцних чоловіків, - яких молодців тобі наш голова прислав. Всі як один не одружені! - Проня хитро підморгнула Явдосі. - Ти не сумнівайся, я справлялася.

- Що, про всіх чотирьох? - ахнула Євдокія. Господиня дому ще раз виглянув з-за фіранки і на цей раз з цікавістю стала розглядати козаків. Мужики всі були рослі, міцні, хтось старший, хтось молодший. Був тут і зовсім молодий хлопчина Назар - красивий, статний. Чорне як смола кучеряве волосся спадало на високий чистий лоб. А очі, які в нього очі, ну просто диво - великі зелені, немов у березневого кота. Та й прізвище у нього звучне - Побігайло. "А що?" - подумала Євдоха. - "Добре вийде - Євдокія Свиридівна Побігайло - звучить!" - жінка задумливо потягнулася рукою до невеличкого дзеркала, що лежало на підвіконні. Козачка глянула на своє відображення і всі мрії розвіялися наче дим. "Та хіба ж він на таку подивиться?" - Євдоха приречено розглядала вже немолоде обличчя. Від колишньої краси не залишилося й сліду, а був час, коли вона вважалася найкрасивішою дівкою на хуторі. І наречених натовпи за нею слідом ходили, а вона все перебирала, та носом крутила. "За того не піду, він занадто низький, та й той мені не пара - довгий, як верста!" Все їй не так було. Та Євдоха була впевнена, що заміж вона обов'язково вийде, але тільки за найкращого козака. Все добре було, та тільки захворала якось молода козачка, довго в лихоманці лежала, томилася, а як хвороба відступила, то і красу дівочу з собою забрала - окосіла Євдокія. Ліве око прямісінько на переніссі зійшлося. З тих самих пір і женихи пропали. Жінка трусонула головою, намагаючись відігнати від себе накотилі спогади. Вона гірко зітхнула і повернула дзеркало назад на підвіконня. З важким серцем господиня дому підняла очі на вродливого юнака.

- Що, подруга, засумувала? - Проня простежила за поглядом Евдохи. - Так, красень хоч куди! - прицмокнула тонкими губами Приська. - Ну, сусідко, - жінка підняла свою чарку, - вип'ємо за твого майбутнього чоловіка! не чекаючи ні хвилини вона піднесла до рота чарчину.

- Якого чоловіка? - почала вже було злитися козачка. Їй здавалося, що гостя кепкує над нею. - Ти тільки поглянь на нього, - Євдоха відсунула фіранку і уважно подивилася на молодого хлопця. Назар спітнів під час роботи під пекучим сонцем і зняв з себе сорочку. Дивлячись на сильне красиве чоловіче тіло жінки розчервонілися. - Та хіба ж він на мене подивиться?  - Євдокія перехилила чарку горілки і не закушуючи обернулася до гості. Та взяла зі столу червоне наливне яблуко і з хрускотом відкусила великий шматок. - У тебе, голубонько є те, чого немає у місцевих молодух!

- Косоокість, - нервово розсміялася огрядна господиня будинку.

- Ні, - заперечила Приська. Руде довге волосся козачки розтріпалося і бурульками впало на худе обличчя, - досвід! - вона підняла вказівний палець догори. - А ти знаєш що Євдоха, ти його пригодуй! - Проня ще раз вкусила яблуко за червоний бік, - краще твоїх пирогів у всій окрузі не знайдеш! - констатувала вона. Трохи помовчавши гостя продовжила все тим же повчальним тоном:

- Ти ж сама знаєш, що шлях до серця чоловіка лежить через шлунок.

Явдокія задумалася:

- І то правда!

З легким серцем вона розпрощалася зі своєю сусідкою.

Вже ближче до вечора жінка вийшла надвір і почала збирати на стіл, що стояв в густій тіні виноградника. Євдоха за порадою кращої подруги напекла пирогів із різними начинками. Як тільки Проня за поріг вийшла, так Євдокія відразу опару і поставила. Не дарма господиня кілька годин біля печі провозилася - пироги вийшли на славу. Тут були пиріжки з м'ясом, і з квашеною капустою, з картоплею, ну і, само собою зрозуміло, солодкі пироги з маком. Козачка розставила частування на столі, не забувши принести великий глечик молока і чашки. Ще раз прискіпливо оглянувши накритий стіл жінка з привітною усмішкою покликала мужиків:

- Ну, що, хлопці, чай притомилися за день колоди тягати?

Жінка пішла на зустріч козакам. Хлопці обернулися на дзвінкий мелодійний голос і заблимавши очима втупилися на господиню кинувши роботу.

- А як же не притомитися - притомилися! - підійшов до Євдокії здоровий товстий козак Кіндрат Юхимивич Шморгун. Тут, на будівництві, він був головним. Кіндрат посміхнувся козачці і заозирався по сторонах. Зупинивши свій погляд на накритому столі він проковтнув слину і облизнув товсті губи. Господиня вловила погляди робітників і привітно запросила чоловіків повечеряти.

- Трудяги, ви мої дорогі, - веселим голосом почала вона, - прошу до столу. Я вам пирогів напекла, тут на будь-який смак.

Мужики, вимивши замащені руки у відрі з водою, розсілися по лавках і почали наминати частування за обидві щоки. Євдоха була дуже задоволена собою, адже її випічка припала всім до смаку.

Минуло кілька днів. На порозі з'явилася Проня. Вона без стуку увійшла в хату і потягнула носом по повітрю. В будинку дійсно смачно пахло смаженою кров'яною ковбасою, а в печі стояв великий казан, судячи з аромату, що витав у повітрі, в печі доходив борщ.

- Ну що, подруга? - весело запитала Приська, дивлячись на заклопотану господиню.

Євдоха здригнулася від несподіванки. Вона стояла спиною до вхідних дверей і не помітила, як до неї прийшла гостя.

- Як твої справи любовні? - Приська кивнула головою на вікно, за яким працювали мужики. - Прикормила?

Євдокія труснула головою. З-під хустки вибилося довге пасмо темного волосся. Жінка акуратно прибрала його назад під косинку і важко зітхнула.

- Ага, - Євдоха втомлено опустилася на лавку. Складалося враження, що це вона в перший раз за весь день присіла.

- Пригодувала! - господиня потупила погляд.

- А чого ж тоді невесела? - здивовано підняла рідкі брови Проня.

- Пригодувала, - продовжила Євдокія, - та не того!

Жінка піднялася з лавки і підійшла до вікна, відсунула фіранку і поманила рукою подругу до себе.

- Ось, дивись, - вона вказала на альтанку під виноградником, - всі працюють, а він, паразит, сидить, відпочиває та ковбасу наминає.

Дійсно, в густій тіні винограду, сховавшись від жарких променів літнього сонечка, на лавці сидів здоровий пузатий козак. В одній руці він тримав великий шмат хліба, а в другій - кільце домашньої ковбаски. Чолов'яга відкушував великі шматки то від хліба, то від колечка. Здавалося, що він ковтає їжу, не пережовуючи.

- Все їсть та їсть, їсть та їсть, - похитала головою Євдоха, дивлячись на пузаня, - і як тільки не лусне, ненаситна утроба? - козачка злісно тупнула ногою. - А робота-то практично встала, адже Кіндрат тут, на будівництві, головний, а він тільки знай собі пузо набиває.

Проня прискіпливо оглянула товстуна і знизала плечима.

- Ну, а до тебе він як? Проявляє симпатію?

Євдокія завісила вікно і відійшла до пічки.

- Сватів засилати хоче! - вона взяла рогач і витягла з печі важкий казан. - Ходить за мною, як прив'язаний. Як тільки частування доїдає, так одразу до мене і біжить.

На підтвердження її слів двері в світлицю відчинилися і на порозі з'явився задоволений Кіндрат. Він зі свистом втягнув у ніс аромат щойно звареного борщу. Дивлячись на котел, що стояв на столі, очі Кіндрата Юхимовича задоволено заблищали. Широке обличчя розпливлося в усмішці, приховавши під товстими щоками маленькі оченята.

- Євдокія, голубонько, - почав він грайливим тоном, підходячи ближче до заповітного казану і не зводячи з нього погляду, - яка ж ви все-таки господиня хороша! - він не звертаючи уваги на гостю пройшов повз Проню. Наблизившись до казанка він зняв з нього кришку. З посудини повалив густий пар. В обличчя козака вдарив запах часнику та зелені. - Не жінка, а мрія! - козак облизнув товсті губи і заозирався по сторонах у пошуках ложки. Євдоха мовчки взяла з полиці миску побільше і насипала в неї гарячого борщу. Отримавши свою порцію чоловік швидко розвернувся і вийшов геть.

- Бачила? - Євдоха кивнула у слід сховавшомуся за дверима Кіндрату. - Теж мені женішок знайшовся! - вона закрила казан і виразно подивилася на сусідку. Та стояла, роззявивши рота. Здивована таким поворотом подій Приська не знала, що сказати, але трохи подумавши все ж знайшлася.

- А що, - почала вона, - може краще такий мужик в будинку, ніж взагалі ніякого.

- Та ти з глузду з'їхала! - перебила Проню Євдокія. - Я вже кілька днів як проклята від печі не відходжу, - вона розсерджено дивилася на сусідку. - Такого мужика не прогодуєш! - козачка підбігла до вікна і визирнув надвір. Євдоха тицьнула пальцем на живіт Кіндрата. - Та це ж бездонна яма, справжнє кладовище для харчів! - господиня зло відвернулася від вікна. - Е ні, я заради такого мужика все життя біля печі горбатитися не стану! - вона знову обернулася до вікна і мрійливим поглядом провела молодого Назара, який якраз тільки що пройшов через весь двір, несучи на плечі велику дошку. Присьці стало шкода подругу, адже все життя одна баба поневіряється, а тут зустріла нарешті козака своєї мрії, та і той їй не по зубах.

- Слухай, подруго, а ти, може, підпої його, адже сама знаєш, самогон - кращій приворотний засіб! - Проня весело посміхнулася Евдосі.

- А ти права, сусідко! І як я сама тільки не додумалася? - з цими словами подруги розпрощалися.

День вже добігав кінця. Євдоха, не довго думаючи, почала збирати на стіл. Та тільки зараз замість звичайного глечика молока, поруч з нарізаним товстими шматками салом, з'явився великий бутель горілки. Господиня вдоволено подивилася на накритий стіл і покликала мужиків.

- Ну що, козачки, час вечері прийшов, - жінка весело посміхнулася працівникам. - Я вже й на стіл накрила! - чоловіки перезирнулися і, не змовляючись, рушили за частуванням. Попереду всіх біг Шморгун.

- О-О-О! - радісно протягнув довгий худорлявий чоловік середніх років. - Ось це я розумію! - Лук'ян дивився немиготливим поглядом на пузатий запотівший бутель. Мужик потягнувся жилистой рукою до чарки і швидким рухом наповнив її до країв. - Ну що, братці, - Лук'ян Анфимович Синьогуб піднявся з лавки, тримаючи в руках склянку горілки, - вип'ємо ж за привітну господиню! - не чекаючи поки інші наповнять свої чарчини, Синьогуб осушив склянку і навіть не наморщившись і не закушуючи знову потягнувся до бутелю. Євдокія радісно подивилась на козаків, здається, всі були задоволені сьогоднішньою вечерею. Чоловіки були веселі та то і діло нахвалювали щедру господиню. Від приємних слів в свою адресу Євдоха розчервонілася. Вона крадькома з-під густих довгих вій поглядала на Назара. Той, трохи сп'янівши від випитого, теж, як і всі нахвалював Евдоху.

Вже через кілька днів Проня з'явилася біля хвіртки своєї подруги. Жінка не роздумуючи зайшла у двір і з цікавістю заозиралась по сторонах. Будівництво нового хліва йшло дуже повільно, майже і не просунулося з того дня, як Приська була тут в останній раз. І це не дивно, адже працювали всього двоє козаків. Їх начальник Кіндрат Юхимович Шморгун сидів в тіні густого виноградника, і вже за звичкою щось старанно жував. "Цікаво!" - подумала гостя. - "А де ж четвертий?" - вона закрутила головою, вишукуючи очима четвертого працівника, але так і не знайшла. Козачка швидко пробігла повз будівництво, непомітно прослизнула в сіни і на мить завмерла. За дверима почувся хриплий чоловічий голос. Проня припала вухом до замочної скважини і затамувала подих, щоб не пропустити жодного слова.

- Євдокія, серденько, - долинуло до прийдешньої із світлиці, - ну чому ж ви не хочете, щоб я сватів до вас прислав?

Пріська ахнула. "Ось так справи!" Вона обережно прочинила двері й зазирнула до кімнати. Посеред світлиці стояла розчервоніла Євдоха. Жінка невдоволено відвернула голову від високого худорлявого козака, який марно намагався її обійняти.

- Не квапте події, Лук'ян Анфимович, - господиня наморщила кирпатий ніс. У хаті стояв запах горілки.

- Що ж ви, голубонько, мені від воріт поворот даєте? - козак покрутив пальцем довгий обвислий вус. - Не томи, чарівниця, дай відповідь! Адже душа горить! - чоловік грайливо ущипнув Явдоху за пухкий бік.

- Знаю я, від чого у вас душа горить! - грубо відрізала жінка. Вона зайшла до камори і за мить повернулася з великою пляшкою горілки. - Сподіваюся, цього вистачить, щоб загасити вогонь у вашій душі? - козачка поставила пляшку на стіл.

- Ох, Євдокія, - мужик тремтячими від нетерпіння руками обняв запотівший бутель. - Знаєте ви, як приємне козаку зробити.

 Лук'ян із задоволеною посмішкою попрямував до виходу.

- Бачу, сусідка, не того ти підпоїла! - зареготала Проня, дивлячись на незадоволене обличчя подруги. - А що, начебто нічого козак! Чого ж ти носом крутиш? - з посмішкою запитала вона у господині. Євдоха підбігла до вікна.

- Он, дивись! - вона покликала до себе Пріську і вказала на тінисту альтанку. Там, де раніше сидів один Шморгун тепер розсівся і Лук'ян Анфимович. Він нетерпляче облизуючи пересохлі губи наповнив чарку.

- Куди ж за такого заміж йти? - тупнула ногою Євдоха. - Він то і діло все п'є і п'є, так до пізнього вечора. А як стемніє, падає п'яний під тином і дає хропака, - господиня повернулася до співрозмовниці. - Знала б ти, Приська, як він, поганець, хропе. Мені аж в хаті чути.

Проня розсміялася дослухавши подругу до кінця.

- Тобі смішно? - Євдоха ображено відійшла від сусідки. - А я вже почитай дві ночі через нього не сплю. І ти мені заміж за нього пропонуєш? - жінка надула червоні губки. Потім, відкинувши всі образи вона наблизилася до кращої подруги і з надією в голосі запитала. - Що мені робити, Проня, порадь? Як з Назаром бути? - козачка щиро сподівалася, що навчена життям подруга допоможе їй порадою. Приська задумалася.

- А знаєш що... - невпевнено протягла вона, - може, ти до баби Степаниди сходи.

- Це до чаклунки? - здивовано перепитала Євдоха. - Навіщо? - вона злякано подивилася в очі співрозмовниці, адже про бабку Степаниду сильно не хороші чутки ходили.

- Ага, - кивнула головою Проня, - вона тобі приворотного зілля дасть, плеснешь його в склянку своєму Назару і буде він ходити за тобою, як прив'язаний! - підморгнула подрузі Приська.

- А що, адже ідея гарна! - подумала Євдоха. - В любові, як і на війні, всі засоби хороші.

 Відразу ж, після розмови з сусідкою, не втрачаючи часу, Євдокія попрямувала в саму гущавину лісу, саме там мешкала баба Степанида. Раніше чаклунка, як і всі, жила на хуторі, але як тільки у козаків живність почала дохнути та й у самих хуторян здоров'я погіршилося, так прогнали місцеві відьму подалі від села. Що правда деякі, особливо відчайдушні голови, зрідка все-таки навідували бабу. Ходили до чаклунки з різними потребами: кому найближчих сусідів зі світу зжити, а кому і мужика присушити, щоб на інших баб не дивився. Всім баба Степанида допомагала. Довго пробиралася крізь дрімучий ліс і гниле болото Євдоха. Жінка тряслася від страху, але назад не звертала. Трохи поблукавши звивистими стежками козачка вийшла на галявину, де стояла хатинка місцевої чаклунки. У дворі, на відкритому вогнищі стояв великий казан, з якого валив їдкий чорний дим. Поруч з котлом ходила колами стара відьма. Вона то й справа підкидала у вируючу воду якісь трави. Раптом стара різко зупинилася і обернулася до незваної гості. Чаклунка посміхнулася прийдешній, вищирівши свої криві жовті зуби.

- Давно тебе чекаю, Євдохо! - відьма наблизилася до козачки і пильно зазирнула в перелякані очі. - От бачиш, як раз для тебе зілля готую... - вона вказала кривим кістлявим пальцем на великий казан. Євдокія від страху вмліла, ніби застигла, стоїть і слова сказати не може. Хоча ніяких слів чаклунці і не потрібно було, вона і так все знала. Стара взяла склянку і зачерпнула їй бурлящу рідину з казана:

- Бери, козачка, - відьма простягнула посудину з приворотним зіллям Євдокії, - це щастя твоє! Плеснешь в кухоль своєму ненаглядному і навіки він твій буде! - бабка хитро підморгнула закляклій жінці. - А тепер іди додому, - вона вказала Явдосі в напрямку хутора.

Не встигла Євдоха і оком моргнути, а все зникло, немов і не бувало зовсім і дерев'яний зруб, і котел, і баба Степанида, тільки склянка з каламутною водою в руках залишилася. Як безцінний скарб козачка принесла додому приворотне зілля і не роздумуючи виплеснула весь вміст склянки в стакан з узваром. Глянувши на своє відображення в дзеркалі Євдокія посміхнулася і лукаво підморгнула собі косим оком. Жінка вийшла за поріг і озирнулася по сторонах, знайшовши поглядом молодого Назара, козачка не зволікаючи ні хвилини попрямувала до нього:

- Ой, Назарчик, дивлюся я на тебе, ти весь спітнів під пекучим сонцем, - Євдоха з цікавістю роздивлялася гарного козака. Назар і справді змокрів, піт лився з нього струмками. - Я тут тобі узвару принесла, холодного, - господиня простягнула повний келих втомленому за день роботи юнакові, - на, випий, чай полегше буде! - в її очах блиснули веселі іскорки.

- Спасибі, хазяєчко, - Назар обдарував жінку привітною посмішкою, але брати напій із рук Євдокії не поспішав, - не хочеться мені щось, я після вип'ю, - хлопець витер рукою мокре від поту чоло. Він швидко підняв з землі важку колоду і пішов геть, залишивши застиглу від несподіванки козачку. Не встигла вона отямитись від такої невдачі, як до неї підбіг не високий дужий мужичок:

- Та ви, пані, не турбуйтеся, - весело дивлячись на розгублену жінку сказав він, - Назар не випив, так я вип'ю! - не встигла Євдоха і слова сказати, а спритний Прокоп Петрович уже вихопив з її рук склянку і випив залпом весь вміст. - Ох, хороший узварець! - козак обтер залихвацки підкручені догори вуса, - спасибі вам, Явдокіюшка, - чоловік підняв на Явдоху погляд і остовпів. - І як це раніше я не помічав, що ви така красуня! - Прокоп дивився на хозяйку повними любові очима. - Та я за вами хоч на край світу! - Євдокія схопившись за голову кинулася в хату. Вбігши в кімнату вона зла на саму себе тупнула ногою і відразу ж у вікні побачила закохані сірі очі Прокопа Петровича.

Через кілька днів Проня з Евдохою сиділи за столом. Жінки осушили по чарці горілки й затягли сумну пісню.

- Ох, Приська, - перервала тривалу пісню про важку бабину долю Євдоха, - що ж мені тепереча робити? - козачка взяла зі столу зарумянений пиріжок і з хрускотом відкусила невеликий шматочок.

- За Гаркушу заміж іди! - гостя знову наповнила чарки.

Господиня скривилася. Вона відклала надкушений пиріг в бік: - Та як же я за нього заміж піду? - жінка відсмикувала фіранку. За нею, припавши до самого скла, розпливлося в дивакуватій посмішці розпашіле обличчя козака. Чоловік із захопленням дивився в косячі очі дебелої господині, при цьому зітхав і охав. Євдокія опустила завісу. - Бачити його вже не можу! - вона взяла склянку і в один ковток осушила її. Закусивши цибулею козачка трохи наморщила ніс. - Прокоп нічого не робить цілими днями, тільки ходить за мною, немов прив'язаний, - вона махнула рукою, - ну на кой мені такий мужик здався? - Євдоха простягнула Проні пиріжок з маком і привітно запитала. - Що мені з Назаром робити? Дай пораду! - козачка в очікуванні застигла. Все сподівалася, що сусідка обов'язково що-небудь придумає. І як виявилося не даремно Євдоха на Приську розраховувала. Та, взявши частування з рук подруги, потягнула довгим носом запах свіжої здоби і задумливо промовила:

- Знаю я, сусідко, спосіб один як отримати бажане, - вона відкусила шматок пирога і ретельно прожувавши його продовжила, - мені про це ще моя бабця розповідала... - козачка відклала пиріжок на тарілку і потягнулася рукою до своєї чарчини.

- Не тягни! - Євдокія в нетерпінні засмикалась на жорсткій лавці, - ну! - вона виразно подивилася на гостю, та сиділа з загадковим виглядом:

- Спосіб цей не простий. Тут головне не налякатися та не втекти, - наганяла більше жаху на господиню Пріська. - Стало бути... - вона осушила свою чарку, а потім продовжила, - потрібно зарізати чорного півня, обпатрати його і засмажити в печі, - Проня взяла з тарілки пиріг з маком і відкусила шматок побільше.

- Обов'язково чорного? - здивувалася Євдоха.

- Угу... - кивнула їй співрозмовниця, - обов'язково чорного. Так ось, - вона заозиралась по сторонах, переконавшись, що в хаті більше нікого немає Проня продовжила, - опівночі ти повинна знести цього півня на цвинтар і продати його.

- Кому ж я його на кладовищі продам? - Явдоха здивовано округлила очі, - та ще й вночі? - вона покрутила пальцем біля скроні. Приська хижо посміхнулася:

- Та ти не бійся, покупців багато буде! - жінка лукаво підморгнула подрузі, - і пропонувати за це частування вони багато стануть, обіцяти тобі будуть золоті гори, - вона підняла вказівний палець догори. - Та тільки ти обміняти свій товар маєш на просту залізну каблучку. А як обміняешь, так відразу додому і вертай, не обертаючись, - гостя знову наповнила стопки. - А вже вдома, як одягнеш перстень на палець, бажання твоє і здійсниться! - вона весело підняла свій стакан, хотіла його до рота піднести, але зупинилася, - та тільки пам'ятай, коли з кладовища повертатися будеш - не оглядайся! - Проня виразно поглянула в перелякане обличчя подруги. - А то пропадеш!

Залишившись одна Явдоха зітхнула. Вона не знала, як їй бути, адже рада подруги її дійсно налякала. Кинувши погляд у вікно вона побачила Назара. Молодий козак подивився на задумливу жінку і обдарував її променистою посмішкою. Всі сумніви тут же зникли. Козачка не довго думаючи почала готуватися до сьогоднішньої ночі. Вона, як її вчила сусідка, засмажила чорного півня і обережно загорнула його в рушник. Ближче до півночі Євдоха вийшла з двору й рушила на місцеве кладовище. Опинившись на цвинтарі козачка обережно заозиралась по сторонах. Місяць яскраво світив у зоряному небі, висвітлюючи похилені хрести. Навколо все було тихо, поблизу не було ні душі. Раптом, Євдоха почула позаду себе тихий шепіт:

- Для кого півня несеш, господине? - жінка злякано обернулася і відразу ж сахнулася вбік. Прямо перед нею, на могильному пагорбі, сидів старий страшний дід. Він тягнув кістляві сині руки до рушника, в якому був загорнутий півень. Не чекаючи відповіді дідок вчепився в згорток, його очі налилися кров'ю, - продай його мені! - старий простягнув козачці кілька золотих червінців.

Євдоха злякано відступила назад і тут же наштовхнулася на щось м'яке. У жаху вона озирнулася і зустрілася поглядом з величезним кудлатим вовком. Звір стояв на задніх лапах, його очі світилися в темряві жовтим світлом:

- Продай мені півня! - звернулася страшна істота до незваної гості і нестямно завила. Вовк простягнув пазуристу лапу до згортку, - я тобі каміння самоцвітного дам, цілу гору! - з його іклів стекла краплею слина. Євдокія взвизгнула, їй хотілося все кинути і прожогом кинутися подалі від цього страшного місця, але відступати було не можна. З усіх боків її оточили потойбічні сутності: мерці, вовкулаки, упирі... Всі тягнули до неї пазуристі лапи, мертвецькі сині руки, копита. З усіх боків чулося:

- Дай! Дай! Дай! Дай!

У Евдохи голова пішла обертом, не встигла вона й слова мовити, як до неї підскочила старезна буззуба карга зі стирчащими в різні боки сплутаними пасмами:

- Продай мені, - і простягла козачці красиве намисто з перлів. Слідом за старою з'явився рогатий череп:

- Продай мені, я тобі хоч місяць, хоч зорі дістану!

Євдоха відскочила, вона судорожним поглядом шукала в натовпі того, хто дасть їй за півня просту каблучку, але не знаходила. Раптом усі замовкли, та розступилися в різні боки. Перед козачкою, прямо з могили висунулася кострубата рука, вся у виразках і бородавках. З під землі почувся приглушений замогильний голос:

- Продай мені, - у худих пальцях з довгими брудними нігтями блиснуло в місячному світлі залізне кільце. Євдокія не роздумуючи вихопила з чіпких пальців те, за чим сюди прийшла, віддавши півня. Отримавши бажане вона розвернулася спиною до нечисті і кинулася з усіх ніг з кладовища. Позаду себе козачка почула гучний хлопок, все навколо затремтіло і загуркотіло, почулося виття розлюченого натовпу. Щось велике і невідоме наближалося до Явдохи. Жінка перелякано озирнулася, забувши про попередження подруги, і тут же земля під її ногами розверзлася, заховавши в своїх надрах козачку. Так і щезла Євдокія. Наступного ранку на кладовищі з'явилася Проня. Вона підняла з землі мідний перстень і наділа його на палець, її губи розтяглися в хижій усмішці.