За аметистово-фіолетовим обрієм

Бріяніс зірвався з мокрого від поту ліжка. В’язка темнота тиснула на нього, ніби намагаючись сплющити в нижчий вимір. Важко дихаючи, чоловік вискочив на балкон.

Аметистово-фіолетовий світанок віщував новий день. Два блідо-жовті місяці Обрію нависли над набухлими куполами міських масивів. Та незабаром із-за них мало вивергнутись щось велике та пригнічено-багряне. Центральне світило системи – Зорія, було оранжевим нестабільним гігантом. Чоловік заворожено споглядав цю картину. І не вірилось, що він уже в цій реальності.

Вона знову йому наснилась. Та невідома пахуча дівчина з глибокими голубими очима. У них − божественний простір! Він ніколи її не бачив у реальності. У своїй реальності.

«Може мозок просто видає затиснені бажання? Так. Але де я взяв цей образ? Десь побачив у Міжкуполлях? Можливо. А далі уже уява домальовує, що хоче. І регулярно одна і та сама… Крім того, вона якась інша, не така, як… та я і жінок у своєму житті мало бачив. Тобто бачив достатньо, от тільки були вони зовсім не такі, а нейтральні якісь чи як…»

Серце стукало так, що заснути буде важко. А треба було б, бо за день потрібно відшліфувати аж два складних темпорагди. Замовник чітко визначив строк. Робота дуже важлива. Темпологам добре платять. Це важлива галузь для Суперобрію. То ж потрібно або приймати снодійне, або вже сідати за чорнову обробку.

Бріяніс зайшов у ванну, вмився та шумно випустив повітря носом. У дзеркалі побачив своє змарніле обличчя. Довге волосся мокрими зміями спадало з голови. Нещодавно йому перевалило за сорок. Він уже досвідчений майстер. Чоловік пишався тим, що знав своє ремесло і займав пристойне місце в категоріях Суперобрію.

Майстер оглянув своє робоче місце. Усі інструменти лежали на столику та полицях. Темпоскоп теж був під’єднаний. Залишалось лише увімкнути.

2

Підвечір, коли Зорія потьмяніла та почала скочуватись за горизонт, він завершив замовлення. Вирішив пройтись берегом мультеану. Суперобрій не забороняв прогулянки у межах свого сектору.

Бріяніс неквапливо човгав набережною. Зараз він відпускав свій розум після довгих годин концентрації. Та втома була йому приємною. Адже темпологія була не тільки його професією, а й хоббі.

Перебуваючи у категорії майстрів, він не знав, що таке сім’я. За регламентом Суперобрію, він повинен регулярно щеплюватись та просто робити свою роботу. Бути темпологом його ніхто не примушував. Це був його вибір. Йому присвоїли надійну категорію, надали житло, соцзабезпечення, гарну платню. Що ще потрібно?

Якби ж тільки не ті сни…

Бріяніс був мовчазний. Але у собі давав волю своїм роздумам та іноді любив пофілософствувати.

«Щоб я зараз робив, якби у мене була партнерка?» У животі щось залоскотало. «Певно ми би разом дивились на захід Зорії. Або на згортання дерев у лінії прибою. Ми б присіли – он там, і говорили, говорили, говорили. Ні, говорила б вона. А я би тільки слухав та нюхав її. Ось так.» Бріяніс уявив, якби він заплющував очі та непомітно витягав би носа у її бік. Темполог вмостився на вільній лавочці.

«Що це за таке бурлисте відчуття? У животі солодкі-пресолодкі флуктації, губи сохнуть і хочеться їх облизувати. Більше того, хочеться облизувати не тільки свої, а й…. Гальмуй! Це вже занадто. Суперобрій таке не заохочує. Я ж недавно прищепився!»

− Ей, друже, купи камінчики! – почувся хриплий голос.

Бріяніс часто закліпав. Перед ним стояв сутулий небритий чоловік. Від нього ще й недобре пахло. Підбирач. Ця категорія не віталась ніким. Але ж вони існували. Інколи просто закрити очі та вдати, що їх не помічаєш, не виходить.

− Відчепись, я ті камінчики кожен день бачу.

− Та брат, рятуй, немає за що купити погризти! − наполягав прохач, не слухаючи.

− Залиш мене, набрид. – відмахнувся Бріяніс.

Тоді підбирач обрав іншу тактику.

− Ну, як хочеш, просто на Сортувальній був прорив, то ж я зумів підібрати дещо, так, там стрічок немає… майже…, такі рвані, то може віддасиш темпологу, то й він підрихтує. Ну, я ж небагато прошу, один обр за штучку. Це ж нічого для тебе.

Бріяніс звів брови.

«Прорив на Сортувальній? Він напевно бреше. У такому випадку, там було б багато поліції. Суперобрій такого не упустить.»

− Коли стався прорив? – недовірливо насупився майстер.

− Сьогодні вночі, перед світанком. – очі прохача навіжено блищали, з рота летіли крапельки слини. – я порився в породі всього хвилину-другу, а потім нагрянули лягаві. Я ж злиняв через водостік, мусив правда чекати, поки розкриються дерева, щоб драпанути…

− Гаразд, давай свій мотлох, п’ять штучок. – зітхнув темполог. – Вистачить тобі перекусити та ще і на проїзд.

Він радів, що спекався цього задрипаного шукача пригод.

3

Спочатку було Виверження. Воно було колосальне. Так утворився цей сектор Всесвіту. Потім виникла зоря Зорія, а навколо за довгі ери сформувались планети та їх супутники. На одній із них – Обрії, виникли люди. А потім були війни. Одна дуже велика війна, яка змінила людство назавжди. Тоді до влади прийшла організація «Суперобрій». Саме вона врятувала цивілізацію від краху. Так, закони жорсткі, так, суспільство категоризоване, але ж інакше просто неможна.

Люди не знають нічого зі своєї історії. Велика Війна знищила все. Він пам’ятає лише свого дідуся, який пережив Війну та був несповна розуму. А тато та мама животіли під куполами, поки не вжилися в епоху категоризації. Тут кожному своє місце. Кожному свій сенс. Зате мир та безпека. Суперобрій запевняє, що завжди так не буде. Спочатку потрібно відновити Обрій.

Бріяніс вважав себе щасливим, бо коли бачив таких підбирачів… Так, він не Розширювач, не Контролер чи Планівник, але ж і категорія Майстра, в якій він був, давала йому все необхідне, щоб жити як нормальний обріянин. Тим більше, що це відповідає його призванню: робити з потворного – блискуче, з темного – сяюче, з неживого – живе. Він має справу з основами природи!

Після Виверження, речовина розгорнулась у якомусь надцятому чи то цятому просторі. У якому точно – то того ніхто не знає. Навколо ж існувала незчисленна кількість субстанції – залишків всесвітів інших вимірів – низьковекторних бульбашок. Ті бульбашки осіли, скам’яніли та перемололись у мультеанах Обрію на ось такі камінці. Часто у них можна побачити різноманітні включення. Камінці із темпострічками – часовими стрічками називають темпорагдами. Ось такі, необроблені камінці відібрані на Сортувальній фабриці, потрапляли на стіл таких темпологів, як Бріяніс. Звичайно, на фабриці є багато і штатних шліфувальників, але роботи більш, ніж достатньо. То ж послуги аутсорсингу заохочуються завжди. Він обробляє ті камінці − зачищає, оцінює, розрізає, шліфує та полірує, так щоб темпострічки були добре зчитувані. Потім вимогливий споживач зуміє насолоджуватися дивними реальностями з низьковекторного камінця, що буде висіти у нього або у неї на шиї або на зап’ясті. А може й на кільці. Як правило це була історія якоїсь планети. Носій міг переглядати її у будь-якій точці часового вектору та в будь-якій точці тривекторного світу.

Так, Бріяніс був щасливий. Аж поки не з’явились оті сни. Вони знищили відчуття рівноваги та посіяли неспокій. І від нього він рятувався лише роботою.

Вдома неозброєним оком недбало оцінивши перші нікчемні камінці, майстер позіхнув та подумав, що досить себе мучити. Його чавунне тіло тягнулось до ліжка. Все-таки минулої ночі він добряче не виспався.

4

Не виспався він і цієї ночі.

Цього разу вони пристрасно торкались одне одного. За вікном балкону був сірий день та шурхотів легенький дощик. Він входив у неї неспішно та ритмічно. Ненаситно стискав її пругенькі перса. Вона дихала синхронно з їхніми рухами затиснувши його у свої ніжні лещата. Їхні енергії змішалися. І зовні і всередині.

Бріяніс рвучко піднявся з постелі, наче пролунав сигнал тривоги. Усе тіло тремтіло та було вогким від поту. Він часто сапав ротом повітря. Серцю було замало місця у грудях. Знову бухнувся на ліжко. Чоловік відчував себе спустошеним. Під скуйовдженим покривалом він намацав якусь іншу рідину, крім поту, також теплу.

«Не може бути! Я ж тільки недавно знову прищепився!»

Бріяніс поволі встав. Але тремтячі ноги не дозволили йому знаходитись в такому положенні довго. Опустився у крісло поряд.

Він знову був з нею. Вона називала його Часославом! Це певно трансляція з іншої реальності? Іншого високовекторного світу? Іншого життя?

Майстер вийшов на балкон. Там ще стояла притуплена безмісячна ніч. Чомусь чоловіку хотілося, щоб уже зійшла Зорія, і щоб на сході запалився той аметистово-фіолетовий світанок. Як правило ті сни приходили до нього саме у передсвітанкові години. Йому здавалось, що у ті тихі години віяло містикою та … наче народжувалось щось… нове, незвідане та прекрасне. Але не цієї ночі.

«Щось не так?»

Бріяніс оглянув своє заклякле від постійного сидіння тіло. Своє вкотре мокре ліжко. Про відпочинок не могло бути і мови. Потрібно усе попрати. Та привести себе в норму.

Йому потрібно було ще дошліфувати один маленький темпорагд. Та руки були ватяні. Тому він вирішив розминутися на порожніх камінцях, придбаних у підбирача.

Спочатку підставив їх під мікроскоп. Нічого цікавого. Де-не-де тривекторні включення, в одному − сліди коротенької низькорозвинутої темпострічки. За кілька хвилин Бріяніс поклав на стазисний тримач останній камінець.

Темно-зелений залишок породи був дуже забруднений осадами. Багато тріщин. Потенційний блиск хороший. Колір насичений. Включень багато, але всі якісь хао… Не може бути! Під широкою закрученою тріщиною Бріяніс виявив чітку жовтувату смужку. Вона була закутана у тривекторну шкарлупу.

«Темпострічка!»

Серце майстра загупало скаженим поршнем.

Він зіскочив зі стільця і збентежено схопив шліфувальний інструмент. Звільняючи місце для нього, змів рукою зі столу чотири інші камінці. Бережно зняв темпорагд із тримача мікроскопа. Тамуючи збите дихання, глибоко втягнув повітря та взявся за роботу.

За годину стривожений майстер, поправивши заплетене ззаду волосся, поклав дивний камінець у тримач темпоскопа та одягнув прозорий шолом для руху по темпострічці.

5

На екрані лінії зв’язку над зображенням Бріяніса висвітилась червона цятка. Запис повідомлення пішов.

− Даро, слухай, вибач, що так пізно. Я і не фоную, просто відправляю повідомлення, знаю, що ще пізно, ой, тобто, рано… Так от, тут таке діло… − Бріяніс кашлянув. Він зсутулився ще більше, норовлячи якнайкомпактніше втиснути своє обличчя в камеру. – Я випадково підібрав один камінець, думав, що мотлох, а це, уявляєш, якийсь дивний темпорагд! Є еволюція органіки. Пишна така, багата, дивитись можна роками… Та що там, мільйони років, сотні мільйонів! Планета подібна на нашу! Ніби дві каплі… Але я помітив, дійсно дивну річ. При кінці стрічки видніється якийсь конусоподібний відросток. Це ніби як четвертий вектор! Я такого ще не бачив. – майстер протер розчервонілі від утоми очі. Голос тремтів. − Ця темпострічка явно має цивілізаційну складову! – Йому не вистачало повітря, він намагався проковтнути слину, але її у глотці було сухо. − Я шукаю… Хто ж іще міг утворити таке включення? Одним словом, Даро, приходь, як тільки прокинешся. Треба твоя думка. Та і оцінку підтвердиш.

Бріяніс відправив повідомлення. Його колега був колись його наставником та вчителем. Тепер вони рідко спілкувались, але зараз випала слушна нагода.

Немилосердно хотілось пити. Майстер ковтнув води на кухні та знову увімкнув темпоскоп. Відкотив збільшення назад. Вирішив переглядати з великим кроком.

«Ящери, ящери… Усюди … Так. Потім відбулась якась катастрофа. Ага, астероїд. Вуххх. Ящерів менше. Зовсім мало. Тепер ссавці. Так, птахи різні, ікласті хижаки, примати. Який же багатий тут світ! Це просто золоте дно, а не темпорагд! Більше приматів. Багато. Гуманоїди. Осмислення! Вони змінюються! Це ж зародження панівної раси! Народження цивілізації! Ось вона, так! Люди!»

«Теж люди?!»

Бріяніс зірвав із себе шолом. Повільно закрив та відкрив очі.

«Це якась примара!»

− Це якийсь жарт? – прошептав він. – Імітація? Тоді вона бездоганна…

6

Бріяніс уже нічого не відчував навколо. Був тільки він та темпоскоп. Перейшовши на маленький крок, темполог обережно рухався далі по часовій стрічці нової планети. Він підходив до початку відгалуження у четвертий вектор. 2018ий за людським літочисленням, 2020ий. Він перемістився і у просторі. Помітив точку векторного розлому.

Лютий 2035ого, Швейцарія, Великий адронний коллайдер.

«Ні, це занадто далеко, потрібно за кілька тижнів, чи місяців до того. Зв’язати причетних до цього істот. Ось.»

Україна, Київ. 20 жовтня 2034 року. Він бачив уже десь цей парк!

«У снах?»

Майстер пустив нормальну течію стрічки. Ось він помітив двох молодих людей. Хлопець та дівчина брели тримаючись за руки. Мінімальний рух у просторі. Зміна ракурсу. Бріяніс піднісся по пари впритул. Ті присіли на широкому поваленому стовбурі дерева.

Темполог роззявив рот. Це ж… вона! Та дівчина з його снів! До нього долинула їх розмова.

− Я навіть не знаю, як описати… − схвильовано але з вогником в очах починає хлопець. – Якщо все вийде, це буде… революція! Це буде кінець війн, нове суспільство! Правда треба ще прогнати все на тестері… Бо математично це просто неймовірно. Це, як … твої очі! Вони ніби маленькі, такі іскристі, а коли в них вдивляєшся, то бачиш там…

− Бачиш там… − прошептала вона майже нечутно, і грайливо блиснула очима.

− Бездонні простори! Цілий Мультиверзум! – зобразив хлопець руками уявне колосальне поле.

− Ти в мене розумник, Часі. – Мальва хихикнула та бігло цьомнула його у губи. Він притулив її до себе.

− Ми живемо у дивну епоху. – продовжував натхненно молодий чоловік. − Це може бути відкриття, яке виведе людство на новий рівень! Я надіюсь, що у нас все вийде. Завтра цілий день перевірка програми, післязавтра – представлю колегам, потім − генпрогон. Якщо буде успішно на симуляторі, тоді подаємо заявку та летимо у Швейцарію!

− У вас все вийде. – Дівчина притулилась до партнера ще більше та опустила голову йому на плече.

− А знаєш, Мальва, якби не ти, − він зробив паузу та продовжив тихіше, − якби тебе б не було зі мною увесь цей час, то я б нічого не досяг. Так. у мене з тобою ніби нові чакри відкрились, чи як…

Вона затремтіла від беззвучного сміху.

− Ти хоч знаєш, що таке чакри? Ти, світило науки. – і кришталево засміялась.

− Та, все одно, я фізик, а не езотерик.

− Часі, − тихо муркала Мальва йому на вухо. – а знаєш, що я думаю про природу речей?

− Що?

− Я думаю, що любов – це надпросторова хвиля, яка пронизує усі перепони, грає на суперструнах небесні мелодії, які проходять крізь час та усі виміри, якщо вони існують…

− Існують. – упевнено перебив її Часослав.

7

Зненацька запікав комунікатор. На екрані з’явилось заспане небрите обличчя.

− А, Даро… − прохрипів Бріяніс.

− То в тебе там щось цікаве? – почувся лінивий голос. – таке, що аж о другій не відпускало?

− Та…к. Е-е-е. Я переглядаю… це… зовсім заглибився. Так цікаво…

− Я думаю, що той четвертий вектор, то просто якесь лайно. – перебив його Даро. – Ти перевіряв, чи це бува не підробка?

− Перевіряв. Чисто.

− Знаєш, буває, що бульбашки змішуються… Ну, добре, я заскочу до тебе через трішки, ок?

− Угу. – кинув Бріяніс. Зв'язок перервався.

8

«Її звати Мальва! Яке заобрійне ім’я!»

У снах Бріяніс бачить світ крізь його очі! У голові темполога зринає думка, що той хлопець – він сам у молоді роки, але ж… Він зовсім не схожий на нього!

«Часослав. Його звати Часослав! І це почуття… Вона сказала, це – лю-бов?»

Майстер знову увімкнув шолом. От халепа, смикнувшись, щоб прийняти виклик Даро, він змістився по стрічці на три місяці в майбутнє. Хотів уже повертатись назад до розмови закоханих, аж тут…

Він бачить Мальву саму у тому ж парку, тільки уже засніженому. Зі смартфоном. Вона розмовляє з Часославом. Дівчина схлипує:

− Не треба нічого пояснювати. Так, світ змінився. Ти тепер суперстар, зривай свої куши, рви струни, роби прориви, реалізуй свою теорію великого викиду, штрикай своїх одноразових надпросторових ляльок, а мені більше не дзвони! – І тут її голос зірвався в плач. – Я думала, наша любов пройде в усі виміри, а вона не втрималась і до весни навіть у трьох. Прощай. Мене в тебе не було. Я – інша реальність! – Мальва піднімається. По її щоках цебенять сльози. Вона з силою жбурляє апарат у сміттєвий бак. Дзенькіт металу відбивається реквіємом. Дівчина безуспішно втирає сльози та незвичним для неї широким кроком прямує до виходу з парку.

«Як же ж можна було … таку милу істоту… покинути… Звичайно, що ж таке якесь субтильне почуття у порівнянні з науковою революцією, цивілізаційним проривом? Ех, Часослав! Що ж ти коїш?»

Темполог закрив обличчя долонею.

9

«Теорія Великого Викиду…Викид? Що це?»

Бріяніс чітко бачив розширення «конуса» четвертого вектору над тримірним простором людей та темпострічкою. Але далі… В майстра розширяються очі. Далі іде отой дивний розлом і… кінець. Стрічка та чотиривекторне включення впираються у стінку розлому. А далі немає нічого! Просто завихрення, які зливаються з гранню темпорагда!

«Викид!»

«А спочатку було Виверження… Виверження і Викид. Викид та Виверження.»

Бріяніса ніби пронизало потужним електричним розрядом.

«Це ж одна і та сама подія! Для людей Землі це був Викид у світ іншого виміру, перехід в іншу систему Мультиверзуму, кінець їхнього світу, а для нашої цивілізації, людей Обрію, це було Виверження та початок нашого світу!»

10

«Чому ж усе сталось так, як є? Людство спочатку відкрило четвертий вимір, а потім пройшло кварковий поріг для свого всесвіту. Який там в них був вимір? Дев’ятий? Одинадцятий? Пішло до безкінечно малого, а прийшло до безкінечно великого. Такого великого, що цілі всесвіти у вигляді бульбашок плавали в океанах однієї планети – Обрію! А час виявився черговим нижчим вектором, вкрапленням у залишках тих всесвітів. Звичайно, через свою дурість, людство не змогло взяти під контроль нові можливості, та його розірвало від власної могутності! Відбувся перерозподіл влади у новому світі. О це і була та Велика війна, яка стерла все! Навіть те, яким способом люди прийшли до такої мірності.»

Бріяніса пересмикнуло від кусючої здогадки.

«Певно, Суперобрій хоче сховати інформацію про справжню історію! Саме тому вони так налягають на шліфувальну галузь темпорагдів та споруджують сортувалки по всій планеті! Вони шукають… саме цей темпорагд!»

Він нервово зайорзав у кріслі.

«Трясця! Навіщо я фонував тому Даро? Лазутчики Суперобрію усе пронюхають! Хоча, я, здається, не казав йому про людей у темпострічці… Але згадав, що бачив там планету, подібну на Обрій, та про четвертий вектор! А може пронесе, може Суперобрій не все слухає… Треба вивчити механізм Викиду…»

І в цей момент у двері подзвонили.

На лобі майстра знову виступив піт. Даро не міг прийти так швидко.

11

Коли Бріяніс увійшов у коридор, то побачив, що двері уже відкриті. На порозі стояли працівники поліції. Суперобрій таки прийшов до нього.

Двоє ставних чоловіків в сірій уніформі безцеремонно увірвались в його житло. Перший рішуче наблизився до майстра.

− Що робите в таку ранню годину, пане Бріяніс?

− Е-е-е, шліфую… не спиться. – вичавив із себе темполог та під натиском полісменів позадкував до робочої кімнати.

Коли вони опинились всередині, другий сірий поліцейський спитав:

− Де камінець?

− Е-е-е, який? – ноги Бріяніса трусилися.

− Не клей дурня, ти знаєш, про який ідеться! – вантажив питанням агент Суперобрію.

− Я працюю одночасно із багатьма…− кволо прохрипів майстер.

− Той, в якого чітка темпоральна стрічка, який ти знайшов учора ввечері чи сьогодні вночі! – грубо випалив перший поліцейський.

Майстер зам’явся, і далі вдавав, що не розуміє. Він думав, як поступити. Але нічого путнього не міг вигадати.

− Що ти там побачив? – бездушно продовжував полісмен і присів, розглядаючи підлогу шліфувальної. Він побачив кілька розкиданих камінців, підняв один та пильно придивився.

«Суперобрію дуже кортить отримати той камінець! Або намагається затерти сліди про минуле, або… дійсно не знає всього! Невже це все правда? Для чого їм це? Щоб піти далі? Вознестись вище? Почати новий вектор для цього тоталітарного Всесвіту? Просто використовуючи технологію людей з темпорагду, вийти у інший векторний світ та отримати тотальний контроль над цим всесвітом! Всесвітом без кохання.»

Другий агент схопив мікроскоп та крикнув:

− Відповідай на питання!!!

− Може, ви маєте на увазі… − майстер розгублено забігав поглядом по кімнаті.

− Нічого. – прошепотів поліцейський, жбурляючи мікроскоп на підлогу. Стазисний тримач відколовся.

Перший поліцейський встав та демонстративно викинув піднятий камінець через плече. Потім неспішно перевів скануючий погляд на полиці. Там акуратно лежали складені рядами численні камінці. Та підступив до темполога. Той з ляку позадкував до іншого столу, на якому розмістився темпоскоп.

− Там. – сухо вказав перший на недбало залишений на столі візошолом темпоскопа.

Бріянісу уже не було куди відступати. Він оперся спиною на стіл.

− А… це… Там цивілізаційна лінія… − голос темполога тремтів. – Ви дасте мені можливість п-п-попрацювати над ц-ц-цим камінцем д-д-далі?

Поліцейські перезирнулися. Очевидно, що у них у вусі передавач, та вони слухають чиїсь чіткі команди. Враз перший агент витяг з кишені зловісний пристрій − сіру видовжену коробочку, та спрямував на майстра.

«Сплющувач!!!»

− Ні!!! Я… − заволав Бріяніс та інстинктивно відхилився назад. Його спина нависла над темпоскопом, над стазисним затискачем, де мирно висів той темпорагд.

− Сплющуй його! – вироком почулось від другого агента.

Темполог намагався щось крикнути, інстинктивно витягнув руку в перед, але вже було пізно. Сірий полісмен натиснув на кнопку сплющувача. Останнє, що почув майстер, був тихенький писк.

12

«Усміхнене обличчя Мальви».

«Любов − це надпросторова хвиля, яка пронизує усі перепони, грає на суперструнах небесні мелодії, які проходять крізь час та усі виміри …»

«Коли стався прорив? …Сьогодні вночі, перед світанком…»

«ті сни приходили до нього саме у передсвітанкові години...»

«Часі…»

«Мальва…»

Свідомість Бріяніса згасла.

13

Він прокинувся від ниючого холоду. Його трусило. Навколо пожовкле листя та голубе небо. Дуже яскраво! Чоловік примружився та прикрив очі рукою.

«Це не Обрій! Де я?!»

Бріяніс схопився на ноги.

«Я у тому ж земному парку! Занурений у віртуалку через візошолом? Але… яка в біса віртуалка? Мене ж сплющили!»

Майстер оглянувся, тихо постогнуючи від шаленої яскравості. Там вузькою алейкою, тримаючись за руки, неспішно просувались чоловік та жінка. Бріяніс обтрусив листя, вийшов на доріжку та зсутулившись рушив у їх бік. Коли до них залишалось кілька метрів, темполог почув знайомі голоси.

«Мальва й Часослав! Вони знову разом!»

Бріяніс враз зупинився. Намагався себе опанувати. Певно агент сплющив його до тривекторного стану, і він потрапив через окуляр темпоскопа прямісінько туди, де перебував маркер! А прив’язаний він був до цих двох молодих людей! Судячи з погоди, він очевидно змістився у минуле, і зараз перебуває за кілька днів чи тижнів до експерименту!

Майстер замружив очі та охопив голову руками. Не йняв віри.

«Я у їхній реальності!»

Десь там, у високовекторному світі Обрію, агенти очевидно знайшли темпорагд, здобули необхідну інформацію. Вони прибрали Даро, що невчасно прийшов відвідати колегу. Можливо, навіть колега здав його їм? Неважливо. Може ті агенти спостерігають зараз на темпострічці реальність з ним у психіатричній лікарні чи у тюрмі на планеті Земля. Суперобрій знайшов свій початок, а головне, у нього була зброя, нові забуті знання про надвекторні технології. Він їх застосував для переходу на ще вищий рівень. І тепер ніщо не завадить йому панувати. У тій реальності.

Але Бріяніс зараз в іншій. І у нього є перевага. Він знає, що буде. Точніше, може бути, але не обов’язково відбудеться!

Майстер сів на лаву. Освіжаючий вітерець овіяв його та зворушив хаотичний килим пожовклого кленового листя. Темполог кашлянув. Заплющив до болю очі.

«Що робити? Догнати фізика та розповісти йому все?»

Тим, більше, йому дуже кортіло побачити Мальву наяву.

«Е, ні. Я знаю, як зараз діяти. Спокій. Вдих-видих. Важко дивитись. Треба пристосовуватись до цієї планети… Але…»

Він знайде лабораторію чи житло Часослава, підробить результати, зведе нанівець його роботу. Він покаже, що перехід у інший вимір – це нереально, а спроби на такому рівні технологічного розвитку Землі – фатальні для планети. Фізик буде розчарований, але він залишиться разом з Мальвою! Він буде потребувати її підтримки. Їхнє кохання буде жити!

Невідомо, як все розгорнеться далі. Може люди Землі все-таки знайдуть шлях до Викиду і без Часослава. Може, до того часу майстру вдасться якось попередити вчених про небезпеку...

«Цілий букет варіантів…Сотні шляхів.»

Чоловік рішуче підвівся з лави та розпустив своє жорстке волосся. Підставив тіло дошкульному вітру. Сліпучо-жовта зоря Землі починала схилятись до заходу і освітлення ставало терпимо м’якшим та приємнішим.

«Це не Обрій. Тут любов народжує інші вечори та світанки», подумав майстер.

Принаймні, він спробує. У будь-якому випадку, темполог Бріяніс буде знати, що прожив своє життя недарма. Він відстрочить катастрофу Землі, а може, і врятує її! Але найголовніше − збереже в цьому безмежному Всесвіті мультиможливостей одне крихітне аметистово-фіолетове кохання!

І над його обрієм зійде лагідна зоря нової реальності.