Їжаки проти еволюції

Пінгвін натужно крякнув і впав на дупку. У його опуклих очах застигло нерозуміння. Маленька дівчинка тицьнула на зелену кнопку поряд із ним.

- Тепер ти маєш обрати йому пару, - мовив Ерік. - Добре підійде цуценя чи білка.

- Ні, - твердо відповіла Міла, - я обираю їжачка.

У скляний контейнер вивалився ошалілий їжак.

Ерік знизав плечима та почав процес злиття. Велика машина, що займала майже все приміщення, ожила. Їжак перекинувся на клубок, а пінгвін й далі дивився на людей із німим докором. Стінки контейнера запітніли. Почувся жалібний писк, що пробирав до кісток. Але за мить все скінчилося. Ерік дістав новий гібрид. Цей вийшов схожим на м’ячик із шипами та маленькими лапками-крильцями.

- Як ти його назвеш? – Фраза мала зображувати щирий інтерес.

- Кривава Лють! – Радісно вигукнула Міла, схопила нового улюбленця та вибігла геть із лабораторії. На неї чекала машина з персональним водієм.

Ерік зітхнув, йому набридло перейматися долею іграшок багатих панянок. Записав у журнал: «Сьоме травня, 11:21, гібрид їжак+пінгвін. Успішно», хотів попити каву, аж у кабінет забіг збентежений Курт Фогель.

- Вони зробили це! Ще на тому тижні! Та сказали тільки сьогодні! Говардсон і Піккель провели потрійне злиття! У містера Кісса термінова нарада. Не вистачає тільки тебе!

Вже за хвилину вони увійшли до конференц-зали. Було як завжди холодно, адже вона розміщувалася над рефрижератором зі зразками. За овальним столом сиділо четверо. Містер Кісс, огрядний чоловік, що побудував трансгенну імперію своїми руками, сердився:

- Я ще раз питаю, дятли, кому ви продали перший зразок? Ви ж знаєте правила! Жодного бізнесу, допоки військові не визнають розробку безкорисною!

 - Шефе, послухайте, - спробував викрутитися Сопрано Піккель, низенький хлопець з охайною бородою, - ви ж знаєте, що ці закиди фігня. Буде як із двоосібним реплікатором. Протримають, визнають за непотріб, пустять у широкі маси.

- Хочеш, щоб мене позбавили ліцензії? Що за гібрид ви хоч створили?

- Вийшов цікавий екземпляр. – Прогундосив жилавий Джон Говардсон. Всі розуміли, що винахід – його заслуга, а Піккель взявся допомогти, бо нюхом відчував вигоду. – Ми поєднали таргана, сарану та трилобіта. Комаха диво-яка велика і агресивна, як нам і замовили. – Піккель штовхнув його, процідивши: «Мовчи, ботан!». Та пізно.

- Вам що спеціально замовили велетенського паразита? – Містер Кісс здивувався. - Ви хоч один зразок зробили, чи наштампували легіон?

- Двох. – Пробелькотів вчений. - Самицю та самця. Таке було замовлення.

- Усього? Та це ж якась маячня. Гібриди безплідні.

Джон Говардсон кілька секунд вагався, ніби звикав до думки, що його не просто звільнять а ще й вб’ють.

 - Тепер ні. Перший реплікатор працював на клітинному рівні, зливаючи два геноми та добудовуючи новий. Та ви це знаєте шефе, бо ви його винайшли. Я ж зробив як селекціонери – керовано відбирав гени, щоб досягти потрібних властивостей.

- Довбаний розумник, - не витримав шеф. - Та у паразитів може бути швидкий цикл відтворення, це небезпечно. Тому задача номер один – знайти їх, задача номер два - розробити план протидії, якщо комаха розмножиться і розповзеться. Які будуть ідеї?

Голос подала остання учасниця наради, молода чорнява жінка:

- Елементарно. Створити гібрид газети, тапка та мухобійки.

- Кажуть же, що жінці краще не говорити, а…. – Пробубонів містер Кісс, - аж потім просяяв. – Прісцилло, ти моє сонечко! Точно! Проаналізуйте природних ворогів комахи та спрогнозуйте істоту, що зможе їй протидіяти. Щоб регресійна модель її геному до вечора була в мене на столі! І запам’ятайте, ніякого розголосу. Ми самі маємо знайти зразок. У когось є зв’язки у поліції, щоб допомогли по-тихому?

- У мене брат офіцер. – Озвався Ерік. - Він зможе.

***

За годину Ерік зустрівся з Леонардом. Після недовгих обіймань замислився:

– А скільки ми з тобою не бачилися, роки три?   

- Вісім. Ти би хоч батькам зателефонував.

- Та я збирався. Все ніколи. А як сам?

- Скоро вдруге стану татусем. Вилазь зі своєї лабораторної шкарлупи, за нею тече справжнє життя! В тебе хоча б дівчина є?

- Немає. – Якось різко рявкнув Ерік. – Прийшли. Ось той самий апарат. Між собою ми звемо його шогготер. Отож, ми кладемо сюди двох тварин, а на виході отримуємо їх гібрид. Наші клієнти – багатії та їх діти, що хочуть якогось ексклюзиву у свій приватний зоопарк.

- А список є? Треба ж звідкись починати пошуки.

- База є. Та містер Кісс не хоче, щоб її прочісували сторонні. Там величезні рахунки, сплачені політиками. Нашій кампанії не хотілося б, щоб до них… ну, виникли питання.

- Ви не сильно тортуйте Джона з Сопрано, вони творять новий етап еволюції. – Дівчина вміла безсоромно переривати. – Мене звати Прісцилла Карт, - звернулася до Леонарда. - Я мрію, що колись ми дізнаємося, чи збережеться свідомість людини, якщо її помістити у шогготер.

- Прісцилло, досліди на людях заборонені. Крапка! – Еріку не подобалася ідея жінки.

- Я просто зайшла сказати, що Говадсон і Піккель чекають у кабінеті містера Кісса. – Різко діловим тоном відрапортувала. Розвернулася, пішла. Ерік знав: образилася.

- Вона давно хоче випробувати шогготер на собі. – Сказав пошепки Леонарду, поки йшли до директора. – У Прісцилли колись було дві спроби самогубства. Депресія. Її лікували, та потім схильність до саморуйнування змінила вектор. Ми маємо її підтримати.

Леонард хотів запитати, хто ті загадкові «ми», та не встиг. Вони прийшли. І на кілька годин він потонув у звичному для себе проведенні слідчого допиту.

***

Говардсон не знав нічого, окрім того, що клієнта знайшов Піккель. Піккель теж не знав ім’я замовника. «Переписувалися по електронці». Гроші перевів вчасно. Потім гібриди поклали у контейнери та віднесли до таксі. Куди їх повезли – вони не знали.

- Що думаєш? – Спитав Ерік вже у коридорі.

- Та складно буде… Поки маємо три заціпки: відстежити гроші, імейл та маршрут таксі. Але оскільки ви хочете по-тихому, це буде довше. Я вірно зрозумів: нам загрожує катастрофа?

- Уяви собі нашестя сарани, що зростає у геометричній прогресії. За моїми розрахунками, гібриди могли дати вже друге покоління потомства. На нас чекає армія з імунітетом до отрути, вірусів та температур. Це побічні бонуси трьохосібного злиття.

- А кому це може бути потрібно?

- Та я й не знаю. Нам постійно пишуть погрози релігійні фанатики. Обіцяють кару.

- До речі, Еріку, за тиждень у Курта День народження. – Знову Прісцилла. - Ти єдиний не здав гроші

- Ти ж знаєш, я вічно забуваю. – Почав виправдовуватися той. Але дівчина закатила очі до стелі. Пішла.

- Еріку, у замовленні ж був трьохосібний гібрид? А хто знав, що ви його винайшли?

- Ти геній! Про те, що Джон його збирає, знали лише я, містер Кісс, Курт, Прісцилла. Ну, і Сопрано.

- Це ще одна заціпка. Знайдемо, хто пропатякався, знайдемо і замовника. Скажи-но, хто з твоїх колег поводився дивно? – Леонард кивнув у бік Прісцилли.

Ерік зрозумів натяк:

- Так! Я зустрічався з Прісциллою. А потім вона сказала, що я забагато часу проводив на роботі. І покинула мене заради Курта! Як поводилися решта, я не слідкував.

- Мені шкода, Еріку. – Почав Леонард. – Можеш завжди на мене розраховувати. Разом ми вир… - у нього задзвонив мобільний. Обірвавши розмову на півслові, Леонард відповів: «Зараз? Я буду!». Почалися пологи. – Мовив до Еріка. - Я їду до Вероніки.

- А як же розслідування? Ти ж поліцейський, це твоя робота!

- Є речі, важливіші за роботу. – Посміхнувся Леонард. Подумки був вже далеко. – Одного дня ти це зрозумієш. – Потиснув руку. Пішов. Перейшов на біг.

***

Кілька наступних днів від Леонарда не було вістей, тому Ерік вирішив взятися за розслідування самотужки. Аж раптом на головний екран вивели випуск новин. За дівчиною-репортером знаходилося порожнє поле. На половину винищене, на половину спалене.

- Ще вчора ввечері тут росла пшениця. – Емоційно розповідала журналістка. – Вночі ніби нізвідки з’явилися ці істоти. – Пішли кадри велетенських плоских коників у панцирах. – Ентомологи кажуть, що це невідомий вид, який міг бути створений у лабораторії. Такими розробками займається лише корпорація «Трансгеном Технолоджіс». Її директор, Томас Кісс, наразі відмовився від коментарів. За ніч істоти винищили два поля. Здається, тут кілька тисяч комах. – «Третє покоління. – Про себе відмітив Ерік. – Близько п’яти тисяч паразитів». Уряд закликає не впадати у паніку. – У цей момент ззаду на голову ведучій застрибнув один із гібридів. Та заверещала. Трансляція перервалася.

Ввечері у кабінеті директора відбулася нарада.

- Я переглянув регресійні моделі хижаків, - перейшов одразу до справи містер Кісс. – Найбільш перспективними я вважаю висновки Джона.

Говардсон продовжив:

- Проаналізувавши природних ворогів гібриду, мною було зроблено висновок про найбільш ефективний спосіб протидії – ним виявився тригібридний комахоїд. Я вже переробив чотири шогготера для цих потреб. Пропонується поєднати богомола, гадюку та пацюка.

- Мої знайомі військові, - додав містер Кісс, - взялися допомогти. Нам нададуть партію керованих наноботів. Їх потрібно буде вживити у потилицю гібридам. Коли ті виконають справу - натиснути кнопку. І вони загинуть від удару струму. А ти, Сопрано, відповідаєш за вживлення.

- Чому я? – Занив Піккель.

- Тому, що Джон залагодив свою провину. А ти - ні.

- Мені цей план не подобається. – Зізнався Ерік. - Гадюки – отруйні. Раптом вони теж розмножаться? Ми ходимо колу.

- Послухай, Еріку, – взявся роз’яснювати містер Кісс, - ми недогледіли? Ми. Оскільки наша спеціалізація – створення гібридів, то і боротися ми будемо так, як вміємо. Джоне, ти можеш відстрочити розмноження плазунів?

- Так, але максимум – на місяць.

- Згодиться. А зараз всім штампувати гібриди. Нам потрібно від півтисячі зразків.

***

Зграя генномодифікованої сарани летіла на чергове поле. У їх головах була єдина програма: жерти. Нещодавно вилупилося нове покоління, поки безкриле. За кілька линьок вони також зможуть літати. Раптом одну з комах щось перехопило поперек. У пшениці відблиснула трикутна зелена голова. Комаха напружилась і дивом вивернулася з пащі. Один стрибок, другий. Третій вона вже не могла зробити – почала діяти отрута. Останнє, що вона побачила, як інша зелена істота на льоту спіймала молоду німфу, перекусивши навпіл. Вже кілька тижнів гібриди-плазуни планомірно зачищали територію. За ними йшли військові, лякаючи, щоб не перетинали уражений периметр. Та плазуни особливо не виривалися – їх і тут добре годували.

Містер Кісс був задоволений. До терміну, коли гібриди розмножаться, залишався запас у сім днів. Чудово! До того ж приємні новини не були поодинокими. Подзвонив Леонард. Поліція спіймала замовника.

- Як ви це зробили? - Питав Містер Кісс, потискаючи руку герою та його брату.

- Це зайняло більше часу, ніж я сподівався. Та нам вдалося відстежити переказ грошей. Комах замовив Арнольд Арнольдс, релігійний фанатик. Він виступав проти втручання у геном живих істот і хотів покарати людство на манір давньоєгипетського нашестя сарани. Своє джерело інформації не назвав. Куди відвіз перших двох комах теж. Ми пробивали маршрут таксі, та кампанія до останнього посилалася на конфіденційність. Довелося брати ордер. Адреса надійде сьогодні до вечора.

- Еріку, - звернувся містер Кісс. – Я хочу, щоб ти поїхав із Леонардом і переконався, що слідів, які ведуть до нашої кампанії, там немає. Сарани майже не лишилося. Сьогодні ввечері я відключу плазунів. Із цього приводу влаштуємо свято. Приходьте обидва.

У Леонарда задзвонив телефон. Перекинувшись кількома словами, він озвався:

- Маємо адресу від перевізника. Це – склад. Таксист не бачив замовника. Контейнери він залишив на місці. Більше нічого не знає. Їдемо?

Ерік був радий прогулятися після напруженої роботи:

- Авжеж!

***

Металеві контейнери різних форм та розмірів простяглися нерівними рядами до самого обрію. Деякі були іржавими, деякі - обжитими, біля окремих – стояла озброєна охорона. Пробираючись до означеного місця, двоє чоловіків намагалися триматися спокійно.

- Як Вероніка? – Чомусь схотів спитати Ерік.

- Все добре. У нас хлопчик.

- Радий за вас. – Пролунало відсторонено.

- Дякую. – Також без достатньої щирості. – Прийшли. Ось він.

Коробка нічим не вирізнялась від інших. На боці свіжою фарбою був намальований опізнавальний знак: «1405-92». Поряд нікого не було. На дверях висів замок на товстому ланцюгу.

- Відійди. – Леонард дістав пістолет і кілька разів вистрілив. Ланцюг із дзвоном впав.

Поліцейський вибив ногою двері. Ерік дістав ліхтар. У пітьмі світло вихопило копирсання. Потім почулося гудіння. На ногу Леонарду застрибнула плоска комаха розміром із кішку. Він мовчки струхнув її та вистрілив. Комаха смикнула міцними лапками, скрутилася в клубок і завмерла.

- Яка гидота, - константував Ерік, освітлюючи все довкола. У приміщенні повзали та шипіли сотні комах. Аж раптом здивувався, побачивши пару імаго з бірками кампанії. – Це вони, найперші гібриди! Виходить, Арнольдс випустив потомство, а батьків залишив плодити нових, аби знову повторити напад. Що будемо робити?

Леонард замислився, потім кивнув сам собі. Вони розлили каністру бензину. Міцно зачинили двері і замотали ланцюгом. Але перед цим кинули всередину запалений сірник.

- Ти не боїшся знищувати докази? – Спитав Ерік.

- У нас є підозрюваний, що в усьому зізнався. Ваш трьохосібний шогготер ніде не задокументований. Спишемо на нелегальних генетиків.

У цей момент у стінку контейнера зсередини вдарилося щось важке. Бум! Потім ще раз. Бум! Бум! Комахи волали і билися, мов рясний град.

- Ти впевнений, що вони не витримають таку температуру, у них же імунітет?

- Вони б могли перетерпіти короткий час. Але тут прожаряться.

За годину чоловіки відчинили двері, відчувши сморід горілого м’яса. Всередині були лише вуглики.

- От і все. – Леонард поклав руку на плече брату.

- От і все. – Повторив Ерік, продовжуючи дивитися на залишки колонії. Йому не вірилося, що ця страшна історія добігає кінця.

***

У конференц-залі «Трансгеном Технолоджіс» було людно. Стіни прикрасили білими та золотими кульками. Офіціанти вправно снували з бокалами та канапе.

- Гарне свято, еге ж? – Містер Кісс міцно обійняв Еріка. – Дозвольте представити мого друга, полковника Джефа Бага. Це він допоміг придбати партію наноботів.

- Дуже приємно. – Ерік потиснув руку великому у всіх смислах чоловіку. Впили втрьох. Потім містер Кісс поглянув на годинник і пробурмотівши: «Пора» піднявся за трибуну. Великий проектор за його спиною увімкнувся. Повз камеру у прямому ефірі повзла орда гібридів-плазунів.

- Друзі мої! – Почав урочисту промову містер Кісс. – Як ви знаєте, на нашу голову впало складне випробування, організоване релігійним фанатиком Арнольдом Арнольдсом. Та правда на нашому боці! – У його руці з’явився пульт. – Зараз, коли колонія сарани майже знищена, я вб’ю електричним зарядом гібридів-плазунів. Решту комах зачистять військові.

Публіка зааплодувала. Містер Кісс натиснув кнопку. Нічого не відбулося. У його голові промайнуло: «Залишилося 6 днів. Потім гібриди розмножаться. І все почнеться спочатку». Він істерично почав тиснути на пульт, аж поки не рявкнув Джеф Баг:

- Хтось пошкодив чипи! Ви підвели мене, Томасе!

Містер Кісс хотів щось сказати та не встиг. У залі раптово погасло світло. А внизу пролунали відривчасті вибухи. Пум! Пум! Пу-пу-пум! Ніби хтось підпалив відро петард. У темряві почалася паніка. Аварійний генератор увімкнувся, хоч і з запізненням. Відчувши неладне, Ерік побіг вниз, але там вже зібрався невеликий натовп. Протиснувшись крізь людей, він побачив вивернуті двері, розтрощені кріокамери та шматки зразків. Рефрежератор було повністю зруйновано!

- Як думаєш, хто це зробив? – Пошепки спитав Лернарда, що став поряд.

- Свої. Вже точно свої.

***

У зеленуватому світлі аварійного генератора кабінет містера Кісса виглядав ефемерно, а всі події - нереальними. Поряд із директором стояв розгніваний Джеф Баг.

- Я й досі не можу в це повірити! – Містер Кісс звернувся до Еріка. – Не вціліло жодного зразка! Найбільша база тварин у світі, враховуючі нещодавно відновлених трилобітів. І в нас досі проблема з плазунами. Полковник Баг вважає, що чипи пошкодили під час вживляння. Піккель заплатить за це! До речі, де він?

У кабінет увійшли двоє – Прісцилла Карт та Джон Говардсон. Обидва у шоці. Їх руки були по лікоть у зразках.

- Панове ботаніки, - прогорлав Джеф Баг. – Я вимагаю розслідування! Хтось знищів партію зброї. Загрозу не ліквідовано! А ви тут над холодильником рюмсаєте! Робіть щось!

- Які ідеї? – Тихо спитав містер Кісс.

- Я тут робив розрахунки, - невпевнено почав Джон Говардсон, - ну, на випадок, якщо треба буде знищити плазунів іншими гібридами. Ви не подумайте, я не уявляв такого розвитку подій, просто мені сподобався принцип. Головний природній ворог нашого гібриду – їжак. Я б додав мангуста і броненосця заради ефектів від злиття – імунітету та витривалості. Але зараз навіть не знаю, з чого робити гібриди.

 - Еріку, зранку поїдеш до розплідника за їжаками. А ось з іншими хижаками складніше. Їх розводять далеко. Відішліть когось із молодших співробітників. Ситуація дуже погана.

- А якщо злити їжака з їжаком? – Несподівано спитав Леонард.

- Вони це непогано роблять і без шогготера. – Відповіла Прісцилла.

- Ні, я зрозумів! – Джон Говардсон закивав. – Ви пропонуєте підсилити ті властивості, котрі відповідають за полювання. Але для створення гібрида все ж потрібна інша тварина.

- Це найбезглуздіша річ, яку я чув! – Містер Кісс був втомлений, аби гніватися. – Тому я все ж відішлю когось за хижаками. Та поки не матимемо потрібних тварин, зробите першу партію з двох їжаків та кого швидко знайдете.

У дверях виникло два силуети. Високий чоловік із силою заштовхнув худорлявого бороданя у кабінет.

- Записи з камер спостережень відсутні, – гнівно мовив Курт. – Та дивіться, кого я знайшов. - Сопрано Піккель, якого він тримав, ще намагався смикатися. – А ось це я знайшов на місці вибуху. – Курт кинув на стіл трубку зі слонової кості. Таку, як курив Сопрано.

- Благаю, вислухайте мене, - заканючив Піккель, – це не я взірвав рефрижератор! Я не знаю, як моя трубка там опинилася! Я загубив її два дні тому!

- Не вірю! – Різко обірвав містер Кісс. – Кажи, це ти пошкодив наноботи у плазунів?

- Це ти сказав Арнольдсу про трьохгібридний шогготер? – Підключився Леонард.

- Ні! Благаю! Я цього не робив! – Мало не плакав Сопрано.

- Як ти це утнув, паскудо? - Труханув його Курт. Раптом схаменувся. - Пам’ятаєш, Еріку, що цей мажор показував нам на ноутбуці?

- Як він вуса помадив. – До Еріка почало доходити. – Він тоді казав, що веде свій блог в інтернеті. Що тримає постійно ввімкнену веб-камеру, і все заливає туди.

Піккель перелякався. В інтернеті знайшли потрібний канал. Програма розбивала відео на 30 хвилинні ролики та люб’язно підписувала дату і час. У повній тиші увімкнули.

На записі Піккель наспівував, вводячи зі шприцу гібридам електронні чипи. Ось він узяв останнього, повернув потилицею, зробив укол. Глядачі напружилися. Піккель на відео дістав із кишені пульт. Трохи завагався, а потім натиснув кнопку. Почувся звук, ніби хтось вдарив рукою по воді. Блимнуло світло, відео перервалося, але потім продовжилося. Піккель сів за стіл, сховав пульт і ввімкнув музику.

- Що ти скажеш на своє виправдання? – Спитав Леонард.

- Я ідіот.

- Я заберу його у відділок. Не хвилюйтеся, директоре, репутації кампанії досі нічого не загрожує.

Піккель розридався, коли на нього вдягли наручники. Біля дверей смикнувся до Еріка.

- Еріку,  – Шепотів Сопрано, – мене змусили. Та ж людина, що замовила гібрид! Вона писала, що знає про мене дещо та обіцяла розповісти, як я не зроблю цього! Так, це я тоді вимкнув камери і знищив чипи! Але я не підривав рефрижератор! – Коли Леонард виводив його, Піккель вже кричав: «Мене підставили!».

***

База-розплідник їжаків знаходилася за містом. Відгрузка тварин зайняла певний час, тому повернувся Ерік вже пообіді. Біля входу побачив поліцейські машини. Швидко побіг у кабінет містера Кісса. Всередині було людно. Перше, що він почув, був крик Прісцилли.

- Як ти міг, Еріку?

- Ми всі тобі вірили. – Суворо додав шеф.

- Я не розумію, що сталося. – Він застиг у дверях.

- Я знайшла ту теку на твоєму комп’ютері! – Вигукнула дівчина. – Там, де ти проводив розрахунки комахи-паразита з найбільшим радіусом ураження. Навіщо ти це зробив?

- Це не я! Мене підставили! – Ерік розумів, що виглядав непереконливо, як і Сопрано Піккель вночі. Діяти потрібно було швидко.

Він вхопив купу роздруківок, кинувши у найближчого поліцейського. В іншого він жбурнув степлером. Той кинувся навздогін, та Ерік вискочив за двері, притримавши їх. Туди з гучним «бах!» вдарився патрульний. Ерік тільки встиг нахилитися, як дерево наскрізь пробила куля. Він напівприсядки кинувся по сходах. Забіг до лабораторії. Відштовхнув стіл, щоб перегородити двері. Вчений стрімглав мчав, розкидаючи за собою склянки, не обертаючись назад. Попереду він побачив ціль – вхід до складу, що сполучався з двором. Аж раптом чиясь рука затулила йому рот, а друга звилася довкола горла:

- Не кричи, і я тебе відпущу.

Ерік кивнув. Його з силою жбурнули вперед. Він обернувся, і побачив над собою Курта.

- Я цього не робив, Курте!

- Тихо! Я тобі вірю. Так само я сумніваюся, що Піккель працював сам. Я ходив з ним пару разів у клуб. Він ще той бовдур.

- Тоді хто ж це міг зробити?

- Подумай! Хто мав доступ до інформації? Можливо, військові… Як Прісцилла?

- Тримається, хоча й засмучена. Обіцяй мені, що доглянеш за нею.

- Обіцяю. Я знаю, ти їй дорогий, тому відволічу поліцію. Зроби ласку, зникни з міста.

Ерік кинувся до дверей. В очах картинки змінювалися, як у пришвидшеній зйомці. Здавалося, це відбувається не ним. Заскочивши за кермо, щосили натиснув газ, зірвався з місця і вилетів за ворота. У вухах стояв плач Прісцилли та голос Курта: «Зникни з міста». Коли вони сплелися у какофонію, Ерік закричав. Він має знайти і покарати винного.

Леонард почув дзвінок у двері і неквапливо пішов відчиняти. Сьогодні у нього був вихідний. Офіцер у халаті і капцях перетворювався на люблячого чоловіка та батька. На порозі стояв захеканий Ерік.

- Благаю, допоможи мені!

- Так, добре, - спробував заспокоїтися Леонард, розібравшись у ситуації, - хто знав пароль від твого комп’ютера?

- Теоретично, містер Кісс та Прісцилла. Є ще дещо… Я викрав вантажівку з їжаками. Не знаю як, та їх треба повернути.

Леонард вилаївся. А потім все ж спитав:

- Як ти це собі уявляєш?

- Джон Говардсон допоможе. Ми з ним друзі.

Зателефонувавши Джону, Ерік застав його засмученим.

- Джоне? Що сталося?

- Хтось знищив всі трьохосібні шогготери! Я не вірю, ще це ти. Ми більше не можемо робити трьохосібні гібриди. До того ж ти вивіз всіх їжаків! Це кінець.

Ерік замислився: він сам займався проектом, щоправда, поки на рівні гіпотези, якою не хотів ділитися. Та вирішив, що критичний момент настав.

- Послухай, що коли з’єднати двохосібні гібриди, в яких є їжак, із чистими їжаками? Це дасть певні властивості трьохгібридного злиття.

- Дивно, але може спрацювати. Це навіть вирішить проблему з розмноженням. Гібриди, скоріше за все, будуть безплідні!

- То дай мені адреси клієнтів, що замовляли гібриди з їжаками! І тримайся!

***

…- Розумієте, планове щеплення. Гібрид виявився не толерантним до вірусу Зіка. Наша провина. – Рохповідав Ерік чоловіку в халаті і капцях. – Зробимо укол і повернемо.

Господар махнув рукою, «забирайте». Погрузивши гібрид в авто, вчений полічив: «восьмий»

…Раз на рік ми проводимо лотерею. - Тараторив Ерік багато вдягненій бабусі. -  Переможець може обміняти свій гібрид на будь-який інший, дорожчий. Наприклад, вам би хотілося гібрид леопарда і крокодила?

- А сумочка з нього буде гарною?

- Дуже гарною! З лускою у цяточку! – Підіграв Леонард.

Жінка кивнула. «Двадцять четвертий» - прошепотів Ерік.

…- Пробачте, що одразу не сказали: гібрид вийшов бракованим.

…- Ваш гібрид заразний. Ми замінимо його на інший.

…- Ваш гібрид – застарий. Ми обміняємо його на молоду тварину. Скільки кажете у вас гібридів з їжаками? Та ви колекціонер! Так, обов’язково, всіх обміняємо.

– Шістдесят вісім. За півтора дні! – Зрадів Леонард. - Остання адреса!

Двері відкрила маленька дівчинка, притискаючи до себе округлий гібрид у рушнику.

-  Дівчинко, твоя тваринка хвора. Віддай її нам, і ми завтра привеземо її, здорову і щасливу.

Дівчина кинулася від дверей із криком: «Таатуу! Вони хочуть забрати Криваву Лють!»

До кімнати увійшов чоловік у майці та трусах.

- Міло, ти задовбала своїм монстром! Мені набридло знаходити його послід під ковдрою. А знаєте що, - кивнув він, - забирайте! Набридло.

Ерік і Леонард сідали в машину, цього разу на душі було якось особливо неприємно.

У дворі корпорації їх зустрів Джон Говардсон. Провів через охорону до самого входу. Потім втрьох взялися розвантажувати кліті.

- Які новини? – Спитав Ерік.

- Ніяких. Та мені здається, що це хтось із вчених. Самі посудіть, він знав про створення трьохгібридного реплікатора, достатньо обізнаний, щоб спроектувати комаху-шкідника, мав доступ до твого комп’ютера. Я підозрюю Прісциллу.

- Досить звинувачувати Прісциллу! – Рявкнув Ерік. – Це не вона! Має бути хтось інший, хто знав пароль від мого комп’ютера та мав якийсь компромат на Піккеля.

- На його складі були написані цифри, - додав Леонард, - якийсь код «1405-92».

- Не може бути! – Раптово зупинився Говардсон. – Це не код! Це дата народження! Ти вічно не хотів давати гроші на подарунок, Еріку, тому витіснив із пам’яті!

- Курт Фогель? Та навіщо? Де він?

- У реплікаторній. – Перелякано відповів Говардсон. – Взявся лагодити шогготери.

Вони встигли вчасно для того, аби побачити, як Курт бітою трощить скло чергового контейнера. Уцілілих шогготерів залишилося менше десятка.

- Курте, зупинися! – Рявкнув Ерік. - Ти проколовся, залишивши на складі дату народження!

- Кретине, я не проколовся! Я хотів, щоб мене знайшли!

- Навіщо ти це робив? Ти що теж із релігійних фанатиків?

- Звісно ні! Я хотів покарати не людство. А цю кампанію! Щоб у місті довго панував хаос від її розробок та ненависть до працівників!

- Курте! – Вона знову підкралася тихо. Поряд із нею був містер Кісс. – Як ти міг!

- Прісцилло, послухай! – Він сіпнувся у бік дівчини, та відскочила.

- Не підходь до неї! – Рявкнув Ерік. – Це ти вивідав у неї пароль від мого комп’ютера?

- Ну, а хто ж ще! – Огризнувся Курт. – Скинути туди теку з розрахунками комахи було просто. Так само, як і попросити Прісцилу пошукати в тебе на комп’ютері адресу нашого спільного замовника, яку я загубив.

- Не було ж у нас спільного замовника. Кажи, що в тебе на Сопрано Піккеля?

- Нічого особливого, якщо ви не знали, що він наркоман. І батьки обіцяли зачинити його у лікарні, як матимуть докази. Мені довелося вештатися з ним по клубах, щоб знайти компромат. Потім я зв’язався з Арнольдсом, дав йому гроші для оплати за комах. Той склад ви повинні були знайти після того, як я вдруге випущу гібриди. Та тут ви мене обігнали.

Аж раптом Прісцилла розридалася, схопила зі столу пробірку та заскочила у шогготер. Її пальці виставляли на пульті параметри злиття.

- Ти божевільна! – Заволав Курт.

- Так! Я думала, за це ти мене і любиш.

- Припини! Я це зробив, бо хотів справедливості. Для себе і для нього! – Палець Курта вказував на містера Кісса. – Скажіть їм, шефе!

Той почервонів, почав задкувати. Його очі бігали.

- Я не… нічого не було… - лопотів містер Кісс. – Курте, я ставився до тебе, як до сина.

- В мене був батько! – Рявкнув Курт. – Давайте! Розкажіть їм про Джерома Фогеля!

- Розказуйте! – Пискнула Прісцилла з контейнера.

Містер Кісс м’яко осів на стілець. Уся його статура виражала смуток.

- Ми товаришували з твоїм батьком, Курте. Шогготер - його винахід. Але він узяв мене у партнери. Я тоді був молодий і хотів самоствердитись. Тому підкинув йому наркотики і подзвонив у поліцію. Максимально йому загрожувало чотири роки. Та я не міг подумати, що поліція повісить на нього нерозкриті пограбування. Двадцять років колонії. Я ж не знав, що він не витримає і повіситься на другий рік. Я відчував провину, допомагав вашій родині грошима. Я дав тобі управлінську посаду. Хіба цього мало?

- Вам, може й достатньо. – Піджав губи Курт. – Та мені ні. Я з дитинства сприймав вас як благодійника. Та у батька залишилися записи. Рік тому я взявся їх вивчати і зрозумів, що ви брехали! Я радий, що ви зізналися. Це те, заради чого я боровся.

Він перехопив биту та щосили вдарив скло шогготера з Прісцилою. Грубо схопив її за руку, виволік на зовні. Кинув на стілець.

- Пробач, Прісцилло. Я дійсно не хочу, щоб з тобою щось трапилося. Я не погана людина. Просто не міг розпилятися на стосунки, коли мав чітку ціль. Можливо, якби не це, у нас із тобою все було інакше.

Очі дівчини знову наповнилися сльозами. Курт мовив до Еріка.

- Бережи її. Я впевнений, кампанії кінець. Та потурбуйся, щоб отих плазунів таки знищили. Обіцяєш?

Ерік кивнув, хоча всередині почувався зовсім невпевнено.

Їх виводили напередодні світання. Двох чоловіків, молодого й щасливого та старого й розбитого. Будівля освітлювалася червоними вогнями поліцейських блималок і здавалася облитою кров’ю.

До Леонарда підійшов полковник Баг:

- Ми заберемо обладнання до кращих часів. Кампанію закрито.

- Полковнику, - твердо сказав Леонард, - дайте час полудня. Вчені мають дещо зробити. Це дуже важливо.

- Але тільки до обіду.

Увійшовши до лабораторії, вчені переступали крізь уламки битого скла, намагаючись не дивитися у нього, щоб не побачити свої спустошені обличчя. Робота, уклад життя, кар’єра – все йшло прахом, але потрібно було закінчити справи. У них залишилося сім шогготерів та п’ять годин, аби наштампувати стільки гібридів їжаків, скільки встигнуть

***

Полем бігла чудернацька тваринка. Її лапки були маленькі і сильні, її спина вкрита голками-шипами, на мордочці залишився помаранчевий дзьоб. Колись його звали Кривава Лють, і він жив у великому будинку. Колись його любила маленька дівчинка, та він мріяв про волю. Спогади та інстинкти двох різних тварин перепліталися в розумі і не давали покою. Гібрид не міг збагнути, хто він, для чого. Та вранці все стало на свої місця. Підсилений ще одним їжаком, гібрид зміг у певному сенсі усвідомити себе! Він їжачок! Він ступав лапками на м’яку травичку, чув шелест листя у найближчому ліску, відчував апетитний аромат самиці. Він не міг мати дітей, але інстинкти цього не знали. Неподалік у траві щось ворухнулося. Їжак завмер. До нього висунулася трикутна зелена голова зі швидким язиком. «Їжа!» - подумав їжачок і кинувся в атаку, відчувши себе вільним. Вільним та абсолютно щасливим.