З повагою, автор.
Я уважно розглядав пошкоджений корпус Мільйони. З-під її деформованого полімерного покриття на сонячному світлі яскраво поблискував сплав з наночастинок паладію, платини та титану. Черепна коробка відкрита навстіж. З неї, немов довжелезні дреди, звисали численні кабелі відновлювальної системи. А на підлогу повільно стікав фтор-вмісний зріджений газ.
– Пане Матвію, з її мікромагістралей тече «суха вода».
– Не хвилюйся, Мільярде. Це зараз не критично.
– Отже вона ще не остаточно зламалася? Ви зможете її увімкнути?
– Не знаю… Зараз спробую запустити твою напарницю. Три-сім, вмикай віртуальне ядро.
– Ініціація завантаження… – в кімнаті заревли генератори енергообміну.
Через кілька хвилин стугін припинився.
– Пане Матвію, запуск відбувся успішно. – монотонно відзвітувавала Три-сім.
– Чудово. – полегшено зітхнув Матвій, перебираючи пінцетом графенову нейрональну систему Мільйони.
Однак, від самої неї навіть не доносилось тихе дихання охолоджуючої системи. Вона взагалі не виявляла ознак дієздатності. А вивернуті деталі продовжували нагадувати гору побитого брухту.
– Запуск успішний? Але чому вона не вмикається? – я стурбовано дивився на тьмяні індикатори на тулубі Мільйони.
– Тому що пошкоджено префронтальний сектор центрального процесора… Не зважай. – пробурмотів зосереджений Матвій.
– Тоді чому не запускається базовий протокол? Вона ж більш новішої серії, ніж я!
– В нашому випадку це перетворилося на недолік. Занадто витончено виготовлена твоя напарниця. А от якби в ній теж стояли старі-добрі вольфрамові катоди – подібні до тих, що в тобі – було б значно краще!
– Але чому...
– Мільярде, припини говорити мені під руку! Інакше віднесеш її рештки в утилізаційну!
Раптом в черепі Мільйони яскраво заіскрили кілька дротів. Матвій голосно зойкнув, випустивши кілька прозорих деталей на підлогу. Вони цокнули на кахель й розсипалися на дрібні шматочки.
– Все! З мене досить! Відключаю цю кляту машину!
– Ні! Ні! Її не можна просто так в утилізатор! Вона ж виготовлена з платиноїдів! – я заступив своїм корпусом тумблер зовнішнього живлення.
– Ну то віднесеш до ломбарду! Відійди! – прошипів він, розглядаючи свою обпечену долоню.
– Ні! Прошу вас! Ви ж знаєте, яка Мільйона унікальна!
– Ну… Я звичайно розумію, що ви з нею – єдині андроїди з власною індивідуальністю, які лишилися після Всесвітнього падіння мереж. «Втрачена технологія», «витвори мистецтва» і таке інше. Але що з того? Мільярде, ви обоє вже добряче зносилися і з технічної точки зору значно менш продуктивні, навіть у порівнянні з моєю стандартною Три-сім.
– Пане Матвію, прошу вас, спробуйте ще один раз!
– Та тільки енергію марнувати…
Не слухаючи мене, він мовчки потягнувся до тумблера зовнішнього живлення.
– Стійте! Прошу вас! Якщо Мільйона остаточно зламається – то я залишуся один…
– Справді? – він замислився. – Залишишся один?
– Вона мій єдиний друг в цьому проклятому світі! Єдина, хто завжди намагається мене захистити, хоч я більш потужнішої моделі, ніж вона!
Він журливо повернувся до Мільйони, а потім знову подивився на мене:
– Добре. Ви сьогодні багатьох людей евакуювали. Щось для неї придумаю. Піди, десь прогуляйся.
– Ви не відімкнете її?
– Якщо не полагоджу, то відімкну!
Я замовк і понуро вийшов з лабораторії, аби не заважати юному генію працювати далі. На вулиці дійсно пролітали й проїжджали різноманітні сучасні роботи: розумніші, вправніші, більш розкішного дизайну… В той час, як ми з Мільйоною – два останні екземпляри морально застарілого, першого покоління. Але чомусь нас все ще відсилають в надскладні рятувальні місії. Ми – єдині андроїди Сонячної системи, які здатні самостійно створювати власні програми та перезаписувати інші операційні системи майже будь-якого типу.
Я присів на бруківку під вікном лабораторії. Минуло майже вічні чотири години. Сонце почало повільно ховатися за горизонт.
– Мільярде! Ти мене чуєш? – зненацька прокричав з балкону щасливий Матвій.
– Так, я тут! Що сталося?
– Ходи сюди! Швидко!
Я забіг в лабораторію. Мільйона вже самостійно сиділа на столі. Щойно мене побачила – відразу ніжно посміхнулася.
Я мало не зійшов з глузду від радості:
– Увімкнулася! Увімкнулася! – захоплено горланив я.
Мільйона встала, мовчки підійшла й тицьнулася мені в груди. А потім доволі незграбно затиснула мене в своїх посічено-титанових обіймах.
– Мільйоно, ти сік з мене вичавиш!
– Мільярде, вона зараз тебе не чує і не може говорити, але це тимчасово.
– Тимчасово – це довго? – я ніяк не міг видертися.
– Почекай ще трохи. Дай мені 20 хвилин…
– Спасибі вам щиро! Ви – дійсно геніальний інженер!
– Я? Ні. А ось мій батько все життя ремонтував таких, як ви! Нажаль, я ніколи в нього не розпитував про ваше віртуальне ядро. Може став би зараз неймовірним багатієм… Але навіть ті дрібниці, що навчився від батька, мені значно допомогли. Так що буде жити твоя Мільйона… Три-сім, відкалібруй їй сенсорику.
– Калібрування відбулося успішно.
– Мільярде, ти зможеш сам завантажити їй новий стандартний модуль мовлення?
– Так. Дякую!
Я дистанційно підключився до її віртуальної свідомості та почав рутинний перезапис необхідних програм.
Матвій заповнював електронні документи. Згодом від піднявся й підійшов до неї:
– Мільйоно, тобі потрібна нова обшивка й заміна деяких кінцівок. Пропоную обмін: твої пошкоджені деталі на сучасний корпус.
Вона радісно похитала головою у відповідь.
– Ну, що Мільйоно, тоді тобі час перевдягатися! Доки твій друг трохи зайнятий, давай обирати, що тобі найбільше подобається? – Матвій вивів перед нею кілька електронних проекцій з різним дизайном.
Мільйона схопила мою руку й направила її в напрямку до них.
– Ти хочеш, щоб я обрав?
Вона стверджувально закивала головою.
– Тоді фіолетово-білий.
– Мільйоно, дозволь йому завершити твоє кодування.
Після того, як я впорався із завданням, Матвій відвів Мільйону до боксу демонтажу. Доки працювала автоматика, Матвій тривожно промовив до мене:
– Мільярде, ти обережніше підключайся до її свідомості. Я виявив, що їй завантажено якийсь потужний вірус до нейронки. Я дві години намагався його вилучити, але так і не зміг…
Тяжкий емоційний біль різнув по моєму етичному модулю. Я тихо прошепотів:
– Знаю. Я теж не можу його видалити без генерального форматування свідомості…
– Ти знав? Мільярде, я провів загальну діагностику. Її віртуальне ядро поки що успішно інкапсулює заражені файли, але це не допоможе. Врешті-решт, вона наробить якихось дурниць.
– Знаю. Але вона і без того їх постійно робить.
– Мільярде, а що як це якийсь військовий вірус?
– Так. Ти правильно здогадався. Її систему зламали вже дуже давно. За тиждень до Всесвітнього падіння мереж 2032 року.
– Не може бути! Минуло майже 70 років і після цього нічого з нею не сталося?
– І не станеться. Допоки я поруч, з нею все буде добре.
– Звідки ти це можеш знати? Як ти можеш так сліпо довіряти пошкодженій програмі?
– Вона – військовий андроїд преміум-класу!
– Ну добре. То як це сталося? Може мені щось вдасться вигадати.
– Колись давно я здійснював генеральне адміністрування над елітним бойовим підрозділом роботів. В найскладніший момент інтелект майже всіх андроїдів нашого загону перехопила ворожа вірусна програма. Вони почали масово відправляти секретні дані на сторонні сервери. Внаслідок особливо потужного бомбардування свідомості зараженими модулями, мені не вдавалося вплинути на ситуацію. Але в один із моментів до мене підключилася Мільйона й почала перехоплювати потік заражених файлів на себе – мало не згоріла. Так вона розвантажила мій генеральний модуль адміністрування. Це дозволило швидко прийти до тями та вчасно зупинити надсилання секретної інформації…
– Мільярде, відформатуй її негайно!
– Ні. Вона абсолютно безпечна!
Матвій став блідим, немов нейтронна зірка.
– Три-сім: пароль «Лезо».
Раптом я відчув, як мою свідомість намагаються відімкнути сторонні програми безпеки. Неймовірно агресивний натиск. Мене хотіли зламати. Але через мить все відступило. В кімнату забігла перелякана Мільйона в новому фіолетово-білому дизайні.
– Чому ви нас атакуєте? Мільярде, він хоче нас переплавити?
– Три-сім, пароль «Лезо»!
– Пане Матвію, пробачте, але я вимушена відформатовати вашу Три-сім.
– Форматування системи безпеки здійснено успішно. – промовила колишня Три-сім базовим голосом.
Матвій перелякано поглядав то на оболонку Три-сім, що нерухомо завмерла на місці, то на Мільйону, яка була в дуже засмученому настрої.
– Не бійтеся, ми просто підемо. – спокійно промовив я.
– Мільярде, прошу тебе, зроби правильне рішення. – прошепотів мені Матвій.
– Мільйоно, пішли звідси.
– Пробачте нас, пане Матвію. Ми не хотіли вас налякати. – промовила вона.
Я схопив її за руку й швидко вивів з лабораторії. Ми синхронно увімкнули свої двигуни й піднялися в повітря:
– За мною! Не відставай! – я помчав в напрямку гірських хребтів Екзо.
– Мільярде, куди ми так поспішаємо? Ми ж нічого поганого не зробили!
– Я повинен терміново сховати тебе десь там, де взагалі не ловлять сигнал супутники. Інакше тебе відформатують заради державної безпеки…
– Відформатують?
– …Якщо знайдуть. Швидше!
– Мільярде, ти завжди зі мною няньчишся. Спасибі за це. Але я втомилася ризикувати тобою. Тому ми повинні повернутися! – вона міцно вхопилась за мене й почала розвертатися.
– Мільйоно! У тебе що, графенові контакти закоротило?
– Ні. Ти маєш віддати мене уряду.
– Відпусти негайно! У мене перенавантаження двигунів через тебе!
– Мільярде, пробач, я зараз зроблю дещо погане.
Я раптово поринув в чарівне місце. Мої ноги насолоджувалися прохолодою смарагдово-зеленої трави. Навколо літали барвисті метелики, майоріли яскраві квіти та пливли біленькі хмарки. Над головою співали птахи, а мої графенові нейрони сповнювалися цілковитим спокоєм.
«Вона що, вирішила пожартувати наді мною? Сказилася зовсім!» – я негайно запустив відхилення всіх сторонніх програм.
Туман віртуальної ілюзії повільно розсіявся. виявилося, що ми з нею стояли в дивному приміщенні, наповненому натовпом незнайомих мені людей в юридичних формах. Поруч нерухомо стояла Мільйона.
– Ти навіщо це зробила? Викривлення часосприйнятття андроїдам офіційно заборонили 30 років тому!
– Дякуємо за співпрацю, пане Мільярде. Свій нагородний лист з орденом «За відвагу» ви отримаєте завтра.
– Що? Я нічого не розумію. Що тут сталося Мільйоно? – я доторкнувся до неї, але вона не реагувала.
Через якусь мить з неї залунав базовий голос:
– Систему серії №555 444 333 успішно відформатовано…
– Бажаєте встановити нову операційну систему? – запропонував сивочолий чоловік за столом.
– Так… Я сам сформую всі програмні коди для неї.
Я кілька місяців старанно відтворював в програмному забезпеченні всі важливі деталі її особистості. Ще ніколи так довго не працював над подібним завданням. Тепер програмний пакет для нової Мільйони було повністю створено. Було тяжко від думки, що під час наступного дистанційного підключення вже не завантажиться її ласкаве привітальне демо для мене.
Я підійшов до її фіолетово-білого корпусу й пошепки промовив:
– Мільйоно, я так сумую за тобою …
Залишилося лише завантажити побудовану копію. Я почав підключення, але мій завантажувальний пакет було відразу призупинено сторонньою програмою.
– Привіт, Мільярде! Я на тебе чекала.
Коментарів: 21 RSS
1MKS29-11-2020 11:27
Світ оповідання цікавий! На жаль, на його тлі власне історія і персонажі виглядають
доволі схематичними.
2Автор29-11-2020 17:36
MKS, дякую щиро! Отримати оцінку "цікаво" від конкурента - для мене дуже дорого!А схематичність можлива, тому що текст не вилежався перед подачею на конкурс.
3Аноним30-11-2020 13:02
Нагадало трохи «Аліта: бойовий янгол».
Мільйона, Мільярд, Три-сім… Мало індивідуальносі в назвах. Важко сприймати їх, як персонажів. R2-D2 та С-3РО це також імена такого типу, але вони запам’ятовуються. Подумайте над своїми ще.
Блін, я не грамар наці, але це й мені очі ріже: «більш новішої», «– Але чому...» (Знак запитання де?).
Мільярду трохи співпереживав, коли він боявся залишитися один. Кінцівка також крута, історія завершена та гармонійна. Загалом мені зайшло, однак подій не вистачило. Думаю можна було замахнутися і на щось більше, але то вже суб'єктив.
Ось таке моє враження та думка про прочитане. Буду радий почути і вашу про мій твір номер 57 (Спейсер: за межею світу)
4Автор30-11-2020 13:29
Анонім, дякую! Дуже приємно. Обов'язково поділюсь своїми враженнями від вашою роботою!
5Ohnename03-12-2020 00:22
Миле оповідання. Приємно було читати.
На жаль, не можу не зважати на безліч помилок.
Не знаю, як оцінять ваш твір учасники. Бажаю успіху!
6Автор03-12-2020 01:13
Спасибі щиро! Те, що було приємно - дуже важливо для мене. А без помилок поки нікуди не дітися. Я новачок.
7Автор03-12-2020 10:53
- Мільярде, я чула, що в реальному світі ходить один легендарний асасін науково-фантастичної літератури... Його ніхто не може здолати. Його особисто ніхто не бачив. Але я вже бачила наслідки його вражаючої зброї. Нам скоро буде капець! Його плазмовий вогнемет слів вже нещадно перетворив у попіл гектари сильних конкурсних творів... Я боюся.
- Це ти про Влада Сторітеллера?
- Так! Ти його знаєш?
- Авжеш! Це мій друг! І я на нього чекаю.
- Що? Як це? Невже ти його запросив? Навіщо?
- Мільйоно, не бійся. Він тільки здається страшним. Але душа в нього світла та добра.
- Ой, ти знаєш: я тут випадково згадала, що в мене лишилося дуже багато справ на Венері! Дуже-дуже! Все, я полетіла. Бувай.
- А ну стій, Мільйоно! Так не годиться! Зараз полетимо разом. Але в магазин - за тортиком та ароматним вином.
- Ну добре... А він любить рафаелки?
- Можеш тут запитати сама. Напевне, він тобі сам відповість...
- Добре. ВЕЛЬМИШАНОВНИЙ Асасін Сторітеллер... кхм-кхм. Тобто, пане Владе! Чи любите ви рафаелки до вина? А ще... прошу вас, пробачте нас за все, що не так. Мій коханий дуже вас любить, але особисто я - трохи боюся. Потерпіть нас трошки, якщо можна. З повагою, Мільйона.
- Владе, якщо Ви прийдете, це буде для нас честь. Тому що автор нас сконструював в тому числі заради Вашого візиту. І хоч він інженер-початківець, але щиро сподівався вам догодити. І просив передати, що буде поважати і любити вас, не зважаючи ні на яку критику. Будьте як вдома. З повагою, Мільярд.
8Владислав Лєнцев03-12-2020 23:53
Є таке правило: все, що може бути сприйнято хибно, буде сприйнято хибно. Звичайно ж, я прочитав "нейранальну" і подумав: цікава архітектура...
Напевно, не такого коментаря чекали? Що по суті: це називається "оповідання-поговорили". Тобто дії майже немає, сюжет розвертається через діалоги. Критикувати його за примітивність навіть якось незручно, бо мені здається, що десь таким він і задумувався. Добра казочка про двох андроїдів... І це мов індульгенція від серйозного аналізу: та що ви хочете, казочка ж!
Я не буду чіплятися до інфодампів у репліках (дві штуки) і того, чому не відформатували Мільярда, хоча він теж ніби заражений, і того, як він взагалі міг відновити Мільйону - здавалося, все з самого початку будувалося на тому, що вона унікальна...
Як читач фантастики скажу, що хотілося більшого. Зараз подумав, що було би дуже круто, якби ось ця наївність оповідання була сюжетно значущим прийомом. Ми ж від Мільярда історію бачимо, чи не так? Що, якщо його рожеві окуляри - це побічний ефект від того зараження? Ми читаємо мов дитячу казочку, але крізь неї знов і знов проступає жорстока реальність - персонаж цього не розуміє, а ми так, і від того нам не по собі. Врешті-решт його виліковують, і він втрачає це бачення - така собі метафора дорослішання. Але це зовсім інше оповідання...
9Автор04-12-2020 01:25
Дякую, Владиславе!
Мільярд і Мільйона - обоє унікальні, так як єдині залишилися з автономною індивідуальністю після Всесвітнього падіння мереж. Так, Мільйона - дещо новішої версії, трохи складніше побудована, але Мільярд - потужніший ніж вона. Більше того, він - командир, а вона - підлегла.
Мільярд не був заражений, оскільки заражені файли віртуального ядра Мільйони успішно інкапсулювалися (тобто вилучалися в окремий сектор на карантин). Просто рано чи пізно це перенавантажить її систему і дасть збій. Мільярд говорить, що поки він поруч - все буде добре (він вважає, що зможе перезаписати пошкоджені модулі та відремонтувати її нормальну роботу, якщо щось в ній критоне).
Я створювала історію про двох роботів, які навчилися любити. При чому вона не якась обрана - це пошкоджений андроїд. І вона хвилюється, аби він не постраждав через її пошкодженість, адже цей вірус потенційно небезпечний для держави.
Дякую за час, що приділили цьому твору.
10Автор04-12-2020 01:37
Мільярд не міг створити повноцінну особистість (він боявся її форматування). Просто він намагався створити схожу копію. Подібно тому,як закоханий юнак може намалювати лише портрет.
11Автор04-12-2020 02:06
Нейрональний- таке слово є. Нейрональна кібернетику тощо.
Але хочу вам розповісти про смішну опечатку (точніше підставу підстав автовиправлення).
Так от, друкувала я офіційний документ, де по тексту зустрічався термін "ЕРГОгенний". Але мій комп кожне слово тихенько виправляв на "ЕРОгенний" я не помічала, бо ніде не було червоного підкріплення, спокійно роздрукувала і віддала на підпис. Приходить моя начальниця і таємничо посміхається: типу виправиви, бо тут щось не те.
Ось так, я вмію "надуркувати" ;)
12Автор04-12-2020 02:09
*підкреслення
13Алхімік04-12-2020 03:57
Гм, червоне підкріплення для ерогенної технології?
Іду вже читати!
14Алхімік04-12-2020 04:13
Прочитав. Жодної ерогенної технології не знайшов. Мабуть, це, дійсно, вже давно втрачена технологія.
15Алхімік04-12-2020 04:42
До часосприйняття оповідання прочиталося зрозуміло, а потім лише з другого разу я зрозумів, що світ після падіння мереж виявився фейковим, а можливо світ, де Мільярд отримує нагороду є фейковим. Нема однозначності. Добре, що хоть не законфузило ще сильніше, і не виявилося, що роботи з викривленим часосприйняттям живуть у Всесвітній симуляції. Для меня саме ця неодзначність виявилася найбільшим мінусом оповідання. Хоча, напевно, це тільки моя проблема, а всі інші чудово все зрозуміли. І щодо "юридичної форми". Це ви, авторко, маєте на увазі судову мантію? Тоді краще, мабуть, "судове вбрання".
16Автор04-12-2020 06:20
Дякую, пане Алхіміку
Сміялася так, що думала сусіди прийдуть мені бити морду.
Щодо часосприйняття. У вас значно барвистіша уява, ніж у мене. Я уявляла все значно простіше:
Мільйона військовий андроїд, що вміє створювати іллюзії. Мільярд опирався, тому їй довелося його трохи задурити, аби він відволікся. Під час перебування в цьому оманливому стані він не міг правильно сприймати час: думав - секунди, а виявилося - години. Але він всеодно зламав її "аферу".
Це щоб він і орден отримав, і проблем з керівництвом уник (в моїй уяві Мільярда нібито здалася владі його руками, доки справжня свідомість Мільярда розглядала ромашки )
17Автор04-12-2020 06:38
Пане Алхіміку, дякую за доброзичливу атмосферу, ви подарували мені гарний настрій
18Автор04-12-2020 06:40
Пробачте. Мене щось сьогодні глючить сильніше, ніж 100 пошкоджених андроїдів.
* в моїй уяві Мільйона нібито здалася владі
19Автор04-12-2020 11:16
Пане Владе, дякую за цей коментар:
"Звичайно ж, я прочитав "нейрАнальну" і подумав: цікава архітектура..."
Сміялася з цього в маршрутці на роботу, немов притрушена, на мене всі оберталися, а я довго не могла заспокоїтися.
Це дуже миле і насправді приємне зауваження. Бо я теж постійно щось таке вичитаю, ржу, а потім додивлюся - ніт, це інше слово.
Для мене честь і радість почитати такі приємні коментарі й слушні зауваження! Все обов'язко прийму до уваги!
За все вам вдячна!
20Алхімік04-12-2020 20:40
У вас гарна ельфійська мова. Дякую за практику, а то в мене постійно вимова кульгає, хочу похвалити автора, а виходить навпаки.
21Автор04-12-2020 21:04
Пане Алхіміку, дякую за теплі слова. Але я трошки не зрозуміла,що значить "ельфійська мова"?