Відгук від Волода Йовича

Про майстер-клас.

Вдале рішення – вибрати Майстром діючого редактора. Це майже як „зіткнення споконвічних ворогів” (ще з клинописних часів). Бо, зрештою, він якраз-то й змушений, мабуть (задля комерц.успішності видань) щоразу, при оцінюванні, ставити себе на місце середнього читача. Та ще й здатен висловити деякі його потреби. Але цивілізовано. Тому 9 жовтня все відбувалось мирно й тихо. Автори – початківці (зд.), а Редактор (Читач) був у меншості. Паритет.

І, звісно ж, він розповідав цікаву (як не читачам, то авторам) інфо про свій редакторський світ і засади його взаємодії з авторами.

Хоча, трохи й дивно: як людина з далекої країни може читати українською? То ж навіть не всім жителям України до снаги!

Щодо вибору саме цього оповідання для майстер-класу, маю певні сумніви. Майстер був явно спантеличений, що когось може зацікавити виконувач, який вироблятиме цукор і овес. Що, мовляв, в інших країнах "замовляли б золото й брильянти, а не цукор" (так пригадую, бо першим потрапив під обговорення і не згадав записати звук). Схиляюсь до думки, що лише людина, яка йде в похід і несе 2-3кг вищезазначеного (в будь-якій країні), може порадіти 1кг виконувачу, який все те виготовлятиме за потреби. Всі інші й дійсно: одразу „пустились би берега” в пошуку необмежених можливостей.

 Ох, недарма я запитував організаторів, чи варто обговорювати оповідання, яке набрало 2бали! Воно явно не спромоглось пояснити людям (сучасним) чим корисний піст. Тому цікавіше було би перевірити на далекому гості, напр., мій не "виконувач...", а „садок вишневий...”, бо деякі читачі закидали, що він лише для киян, а я був проти такого поверхневого уявлення.

Про фестиваль в цілому.

Передусім хочу зазначити, що програму фестивалю (текст на папері) варто було би заповнювати тими мовами, які потім звучатимуть від ведучих-модераторів. Власне, так має бути всюди: і в програмах телепередач, і на афішах кіно, і т.д. Це саме ті випадки, коли на одному аркуші повинно бути багато мов.

Фестиваль. От, наприклад, "фантастичні голоси" (актори озвучування) – неукраїномовні. Що вони озвучують – не зовсім зрозуміло. Якщо надиктовують десь укр.текст, то цікаво як їм живеться в такому роздвоєму стані, але про це чомусь не говорили. Тому загалом у них вийшло нецікаво (початок). І навіть сумно. Бо чому людині не дають можливість (масове явище) працювати з бажаною мовою?

І вже тим більше неприємно було слухати сумнівні жартики про "западенців" і їхню мову – від людей, що на тому не розуміються. Це схоже на Азірова у вигнанні, який розповідає, що не чув слова „трупарня”, а лише "морг" (коли він ще тут катався (виконував свою ІКД).

Та й слухачам фестивалю було би простіше вибирати собі заходи (коли ті перетинаються) якщо назва вже відображатиме мову.

І самі назви заходів варто вимагати точніші. Якщо в „утопії проти антиутопії” головуючі майже одностайні в розпачливій думці, що "утопія неможлива", то нащо наявна назва? Хай хлюпаються у своєму відчаї і уявляють майбутнє безвихідне пекло під назвою, напр.: "неминучість антиутопії", а люди, яким таке не подобається – спокійно сидітимуть в іншому залі й не нервуватимуть ведучих своїм дочасним переміщенням. Сегрегація – понад усе. От в Югославії її вчасно не здійснили і чим все скінчилось...

І щодо порядку лекцій. Наприклад:

* перевидання книг;

...

* фантастика в перекладі;

* Україна читає Лема.

Для цілісності викладу: 1-ше й 2-ге варто би ставити ближче. Чи може й об'єднати? Вони неабияк схожі.

Бо коли перекладачі, на незручне питання: „чому перекладаєте вже перекладене й надруковане раніше”, відповідають (по-черзі й довго, так ніби засинають і встають з цим питанням...), що "треба; і взагалі кожні 20 років" (причому найсуворіший – перекладач, який не розмовляє українською!), то одразу ж цікаво було би дізнатись: а при перевиданні книг, що прийшли з часів совєцької окупації, чи ж відбувається „переклад” (очищення від совєт.пропаганди)? І чи, наприклад, Лема в Польші оновлють кожні 20 років? Бо інакше якось трохи несправедливо: чому світ читає щоразу осучасненіші переклади, а бідолашні рідні автори як повинні достукуватись до нащадків?

От цікаво ж було би послухати дебати любителів багаторазових перекладів одного й того ж – з не менш затятими шанувальниками дослівних перевидань. Особливо людям (і мені), що сканували й розпізнавали старі переклади.

Sergiy Torenko