Відбуття

Всесвіт — це сфера, центр якої усюди, а окраїн немає ніде...

Блез Паскаль

Я – не письменник, а скоріш за все один з багатомільйонної армії так званих ускладнених читачів. Ускладнений читач – вочевидь не найкращий термін, але мені він чисто суб’єктивно видається достатньо вдалим. А вигадав його один мій приятель-знайомий як відповідь на звинувачення у відвертому графоманстві. Хоча це й не було справедливо. Графоман – то письменник без крил, а Мікі був скоріш антигенієм, бо жоден із тих «щасливців»  (включаючи мене!) хто торкнулися його, так би мовити творчості, довіку не забудуть цих  неперевершених образів, нечитабельних зворотів і несподіваних  порівнянь…

То було щось. Фентезійна раса поетів-графоманів вогонів творила просто таки логічні, чисті, милозвучні  та романтичні речі у порівнянні з моїм друзякою.

Такої кількості харкавих, гикавих, сипких та кашляючих звуків не було навіть у арабів…

До речі, а ви чули, як араби вимовляють слово Іванович….

Хе-хе-хе, то реально круто – нагадує двигун у 40 градусний мороз, який не може завестися…

А я всього-навсього хотів пригостити співпрацівників анекдотом про Василя Івановича…і застряг на першому ж реченні.

Коли єгипто-сирійце-кувейтаси почули, що є істота, яка може вимовити це надважке слово…

- …Іва-пчи-пчи-пчи-шшшш…

Вони були вбиті наповал і почергово просили мене повторити вищеназване по-батюшці, а потім намагалися відтворити його і реготали, аж падали один наперед одного…

Жоден із розказаних мною до цих пір анекдотів не здобув такої ґіґантичної кількості радості і сміху. Але годі вже з тими арабами, хоча направду - лише вони могли з першого разу повторити більшість зворотів  творчого доробку  Мікі…

Та що там,  деякі його словосполучення  були настільки невимовляльними, що коли я зацитував кілька рядків його вірша-трилера «Калинова кладка» знайомому чи то магу, чи то альфонсу – той у захваті порвав все на дрібні цитати за методом Руданського…

І найсмішніше – я отримав дивіденди !!!

Реальні дивіденди, а не ту собачу хрінь ваучерної приватизації, яку мені всýчила рідна держава…

Але то вже зовсім інша історія, яка якщо й стосується Космосу, то хіба маркою совєцьких сигарет, які ми стандартно палили, коли не було грошей бодай на Стюардесу, чи омріяний  БТ, а не кажучи про майже міфічний Вінстон…

 Стоп. Бо замість Космосу мене несе у давні казки штибу: «Коли ще не з’явився ЛМ, а Президент коко-джамбив нікотином наші легені, як альтернатива Фільтру та Космосу …»

Стоп машина - треба стати…

Бо зведу Космос до невідомо чого.

Тому повторюсь іще раз – я ускладнений читач. А ускладнені читачі – то щось середнє між чистим графоманом та фанатичним книгожером. Тому шукати понад те, що тут написано не варто. Або як там кажуть поляки – мудрий пише для забави, дурень чита – бо цікавий…

І за ті десятки років відносно осмисленого життя, які я провів за ковтанням, пережовуванням, штурмом та осадним приступом різноманітних друкованих та електронних носіїв слова - сформували певні думки й стиль мислення, які принаймні  мені самому видаються до певної міри логічними. Хоча логіка – це поняття настільки індивідуальне, що не впевнений, чи взагалі воно несе бодай яку-небудь характеристику про хід ментальних процесів.

Так от, я виріс посеред, як мені здавалося, простих і звичайних людей - і читав собі  «Облом» Гончарова під акомпанемент пісні Paint it Black Ролінг Стоунс, та відливав із штучних каменів лики  вождів соціалізму в форми насічені мікроскопічними тризубами саморобним чеканом, різьбив рамки, писав на кумачі транспаранти і надмогильні стрічки, оформляв стенди та лінійки в різних державних установах. Було то під керівництвом директора школи, від  якого я отримував свою частку коштів, яка чи не вдесятеро перевищувала зарплату звичайного радзєцького трударя. Мені не здавалося нетиповим мати фотолабораторію оснащену не гірше ніж на фірмі Агфа, і діставати розважний ЦПВ-1 з Львівського хімзаводу, коли було ліньки синтезувати оригінальний барвник. Хто ще зможе пригадати дослід з сірчаною кулею Отто фон-Геріке (не плутати з його відомими вакуумними сферами) – причому куля, яку мені подарував місцевий бомас і батяр Вовчик була не зовсім із самородної сірки, і тому крім спочатку притягувати, а потім відштовхувати наелектризовані пір’їни та папірці, могла ще й переносити в просторі дрібні речі …

Місцевий  дивачок-насмішничок Петя, якого всі вважали трохи блаженним - показав як робити магічні дзеркала із бронзи для концентрації ментальних образів, вибравши за приклад доступну методику пана Твардовського. Щоправда, мої дзеркала були здатні виключно для примітивної дурні, тоді як за допомогою Петькового - я вивчив напам’ять всю Органічну хімію Некрасова, Несмеянова, Тернея і Бойда з Касерієм -  …що мені ні фіга не допомогло  - бо все одно поставили чвірку – за борзометр…

А що, скажіть було незвичайного в тому, що водій сміттєвоза Вася під час ремонту двигуна його смітярної машини розповів мені про секрет гідроксилапатиту, проілюструвавши прикладом помилки Шекспірівського Ромео ?…

Чому мені то все впевнено здавалося цілком у границях норми ? Не знаю. Напевне тому, що мене все влаштовувало, а будь-які зміни потребували бодай якоїсь власної відповідальності, яку ніхто на себе добровільно брати не хоче. Я вибрав собі свій рівень довірливості і толеранції. Все стало простим і правильним - і чудернацькі люди, які розповідали про різні події, які невдовзі мають статися, випадкові попутники, які передавали мені різні прикольні забавки та книги… Мене анітрохи  не турбувала  купа анахронізмів та диво-чудасій, які потім кудись щезали протягом мого дорослішання. Все змішалось в моїй пам’яті, як в домі Оболєнського Джека якоюсь химерою дежавю із амнезією. Але, як би там не було - тепер уже я майже напевне здогадуюся ХТО були ці істоти, які заввиграшки приносили ті всі незвичайні штучки-дрючки, про які я й зараз небагато можу доладно розповісти.

Так ось, я не тільки твердо переконаний, що ВОНИ  хазяйнують на нашій (?) Матінці-Землі з прадавніх часів, але й вважаю, що на даний момент ВОНИ вже упевнено становлять переважну  більшість населення. А ми, люди та напів-люди є стабільно вимираючою расою…

Роки, які наближаються – це найприкольніші роки ендшпілю цивілізації…

І найраціональніше прожити ці роки за рецептом бувалих жінок – які твердять, що коли зґвалтування неможливо відвернути, то потрібно розслабитися і спробувати принаймні злапати краплину кайфу…

Озирніться навкруги. Все бурлить і змінюється щохвилинно.

Подивіться, як різко перемінилась література, особливо література фантастична.

Наукова фантастика, як чистий жанр не існує. Ні Герберт Веллс, ні Жюль Верн  тепер нікому не потрібні. Самотній Читач-Людина застиг під потоком фантазмів та течій сучасної літератури. Куди й ділися логічні та продумані твори. Новотвори літератури проросли метафразами і космоматюками. Всесвітом зашкірився кострубатий та неоковирний  Хаос…

Хаос та Зелена Нудьга, де самотні беззіркові планети приречено мандрують копіпастами  просторово-часових перверзій авторської фантазії. Де, за вкритими інеєм застарілими пультами у командних рубках, застигли гіберновані мумії відважних піонерів космічних доріг, приречені вічно мандрувати до недосяжної мети Флагманів Людської Панспермії.

Фантастичний Космос наповнився Космічними Летючими Голанцями, які вряди-годи проминають жахливими примарами новоперевигаданих Кайє Мару № 5 та Марії Селести…

Зачумленим Космосом зароїлися Паразити різних мастей, які чигають на необачні цивілізації, що наївно і радісно заявляють про себе Всесвіту – Дивіться ! Ми існуємо…

Космозагарбники, пірати, рабовласники – невпинно і невтомно шикують свої дредноути і космоескадри, готові кожної миті накинутись на мало озброєних та не агресивних космотубільців.  

Всесвіт заюрмився від постійних конфліктів та грандіозних битв Космічних Імперій, ховаючись за сміховинними планами Селдона для відродження у прихованих Основах.   

Цивілізації комахоподібних неперестанно гризуться бластерами та анігіляторами з рептиліями та гомінідами. Амебоподібні  конфліктують з медузоподами, внаслідок поширення останніми порнографічних зображень мітозного поділу…

Планети-Океани проросли Вихідними Комплексами крізь етер Всесвіту керуючись безсмертним девізом – Мета – ніщо, а Рух – це все.

Герої, на віманах і пірогах, або й просто левітуючі маною авторської потуг - заввиграшки,  вправно та наївно рятують чисельних білявих бестій, а чи й цілі цивілізації у кращих традиціях безпросвітної нудьги куртуазних романів середньовіччя.

Невмирущі витязі та темні лорди мутять мізки та фізичні космічні закони правилами магії та надприродних сил, майже так же успішно - як і сучасні земні вчені, які давно схрестили фантазію із відвертою брехнею та ще й так вигадливо-талановито, що й самі повірили в цю маячню…  

Різномасті Міжгалактичні Збоченці, намагаються сексодромити керуючись такими збоченими  уявленнями своїх творців, що просто-таки вимушені зіштовхуватися (в прямому та в переносному смислах) із такими труднощами, у порівнянні до яких, секс комарика та слонихи або жабо-папуги є просто-таки традиційними позами № 3 та 7 старомодної Камасутри.

Уявні Світи у відбиттях голографічної Майі заклонились Найкращими Світами Олдоса Гакслі у всіх своїх алотропних видозмінах від світів Фармера та Роджера Желязни до лангольєрних світожериків Штефка Кінга…

І це далеко не весь перелік вигаданих Світів де магію схрестили з паровозом Стефенсона, а колесо Сегнера із капітаном Сагнером..     .

*

Мої плутані роздуми перервало наближення до мосту через озеро під смішною назвою Бýгаї (з наголосом на у…). Вертаючись у своє маленьке і давнє селище поряд з містечком  Броди – завважив, як веселий та щирий Маразм переможно вишкірився ідіотичним слоганом…

Вас Вітає Брідщина …

Відчулася безкрая та пуста ментальна площина, яка ніколи не перетне жодною точкою ні крихти здорового глузду, та не торкнеться хоча б кварком милосердя до нашого ментального здоров’я…

- Але ж воно не є по москальськи, ну нє ?- в голові виринає образ, чи то якогось панка Марциняка, а мо й самого Дзідзя, цих троллів із табакерки для запліснілих дотепів і жартів містечкового розливу,  насильно впрокрущених гангліями моїх синапсів.

- Гай-гай, - рідні галицькі автохтони навіть Водники, готові переназвати Відниками, щоби не звучало так по-общепойнятному…

Але тут, як кажуть реальні, породисті  рагулі  - No comment…

Бо так можна зайти і до страшних справ, може навіть і до того опокалічного глобіцизму… І вже навіть моє прогресуюче єство каже: 

- Тпру. Стояти.

Хоча, якщо чесно, коли чую, як вивертає і завертає язиком, вивергаючи словеса яка-небудь Ганя Гадзюча, а ще коли при цім робить такі великі й наївні очиська, повторюючи через слово немов Органчик - ГалоМантру:

- Я переп-п..-рош-ш-ш-уюююю, - маючи на увазі те ж саме, що й Мілька Фармер, яка цілу пісню волає

 - Трах ті бідох всіх до…

І хоч би їден би їм тим лярвам тово би взяв та й зробив врешті-решт…

Але воно то усьо, як каже народна мудрість – Нам до лямпочки…

А от що не до лямпочки, то це міліційний пост перед Гаями Дітковецькими.

Їду підкреслено чемно – 61 км/год, намагаюся не дивитися в бік Жахливих Володарів Смугастих Патиків, але вже заздалегідь своїми вакуолями відчуваю піпецьовий кабиздець рідним паперошикам…

Наче у сповільненій зйомці спостерігаю артистичну роботу прапорщика Мосціцького, як він ніби знехотя то піднімає жезлика, то потім знов якось так невпевнено опускає. Зрештою, він  навіть встигає відвернутися -  і в самий останній момент, коли  я навіть вже й засумнівався у тому, що мені гарантовано готівкове харакірі, і повірив, що цього разу пронесло - в самісіньку преостанню мить - МентоАртист спритно махнув патичком і заколов мене ним, наче бика тореро…показавши куди поставити здобич.

- А хрін тобі мєнтовська мармиза,  пиши протокол, - відважно подумав я, перекладаючи дві сотки з прав до гаманця.

Прапорщик неквапно підійшов до авто, постукуючи паличкою по долоні лівої руки неначе кінематографічний фашист. Немов відчувши хід моїх думок, він стиха наспівував:

- Ай цвай, поліцай, драй фір бригадір…

І наче тієї дурнуватої пісеньки було не досить, він спокійно подивився на мене і чітко та виразно сказав:

- Втрата грошей, дорогий земляче – це не втрата, а от що ти скажеш лебедику, коли ми уважно оглянемо твій двигунець…- він мило і приязно променів від доброзичливості і ввічливості…

Мені стало не по собі. Одне діло, коли вас ловлять на використанні теплогенератора Потапова, ще гірше коли вам не вдалось замаскувати гідротаранну електростанцію або діючу модель Тестатика. Зовсім кепсько, коли  ваша машинка працює за циклом Тесла-Клемма, але коли ваш залізний кінь такий собі гібрид репульсину Шаубергера, який згідно таблиці ізостерів Болотових завихрює простір по моделі Хілша-Ранка-Шестеренка і є не тільки тривіальним вічним двигуном, а й функціонує за термоядерним циклом,  очищаючи довкілля та продукуючи від 50 до 100 г чистісінького золота на 100 км пройденого шляху …- тоді вам дійсно непереливки. Куди тільки я не ховав те трикляте золото…Але то знов тема для окремого чи то трилеру чи комедії…яку коли-небудь треба обов’язково донести широкому загалу веселих елоїв. Та розміркувати в цьому напрямі думок  не було часу, бо наразі до мене наблизилися  реальні проблеми.

Прапорщик натомість забрав мої права, які я йому машинально подав та спокійно пішов до своєї машини, кивнувши лейтенанту, який стояв біля  Візиру…

- Фу. Пронесло. На пушку брав волчара паганий. - радісно подумав я, витягнув дві сотні з гаманця і поклав їх у кишеню сорочки. Потім, швидко догнав мєнта і сів до нього у білий Авео та приготувався давати йому бакшиш.

- Шиш тобі на твій бакшиш, - знов наче читаючи мої думки промовив мєнт, і продовжив:

- Проблєма не в твоєму досить таки дотепному двигунці, дорогесенький потомку Енкіду. Хоча його конструкція напряму вказує на явні витоки інформації про заборонені технології. Та куди значнішу проблему становить твій симпатичний, так би мовити літачок, про який нам надала спеціальне орієнтування вища транспортна інспекція…-  він пильно дивився на мене немов намагався прочитати думки, які я не збирався виставляти на загальний огляд…

- Ну ні фіга собі ! Кожен позапланетний покруч, мало того, що пресує в подобі земного стража порядку та ще й ображає благородного потомка Гільгамеша, - подумав я і почув відповідь, хоча муляж прапорщика навіть не розкривав рота:

- 10%, решта чистокровний Енкіду, подивись сам, - і направив на мені якусь трубку…

Сперечатися із стражами порядку собі ж дорожче – то аксіома, яка істинна в усіх космічних закутках Всесвіту, і тому я просто промовчав.

Покірність долі та приречена поведінка закланного ягняти завжди діє на поліцая – і не тому, що так вони реально чують силу своєї влади, а просто так вони вже влаштовані.

Поведінка типу – Мені все одно, хоч моєю головою та й об тин – справляє на понад ¾ поліціянтів настільки чарівну дію, що вони починають навіть відчувати співчуття до жертви, яка не може бодай приблизно дорівнятися з ними такими Великими, Жахливими і Могутніми.

Стефко Мосціцький, чи точніше його подоба, хоча це не робило жодної різниці  на моєму становищі, що він і сам підтвердив ледь помітним похитуванням голови – завів Авео і поїхав до моєї хатини…

Впродовж кількох хвилин, які зайняла наша поїздка ми не обмінялися ані пів-словом, а ні пів-думкою – я внутрішньо приготувався до найгіршого – бо чого ще можна чекати від поліцая …

Треба сказати, що хатинка моя, також була достатньо ненормативною, Зовні непримітна сільська хата всередині була достатньо просторою не те, щоб відтворити парті за «Скрябіном», але і для втілення куди більш епічних подій. Маскування було ні чого, вочевидь ті покручі вже добряче встигли похазяйнувати. Тому я без вагань скористався вбудованим в брелок до ключів поліфонним свистком та відчинив ліфт до мого гаражу.

Ми з космомєнтом вилізли з його тачки і опустились на відмітку  -27.

Літачок справляв враження.

Навіть на планечан.

Я з гордістю подумав, що він ще  й літає достатньо незлецьки.

- Ніскільки не сумніваюсь. – продумав неприємними поштовхами у моїй голові алієн.

І продовжив відповідати у відповідь на мою думку, яка промайнула,-

- Засікли ми тебе, порушнику транспортного карантину завдяки сигналу із трьох курганів у лісі біля твого селища, там поховано астронавтів разом з їх особистими речами. Заодно облаштували  пункт контролю – і як бачиш не дарма…а розповідь ця тобі ніяк не допоможе – бо ми не можемо дозволити, щоб федеративна  колонія найпростіших та вірусів, трохи розбавлених грибами та бактеріями,  яка і є твоєю сутністю – розповсюдилася та піддала небезпеці зараження дальній  Космос…

Мені шляк наглий трафив. Злість і розчарування були безмежними.

Як Всесвіт. Як Гординя. Як втрачені дивіденди…

Ну нема правди в тому житті – нема-а-а і крапка.

Якби моя воля – я би роздер на клапті і того косміта і всю їхню разгільдячену контору…

- Агресія зі страхом, характерна риса цілком сумирних і примітивних створінь у відповідь на неприємні або незнайомі подразники, - звично прогундосив у моїх мізках космополіцай.

І продовжив слідуючи моїй відчайдушній зойкомислі….

- Згідно параграфу 12  транспортних переміщень та підпунктів 12,1, 12,2.4 використання не реєстрованих або зареєстрованих із порушеннями транспортних засобів, які…  , -

його голос шумів та гуркотів у мене в голові як зливний канал авгієвих конюшень -

- … Відповідно транспортний засіб повинен бути підданий тотальній диссипаціїї, а при наявності обтяжуючих обставин - разом із особами, які його експлуатують у відповідності до кодексу…

Я перестав сприймати потік пустопорожніх термінів, які поліцаї та судейські впарюють в якості циганського гіпнозу з ціллю моральної деморалізації жертв.

Але, як тільки я хитнувся в бік – а давайте-но по-гуманоїдному…голос мента затремтів, тверді і владні нотки щезли.

   Він хотів домовлятися !

      Він почав домовлятися !!

         Він прагнув домовитися !!! - і він без сумніву мав чіткий та визначений план щодо мене… Я гарантовано знав, що якби ця дурнувата контора потребувала мого знищення, то шансів у мене було б нуль цілих нуль десятих.

Затим, космополіцай простягнув руку і поклав її мені на голову.

Я не протестував – це була не моя партія…

Це тривало якусь мить.

Та коли опісля я розплющив очі  – то вже не був переляканим порушником і лузером.

Я став іншим. Вивчив КосмоЛекс і  став громадянином вільного Космосу.

Поліцая поряд не було, він наче випарувався…

Я поплескав рукою майже лексгардову (бо цей полікарбонатний композит ще не мав назви) поверхню літачка –

…А ми таки політаємо.

Правда, мені заборонили вертатися на Землю впродовж кількох сотень років, та Космос не до порівняння кращий від анігіляції…

Навзамін я засвідчив від імені людства, що добровільно передаю всі свої права на Землю космогалактичній мегакорпорації… та взнав – мій голос був 100 000–им, і за Кодексом Прав Живих Істот ще залишилось отримати 44000 голоси …

Так що наближається…

Ні не кінець, хоча для багатьох – це й буде гірше біблійного Апокаліпсису…

Також мені не дозволили розповідати про новий порядок, але мені й так не має чого розповісти тим хижакам і іншій бридоті у людській подобі, які існують задля власного егоїзму та найпростіших інстинктів…

Мені було наказано забиратися геть, і не заважати стабільній стагнації тупикової частини людського суспільства… забравши із собою  до 14400 осіб…

Неквапно я вибрався з гаражу.

На жаль, поки що літати можна лише ночами та у негоду…

Ех, якби ви знали який балдьож гасати повітрям і водою рідної Матінки-Землі… Як шкода, що час нашого дитинства минає…

Ясна річ, що мій літачок не придасться до міжгалактичних перельотів, але підвозити до Нового Ковчегу на обернену сторону Місяця бажаючих  - цілком у стані…

Тепер я катаюся Україною і за допомогою детектора  гуманоїдності відбираю підходящих особин…

Отож, коли до вас наближається незнайомець із смугастою трубкою яка світиться, то або мєнт, або я …або звичайний глюк…

Нарід ! Хто має досвід конкурсних відборів – подайте ідею, бо необхідної кількості ніяк не набирається - я зібрав заледве 400 бажаючих…

і не тому що немає підходящих осіб.

Ні - покликаних є багато, але обрати себе - мало хто наважується !..