Ваша поїздка почалася

Ліда відімкнула двері та ввійшла у квартиру. Під ногами брязнуло щось металеве. Вона нахилилася й підняла зв’язку ключів.

«Знов Костя ключі забув, — дівчина кинула їх до миски з дріб’язком. — І світло в коридорі не вимкнув».

Ліда зітхнула та стягла із себе мокрий джемпер. Дощило цілий день, а під вечір ще й почало гриміти, обіцяючи затяжну грозу. Дівчина потьопала на кухню й зітхнула ще раз — кругом безлад, у мийці височіє хитка вежа із брудних тарілок. У холодильнику знайшлися вчорашні макарони та сіра підлива, з якої вибрали все м’ясо.

Ліда заскреготала зубами. Цей день точно вирішив її добити. Спочатку проблеми на роботі, потім вимокла як хлющ, так ще і вдома замість затишку та зустрічі із коханим її чекає бруд і самотність.

«Мала, у мене виникли несподівані зйомки, а опісля з хлопцями заскочимо в бар. Лю.» — висів клаптик паперу на холодильнику, прикріплений магнітиком із подорожі в Берлін минулого року.

«А ти очікувала щось інше?» — запитала себе Ліда й ще раз зітхнула.

Від втоми та виснаження хотілося з головою зануритися в гарячу ванну й не вилазити звідти днів п’ять, аж поки вода не вкриється жабуринням. Але замість ванни в орендованій квартирі була душова кабінка.

Ліда пішла у ванну кімнату, закинула мокрий одяг у пральну машину й сіла на кришку унітазу. Її раптово затрусило, тіло звело судомою, від чого заболіли всі м’язи. Вона сховала обличчя в долоні та кілька разів схлипнула, здригаючи плечима. Дівчина сиділа так, поки не відчула, що починає відпускати. Дихання вирівнялося, а розм’яклими кінцівками розлилася втома.

Ліда встала, вмилася, криво посміхнувшись червоному обличчю з мокрим волоссям у дзеркалі, накинула халат і повернулася до кухні. Їсти не хотілося, проте тут було затишно й тепло. Вона повагалась секунду й дістала із шафи почату пляшку вина. Налила пів келиха, вихилила одним разом і відчула, як гарячий струмінь пройшов стравоходом аж до порожнього шлунку. Алкоголь миттю всотався в кров, і, нарешті, тугий обруч, який увесь день стискав голову, ослабився.

«За алкоголь — причину й розв’язання всіх проблем», — процитувала Ліда Гомера Сімпсона й рішуче сховала пляшку. Натомість ввімкнула телевізор, який так розхвалювала власниця квартира, коли здавала в оренду. Показували “Назад у майбутнє”, Док сам чіпляв кабель до годинника, щоб піймати блискавку. Ліда посміхнулася, це був один із її улюблених фільмів дитинства. Та на найцікавішому моменті фільм перевали рекламою чистильного засобу для туалету.

Ліда роздратовано вимкнула телевізор, впала на диванчик та дістала з кишені телефон. Нескінченні повідомлення з робочого чату, нові персональні рекомендації від супермаркету та хтось прямо зараз проводив «живу» зустріч в YouTube. І жодного повідомлення від Кості. Ліда перевірила месенджер — хлопець був онлайн двадцять хвилин тому.

«Нащо мені це? — вкотре запитала себе дівчина. — Нащо мені роль матусі, що доглядає за великим синочком?»

Вона згадала, як познайомилася з Костею на вечірці спільних друзів. Високий хлопець, дотепний та товариський, привабив її, і спочатку усе йшло добре: їм було цікаво разом, вони обидва любили комедійні серіали та подорожі. Та одна справа — романтично зустрічатися в кафе, і зовсім інша — жити разом. Коли вони з’їхалися, виявилося, що Костя не звик до самостійного життя, і поступово всі хатні обов’язки перейшли до Ліди. І це не враховуючи її напружену роботу проєктним менеджером у стартапі.

Костя весь час був на зйомки, постійно зустрічався з купою людей, які, задавалося, не могли прожити без нього і дня. Він плекав надію стати відомим відео блогером, постійно порівнював свій YouTube канал із каналами конкурентів, намагаючись знайти секрет успіху, та грав у відео ігри. Ліда, як могла, допомагала йому: радила, як краще просувати канал та набирати підписників — усе ж таки мала досвід із попередньої роботи. Справа поволі, але рухалася, та особливих прибутків не приносила. Костя щось заробляв на зйомках у масовці серіалів чи чужих інтернет-шоу, тож вони переважно жили на зарплатню Ліди та чекали прориву Кості.

Ліда ввімкнула електрочайник, і той затишно зашумів. Потім дістала свою улюблену чашку з ведмежатами та всипала добрячу дрібку чорного чаю. Погляд сам повернувся до записки на холодильнику.

«Лю — це і все, що отримала за рік стосунків?» — запитала себе дівчина.

Ліда відганяла цю думку, та останнім часом вона постійно поверталася й не давала спокою — як їм жити далі? Їй набридло тягти все самій і, при цьому, не відчувати підтримки з боку партнера. Ось і зараз — він кинув усе на неї, а сам поїхав до друзів і навіть не подзвонив, просто залишивши записку. Костя — егоїст, їй треба це визнати.

Що вона отримує від цих стосунків? Можливість казати іншим, що в неї є особисте життя? Можливість засинати не на самоті? Чи це просто звичка, у якій їй страшно собі зізнатися? Чи вона сподівається, що він врешті-решт зміниться?

«Хоч би слово написав, поцікавився, як я тут», — скипіла Ліда, поглядаючи на темний екран телефона.

Дощ вперіщив із новою силою, барабанячи металевим підвіконням. Ліда встала, щоб зачинити вікно, і сахнулася назад — за вікном мигнула величезна, на все небо, блискавка, і одразу за нею вдарив грім, від якого завили сигналізації припаркованих машин. Ліда все-таки зачинила вікно, та серце калатало від несподіванки і трохи дрижали руки.

Телефон, що лежав на столі, тенькнув, і загорівся екран.

«Невже згадав?» — здивувалася дівчина.

Та це було повідомлення від Uber: «Ваша поїздка почалася».

«Яка ще поїздка? Я вже двадцять хвилин, як приїхала», — Ліда роздратовано змахнула повідомлення і відклала телефон. Вона саме наливала окріп у чашку, як телефон знов тенькнув.

«Ваша поїздка почалася», — привітно світилося повідомлення.

Дівчина застогнала.

«Як ви задовбали, я вже вдома! Чуєте, вдома!» — подумки закричала вона й кинула телефон на стіл. Він не вгавав і теленькнув новим повідомленням.

«Та що ж це таке!» — не витримала Ліда і відкрила додаток.

Той показував активну поїздку, яка мала закінчитися за десять хвилин. Дівчина з подивом глянула на початкову та кінцеву адресу — це був її звичний маршрут від роботи до дому. Крихітний автомобіль на мапі поволі рухався до точки прибуття.

Ліда натиснула кнопку «Скасовувати», та нічого не відбулося. Поїздка продовжувалася, і тепер до її кінця залишалося дев’ять хвилин. Дівчина ще раз натиснула кнопку, та без результатно.

«Ну, добре», — войовниче труснула головою Ліда.

Вона закрила всі запущені додатки, та одразу ж отримала нове повідомлення від Uber. Дівчина нервово засміялася. Те, що відбувалося, нагадувало серіал «Чорне дзеркало», який їй так колись подобався. Вона забула про чай, про хлопця, повністю зосередившись на телефоні, що явно втратив клепку. Дощ далі шумів за вікном, а вітер пригинав дерева ледь не до землі. Спалахи блискавок розрізали нічну темряву, супроводжуючись тріском та гуркотом.

«А якщо так?»

Ліда повністю вимкнула телефон. Почекала кілька хвилин та знов увімкнула. Привітно загорівся екран, запрошуючи ввести пароль. Кілька секунд завантажувалися сервіси, і все. Ліда переможно посміхнулась і взяла чашку зі ще гарячим напоєм. Зробила великий ковток, як знов почула знайомий тенькіт. Вона ледь не вдавилася чаєм і закашлялася.

«Та як таке можливо?» — вигукнула дівчина, хапаючи шалений телефон.

«Ваша поїздка почалася», — так само привітно писав додаток. Строк прибуття скоротився до п’яти хвилин. Ліда не була страхополохом, та зараз їй стало моторошно. Вона одна у квартирі, за вікном лютує негода, а на мапі до неї невпинно наближається невідоме авто.

Чотири хвилини.

Ліда щосили натиснула кнопку «Скасовувати», ще раз, потім спробувала додзвонитися до водія. Усе марно, додаток ніяк не реагував на її дії, лиш авто невгамовно рухалося до точки прибуття.

Три хвилини. У Ліди закалатало серце, вона вчепилася в телефон так, що затріщав пластиковий корпус. Очі прикипіли до крихітного зображення машини, що все ближче під’їжджала до її дому. Особливо різкий гуркіт грому змусив Ліду підстрибнути. Вона вдарилася коліньми об кришку столу та ледь не перекинула чашку з чаєм.

Дві хвилини.

«Може, це Костя повертається? — майнула в голові рятівна думка. — Заїхав до мене на роботу, та, не знайшовши мене там, поїхав додому, скориставшись моїм обліковим записом?»

Дівчина згадала, як минулого тижня вони поверталися з кіно. Її телефон розрядився, а на балансі Кості було по нулях, і вона увійшла у свій обліковий запис із його телефона.

Ліда видихнула. Нарешті, знайшлося пояснення тому, що відбувається. Правда, усе одно не зрозуміло, чому вона не могла скасовувати замовлення й додзвонитися до водія, але, можливо, це через перешкоди, пов’язані з негодою.

Одна хвилина. Авто покружляло на місці й зупинилося. Мить — і на телефон прийшло нове повідомлення: «Поїздку завершено». Додаток запропонував оцінити водія Олександра, та Ліда закрила його і вимкнула екран.

«Це ж треба так злякатися Uber», — втомлено засміялася дівчина.

Після додаткового стресу вона з новою силою відчула, наскільки втомилася. І не лише фізично.

«Нічого відкладати, — вирішила Ліда. — Поговоримо просто зараз».

У двері постукали. Ліда здригнулася, а потім згадала, що Костя забув ключі вдома. Вона попленталась до дверей, відчуваючи, як ниють від втоми ноги. Схопила його ключі, потяглася до замку й завмерла — хтось вставляв ключ з іншого боку. Ліду охопив жах, вона стисла зв’язку, відчувши, як у долоні врізався холодний метал. Костя не мав інших ключів, а власниця квартири ніколи не приходила, попередньо не попередивши. Ліда тихенько піднялася на носочки та глянула у вічко. І ледь втрималась, щоби не закричати. За дверима стояла мокра Ліда й намагалася відчинити замок. У дівчини застукотіло в скронях. Коридор хитнувся перед очима, Ліда відчула, що зараз зомліє.

Тисячі думок промайнули у неї в голові, серед яких вперто крутилися дві: удар блискавки, Делоріан мчить уперед, залишаючи по собі вогняні сліди. До чого це? Страшний здогад пронизав її мозок. Ключі випали з ослаблих рук, дівчина хотіла закричати та не встигла — двері відчинилися.

Ліда відімкнула двері та ввійшла у квартиру. Під ногами брязнуло щось металеве. Вона нахилилася й підняла зв’язку ключів.