В зручнішому тілі

18+

Присвячується Роберту Шеклі

Пересадка мозку завершилася вдало, навіть без тіні мігрені. А от вчора голова трохи боліла, може, тому що понеділок? Старенький гардекорпус 2093 року випуску все ще виконував свої функції на відмінно, ну, хіба що, з мінусом інколи. Але у 2099, коли вже впевнено пропонують багатіям “Миттєве переодягання”, заздрість не полишає та спонукає придбати хоча б минулорічну “шафу для тіл”! Багатії… з них завжди починається прогрес в царині споживацьких новинок.

Я трохи розправив затерпле домашнє тіло та глянув на себе в дзеркало, чи всі рухи м’язів на місці? Всі. Посміхаюся собі, та водночас не собі - втім, це така вже зараз глибинна філософія: чи вважати додаткові тіла, які на тебе геть не схожі, собою - або ні?

Торкаюся рукою прохолодного скла, за яким лежить моє “тіло народження”, літній чоловік, пошарпаний життям та роботою, яка подарувала мені оце нове тіло, додаткові роки життя та перспективи. А колись це собі могли дозволити лише дуже заможні люди! Так, якби не їхні шалені мрії про довголіття… мрії, що змушували тремтіти мільйони громадян без достатку, коли в хід йшли будь-які засоби, щоб зібрати гроші на таємні розробки.

Втім, я буркочу, неначе старий пердун, яким я в цьому тілі не є. Можна розслабитися перед екраном, а можна піти до клубу - є в нашому світі щось стале та традиційне, як, наприклад, випадкові знайомства гарних людей. Замість того, щоб циклічно обсмоктувати, як людство почало позбуватися невиліковних хвороб пересадкою великого відсотку органів, а відтак, переселенням в інше тіло, піти та бездумно розважитися під музику!

Як не як, а змінне тіло - це можливість бути активним майже 24 години на добу. Робоче тіло зараз лежить в комі у гардекорпусі, поруч із моїм рідним. А ось це, яке я замовив схожим на себе молодого, готове до розваг. Але спочатку трішки відосиків із новинами!

“Миттєві транспортації свідомостей стали звичною рутиною в корпорації…”, клік, “...обирайте пакет підселення свідомості зі знижкою на три місяці!”, клік, “Завершується будівництво другого пірамідального хабітату; його населення складатиме п’ять мільйонів осіб, враховуючи на три тіла в середньому на громадську одиницю”.

П’ять мільйонів в одному місті-будинку! Три тіла в середньому - значить, це нижчі класи, виконавці робіт. Звісно, всі мають жити поруч, щоб зменшити фізичну комутацію. Далесвід (скорочення від “переміщення свідомості на далекі відстані”) по кишені вже тільки середньому класу, а я - я не знаю, чому я не піду на підвищення. Не хочу. Жити в світі, де можна в міру працювати, до того ж, чесно, й мати стільки часу на байдикування у безліч способів, працювати ще цілих вісім годин на тиждень щонайменше, що отримати якісь складніші забаганки? Навіщо? Мені вистачає для втоми й двадцять чотири години роботи на тиждень. До того ж, оно перевізники чи прибиральники, в них робочий тиждень вдвічі довший за мій - й чи вони багатші й щасливіші? Ні. Максимум, мають друге тіло. Та й то! Користуються публічними гардекорпусами. Фе… а якщо хтось носив твоє тіло? Так можна й інфекцію при переносі мозкової капсули отримати!

Збираючися до клубу, згадую, як проводив ту операцію із витягання мозку й підготовку усіх нервових закінчень до “конекту”, та й взагалі, що вони робили із моєю черепушкою для того, щоб мозок вільно виймався, як встромляли туди металічну ємність… Я дивився кліп про це. Але вже потім, щоб не налякати себе перед операцією. До того я, як й усі інші злиднеповзи, дивився канали “поширених відчуттів”, особливо, хе, порнографічні. Так, цілком вистачало для задоволення підключитися до якогось огира, відчути, як він шкварить свою коханку, до якої теж хтось, 100%, підключений. Там було все: й пульсація крові в стояку, й вологість тісної піхви, так вправно якою жінка стискала, наче в пастці, “мого” прутня. Але - але, це все якось поступово притлумилося. По-перше, я зрозумів, що це все одно чуже життя, не кероване мною, та якесь блякле. По-друге, люди продавали свій гарний секс, й не факт, что не в спеціальних робочих тілах, а я за це платив, замість того, щоб завести собі прекрасне тіло, й мати власне задоволення!

Таксі летить над містом, лавіруючи поміж таких само летючих таксі на великих багатопропелерних колах. Скільки ж в нашому житті залежить від машин! Наприклад, якщо щось станеться, я не зможу переставити “банку” із мозком своїми руками! Скільки б я не критикував стареньку шафку, але вона працює як слід! Так, клуб “Пердимонокль” - ніколи не був в ньому, навіть не знав, що це таке, але звучить гарно - вже поруч, нарешті я відпочину як слід! Та кого я обманюю - я все ще намагаюся знайти справжнє кохання в наш час. А як це зробити, коли ти не знаєш, хто перед тобою?! От я чесно, майже у власному тілі, виглядаю, як я виглядав колись, бо хочу, щоб все ж таки полюбили мене! Мене, а не іграшку.

Що ж, хай почнуться стародавні ритуали знайомств під музику більш ніж столітньої давнини! Yes, Sir, I can boogie!

Не так вже й багато змінилося всередині людей, мені здається, за ці роки. Науковий прогрес відбувся десь окремо від суспільного. Ми пережили ще дві світові війни, й все, чого вони нас навчили - треба розважатися більше й частіше, а розважатися вміли наші діди та прадіди! Звісно, в наш час вже немає такої кількості обмежень, яка не давала входити в стосунки, особливо короткі та “прагматичні”. А тут, на цій дискотеці (ще одне архаїчне слово, яке я не розумію) можна знайомитися з ким завгодно, не думаючи про те, що ти їх, можливо, вже знаєш в іншому житті. Ось, наприклад, ця секретарка в роботи. Цікаво, яке вона тіло носить вечорами? Овва, прямо за курсом краля!

- Вітаю, як ся маєте? - я оглядав її клубне тіло: ідеальне біляве волосся, великі очі, але не надто пухкі губи, плавні форми плечей, та взагалі солодкі викривлення фігури підібрані ідеально та виконані майстерно. Таке тіло має багато коштувати. Скоріше за все, середній клас, тож я привітаюся, вона мені відмовить, що найімовірніше, й піду собі шукати птаху свого польоту.

- Привіт, непогано, а ти? - задзвеніла вона, широко посміхаючись, та трішки погойдуючи головою граційно. Завжди дивувався тому, як люди налаштовують іншу міміку та чуттєвість, коли змінюють тіла! Це може бути взагалі не помітно в рідному тілі, або в робочому…

- Вже краще, значно краще, завдяки тобі!

- Це якась історична фраза для знайомства? - розсміялася вона, й сріблясті вібрації її сміху для мене затлумили музику.

- Та ні, ні, я щиро. Ти така гарна, я думав…

- Приймається, - швидко перебила вона мене, подарувавши ще одну посмішку. В неї їх неначе була колекція. Ймовірно, так само, як і тіл. Так й уявляю, як вона стоїть перед гардекорпусом метрів на п'ятнадцять та обирає, яке тіло, сукня та сережки пасують разом… й ось цей шедевр технології та стандартів краси переді мною. До речі, стандарти досить такі не сучасні. Зараз в моді робити собі тіла, майже позбавлені жиру, перевиті не тільки м’язами, а й різними приладами для підсилення рухів. Трансгуманізм… Навколо повно таких тіл, вибачте, людей в таких тілах: із підсвіткою, підзвучкою, спеціально для танців усю ніч. А в цієї жінки клубне тіло було таке, наче класично вечірнє.

- Про що замислився, красунчику? Пішли, потанцюємо, - жваво мовила вона та взяла мене за руку.

Ми кілька годин крутилися, звивалися та пульсували в унісон, й світ був лише для нас. Абсолютно зрозумілий стиль танцю, взаємно зрозумілий. Гадаю, ми відрізнялися від натовпу тюнінгованих, так, що вони нас не помічали. Й це було чудово.

Вечоріло, голос ведучого проголосив наступне відділення розваг, яке називалося так само, як й клуб.

- Ходімо, - трохи занепокоєно сказала вона. - Я не люблю цю частину.

- Чому?

- Не знаєш хіба? Пердимонокль - це вираз здивування. Зараз вихід з клубу закриється для всіх, хто лишається, й за кілька годин може відбуватися будь-що, але опівночі всі виявляють, хто вони є насправді.

- А, я розумію, ти не хочеш себе розкривати? Важлива персона?

- Так, - швидко бовкнула моя фея. - Я така не одна, дивися, скільки людей зараз йде. А тобі самому не лячно показати себе справжнього тут, перед цими тусовщиками?

- Та ні. Насправді, я так й виглядаю, - тут вона змусила мене внутрішньо зашарітися, хоча зовні цієї функції в тілі не було. - Вірніше, виглядав років тридцять тому. Пробач.

- Нічого, я сама далеко не така юна, - втомлено, але тепло посміхнулася вона мені.

Її ім’я бриніло в мене в думках, змушувало кипіти мозковий циліндр від напруги, іноді здавалося, що відходять очні контакти. Або це було просто… почуття? Наскільки інше тіло їх підсилює? Чи все лишається в мозку, й він продовжує кохати, навіть переставлений у біопластик, карбон та метал?

Ми поцілувалися посеред летючого парку. Потім ще раз, й ще, й ще. Вона натиснула на сенсор допуску до сукні, й дозволила мені пройтися по застібках, що розібрали вбрання на смужки, під якими була прозора пластикова білизна. Я пестив її, не знімаючи цього захисного шару, хоча й хотів торкнутися ідеальної штучної шкіри, в сенсі, людської. Ідеальні середнього розміру пиптики, як молочний шоколад, що стирчали через найтоншу ділянку її інтимного вбрання, вони так збиралися зморшками, неначе хтось місяцями проробляв цей детальний процес, всі ці художні криві й ламані лінії, відчутні пальцям та язику. Напевне, так й було, з таким коштовним тілом!

- А ти, я бачу, в молодості вже мав посиленого пеніса, - підморгнула вона мені, коли я увійшов в її чіпку піхву.

- Має ж в мені бути бодай щось сучасне! - теж жартома обурився я та подумки увімкнув вібрацію вен. Вона оплела мене ногами так, що я подумав, які ж в неї мають бути суглоби, щоб не ламатися під такими кутами?

Словом, вона могла бути навіть не середнячкою, а дамою вищого класу під прикриттям!

Ми кохалися доти, доки я не забув про всі ці соціальні умовності, які мене зазвичай дратували. Кохалися під різними кущами, деревами, на мохові, на низьких гілках, навіть на камені та на краю парку, ризикуючи впасти на місто. Та ні, там би нас спіймала страхова сітка. Десь на десятий раз тіла вже почали саднити в різних місцях, й ми пролежали під зорями, над мерехтінням хмарочосів, що їх зазвичай ковтало, й говорили про все та ні про що, як це було заведено колись.

- Ти дивна.

- Дивна? Може, дивовижна?

- Саме дивна. Але й дивовижна! Ти любиш ці всі трохи старовинні речі, хоча ми живемо в епоху гедонізму, коли довге спілкування лишилося майже забутим.

- Я, звісно, не настільки стара, щоб це пам’ятати! - знов дзвінко й сріблясто розсміялася вона. - Та мушу зізнатися, що досить довго жила, щоб це розуміти й любити. Дітлахи нашого часу, вони ж беруть тіла напрокат, або заходять у Поширені відчуття, щоб швиденько дізнатися майже наркотичних принад тілесних любощів. Й це добре для них, й ніяк для нас.

- Але для нас добре, що ми зустрілися. Хоча, гадаю, я тебе більш не побачу.

- Хтозна, хтозна, - підморгнула вона, відновлюючи сукню із стрічок магнітними швами.

Наступного дня на роботі я не знав спокою. Мені хотілося зустрічатися частіше із моєю загадковою… Я взяв її контакт, але ще не наважився написати. Яка вона насправді? Що, як я дізнаюся, що їй як не дев’яносто років, то не менше, ніж мені самому? Чоловікові, який втікав від свого віку в нове тіло, іронічно буде не прийняти таку жінку… А вона ще, либонь, багата. Звісно, вона буде зважати, чи я їй потрібен? Ет, напишу!

Доки я чекав на відповідь, повз пройшла секретарка. Не моя, звісно, а начальниці. Блимнув “таємний месенджер”, в який можна було скидати повідомлення із сексуальним інтересом, й дивитися, чи хтось відповість. Й це було відмічено як “я поруч”! Перевіряю - це від неї, від секретарки тобто. “Хочеш побачити моє відпочинкове тіло?”

Думаю. Задовго думаю? Мораль померла ще у 2050-і, після Четвертої світової війни, коли люди зрозуміли, що вона більше не оберігає суспільство, а лише плодить ненависть - й почали досліджувати всебічно насолоди. Сучасна молодь взагалі стрибає в стосунки на 15 хвилин, щоб потім не знати й не бачити одне одного. А я намагаюся не зруйнувати те, що ще не почалося!

Інша думка “а що як це вчора й була саме вона, секретарка?” - начебто за мовою тіла не схожа. Геть не схожа. А, хай там, перевірю.

- Зовсім не очікував, що в тебе буде таке розпусне інше тіло, - ніяковіючи, сказав я, коли ми зустрілися у недорогому барі на одному з нижчих рівнів міста.

- Ти зараз впадеш, це моє рідне.

Й я дійсно ледве не впав із стільця. Що ж, оце так пощастило нам обом. Дійсно, родимки, дефекти шкіри - це все було так захопливо, але не схоже на ту Дивовижну, з якою я був вчора. Ні, ні, напевне, та не належала до нашого класу. Хоча цілуватися із вустами, які пропахли нано-пивом, у ретельно стилізованому під руїни електростанції холодного синтезу барі - це було щось особливе. Дике, брудне зчеплення, якого я не мав із своїх справжніх років. Потім мене знов накрило усвідомленням, що моє залишене вдома рідне тіло старше за тіло цієї дівчини десь вдвічі. Хоча вона вже далеко не юнка.

- А ти в курсах, що ми могли б зареєструвати шлюб на інші тіла? Ну, якби в мене було ще одне, - вона притиснулася до мене під пахву.

- Якось не думав про це. А навішо?

- Ну, в основних тілах не прикольно, але вони б лишалися вільними, так само, як й робочі. Або ще завести одне два для капостів.

- Он як. Навіщо ж тоді шлюб? Я гадав, ця тема вже пройшла років п’ятнадцять тому?

- Ти намагаєшся балакати, як молодий, але ти, либонь, як мій татко. Шлюб зараз знов в тренді, це ж таке відчуття належності, заборони на любощі та лапощі в одному тілі хоча б! Влада й підкорення!

- Ох, не знаю. Для мене це якось заскладно. Ніколи не думав про це..

- Думати відстій! Про такі речі не думають, їх просто відчувають. А, гаразд, забий, давай, поїхали.

Вона нетверезо гойдалася на моєму тюнінгованому пенісі, й мені було добре, наче я був якийсь робот, іншопланетянин, а вона була дикункою з планети, що пережила армагеддон. Навіть в межах одного класу, нас розділяла прірва. Відсутність в неї тіла для відпочинку, щоб вона могла ним гратися з моїм відповідним, або навіть вийти за нього заміж.

Але мене зачепили ці слова про шлюби на різні тіла. Моя загадкова Дивовижна могла бути заміжньою, ось й все. Може, навіть двічі чи тричі! Дикунка-секретарка вилаялася та закричала від насолоди, доки я поринав у роздуми.

- Ти не думай, я зароблю скоро на друге тіло, - поцілувала вона мене. - Але є один секрет, не можу його тобі довірити ще.

Засинаючи прямо в відпочинковому тілі, бо не було сил перевдягнутися, я думав, що стою перед вибором з двох жінок. Або перед вибором “одна чи багато”. Або… А що як я зможу одружитися з однією та зустрічатися ще з іншими, як це робить та ж молодь? З роздумів мене вивело повідомлення “Як ся маєте?”

Моя Дивовижна… ні, справді, щось таке в ній було, що я просто не хотів витрачати себе на інших. Звісно, калейдоскоп випадкових зустрічей - це так заманливо… Але ось я їй пишу, хоча вже майже засинаю, домовляюся про зустріч.

- Скажи, а як ти ставишся до тривалих стосунків? - наважився я спитати десь на п’ятому побаченні. - В наш час, коли все можливе, й взагалі вже бути разом довше місяця не обов’язково, як гадаєш, хто ще береться шлюбом?

- Не знаю, може, це стало якимось фетишем? - підморгнула вона.

- От й я не знаю. Хто кому належатиме? Чи не належатиме? Чи це якісь гарантії для непевних в собі?

- Просто гарний ритуал? Обіцянки, які можуть не справдитися, але приємні самі по собі? - вона мене притисла до себе, а потім притиснулася сама.

- Ну, може. А ти б забороняла чоловікові міняти тіла, щоб він був з іншими? Або підключатися до свідомостей?

- Ой, ми ще й місяця не знайомі, ти вже набиваєшся в чоловіки, й одразу будуєш собі шляхи відходу? - закопилила губку вона, неначе образилася, але одразу розсміялася. - Вибач, я навмисне замовила собі тіло з підвищеною веселістю. Люблю сміх. Я гадаю, я була б не проти, але я ще не думала про наше одруження.

Під акомпанемент її “дзвіночків” замислився й я, навіщо мені цей суто показний ритуал? Шлюб перестав утворювати одразу майнові права, їх можна було завести окремо й без шлюбу з будь-якими людьми. Медичні права теж окремо оформлювали. Тобто, жодної прагматичної причини!

- Так, я боюся, щоб ти не втекла.

- Ой, який ти в мене архаїчний! - звісно, що вона засміялася ще й ще. Але від того ставало тепло.

- Я так порахував, що ти од мене багатша, й… - тут я відчув, що бовкнув зайве, Дивовижна змінилася в обличчі, мовчки огледіла мене, вдихнула...

- У вас все добре? - спитав коп, що пролітав повз із ліхтариком. - Заборонені речовини вживаєте? Я чув якийсь неземний регіт.

- Шановний, вона вся неземна, - закохано відповів я.

- А, ну звісно, звісно.

- Моє тіло із підвищеним виробництвом ендорфінів, - вона простягла документ на користування.

- А, добре, - представник закону розглянув документи, подивився повільно на нас обох, про всяк випадок попросив мій документ на володіння тілом.

Так-так, 2099 рік, а люди знов повернулися до пластикових айді, бо це зручно. Звісно, він прогнав код через систему, але все одно тримав у руках картки й дивився. Тінь посмішки торкнулася одного кутка його рота, хоча поліцейські тіла зазвичай роблять беземоційними, але мені так здалося.

- Гарного вечора, громадяни.

- Мені здається, - вона почала, дивлячись в бік міста, коли ми поверталися оглядовим місточком до транспорту, - що ти забагато приділяєш уваги тому, що ти з нижчого класу, а я, на твою думку, з вищого. Ні-ні-ні, я не буду казати, це не має на тебе впливати. Так само, як й те, що ти думаєш, що в мене кілька тіл, й я заміжня в якомусь з них. Я не хочу зараз, щоб ти оцінював мене соціально, інакше в нашому житті будуть лише гедонізм та марксизм.

Вона захихотіла, трохи соромлячись свого жарту. Я розумів її. Розумів те, що вона хоче донести до мене, але не каже. Принаймні, мені так здалося.

- А ти б не хотіла, не знаю, щоб в мене було ще якесь сучасніше тіло? Може, покращені м’язи, або там, чотири руки?

- Можливо, - вона трохи дратувалася. - Та це не головне. Геть не головне. Ти все ніяк не вийдеш з полону того тіла, яке зараз не носиш, яке лежить на гарантійному зберіганні у гардекорпі, яке ти носиш, як піжаму, коли спиш на аварійці, бо воно може раптом померти від інфаркту уві сні. Вибач, не хотіла тебе образити.

- Та ні, ні, це правда. Дякую, мені корисно чути цю правду від тебе. Це нас єднає, можливість сказати так жорстко, й почути, навіщо це.

- Сподіваюся. Отже, мені не так важливо, в якому ти тілі, ніж який ти в будь-якому тілі. Спробуй це збагнути.

А я якраз думав про те ж саме! Але мені потрібна була розмова з найкращим другом.

- Слухай, от що мені робити? - за вікном літав напружений вранішній трафік з тих, хто сьогодні працював. Я відволікався на це, щоб заспокоїтися. До друга я ходив принципово в рідному тілі, й він мене приймав так само. Два релікти минулого, що дожили до чудернацьких часів, колишні солдати, що провели останню війну за пультами керування бойовими роботами, а тепер намагалися призвичаїтися до світу нескінченної вечірки.

- Не поспішай, - він махнув рукою та продовжив жест так, що автоматика наповнила наші келихи знов. - В тебе є молоде тіло? Є гарантії переселення на момент смерті рідного тіла в нього? Є робота? Відтягнися на повну вже! Ти стільки копичив на це.

- До речі, як там твої накопичення на нове тіло.

- Нормально. Скоро вистачить. Я зараз розважаюся далесвідом, ну, щоб різні культури спробувати. Це теж забирає гроші.

- Он ти який! Й як воно, з іншим кольором шкіри?

- Прекрасно. Відчуття інші, та й психологічний ефект. Молодь таким не здивуєш, вони не вилазять просто з тілесних рулеток, коли знаєш, стрибаєш просто випадково по тілах, три секунди вистачає, щоб відчути, потім далі. Ніякої стабільності. А може, вона й не потрібна!

Ми ще довго базікали про зміну роботи, про потреби у респектабельних тілах для переходу на роботи середнього класу - я намагався водночас стирати в себе в голові цей марксизм, як казав мій друг, але й налаштовуватися на те, що я зароблятиму більше та цікавіше. Хоча справді, тоді треба замовляти іншу нервову систему.

Вдома я занурився в канали новин в сфері розваг. Ось, наприклад, заможні сім’ї, зв’язані системою контрактів емоційних, майнових, медичних, ну, й звісно, сексуальних. Десять партнерів в родині, десять! В кожного від двох до чотирьох тіл, разом більше тридцяти! Все це майже розподілене по графіках. Вони міняються тілами та влаштовують оргії з тими, ким вони були вчора! Погляд завмирає на сплетенні тіл, намагаюся розібратися, хто є хто, доки мені не стає все одно; чистий екстаз буття в його розмаїтті! Що це? Посилання на вхід в демонстраційну свідомість?

...Я відчуваю під собою спітніле м’язисте жіноче тіло, вібрації пристроїв підсилення, навколо мене оплелися неприродньо вигнуті покращені суглоби. Поцілунки - жіночі, чоловічі, й… ЩО ЦЕ В БІСА ТАКЕ?

На доторках якоїсь інопланетної істоти мене викинуло із свідомості та за каналу автоматичним сигналом емоційної реакції. На екрані спалахнуло вибачення. Я трішки поміркував й зайшов на ресурс свідомостей в розділ “Оргії”. Але без цих багатійських вибриків із мацаками та подовженими кінцівками з роговими наростами. Мене непокоїло те, що в мені прокинулася цікавість до того. За хвилину я обрав підключення та поринув у сплетення тіл. Міцний прутень проштрикував жінок одна за одною, потужна пульсація тіла змушувала їх кричати та поступатися місцем після оргазму. Здається, це було щось із відтінком первісних настроїв, близьке до “зґвалтування за згодою сторін”. Ці жінки любили грубе поводження - бо їх такими спроектували. Скоро мені цей процес набрид, я перемкнув канал свідомості, й не встиг подумати, наскільки мені не подобається відсутність контролю, як сильні руки притисли мене до ліжка, а тонкі губи поцілували мої перса. Перса?! Овва, мене вкинуло в жінку. Вона охопила стегнами у якихось майже мереживних доісторичних панталонах свого коханця, а він якось входив в неї через одяг? Через отвір, либонь. Але то все було не дуже важливо, я відчував - чи відчувала? - як його тверда й гаряча голівка розкриває мене. Ніжний в своїх пестощах моїх (моїх?) грудей, шиї, ключиць, щік, вилиць, він впевнено наповнював мене своїм прутнем, а я йому давала себе плавними, але дужими порухами стегон.

Це була теж занадто далека від мене фантазія, хоча й приємна. Ще клік. Два чоловіки. Ще. Дві жінки. Ще. Якесь підземелля з тортурами, я - ну, “я” - закріплений на верстаті, все тіло пронизує біль, але від того болю задоволення. Ох, ні, я не готовий. Ще клік. Ще. Ще. Ще. Набридає через розфокусування. Але хоча б позбавляє відчуття сорому.

- Привіт, ось, поглянь, - секретарка схилилася наді мною, показуючи водночас шикарні груди в декольте, й фото оголеного дужого здорованя.

- Твій хлопець?

- Ні! Моє нове тіло! Я можу бути чоловіком та… відмати тебе!

- А так можна було?

- Звісно. Немає обмежень на придбання тіла, окрім стандартного медогляду. Ну що, хочеш спробувати інакших любощів?

- А я ким буду? чоловіком теж.

- Чом би й ні? Два гарних чоловічих тіла, ммм, це ж моя мрія!

- Ох, вибач, я себе в цьому не відчуваю. Вчора випадково потрапив на далесвід гейський.

- Як знаєш. А спробувати себе жінкою? Я можу тобі дати своє тіло.

Й тут я замислився. По-перше, в мені сколихнулися почуття, коли вона це запропонувала - а чом би й ні? По-друге, жити в часи розширення горизонтів почуттів та не користуватися цим? Дурня.

- А давай.

Ми зробили це непросто. Ми пішли до камери підключення до ближніх змін свідомості. Мій мозковий циліндр не підходив до її чоловічого тіла - не той стандарт, буквально на розмір більший. Але можна було під’єднати через універсальний конектор цього кадавра, доки я сам сидів у комі у спеціальній камері. Й це було не все! Коли ми зірвали одяг одне з одного й я дико увійшов в її вже вологу та жадібну піхву, а вона почала рикати тихенько, клацнув її браслет керування, й я раптом відчув, що це вже мою піхву розриває потужний пеніс із бугорками по всій довжині. Чому ж вона так любить цей жорстокий секс? Коли мене накрило такою хвилею, що я волала й вищала водночас, стало зрозуміло! Це притискання ідеальною горою м’язів, жар, голодне бажання, неначе мене хотіли з’їсти, але то було мені приємно. Пиптики напружилися, й “він” смикав за них. Знесилена другою хвилею оргазму, я натисла на браслет - й стала чоловіком, який пив насолоду оргазму жінки під ним.

Ще довго так “фліпали” ролі, доки не втомилися всі три тіла. Вона вдовольнила своє рідне, моє ж відпочивальне теж перегрілося тримати контакт через пристрій. А я подумав, що хай там як, а я хочу трішки ніжніше, менше тваринної пристрасті.

Наступного дня ми відкривали для себе додаткові функції робочих тіл у спеціальній кімнаті для інтимного проведення часу. Й я вирішив, що досить. Мене дещо спантеличило за ці дні, й я де в чому запідозрив свою Дивовижну.

Гадаю, вона насправді - чоловік.

Й це нормально. Взагалі немає ніякого значення у 2099 році, якої статі ти народився. Якщо не має значення, що біоматеріали для нових тіл люди, що вижили, взяли з трупів полеглих у 2047-2068 роках, й що від початку ця індустрія тіл була засобом виживання не лише багатіїв, а просто, способом відновити ресурс людства хоч якось - якщо це не має значення, то стать точно не так важлива, як особистість, що знайшла себе.

“Дивовижна, я знаю твій секрет, давай зустрінемося”.

За півгодини в двері подзвонили. Я наказав “відкрити”.

- Здається, ти все ж не розкрив мій секрет, - сказав мій кращий друг та засміявся, водночас своїм різким голосом та знайомим мені невпинним сміхом коханої.

- Ми стільки років знайомі, гадаю, я призвичаюся до тебе й такого. Такої.

- Шкодуєш, що я не багатійка? - він почухав своє рідне тіло.

- Може, трішки, але ти ж мене вчила, що це не головне.

- Так, хоча й важливе. Не переймайся. В мене окрім того тіла є ще одне бізнес-класу, й я в ньому багатій. Документи на стать не став перебивати з лінощів. Але з тобою я завжди хотів…

- Я розумію, друже. Розумію, моя Дивовижна. Але з яким мною ти хочеш одружитися?

- Стривай, скоро привезуть. В мене для тебе весільний подарунок.

Першим прибув новенький гардекорп, після нього - капсула з тілом. Модель цього року. Ну нарешті, іронізував до себе я. Тільки мій друг міг знати всі ці подробиці про риси тіла, обличчя, волосся. Й тюнінгу було небагато, ніяких мацаків. Споглядаючи ще молодше оголене тіло з найкращих матеріалів, я відповів тихо:

- Вона дуже гарна.