Тінь над сонцем

Він прокинувся в чужій квартирі і не пам’ятав, як туди потрапив. Він взагалі мало що пам’ятав. Знав лише своє ім’я.

Його звати Гор. І він любив сонце. Прямо зараз сонячне проміння проникало в приміщення, де прокинувся чоловік. Він роззирнувся.

Здавалося, що тут хтось боровся. Тумбочки перекинуті.

По кімнаті розкидано безліч одягу. В одному місці шпалери були обдерті, наче за них хтось зачепився і потягнув на себе.

Гор встав з ліжка, в якому лежав. Він почувався так, немов вчора пив до шостої ранку. В голові паморочилося. Важко було сформулювати хоч якусь більш-менш розумну думку. З іншого боку ліжка чоловік помітив дещо дивне. Кров. І вона вела до дверей.

Він попрямував туди. І вийшов у просторий коридор. Частину його перекривав перекинутий передпокій. Гор підійшов до нього і легко поставив на місце. Навіть не відчув ваги. Сам здивувався, адже це був передпокій з шафою і виглядав він доволі масивно.

Сліди крові вели до ванної кімнати, двері до якої були прикриті.

Він зупинився. Не знав, що очікувати за цими дверима. Розумів, що зараз має відкритися якась таємниця. Можливо, він пригадає те, що забув?

Гор відкрив двері і зайшов у ванну кімнату. У ванній, повній крові, лежала мертва дівчина. На туалетному столику він помітив записку.

Коли ти це прочитаєш, я вже буду мертвою. Наш світ загинув. Я своєю жертвою врятувала тебе. Але тобі треба боротися за своє існування, бо вони все знають і спробують тебе дістати навіть тут, на Землі. Я завжди тебе кохала і ніколи не злилася через те, що ти мене вигнав з Неба.

Твоя вранішня Зірка.

Він перегорнув записку і з іншого боку побачив ще одне речення.

Після пробудження у цьому світі ти втратиш пам'ять про минуле, але з часом вона до тебе повинна повернутися. Вірю, що у тебе буде той час.

Гор здивовано дивився на дівчину, яка, здається, так сильно його кохала, що загинула за нього. Чому вона написала, що своєю смертю врятувала його? Як це можливо? І який інший світ? Він знав, що знаходиться на планеті Земля. В Україні, в місті Тернопіль.

Остання інформація появилася нещодавно. Чоловік здивовано усміхнувся. Якщо так швидко буде повертатися пам'ять, то чекати залишилося недовго. Його здивувала власна байдужість до мертвого тіла. Схоже, що у своєму житті він бачив багато трупів.

Чоловік поглянув у дзеркало. Тільки зараз зрозумів, що не знав, як він виглядає. Тому пильно розглядав себе.

Його відображення складалося з брутальної зачіски, а-ля Девід Бекхем, модно підстриженої невеличкої борідки, прямого невеликого носа і виразних брів. Чорне волосся та борода різко контрастували з великими жовто-коричневими очима.

Раптовий голосний звук відволік його від самомилування.

Хтось зайшов в коридор і зачепився за речі розкидані по ньому. Гор напружився. Дівчина в записці згадувала про поганих людей, які хочуть його знайти.

Зрештою, не було сенсу сидіти тут, у закритому приміщенні, звідки лише один вихід. Та й Гор зненацька зрозумів, що він не з тих, хто боїться небезпек. Тому чоловік відкрив двері і вийшов у коридор. А там його чекала дивна істота. Багряно-червона з великим рогами, з чотирма руками. З величезної пащеки стриміли гострі зуби.

- Я першим знайшов тебе, Сонцеликий. Я тебе вб’ю і за це мене відзначить сама Тінь. – Монстр облизався.

- Вибач, але я взагалі не петраю про що ти, - усміхнувся Гор.

- Не блазнюй, Ранішній Яструбе. Твій рід знищено. Твій світ знищено. Сьогодні і ти відійдеш у забуття!

- Так і будеш говорити, чи може перейдеш до дій? – Чоловік розумів, що нічого вартісного з вуст цієї істоти не почує.

Монстр швидко метнувся до нього, але Гор встиг ухилитися і відкинути нападника від себе. Істота пролетіла декілька метрів і вдарилася об стіну.

- Ти ж маєш бути слабким, як проста людина. – здивувався монстр. – Ніхто не міг провести твою сутність у цей світ.

- Давай так: ти розповідаєш мені все, що я хочу знати, а я вб’ю тебе швидко, - вимовив Гор, а сам здивувався з своєї наглості. Він зовсім не боявся цю моторошну на перший погляд істоту.

- Якщо ти нічого не пам’ятаєш і маєш силу, отже, твою сутність таки провели у цей світ. Невже хтось із безсмертних пожертвував собою заради тебе? Ніколи не повірю. – Після цих слів монстр знову стрибнув в сторону Гора. Але його там уже не було. Він легко вирвав металеву стійку з передпокою і з неймовірною силою метнув її в нападника.

- Про яку сутність ти весь час торочиш? Я нічого не розумію, - підійшов Гор до істоти. Стійка простромила тіло нападника і зупинилася в стіні. Зараз він висів на ній.

- Я нічого тобі більше не розповім, останній з древніх Богів. Ти сьогодні помреш.

- Схоже, що помираєш тут лише ти. А я ще досі живий, не зважаючи на твої погрози.

- Ім’я моє Легіон, - зареготав монстр. – Небо не встояло. Твій брат і твоя сестра загинули. Невже ти віриш, що зможеш сховатися у цьому світі, який ми теж скоро завоюємо?

Відповідати на це питання уже не було сенсу, адже істота перестала дихати.

«Що ми маємо? – думав Гор. – У мене були брат і сестра. І вони загинули. Все виглядає так, що я з іншого світу, який знищено. А ця дівчина, яка лежить у своїй крові у ванній, врятувала мене, пожертвувавши собою. І я маю неабияку силу та реакцію. А ще та істота назвала мене богом, сонцеликим та ранішнім яструбом. І за мною полює легіон, що б це не означало. Та якась Тінь».

Він зненацька засумував за Зіркою. Якби не вона, то зараз він би не старався розгадати цей ребус. Наскільки сильно треба кохати, щоб віддати за коханого своє життя? Гор чудово усвідомлював, що він ніколи б так не вчинив. Він цинічно відмітив, що своє життя для нього найдорожче.

Гор розумів, що йому немає сенсу чекати у цій квартирі. Тому вирішив вийти надвір і роздивитися навколо.

Виявилося, що Зірка жила у центрі міста, неподалік красивого озера. Чоловік прогулювався парком і дивився на людей, які насолоджувалися погожим літнім днем.

Діти їздили на самокатах, молодь займалася на тренажерах, закохані пари трималися за руки на острові кохання, хтось катався на катамаранах. Гор зупинився біля пірсу і озирнувся по сторонах. В цей момент йому здавалося, що він може почати нове життя у цьому красивому світі. Влитися у їхню реальність.

Але за хвилину роздумів чоловік зрозумів, що нічого з того не вийде. Його переслідувати будуть до того часу, поки він не помре. Тому спокійного життя у нього точно не буде.

Він поглянув на озеро і дещо його здивувало. Посередині водойми появився велетенський вир. Люди навколо теж помітили це. Усі кидали свої справи і підходили ближче, щоб побачити, що відбувається. Кожен другий виймав свій смарфтон і знімав все на відео.

За секунду небо похмурніло, затягнуло хмарами. Стало дуже темно. Люди навколо хвилювалися і вмикали ліхтарики на смартфонах.

Вони уже не могли побачити, що відбувається в озері. Проте Гор це чітко бачив. Окрім неймовірної сили він мав і інші здібності. Зокрема, дуже хороший зір.

Через діру, яка з’явилася посеред озера підіймалося щось віддалено схоже на величезну платформу. А на ній знаходилося безліч таких створінь, які Гор бачив в квартирі Зірки. А посередині платформи стояло величезне крісло і на ньому сиділа фігура в темному плащі. Чи може якась істота поширювати темряву? В нормальному світі – ні. А ця фігура, здавалося, створена з темряви і може залишати її там, де пройдеться.

- Забирайтеся всі звідси. – Закричав Гор. – Бо зараз сюди прийде абсолютне зло.

Платформа поволі сунула до берега.

- Невже на нас нападе Годзіла? – усміхнувся парубок, який стояв неподалік. Люди майже не відреагували на крик Гора. Лише ті, які були найближче, просто від нього трішки відійшли.

Гор підійшов до скептика і одною рукою підняв його за горло. Молодий хлопак почав хрипіти.

- Ти та інші просто ще не бачите того, чого вам треба боятися до всирачки. Скоро побачите, але, думаю, буде вже пізно. Тому, якщо тобі дороге твоє жалюгідне життя, то рекомендую бігти звідси і то чимдуж.

Гор відпустив парубка і той негайно побіг геть. Деякі люди, які це все чули, теж поспішили покинути територію біля озера. Але більшість і надалі стояли, вдивляючись в темряву. Що вони хотіли там побачити? Чи зовсім не було у них інстинкту самозбереження? Гор не знав відповіді на ці запитання. Він розвернувся і почав підійматися від озера. Коли він досяг верхівки пагорба, то побачив, що платформа підійшла до берега. І тоді пекельні створіння напали на беззахисних людей. Серед них відразу зчинилася паніка, тому вони навіть тікати нормально не могли. Заважали один одному. Впала якась дівчинка, по ній пробігся чоловік. Інваліда відкинули в сторону, його коляска покотилася вниз, до озера. На території парку запанував справжній хаос.

За створіннями на берег ступив чоловік темрява. В думках Гор вже давно називав його Тіню. Тінь підняв голову і подивився в ту сторону, де стояв Гор, а тоді щось викрикнув створінням і більшість з них побігли по вказаному курсу.

Останньому нічого не залишалося, як розвернутися і тікати. Проте він розумів, що його доженуть. Ті тварюки бігли значно швидше, ніж це могло зробити людське тіло, навіть, якщо в ньому була душа бога.

За декілька хвилин Гор зрозумів, що тікати марно. Пекельні створіння значно скоротили відстань, яка була між ними і чоловіком.

Тому він зупинився і повернувся до них. Вулиці були порожні. Усі, хто міг, уже давно сховалися.

Створіння, побачивши, що їхня жертва зупинилася, теж призупинили свій біг. Він якраз вийшов на центральну площу Тернополя. Істоти обходили Гора з усіх сторін і нарешті повністю оточили. Стояли так щільно, що за ними нічого більше не було видно.

Потім вони розступилися і перед Гором постала Тінь.

- Великий Гор, другий повелитель Неба стоїть у нижчому світі і тремтить від страху, - голос був дуже тихим, приходилося прислуховуватися. І коли він доходив до вух Гора, то разом із звуком з’являлися смуток, біль, розпука, ненависть.

- Я не тремчу від страху, - поволі відповів Гор. – Якщо чесно, то я мало розумію, що тут відбувається.

- Втрата пам’яті? Що ж – це було очікувано. Тебе так раптово вирвали з свого світу. Без попередження. Не врахував я такої можливості. Любов дуже сильне почуття. Інколи робить неможливі речі. Але твоє везіння закінчилося. Тут ти вже не втечеш. Немає куди.

- А можна трішки більше інформації? – Гор шалено думав, як можна викрутитися і не знаходив варіанту. Надто мало знань у нього було.

- І що це тобі дасть? – чорна темрява зловтішно хихикнула. – Хоча дещо я тобі таки скажу. Щоб ти ще більше усвідомив свою нікчемність.

- Що саме?

- Це все ти. Падіння Неба – твоїх рук справа. Ти зрадив своїх рідних, брата і сестру, бо хотів заволодіти престолом. Це ти впустив мене і моїх підопічних крізь головну браму свого світу. Але невже ти вірив, що я дотримаю свого слова? Що дарую тобі корону Неба? Мені приємніше було зруйнувати цей ненависний для мене світ.

Гор втомлено дивився на нападника. Він розумів, що Тінь каже правду. Він ще хотів щось сказати, але чоловік зітканий з темряви зробив помах рукою і десятки створінь кинулися на жертву. За декілька секунд усе було скінчено. Останній з богів Неба був знищений. Тінь підійшов до академічного театру імені Шевченка. На вивісці писало «Божественна комедія».

- Комедія? Ні, радше трагедія чекає вас, мої нікчемні людиська. І не буде жодного бога, який би став на ваш захист. Останній щойно загинув.