Скажу чесно: при першому прочитанні ні до чого не хотілося чіплятися. Хотілося дочитати, а це для мене показник. Ви добре передали атмосферу повільного та неухильного в’янення, вдало зіграло й те, що Ждана спостерігає за цим процесом зі сторони. Сподобалася також ідея з нареченими, та й загалом концепція відстрочення остаточного занепаду світу.
Що все ж таки впало в око. По-перше, чому вибухає борошно? Як із нього взагалі щось готують, якщо вибух трапляється при контакті з вогнем? Без пояснень цього феномену складається враження, що він потрібен лише для того, аби поставити героїв у безвихідне становище у фіналі.
По-друге, світ здається зовсім маленьким. Виникає враження, що в ньому існує лише ось ця спільнота, яка вірить у духів і дотримується традиції Весілля. Чи, може, вони живуть ізольовано, і проблема з духами лише в них, а в інших землях все гаразд? Одним словом, виникають питання.
Також образ Ждани, як на мене, трохи бліднуватий. Вона виконує свою роль як спостерігач та оповідач, але характеру в ній не відчувається (або ж це просто справа смаку).
Не дуже зрозуміло, чому Ждана після вбивства сестри не відмовилася ставати нареченою. Читач, звісно, може додумати причини, однак, мені здається, було б добре згадати про це хоча б натяком.
Були ще кілька моментів, у тому числі стилістичних, які особисто мені не дуже зайшли, але загалом твір сподобався. До того ж, на більшу частину вищезгаданих питань читач цілком може без особливих зусиль додумати відповідь самостійно — що вказує на продуманість світу (окрім борошна. ну справді). Щиро бажаю успіху на конкурсі!
Дякую за відгук і зауваження, обміркую їх. Щодо відмови ставати нареченою - мені здавалося, у тексті це проартикульовано досить чітко: це акт самопожертви - навіть не задля вищого блага, - адже зламати слово ще раз - запустити нове коло страждань для близьких. Якщо не считалося - що ж, мені варто про це знати, подумаю.
Світ, власне, і не має сприйматися як великий - він ущільнений і утиснений, бо гине. Про борошно вже розібралися без мене)
Гарно написано! Дуже цікавий світ описаний, зі своїми традиціями і легендами. Однозначно сподобалося! Оповідання гідне фіналу! Тож успіхів на конкурсі!
Вражаюче оповідання! Мова, сюжет і його цілісність, атмосфера, мотивації героїв дивовижно вписані в соціум, що їх породив... Та ще й майже повна відсутність технічних помилок, особливо на фоні інших учасників.
Щиро хочу побачити його не тільки у фіналі конкурсу (навіть якщо оба моїх туди не потраплять), а ще й як мінімум опублікованим/надрукованим, щоб якомога більше читачів могли б із ним ознайомитися!
Оповідання з цікавою інтерпретацією слов'янського фентезі... Шкода лише, що я геть не цільова авдиторія: вже від імен персонажів стало нудно. Але жанрове diversity в цілому всіляко підтримую, тим паче що написано спритно.
Дякую обом останнім коментаторам за те, що приділили увагу тексту, - ну і, власне, за побажання.
Для чого їхня жертва? Хто такий Хорт? Що за хворий дід, який наглядає за мертвими?
Пояснення жертви дано в тексті кілька разів: щоб утримати поранений світ від остаточного падіння, потрібно балансувати на межі, і жертву приносять усі щоденно, але потрібно ще щось, що цементує ці зусилля. Метафора "непереходу" повторюється в різних варіантах і прямо трактується в самому оповіданні. Що поранило світ - сказано в третьому знизу абзаці тексту. Коротко: люди самі все зруйнували. Там само пояснено, що таке млин.
Але людям не хочеться вірити в необхідність жертви - ви можете побачити це сьогодні на прикладі часом зневажливого ставлення до учасників бойових дій, до пандемії коронавірусу тощо. От і Хорт такий.
А хворий дід - це просто хворий дід, який не проти вмерти, тому він відмовляється від допомоги і говорить про охорону покійників. Адже іноді нарешті все закінчити - це найкращий вихід.
Тицніть мені пальцем, де у третьому абзаці сказано, що поранило світ:
«Тиша впала на неї, як перина. У протилежній стіні вгадувалися ще одні двері, що вели до світлиці-прибудови. Та сьогодні ліжко – біле в каламутному світлі з-під стелі – стояло просто біля жорен.»
Ліжко біля жорен? Там і так дихати важко в тій пилюці, а ще ліжко ставити...
Що поранило світ - сказано в третьому знизу абзаці тексту.
Перепрошую, але ви неуважно прочитали мою відповідь. Знизу тексту. Тобто - з кінця.
Там і так дихати важко в тій пилюці, а ще ліжко ставити...
У процитованому вами абзаці немає жодного слова про пилюку. Крім того, із подальшого сюжету випливає, що попередній мірошник помер, тобто борошно вже давно не виробляли. А ще випливає, що така ситуація з ліжком символічно-тимчасова.
Зазвичай ми проводимо три конкурси на рік. Правила кожного нового конкурсу можуть містити певні технічні відмінності. Ми дуже просимо всіх учасників уважно з ними ознайомитися.
Що робити? Куди бігти? Куди надсилати файл, в якому форматі? Які строки голосування? Що отримує переможець? Чому така тема?
Наші патрони: Carsten Schmitt Щиро дякуємо всім за підтримку!
Про нас
Проєкт «Зоряна Фортеця» існує з 2008 року. Ми прагнемо формувати творчу спільноту авторів, читачів та експертів в українській фантастиці. Більше про нас: ТИЦЬ
Коментарів: 17 RSS
1Почитун13-12-2021 19:57
Скажу чесно: при першому прочитанні ні до чого не хотілося чіплятися. Хотілося дочитати, а це для мене показник.
Ви добре передали атмосферу повільного та неухильного в’янення, вдало зіграло й те, що Ждана спостерігає за цим процесом зі сторони. Сподобалася також ідея з нареченими, та й загалом концепція відстрочення остаточного занепаду світу.
Що все ж таки впало в око. По-перше, чому вибухає борошно? Як із нього взагалі щось готують, якщо вибух трапляється при контакті з вогнем? Без пояснень цього феномену складається враження, що він потрібен лише для того, аби поставити героїв у безвихідне становище у фіналі.
По-друге, світ здається зовсім маленьким. Виникає враження, що в ньому існує лише ось ця спільнота, яка вірить у духів і дотримується традиції Весілля. Чи, може, вони живуть ізольовано, і проблема з духами лише в них, а в інших землях все гаразд? Одним словом, виникають питання.
Також образ Ждани, як на мене, трохи бліднуватий. Вона виконує свою роль як спостерігач та оповідач, але характеру в ній не відчувається (або ж це просто справа смаку).
Не дуже зрозуміло, чому Ждана після вбивства сестри не відмовилася ставати нареченою. Читач, звісно, може додумати причини, однак, мені здається, було б добре згадати про це хоча б натяком.
Були ще кілька моментів, у тому числі стилістичних, які особисто мені не дуже зайшли, але загалом твір сподобався. До того ж, на більшу частину вищезгаданих питань читач цілком може без особливих зусиль додумати відповідь самостійно — що вказує на продуманість світу (окрім борошна. ну справді). Щиро бажаю успіху на конкурсі!
2Олег Сілін13-12-2021 20:16
3Почитун13-12-2021 20:40
Перепрошую. Гугл усе розставив по місцях
4Автор13-12-2021 21:32
Дякую за відгук і зауваження, обміркую їх. Щодо відмови ставати нареченою - мені здавалося, у тексті це проартикульовано досить чітко: це акт самопожертви - навіть не задля вищого блага, - адже зламати слово ще раз - запустити нове коло страждань для близьких. Якщо не считалося - що ж, мені варто про це знати, подумаю.
Світ, власне, і не має сприйматися як великий - він ущільнений і утиснений, бо гине. Про борошно вже розібралися без мене)
Ще раз дякую!
5Добра злюка15-12-2021 23:40
Гарно написано! Дуже цікавий світ описаний, зі своїми традиціями і легендами. Однозначно сподобалося! Оповідання гідне фіналу! Тож успіхів на конкурсі!
6Анонім16-12-2021 01:46
Досконале. Просто досконале. Довело до сліз ????
7Джон Шепард16-12-2021 18:32
Вражаюче оповідання! Мова, сюжет і його цілісність, атмосфера, мотивації героїв дивовижно вписані в соціум, що їх породив... Та ще й майже повна відсутність технічних помилок, особливо на фоні інших учасників.
Щиро хочу побачити його не тільки у фіналі конкурсу (навіть якщо оба моїх туди не потраплять), а ще й як мінімум опублікованим/надрукованим, щоб якомога більше читачів могли б із ним ознайомитися!
8Автор16-12-2021 23:57
Щиро дякую всім за відгуки.
9Владислав Лєнцев17-12-2021 01:11
Оповідання з цікавою інтерпретацією слов'янського фентезі... Шкода лише, що я геть не цільова авдиторія: вже від імен персонажів стало нудно. Але жанрове diversity в цілому всіляко підтримую, тим паче що написано спритно.
10Автор18-12-2021 18:08
Та й мені чудно: не сказати, щоб це був той жанр, на який мене зазвичай нестримно тягне, а отакої.)
Дякую за коментар.
11БрунатноБурийБобер19-12-2021 14:45
Дякую автору/авторці за це оповідання!
Я не прихильник такого фентезі. (І його тут на мою думку, мало).
Але.
Надзвичайно гарна атмосферність. І чудовий текст!
Саме це мене утримувало під час прочитання!
Тому твір впевнено увійшов у мою п'ятірку!
12Автор19-12-2021 17:14
Дякую вам за відгук.)
13Нерозумійко20-12-2021 08:50
Ловка оповідка. Ждана та Славомир мов живі постають перед очима. Емоційно теж тримає увагу.
Але от що мучило - багато метафор не вдалося зчитати.
Для чого їхня жертва? Хто такий Хорт? Що за хворий дід, який наглядає за мертвими? І т.ін.
Це лише я так туплю, чи не обов'язково усюди бачити символи?
14Тупий20-12-2021 09:19
Нерозумійку,
Не лише ви. Я теж не поділяю загального захоплення.
Бачу купу шок-контенту заради шок-контенту. Але народу подобається, тож побажаю автору удачі на конкурсі.
15Автор20-12-2021 10:09
Дякую обом останнім коментаторам за те, що приділили увагу тексту, - ну і, власне, за побажання.
Пояснення жертви дано в тексті кілька разів: щоб утримати поранений світ від остаточного падіння, потрібно балансувати на межі, і жертву приносять усі щоденно, але потрібно ще щось, що цементує ці зусилля. Метафора "непереходу" повторюється в різних варіантах і прямо трактується в самому оповіданні. Що поранило світ - сказано в третьому знизу абзаці тексту. Коротко: люди самі все зруйнували. Там само пояснено, що таке млин.
Але людям не хочеться вірити в необхідність жертви - ви можете побачити це сьогодні на прикладі часом зневажливого ставлення до учасників бойових дій, до пандемії коронавірусу тощо. От і Хорт такий.
А хворий дід - це просто хворий дід, який не проти вмерти, тому він відмовляється від допомоги і говорить про охорону покійників. Адже іноді нарешті все закінчити - це найкращий вихід.
16Тупий20-12-2021 10:36
Тицніть мені пальцем, де у третьому абзаці сказано, що поранило світ:
«Тиша впала на неї, як перина. У протилежній стіні вгадувалися ще одні двері, що вели до світлиці-прибудови. Та сьогодні ліжко – біле в каламутному світлі з-під стелі – стояло просто біля жорен.»
Ліжко біля жорен? Там і так дихати важко в тій пилюці, а ще ліжко ставити...
17Автор20-12-2021 11:00
Перепрошую, але ви неуважно прочитали мою відповідь. Знизу тексту. Тобто - з кінця.
У процитованому вами абзаці немає жодного слова про пилюку. Крім того, із подальшого сюжету випливає, що попередній мірошник помер, тобто борошно вже давно не виробляли. А ще випливає, що така ситуація з ліжком символічно-тимчасова.