Сімі

Галактичний довідник. Тупикові галузки цивілізації. Сімі.

 …ця раса безперечно вимерла, попри твердження нечисельних оптимістів, які всупереч здоровому глузду продовжують вірити, що деякі із Сімів усе-таки вижили і отаборились на одному із непридатних до життя макетів Галактики, або й просто в залишках будівельного сміття десь на задвірках нерозвіданого Космосу.  Хоча, ради справедливості, треба визнати, що певна доля  вірогідності у цих твердженнях є – оскільки ця дивна раса за мільйони років таки зуміла довести свою надзвичайну живучість і стійкість …

Але сталося ! Довгоочікувана всією галактичною спільнотою подія таки відбулась !

І тепер, коли щезла причина і привід для нарікань на архаїчну, непристойну та  нелогічну галузку інтелектуальних істот – з’явився різновид ностальгії та суму за недоладною, безнадійною, але попри все - таки добряче кумедною цивілізацією…

Планета сімів

Спочатку була кава.

Нормальна кава, а не якийсь там рекламний покруч…

Кваквемала Клоуз Фруструт…Фе…яка гидота…

Тільки но випийте таку гидь – і з вами вже все…гаплик… Смак вже повністю не відновиться. Потім вам і Жопей, і Оорна Аарта кава…

Справжні кавомани вирощують каву самостійно. Маленькі кущики щедро  дарують плоди, які мають неперевершений смак…Жодній з так званих комерційних сортів до такої «самопальної» кави не дорівнятися…То ж для того, що почати вирощувати каву, потрібно…

….

Вам кави не можна…Хм. Не біда…

Отже, не баріться – зваріть цикорій з кількома каштанами, видаліть з нього сапоніни на катіонітовому фільтрі до водяної колонки  «Бар’єр», додайте ванільки, краплю спиртового екстракту волошки та апельсину…

Смак буде нагадувати…

…

Знов той дурнуватий сон. Наче я не я, а хтось інший…

А почалося це все після такої собі невинної витівки. Дуже мені хотілося побачити не просто сон, а сон, так би мовити, на задану тему. 

І як кажуть буддисти, раз забажав – навіки пропав…а усі подальші події стали просто чергою вимушених випадковостей.

Інформації про снобачення в інеті не бракує – від святочних гадань і чорномесових ритуалів, до мантрично-ведичних замовлянь…Ясна річ, що більшість із них або не працюють, або отриманий ефект є, м’яко кажучи, не зовсім очікуваним. Тому скоріше дивно, ніж логічно – що мені з першого разу вдалося знайти формулу успіху…

Успіху ? Можливо й так. Та проминуло зовсім мало часу, як мої сни  перетворилися із уявних картинок на бажання на дійсно реальні події з життя справжніх людей… і треба визнати, що результат не тільки явно перевершив очікування, але й спричинив до серйозних проблем….

Напевне не вельми цікаво вникати в ці мої фантазми, але що вже сталося - те й збулося… Тепер це вже або історія або казочка…хоча різниця  існує лише для нудних і  педантичних книжників.  Атож, спробую,  бути лаконічнім і все переповісти максимально стисло…

Так от.

Знаєте, деякі сни неможливо забути, а ось інші залишають по собі лише неясні згадки, тоді як переважна більшість із снів проходять ніби тіні, взагалі не залишаючи видимих змін… Зміни…Ох ті зміни…

А зміни проходять. І зміни настільки ґвалтовні – що мені не завадила б допомога спеціаліста, якби я не був на 100% впевнений – що така «допомога» у кращому випадку гарантує місце в дурці, а у гіршому – під скальпелем  сучасних вівісекторів та Пі-лікарів.

Уявіть, сниться мені наприклад, що я Рулак-се-тупоро-місека…а на ранок, крім головної болі і знання мови бонгу, вміння вирізати  з дерева телуми та стріляти з араля,… на додачу ще й дурнувата звичка жарити та варити банани... І тепер я вже не зможу їсти сирих бананів, вони мені такі огидні в неприготованому стані, ніби  свіже м’ясо ракові…То так неприємно, бо якщо всі набуті властивості зберігаються без видимих проявів – ну ось вмію я знаходити листя дерева в гирлі Амазонки (!), що містить киснеінгібуючі речовини, щоб  «присипати» рибку в заводях – того ніхто не зауважить, а от що я не їм сирі банани то вже значно гірше…

Не розумієте. Добре, продовжу…

Деколи я бачу не тільки людей…Ось мені сниться, що я крук. Польоти і все таке…А залишився  тільки характерний поворот голови, коли я здивований…

Недавно мені приснилося, як я народив дівчинку…Тепер я  ніколи не…

Центр Галактичного Соціуму.

Відділ старовини

Старий …..ім’я його вголос вимовити – то все рівно, як створити хрональні цунамі, що руйнують не тільки стіни Ієрихону…а й цілі світи…

Та, попри міцне і невимовляльне ім’я, то був цілком сумирний представник однієї з панівних галактичних рас…в міру добрий, в міру справедливий…та не в міру збочений…

Він, як і більшість представників давніх рас, був химерною мішаниною з природної еволюції на яку наклав чи то руку, чи то купу цілком очікуваний поступ цивілізації…так гарно описаний Нострадамусом у своїх Центуріях…

До речі, історичні заслуги Нострадамуса, який так образно і поетично зобразив традиційний історичний хід розвою розумних істот – що його писанина в більшості зоряних систем вважається класичною історичною літературою… Тоді як його тесть Йосько Скалігер і зовсім невідомий в сучасному світі, і не стільки тому, що у всіх народів є свої, рідні аферисти та фальсифікатори, як завдяки тому, що всі ошуканці є однотипно нецікавими, як раковини каврі, на відміну від геніїв…

Старий, будемо називати його ім’ям Охм… вже в котрий раз перевіряв налаштування апаратури…Зовні все ніби було Ок. Та деякі несподівані часові ямки і якась звихнута топологія приладу, вказувала на явний зовнішній вплив…І старий знав чиїх то мацаків справа…Діти є діти…де вас подіти…на землю спустити…у мавп засадити…стара пісня про головне - зігріла циркуляційну помпу старого і погнала іонізовану плазму його тілом все швидше і швидше, весело коляйдеруючи гадронами …

- Які старі слова, а як антена душі резонує – пригадав романтичні  вірші великого творця слів  Народженого Роботом….

- Старий Охм відчув, як концентрована плазма трансформувалась у густі, блискучі кульки гідраргіруму, що заструменів нижньою частиною тіла…

- Так це ж сльози…з надією згадав, старий, проте якась неясна думка натякала на ще інші альтернативні, хоч і не цілком аналогічні виділення….

Старий нарешті справився із почуттями та запустив прилад, відчуваючи таку гордість і піднесення, як і власник Москвича-408 коли йому вдається пробудити те залізяччя до руху…

Планета сімів

Те що сон був не рядовим я зрозумів відразу. По-перше відчуття того, що мені вдалося зробити щось дійсно значне і величне не полишало – це раз…а два - жодних нових знань, ніяких нових звичок мені не додалося…То вже само по-собі було великим плюсом.

- Банан великий, а шкірка  його - ще більша !!! – я мимоволі вимовив слова прикольного Елайджі Вуда, який також зумів зробити щось таке як і я, правда не психоделічно, а фармакологічно. Та в тому не було принципової різниці. Бо яка різниця якою дорогою дістатися до Лімбо…а власне, власне -  різниці жодної …

Попри важкий та неясний сон мені було затишно. Як не як, а нових змін не прибуло…і це вперше після кількарічного снобачення…А що, як все скінчено…Хвала Космосу !

Однак внутрішній неспокій ще залишився…

Пора вставати…та не встиг я звестися на рівні ноги – як щось сталося. Якимось дивом я стояв вбраний, вимитий, вибритий, зачесаний, напахчений цікавим одеколоном…

То було щось…Бомба !!!  Оце так зміна…Всім змінам зміна…

Та коли до мене з кухні плавно попливла філіжанка кави, грайливо  буцаючись із рогаликом, що настовбурчився сиром і салатом – я випав у осад.

Пузатий Пацюк був у глибокому, системному офсайді.

Боже мій…а раптом…я помацав собі лоба, поворушив пальцями ніг, перевіряючи відсутність копит… немає !!! Хвала Йсу! Ніби все Ок…

Затим знову, все ніби затуманилось …і я отямився…сидячи за столом з чашкою запашної кави…

Холєра…Шляк наглий…Фігня фьютова…

Але як же …

Центр Галактичного Соціуму.

Відділ старовини

Старий Охм задоволено переповз на камінь мудрості та медитації… Він був диваком. У світі де істоти давно полишили свої матеріальні тіла та ширяли  ефірним морем Всесвіту переплітаючись інформаційно, емоційно та фізично  - триматися певної форми, яка  так чи інакше обмежує - вважалося  глибоким атавістичним збоченням.

Старий усміхнувся…Йому було шкода тих істот, які тільки дуже-дуже зрідка поверталися у жорстку форму задля розмноження…чи точніше взаємного, так би мовити «перепилення», оскільки такі акти як смерть та народження були позаду вже  мільйони років тому…

Так ось, цей Старий - був не просто таким собі посполитим галактосом, яких хоч греблю гати у нашому Юніверсі, а неформальним лідером колонії істот, що перебували на такій верхотурі харчової піраміди – що жерли не просто чужі молекули, а запросто запихалися ефіром простору, запиваючи  його часовими потоками.

Ці надістоти практично постійно перебували у жорстких тілах лише почасти добровільно, а переважно за почуттям обов’язку. А базовий Обов’язок розвинутої раси полягав у координуванні розвою юних цивілізацій…

Так би мовити адміністрація Всесвіту…

Охм розпластався на теплому камені і тихо притлумивши чуттєві сенсори та ментальні модулятори насолоджувався красою та довершеністю хронопросторового контакту…

Подумати тільки, він знайшов перших істот Всесвіту – сімів…які вважалися втраченими назавжди…

На жаль, істота з якою він зумів законтачити, знаходилася у такому жахливому стані енергоінформаційного занечищення, що спілкування було аж надто витратним…

Ну та нічого, тепер ви не будете самотніми.

Достатньо вже  …

Планета сімів

Робота горіла у моїх руках. Вдавалося все. Рішення і реалізація приходили миттєво…Однак складалося таке враження, ніби хтось навмисно смикає за ниточки…а я просто таке собі Туруньо клапате…

Клап туруньо… клап…

Ближче до закінчення робочого дня я змайстрував окуляри, щось середнє між щілинними окулярами ненців та звичайним решетом для клецків…

Саме так з решетом …але з деякими дрібними, так би мовити, доповненнями…

Нарешті, так і не розуміючи навіщо - я вдягнув ті окуляри і вийшов на яскраве світло…Ефект перевершив очікування. Лише роки мого снобачення дозволили мені реально не схибнутися від побаченої картини…

Все навколо було наче перемальоване вар’ятським генієм  Ієроніма Босха. А найгірше то були живі істоти…Вони були ЗОВСІМ НЕ ТАКИМИ ЯКИМИ Я ЇХ ЗНАВ !!!

… Я зачаївся в парку і не міг надивитися на оточуючу реальність (?!)… 

Тепер мені стало ясно, чому козацькі характерники радили пізнавати відьом,  дивлячись крізь решето…

Досидів так аж до вечора, і якби не пригадав байку, що коза дивиться на електрозварку доти,  доки не лопнуть очі…то сидів би ще не знаю скільки…а так просто здер з лоба пристрій і наче п’яний поплівся додому…

Вже вдома, я глянув на себе у дзеркало і у мене промайнула думка, а  що…

Центр Галактичного Соціуму.

Відділ старовини

Старий задоволено оглядав недоладний маніпулятор, який він вибрунькував після нещодовного контакту з сіміподібними …Маніпулятор був заскладним  та архаїчним…і годився лише для не вельми прецизійної роботи.. Та Старому він дуже подобався… Як там його газивають Сімі – «Мконо,  Рука,  Манус, ХасТа, Хенд , Та, Шу…»…можливо саме таким були кінцівки перших Сімі.. Пальці стиснулись у жест дулі з маслом, а потім чи то кака чи то фака…Та один ГАК ! А диви – форма конфліктує із змістом … Старий розчулено погладив мацаками сімівську руку…та заспокоїлась і перестала жестикулювати…

Контакт розвивався за планом, наступні стадії були призначені для вивільнення генетичної пам’яті у  сіміподібного. А зрештою, вистарчало тільки…

Планета сімів

Снів вже не було кілька днів. Взагалі ніяких. І це тривожило навіть більше, ніж «чарівні окуляри»…

Не знаю навіщо, але крім плейера, GPS-трекера, ще й взяв ті окуляри…

Ранішня пробіжка, як засіб проти гіподинамії… Забутий Лідьярд, проте й досі був актуальнішим будь-якого тренувального центру…30-40 хвилин легкого бігу, турнік, вправи загальнооздоровчого плану – і  цілий день можна вести життя  фізичного нероби…

Ранішній туман розлився Стрийським парком, заклубочився схилами пагорбів…Трохи нижче скульптури якихось химерних створінь жіночного типу, збіг на засипану листям   доріжку і невідомо для чого витягнув із сумочки окуляри і вдягнув…

На диво нічого не змінилось…кольори були ті самі, ті ж запахи та звуки…стиглий запах лісового насту та свіжого вітру…але за поворотом зненацька завис густий жмуток густющого туману, який наче переливався веселковими фарбами у світлі ранішнього сонця… Зупинився…зняв окуляри…нічого… тільки сонце б’є крізь крони дерев, утворюючи  світловий конус…

Знов одягнув окуляри і наче за зовнішнім наказом вбіг у туман…

Лише кілька кроків і все разюче змінилося. Буяння фарб, запахів та звуків. Вже звично здер окуляри – жодних змін…Все було таким же, невимовно прекрасним і нескінченно несхожим на помираючий куточок зеленої природи  старовинного Львова…

Дивовижні створіння сиділи на гілках старезних дерев…Фіолетово-брунатні тіла, вкриті довгим предовгим зелено-синім волоссям…Вони пересвистувалися і сміялися такими дивними голосами, що мимоволі відчув невимовний страх чужого місця…

…якісь пухнасті звірята незадоволено хрюкали під моїми ногами, бо я загородив їм стежку, якою вони котили величенький плід чимось схожий на каштан…

Поступився, і вони штовхаючи свій вантаж вдячно тернулися об ноги і …і я їх почув…хоча вони лише покректували як старі дідки…

- Теплокровний не підходь…таких як ти, вони ідять сирими…

Дорога петляла і я наче зачарованим йшов роздивляючись на величні краєвиди, які зненацька розкинулася переді мною… Гори, ліси, якійсь чудернацькі будівлі - наче фата моргана зависли на горизонті…

Нарешті дорога закінчилася…на звичайній галявині, замість трави було накидано купу каміння дивної трикутної форми…

На одному з каменів лежало щось середнє між дорожнім рюкзаком, та скафандром…Річ була явно механічного походження як раптом я її почув…

- Підійди любий подорожній, дозволь мені насолодитися красою тіла незасміченого неживими частинами…

Звертання   було виразно приязним і я відчув дивний спокій та

Центр Галактичного Соціуму.

Відділ старовини

Охм задоволено оглядав дивовижне створіння, яке стояло перед ним. Воно було карколомним гоголем-моголем елементарних частинок органічного походження, химерно сполученими та працюючими спільно.

Аналізатор показав, що генетично створіння було  потомком Сімі…

Старий відчув піднесення дослідника - ось вони, потомки Великих Володарів Всесвіту, які дали початок розумному життю Нашого Космосу…

Нечувано, реліктова істота не мала ні покращеної, універсальної  системи живлення від енергії Космосу, на органів чуттів, які дозволили б бачити в основних діапазонах хвиль – істота була майже сліпа, навіть не розуміючи цього…тіло створіння було слабким, не пристосованим до існування в Широкому Космосі…а лише у штучному світі первісного бульйону…

Метальні хвилі були відсутні…

Раптом Старий зрозумів – створіння було лише частинкою Сімі, яка мала понадорганічну структуру…

І запитання, що первинне – життя органічне, чи життя  неорганічне  знову стало невизначеним.

Старий вирішив не…

Планета сімів

Коли отямився на стежці від сильного сонячного променя, який вдарив просто в очі…все було як і належить…

Старенький дідок із голим торсом, з побриженими боками та висячими цицьками професійним алюром переможно трусив доріжкою, непомітно ласо зиркаючи  на кількох доволі спокусливих дівиць, які бігли закидаючи руками і ногами у традиційній манері дилетантів-початківців…

Пронесло…

Відчуття небезпеки чомусь прийшло лише тепер.

Я знов одяг окуляри…

Жодних змін. Вони не працювали…

Несподівано я побачив наш світ…і відчув що світ побачив нас…

Ми прокинулися…

Центр Галактичного Соціуму.

Відділ старовини

Старий Охм прослідкував за істотою до її  схованки.

Далі все було ділом техніки…

Він побачив, що істоти на маленькій синій планеті, були лише манекенами могутнього розуму,  а  сам Розум знаходився всередині штучного супутника планети….

Також він взнав…але це вже не мало значення. Старий навіть не потребував додаткових даних…

Розум був стовідсотковим роботом…

А значить…

Значить…

- Хто розбудив мене, без дозволу Великих…- почув Старий зненацька…

- Так Великі все таки були ? Вони були органічними ? - він з надією звернувся до Розуму…відчуваючи як розчиняється у потужному потоці Інтелекту, стаючи його частиною…

Воно прийшло…

…

Історія припинила свій бігМ.Є. Салтиков-Щедрін