Щастя

 «…Дивлячись на сірість та буденність нашого життя, щодня проїжджаючи мимо неприглядних коробок дев’ятиповерхових будинків, спостерігаючи неприродні форми опор ЛЕП, труб та інші нагромадження каменю й металу, людей охоплює депресія. І згадайте, коли ви бачите перші квіти весною, чи пташок, що в’ють нове гніздечко, радісно дзи-ж-чаж-чих…»

- Тьху ти, прости господи, комах!.. Хто писав цей текст? – спитав диктор у студії, уважно дивлячись на чоловіка за спиною звукорежисера.

– Ну, я писав, а що?

– Вибачте, але це неможливо вимовити, а ще важче воно буде слухатися. Може переробимо просто «на комах, що радісно дзижчать?»

– Так, переробіть, щастя від того менше не стане. Дати вам пігулку, бо бачу ви рознервувалися? – спитав чоловік за спиною звукорежисера. Диктор радо закивав головою і розтягнувся в посмішці, а чоловік додав, звертаючись до людини за пультом – а ви не бажаєте спробувати?

– А чого б і ні. Іван Гаврилович казав, що вони дійсно прикольні ці ваші пігулки. Я тільки переживаю, чи нема там чогось забороненого – щось не дуже хочеться веселитися, якщо там якась наркота…

– О ні, – засміявся чоловік за спиною, – нічого забороненого: глюкоза, м’ятна віддушка, дозволений харчовий рожевий барвник і маленький секретний інгредієнт, запатентований під назвою «Щастя», можу показати вам завірену нотаріусом копію міжнародного патенту – все офіційно. Препарат офіційно дозволений Міністерством здоров’я майже безкоштовно – все в рамках оплати державних мит – ніяких хабарів чиновникам я не давав. А також схвалений цілим кагалом різних асоціацій психологів і інших шахраїв – це я буду використовувати для реклами. Отут багато грошей витратив – вони всі таки бідні ці психоаналітики – переживали і плакалися, що залишаться без роботи, після того як я почну його розповсюджувати, ха-ха-ха. Вибачте, відволікся, то вас пригостити?

– Не знаю чому, але вірю вам, пригостіть мене, будь ласка. – Тримайте друже – щастя всім вистачить! – він натиснув на блістер та вичавив дві пігулки, а потім звернувся до диктора, - зараз Іван Гаврилович, я вже йду.

* * *

За два тижні після виходу реклами

Сашко стояв впершись на стіл, а Кєша отетеріло дивився на екран, з якого розносилося:

«…Дивлячись на сірість та буденність нашого життя, щодня проїжджаючи мимо неприглядних коробок дев’ятиповерхових будинків, спостерігаючи неприродні форми опор ЛЕП, труб та інші нагромадження каменю й металу, людей охоплює депресія.

І згадайте, коли ви бачите перші квіти весною, чи пташок, що в’ють нове гніздечко, комах, що радісно дзижчать в теплому повітрі, то яке відчуття вас охоплює? Це відчуття щастя. Згадайте як ви брали на руки своїх маленьких дітей, як одружувалися чи зустрічали Новий рік і яке відчуття вас охоплювало? Щастя…

Але воно геть не тривке: мить – і нема щастя!

Але тільки у нас, і тільки для глядачів нашого каналу сьогодні унікальна пропозиція: «Пігулки щастя»! Це препарат нового покоління, офіційно дозволений до використання в Україні і ще 171 країні світу. Ви платите тільки за доставку препарату і невеликі податки, які має сплатити виробник. 1 блістер пігулок вам коштуватиме лише 42 грн 12 копійок з пересилкою. Тільки сьогодні. Замовте в нас 2 блістера і отримайте їх по смішній ціні в 54 грн 03 копійки – платня збільшується тільки за рахунок податків, а плата за пересилку лишається тою самою. Замовляючи 10 блістерів пігулок щастя, ви отримуєте їх за ціною усього 58 грн. 01 коп.

І, увага! Отримуєте в разі замовлення ще один блістер безкоштовно! Ви платите тільки за пересилку і невеликий податок, накладений нашою шанованою державою. Отримуйте своє «Щастя» вже за три-чотири дні. Ліценз_я Міністерства охорони здоров’я України 2220202302130 від 21.07.2015 р., доставка здійснюється через Укрпошту.

Дзвоніть і замовляйте пігулки «Щастя» прямо зараз – і завжди вам буде щастя!»

– Та нє – здивовано промовив Кєша – разводняк якийсь для лохів. – і поглянув на початий блістер з пыгулками, що лежав перед екраном.

– Та «да» – наполегливо відповів Сашко, – моя бабця все в цьому телемагазині купує. І в інтернеті вже валом статей. І відгуки пишуть – дійсно, щасливим себе відчуваєш! Чувак, ти тільки уяви: всі стають щасливими від цих коліс!

– Ти сам їх хавав?

– Так, це мені бабка моя дала їх, а сама каже «Їж, а я ще замовлю і тобі, і собі…».

– І як, не ломає після них?

– Ні, взагалі не ломає! На день – дві таблетки забагато навіть, я б сказав.

– А ну гайда на балкон, покуримо і дещо обмізкуємо…

– Чувак, я – кинув.

– Тобто? Коли? – здивувався Кєша.

– Я їх вже п’ятий день жеру і не курю.

Кєшу пересмикнуло, а потім він спитав:

– А п’єш?

– Ні, і не тягне.

– Ще які ефекти «побічні» є?

– Ні. Одні плюси: не злюся, не курю, висипатися став… Не знаю навіть, таке враження, що життя таки налагоджується. На роботі в нас їх вже через одного всі жеруть. Василь – старий прокопчений зварювальник, і той кинув пити і матюкатися. Тепер шва так накладає – хоч на виставку! І в нього, каже, за три дні руки перестали труситися – каже, наче як народився наново. Але він в нас ветеран – вже два тижні на них сидить!

Кєша мовчав. Дивно таке чути від Сашка – один з самих прагматичних і розумних його друзів, один зі старших з їх компанії. А зараз що він, Кєша бачить: Сашко постійно посміхається, спокійний, видно і дійсно щасливий. Або «під чимось»… Бо було ж, що він наркоту жер одного часу – півроку колись посидів на якійсь кислоті з опіатами, чи що воно там було, але зіскочив потім. Жорстко зіскакував: з ломками, лікарнями, реабілітацією, що його ніхто потім рік не бачив – батьки ховали від старих друзів, щоб не зірвався.

– Все одно – щось не так… – промовив Кєша.

– Та все так, Кеш, – спокійно сказав Сашко, – як хоч – то спробуй, мені бабка моя ще принесе, батьки теж вже їх приймають. Все добре – це щастя, друже!

– Не знаю… Давай так, я подумаю що з цим робити, а за три дні зустрінемось – в мене вихідний нарешті буде в вихідні, і все ґрунтовно обговоримо. Я спробую. І як воно дійсно таке – то придумаємо як на цьому заробити.

– Чувак, – похитав головою Сашко, – на ньому не треба заробляти – воно і так копійки коштує. Його треба просто їсти: один чи два рази на день. Навіть дітям можна!

Кєша знову недовірливо погледів на друга. Похитав головою, але змовчав.

– Добре, як хочеш спробувати – ось тобі лишаю. Грошей ніяких за це мені не треба – на чужому щасті в рай не заїдеш, друже. Виявляється все просто: або можеш їсти щастя або не можеш. Заробити на таблетки можна і просто так. От і все.

– Сашко, а якщо на це «Щастя» підсісти, то потім дві пігулки на десяток в день не перетворяться?

– Ні, написано що не викликає звикання. Бабка моя іноді забуває випити, і каже що нічого – все нормально з нею. Та й строк приймання обмежений – сорок діб, а потім звести дозу до нуля…

– Маячня якась: тобто треба приймати 40 діб по дві пігулки, а потім зменшувати, поки зовсім не відмовишся?

– Так! Не знаю як це буде виглядати, але мені зараз по кайфу жити стало, і я геть не боюся, що треба буде від нього відвикати.

– Цікавий «разводняк» – протягнув Кєша і замислився, – що ж воно таке?

– Не знаю, але воно – справді допомагає.

* * *

Три місяці потому

Люди масово продовжували купувати і приймати щастя. Перші ощасливлені стали відомими консультантами в питаннях щастя, а сам процес ощасливлення людства майже добігало кінця. Все так сталося, як і казав Сашко: 40 днів приймаєш, потім зменшуєш дозу щастя, ковтаючи його з кожним разом все рідше і рідше: через день, через два, через три. А потім все – за два місяця пігулки тобі вже не потрібні – ти весь час залишаєшся щасливим!

Все менше недовірливих людей зоставалось на планеті, які ще не почали приймати щастя. В новинах тільки і розповідали: там війна скінчилася, там дівчинка одужала від раку, в Африці подолано голод і припинили вмирати діти, країни утилізують зброю і ядерні бомби, повсюди будуються прихистки для бездомних тварин.

«Утопія – в чистому вигляді Утопія» - думав Кєша, дивлячись телевізор. Знову новини, черговий репортаж: «В горах виявлені люди які не приймають препарати «Щастя» і виявляються щасливими без них. Як вважають експерти зі щастя, це сталося завдяки підвищенню загальної атмосфери щастя серед людей, навіть без приймання препарату…»

– Що за маячня: щасливі були завжди, без «Щастя»? – думав Кєша і дивився на полишений Сашком блістер, якого він так і не торкнувся.

* * *

Шість місяців потому

Кєша йшов по вулиці злий, люди від нього – сахалися. Його дратувало оточення, будинки, погода – все довкола. Навіть дощ і брудна роздовбана вулиця йому здавалися щасливішими за нього. Він прискорено пересувався понівеченим тротуаром, намагаючись як найшвидше потрапити додому: захворіти в кінці жовтня йому геть не хтілося.

* * *

Дев’ять місяців потому

Новин в ефірі більше не було – не треба більше переживати за щасливий світ, бо нема нещасть, якими треба було перейматися раніше. В зв’язку з цим програми новин просто прибрали з ефірів. Телевізор показував одну природу. І роздавали «плазми» нині безкоштовно – гроші щасливим людям не потрібні.

Кєша зайшов в магазин, зібрав торбу продуктів і збирався виходити з нього. Адміністратор на виході турботливо спитала: «Що з вами, вам погано?» «Ні, - сухо, різко і одночасно стомлено відповів Кєша, - мені нормально, я щасливий». Це дурнувате питання його вже дратувало: люди постійно питали чого він такий, наче хворіє невиліковною хворобою, наче він геть нещасливий.

* * *

Рік потому

Кєша зустрів похоронну процесію, де люди радісно згадували щасливого померлого: процесію очолювали клоуни, якась відома група грала мажорні композиції, всі усміхалися і постійно наголошували, що така була остання воля покійного – лишатися щасливими і далі жити.

Кєшу скривило, але він вже навчився маскуватися під «щасливого» і іноді помічав людей, які, як виявилось, так само як і він маскувалися під більшість, але не відносилися до щасливчиків і навіть недолюблювали їх, зневажали. До речі з деякими він навіть познайомився, і час від часу вони збиралися разом: курили самосадний тютюн, іноді бавились самогончиком власного виробництва. До речі і дещо «веселіше» іноді потрапляло на їх зустрічах. І воно дозволяло їм краще маскуватися: хоч оточуючі і чули від них дивні незвичні запахи, але не придавали тому уваги – вони були щасливі.

* * *

Два роки потому

Місто сколихнула хвиля жахливих вбивств. Так як до того всі були щасливі і вважали, що поліції вже не треба і її розпустили (злочини завершили фіксувати ще на третьому місяці нової щасливої ери, бо вони припинилися), то нікому було і розслідувати чи ловити вбивць. Та і люди навіть не помітили цього – вони ховали невинно вбитих і лишалися щасливими.

* * *

Десять років потому

Терористична організація під супроводом Кєши знайшла і зарізала останню щасливу людину на Землі, жодного разу не зустрівши достойного опору, вірніше – взагалі його не зустрівши. Кєша з поплічниками правили перемогу і планували нове життя. Але, на щастя, в організації не було жінок дітородного віку і люди остаточно вимерли. Отаке воно «щастя», а ви кажете треба боятися атомних бомб, раку чи атаки інопланетян.