Дуже сподобався стиль. Такий поетичний і одночасно насичений науковими деталями. Як на мене, чудово відтіняє сюжет і характер героїні. Один із небагатьох творів, який дійсно зачепив так, що легко прочитався від початку до кінця.
Єдине, що особисто мені трохи не зайшло - кінцівка. Тут, мабуть, виліз ефект очікування: автор так вдало нагнітав обстановку із цими "галюцінаціями", якщо можна так висловитись, що хотілося якоїсь більш містичної, чи що, розв'язки. Або ж, навпаки, - більш технічно/науково обгрунтованої. Хоча ось ці відсилочки на кшталт "супермасивне тіло з високою густиною горя" натякали, визнаю. Одним словом, на фоні основної частини саме такий фінал здався слабуватим. Утім, це лише особисте сприйняття, і загалом твір вразив - у гарному сенсі, звісно.
Читається трохи важкувато, але текст того вартий. Особисто в мене питань не виникло і кінцівка цілком зрозуміла. Можливо через те, що траплялися закінчення ще більш химерні. Хе-хе. Загалом досить цікаве виріфшення парадоксу вченого, що винаходить машину часу через втрату і позбувається необхідності її винавходити. Тож нічого дивного у потряплянні в епіцентр надчасового шторму. Хоча мені як дотичному до музики більш до вподоби термін "синкопа" а не "протифаза". Тож нічого страшного з мультивсесвітом не трапиться.
Може такому оповіданню і справді не пасував би 100%хепіЕнд. Але обшир зображених змін – якось трохи й дивує. І все після одненького, маленького, коротенького повідомлення у недалеке минуле? От якби не роздмухали це аж так в оповіданні , то отой "мультивсесвіт" складався би всього з двох "всесвітів" – з невеличкою розбіжністю. Складно, згоден, але ж недарма вона професорка... ;)
Це могло би бути навіть зручно! Посварилась з дружиною – пішла відпочивати у всесвіт без дружини. Втомилась відплчивати – повернулась миритись.
Читати потрібно дуже уважно, щоб не впустити хід сюжету.
В мене залишилось питання, чи пов'язаний він з часом, чи все у голові героїні. Чіткої відповіді мені фінал не надав.
Ще я б дав іншу назву, тому що ця не асоціюється з сюжетом, коли проглядаю список творів. Вже кілька разів прийшлось відкривати, щоб згадати про що "Протифаза".
І хочу відмітити якусь магію на початку розповіді. "У Дженні - очі зелені" ще довго не виходило з голови.
Якщо коротко, то, схоже, що мораль оповідання – "часомандри – це погано, фу-фу-фу, не робіть цього...".
Цікаво, чому така неприємна точка зору...?
Є час.
Є проблема.
Є науковці.
Винаходять машину часу (для передачі повідомлень?) й живуть довго й щасливо. Але, здогадно, без машини часу – бо вона залишиться у часо-петельці біля загального потоку часу.
Що у цьому поганого???
Хіба що, той факт, що ту прокляту машину доведеться винаходити ще 100500 разів?
Але чому мене, нас, будь-кого повинне турбувати чуже марнування власного часу?
У мене було відчуття, ніби я читаю оповідання з класної західної збірки. Фантастика не просто для галочки в сюжеті, а для посилення емоційної драматургії. Дуже в дусі Келлі Лінк або Теда Чана. Я би не сказав, що мені конче сподобалося, але цей текст із тих, яким все одно - вони просто є такі, як є, і в тебе нічого не питають.
І не мають питати.
Бо.
Це. Класне. Оповідання. Не просто українське, а взагалі. Пишіть ще!
От це оповідання – ще один кандидат на перше місце в топі. Якщо й були недоліки – я їх не помітив за афігєнними образами, дуже поетичними і красивими. Автору/авторці – любоу. І успіхів)
Зазвичай ми проводимо три конкурси на рік. Правила кожного нового конкурсу можуть містити певні технічні відмінності. Ми дуже просимо всіх учасників уважно з ними ознайомитися.
Що робити? Куди бігти? Куди надсилати файл, в якому форматі? Які строки голосування? Що отримує переможець? Чому така тема?
Наші патрони: Carsten Schmitt Щиро дякуємо всім за підтримку!
Про нас
Проєкт «Зоряна Фортеця» існує з 2008 року. Ми прагнемо формувати творчу спільноту авторів, читачів та експертів в українській фантастиці. Більше про нас: ТИЦЬ
Коментарів: 14 RSS
1Почитун30-03-2020 18:58
Дуже сподобався стиль. Такий поетичний і одночасно насичений науковими деталями. Як на мене, чудово відтіняє сюжет і характер героїні. Один із небагатьох творів, який дійсно зачепив так, що легко прочитався від початку до кінця.
Єдине, що особисто мені трохи не зайшло - кінцівка. Тут, мабуть, виліз ефект очікування: автор так вдало нагнітав обстановку із цими "галюцінаціями", якщо можна так висловитись, що хотілося якоїсь більш містичної, чи що, розв'язки. Або ж, навпаки, - більш технічно/науково обгрунтованої. Хоча ось ці відсилочки на кшталт "супермасивне тіло з високою густиною горя" натякали, визнаю.
Одним словом, на фоні основної частини саме такий фінал здався слабуватим. Утім, це лише особисте сприйняття, і загалом твір вразив - у гарному сенсі, звісно.
Щиро бажаю удачі на конкурсі
2Міль31-03-2020 14:37
Сподобалося. Гарний жіночий персонаж, зворушлива історія, майстерно написано. Видно що в автора є досвід і вміння
Мене теж трошки вибила кінцівка
Це світло мене вибило з колії, типу в будинку хтось є, чи це просто як символ ідеї і рішучості?
3Автор31-03-2020 18:47
Дякую за відгуки.
Там кіт Шредингера)) Або не кіт)
4Лісовик31-03-2020 19:20
Читається трохи важкувато, але текст того вартий. Особисто в мене питань не виникло і кінцівка цілком зрозуміла. Можливо через те, що траплялися закінчення ще більш химерні. Хе-хе. Загалом досить цікаве виріфшення парадоксу вченого, що винаходить машину часу через втрату і позбувається необхідності її винавходити. Тож нічого дивного у потряплянні в епіцентр надчасового шторму. Хоча мені як дотичному до музики більш до вподоби термін "синкопа" а не "протифаза". Тож нічого страшного з мультивсесвітом не трапиться.
Успіхів.
5Читач01-04-2020 15:20
Гарно.
Але трохи й дивно.
Може такому оповіданню і справді не пасував би 100%хепіЕнд. Але обшир зображених змін – якось трохи й дивує. І все після одненького, маленького, коротенького повідомлення у недалеке минуле?
От якби не роздмухали це аж так в оповіданні 
, то отой "мультивсесвіт" складався би всього з двох "всесвітів" – з невеличкою розбіжністю. Складно, згоден, але ж недарма вона професорка... ;)
Це могло би бути навіть зручно! Посварилась з дружиною – пішла відпочивати у всесвіт без дружини. Втомилась відплчивати
– повернулась миритись.
6Мандрівник03-04-2020 15:23
Не банальне оповідання.
Хоча й важке для усвідомлення.
Читати потрібно дуже уважно, щоб не впустити хід сюжету.
В мене залишилось питання, чи пов'язаний він з часом, чи все у голові героїні. Чіткої відповіді мені фінал не надав.
Ще я б дав іншу назву, тому що ця не асоціюється з сюжетом, коли проглядаю список творів. Вже кілька разів прийшлось відкривати, щоб згадати про що "Протифаза".
І хочу відмітити якусь магію на початку розповіді. "У Дженні - очі зелені" ще довго не виходило з голови.
Удачі!
7Автор03-04-2020 22:30
Дякую всім, що приділили час)
8Суддя04-04-2020 01:08
Якщо коротко, то, схоже, що мораль оповідання – "часомандри – це погано, фу-фу-фу, не робіть цього...".
Цікаво, чому така неприємна точка зору...?
Є час.
Є проблема.
Є науковці.
Винаходять машину часу (для передачі повідомлень?) й живуть довго й щасливо. Але, здогадно, без машини часу – бо вона залишиться у часо-петельці біля загального потоку часу.
Що у цьому поганого???
Хіба що, той факт, що ту прокляту машину доведеться винаходити ще 100500 разів?
Але чому мене, нас, будь-кого повинне турбувати чуже марнування власного часу?
9Спостерігач04-04-2020 01:12
Мені в оповіданні забракло актуальності для України. Але те що письменника чхати на Україну та її потреби я якось звик.
Вкотре насштовхуюсь на невідомо нащо розятгнутий початок. До п'ятої частини читаєш і не роузмієщ що тут забув. Якось поважайте читача чи шо.
Стиль викладення відсторонено повествувальний. Таке враження що автору байдуже до того що відбувється. Цілком можливо що то був такий задум.
Це скоріш не оповідання, а план оповідання.
10Автор04-04-2020 11:52
Дякую за ваші думки.
11Владислав Лєнцев04-04-2020 19:08
Актуальності про Україна забракло???
Стиль не той???
Не слухайте нікого!
У мене було відчуття, ніби я читаю оповідання з класної західної збірки. Фантастика не просто для галочки в сюжеті, а для посилення емоційної драматургії. Дуже в дусі Келлі Лінк або Теда Чана. Я би не сказав, що мені конче сподобалося, але цей текст із тих, яким все одно - вони просто є такі, як є, і в тебе нічого не питають.
І не мають питати.
Бо.
Це. Класне. Оповідання. Не просто українське, а взагалі. Пишіть ще!
12Автор04-04-2020 19:30
Дякую! І буду.
13Сторонній05-04-2020 14:49
От це оповідання – ще один кандидат на перше місце в топі. Якщо й були недоліки – я їх не помітив за афігєнними образами, дуже поетичними і красивими. Автору/авторці – любоу. І успіхів)
14Автор05-04-2020 19:40
Дякую вам за оцінку!