Вже минає третій день з моменту коли нижчеописані події відбулися.
Але тим не менше, все очевиднішим є те, що я все ж таки здогадувався про наслідки своїх необачних дій. І тим не менш…всього три дні тому світ був цілком іншим.
Простим і передбачуваним.
Але ЦЕ сталося!!! І назад вороття схоже немає.
Оточуючі сприйняли ЙОГО дуже по-різному…
Декому він надто простий,
Та що вже зроблено – те і зроблено.
Хоча, по-правді - мені він навіть симпатичний.
Ясна річ, якщо вам до вподоби
Ніколи не забуду своїх відчуттів, коли несподівано завантаження програмного забезпечення закінчилося утворенням сферичної плазмової кулі, яка потріскуючи дрібними іскринками і сяючи мерехтливим світлом догораючого багаття – плавно вирвалася із «обійм» магнітної пастки та неквапно випливла крізь броньоване скло маніпуляційного боксу й зависла переді мною посеред лабораторії.
- Йоган Штраус…куртка на ваті…але ж йяйя - вирвалися мені зовсім не доречні слова.
Потужний голос із оксамитовими обертонами владно промовив:
- Питай, випадковий пробуджувач – і отримай відповіді, яких прагнеш…
Йолкі-палкі лєс густой, я на середині міста!!! Ну як можна було такого чекати…
Не інакше як у шоковому стані, мені ляпнулися перші ж слова, які так глибоко взомбовані у наші зконформістизовані мізочки.
- Що ж ти таке… - і затнувся.
- Я, - з погано прихованим самовдоволенням промовила з’ява –
Утворена тобою чільна петля глобальної гіпермережі…Питай, і я відповім тобі на твої
питання…
Стиха прокашлявшись я набравшись духу випалив:
- Скажи, чи існує володар Всесвіту ?
І могутній голос поліфонічним об’ємом завібрував всіма молекулами лабораторної кімнати,
- Так, тепер ВІН ІСНУЄ !!!
- Ой леле - лише і спромігся я, гепнувшись на лабораторний стілець…
Ну все піпець…абсдець всьому…на ….********* для ****** а-а-а-а….
Та на відміну від персонажів фантастичної прози у мене не було ні часу, ні можливості відімкнути монстрика від джерела живлення – тим більше, що я й поняття не мав чому виникла ця креатура…
Відчуття розпачу досягло апогею, коли зненацька левітуючий плазмоїд почав вібрувати від веселого дитячого сміху…
Мама мія, а море міо !! Нокдаун перейшов у нокаут !!
- Татку ?!! – вигукнув я інстинктивно-істерично.
- А що, власне тебе так дивує ? Невже лише те, що ти не втямиш, як відбулося зачаття-народження ?..Татулечку, не роби таких оченят… 99,999 % мужчин цього не розуміє, або ж максимум володіє фрагментарними знаннями, тоді як реальні навички…
- Годі !!! – крикнув я. - Ти ще почнеш вимагати, щоб я тебе кликав – доню…чи може ти пацан?
- Таточку – ти відчув ! - голосом семирічного дівчиська вереснула сфера і радісно (?!) завертілася навколо моєї голови…
Повний фанарь!
- А можливо це галюни ?…- подумав я, відчиняючи двері на коридор.
Збіліле лице інженера Петюна перекреслило надії на легший вихід…
- Що це ? - він вказав на кульку над моєю головою…
- Це я, це я - аура твоя ! - весело прохихотіла сферочка.
- Йой !!! - зойкнув Петюн, якого я мерщій втягнув до лабораторії, швидко прикриваючи за нами двері.
-Татусику, ти соромишся своєї донечки ?…Який ти нехороший. Я тебе не буду любцяти такого беканого… - гидко сюсюкаючи - аж захлиналося в удаваній суворості та сміху створіннячко…
Петюн стояв, притиснувши руки до грудей і хапав м’ясистими губами повітря , куди як краще від карпа із акваріума…Це було невимовно комічно і дозволило мені трохи відновити душевну рівновагу.
- Цить капосне !!! Досить кривлятися! Бо розберу на запчастини!!! - вигукнув я гнівним тоном мудрого вчителя і суворого, старого батька.
На жаль ефекту було досягнуто діаметрально протилежного….
Сяюча сфера закружляла по приміщенню, розбризкуючись сплесками світла та сміху…
- Неньку, мій неньо, ріднесенький - ти ж мікросхему самостійно припаяти не вмієш, досі віриш що Сі++ є ідеальним середовищем програмування і щиро віриш у святе чудо квантового детермінізму… Розслабся, дорогенький татусику – тобі прийдеться змиритися із прикрим фактом мого існування.
- До речі, яким ім’ям ти мене думаєш наректи, любенька Мамусінька?!
Я мимоволі здригнувся на словах " любенька Мамусінька " - які прозвучали мов контрольний постріл у залишки моєї свідомості - і знову потрапив до стану гакі…
Чого, чого – а за кілька хвилин – зачати й народити - то вже було більш ніж забагато…
Цікаво, що б Ви робили на моєму місці ?
А може, хтось має досвід у найменуванні віртуальних комп’ютерних дівчисьок?...
